Ґрунтово-рослинний покрив Сумської області

Наприкінці минулого століття В. Докучаєв, основоположник наукового ґрунтознавства, довів, що характер ґрунту залежить від особливостей певних чинників; клімату, рослинності, рельєфу, типу порід, з яких утворюється ґрунт тощо. Тісний зв'язок з основними елементами ландшафту, якими і є названі чинники, залежність від них його характеру, дозволила Б. Полинову назвати грунт дзеркалом ландшафту. І дійсно, у ґрунті, як у дзеркалі, відображаються всі особливості природно-історичних умов його утворення. Водночас грунт є основним засобом сільськогосподарського виробництва, у процесі якого людина суттєво змінила його характер.

Природні умови Сумської області, клімату, рослинності, порід, рельєфу обумовили формування в її межах різноманітних типів ґрунтів. На особливостях розвитку ґрунтового покриву позначилася й тривала господарська історія їх використання. Внаслідок усіх цих факторів ґрунтовий покрив області характеризується значною строкатістю (рис. 1). Та попри різноманітність видів ґрунтів, які зустрічаються у межах області, простежується низка чітких закономірностей їх географічного розподілу і топографічного розміщення.

Територія області розташовується в межах двох фізико-географічних зон мішаних лісів та лісостепу, що обумовлює характер поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу й ландшафтів. Зона мішаних лісів характеризується значним розвитком хвойних лісів, під якими сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, лісостепова — сірих лісових ґрунтів, які сформувалися під дібровами, та чорноземів, характерних для степових угруповань. Усі ці ґрунти нині практично повністю розорані й зайняті сільськогосподарськими угіддями.

Рис.1

Повсюдно в області по заплавах річок розвинуті дернові, лучні, лучно-болотні і болотні ґрунти. Болотні ґрунти зустрічаються в районах зниженнях місцевості і на поза заплавних просторах Полісся. На перших надзаплавних терасах під сосняками (борами) сформувалися дерново-підзолисті ґрунти легкого механічного складу (піщані та супіщані). Внаслідок розвитку ерозійних процесів ці ґрунти на схилах часто бувають певною мірою змиті. У нижніх частинах схилів зустрічаються потужні намиті різновиди ґрунтів.

Дерново-підзолисті та сірі лісові. Найбільша північна частина області (Середино-Будський, Шосткінський, Ямпільський райони), що входить до складу Лівобережного Полісся, характеризується розвитком комплексу дерново-слабо- і середньо-підзолистих ґрунтів, серед яких зустрічаються відносно невеликі масиви дерново-підзолистих оглеєних ґрунтів, болотних та сірих лісових.

Дещо південніше (територія Глухівського, південь та південний схід Кролевецького, північ Путивльського району) аж до р. Сейм під дібровною рослинністю переважно на лесоподібних суглинках сформувалися сірі лісові ґрунти. Серед них зустрічаються досить великі масиви опідзолених чорноземів (наприклад, між селами Нова Слобода і Веселе), а також на значній площі — дерново-підзолисті ґрунти. Сірі лісові ґрунти цього району представлені переважно світло-сірими та сірими лісовим ґрунтами.

У ґрунтовому відношенні схожі масиви ґрунтів тут стрічаються й південніше від Сейму: північніше та західніше від м. Ромни, Тростянець та в районі с. В. Чернетчина.

Сірі лісові ґрунти утворюються під пологом дібров. У дібровах із рясним підліском у ґрунтах активно відбуваються процеси гумусонакопичення. Водночас високий вміст кальцію у деревному опалі дібровних лісів, а також першопочаткове багатство лесоподібних порід карбонатами різко гальмує розвиток під пологом цих лісів процесів підзолоутворення. Внаслідок цього зазначені ґрунти є так би мовити перехідним типом від дерново-підзолистих ґрунтів до чорноземів.

Підтипи сірих лісових фунтів у межах області характерні для різних елементів рельєфу. Так, світло-сірі лісові, ґрунти частіше зустрічаються на добре дренованих підвищеннях. На підвищеннях середнього рівня, а також на схилах переважають сірі лісові ґрунти. Темно-сірі лісові ґрунти займають відносно знижені плато та нижні третини пологих схилів. У разі залягання всіх цих ґрунтів на полях вони часто певною мірою с еродованими.

Сірі лісові ґрунти є досить родючими і відіграють суттєву роль у сільськогосподарському виробництві.

Чорноземи. На південь від р. Сейм Сумська область розташовується в межах типового лівобережного лісостепу зі значним розвитком переважно потужних та вилугованих середньо- і мало гумусних типових чорноземів. У межах цих районів процеси ґрунтоутворення відбувалися в умовах добре дренованої полого хвилястої рівнини, складеної карбонатними лесовидними суглинками. На них під степовою рослинністю й утворюються чорноземи.

На ділянках, які відносно слабо зволожуються з поверхні, залягають потужні карбонатні чорноземи. У цьому ґрунті карбонати знаходяться або на поверхні, або на глибині лише 2 - 30 см.

Вилуговані чорноземи сформувалися в умовах дещо більш інтенсивного зволоження з поверхні, аніж потужні чорноземи. Тому в них карбонати вимиті (вилуговані) у більш глибокі горизонти і залягають зазвичай на глибині 80—90 см. Потужність цих ґрунтів також менша і становить 80—90 см. Механічний склад та хімічні властивості цих ґрунтів близькі до властивостей потужних чорноземів.

На ділянках, які зазнавали впливу лісової рослинності (переважно дібровної), утворилися опідзолені чорноземи. Карбонати в них залягають на глибині 100 см і більше. Вміст гумусу в цих ґрунтах коливається близько 4 % у верхньому горизонті.

АЗОНАЛЬНІ ТИПИ

У замкнених зниженнях, де у весняний та осінній періоди відбувається більш-менш тривале застоювання поверхневих вод, утворюються осолоділі чорноземи та осолоділі лучно-чорноземні ґрунти. Вони характеризуються глибокою вилугованістю, витісненням катіонів кальцію, магнію, натрію та заміщенням їх іоном водню (осолодіння). Внаслідок цього ґрунти мають кислу реакцію, білуватий збагачений кремнеземом горизонт чи по усьому профілю кремнеземну присипку погану структуру тощо. У глибоких безстічних зниженнях на невеликих площах, утворюючи комплекси з чорноземами та іншими фунтами, сформувалися солоді - ґрунти, в яких внаслідок тривалого поверхневого зволоження інтенсивно відбувалися процеси оглеєння, гідролізу та промивання із винесенням з фунту продуктів гідролізу. Солоді мають кислу реакцію, але досить високий вміст гумусу. Водночас вони характеризуються вкрай несприятливими фізичними властивостями. Нині майже всі чорноземи в області розорані і активно використовуються у сільському господарстві. Активне розорення цих ґрунтів спричинило прискорення ерозійних процесів.

Своєрідні темно кольорові карбонатні ґрунти сформувалися в місцях виходу на поверхню вапнякових порід, зокрема крейди (наприклад, поблизу сіл В. Чернетчина Сумського району й Грунівка Краснопільського району). Профіль цих ґрунтів вже з нижньої частини дернового горизонту збагачений шматочками крейди (так званий крейдяний хрящ).

У межах області у зв'язку з наявністю великої кількості річок, значного розвитку набули заплавні ґрунти. Залежно від гідрологічного режиму річок та їх розмірів на території області в загальному плані зустрічаються заплави двох типів: розчленовані, в межах яких чітко простежується диференціація на морфологічні частини, та нерозчленовані, з яких така диференціація відсутня або виражена вкрай слабко. До перших належать заплави таких досить великих річок області, як Сейм, Псел, Ворскла, а до других — заплави малих річок: Сумки, Терну, Клевені.

Лучні заплавні ґрунти утворюються на алювіальних відкладах глинистого та суглинистого механічного складу. Вони характеризуються значною потужністю (до 70—80 см), високим вмістом гумусу (6—7 %) та іншими ознаками. Характерним для цих ґрунтів є оглеєння, яке починається з глибини 40—60 см. Верхню частину профілю у цих ґрунтах утворює дернина горизонт, щільно переплетений коренями трав. У ґрунті на різній глибині також зустрічаються мушлі молюсків, які раніше знаходилися в алювії.

На низовинних ділянках заплав, у безстічних, а також притерасних зниженнях сформувалися лучно-болотні, дерново-болотні, торф'янисто-болотні ґрунти та низовинні торф'яники.

Лучно-болотні ґрунти відрізняються від лучних наявністю в них суцільного глейового горизонту, накопиченням з поверхні грубого гумусу, наявністю слідів оглеєння у вигляді іржавих та сизих плям від поверхні. У дерново-глейових ґрунтах у верхній частині профілю розташовується дерновий горизонт, який нижче змінюється сизим безструктурним глейовим горизонтом.

Торф'янисто-болотні ґрунти характеризуються наявністю з поверхні невеликого за потужністю (20—30 см) торф'яного горизонту, який нижче змінюється глейовим горизонтом, сизим, в'язким, з великою кількістю іржавих плям та залізистих конкрецій.

У заплавах більших річок, де чітко простежується диференціація заплави на три основні її морфологічні частини (притерасну, центральну та прируслову), ґрунтовий покрив більш різноманітний. При цьому виявляється чіткий зв'язок ґрунтів певного типу з конкретними частинами заплави (рис.4)

У прирусловій заплаві, де під час повеней спостерігаються найбільші швидкості течії води і періодично відкладається лите грубий піщаний алювій, утворюються легкі за механічним складом дернові слаборозвинуті шаруваті ґрунти . У них від поверхні розташовується непотужний (5—8 см) практично безструктурний дерновий горизонт, а нижче розміщуються тонкі (2—3 см) гумусовані та злегка оглеєні прошарки, які чергуються із шарами піску.

У центральній частині заплави під лучною злаково-різнотравною рослинністю сформувалися лучні ґрунти, особливості яких було охарактеризовано вище.

До притерасної частини заплави й поза заплавних просторів з поверхневим та з ґрунтовим током надходить значна кількість вологи. Внаслідок цього ґрунти тут формуються в умовах постійного надмірного зволоження. Так, у притерасній частині заплави формуються різні болотні ґрунти: переважно дерново-болотні, торф'яно-болотні й торф'яники. Усі ці фунти на контакті заплави з першою надзаплавною терасою часто бувають перекриті шаром піщаного делювію, який потрапляє сюди з тераси. Перші надзаплавні (борові) тераси характеризуються розвитком дерново-підзолистих, а також приховано підзолистих піщаних ґрунтів.

Рослинний світ Сумщини характеризується значним видовим багатством. Лише деревних і чагарникових порід на території області налічується понад 100 видів. Серед них аборигенні види: береза бородавчаста та пухнаста, бузина червона та чорна, бруслини європейська та бородавчаста, глоди обманливий, несправжньо-кривостовпчиковий, український, калина звичайна, клени гостролистий, польовий, татарський, липа серцелиста, тополі біла, чорна, тремтяча (осика), ялина європейська, інтродуковані види — дуб північний (червоний), клен ясенелистий, сосни австрійська, Веймутова, Банкса, горіхи сірий та чорний, черемха паня з Північної Америки, сосни кримська та австрійська, модрини європейська та сибірська, бархат амурський тощо.

ЛІСИ

Головною цінністю і справжньою окрасою лісів Сумщини с дуб звичайний, або черешчатий. Росте дуб повільно, особливо в перші роки життя (саме це є причиною того, що вирубки заростають швидкорослими березою та осикою), але через деякий час він починає обганяти інші дерева. У старих насадженнях дуби вирізняються і висотою, і товщиною стовбура. Взагалі це дерево живе дуже довго — до 500 років. Але такі патріархи — велика рідкість.

Дубові ліси або діброви, мають складну структуру. У першому, найвищому, ярусі ростуть дуб, ясен, у другому— липа, клен гостролистий (інколи вони зустрічаються і у першому ярусі), клени польовий і татарський, в'язи голий, гладкий, граболистий. Підлісок утворений ліщиною, свидиною, бруслинами, інколи крушиною. Характер трав'яного покриву залежить передусім від вологості фунту, а його густина — від освітленості.

Соснові ліси належать до світло хвойних, оскільки до нижніх ярусів тут проникає достатньо світла, що дає змогу зростати декоративним видам квіткових, ідо охороняються на Сумщині, — котячим лапкам дводомним, волошці сумській, гвоздиці несправжньорозчепіреній. А от у темнохвойних лісах, утворених ялиною звичайною (лише на півночі області є невеликі ділянки природних ялинників, в Інших місцях вони штучні) видів трав дуже мало. Лише квасениця звичайна та плауни добре витримують значне затінення під густими кронами дерев.

Крім соснових та дубових лісів є ліси вільхи чорної, тополі чорної та верби білої, що характерні для заплав річок. Трав'яний покрив їх утворюють переважно лучні трави, оскільки типові ліси не витримують заливання весняними водами. Найбільш поширеними є вільшняки, що зростають на зниженнях рельєфу з близькими фунтовими водами, де панують вологолюбні види: крушина ламка, інколи черемха, калина, смородина чорна, а з різнотрав'я — гадючник оголений, сідач конопляний, гравілат річковий, кропива дводомна тощо.

Березові та осикові ліси, які займають на Сумщині невелику площу, найчастіше є похідними. Виникають вони здебільшого внаслідок вирубок дубових лісів і за флористичним складом трав подібні до дібров.

Крім квіткових рослин, для наших лісів характерні і деякі папоротеподібні, наприклад щитник чоловічий, безщитник жіночий. Перший зберігає зелені листки і в зимовий період, інші належать до літньо-зелених рослин. Кореневище щитників використовують у медицині, траву іншого поширеного виду — орляка звичайного застосовують як інсектицид, а молоді листки вживають у їжу.

СТЕПОВА І ЛУЧНА РОСЛИННІСТЬ

Крім широколистяних лісів, панівними у поза заплавних умовах колись були степи. Нині вони залишились лише на непридатних для обробки схилах. Добре збережені степові ділянки зазвичай характеризуються високою видовою насиченістю: на 10 м² можна бути понад 100 видів квіткових рослин. Багато з них потребують охорони, зокрема сон чорніючий, астрагал шерстистоквітковий, шафран сітчастий, брандушка різнокольорова, ковила пірчаста та волосиста, горицвіт весняний (усі види, крім останнього, занесено до Червоної книги). У більш вологих місцезростаннях розвиваються лучні травостої. У їх формуванні беруть участь понад 400 видів квіткових рослин. Луки традиційно поділяють на материкові та заплавні. Перші у сухих умовах представлені дрібно травними угрупованнями, де домінують злаки — мітлиця тонка, зростають віскарія звичайна, любочки шорсткі, нечуйвітер волохатенький, перстач сріблястий тощо. На багатших ґрунтах у травостої переважає різнотрав'я: конюшина гірська, бедринець ломикаменевий, підмаренники м'який і справжній, жовтець багатоквітковий тощо. На вологих луках, що приурочені до нижніх частин схилів балок, лісових галявин, поширені ценози пахучої трави звичайної, тонконога лучного та костриці лучної. Різнотравну основу їх складають королиця, дзвоники розлогі, конюшина лучна тощо. У пласких зниженнях і улоговинах з багатими дерновими ґрунтами розпинаються злаково-різнотравні луки.

Найбільшу площу лучна рослинність займає у заплавах. Видовий склад рослин їх ділянок залежить передусім від тривалості заливання весняними водами, кількості та якості відкладеного намулу. Поблизу русла на слабко сформованих шаруватих ґрунтах переважають зарості кореневищних злаків бромопсиса безостого, пирію повзучого, на пісках — куничника наземного. Характерними для таких місць є зарості кремени, листки якої нагадують листки мати-й-мачухи, проте більші за розміром.

Для рівнинних ділянок центральної заплави з багатими дерново-лучними ґрунтами характерні високопродуктивні луки з пануванням костриці лучної, тимофіївки лучної, лисохвоста лучного, з якими поєднуються численні бобові — конюшини лучна, гібридна та повзуча, чина лучна, горошок мишачий, із різнотрав'я — оман британський, любочки осінні. У більш вологих умовах зустрічаються жовтець їдкий, рутвиці проста і блискуча, плакун верболистий, чихавка звичайна.

На підвищеннях, які навесні лише зрідка і ненадовго заливаються, розвиваються остепнені луки. Найчастіше тут домінують мітлиці тонка і тонколиста, тонконіг вузьколистий, типчак. Знижені ділянки, де надовго затримується повенева вода, зайняті болотистими луками тонконога болотного, бекманії, очеретянки, мітлиці повзучої, осоки гострої. У помірно густому травостої тут інколи трапляються лучні орхідеї — зозулинець болотний..

БОЛОТА

Болото. У декого це слово викликає не дуже приємні асоціації. Користь від боліт величезна. Вони — накопичувачі вологи, регулятори водного режиму річок, мікроклімату, домівка для багатьох живих істот. Більшість наших боліт утворились в умовах багатого мінерального живлення, що забезпечило можливість розвитку пишної рослинності: зелена стіна інколи вдвічі, а то і втричі перевищує людський зріст. Гігантом з гігантів тут виглядає очерет, який за оптимальних (у плавнях) умов досягає 5 м. Зарості очерету накопичують велику біомасу.

Інша група трав'яних боліт — осокові, які формуються і у заплаві, і у поза заплавних умовах. Ступінь обводнення, а у поза заплавних умовах властивості ґрунтів, що оточують депресію рельєфу, визначають склад домінуючих видів. Ними найчастіше є осоки гостра (у заплавах), гостроподібна, висока, здута і пухирчаста. Оксамитовий килим осок та злаків гаптовано яскравими барвами різнотрав'я — жовтими квітами півників болотних, калюжниці і вербозілля лучного, фіолетовими — живокосту лікарського. Подекуди серед високотрав'я зустрічається отруйна цикута: її білі зонтики добре помітні. Трапляються на болотах і скарби зеленої аптеки; лепеха звичайна, бобівник трилистий.