Реферат Психологія людини в епоху технічного прогресу
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Психологія людини в епоху технічного прогресу
Ускладнення відносин взаємної залежності, негативним проявом чого є ріст коефіцієнта в'язкості соціального середовища, спричиняє необхідність постійної зміни соціальних ролей. У простій виробничій системі (наприклад, у ремісничій майстерні, у маленької крамниці) людина була засуджена на одну соціальну роль: глави родини й одночасно глави цієї виробничої одиниці. Стабілізована роль сприяла інтеграції її психіки, зростаючись із її особистістю. Це мало свої негативні сторони, тому що замість того, щоб бути самим собою, людина була главою родини й свого робочого місця. Зараз, за винятком, можливо, осіб, що стоять на вершинах соціальної ієрархії (наприклад, великих артистів, художників, державних діячів, які навіть у приватному житті повинні залишатися вірними своєї ролі), кожний протягом дня грає кілька соціальних ролей. На робочому місці виконує, щонайменше, три ролі: підлеглого, начальника, колеги. До цього додаються ролі в сімейному середовищі, ігровий, еротичної, цивільної й т.д. Тут не може бути мови про зрощування особистості з роллю. Внаслідок своєї мінливості роль не може бути інтегруючої, але, навпроти, виявляється фактором, який дезінтегрує. Не можна її приймати занадто серйозно; потрібно бути просто самим собою, що, однак, не таке вуж легеня справа. Життя в сучасному світі вимагає більшого інтеграційного зусилля, тобто мобілізації тенденцій, що впорядковують, ніж у світі минулому, у якому як природна, так і соціальне середовище самі діяли інтегруюче.
В XX-XXI століттях світ піддався стиску; уже навіть рідше говорять про «наш світ», а частіше про «нашу планету», або нашу «кулька». Розвиток засобів комунікації привів до того, що відстані перестали бути проблемою; швидка подорож на іншу сторону земної кулі буде тривати коротше, ніж поїздка в аеропорт. Відстані вже майже не грають ніякої ролі в поширенні інформації. Завдяки телебаченню і Інтернету можна стати майже очевидцем подій у самих віддалених частинах земної кулі і навіть на Місяці. Стиску піддається також і тимчасовий вимір. Завдяки розвитку археології, віддалені епохи стали ближче, виявилися невідомі раніше культури. Одночасно мінливість теперішнього часу, у порівнянні зі стабільністю минулих часів, обумовлює те, що теперішній час виявляється більше тривалим у порівнянні з минулим часом, якщо вимірником часу є число подій, у ньому що відбуваються. Аналогічно день, у якому було багато переживань, здається більше тривалим, ніж день, у якому нічого не змінювалося.
Результатом стиску просторових і тимчасових вимірів сучасного миру є ущільнення інформації. Її занадто багато, щоб можна було успішно неї приймати й упорядковувати. У сигнальному метаболізмі, тобто в одержанні інформації з оточення й реагуванні на неї (реакція організму, у свою чергу, є сигналом для оточення), існують закони, аналогічні законам енергетичного метаболізму, а саме, закон специфічності структури й закон рівноваги між анаболічними й катаболічними процесами. Подібно тому, як субстанції, асимільовані організмом, розбиваються на основні елементи, з яких організм будує свою власну структуру, потоки інформації, що надходять ззовні, перетворяться в специфічні структури (звідси правильність твердження, що кожний живе у своєму власному світі). Здатність інтеграції є однієї із самих істотних рис нервової системи. Кількість енергії, що надходить в організм завдяки його анаболічним процесам (побудови), загалом, зрівнюється з кількістю енергії, що виходить завдяки процесам катаболічним (розпаду). (У період росту вираження переважають анаболічні процеси.) Аналогічно існує певна рівновага між інформацією, прийнятої з оточення й висла в його. Із цим зв'язана людська потреба розрядки творчих тенденцій. Подібно тому, як в енергетичному метаболізмі, у молодості більше приймається, чим віддається.
Аналогії між енергетичним метаболізмом і інформаційним підтверджують вірність відомого вираження «психічне нетравлення». Сучасна людина, незважаючи на те. що живе в незвичайно цікавий час, часто буває пересичений їм, не може переварити те, що до нього безперестану надходить, не в змозі з хаосу інформації створити який-небудь порядок. Це нагадує ситуацію переповненого стравами стола, коли людина більше вже не в змозі з'їсти, і сама смачна їжа викликає в нього тільки позиви до блювоти. Згадувана вже труднощі розрядки творчих тенденцій обумовлюють те, що споживча тенденція переважають над творчою. А це, у свою чергу, веде до «переїдання», почуттю нудьги, пошуку сильних вражень. З іншого боку, сигнал, що висилається в оточення, щоб бути їм сприйнятим, повинен також бути «сильним ударом». Тільки сильний стимул може пробитися через охоронний бар'єр байдужності. Досить звичайні нині симптоми байдужності відносно нещастя іншої людини (наприклад, коли байдуже проходять повз вуличну подію) є предметом негативної моральної оцінки нашого покоління. З іншого боку, однак, важко винити в байдужності людини, що по телебаченню бачать дітей, обпалених напалмом, сцени з гітлерівських концтаборів, людей, що вмирають в Індії з голоду, і т.п. Надлишок інформації про людські страждання викликає, зрештою, байдужність; із психологічної точки зору - це захисний механізм. В'язні в концтаборах також ставали байдужними до виду трупів, нещастя, бруду й людського страждання; стаючи вразливими, вони не змогли б пережити табір. Байдужність до людського страждання є одним із проявів «психічного нетравлення».
Позитивною стороною згущення інформації є необхідність селекції. Потрібно самому вибирати, що варто прийняти, а що краще відкинути. Зростає критицизм. Знижується цінність авторитетів. Удосконалювання засобів комунікації не пішло їм на користь. Щоб зберігати престиж влади, варто триматися на безпечній відстані від підданих. Правда, існують казки про добрих володарів, які переодягненими в селянські одяги ходять серед бідних, але в дійсності вони завжди жили в ізоляції. Самітність є атрибутом влади. Навіть нервова система, що в організмі відіграє роль володаря (керуючої системи), є більше ізольованої щодо інших органів і систем організму. Велич влади на близькій відстані зменшується. Тому телебачення й інші засоби поширення інформації, можливо, небезпечніше для авторитетів, чим всі інші сучасні явища, що впливали на їхню девальвацію (наприклад, високий темп змін).
Самим небезпечним, як представляється, явищем технічної цивілізації є технічний погляд на людину. Ми бачимо навколишній світ так, як ми на нього діємо. Оскільки людина діє на мир за допомогою різного роду знарядь, останні стають як би призмою, через яку ми його сприймаємо. Інакше бачив своє оточення первісна людина, і інакше бачить його сучасна людина, що володіє технічною апаратурою. Інакше бачить його поліцейський, що користується поліцейським кийком, а інакше - художник, що користується кистю й палітрою. Перетворення природного середовища в технічну веде до того, що й на людей починають дивитися як на складові частини технічного миру. Повсякденна мова, як чутливий показник соціальних змін, відбиває це явище в досить розповсюдженому сьогодні використанні у відношенні людей виражень, що ставляться до неживих предметів; наприклад, «висунути», «пересунути», «усунути», «ліквідувати», «зняти», «установити», «поставити» і т.п.
Ніхто не хоче бути трактованим як горезвісне «колесо» у машині; проти цього повстає почуття власної індивідуальності, тому що індивідуальність є однієї з основних рис живої природи. З іншого боку, однак, почуття імпотенції (це один з парадоксів сучасності, що, досягши нечуваної в історії влади над оточенням, людина відчув себе більше неспроможним, чим абиколи в тій же історії) обумовлює те, що люди шукають об'єкти для розрядки незадоволеного прагнення до влади. Коли все робить опір, легше всього здійснити розрядку на іншій, підлеглій людині. Виникає типове невротичне порочне коло, у якому фрустрація почуття влади викликає ще більше її бажання.
Одним з проявів нинішнього настільки мінливого часу є тріумф екзистенціалізму, що, щоправда, останнім часом начебто б трохи слабшає, але, проте, протягом багатьох післявоєнних лет він панував незаперечно. Рідко трапляється, щоб у якусь епоху одна філософська концепція завойовувала настільки широку популярність. Екзистенціалістами ставали навіть ті люди, які цього слова не чули й не виявляли особливого інтересу до письмового слова. Проте вони своєю позицією здійснювали головні тези цієї філософії. З основного судження, що виражає наше існування у світі - «я є» - екзистенціалісти головний акцент ставлять на «є». У світі хаотичному, незбагненному, загрозливому тотальним атомним знищенням, що викликає страх і почуття непевності, у світі, у якому колишні норми поводження й авторитети піддалися колосальної девальвації, у якому людині доводиться розраховувати тільки на саму себе й одночасно почувати своє безсилля, важко визначити власне «я» (есенція); воно втратило свою стабільність, його структура не позначена. Можна, навпроти, сконцентруватися на переживаннях, прагнути до автентичності, красі, силі й т.д.
Європейська культура протягом декількох століть ішла в основному по екстравертному шляху на завоювання миру. Цінність людини визначалася його зовнішніми досягненнями. У результаті цієї установки були досягнуті успіхи, що перевищують будь-які фантазії. Культури з більш інтровертної установкою, наприклад, індійська, залишилися далеко за тім, що стосується перетворення навколишнього світу. Реалізація фантазій і завоювання миру не принесли, однак, очікуваного щастя. Популярність екзистенціалізму свідчить про усвідомлення цього факту сучасним суспільством. Почуття власної поразки завжди болісно. Сірий сум - одна із психологічних рис нашої епохи.
Невротичний стан стає частим сигналом про те, що у своєму житті необхідно щось змінити, що людина виявилася в тупику, у мертвій крапці власної лінії розвитку. Можна трактувати невротичні риси сучасної цивілізації як сигнал необхідності зміни.
У якому напрямку піде цей розвиток, важко передбачати; як представляється, три моменти особливо істотні: взаємне відношення природи й техніки, організація соціального життя й апарата влади, почуття власної ролі в суспільстві.
Існуюче дотепер відношення техніки до природи можна визначити як антагоністичне; техніка прагнула підкорити собі сили природи; завдяки їй людина забирала владу над своїм природним оточенням і трансформував його в штучне, у якому тепер не занадто-те добре себе почуває. Він уже дійшов до такого пункту, у якому він змушений відмовлятися від своєї влади над природою й міняти своє відношення до неї від антагоністичного до симбіотичному. Симбіоз техніки із природою зробить середовище людини менш штучної й стереотипної, і в пий буде більше індивідуальності. Перші ознаки такого співробітництва можна вже спостерігати. Зразки природи використовуються в техніку. Більша увага приділяється охороні природи. Урбаністи й архітектори прагнуть гармонізувати елементи природи із проектами міст і будинків. Усе більше тісним стає співробітництво між фахівцями в області автоматики й нейрофізіологами (багатьма ідеями автоматика зобов'язана нейрофізіології, і, у свою чергу, модель цифрових і аналогових машин полегшує розуміння функцій мозку). Звертається увага на адаптацію людини до умов сучасної техніки (медицина й психологія праці) і т.д.
Нечувана марнотратність природи знаходить своє відбиття в польській моделі промислового виробництва, яку не можна, однак, визнати зразком, гідним наслідування.
Сучасна організація з її високим коефіцієнтом в'язкості, що перешкоджає розрядці творчих тенденцій, зі своєю штучністю й безглуздістю веде в остаточному підсумку до військових катаклізмів; організація застарілому, сприятливому наростанню взаємної байдужності й навіть ворожості, почуттю фрустрації, відчуженню й т.д., повинна піддатися перетворенню. Доводиться сумніватися в тім, що це може відбутися в найближчому поколінні. Еволюція організаційних структур суспільства в загальному протікає повільніше в порівнянні з іншими формами людського життя. Невідомо також, як повинна виглядати ідеальна модель організації суспільства.
Іноді критикується суспільний мінімалізм молоді, постановка для себе незначних соціальних цілей - щасливе сімейне життя, робота, що приносить задоволення, знайомство з іншими країнами й народами. Може бути саме в цьому напрямку й повинна здійснюватися санація соціального життя? У малій соціальній групі є більший ступінь волі, ніж у більших групах, які звичайно придушуються вихідними зверху цілями, нормами й приписаннями. У малій групі людина контактує з іншими членами групи віч-на-віч, не є тільки статистичною одиницею або прихильником тієї ж самої ідеології (національної, релігійної, політичної й т.п.) Існувало б, щоправда, протиріччя між масовим методом промислового виробництва й соціальним життям у малих групах. Однак при високій спеціалізації методів виробництва вже не буває монолітної маси працівників, але створюються диференційовані групи фахівців.
Переміщення центра ваги з більших соціальних груп на малі було б, мабуть, найкращим захистом від небезпеки технічного погляду на людину. У малій групі людино не може стати «номером» (горезвісним «гвинтиком» виробничої машини), зберігаючи свою індивідуальність; його контакт із іншими членами групи є людським контактом, а не технічним. Факт, що в середньому кожна людина є одночасно членом декількох малих груп, може полегшити співробітництво між окремими групами й зм'якшити антагонізми між ними. З іншого боку, більші групи - расові, національні, релігійні, політичні, економічні й т.п. - імовірно, будуть втрачати свою атрактивність, головним чином тому, що члени малої групи будуть рекрутуватися з осіб, що належать до різних більших груп. А емоційні зв'язки, що виникають у контактах «віч-на-віч», завжди більше міцні в порівнянні з іншими зв'язками, що існують у більших групах. Крім того, засобу комунікації полегшують взаємне пізнання людей з різних більших соціальних груп, що завжди послабляє переконання в перевазі власної групи й зм'якшує взаємні антагонізми.
Надзвичайне багатство інформації, що обрушується на людину сучасної цивілізації, у майбутньому повинне бути їм раціонально використано. Можливо, з'являться нові, більше синтетичні форми передачі ідей, виникнуть певні інтегруючі системи, що полегшить засвоєння інформації. (Популярність кібернетики свідчить про велику потребу саме в таких інтегруючих системах.) У всякому разі людина майбутнього буде розташовувати значно більше багатими асортиментами культурної спадщини в порівнянні з його не настільки далекими предками. Він зможе з нього вільно вибирати те, що найбільше відповідає структурі його особистості. Завдяки цьому повинна зростати ступінь розходжень між людьми. Людей, не скроєних на одну мірку, будуть дивувати й будуть дратувати всякі спроби формувати всіх по одній моделі.
Завдяки засобам комунікації усе більше будуть стиратися міжнаціональні розходження, а можливо, у більше віддаленому майбутньому, і накрито. Уже сьогодні молодіжний стиль має інтернаціональний характер, і часто буває важко визначити національність парубка.
З організаційною структурою суспільства зв'язана проблема влади. Хоча це й лоскітлива проблема, можна, однак, затверджувати, що сучасні люди почувають неспроможність володарів. У загальному це не є критикою з їх боку, оскільки віддається звіт у тім, що людина, навіть геніальний, при справжній складності відносин, економічних, соціальних і т.д., не був би в стані управляти більшими соціальними групами, але міг би хіба що привести їх до військового катаклізму, чого, зрозуміло, ніхто не хоче. З іншого боку, розвиток автоматики веде до того, що проблеми організації й керування можуть передаватися машинам. Поки ще це прості проблеми, але в майбутньому вони будуть усе більше складними.
Аналогічно тому, як раніше машини замінили силу людських м'язів, так у майбутньому вони можуть доповнити, якщо не замінити, людські організаційні здатності. Колись вони загрожували робітником безробіттям, у майбутньому можуть загрожувати володарям. Мова йде не про абсурдний міраж суспільства, керованого електронними мозками, але про зміну обсягу функцій майбутніх керівників більших соціальних груп. Багато проблем, якими сьогодні вони змушені займатися, у майбутньому можуть дозволятися машинами, завдяки чому їм буде легше зберегти погляд на людину як людини.
З машиною не буває дискусій. Якщо хочуть неї використовувати, повинні її слухати. У загальному легше підкорятися наказам машини, чим іншої людини. Тому що з людиною можна сперечатися, прав він чи ні, можна розраховувати, що він змінить своє рішення. Людина, навіть найбільше технічно орієнтований, залишається людиною, а виходить, може помилятися й не завжди керуватися винятково тільки розумом. Іноді доводиться його слухати всупереч переконаності в помилковості його рішення, що, зрозуміло, викликає почуття бунту. Відносно машин такі почуття харчувати неможливо, тому що вони були б смішні. Якщо рішення машини помилкові, вона марна і її доводиться викидати. Важко бунтувати проти червоного світла світлофора. Цьому сигналу варто підкорятися, іншого вибору немає. Накази машин абсолютні й незаперечні. Або апріорі приймається їхня безпомилковість, або вони взагалі не використовуються. Мир, керований тільки машинами, був би миром строго детермінованим, у якому не було б місця людським сумнівам, коливанням, невдоволенню й бунту.
Досягнутий у ході розвитку техніки прогрес у біологічних науках дозволяє припускати, що у відносно недалекому майбутньому вдасться управляти психічними процесами людини. Уже сьогодні за допомогою відповідних психофармакологічних засобів можна змінити настрій, зменшити страх і занепокоєння, викликати зміна сприйняття навколишнього світу й власного тіла. За допомогою електродів, імплантованих у відповідні частини мозку, можна управляти на відстані поводженням тварин і довільно змінювати їхні психічні реакції. Відкриття генетичного коду (одне з найбільших відкриттів XX століття), імовірно, дозволить у майбутньому змінити також і код. У результаті можна буде в рослин, тварин, а, можливо, і в людей створювати ті риси, які бажані в цей момент.
Щось подібне, тільки на основі гормонального впливу, уже відбувається в царстві бджіл. Залежно від потреб виробляється більше воїнів, працівників або трутнів.
Це одна з найбільших пасток магічної влади, що дає наука. За допомогою технічних засобів людина зможе управляти власним розвитком і власним поводженням, а також власними переживаннями. За допомогою таблетки або натисканням кнопки він зможе довільно змінювати настрій, управляти своїми почуттями, модулювати процеси сприйняття, збільшувати інтенсивність розумових процесів і т.д. Молода пара, що бажає мати дитину, зможе замовити собі бажаний набір властивостей для майбутнього потомства.
Варто припустити, що в турботі про благо людства, тому що завжди найдуться такі люди, які захочуть поліпшувати інших людей, певні групи людей будуть прагнути штучно управляти психічними процесами інших людей. Замість того, щоб спокійно викликати в себе за допомогою таблеток або електричних імпульсів різного роду приємні почуття, вони будуть викликати в підлеглих їм людей більше корисні психічні стани, наприклад, ентузіазм до роботи, сміливість, самопожертва, а у випадку війни - спрагу вбивати інших і т.д. Вони будуть також впливати на регуляцію народжень, не тільки кількісно, але і якісно. Люди будуть народжуватися відповідно плану геніями або дебілами, людьми спокійними або агресивними, податливими або владними, художниками або математиками й т.д. Імовірно, електронні машини будуть визначати актуальні потреби у відповідних психічних станах і способах поводження, як і демографічні потреби. Наприклад, червоне світло у входу до місця роботи буде означати, що слід прийняти анти агресивну таблетку, або нажати відповідну кнопку стимулятора мозку. Імовірно, при зниженні витрат на виробництво електронних машин можна буде встановити в себе будинку подібні пристрої, що дозволить уникати багатьох конфліктів.
Підпорядкування влади вимагає відмови від власних планів і намірів. Потрібно виконувати нав'язані дії, а іноді придушувати в собі ті, які хотілося б виконати. Це певний рід покірності. Момент рішення, настільки істотний у психічному житті людини, переноситься зовні. Уже не потрібно вирішувати самому, вирішує хтось іншої. Ціною підпорядкування звільняєшся від великого зусилля, якого вимагає рішення.
Співробітництво з машиною вимагає великої витримки. Особливо коли машина вимагає великої точності, не можна дозволити собі «розпустити нерви», тому що це загрожувало б її знищенням. Якщо завоювання Місяця повернуло багатьом людям підірвану віру в прогрес людства, а космонавт зробився героєм нової ери, то психічні якості, необхідні такому героєві, викликають певні побоювання. При великому героїзмі - це людина-автомат, кожний рух якого повинне бути заздалегідь розрахований, обмірюваний, погоджений з роботою машини. Небагато місця залишається в нього для спонтанності. Порівнюючи завоювання Америки з польотом на Місяць, у першому випадку подив викликає велика пригода, а в другому - точність. Колумб відправився зовсім не туди, куди прибув. Космонавти потрапили точно туди, куди повинні були потрапити. Колумб, власне кажучи, був один; ідея була його і його ж реалізація ідеї. За космонавтами стояла армія вчених, техніків і медиків, що контролюють кожний їхній рух усередині корабля, із землі управляючи їхнім поводженням. Сам політ був результатом багаторічної підготовки й величезних зусиль людського розуму (не говорячи вуж про економічні питання).
В електронних машинах більша частина енергії витрачається на вироблення «рішення», а сам сигнал використовує мінімальні кількості енергії. Людський мозок використовує близько 1/5 всієї енергії, споживаної організмом. Мільярди нервових кліток, з яких складається мозок, використовують цей величезний запас енергії, головним чином, на формування «рішення». (Із сотень нервових імпульсів, які безупинно надходять до окремої нервової клітки, вона повинна сформувати своє власне «рішення», репродукувати власний нервовий імпульс і переслати його далі.) Із власного досвіду відомо, як важкими бувають рішення в житті людини, скільки викликають коливань, занепокоєння, внутрішньої боротьби, як часто бувають причиною почуття провини. В основі неврозів нерідко лежить неможливість ухвалення рішення (не завжди при цьому мова йде про свідомі рішення, так званих вольових актах, але частіше про несвідомі, наприклад, у випадку протилежних емоційних установок).
Виникає питання, на що людина майбутнього буде використовувати зекономлену психічну енергію, коли значна частина рішень буде прийматися машинами, а зусилля й психічна напруга, пов'язане з його власними рішеннями, будуть зменшені, наприклад, завдяки засобам. Чи піддасться ця енергія розпиленню або ж сконцентрується на не використовувані раніше можливостях? Завдяки мільярдам нервових кліток і зв'язкам між ними нервова система людини має у своєму розпорядженні прямо-таки необмежені можливості створення різноманітних функціональних структур. Очевидно, тільки мала частина потенційних структур виявляється реалізованою. Нервова система, подібно, втім, іншим системам організму, працює звичайно тільки приблизно на 20-30% своїй максимальній ефективності (у цьому виражається загальний принцип економії роботи організму). Існує обґрунтована думка, що людина може розвиватися в різних напрямках, і що багато хто його психічні можливості не використовуються просто тому, що ніколи не було для цього випадку. Не виключено, що здатності телепатії і ясновидіння, належать до таких не використовуваних можливостей людської психіки. Тому що те, що не використовується, підлягає атрофії. Такої атрофії часто піддаються артистичні здатності, які звичайно спостерігаються в багатьох дітей у дошкільному віці. Невідомо також, наскільки широкі границі абстрактного мислення, а також переживань артистичних, містичних і т.д. Можливості розвитку людини великі, якщо не сказати - необмежені. Корисної для людини середовищем було б таке середовище, що ці можливості розвивало б, а не гальмувала.
Список літератури
1. Колишко A.M. Психологія самовідношення. - К., 2005
2. Ільїн Е.П. Психофізіологія станів людини. - К., 2007
3. Огден Т. Мріяння й інтерпретація: Відчуваючи людське. – К., 2004
4. Риман Ф. Основні форми страху. - К., 2006
5. Сандомирський М.Е. Захист від стресу. - К., 2003