Реферат

На тему: Буддизм і сучасне мислення

Зміст

Вступ

1. Походження буддизму та його засновник

2. Основи віровчення

3. Дві гілки буддизму

4. Культ у буддизму

5. Сучасне мислення

Висновок

Використана література

Вступ

Буддизм — найдавніша з трьох світових релігій. Більшість її послідовників мешкає у країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі.

Наприкінці XIX — початку XX ст. прихильники буддизму з'явилися у країнах Європи і США.

Нині у світі є близько 400 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць; загальну кількість визначити важко, оскільки відповідного перепису не проводилось.

У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви, а в останні роки буддійські общини виникли у Москві, Санкт-Петербурзі, містах Балтії.

В Україні релігійні громади буддистів є у Донецькій, Луганській, Львівській, Херсонській, Одеській областях та в Києві.

Буддизм — жива і життєдайна релігія. У різних частинах земної кулі і нині продовжують виникати нові буддійські общини, споруджуються храми.

Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації — Всесвітнє Братство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).

1. Походження буддизму та його засновник

Буддизм виник в VI ст. до н.е. в Північній Індії у державі Магадха за умов певних соціальних та духовних зрушень давнього індійського суспільства. Як відомо, це суспільство від часів нашестя арієв поділялось на касти – жорстко усталені соціальні групи із чіткою регламентацією їх становища та функцій в суспільному житті. Належність до тієї чи іншої касти була спадковою. Чотири касти утворювали чотири соціальні стани: брахмани (служителі культу), кшатрії (воїни, службовці), вайш'я (селяни, ремісники), шудри (найбідніші люди і раби). Фактично був і п'ятий стан – найнижчий на ієрархічному щаблі - чандали (люди, народжені від шлюбу представників різних каст, що суворо заборонялось); їх ще називали “недоторканими”, оскільки вважалось, що вже самий дотик до чандала забруднює людину. Чандали не мали ніяких прав, перебували не лише поза кастами, а й поза законом. Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі зазнавали утисків. Панівна у цей час релігія - брахманізм - була культом лише привілейованих перших трьох каст. Тільки їх представники допускалися до культових дій та обрядів. З розвитком розподілу праці, ускладненням соціальних стосунків та майновим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Нарешті перед суспільством питання про причини соціальних відмінностей, про природу людини та умови людських взаємин. Виникла необхідність у релігії, яка б була спроможна давати задовільні відповіді на ці питання. Буддизм зароджується у середовищі шукачів найперших істини життя, здобуває підтримку перш за все серед нижчих станів суспільства, як рух спрямований на принципове прирівнювання можливостей всіх людей. Саме це визнання принципової рівності всіх людей дозволяє буддизмові згодом набути статусу світової релігії. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв людині (незалежно від її соціального стану) виповнення найперших та найзаповітніших бажань. Окрім того буддизм виступив із проповіддю морального самовдосконалення людини. У цьому полягала головна причина привабливості нової релігії у широких верств населення.

Засновником буддизму був принц Сіддхартха Гаутама, який згодом набув ім’я Будда – “просвітлений” (людина, боголюдина, яка досягла найвищої святості); звідси й походить назва релігії. Хоч біографія Будди містить багато міфологічного, більшість дослідників вважає його реальною особою. Батько його був царем невеликого племені Шакья у Північній Індії поблизу кордону з Непалом. Звідси ще одне ім'я Будди - Шакья-Муні (“пустельник з роду Шакья”). Мати була старшою дружиною царя. Його народження овіяне легендами і було нібито передбачене мудрецями. Міфи розповідають, що він народився від непорочної цариці Майї надприродним чином. За переказом, він був “чудом зачатий”. Його мати Майя побачила уві сні, що в її бік увійшов білий слон і таким же незвичним чином у неї народився син. Через кілька днів мати померла. За переказами, батько, засмучений цим фактом, вирішив зробити життя сина безхмарним і безтурботним. Оточений розкішшю, Гаутама знав лише радощі життя. Він помітно вирізнявся серед своїх ровесників розумом і здібностями, мудреці пророкували йому незвичайне майбутнє. Коли Гаутама виріс він одружився із царівною Ясодхарі, з якою мав сина Рахулу. Ніщо не затьмарювало його щастя, бо батько заборонив йому залишати межі палацу, щоб той не бачив людського горя. Палац же був оточений чудовим садом, де цілий рік можна було бачити рослини у квітах, а уся прислуга була молодою, веселою та здоровою. Але якось, виїхавши за межі палацу, 29-річний Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом - зігнутого від років убогого старого, далі - похорон і, нарешті, зануреного у глибокі, тяжкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі докорінно змінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світі існують нещастя, хвороби, смерть і страждання. Це настільки вразило царевича, що він крадькома покинув палац і пішов рятувати світ від страждань. Цікаво відзначити при цьому й суто психологічний момент: чим більше людину занурюють у щось однобічне, навіть – лише приємне, тим більше шансів на те, що згодом відбудеться перехід до прямо протилежного. Приєднавшись до аскетів, Гаутама майже 7 років мандрує країною. Бувало, за день він споживав тільки одну зернину рису, надовго затримував дихання тощо. За ці роки страшенно схуд і ослаб. Та одного разу він вирішив, що більше не зрушить з місця, поки не знайде відповідей на питання щодо найперших істин життя. Врешті, сидячи у глибокому самозаглибленні під фікусовим деревом піпала (або деревом Бодхи - пізнання) після 49-денного посту у час травневого повного місяця Гаутама раптово “прозрів”: пізнав таємниці і внутрішні причини круговерті життя, чотири священні істини, тобто став Буддою - просвітленим. Після цього він просидів під священним деревом кілька днів, не маючи змоги зрушити з місця. Цим скористався злий дух Мара, який почав спокушати Будду, закликаючи його не сповіщати істини людям, а відразу ж заглибитися у нірвану, тобто небуття. Однак Будда стійко витримав усі спокуси і продовжував свій великий подвиг. Зібрав біля себе п’ятьох аскетів, що стали його учнями, і заснував першу чернечу общину (сангху). Очоливши її, обрав собі долю мандрівного проповідника, почав творити дива. Так обійшов він усі села, міста, долини середнього Гангу. Першу проповідь виголосив у місті Бенаресі. Його релігійне вчення отримало назву “вчення Будди”, “буддиха-даршана”, “буддхагама”, “дхарми” (дхарма – “праведний закон”). Проповіді мали неабиякий успіх, ширилися ряди учнів. Звали їх “буддхамі” (“прибічники Будди”), “шак’ями”. Серед послідовників Будди були представники усіх каст і шарів населення, у тому числі – царі й жінки. Будда заснував кілька буддистських монастирів (в тому числі – й жіночих) та велику кількість буддистських громад. Помер Будда в місті Кушінарі, коли йому було вісімдесят років. За легендою його останніми словами були: “Всі складні речі розпадаються. Докладайте невпинних зусиль”. Його тіло, за обрядами населення Індії, спалили, а прах розділили між вісьмома його послідовниками. Місця народження, просвітлення, першої та останньої проповіді - це чотири святині, найбільш шановані всіма буддистами світу.

2. Основи віровчення

«Чотири благородні істини». В основу буддизму покладено вчення про «чотири благородні істини», що були проголошені Буддою під деревом Бодхі (пізнання) відразу після свого «пробудження».

Перша істина: жити — означає страждати. Будь-яке існування є дукха (стражданням). Його неодмінно зазнає все живе. Найяскравішими формами вияву страждання є народження, хвороба, старість, смерть, необхідність терпіти навколо себе те, чого не любиш, чи навпаки, відсутність того, кого любиш, тощо.

Друга істина: є причина страждання. Вона таїться в самій людині, яка має різні бажання — від прагнення жити до жадання насолод, влади, багатства тощо. Все це призводить до вчинків, що і створюють карму.

Третя істина: можна припинити страждання шляхом вивільнення від бажань. Повне викоренення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, в якому сильних почуттів немає.

Четверта істина стверджує: є шлях до припинення страждань: «Шлях восьми сходинок».

Шлях до припинення страждань — це благородний серединний «шлях восьми сходинок»:

1. праведне знання (правильне судження), яке ототожнюється з розумінням життя як поєднання смутку і страждань; праведне знання може дати тільки вчення Будди про «чотири благородні істини»;

2. праведне прагнення — рішучість виявляти співчуття до всіх живих істот;

3. праведна мова (утвердження правди);

4. праведна поведінка, що включає п'ять принципів:

• не шкодити живим істотам (не вбивати);

• не брати чужого (не красти);

• утримуватися від заборонених статевих контактів (не торкатися чужої дружини);

• не виголошувати марних і оманливих промов (не обманювати);

• не вживати хмільних напоїв (не пиячити);

5. праведний спосіб життя, тобто життя за принципами безкорисливості;

6. праведні зусилля — зусилля, які спрямовують до добра і віддаляють від зла;

7. праведна концентрація (самоаналіз) — уникнення стану, коли спонукання і бажання визначають ставлення;

8. праведна техніка медитації (раджа-йога) — вінець попередніх етапів. Це таке опанування свого тіла і дихання, яке сприяє духовній концентрації; при цьому тіло невіддільне від духу.

3. Дві гілки буддизму

Упродовж І — Х ст. н.е. буддизм було витіснено з Індії індуїзмом. Але до цього він встиг запровадитися у багатьох сусідніх з Індією країнах. Головними осередками пропаганди буддизму були монастирі. У І ст. н.е. він поділився на дві гілки: хінаяну (мала колісниця, або вузький шлях до спасіння) і махаяну (велика колісниця, або широкий шлях до спасіння). Цей поділ був зумовлений відмінностями у соціально-політичних умовах життя в окремих частинах Індії, а також намаганням пристосувати буддизм до запитів населення інших країн.

Хінаяна вчить, що врятуватися можна лише ставши ченцем. За межами Індії хінаяна поширилась там, куди проникали переселенці з Індії — у Південно-Східній Азії, Цейлоні. Махаяна виходить з можливості спасіння не лише для ченців, а й для мирян, причому зазначається необхідність рятувати й інших, активно проповідувати та брати участь у громадському і державному житті. Подолавши аскетичні крайнощі хінаяни, махаяна простіше пристосовувалася до нових умов і тому вийшла далеко за межі Індії (Середня Азія, Далекий Схід).

4. Культ у буддизмі

Для своїх прихильників Будда встановив певні правила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійної практики та того культу, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правила стосувалися індивідуальної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі, одязі і всьому способі життя.

Щодо культу як сукупності обрядів, то первісний буддизм також засновувався на релігійній практиці своїх попередників. Найдавнішим обрядом буддизму була так звана упосата — молитовне зібрання членів чернецької громади. Воно відбувалося у мовчанні і в молитовних роздумах, чим були невдоволені миряни, присутні на зібранні. Тоді було запроваджено своєрідну спільну сповідь. Спочатку зібрання проводилися у дні повнолуння і новолуння, але з часом приводи для них ставали різноманітнішими. Змінювалась форма організації чернецтва. Виявилась необхідність спеціального притулку, у якому мандрівні бхікшу (монахи-злидарі), які жебракували, могли перечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьох місяців. Такими притулками стали монастирі, що згодом перетворилися в стаціонарні заклади буддійської церкви.

З часом буддійський культ значно змінився, оскільки повинен був задовольняти національно-духовні потреби віруючих, цілком відмінні від інтересів і потреб аскетів. Поступово у буддизмі розвинулись елементи культу, подібні до існуючих в інших релігіях. Буддизм звів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого-небудь з його прихильників.

Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володіння ними. Частину Їх забрали боги-деви і злі боги — наги, решту було поділено між вісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберігання у численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в Індії.

Місця, які особливо вшановувалися, ставали місцями прочанства. Їх чотири: місце, де народився Будда, де він «прозрів», місце його першої проповіді і місце нірвани. У зв'язку з масовим прочанством споруджувались храми, ступи; їх прикрашали графічними та рельєфними зображеннями. Крім того, розроблявся і збагачувався новими церемоніями ритуал молебнів, процесій та інших заходів, що тут проводилися. У результаті прочанства збагачувались монастирі та інші заклади буддійської церкви.

Згідно з буддизмом людина сприймає світ через свої відчуття, але вони — не суб'єктивні уявлення індивіда, а об'єктивний факт, наслідок збудження дхарм, часток світобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми — це і означає взяти життя в свої руки і цим досягти мети — стану Будди, зануритися у нірвану. Але як це зробити?

Людина народжується, живе і помирає. Смерть — розпад даного комплексу дхарм, народження — його відновлення, але вже в іншій формі. Це і є круговерть життя, цикл нескінченних перероджень. Сума добрих і злих вчинків визначає, у якій формі людина відродиться у наступному. Чим більше добрих — тим міцнішає карма і тим більше заспокоюються дхарми, тобто людина робить значний крок до мети, до нірвани.

Буддизм вшановує чимало рослин і тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, під яким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос — символ чистоти, духовного просвітлення, співчуття. Всі вищі особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квітці лотоса, так званому «лотосовому троні».

З тварин найшанованіші змії (наги), оскільки, як вважається, вони відіграли особливу роль у житті Будди — цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм капюшоном під час його перебування у стані споглядання. Наги зберігали у себе один з найважливіших священних текстів буддизму до того часу, доки люди не визріли до його розуміння, і лише тоді віддали його філософу Нагарджуні. Можна припустити, що таке вшанування змій є наслідком того, що в Індії і в країнах Індокитаю культ змії існував з давніх часів. Інші популярні тварини — слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павич. Вони часто є супутниками богів або символами — замінниками вищих, середніх і нижчих персонажів пантеону. Найулюбленіші міфологічні персонажі буддизму — газелі. На згадку про двох з них, які першими вийшли з лісу і стали слухати першу проповідь Будди, над воротами буддійських храмів постійно зображують двох газелей, які стоять на колінах, а між ними — колесо з восьми спиць (символ восьмискладового колеса вчення).

Буддизм як релігія і міфологія обумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архітектури, своєрідних живопису і скульптури. Скульптури з золота, срібла, бронзи, дерева, каменю, що зображали всіх персонажів пантеону від вищих до нижчих, загальнобуддійських і місцевих, можна побачити у різних країнах буддійського світу.

5. Сучасне мислення

Пригнічує буддизм розум чи ні? Відповіддю на це запитання можуть бути мільйони віруючих-буддистів, за якими 2500-річна безперервна традиція передачі вчення зафіксована в десятках тисяч канонічних текстів. Саме в цій канонічній літературі прихований феномен буддизму, сутність якого полягає в тому, що розум заглиблений у вивчення самого себе. Перші 500 років по смерті Будди, коли його вчення передавали усно за допомогою особливого коду мнемотехніки, буддизм пізнавався переважно на практиці. У І ст. до н.е. усно трансльоване вчення і дисциплінарні правила поведінки членів сангхи починають записувати спочатку на місцевих мовах, потім на палі та санскриті. Виникають різноманітні версії вчення Будди, в яких описується досвід медитації та практики простування серединним шляхом. Створюється абхидхармічна література, а згодом література праджня-параміт.

Специфіка буддизму полягає в наявності величезної за обсягом канонічної літератури, засвоєнню змісту якої приділяється 20—30 років життя, тому на цей подвиг мало хто зважується. У християнстві та ісламі самоствердження релігійної свідомості відбувається через віру в свідоцтва «божественних» явищ і розмірковування про їхнє призначення. У буддизмі ж обов'язковим є послідовне засвоєння спочатку дисциплінарних правил, згодом змісту проповідей і висловлювань Будди та його провідних послідовників, потім усвідомлення абхидхармічних текстів і трактатів. Іншими словами, процес мислення йде шляхом ускладнення етапів: від простих фактів до системного мислення.

Буддолог Л. Мялль так характеризує зміст вищого ступеня буддійського пізнання: «Дхарма — це текст, який породжує при його прочитанні нові тексти». На вищому ступені пізнання індивідуум усвідомлює себе носієм Дхарми (вчення істини), стає «світло-носцем».

Відчуття себе носієм Дхарми і є осяянням, тобто впевненістю в оволодінні істиною, у цьому випадку абсолютною. Дослідники зазначають, що осяяння породжує почуття абсолютної впевненості у правильності зробленого відкриття. Проте для вченого, як писав великий математик Ж.А. Пуанкаре, осяяння — це лише відправні пункти для творчої роботи, що вимагає дисципліни, уваги та волі. В буддизмі найчастіше це кінцева мета, лише одиниці намагаються виразити такий стан у тексті, який в основному потім канонізується.

Ця абсолютна впевненість у володінні істиною приваблює людей, сповнює їх піднесеною вірою в «світлоносця». Цей «світло-носець», який іменується Бодхисатвою, Буддою, або буддійська сангха виступають суб'єктом культу в сучасному буддизмі.

Ідеальною моделлю сангхи вважають громаду, що складається з чотирьох пар, кожна з яких немовби осягає благородні істини, причому один проникає в цю істину, а інший реалізує її на практиці й передає мирянам. Передання заслуги (луньня) для поліпшення карми є найважливішим атрибутом культової практики буддизму.

Віруючий отримує релігійні заслуги численними способами, дотримуючись або віддаючи данину не лише святим місцям, статуям та іконам Будд і Бодхисатв, культовим спорудам, буддійським символам. Особливо багато заслуг він отримує, спілкуючись і допомагаючи членам буддійської громади.

Вважають, що релігійна заслуга може поліпшити карму людини, сім'ї, роду, нації, громадської та державної організації, навіть армії, держави, якщо вони дбають про сангху і створюють умови для розквіту буддизму. Коли релігійні почуття набувають фанатичності, матеріальні багатства починають «перекачуватись» у монастирі, що нерідко призводить до зубожіння держави. Як правило, держава намагається регламентувати кількість пожертвувань сангсі, особливо землі та будівель.

Незалежно від матеріального становища сангхи її духовний стрижень залишається «річчю в собі», що розкриває таємниці самопізнання лише в релігійних текстах. Буддійські тексти й трактати, які аналізують різні стани психіки, здійснюють вплив на суспільну думку народів Центральної, Південно-Східної та Східної Азії. Цим пояснюється широка популярність буддизму не тільки в азіатській частині земної кулі, айв ареалі поширення християнської культури.

Висновок

Для більшості прихильників буддизму характерною є миролюбність, яка відіграє у сучасному світі свою роль у боротьбі проти загрози нової надруйнівної війни. Шлях до миру, за буддизмом, пролягає значною мірою через внутрішнє моральне самовдосконалення особистості, тобто через зречення від усіх земних почуттів і пристрастей.

Великий демократизм буддизму полягає в тому, що він визнає (у більшості своїх течій та сект) за кожною людиною принципову можливість здійснити саме цей життєвий подвиг. Буддизм також викликає повагу до себе вже внаслідок того, що він виявляє надзвичайну толерантність у відношенні до всіх та всіляких шляхів духовного (в даному випадку – релігійного) пошуку.

Будь-яка однозначна характеристика буддизму як релігії буде неповною, оскільки буддизм — це водночас індивідуальна та колективна релігія; релігія, яка поширюється лише за підтримки державної влади і при цьому незалежна від неї; релігія раціональна й містична, чернецька і світська, релігія, яка вбирає будь-які ідеї та вірування, здатна звільнятися від них. Буддизм то спалахує, то згасає у суспільному житті тієї чи іншої країни, спонукає людей і на хибні вчинки, і на акти милосердя.

Використана література

1. Андросов В. П. Буддизм Нагарджуны: Религиозно-философские трактаты. — М., 2000.

2. Будда: История о перерождениях. — М., 1991.

3. Будон Р. История буддизма. — СПб., 1999.

4. Бхагавад-Пта як вона є. — 1990.

5. Васильев П. История религий Востока. — М., 1999.

6. Дандарон Б. Мысли буддиста. — СПб., 1997.

7. Кочетов А. Буддизм. — М., 1986.

8. Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997.

9. Пименов А. В. Возвращение к дхарме. — М., 1998.

10. Рудой В. И. Классическая буддийская философия. — СПб., 1999.

11. Сінь Тін. Буддизм — для досконалості цього життя. — К., 1999.

12. Сущность дзэн: Искусство быть свободным. — СПб., 2000.

13. Эррикер К. Буддизм. — М., 1999.