Міністерство освіти та науки України

Реферат

Країни Балтії

Черкаси 2010

Країни Балтії

У Північній Європі своєрідним історичним розвитком, природними умовами і ресурсами, національним колоритом і культурою виділяється трійка Прибалтійських країн (країни Балтії): Естонія, Литва, Латвія.

Пропонуємо стислу інформацію до вивчення цих країн у курсі "Країнознавство" за програмою для профільного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах.

1. Естонія (Естонська Республіка)

Естляндія і Ліфляндія - такі історичні назви закріпилися відповідно за північними і південними землями сучасної Естонії.

Естонія - невелика прибалтійська парламентська республіка, главою якої є президент, що обирається парламентом або спеціальною колегією виборців (у випадку отримання менш як 2/3 голосів у парламенті) терміном на 5 років. Вища законодавча влада в країні належить однопалатному парламентові - Рійгікогу (Державним зборам), що складається з 101 депутата. Главу уряду затверджує парламент після призначення кандидатури президентом і представлення програми діяльності майбутнього уряду.

Естонія є унітарною державою, що адміністративно складається з 15 повітів (маакундів) і 6 міст центрального підпорядкування. Нині діюча Конституція була прийнята 28 червня 1992 р. Площа країни - 45 226 км², населення - 1,42 млн чоловік, столиця - м. Таллінн.

Географічне положення. Особливості природних умов і ресурсів

Естонія є найменшою з країн Балтії. Особливістю її географічного положення є велика довжина морських кордонів - країна розташована між Чудським озером (на сході) і затоками Балтійського моря: Фінською (па півночі) і Ризькою (на заході). По суходолу країна межує з Латвією на півдні і з Росією на північному і південному сході. Через морську акваторію сусідить з Фінляндією і Швецією. Естонії належить понад 1500 островів у Балтійському морі, найбільшими з яких є Сааремаа і Хійумаа.

Естонська Республіка — типово рівнинна країна. Південний схід країни більш мальовничий, оскільки тут пролягає смуга горбкуватих височин, вкритих лісами з великою кількістю озер льодовикового походження.

Невеликі розміри країни й оточення її з трьох боків водними просторами обумовлюють перевагу морського типу клімату, Для якого характерне нежарке ліnо, м'яка зима і значне зволоження (понад 700 мм опадів на рік). Середньосічневі температури становлять —5 °С, а середньолипневі — + 16 °С.

Значне зволоження й особливості геологічної історії розвитку території сприяли формуванню великої кількості боліт (20 % площі країни) і озер (понад 1500), а також густої річкової сітки. Найбільшими річками Естонії є Пярну, Емайигі, Нарва, Казарі.

Територія Естонії цілком розташована в зоні мішаних лісів, що досить добре тут збереглися. Лісами вкрито 38 % території країни. Переважають хвойні ліси (найбільше поширена сосна). Багатим с тваринний світ естонських лісів. Тут водяться лось, кабан, козуля, вовк, лисиця, заєць, білка. Звуки лісу насичені голосами різноманітних птахів: глухаря, тетерева, іволги, рябчика, куріпки тощо. В Естонії багато стародавніх мальовничих парків, що охороняються, зі столітніми дубами, липами, кленами й іншими деревами. Найважливішим природним ресурсом Естонії є промислова риба прибережних морських акваторій і Чудського озера. Найпопулярніші тут салака, кілька (балтійський шпрот), судак, тріска, сиг, ряпушка.

На мінеральні ресурси Естонія бідна. Є запаси горючих сланців, торфу, фосфоритів, янтарю і деяких нидів сировини для промисловості будівельних матеріалів.

Історична довідка

Предки сучасних естонців фінські племена ести (чудь) і водь, оселилися на землях сучасної Естонії задовго до початку нашої ери. У ІХ—Х ст. ця територія піддавалася частим жорстоким набігам вікінгів, хоча місцеві племена самі брали участь у військових походах на землі Швеції і Данії. Вже в Х-ХІ ст. тут почали виникати перші великі торгові центри (Таллінн, Пярну). У 1030р. західні землі естів завоювали слов'янські дружини Ярослава Мудрого і заснували тут місто Юр'єв (сучасний Тарту).

У XIII ст. німецькі лицарі Ордена хрестоносців (майбутнього Лівонського ордена) підкорили західну й південну частини естонської території, а місцевим жителям нав'язали християнство. У цей же час північні землі були захоплені Данією. У XVI—XVIІ ст. різні частини території Естонії потрапляли під владу Швеції, Польщі й Росії. Після Північної війни Росія розгромила шведів, цілком заволоділа естонською територією, що майже на 200 років увійшла до складу Російської імперії. Скасування кріпосного права в XIX ст. сприяло відродженню естонської національної культури і мови, а також істотно прискорило соціально-економічний розвиток Естляндської і Ліфляндської губернії.

Наприкінці жовтня 1917 р. на території Естонії була встановлена радянська влада. 24 лютого 1918р. лідери місцевої буржуазії проголосили незалежність країни, однак незабаром вона була окупована німецькими військами. Після відступу німців 29 Листопада 1918 р. ненадовго утворилась Естонська Радянська Республіка. Уже 19травня 1919 р. було проголошено незалежну Естонську Республіку, яку в 1920р. визнала Радянська Росія. На початку Другої світової війни в Естонію були введені радянські війська і 21 липня 1940 р. було утворено Естонську РСР.

20 серпня 1991 р. Естонія проголосила свою незалежність, вийшла зі складу СРСР і 17 вересня того ж року стала членом ООН. У 2004 р. Естонська Республіка ввійшла до складу Євро-союзу і НАТО.

Населення. Великі міста. Культура

Естонія є невеликою не тільки за площею, а й за кількістю населення, етнічний склад якого досить неоднорідний. Більшу частину населення країни становлять естонці (62%). Тут також проживають росіяни, українці, білоруси. фіни, латишів тощо. Російськомовне населення Естонії сконцентровано в півночно-східній частині країни з центром у м. Нарва. Своєрідна етнографічна група православних естонців — сету, то компактно проживає на півдні країни, а у своєму побуті й фольклорі зберегла традиції давніх часів. За віросповіданням населення Естонії - лютерани (40 %), православні (40 %). Є представники інших конфесій.

Державною мовою є естонська, яка належить до фінно-угорської групи уральської мовмовної сім’ї.Естонська мова вирізняється благозвучністю, великою кількістю голосних, що робить її дуже співучою. У зв'язку і цим одним з національних захоплень естонців є спів, зокрема хоровий. Центрами проведення оригінальних хорових співочих свят є Таллінн і Тарту. Зберегли естонці і традиції народного мистецтва: ручне в'язання, виготовлення дерев'яних і металевих прикрас, різьблення по дереву.

В останні роки відбувається скорочення кількості населення країни як за рахунок негативного природного приросту, так і в результаті еміграції неестонськомовного населення. Естонія належить до малозаселених країн, тому що середня густота населення становить близько 31 чоловік на 1 км2.Більша частика жителів проживав в містах (69 %), Найбільшими містами є Таллінн (430 тис. чоломк), Тарту, Нарва, Кохтла-Ярве, Пярну.

Справжнім шедевром середньовічної архітектури вважається столиця країни — м.Таллінн, що відоме своїми музеями, готичними соборами, стародавніми вузькими ну вуличками, вежами і воротами, замками Верхнього Micтa, будинками i спорудами у cтилі готики i бароко XIV—XV i ст. Своєрідним є i друге за величиною Micтo Тарту, центр я кого побудований у стилі класииизму. Тут містяться стародавній Дерптський університет.

Господарство

Естонська Республіка — постсоціалістична індустріально-аграрна держава, сучасна економічна політика якої спрямована на подальшу інтеграцію до європейських структур, продовження курсу ринкових реформ i всебічне впровадження у виробництво новітніх технологій. Галузева територіальна структура господарства Естонії сформувалися, як і сусідніх кpаїн Балтії , ще в часи їхнього входження до складу СРСР. Нині відбуваються зміни в галузевій структурі в бік збільшення частки зайнятих в індустрії туризму. Проте частка промисловості у формуванні ВВП країни залишається провідною (понад 30%). Основними галузями естонської промисловості (машнобудування і металообробка, хімічна і електроенергетична (ГЕС), легка i харчова.). Машинобудування переважас науково- i трудомicтке (електротехнічне, радіоелектроніка, приладобудування). У країні також працюють промислові підприємства переробки деревини, виробництва меблів, целюлози, паперу й бyдiвельних матеріалів.

Аграрний сектор естонської економіки представлений високопродуктивним тваринництвом (молочно-мясове скотарство і беконне свинарство) i високоінтенсивним рослинництвом, що cпeцiалізується на зерновому господарстві, картоплярстві й овочівництві. З-поміж сільськогосподарських підприємств переважають невеликі приватні фермерські господарства . Значну роль в економіці країни відіграють лісове господарство i рибальство.

Основними експортними товарами Естонії є радіоелектронні й електротехнічні вироби, xімікати, деякі види промислового устаткування, продовольства i товарів широкого вжитку. В імпорті переважає нафта, газ, нафтопродукти, різноманітна продукція машинобудування, хімічної і легкої промисловості.

Головними зовнішньоекономічними партнерами Естонії є країни Балтійського басейну i Росія. Між Естонією i столицями Швеції i Фінляндії функціонує постійна поромна переправа.

У десятку найважливіших для Естонії і зовнiшньоекономічних партнерів входить й Україна. В останні роки значно зріс товарообіг між двома країнами, здійснені вигідні інвестиційні проекти, налагоджено співробітництво між Таллінським i Одеським портами, відкриті спільні підприємства, продовжує взаємовигідно розвиватися співробітництво в банківській сфері послуг.

2. Литва(Литовська республіка)

Литва(Литовська республіка) — найбільша держава серед країн Балтії, що до початку 90х років XX ст. входили до складу СРСР. Площа країни — 65 301 км², населення — 3,6 млн. чоловік, столиця — м. Вільнюс.

Сучасна Литва є парламентською республікою. Глава держави — президент, що обирається шляхом усенародних виборів терміном на 5 років (з 26 лютого 2003 р. президент Литви Ролан-дас Паксас). Вища законодавча влада в країні належить однопалатному парламенту — Сейму, що складається зі 141 депутата. Вищу виконавчу владу здійснює уряд (Рада міністрів) на чолі з прем'єр-міністром, якого призначає президент. Литва — унітарна держава, адміністративними одиницями якої є муніципалітети (повіти). Нині діюча конституція була прийнята всенародним референдумом 25 жовтня 1992 р.

Географічне положення. Особливості природних умові ресурсів

Литва займає північно-західну частину Східноєвропейської рівнини. На заході її територія омивається Балтійським морем у районі Куршської затоки, відділеної від моря великою піщаною косою завдовжки 98 км. З півдня і південного сходу Литва межує з Білоруссю, на півночі — з Латвією, а на південному заході — з Польщею й Калінінградською областю Російської Федерації.

Литва розташована на лісисто-болотистій рівнині, де середня висота над рівнем моря не перевищує 200 м. Нинішній рельєф сформувався близько 10— 12 ти с. років тому, коли територія звільнилася від могутнього льодовикового покриву. Давній льодовик згладив нерівності рельєфу, залишив значну кількість моренних відкладів і озер, яких у країні нараховується близько 3 тисяч. Найбільшим озером є Друкшяй (площа 45 км²), а наймальовничішим вважається Жувінтас з найбільшою в Європі колонією лeбедів-шипунів. У Литві досить густа річкова сітка. Річки країни належить басейнові Балтійського моря. Найбільша річка країни — Німан (литовською "Нямунас"). Клімат помірний, перехідний від морського до континентального, причому континентальність зростає з віддаленням від балтійського узбережжя. Середня температура січня становить —5 °С, липня+17 °С.

Одним із природних багатств Литви є ліси,, які вкривають близько 28 % її території. Улюбленим деревом литовців єдуб, що нині трапляється рідко. Саме з нього зроблена більшість характерних для Литви поклінних хрестів, повсюдно встановлених уздовж доріг. У країні переважають хвойні ліси (сосна і ялина), є також масиви широколистих лісів з берези, клена, липи й вільхи. У лісах водяться лосі, олені, кабани, лисиці, вовки, бобри, зайці, трапляються рись, куниця тощо.

Надра країни бідні на корисні копалини. Є родовища янтарю, торфу, гіпсу, цементної сировини і незначні запаси нафти на прилягаючому шельфі.

Історична довідка

Територія сучасної Литви була заселена балтськими племенами ще в доісторичний час. Згідно з літописами вже в І ст. до н. е, тут активно процвітала торгівля янтарем між місцевими жителями й римлянами.

В XI—XII ст. у басейні Німану стали утворюватися перші союзи князів, а до 1240 р. тут склалася велика феодальна держава — Велике князівство Литовське, що швидко перетворилося в одне з наймогутніших у середньовічній Європі. У часи правління князя Гедимінаса його територія включала землі нинішньої Білорусі, а також частини сучасних Польщі, України і Росії.

Більш як 200-річна боротьба литовських князів проти рицарів Тевтонського ордена закінчилася Грюнвальдською битвою, коли в 1410 р, об'єднане військо литовців, поляків і українців розгромило тевтонських хрестоносців.

Співдружність Польщі і Литви поступово розвивалася, і в 1569 р. було підписано Люблінський договір, згідно з яким Велике князівство Литовське й королівство Польське злилися в єдину державу — Річ Посполиту.

На початку XVIII ст. Литва ненадовго потрапила під владу Швеції, аз 1795 р. усі її землі, крім м. Мемеля (сучасна Клайпеда), увійшли до складу Російської імперії. Під час Першої світової війни Литву окупувала Німеччина. Однак після її поразки в Литві 16 лютого 1918 р. була проголошена незалежність.

У липні 1940 р, на територію Литви були введені радянські війська і вона стала республікою в складі СРСР. У 1990 р. Литва першою з-поміж республік Радянського Союзу в односторонньому порядку проголосила незалежність. У1991 р. країну визнав СРСР. У тому ж році Литва стала повноправним членом ООН. У грудні 2002 р. на самміті ЄС у Копенгагені Литва одержала офіційне запрошення на вступ до Євросоюзу і в 2004 р. увійшла до його складу. Литва є також членом НАТО.

Населення. Великі міста. Культура

Історичне минуле країни, особливо події XX ст., позначилися на формуванні сучасного етнічного складу Литовської республіки. Більшість населення країни - литовці (80 %). Крім них у республіці проживають представники інших національностей: росіяни (8,6 %), поляки (7,7 %), білоруси (1,7 %), українці (1 %)тощо.

У формуванні литовської народності в стародавні часи брали участь племена , що проживали на берегах Балтійського моря, зокрема ести, селі, пруси. Сучасна литовська мова зберегла багато рис, властивих давнім індоєвропейським мовам. Литовська мова має, дотепер багато слів, подібних до давньогерманських і до давньослов'янських. Литовці дуже дбайливо ставляться до своїх національних цінностей, люблять і зберігають звичаї і традиції. У країні щороку проходять фольклорні пісенні і танцювальні фестивалі, організуються імпровізовані ярмарки і виставки народної творчості (вироби з янтарю, різьблення по дереву, гравюри на дереві тощо).

Різноманітний релігійний склад населення країни., Незважаючи на те, що близько 80 % віруючих є католиками, у Литві поряд з католицькими храмами (костьолами) трапляються православні церкви і протестантські кірхи. Дуже складною в країні залишається демографічна ситуація. Ще наприкінці XX ст. тут спостерігався процес депопуляції населення. Традиційна середня литовська сім'я складається, як правило, із трьох чоловік, що і є однією з причин повільного збільшення чисельності населення. Нині народжуваність трохи збільшилася, але все одно природний приріст залишається дуже низьким (0—І %).

Територія країни обжита і заселена рівномірно. Середня густота населення 55 чоловік на 1 км², а частка міських жителів становить 68 %. Для Литви характерною є наявність великої кількості селищ міського типу і невеликих міст (до 50 тис. чоловік). Найбільшими містами є Вільнюс (550 тис. чоловік), Клайпеда, Шяуляй, Каунас і Паневежіс. Багато міст зберігають у своєму ландшафті пам'ять століть у вигляді стародавніх замків, ратуш, храмів та інших цікавих будівель. Одним з яскравих прикладів дбайливого ставлення до історії є найпопулярніший серед туристів середньовічний замок Тракай, побудований посередині орзера Гальве, недалеко від столиці.

З-поміж багатьох видатних литовців особливою повагою і загальною любов'ю жителів країни користується талановитий і самобутній литовський художник і композитор Микалоюс Константинас Чюрльоніс (1875—1911), будинок-музей якого розташований у Вільнюсі. Господарство

Литва є постсоціалістичною індустріально-аграрною державою, що успішно здійснює економічні реформи на основі ринкових відносин. У країні активно пройшли процеси приватизації і роздержавлення власності, що призвело до формування змішаної багатоукладної економіки.

У формуванні ВВП традиційно високою залишається частка промисловості і сільського господарства (близько 50 %), хоча останнім часом зростає частка соціальної сфери. Основу енергетики країни становить Ігналінська АЕС, що виробляє близько 80 % електроенергії в країні. Провідними галузями промисловості є машинобудування (приладобудування, верстатобудування, суднобудування, електротехнічне, важке), хімія, нафтохімія, легка, харчова і промисловість будівельних матеріалів.

Сільське господарство представлене інтенсивним тваринництвом (молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво), зерновим господарством (ячмінь, пшениця, жито), вирощуванням кормових і технічних культур (льон-довгунець, цукрові буряки).

Основними експортними товарами є електромотори, холодильники і холодильні камери, продукція важкого машинобудування, а також текстиль, деревина, продукти харчування. В імпорті Литви переважають продукція загального машинобудування, нафта, газ, електроенергія, транспортні засоби й устаткування, хімічна продукція і товари широкого вжитку.

Головними зовнішньоторговельними партнерами Литви є Росія, Німеччина, Латвія, Естонія, Білорусь, країни ЄС. В останні роки помітно пожвавішали українсько-литовські зовнішньополітичні й торгово-економічні відносини. На початку XX ст. істотно зріс український експорт у Литву на 30%. Так, Україна імпортує металовироби, залізничні вагони, хімікати, деякі види промислового устаткування, а також сільськогосподарську продукцію.

3. Латвія (Латвійська Республіка)

Відповідно до діючої Конституції, прийнятої ще в 1922 р. і відновленої в новій редакції в 1992 р., Латвія за формою правління є парламентською республікою. Вища законодавча влада в країні належить однопалатному парламентові — Сейму, що складається з 100 депутатів. Парламент обирає на 4 роки главу держави — президента. Вищу виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром, якого призначає президент і затверджує парламент.

За формою адміністративно-територіального устрою Латвія є унітарною державою, найбільшими адміністративними одиницями якої є 7. міст центрального підпорядкування (муніципалітети) і 26 районів, що поділяються на волості. Площа Латвії — 64 589 км², населення — 2,38 млн. чоловік, столиця — м. Рига.

Географічне положення. Особливості природних умові ресурсів

Латвійська Республіка — приморська держава, що має досить протяжну берегову лінію (близько 500 км) з численними пляжами й зручними бухтами. Країна на заході омивається водами Балтійського моря, на півночі межує з Естонією, на сході її сусідом є Росія, на південному сході—Білорусь, а на півдні—Литва. Недалекими сусідами країни в Балтійському морі є Фінляндія, Швеція, Польща і Німеччина. У цілому економіко-географічне положення Латвії є досить вигідним.

Рівнинна поверхня країни представлена в основному низинами, ускладненими на заході і сході горбкуватими пасмами, що утворять невеликі височини: Курземську, Відземську і Латгальську. Багато форм рельєфу країни мають льодовикове походження і створені моренними відкладами. Найважливіший рекреаційний ресурс являє собою узбережжя Ризької затоки, що є суцільною смугою піщаних пляжів і дюн, вкритих сосновими борами. Тут знаходиться популярна далеко за межами Латвії рекреаційна зона (Ризьке узбережжя), що включає місто-курорт Юрмалу і ряд близько розташованих курортних селищ: Дзінтарі, Булдурі, Дубулті тощо.

Клімат країни помірний, з рисами перехідного від морського до континентального. Характерними є західні вітри, що часто приносять з Атлантики циклони і похмуру погоду. Середні температури липня становлять +16 — +18 °С, а середньосічневі коливаються від — 2 °С на узбережжі до —8 °С — на сході країни. Опадів на рік буває до 800 мм.

У Латвії сформувалася густа річкова сітка, що належить до басейну Балтійського моря. Найбільшими річками є Даугава, Лієлупе, Вента, Гауя. В країні також багато озер (близько 3 тис.) і боліт (1,5 % площі). Природним багатством країни є значні масиви лісів, що вкривають близько 40 % території країни. Ліси в основному мішані, що складаються із сосни, ялини, берези, вільхи, осики й дуба. У них добре збереглися великі тварини: лосі, козулі, кабани, олені, лисиці, єнотовидні собаки. Багата й різноманітна фауна прибережних акваторій. Основними промисловими рибами є салака; кілька, вугор, тріска тощо.

Мінеральними ресурсами Латвія небагата. Тут є поклади торфу, знаходять янтар, ведеться видобуток вапняку, гіпсу, доломітів та інших будівельних матеріалів.

Історична довідка

Ще в III—II ст. до н. є. територію сучасної Латвії заселили балтські племена, від яких взяли свій початок предки латишів — курші, латгали, земгали. Перші феодальні князівства тут стали з'являтися в X—XIII ст. Вони піддавалися постійним нападам з боку германських хрестоносців, які в підсумку підкорили собі ці землі та зробили їх частиною Лівонії — конфедерації німецьких князівств. Місцеве населення насильницьки було обернено в католицтво, а в часи Реформації потрапило під вплив лютеранства. У XVI в. після Ливонської війни значна частина Латвії відійшла до Речі Посполитої, а на початку XVII ст. Швеція відвоювала західні латиські землі разом з Ригою.

Після Північної війни, у 1721 р., а потім у 1795 р. територія Латвії була приєднана до Російської імперії і залишалася в її складі до Першої світової війни. У лютому 1918 р. її окупували німецькі війська. Однак після поразки Німеччини у війні вже в листопаді того ж року на одній частині країни була проголошена незалежна Латвійська Республіка, а на іншій (разом з Ригою) утворена Латвійська Радянська Республіка, що проіснувала до 1920 р., коли вся територія Латвії стала незалежною республікою. У 30-х роках XX ст. в країні після державного перевороту був установлений диктаторський режим, що симпатизував політиці Гітлера. У 1939 р. на територію Латвії були введені радянські війська, а в 1940 р. — утворена Латвійська РСР, що увійшла до складу Радянського Союзу 21 серпня 1991 р. Латвія проголосила незалежність і через півтора місяці (17 вересня) стала членом ООН. У грудні 2002 р. на самміті ЄС у Копенгагені Латвія дістала офіційне запрошення на вступ до Євросоюзу і в 2004 р. стала його членом.

Населення. Великі міста. Культура

Латвійська Республіка належить до багатонаціональних держав. На формуванні сучасного етнічного складу населення позначилася тривала історія входження її території до складу спочатку Російської імперії, а потім СРСР. Латиші становлять ледве більше половини населення країни (52 %). Крім них тут також проживають росіяни (35 %), білоруси, українці, поляки, литовці та представники інших національностей. Незважаючи на такий строкатий етнічний склад населення, державною мовою є тільки одна — латиська, що належить до балтійської групи індоєвропейської мовної сім'ї.

Характерними рисами представників латиської національності є урівноваженість, практицизм і дбайливе ставлення до своїх національних цінностей. Латиші зберегли традиції прикладного мистецтва, що зараз утілюють у життя численні народні умільці з обробки дерева, металу, янтарю, з вироблення шкіри, тканин, в'язання і вишивки, а також виготовлення керамічних виробів. Різноманітною і багатою є також спадщина латиського фольклору, що знайшов своє відображення в народних піснях, сказаннях і легендах. Так само як і в сусідній Естонії, тут регулярно проводяться великомасштабні співочі свята, що підтримують розвиток національної хорової культури.

В останні роки у зв'язку з негативним природним приростом у Латвії спостерігається процес депопуляції населення. Ще донедавна коефіцієнт смертності майже вдвічі перевершував коефіцієнт народжуваності. Для системи розселення Латвії характерною є наявність невеликих міст, селищ і численних хуторів. Частка міського населення в країні становить 68 %. Найбільшими містами є Рига (близько 750 тис. чоловік), Даугавпілс (128 тис), Лієпая (114 тис. чоловік), Юрмала. Гордістю латвійського народу є столиця країни — Рига, яка в 1998 р. відзначила своє 800-річчя. Рига, розташована в гирлі Даугави. Туристів місто приваблює красою і неповторністю стародавніх вулиць, костьолів, соборів, веж, архітектурних пам'ятників різних епох і стилів. У Ризі нараховується понад 20 музеїв, кілька вищих навчальних закладів, серед яких виділяються Латвійський університет і Ризький технічний університет.

Господарство

Латвія належить до нових постсоціалістичних європейських країн, економічна політика яких спрямована на всебічну інтеграцію до європейських структур, послідовне здійснення ринкових реформ і подальше підвищення рівня життя свого населення.

Провідною галуззю матеріального виробництва Латвії залишається промисловість, частка якої у формуванні ВВП становить близько 30 %. Однієї з проблем економіки країни є недостача власної електроенергії, що виробляється на кількох ТЕС і ГЕС, а також залежність від палива, сировини й напівфабрикатів. Основними галузями промисловості є машинобудування (залізничне, автомобілебудування, радіоелектроніка, приладобудування), хімічна, легка, харчова, рибна, парфумерна і деревообробна промисловість. У сільському господарстві Латвії пріоритетно продовжують розвиватися м'ясне і молочне тваринництво, зернове господарство (пшениця, ячмінь), овочівництво і вирощування технічних культур (льон, цукрові буряки). Велике значення для економіки країни має розвиток великого портового господарства (Рига, Лієпая, Вентспілс) і розвиток міжнародного туризму (Ризьке узбережжя).

На зовнішній ринок Латвія постачає електровози, вагони, мікроавтобуси (РАФ), радіоапаратуру, текстиль, продукцію сільського господарства і харчової промисловості, ліс і пиломатеріали. Основними статтями імпортує нафта, газ, кам'яне вугілля, метал, електроенергія, різне устаткування, транспортні засоби, побутова техніка, продукція хімічної промисловості, товари широкого вжитку.

Головними зовнішньоторговельними партнерами Латвії є Німеччина, Росія, Швеція, Фінляндія, Великобританія, Литва й Естонія. Нині продовжують розвиватися двосторонні україно-латвійські відносини в галузі торгово-економічного, науково-технічного, фінансово-інвестиційного, гуманітарного і культурного співробітництва.