РЕФЕРАТ з географії

на тему: "Актуальні проблеми розвитку і територіальна організація легкої промисловості світу"

Москва 2007

План

1. Вступ

2. Поняття легкої промисловості

3. Проблеми та їх вирішення в Росії

4. Проблеми і рішення в інших країнах

Висновок

1. Вступ

Комплекс з виробництва товарів народного споживання - важлива складова частина економіки країни, яка має сприяти стабілізації загальноросійського споживчого ринку. Це в основному галузі групи, що випустили в 1995 році майже 60% продовольчих товарів. Серед непродовольчих товарів виділяються вироби культурно-побутового і господарського призначення (більше 80%), вироблені в галузях важкої індустрії і місцевої промисловості. Виробництво товарів народного споживання - одне з вузьких місць в економіки Росії. За останні 5 років обсяг промислового виробництва споживчих товарів скоротився більш ніж удвічі, найбільшою мірою це стосується випуску непродовольчих товарів. Насичення ринку товарів народного споживання за рахунок вітчизняного виробництва - один з напрямків розвитку російської промисловості.

Структура випуску товарів народного споживання має значні регіональні відмінності, пов'язані з природними, соціально-економічними і демографічними особливостями окремих територій.

Показники з основних видів продукції легкої промисловості (прогноз на 2010 р.)

	Одиниці виміру	Вироб-ництво	Імпорт всього	Експорт всього	Попит внутрішнього ринку всього	Попит на вітчизняну продукцію	Частка на ринку,%
Тканини бавовняні	млн. кв. м.	3100	140	500	2740	2600	95
Тканини вовняні	млн. кв. м.	110	32,5	10	132,5	100	75,5
Тканини лляні	млн. кв. м.	228	5	65	168	163	97
Трикотажні вироби	млн. шт.	300	340	40	600	260	43,3
Взуття	млн. пар	120	110	12	218	108	49,5
Швейні вироби	млрд. руб.	110	100	10	200	100	50

За останні 10 років виробництво бавовняно-паперових і шовкових тканин в Росії скоротилася більш ніж у 6 разів. У цей час Китай нарощує оберти. Те ж саме відбувається і у взуттєвому виробництві. У нашій країні виробництво скорочується на 300 млн. пар, а китайці на 100 млн збільшують. Не випадково Росію захлеснув сірий імпорт. Сьогодні кожна друга пара взуття, що реалізується в Росії - виробляється в Китаї. Причому до нас товар ввозиться без податків і мит. У результаті скарбниця щороку втрачає близько 13 млн. рублів. Плюс 16 - ти млрд. втрати від скорочення виробництв підприємств легкої промисловості. З 200 ярославських підприємств цієї галузі пробитися на закордонні ринки вдалося лише одиницям. Більшість ледве зводить кінці з кінцями.

2. Поняття про легкої промисловості і основні фактори

Легка промисловість забезпечує потреби населення в тканинах, одязі, взутті, а також інші галузі спеціалізованими матеріалами. Легка промисловість включає в себе 30 великих галузей, які об'єднуються в групи:

- Первинна переробка сировини; текстильна промисловість; швейна промисловість; взуттєва промисловість. Найважливішою галуззю легкої промисловості є текстильна. Головними факторами розміщення є: сировина (для галузей первинної переробки сировини); споживач (для швейної та взуттєвої); поєднання перших двох (в залежності від виробничих стадій текстильної промисловості).На першому місці стоїть виробництво бавовняних тканин (Китай, Індія, Росія). Друге місце - виробництво тканин з хімічного волокна (США, Індія, Японія). У виробництві шовкових тканин лідирують США, Японія, Китай, а вовняних - Росія, Італія.

У той же час на експорт більше виробляється продукції в країнах, що розвиваються, де є дешева робоча сила.

Головні експортери - Гонконг, Пакистан, Індія, Єгипет, Бразилія.

У розвитку світової легкої промисловості намітилися певні тенденції: зниження темпів виробництва тканин з хімічних волокон; різке зростання частки країн, що розвиваються у виробництві текстильної промисловості; розширення асортименту продукції, що випускається.

Легка промисловість найбільш постраждала в результаті кризи, що продовжується економіки. Обсяг виробництва продукції галузі за останні 5 років скоротився більш ніж на 80%. Далася взнаки брак сировини, особливо бавовни, який в Росії не росте. Ресурсна самозабезпеченість галузі складає лише 25%. Доводиться ввозити льон, вовна, шкіряна сировина, хімічні волокна.

Легка промисловість - комплексна галузь, що включає в себе більш ніж 20 підгалузей, які можуть бути об'єднані в три основні групи:

1. Текстильна, в тому числі лляна, бавовняна, вовняна, шовкова, трикотажна, а також первинна обробка льону, вовни, виробництво нетканих матеріалів, сеті-в'язальні промисловість, валяльно - повстяна, виробництво текстильної галантереї та ін

2. Швейна.

3. Шкіряна, хутрова, взуттєва.

Найбільшу питому вагу в структуру легкої промисловості займає продукція швейної та текстильної підгалузей.

В даний час товари, що випускаються підприємствами легкої промисловості Росії, значно поступаються за якістю продукції розвинених країн, порівняно низька продуктивність праці, вище в порівнянні зі світовим рівнем витрати на виробництво продукції.

Фактори розміщення підприємств легкої промисловості одноманітні, проте можна виділити основні.

Сировинний чинник особливо важливий у галузях первинної обробки, що обумовлено масовими відходами (вихід лляної соломки становить 1 / 5 вихідної сировини, вовни -1 / 2), або в галузях, де висока матеріалоємність виробництва (лляна промисловість). Розміщення шкіряного виробництва цілком залежить від м'ясної промисловості.

Населенческій, тобто споживчий чинник. Готова продукція легкої промисловості менш транспортабельна порівняно з напівфабрикатами. Наприклад, вигідніше поставляти пресований бавовна - сирець, ніж бавовняні тканини.

Споживчий фактор має великий вплив на розміщення підприємств галузі. Продукція галузі споживається повсюдно, а масовий характер виробництва сприяє наближенню підприємств галузі до населення. Крім того, багато видів готової продукції (трикотаж, взуття) малотранспортабельних та їх перевезення на далекі відстані дорожче перевезення вихідної сировини.

Фактор трудових ресурсів, що передбачає їх значні розміри і кваліфікацію, так як всі галузі легкої промисловості трудомісткі. Історично склалося так, що в галузях легкої промисловості використовується переважно жіноча праця, тому необхідно враховувати можливості використання в регіонах і жіночого, і чоловічого праці (тобто Розвивати легку промисловість у районах зосередження важкої індустрії, створювати відповідні виробництва в регіонах концентрації легкої промисловості).

Водний фактор враховую при розміщенні виробництва тканин і трикотажу, де процеси фарбування та оздоблення вимагають значної кількості води.

Сировинна база легкої промисловості Россі достатньо розвинена, вона забезпечує значну частину потреб підприємств у льоноволокна, вовни, хімічних волокнах і нитках, пушно-хутряної та шкіряної сировини.

3. Проблеми та їх вирішення в Росії

Територіальна організація галузі склалася під впливом ряду факторів, що роблять різний вплив на розміщення окремих виробництв.

Основний постачальник натуральної сировини для легкої промисловості - сільське господарство. Льонарство - традиційна галузь в Росії - перебуває в дуже складному становищі. З року в рік скорочуються посіви льону - довгунця, падає його врожайність. Росія у 1980-ті роки не забезпечувала сировиною для льняної промисловості, яке ввозило переважно з України. Розміщено льонарство нерівномірно: понад 60% заготовлюється сировини припадає на Центральний район, 25% - Північно-західній і Вологодську область Північного району і тільки 15% - на всі інші (Волго - Вятський, Уральський, Західно-Сибірський і Східно-Сибірський). В даний час вирішується питання про відродження вітчизняного льонарства натомість купується бавовни.

Натуральну шерсть дають переважно вівці, дуже невелику частку (менше 1,5%) - кози та ін На початок 1994 року по порівнянні з 1990 поголів'я овець скоротилося на 25%, виробництво вовни на 23%, різко погіршилася якість що поставляється вовни, основна маса якої не відповідає світовим стандартам. В даний час потреби вовняної промисловості в натуральній сировині не задовольняються. Основні регіони - постачальники сировини: Північно-Кавказький, Поволзький і Східно-Сибірський.

Натуральним шкіряним сировиною легка промисловість могла б забезпечити себе практично повністю, однак з Росії значна частина його вивозиться. Натомість доводиться закуповувати напівфабрикати для виробництва взуття та іншої продукції, що підвищує ціну готових виробів, впливає на ціну і зростання витрат на виробництво шкірсировини внаслідок подорожчання утримання худоби (витрат на корми, обладнання, добрива).

Сировина вітчизняного виробництва для виробництва кручених виробів (шпагату, мотузки, канатів) - пенька, вироблена із стебел конопель. Коноплярства розвинене в Поволжі, на Північному Кавказі та в інших районах, посіви скорочуються, починаючи з 1960 - х рр.. Джут і сизаль імпортуються з Індії, Бангладеш та інших країн.

Бавовник в Росії не вирощується, тому розвинена бавовняна промисловість повністю базується на імпортній сировині. Бавовна - сирець надходить переважно з середньоазіатських держав (основна частина з Узбекистану, а також з Туркменії, Таджикистану, Киргизстану), невелика частина - з Казахстану, Азербайджану, Єгипту, Сирії, Судану та ін В останні роки часто порушуються постачання сировини з держав - колишніх союзних республік, які, прагнучи заробити валюту, пропонують бавовна за демпінговими цінами за кордон. Все це серйозно дестабілізує роботу бавовняної промисловості Росії.

Крім натуральної сировини, у легкій промисловості широко використовуються синтетичні та хімічні волокна, штучні шкіри, що поставляються хімічною промисловістю. Вихідна сировина для їх виробництва - відходи нафтопереробки, природний газ, кам'яновугільна смола. Основні райони - постачальники хімічних волокон - Центр і Поволжя, а також Західно - Сибірський, Північно - Кавказький, Центрально - Чорноземний економічні райони. Деякі види штучної шкіри, синтетичних волокон в Росії не виробляються. Наприклад, поки що майже не освоєний випуск високоякісної штучної шкіри для виробництва сумок і рукавиць-рукавичні виробів, традиційно поставлялися з Узбекистану, Молдови та України. У теперішній час багато постачальників для нас втрачені.

Провідною галуззю легкої індустрії за обсягом виробництва і кількістю зайнятих є текстильна промисловість. Вона включає первинну обробку сировини і виробництво всіх видів тканин, трикотажу, текстильної галантереї, нетканих матеріалів та інших виробів на основі волокнистої сировини.

Розміщувалася текстильна промисловість вкрай нерівномірно. На частку Центрального і Північно-Західного районів припадало понад 80% випуску всієї продукції текстильної промисловості. Причому в Центральному районі виробництво тканин було не тільки зосереджено у великих містах, але і розсіяно по так званим фабричним та кустарним селах. За минулі десятиліття підприємства текстильної промисловості були створені в нових районах, головним чином в Сибіру. На початку 90 - х на частку східної зони Росії припадало 6% виробництва всіх видів тканин в країні.

В даний час у зв'язку з розпадом СРСР перед текстильною промисловістю Росії постало питання про сировинній базі. Залежність від поставок бавовни - волокна, натуральних шовкових ниток і вовни з інших країн Співдружності висуває на перший план у сировинному балансі галузі хімічні волокна. Зараз з домішкою хімічних волокон виробляється близько 20% бавовняних, 5% лляних, 81% вовняних і більше 97% шовкових тканин, що певною мірою знижує напруженість у забезпеченні галузі сировиною.

Провідна галузь текстильної промисловості - бавовняна, що дає понад 70% усіх тканин Росії, серед яких переважають тканини побутового значення (ситцю, сатину, білизняні). По виробництву бавовняних тканин в 1995 році Росія посідала четверте місце в світі.

Особливістю цієї галузі є повна орієнтація на привізне натуральна сировина, тому що в Росії в силу специфіки природно-кліматичних умов бавовник не обробляється. Більше 80% бавовни - волокна ввозиться до Росії з держав Центральної Азії, понад 6% - з Азербайджану і приблизно 10% - з країн далекого зарубіжжя (Єгипет, Сирія, Судан).

Середньорічна потужність по випуску бавовняних тканин в 1995 році визначена в 5 млрд. кв. м, а рівень її використання склав лише 28%. Таке катастрофічне положення пов'язане з гострою нестачею сировини, зростанням цін на нього, нездатністю конкурувати з більш дешевою продукцією інших країн, невмінням реалізовувати кон'юнктурні особливості російського ринку.

Основне виробництво, як і раніше зосереджена в старих районах, воно орієнтується на трудові ресурси та кваліфікаційні навички. Центральний і північно-західнірайони забезпечують 85% загальноросійського випуску бавовняних тканин. Особливо виділяються Івановського (Іваново, Шуя, Кінешма), Московська (Москва, Ногінськ, Орєхово-Зуєво), Тверська (Тверь, Вишній Волочек) і Ярославська) Ярославль) області, а також Санкт - Петербург і його передмістя.

У нових районах європейської частини Росії більше значення мають трудові ресурси. Тут випускається понад 10% бавовняних тканин: Поволжі (Камишин), Волг - Вятський район (Чебоксари), Північний Кавказ (Краснодарський край). Підприємства Західного і Східного Сибіру, Далекого Сходу (Барнаул, Омськ, Новосибірськ, Томськ, Канськ) орієнтуються на споживача і дають трохи більше 3% бавовняних тканин.

Друге місце за обсягом виробленої продукції займають шовкова промисловість - більше 11% випуску тканин у країні. У зв'язку з широким використанням в якості сировини штучних і синтетичних волокон залежність від поставок натуральної сировини з Середньої Азії, Молдови і з України, де розводять тутового шовкопряда, зведена до мінімуму.

Льняна промисловість - найстаріша і споконвічно російська галузь текстильного виробництва. У структурі випуску тканин вона посідає третє місце _7, 5% тканин в Росії), виготовляючи приблизно в рівному співвідношенні тканини побутового значення, технічні та тарні. Відмінною особливістю галузі є відносна забезпеченість власною сировинною базою. Обробіток льону - довгунця і заготівлі льоноволокна зосереджені в Центральному, Північно - Західному, Північному і Волго-Вятському районах, де в силу високої матеріаломісткості виробництва представлений випуск тканин.

Провідним районом є Центральний, він дає ѕ загальноросійського випуску лляних тканин. Проте всередині району склалися певні диспропорції в розміщенні посівів льону, які переважають на північно - заході (Тверська, Смоленська області), та виробництва лляних тканин, зосередженого на північно - сході (Костромська, Володимирська, Ярославська, Іванівська області. Великі центри лляної п промисловості району - Кострома, Нерехта, Смоленськ, Вязьма.

Вовняна промисловість випускає різноманітні вироби: камвольні та суконні тканини, килими, хустки, пряжу для трикотажу. Це одне з найстаріших виробництв, що виникло ще за Петра I. На частку вовняної промисловості припадає 4,1% випуску тканин у країні. За загальним обсягом виробництва вовняних тканин Росія посідає сьоме місце у світі.

Трикотажна промисловість отримала розвиток у всіх регіонах країни з орієнтацією головним чином на райони споживання. На відміну від інших галузей текстильної промисловості її продукцією в основному є готові вироби, а також трикотажне полотно. В якості сировини крім натурального все ширше використовуються хімічні волокна.

Провідним районом залишається Центральний, де сконцентрована ј виробництва трикотажних виробів, приблизно 1 / 3 продукції дають Північно - Захід, Поволжя і Урал.

Швейна промисловість - друга за обсягом валової продукції галузь легкої індустрії. Вона відрізняється більш вільним характером розміщення і тісніше пов'язана зі споживачем.

Серед галузей легкої індустрії шкіряній - взуттєвої та хутряної промисловості належить третє місце. Сюди входить виробництво натуральних і штучних шкір, плівкових матеріалів, дубильних екстрактів, хутра, овчин, взуття, хутряних виробів, шкіргалантереї та ін За останні роки обсяг виробництва взуття скоротився в 4 рази і у 1995 році склав 52,5 млн пар, що відповідає за цим показником восьмому місці у світі. Населення Росії забезпечується взуттям в основному за рахунок імпортних поставок, які в 1995 році склали 132 млн пар. Продукція хутряної промисловості отримала експортне значення, так як її асортимент має мало аналогів у світі. На початку XX в взуттєве і хутряна виробництва носили кустарний характер, де 80% технологічних операцій виконувалося в ручну, вони перетворилися на галузь фабричного виробництва лише в 30 - ті рр.. Усередині галузі провідна роль належить виробництву взуття, виготовлення шкіри та її замінників.

Меблева промисловість має більш вільний характер розміщення і тісно пов'язана зі споживачами. Підприємства галузі представлені у всіх економічних районах Росії, виділяються столичні та великі промислові центри. Історично склалося так, що переважно галузь розвивалася у малолісних районах європейської частини країни, що було обумовлено концентрацією тут споживачів продукції. Сприяло цьому і зміна сировинної бази: більше стали використовуватися деревостружкові плити, полімерні матеріали з поліпшеними декоративно - художніми характеристиками. Ведучими районами виробництва меблів залишаються Центральний, Північно-Кавказький та Північно - Західний, на частку яких припадає майже Ѕ випуску продукції галузі.

Інші районі європейській частині і східної зони Росії, незважаючи на достатній рівень розвитку науково - технічної бази та наявність трудових ресурсів, не забезпечують власних потреб і змушені орієнтуватися на постачання продукції з інших районів і з-за кордону. Сьогодні вітчизняні підприємства легкої промисловості випускають 90 млрд одиниць продукції. Значить, до 2010 року повинні випускати не менше 180 млрд, - продовжив Віктор Пантелєєв. - У той же час, за його словами, потреба російського ринку становить до 500 млрд одиниць продукції легкої промисловості.

4.Проблеми і рішення в інших країнах

Зростаючі вимоги до галузей і комплексам національної економіки і економік регіонів, що виробляють товари народного споживання, з особливою актуальністю вимагають комплексного виявлення проблем, розгляду і чіткого формування завдань, уточнення інтересів і цілей розвитку економічних систем і виконуваних ними функцій з метою зростання добробуту і гарантії економічної безпеки .

Основою забезпечення економічної безпеки всіх держав в умовах глобалізації є як створення сприятливого середовища конкуренції власним виробникам за кордоном, так і збалансоване розкриття вітчизняного ринку для якісного імпорту.

У випадку з легкою промисловістю, очевидно, що індустрія є найбільш вразливим сектором внутрішнього ринку Росії.

У розвинених країнах галузі з виготовлення текстилю, одягу і виробів зі шкіри знаходяться в числі пріоритетних. У США вони займають 3 і 4 позиції (після харчової та тютюнової галузей), в той час як у Росії вони посідають останні місця (10-12 місця) з 13 обробних галузей економіки.

Легка промисловість Росії - це 22 тисячі діючих підприємств і організацій, на яких зайнято близько 900 тисяч працюючих. Історично склалася регіональну структуру індустрії утворюють два макрорегіону Росії - Європейська частина спільно з Уралом і Східний регіон.Сучасну територіальну організацію легкої промисловості представляють російські мезорегіони з відповідними частками індустрії в структурі регіональної економіки кожного: Центральний регіон - 3,9%, Південний регіон - 1,8%, Приволзький регіон - 1,5%, Північно-Західний регіон - 1,5 %, Сибірський регіон - 0,7%, Далекосхідний регіон - 0,4%, Уральський регіон - 0,3%.

Відносно Центрального регіону слід підкреслити факт того, що регіон є серцем індустрії в Росії і концентрує на своїй території понад 300 великих підприємств легкої промисловості. Разом з тим очевидні проблеми в основних промислових вузлах індустрії, таких як Іванівський, Московський, Володимирський, Тверської і т.п..

В якості складових підпроблем ключової проблеми стабілізації і розвитку легкої промисловості головним чином слід звернути увагу на зношеність основних фондів підприємств, слабкі маркетинг і діллінг, недостатнє знання переваг споживачів, критичне фінансування виробництв індустрії, низьку інноваційну активність підприємств, переважання дешевого імпорту готових виробів на вітчизняному ринку . Особливо гострою є проблема забезпечення зайнятості працездатного населення через те, що більша частина підприємств легкої промисловості розташована в малих містах і селищах. У винятково важкому становищі перебуває текстильна галузь легкої промисловості і в першу чергу через розрив зв'язків щодо поставок сировини.

В даний час світовий ринок перенасичений виробами легкої індустрії з Китаю і країн Південно-Східної Азії, де заробітна плата нижча, ніж у Росії, а технічний рівень, як правило, найсучасніший. Не випадково навіть країни ЄС та США не витримують конкуренції з ними і застосовують різні заходи стримування імпорту (ЄС, наприклад, встановив квоту на імпорт взуття з Китаю у розмірі 100 млн. пар), а також значні пільги в системі оподаткування для власних виробників.

З огляду на важливе значення оподатковуваної бази легкої промисловості, слід зазначити, що її частка в загальному обсязі виробництва промислової продукції в розвинених країнах, включаючи Німеччину, Францію, США, складає 6-8%, в Італії - 12%. Це дозволяє розвиненим країнам формувати до 20% бюджету за рахунок відрахувань від текстильної промисловості та виробництва одягу, а також забезпечувати наповнення внутрішнього ринку власними товарами на 75-85%.

Питома вага російської текстильної та легкої промисловості в загальному обсязі промислової продукції становить 1,8% (1,2% у дохідній частині бюджету), в той час як у Туреччині вона дорівнює 20%, в Китаї та Італії - понад 13%. У Португалії бавовняних тканин на душу населення випускається в п'ять разів більше, ніж у Росії, вовняних - в 24 рази, взуття в 35 разів.

Росія як і раніше є великою текстильної державою за виробничими потужностями, але використовує їх неефективно. Офіційна статистика свідчить про те, що у виробництві вовняних тканин вони задіяні на 17%, трикотажних виробів та взуття на 28%, панчішно-шкарпеткових - на 49%, бавовняних тканин - на 54%.

Частка російських товарів на внутрішньому ринку не перевищує 25-30%, а з урахуванням "тіньового виробництва", за оцінками фахівців, - 35-40%, решту 60% - імпорт. Це значно нижче порогового значення (70% вітчизняних товарів) для забезпечення економічної безпеки держави. Крім того, оборонне замовлення та мобілізаційні потреби у продукції галузей легкої промисловості забезпечуються вітчизняним виробництвом на 17-36%. Не гарантується стратегічна незалежність держави по одному з найважливіших напрямків, що має не тільки економічне значення, але і соціальну значущість. Тому завдання стабілізації розвитку цього блоку галузей може і повинна розглядатися як пріоритетна, тим більше що має місце залежність від імпорту широкого спектру споживчих товарів в геоекономічному і геополітичному плані істотно послаблює національні позиції, звужуючи ступінь свободи прийняття рішень, і обмежує перспективи соціально-економічного розвитку профільних російських регіонів.

У зв'язку з цим прийняття рішень має грунтуватися на визначенні та деталізації на складові компоненти цілей та напрямів їх досягнення, виявлення існуючих взаємозв'язків між ними, забезпечення певної логіки рішення виробництвом, розподілом і споживанням продукції легкої промисловості з конкретними засобами її досягнення.

Для визначення тенденцій і способів вирішення проблеми, необхідно піддати її структуризації, що полягає у формуванні комплексу взаємопов'язаних підпроблем. Кожна підпроблема вирішується за допомогою приватних завдань в умовах відносної самостійності. В якості методу структуризації проблем з великим числом або складним характером взаємозв'язків доцільно використовувати побудова дерева проблем. Воно являє собою систематизовану ієрархію всіх складових рішення комплексної проблеми.

У процесі побудови дерева і в міру переходу на нижні рівні, сформульована на верхньому рівні проблема деталізується на конкретні (приватні) завдання.Схематично дерево вирішення проблем розвитку легкої промисловості.

Відповідно до загальних правил системного аналізу дерево вирішення проблем складається з чотирьох рівнів. На схемі показані тільки два рівні. Зміст гілок дерева представлено в таблиці 1.

Таблиця 1 - Гілки дерева вирішення проблеми

1. Що необхідно знати для вдосконалення системи?	2. Що необхідно розробити для вдосконалення системи?	3. Що необхідно організувати для вдосконалення системи?
1.1. Показники ефективного функціонування системи 1.2. Суспільна потреба в конкретній продукції 1.3. Умови і фактори функціонування системи 1.4. Можливості управління системою (проблемою)	2.1.Функціональне утримання системи 2.2. Програмно-методичне забезпечення системи 2.3. Режими функціонування системи	3.1.Комплексні програми розвитку системи 3.2. Взаємодія з іншими системами 3.3. Зв'язки системи

Структура дерева проблем дозволяє зв'язати проблему вищого рівня з конкретними засобами її вирішення через ряд проміжних подпроблем. У процесі руху по гілках дерева забезпечуються взаємозв'язок і досягнення підцілі попереднього рівня проблем і генеральної мети розвитку.

За прогнозами експертів, до 2010 року китайська продукція займе 70% світового ринку продукції легкої промисловості, що може призвести до остаточної ліквідації багатьох підприємств промисловості Союзної держави. У сформованій ситуації білоруські та російські промисловці вважають за необхідне розглянути Радміном Союзної держави питання про прийняття на рівні органів державного управління двох країн спільних захисних заходів.

Зокрема, пропонується посилити контроль за ввезенням і оборотом імпортних товарів з Китаю, Туреччини і країн Південно-Східної Азії з метою запобігання контрабанді і нелегального виробництва. Крім того, необхідно забезпечити вітчизняним товаровиробникам рівноцінні конкурентні умови з іноземними виробниками на внутрішньому ринку, для чого реалізувати додаткові заходи в області податкової і митно-тарифної політики

Легку промисловість Ірану представляють промислово-виробнича компанія "Пейман Мокет", що виробляє текстильні вироби для домашнього вжитку, гігієнічну продукцію, геотекстильні волокно, і промислова група "Гольбафт" - провідний виробник високоякісних ковдр.

Мета розвиток взаємовигідного співробітництва зі стимулювання та підтримки підприємницької діяльності, розвитку виробничих, комерційних і наукових зв'язків у галузі легкої промисловості.

Висновок

Легка промисловість тісно пов'язана з сільським господарством, особливо на стадії первинної переробки сировини. Промисловість має дуже широку географію, так як тяжіє до районів виробництва сировини та до споживача, а також до трудових ресурсів. Вона представлена в кожному економічному районі.

Галузі легкої промисловості можна розділити на три групи за особливостями їх розміщення. До галузей з орієнтацією на сировину відносять, наприклад, лляну промисловість; з орієнтацією на споживача - взуттєву і швейну; з орієнтацією на обидва фактори - бавовняний, шовкову, трикотажну.

Основна галузь за обсягом продукції, що випускається і числу зайнятих - текстильна.

Рівень розвитку легкої промисловості недостатній. Це пов'язано з тим, що постачання сировини з середньоазіатських республік (в яких вирощується бавовна) скорочені; продукція галузі не витримує конкуренції з імпортними товарами, що хлинули в Росію з-за кордону в останні роки; майже 40% устаткування галузі застаріло. Питома вага легкої промисловості в структурі господарства помітно знизився.

Перспективи розвитку легкої промисловості пов'язані з налагодженням економічних зв'язків і відновленням сировинної бази, подоланням технологічної відсталості галузі. Легку промисловість світу чекає величезне піднесення.

Список літератури

1. Морозова Т. Г., Победіна М. П., Шишов С. С.Економічна географія Росії: Навчальний посібник для ВНЗ .- М.: ЮНИТИ, 1999 .- 527 с.

2. Економічна географія Росії: підручник для ВНЗ, під загальною редакцією академіка В. М. Відятіна. - М.: ИНФРА-М, Російська економічна академія, 1999 -531 с., Вища освіта, стор 199 -209.

3. Родіонова М.А. "Економічна географія Росії ", навчальний посібник географії" Московський ліцей ", Москва-1999, 189 с.

4. Васильєв А. М. Економічні проблеми розвитку легкої промисловості, Москва, 1988 р.

5. Іоффе А. Г. Організація, планування і управління на підприємствах трикотажної промисловості.Москва, 1986 р.

6. Лаврищев О. М. Економічна географія СРСР, Москва, 1984 р.

7. Хрущов А. Т. Географія промисловості СРСР, Москва, 1980 р.