Інтерес і еволюція суспільства

Вступ

Людина зав'язує й зберігає відносини з іншими людьми в значній мірі тому, що людська істота представляє для неї більший інтерес, чим будь-який інший живий організм, предмет або ситуація. Людина - самий складний із всіх об'єктів нашого миру, а складність об'єкта будить інтерес до нього. Людина - саме мінливе і непередбачене з явищ нашого миру, а інтерес, збуджується й підтримується змінами й новизною. Діяльність, що специфічна для всіх приматів і яку ми називаємо грою, ініціюється й підтримується емоцією інтересу; ця діяльність є засобом формування й підтримки соціальних взаємозв'язків. Гра поєднує дітей, спонукуючи їх до дослідницької активності й ризику, і вона ж поєднує батьків, що доглядають за ними.

Інтерес як стабілізуючий фактор сексуальних і сімейних відносин

Інтерес не тільки підвищує сексуальне задоволення, але також відіграє важливу роль у підтримці тривалих відносин між представниками протилежних полів. Тільки ті чоловіки й сексуальні партнери, які не втрачають інтерес друг до друга як до людських істот, будуть щасливими в шлюбі, виявляться в стані одержувати задоволення від спілкування один з одним.

Інтерес і розвиток інтелекту

Обдивляючись еволюційну перспективу, слід зазначити, що саме емоція інтересу змушує індивіда протягом тривалого часу займатися певним видом діяльності або виробленням певної навички. Набуті знання й навички поповнюють резервні фонди інтелекту. Емоція інтересу також змушує індивіда диференціювати й описувати ті аспекти миру, які він хотів би пізнати й досліджувати.

Біологічна функція інтересу

Напевно, правомірно буде сказати, що емоції служать джерелом енергії для поводження. Звичайно, самі по собі емоції не виробляють енергію, людину постачають енергією процеси травлення й метаболізму. Але емоції організують і направляють вироблену енергію, створюють специфічні й цілком певні тенденції до дії, і саме тому ми вправі розглядати емоції як джерело енергії для поводження.

Це керування енергією здійснюється насамперед на біологічному рівні. Так, наприклад, одні емоції в порівнянні з іншими забезпечують більше кровопостачання м'язів, задіяних в інструментальній активності. Дослідження із пред'явленням новонародженим дітям людських осіб виявило, що орієнтовна реакція дитини супроводжується зниженням частоти серцевих скорочень. Брадикардія відзначається й у дорослої людини при зсуві уваги, викликаному необхідністю збору інформації з навколишнього середовища. Очевидно, уповільнення серцевого ритму створює оптимальні умови для прийому сенсорної інформації. Так, у дитини падіння частоти серцевих скорочень є свого роду заспокійливим фактором. Цей відносний фізіологічний спокій необхідний немовляті для оптимального прийому й обробки інформації й адекватної реакції на неї. Помірний рівень інтересу необхідний для енергетичного забезпечення поводження, тривалої діяльності. Працюючи над довгостроковим проектом, людина повинна постійно відчувати інтерес, у противному випадку робота буде викликати в неї негативні емоції й вона погано впорається з нею.

Мотиваційна функція інтересу

Будь-яка емоція виконує мотиваційні функції, і ці функції можна віднести до одному із двох типів. Перший тип мотиваційних функцій пов'язаний із внутрішніми процесами, які спрямовують індивіда в певному напрямку або до певної мети. Другий тип пов'язаний із соціальною мотивацією, тобто з тим процесом, за допомогою якого емоційна експресія індивіда мотивує поводження навколишніх його й взаємодіючих з ним людей.

Чи дивиться малюк на особу матері або, притягнутий образами й звуками навколишнього світу, оглядається по сторонах, чи робить він перші кроки, намагаючись добратися до батька або заволодіти якимсь предметом, - він у такий спосіб взаємодіє з навколишнім світом, і ця взаємодія в значній мірі мотивовано емоцією інтересу. Невичерпна завзятість, з якої малюк досліджує цей мир, маніпулює предметами й освоює усе більше складні способи взаємодії з ними, переконливо свідчить про величезну мотиваційну силу емоції інтересу. Улюблена іграшка або гра часом настільки захоплюють дитину, що вона не почуває голоду або утоми. Якщо мати, бажаючи погодувати дитину, перериває гру, це може викликати в неї фрустрацію й спалах негативної емоції. У подібних випадках потрібно вступити з дитиною у гру й спробувати непомітно відволікти увага від іграшки, що полюбилася, перемкнути її на їжу. Якщо малюку давно настав час бути в постелі, а він ніяк не бажає розставатися з іграшками, ми говоримо, що він «пручається сну». У таких випадках ми скоріше досягнемо бажаного результату, якщо перетворимо процедуру відходу до сну в тиху гру.

Не тільки діти забувають про голод і утому, коли випробовують емоцію інтересу-збудження. Ми теж часом буваємо так захоплені роботою, що не почуваємо голоду й пропускаємо обідню перерву. Збудження може притупити навіть біль. Нерідкі випадки, коли спортсмен, одержавши під час гри травму, починав відчувати біль тільки по закінченні матчу. Відомо також, що альпіністи забувають про всі фізіологічні потреби (драйвах), коли від вершини їх відокремлює кілька метрів. Мандрівники терплять нестатки тижнями, місяцями й навіть роками - настільки сильні в них спрага відкриття, прагнення до заповітної мети.

Дослідницька діяльність і научання

Інтерес дитини до навколишнього світу, що таїть у собі величезні можливості для дослідження, маніпуляцій і научання, значно полегшує процес розвитку в дитини когнітивних функцій і життєво важливих умінь. Результати експериментів і дані спостережень над тваринами дозволяють припустити, що багатство середовища, що оточує молоду особину, впливає навіть на розвиток її мозку. Мозок немовляти має майже 90 % нервових клітин мозку дорослої людини, але це не статичне й завершене в розвитку утворення, тому що більша частина взаємозв'язків між трильйоном його клітин установлюється після народження, і, як показують деякі дослідження, їхнє формування обумовлене впливом навколишнього середовища. Передбачається, що деякі із цих обсмоктувати взаємозв'язків є функцією научання й не раз перетерплюють зміни. Якщо це припущення вірно, то можна укласти, що емоція інтересу, будучи мотивуючою силою постійної сенсорної взаємодії людини з навколишнім середовищем, сприяє розвитку його мозку.

Реннингер і Возняк (Renninger, Wozniak, 1985) провели спрямований експеримент із метою вивчення ролі емоції інтересу в процесах уваги, пам'яті й научання. На підготовчій стадії експерименту психологи, спостерігаючи за грою дітей дошкільного віку, визначили для кожного дитини по двох іграшки, які викликали в тих найбільший інтерес. Згодом, даючи малюку певне завдання, експериментатори використовували в якості «мішені» саме ці дві найбільш привабливі для нього іграшки. У першому завданні експериментатори пред'являли малюку фотознімки «іграшки-мішені» разом з фотознімками інших іграшок і реєстрували час, що малюк витрачав на вивчання кожної фотографії. Виявилося, що діти розглядають фотознімки «іграшок-мішеней» довше, ніж фотознімки інших іграшок, і це дозволило дослідникам укласти, що зсув уваги дитини характерний не тільки фізичними характеристиками іграшки, але також інтересом, що вона викликає в дитини.

У другому експерименті вивчалася здатність дитини до дізнавання предметів. Дослідники розробили спеціальну гру, у ході якої малюку потрібно було довідатися іграшки, які інший малюк - назвемо його умовно Андрій - взяв особою, відправляючись у гості до друга. Спочатку малюку показували зображення всіх тих іграшок, які є в будинку Андрія (усього дванадцять іграшок), а потім - зображення тих шести іграшок, які Андрій відніс до друга (у їхньому числі обов'язково було зображення «іграшки-мішені»). Через якийсь час малюку знову пред'являли зображення цих шести іграшок, але вже разом із зображеннями іграшок, які він колись не бачив. Було виявлено, що малюк краще вивчає ті іграшки, які викликали в нього інтерес.

У третьому експерименті вивчався вплив емоції інтересу на здатність дитини запам'ятати, які іграшки він тільки що бачив. Запам'ятовування - більше складне завдання, чим дізнавання, і тому вимагає більше строгої перевірки. Людині легше довідатися знайомі предмети, чим згадати їх, не маючи перед очима. Процедура експерименту була така. Експериментатор на очах у дитини по черзі опускав дев'ять іграшок у щілину яскраво розфарбованої коробки, і малюк уже більше не бачив їх. Потім експериментатор просив дитини назвати іграшки, які лежать у коробці. Ця процедура повторювалася кілька разів з різними наборами іграшок. У кожному наборі була тільки одна «іграшка-мішень», але малюк набагато краще запам'ятовував її, чим інші іграшки. «Іграшка-Мішень» щораз опускалася в коробку п'ятої по рахунку. Експерименти по дослідженню научання й пам'яті виявили, що в ряді по черзі пропонованих предметів людина краще запам'ятовує той предмет, що йому пред'являють останнім, - у нашім випадку це повинна була бути дев'ята іграшка. Однак діти запам'ятовували «іграшку-мішень» не гірше, а іноді навіть краще останньої із пред'явлених їм іграшок. Виходячи з результатів цих трьох експериментів, дослідники уклали, що інтерес дитини є розвитою й спрямованою емоцією й що інтереси людини є відбиттям тих знань і цінностей, які використовуються їм для організації досвіду, пам'яті й дії.

Соціальна функція інтересу

Ми вже говорили про те, що будь-яка фундаментальна емоція виконує соціальну функцію. І емоція інтересу не є виключенням. Адлер (Adier, 1964) уважав соціальний інтерес однієї з головних рушійних сил людського поводження. Людина - це насамперед соціальна істота, для його благополуччя й цивілізації потрібна певний ступінь соціальної організації й порядку; тому можна сказати, що кожній людині тією чи іншою мірою властивий соціальний інтерес. Соціальна функція емоції інтересу найбільше наочно проявляється в грі й у соціальній комунікації.

Емоція інтересу-збудження: розвиток і соціалізація

Гра. Представники практично всіх вищих форм життя мають подання про гру. І це особливо вірно для молодих особин. У дитини гра із предметами й іграшками здобуває самі різні форми - від кидання іграшок на підлогу до складних фантазійних побудов. Кожна із цих форм характеризує певну стадію розвитку дитини й має надзвичайно важливе значення. Психологи Джерри й Дороти Сингер довели, що уява й фантазійні форми гри служать показником емоційного й когнітивного розвитку дитини.

Малюк, навчаючись давати розрядку своїм негативним емоціям у фантазіях і грі, здобуває тим самим коштовна адаптивна навичка, що придасться йому в дорослому житті. Клингер дійшов висновку, що досвід переживання агресивних фантазій знижує ймовірність прояву агресії в реальному поводженні. Ті діти й ті дорослі, які не дають розрядку гніву й агресивності в грі або у фантазії, частіше виражають їх відкритою формами агресії.

Рушійною силою будь-якої форми гри є емоція інтересу. Діти грають із тими іграшками, які будять у них цікавість, які захоплюють їх, і з тими дітьми, які «уміють грати», які роблять гру цікавої. Не всякий малюк активний у грі. Одним дітям від природи властивий більше високий рівень активності, що спонукує їх до постійного дослідження навколишнього середовища, до маніпуляцій із предметами, тоді як інші народжуються менш активними й мають потребу в більшій зовнішній стимуляції, - батьки й вихователі повинні приділяти їм більше часу, будити в них інтерес і спонукати до дії. У противному випадку здатність дитини до дослідження й пізнання фізичного миру буде серйозно ослаблена.

Вираження емоції інтересу й соціальна комунікація. Спонтанний прояв емоції чітко і ясно сигналізує про внутрішній стан індивіда. Такі прояви ніколи не бувають нейтральними й рідко залишаються непоміченими. Спілкуючись із людьми, ви так чи інакше реагуєте на їхні емоційні прояви, точно так само, як вони реагують на ваші. Емоційна експресія відіграє більшу роль у міжособистісній комунікації.

Ні в якому іншому віці комунікаційне значення емоційної експресії не виступає з більшою очевидністю, чим у раннім дитинстві. І особливо наочно воно проявляється у взаємодії немовляти дитини з матір'ю, коли вираження інтересу на особі дитини вказує на увагу. Здатність матері залучати й утримувати увагу дитини служить вірною ознакою жвавості його реакції. Малюк, у міру свого розвитку спостерігаючи за різними емоційними проявами батьків і старших дітей, навчається дуже багатьом речам. Так, виявившись у незнайомій або двозначній ситуації й не знаючи, як поводитися в ній, він дивиться на батьків - зацікавлене вираження їхніх осіб може спонукати його до взаємодії з незнайомим предметом, людиною або явищем.

Дослідники, що приділяли основну увагу вивченню людського погляду, виявили, що погляд ока в очі свідчить про прагнення людини до контакту, а в деяких випадках і про інтимні відносини між людьми. Дуже часто погляд може говорити про емоцію інтересу, хоча поглядом можуть виражатися й інші емоції (наприклад, гнівний погляд), а також драйви (наприклад, сексуальне збудження). Але в маленьких дітей погляд, і особливо прямій погляд, найчастіше свідчить про емоцію інтересу.

Інтерес характеризує активність дитини із самого початку його життя. За винятком тих моментів, коли дитина випробовує дискомфорт від незадоволеної фізіологічної потреби, він розглядає, слухає, видає звуки й робить рухи під впливом і керівництвом емоції інтересу. Крім того, емоція інтересу сприяє розвитку сенсорної й сенсомоторної координації й відповідних навичок (White, 1975). Мотивуємо інтересом форми активності й взаємодії з навколишнім світом закладають основи для розвитку всіх психічних сфер, відсутність цих форм активності й взаємодії з оточенням може привести до важких затримок розвитку. Хант наводить дані, що свідчать про те, що відсутність взаємодії з оточенням, настільки необхідне для формування позитивного почуття залучення, породжує в дитини апатію. Він пише: «Почуття голоду й спраги необхідні для виживання, але можливості, надавані цими інформаційними інтеракціями, цілком ймовірно, також важливі й для пробудження інтересу до об'єктів, людям і обстановці».

Завдяки тому, що малюк відчуває інтерес до людської особи, вона навчається відрізняти мати від інших людей. Зацікавлено простежуючи переміщення матері і її особи в просторі, малюк осягає такі параметри зовнішнього миру, як відстань між предметами і їхнє просторове розміщення. Інтерес до простору і його освоєнню приводить до того, що малюк навчається ходити. Підстьобується інтересом до навколишніх предметів, до їхніх форм і просторових відносин між ними, малюк навчається оперувати предметами. Притягнутий яскравістю тих або інших предметів, він осягає їхні розміри. Перцептивний процес, що у дорослого виглядає автоматичним, у дійсності є результатом перцептивного научання, підтримуваного інтересом до дослідження й освоєння навколишнього світу. Як помітив Хаксли (Huxley, 1954), сенсорна інформація лише поступово «підкоряється ідеї».

Розвиток емоції інтересу в її взаємозв'язку з іншими емоціями

Окремі зауваження Піаже, що стосуються інтелектуального розвитку, і ідеї Ханта про розвиток внутрішньої мотивації застосовні для побудови моделі емоційно-когнітивної взаємодії, моделі, що описує розвиток емоції інтересу і її взаємодія з перцептивною, когнітивною й руховою активністю.

Хант розділяє процес розвитку внутрішньої мотивації (уродженої потреби в обробці інформації) на три стадії. Перша стадія характеризується вродженою реактивністю, здатністю відгукуватися на мінливість (неконгруентність) вхідного сигналу. На цій стадії стандартом, або нормою, стосовно якої нові сигнали сприймаються як неконгруентні (і тому породжують процеси, що мають мотиваційне значення), виступає сенсорна стимуляція, одержувана організмом. Хант слідом за Піаже вважає, що мотиваційний базис цієї реактивності зіставимо з концепцією орієнтовного рефлексу, розробленої росіянами вченими. Однак поняття орієнтовного рефлексу застосовано лише для пояснення первинного сенсорного контакту з об'єктом, тоді як стійку реактивність краще пояснює поняття вродженої емоції інтересу. Крім того, як уважає Хант, сама концепція афективно-когнітивної моделі має на увазі активність дитини: малюк не просто відгукується на якийсь вплив, він бере активну участь у взаємодії із середовищем. Навіть у перші 3-4 місяця життя, які Хант уважає періодом реактивності, його перцептивна й сенсомоторна активність генеруються вродженою емоцією інтересу.

По Ханту, друга стадія в розвитку внутрішньої мотивації охоплює вік від 4 до 9 місяців, вона наступає в той момент, коли малюк починає проявляти активність для встановлення перцептивного контакту із джерелом сигналу. За словами Піаже, малюк тепер готовий почати дія для того, щоб «продовжити цікаве видовище». Ґрунтуючись на цьому спостереженні Піаже, Хант доходить висновку, що на даній стадії найбільший інтерес у дитини викликає видовище, що він може спостерігати багаторазово. Хант припускає, що на основі «впізнавання виробляються навички катексиса, або емоційної прихильності». На даній стадії розвитку, як думає Хант, ті або інші об'єкти стають привабливими для дитини внаслідок його повторних контактів з ними, вони викликають у дитини інтерес тому, що він довідається їх.

Якщо говорити про цю стадію розвитку мотивації в термінах теорії диференціальних емоцій, то можна сказати, що малюк починає радуватися власній активності й що взаємодія емоції інтересу з емоцією радості підтримує його активність. Знайомі особи, місця й предмети тепер збуджують у ньому не стільки інтерес, скільки радість. Саме інтеракція «інтерес-радість», що виникла в результаті впізнавання предметів і явищ навколишнього світу, живить зусилля дитини, спрямовані на встановлення або відновлення перцептивного контакту зі знайомими предметами і явищами.

Тільки на третій стадії (приблизно у віці 9 місяців), як затверджує Хант, дитини починають цікавити нові, незнайомі предмети і явища. Дане твердження не відповідає тій афективно-когнітивній моделі, відповідно до якої новизна є активатором інтересу із самого початку життя людини, як не відповідає воно й результатам уже згадуваних нами досліджень, які демонструють вплив фактора новизни й складності на сприйняття й увагу дитини. Однак, незважаючи на деякі розходження, і модель, вибудувана Хантом, і афективно-когнітивна модель визнають важливість фактора новизни як активатора емоції інтересу. Роль цього фактора в розвитку дитини протягом останньої чверті першого року й усього другого року життя переконливо показана Хантом. Хант указує, що інтерес дитини до новизни на цій стадії розвитку приводить до трьох важливих наслідків. По-перше, інтерес до новизни забезпечує мотивацію для «перемикання уваги дитини від видовищ і активності як такий на окремі предмети й ті зміни, які відбуваються з ними й викликаються ними, коли малюк роняє або кидає їх або маніпулює з ними». Так, наприклад, відчуваючи інтерес до такої дії, як випускання предмета з рук (яке саме по собі доставляє малюку радість), малюк незабаром уже не просто пасивно роняє предмети, а навмисно кидає їх, уважно простежуючи траєкторію їхнього руху й інші викликувані цією дією зміни. По-друге, інтерес до новизни стає мотивом дослідницької діяльності, тієї діяльності, що Піаже називає «активним експериментуванням і виявленням нових можливостей». Малюк уже не просто відтворює знайомі схеми дій, але навмисно модифікує їх, для того щоб вплинути на навколишнє середовище якимсь новим, ще не знайомим йому способом. По-третє, інтерес дитини до новизни змушує його імітувати дії, жести, слова й інтонації оточуючих людей, що надзвичайно важливо для розвитку дитини і його соціалізації.

У цілому, ідеї Ханта погодяться з тією афективно-когнітивною моделлю, що прийнята в теорії диференціальних емоцій, за винятком двох моментів. Теорія диференціальних емоцій постулює уродженість емоції інтересу й розглядає фактор новизни як уроджений активатор інтересу.

Література

1.Леонтьєв А.Н. Діяльність. Свідомість. Особистість. - К., 2005

2.Наєнко Н.И. Психічна напруженість. - К., 1994

3.Фресс П., Піаже Ж. Експериментальна психологія. - К., 2005

4.Веккер Л.М. Психологічні процеси. - К., 1997

5.Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. – М., 1987