ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗЛОЧИНУ

2. ОСОБЛИВОСТІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ

3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЕКОНОМІЧНІ ЗЛОЧИНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В даній роботі розглянуто основні підходи щодо визначення поняття та ознак "економічного злочину" в російській та українській науковій практиці і літературі.

Актуальною ознакою сучасності є поширення робіт з дослідження взаємодії економіки і злочинності, оскільки наразі економіка України перебуває у стані стрімкого зростання економічної злочинності. Економічні злочини являють собою суттєву небезпеку для суспільства не лише через значну поширеність та різноманітність проявів злочинної економічної діяльності, але й через соціально небезпечний характер цих діянь.

Також в роботі розглядаються особливості попередження економічних злочинів, що вчиняються співробітниками фірми. На основі проведеного аналізу визначаються основні шляхи попередження цього виду злочинів. У даній статті наводяться практичні рекомендації щодо підвищення ефективності попередження економічних злочинів на сучасному українському підприємстві.

Проблема забезпечення економічної безпеки, уникнення та боротьби з економічними злочинами на підприємстві стає особливо актуальною у наш час, адже українські сучасні підприємства прагнуть бути рентабельними та прибутковими в умовах жорсткої та не завжди чесної конкуренції з боку вітчизняних та зарубіжних фірм, з якою вони стикаються внаслідок соціально-економічної трансформації в Україні.

Метою написання даної роботи є надання як теоретичних так і практичних рекомендацій відповідним відділам підприємств, їх власникам чи керівникам, а також усім зацікавленим у вивченні питання особливостей попередження та боротьби з економічними злочинами, що вчиняються співробітниками підприємства.

1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗЛОЧИНУ

Засновником теорії економічної злочинності є американський учений Е.Сазерленд (Edwin Sutherland), який увів до наукового вжитку поняття "білокомірцевої злочинності" ще в 1939 році на щорічній зустрічі Американської асоціації соціологів (American Sociological Society). Цей термін він визначав як злочин, який здійснюється респектабельною людиною з високим соціальним статусом у процесі виконання професійної діяльності.

Незважаючи на досить тривалу історію існування, економічна злочинність та економічні злочини залишаються недостатньо вивченим явищем. У вітчизняній науці можна визначити наукові дослідження радянських, російських та українських учених Б.Волженкіна , О.Дементьєвої, О.Литвака , С.Мазура , І.Озерського , П.Панченка , В.Поповича , Є.Стрельцова , А.Яковлєва та ін.

Метою цієї роботи є огляд основних напрямів та концепцій щодо визначення поняття "економічний злочин" у вітчизняній літературі, характеристика ознак економічного злочину.

Серед учених відсутня одностайна думка щодо визначення поняття "економічний злочин". Злочини у сфері економіки і бізнесу називають економічними. Як зазначає К.Гуцалова, радянські дослідники застосовували різні терміни: "злочини у сфері економіки", "економічна злочинність", Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ "злочини економічного характеру". Проте до цього складу більшість учених відносила загальні господарські злочини (в тому числі екологічні), злочини у сфері промисловості, сільського господарства, торгівлі та побутового обслуговування .

К.Гуцалова пропонує рівнозначно застосовувати такі поняття, як "економічна злочинність" і "злочини у сфері економіки", оскільки ці явища є однаковими за змістом, тому вона вважає, що ознаками, притаманними економічній злочинності, є:

1) складання із кримінально-караних діянь суб’єктів господарювання;

2) посягання на порядок управління економікою;

3) завдання значних збитків державі, суспільству та окремим громадянам;

4) тривалий характер;

5) характеризується високою латентністю, що зумовлено як природною латентністю, так і значними складнощами під час розслідування злочинів у сфері економіки;

6) характеризується тісним зв’язком з організованою злочинністю, корупцією, тіньовою економікою та іншими негативними явищами в суспільстві;

7) більше ніж інші види злочинності здатна становити спосіб життя певної частини населення, формуючи напівкримінальний менталітет .

Так, П.Панченко пропонує розрізняти:

1) злочини у сфері економіки — переважно господарські злочини, вчинювані в різних сферах;

2) економічну злочинність — господарські злочини та розкрадання;

3) злочини економічного характеру — інші діяння, що пов’язані зі спричиненням матеріальної шкоди чи отриманням матеріальної вигоди .

О.Яковлєв розглядав поняття "економічні злочини" і "злочини у сфері економіки" як тотожні. На його думку, економічні злочини (наприклад, розкрадання, крадіжки, хабарництво) — це злочини корисливі, майнові і разом з тим це злочини у сфері економіки; а економічна злочинність — це сукупність корисливих посягань на власність, порядок управління народним господарством, що вчиняються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повноваження, пов’язані з цими позиціями .

Л.Бертовський та В.Образцов розглядають економічні злочини як наслідок порушення комплексу основних принципів здійснення економічної діяльності, наприклад, таких як принцип добросовісної конкуренції, принцип добропорядності суб’єктів економічної діяльності, принцип заборони явно кримінальних форм поведінки, принцип здійснення економічної діяльності на законних підставах. З урахуванням цього вони визначають економічні злочини як передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, які здійснюються у будь-якій формі власності і посягають на суспільні економічні відносини. Б.Волженкін вважає, що сферою здійснення економічних злочинів є "економіка, яка розуміється як сукупність виробничих (економічних) відносин з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ".

С.Мазур підтримує подібну точку зору, але вважає за необхідне визначити більш детально зміст поняття економічні відносини. На його думку, злочином у сфері економічної діяльності є суспільно небезпечне діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення шкоди суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних й інших благ та послуг, і забезпечують інтереси правильної підприємницької та іншої економічної діяльності в державі.

Російський дослідник О.Дементьєва, узагальнюючи численні характеристики економічної злочинності американських та західноєвропейських спеціалістів, визначає економічну злочинність як протиправну діяльність, що завдає шкоду економічним інтересам держави, приватного підприємництва та громадян (споживачів), постійно чи систематично здійснюється з метою збагачення в межах і під прикриттям законної економічної діяльності юридичними та фізичними (що діють від імені та в інтересах юридичної особи) особами.

О.Дементьєва визначає ознаки економічної злочинності як:

1) корисливий характер злочинів. Їх метою є одержання вигоди в результаті присвоєння економічних ресурсів з порушенням принципу еквівалентності. Така ознака визнається обов’язковою. При цьому злочин може бути скоєно з метою одержання особистої вигоди, в інтересах третіх осіб або організації;

2) відбуваються в процесі професійної діяльності;

3) здійснення з використанням правових форм економічних відносин повноцінними суб’єктами економічних відносин;

4) анонімність жертв;

5) наявність двох суб’єктів — юридичної (злочинність корпорацій) і фізичної особи (злочинність за видом зайнятості), що діють від імені та в інтересах підприємства. Юридична особа є суб’єктом злочину лише в тих країнах, де законодавством передбачена кримінальна відповідальність юридичних осіб (напр. в США, Франції);

6) значний збиток, що заподіюється економічним інтересам держави, приватного підприємництва і громадян;

7) множинний характер;

8) перерозподіл матеріальних благ як наслідок економічних злочинів;

9) тривалий, систематичний характер;

10) здійснення без використання насильства;

11) велика відстань між жертвою і злочинцем;

12) складність визначення персональної відповідальності;

13) нематеріальний характер жертв;

14) неочевидність факту скоєння злочину;

15) високий рівень латентності.

О.Литвак звертає увагу на такий аспект, як обов’язковий зв’язок економічних злочинів з посадовими злочинами, і пропонує таке визначення: економічна злочинність — це сукупність навмисних корисливих злочинів, що вчиняються посадовими особами, іншими працівниками підприємств і установ, незалежно від їх форм власності, шляхом використання посадового становища і місця роботи.

Найбільш докладну характеристику терміну "економічні злочини" в українській науковій літературі надав В.Попович. Він розглядає це поняття як одне з джерел утворення тіньової економіки в межах розробки спеціальної теорії детінізації економіки, її категоріального апарату, придатного об’єктивно відобразити та дати наукове пояснення економічним, криміногенним та іншим юридично значимим аспектам технологій тіньового фінансово-господарського обороту речей, прав, дій.

Економічні злочини — це діяння (дії чи бездіяльність), здійснені з протиправним використанням легітимних технологічно-облікових операцій, фінансово-правових інструментів, організаційно-регулятивних та контрольно-управлінських прав і повноважень, які з корисливих чи інших протиправних мотивів (підрив репутації, безкорисливе розголошення комерційної таємниці і та ін.) посягають на відносини, які охороняються кримінальним законом і пов’язані з фінансово-господарськими, організаційно-регулятивними, технологічно-обліковими і цивільно-правовими операціями щодо цивільного обороту коштів, речей, прав, дій.

Економічна злочинність — це сукупність економічних злочинів, здійснених в сфері цивільного обороту за певний період часу з протиправним використанням легітимних технологічно-облікових операцій, фінансово-господарських і цивільно-правових інструментів, організаційно-регулятивних, контрольно-управлінських прав і повноважень. Економічна злочинність характеризується кількісними і якісними показниками, але за технологією вчинення ця категорія злочинів водночас має латентний характер.

Законодавство України поступово приводиться у відповідність до сучасної політики держави та суспільних потреб. Новий Кримінальний кодекс України був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня та набрав чинності 1 вересня 2001 року, замінив собою Закон України (УРСР) 1960 року. В ньому особливе місце займає розділ VII "Злочини в сфері господарської діяльності", де найбільшою мірою знайшли відображення ті негативні явища, які супроводжують процеси економічних реформ в Україні і широко використовується такий термін для їх визначення, як "господарські злочини".

Для розкриття поняття "господарські злочини" слід надати їм загальну характеристику — назвати ознаки, які властиві всім чи більшості господарських злочинів.

1. Безпосередніми об’єктами окремих господарських злочинів виступають елементи, з яких складається система господарства України, або ті чи інші галузі народного господарства, або певні принципи господарювання (захист державою інтересів споживачів від зловживань та іншого заподіяння шкоди господарюючими суб’єктами; охорона правомірної підприємницької діяльності; забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів; охорона фінансових інтересів держави та інших учасників господарської діяльності від зловживань та порушень; встановлення заборон, обмежень на окремі види господарської діяльності чи спеціального порядку заняття такою діяльністю).

2. Кримінальна відповідальність настає незалежно від того, на підприємстві якої форми власності вчинено порушення.

3. Вчинення господарських злочинів пов’язане з порушеннями вимог, приписів, правил, встановлених нормативними актами інших галузей права.

4. Відповідальність за господарські злочини настає лише за наявності великої шкоди, заподіяної інтересам, які охороняються законом.

5. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховується пряма дійсна шкода, тобто фактично заподіяні збитки.

6. Більшість господарських злочинів вчиняються умисно.

7. Як правило, для господарських злочинів необов’язковим є корисливий мотив. Тобто відповідальність настає і тоді, коли здобуті внаслідок злочинного посягання кошти витрачено не на особисті потреби, а, наприклад, виплачено іншим особам, витрачено на розширення виробництва.

З огляду на викладене можна дати таке визначення: господарські злочини — це передбачені нормами розділу VII Особливої частини Кримінального кодексу України суспільно небезпечні посягання, які заподіюють значну шкоду системі господарства України, або суспільно небезпечні, протиправні, винні діяння, які завдають шкоди схваленим і охоронюваним державою суспільним відносинам у сфері економіки. Суспільні відносини, які є об’єктом злочину чи якоїсь групи однорідних злочинів, як правило, являють собою певну систему, яка охоплює матеріальні предмети, людей та їх об’єднання, а також людську діяльність відповідного характеру, тому дати їм назву "система" є цілком обґрунтованим. При цьому мається на увазі, що система господарства включає:

1) сукупність галузей виробництва і праці, в яких створюється суспільний продукт і відбувається його розподіл та обмін. Це — промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, торгівля, податкова система тощо;

2) принципи, на основі й з використанням яких функціонують окремі галузі виробництва та праці і народне господарство в цілому.

Поняття "економічна злочинність" або "економічний злочин" у вітчизняному законодавстві не трапляється і не мають точного юридичного змісту. Як зазначає С.Кравчук, на сьогодні взагалі відсутні загальноприйняті їх визначення. Водночас існує значна подібність позицій щодо основного змісту поняття "економічна злочинність", виходячи з яких до зазначеної злочинності належить, насамперед така, безпосереднім мотивом якої є економічна вигода.

Незважаючи на широке використання у науковому обігу та практиці, загальноприйнятого поняття "економічний злочин" наразі не напрацьовано. Це не пов’язано з недосконалістю механізмів наукового пізнання або неефективною організацією наукового спілкування, а зумовлено природою самого явища. Суттєвий вплив на змалювання змісту поняття здійснюють також особистісні чинники та методологічні традиції авторів. Таким чином, економічні злочини — це суспільно небезпечні корисливі посягання на порядок управління народним господарством, виробничі відносини з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг, які здійснюються у будь-якій формі власності і передбачають порушення основних принципів здійснення підприємницької та будь-якої іншої економічної діяльності, що вчиняються особами, які займають певні соціальні позиції або посади в структурі економіки та виконують повноваження, пов’язані з цим. Безумовними ознаками віднесення до економічних злочинів є:

1) корисливість та умисність злочинів;

2) здійснення в процесі професійної діяльності, використання службового становища, корумпованість;

3) здійснення повноцінними суб’єктами економічних відносин, маскування під законну економічну діяльність або "невдалу" економічну діяльність;

4) швидке реагування на зміни в економіці та законодавстві, ринковій кон’юнктурі, легка адаптація до нових форм і методів ведення підприємницької діяльності;

5) високоінтелектуальний характер;

6) широке застосування в злочинній діяльності різноманітних технічних засобів та останніх досягнень науково-технічного прогресу;

7) значний розмір збитків;

8) множинний характер проявів злочинної діяльності;

9) перерозподіл матеріальних благ як наслідок економічних злочинів;

10) тривалий, систематичний характер;

11) здійснення без використання насильства;

12) високий рівень латентності.

2. ОСОБЛИВОСТІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ

Українські та закордонні вчені займаються ґрунтовним дослідженням та глибоким аналізом даної проблеми. Камлик М.І. основну увагу приділяє економіко-правовому аспекту даного питання; Архіпова Н.И., Сєдова О.Л. досліджують роль персоналу в забезпеченні економічної безпеки підприємства; захист комерційної таємниці підприємства за українським законодавством аналізує Іваницька Н.І. Разом з тим недостатньо уваги приділяється питанням щодо практичних рекомендацій задля підвищення ефективності попередження економічних злочинів на сучасному українському підприємстві.

У наш час зростає кількість злочинів, що вчиняються у сферах службової та господарської діяльності. Статистика свідчить, що лише в 2004 році було виявлено більш як 44,1 тис. злочинів, зареєстрованих в сфері економіки. Згідно Кримінального кодексу України виділяють 58 видів злочинів, які вчиняються в економічній сфері.

Економічна безпека підприємства – це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу , персоналу , інформації, технологій, техніки, прав) і підприємницьких можливостей, при якому гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування і динамічного науково-технічного і соціального розвитку , здатність швидко попередити та нейтралізувати внутрішні та зовнішні негативні впливи.

До основних факторів, що впливають на рівень економічної безпеки відносять багато факторів одними з основних внутрішніх факторів є стан і кваліфікація трудових ресурсів, соціальний захист робітників. Одночасно для формування ефективної системи попередження даних злочинів, їх поділяють на специфічні групи:

а) злочини, які вчиняються службовими особами – злочини, які вчиняються у сфері службової діяльності, а також інші злочини, суб’єктом яких є службова особа;

б) злочини, які вчиняються шляхом незаконного використання підприємцем своїх прав або їх порушення;

в) злочини в кредитно-фінансових та податкових сферах;

г) злочини, пов’язані з безпосередньою діяльністю на ринках, щодо монополістичних дій та обмеження конкуренції;

ґ) злочини, пов’язані з незаконним одержанням і розголошенням відомостей, що становлять комерційну і банківську таємницю;

д) злочини, пов’язані з процедурою банкрутства тощо.

Однією з найцікавіших та най непередбачуваних груп економічних злочинів, на нашу думку , є злочини, які вчиняються власними співробітниками підприємства, адже дана група злочинів може бути віднесена до тих, що виникли в результаті розвитку внутрішніх загроз, хоча, можливо, й мали зовнішній привід. Саме скоєння того чи іншого злочину, який вчиняється персоналом фірми, може бути безпосередньою оцінкою роботи служби економічної безпеки підприємства або послужити приводом для запровадження комплексної системи економічної безпеки підприємства. Тому вважається, що для самого підприємства виділення даної групи злочинів є обов’язковим для ефективної боротьби з ними.

Менеджери різних рівнів, співробітники відділу економічної безпеки або інші уповноважені співробітники повинні проводити роботу для усунення ризиків виникнення економічних злочинів, пов’язаних з володінням певною частиною персоналу інформацією, яка може розцінюватися як комерційна таємниця, недостатнім кваліфікаційно-освітнім рівнем працівників, помилками та зловживаннями. Безпосередньо до системи попередження та боротьби з економічними злочинами, що вчиняються співробітниками підприємства відносять дві групи заходів:

а) керування кадровими ризиками. Діями уповноважених осіб на даному етапі можуть бути розробка інструкції про допуск персоналу фірми до роботи з документами, що містять комерційну, банківську чи іншу таємницю, що охороняється законом, організація ведення закритого діловодства тощо;

б) вдосконалення кадрових технологій. На цьому етапі персонал відділу економічної безпеки повинен працювати в комплексі з співробітниками інших відділів, наприклад такими як:

1) відділ кадрів, який безпосередньо займається підбором, відбором, наймом, звільнення персоналу . Ефективна робота саме цього відділу одним з основних методів попередження економічних злочинів, що вчиняються співробітниками підприємства;

2) штатний психолог підприємства. На нашу думку , у наш час є уже обов’язковим існування посади штатного психолога підприємства, який виявлятиме у майбутнього співробітника схильності до вчинення злочинних дій чи бездіяльності;

3) користування послугами коуча або, що на нашу думку є ще ефективніше, формування керівника-коуча, адже це забезпечить максимально оперативне реагування на зміну мікроклімату в колективі;

4) відділ оцінки та підвищення кваліфікації або кадровий відділ, що виконуватиме функції оцінки, підготовки необхідних спеціалістів та їх перепідготовки з врахуванням профілактики загроз економічної безпеки).

Розглянемо систему заходів, що мають здійснюватися або контролюватися безпосередньо керівником підприємства:

а) в функціональному відношенні:

1) вироблення, визначення та при необхідності погодження загальної мети діяльності підприємства та формування на її основі загальної стратегії;

2) участь в планування потреби підприємства в персоналі, враховуючи існуючий кадровий склад;

3) участь в залучені, відборі та оцінці персоналу;

4) участь у визначення доцільності та особливостей підвищення кваліфікації та перекваліфікації конкретних співробітників відповідного рівня;

5) безпосередня участь в системі підвищення по службі;

6) участь у проведенні звільнення персоналу , з врахуванням причин звільнення;

7) проведення політики заробітної плати та соціальних послуг тощо.

б) в організаційному відношенні.

Ця діяльність керівника повинна охоплювати всі підрозділи підприємства, а відповідно і весь персонал через формування логічно побудованої ієрархічної системи фірми. Отже, для формування ефективної системи попереджувальних виникненню економічних злочинів, що вчиняються співробітниками на великому підприємстві доцільно користуватися схематичною формулою 1:

СПЗ(В)=КП+ВЕБ+(ВК+ШП+КО(МКО)+ВКВ+…), (1)

де:

СПЗ(В) - система попереджувальних заходів на великому підприємстві;

КП – керівник підприємства;

ВЕБ – відділ економічної безпеки;

ВК – відділ кадрів;

ШП – штатний психолог;

КО – коуч;

МКО – менеджер-коуч;

ВКВ - відділ оцінки та підвищення кваліфікації.

Відповідно до формули 1 видно, що для ефективної роботи відділу економічної безпеки важливою є співпраця з багатьма іншими відділами та окремими співробітниками, але для їх ефективної роботи необхідно попередньо мінімізувати з цим пов’язані ризики. Саме з метою нагадування про це власникам та керівникам підприємства, в формулі 1 інші відділи наведені в діжках, адже вони повинні формуватися з попереднім погодженням з відділом економічної безпеки.

Для формування ефективної системи попереджувальних заходів виникненню цього виду економічних злочинів на підприємстві доцільно користуватися наступною формулою 2:

СПЗ(М)=КП=Ф(ВЕБ)+Ф(ВК)+Ф(ККО)+Ф(ВКВ)+…, (2)

де:

СПЗ(М) - система попереджувальних заходів на малому підприємстві;

КП – керівник підприємства;

Ф – функції, які виконує керівник малого підприємства;

Ф(ВЕБ) – функції відділу економічної безпеки;

Ф(ВК) – функції відділу кадрів;

Ф(МКО) – функції менеджера-коуча;

Ф(ВКВ) – функції відділу оцінки та підвищення кваліфікації.

Відповідно до формули 2 видно, що для попередження економічних злочинів важливою є освітня кваліфікація керівника підприємства та його особисті якості, тому що в даному випадку керівник виконує крім функцій пов’язаний з виробництвом і наданням послуг чимало повноважень, що керівником великої фірми просто делегуються відповідним відділам.

3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЕКОНОМІЧНІ ЗЛОЧИНИ

Кримінально-правова охорона господарської діяльності в Україні здійснюється на підставі норм Кримінального кодексу України (далі – КК), аналіз якого свідчить про наявність в цілому належної правової бази для виконання державою цього завдання .

Особливе місце у КК посідає розділ VII – "Злочини у сфері господарської діяльності ", бо в ньому найбільшою мірою відображені ті негативні явища, що супроводжують процеси економічних реформ в Україні, боротьба з якими потребує рішучого застосування кримінально-правових заходів. Всі статті, що включені в цей розділ, можна поділити на три групи. Перша – містить статті, які встановлюють відповідальність за суспільно небезпечні дії, що не були передбачені КК 1960 року, незважаючи на те, що останніми роками його розділ VI – "Господарські злочини " постійно змінювався та доповнювався новими статтями. Це "Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення " (ст. 200), "Незаконні виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів " (ст. 204), "Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті " (ст. 207), "Легалізація (відмивання) коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом " (ст. 209), "Порушення правил здачі дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння " (ст. 214), "Незаконні виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма " (ст. 217), "Незаконні дії у разі банкрутства " (ст. 221), "Фальсифікація засобів вимірювання " (ст. 226), "Незаконне використання товарного знака " (ст. 229), "Порушення антимонопольного законодавства " (ст. 230), "Незаконна приватизація державного, комунального майна " (ст. 233), "Незаконні дії щодо приватизаційних паперів " (ст. 234), "Недотримання особою обов’язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання " (ст. 235). Необхідність, наприклад, включення до КК статті, яка передбачає відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, зумовлена тим, що такі дії останнім часом значно поширилися і створюють підґрунтя для руху тіньового капіталу з усіма негативними наслідками, які звідси випливають, а також міжнародними зобов’язаннями України. Другу групу складають статті, які замінюють статті КК 1960, але і з суттєвими змінами та доповненнями, що були внесені до них. Це "Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї " (ст. 199), "Контрабанда" (ст. 201), "Порушення порядку зайняття господарською або банківською діяльністю " (ст. 202), "Фіктивне підприємництво " (ст. 205), "Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків " (ст. 208), "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів " (ст. 212), "Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом " (ст. 213), "Фіктивне банкрутство " (ст. 218), "Обман покупців і замовників " (ст. 225), "Випуск або реалізація недоброякісної продукції " (ст. 227). Наприклад, стосовно ст. 148–2 КК 1960 р. Стаття 212 "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів " доповнена частиною четвертою, згідно з якою особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою. Третю групу складають статті, які також замінюють статті КК 1960 року, але введені до нового КК без суттєвих змін. Це "Зайняття забороненими видами господарської діяльності " (ст. 203), "Протидія законній господарській діяльності " (ст. 206), "Порушення законодавства про бюджетну систему України " (ст. 210), "Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку " (ст. 211).

Разом із тим, правова база забезпечення протидії злочинності у сфері господарської діяльності може бути ефективною лише за умови її постійного вдосконалення відповідно до сучасних реалій економічного розвитку держави. Вона має, з одного боку, ґрунтуватися на положеннях чинного цивільного та господарського законодавства, що регулює здійснення господарської діяльності та є досить динамічним, з, іншого, – оперативно змінюватися відповідно до потреб правозастосовної практики щодо протидії новим формам злочинних проявів у цій сфері. Наявність суперечливостей у правовому регулюванні господарських відносин та їх кримінально-правовому захисті досить оперативно використовується особами при вчиненні таких суспільно небезпечних діянь у цій сфері, які хоча й завдають великої шкоди відносинам у сфері господарської діяльності, але внаслідок прогалин у законодавстві не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

ВИСНОВКИ

Попередження економічних злочинів, що вчиняються співробітниками підприємства є особливо актуальним для сучасних підприємств для ефективної їх діяльності: розширення виробництва, завоювання нових ринків, розробки нових видів товарів та послуг, проведення рекламних заходів тощо. В подальшому дослідженні даного питання може бути розроблена детальна схема попередження економічних злочинів, враховуючи не лише розміри самого підприємства, але й з можливостями внесення поправок на конкретний вид та період протягом якого підприємство здійснює даний вид діяльності.

Висновки та пропозиції щодо поліпшення кримінально-правової охорони і запобігання злочинам у сфері господарської діяльності.

Суди під час розгляду справ про господарські злочини повинні ретельно з’ясовувати, в якому значенні у відповідних статтях КК вжиті терміни "господарська діяльність " і "підприємницька діяльність " та похідні від них – "суб’єкт господарської діяльності " і "суб’єкт підприємницької діяльності ", "громадянин ", "громадянин-підприємець " і "засновник ", "власник " чи "службова особа " суб’єкта господарської або підприємницької діяльності тощо, оскільки від правильного розуміння значення цих термінів у конкретних статтях КК залежить вирішення питання щодо наявності чи відсутності ознак складу злочину.

При цьому треба мати на увазі, що господарська діяльність – це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов’язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність).

Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов’язкові ознаки якої – безпосередність, систематичність її здійснення з метою отримання прибутку.

Частиною 1 статті 202 КК передбачено кримінальну відповідальність за такі порушення порядку зайняття господарською діяльністю:

а) без державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності такої діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню;

б) без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства;

в) видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, з порушенням умов останнього. Відповідальність за ці діяння настає за умови, що від них отримано доход у великих розмірах.

Здійснення фізичною особою, не зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, чи зареєстрованими юридичними особами та суб’єктами підприємництва-фізичними особами діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, за умови, що отриманий доход не становить великого розміру, складу злочину, передбаченого ст. 202 КК, не утворює, а є адміністративним правопорушенням, передбаченим відповідно ст. 164 чи статтями 160, 160-2, 164-3, 177-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З метою забезпечення ефективної протидії злочинам у сфері господарської діяльності кримінально-правовими заходами необхідно привести відповідні положення кримінального законодавства у відповідність з приписами цивільного, господарського, фінансового та адміністративного законодавства.

Потребують оптимізації санкції розділу VII Особливої частини Кримінального кодексу України. При цьому доцільним є більш широке застосування майнових покарань за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності.

Невідкладним є встановлення грошового критерію визначення матеріальної шкоди, що заподіяна злочинами, в тому числі у сфері господарської діяльності. Існуючий критерій у вигляді неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмір якого постійно зростає та є різним щодо диспозицій та санкцій статей Кримінального кодексу України, робить неможливим ефективну кримінально-правову охорону господарських відносин від злочинних посягань.

З урахуванням рекомендацій правоохоронних органів доцільним є визначення пріоритетних напрямів для тематики наукових досліджень з питань запобігання злочинам у сфері господарської діяльності, здійснення прогнозування і моделювання основних тенденцій у динаміці цих злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Волженкин Б.В. Преступления в сфере экономической деятельности (экономические преступления) / Б.В. Волженкин.— СПб. : Юридический центр Пресс, 2002.— 641с.

2. Волженкин Б.В. Экономические преступления / Б.В. Волженкин.— СПб., 1999.

3. Дементьева Е.Е. Проблемы борьбы с экономической преступностью в зарубежных странах : автореф. дис… на соискание научн. степени канд. юрид. наук / Е.Е. Дементьева.— М., 1996.

4. Литвак О.М. Злочинність, її причини і профілактика / О.М. Литвак.— К., 1997.

5. Мазур С. Объект и виды экономических преступлений и преступлений в сфере экономической деятельности / С.Мазур // Уголовное право.— 2003.— №2.

6. Озерський І. Економічна злочинність (поняттєво-правовий та психологічний аналіз) / І.Озерський // Економіка, фінанси, право.— 2004.— №7.—C.25-31.

7. Панченко П.Н. Преступления, посягающие на экономическую систему СССР / П.Н. Панченко // Проблемы борьбы с преступлениями в сферы экономики : межвузовский сборник научных трудов.— К., 1990.

8. Попович В. Теоретичні та практичні передумови комплексного підходу до вивчення і розв’язання проблем детінізації економіки / В.Попович // Право України.— 2002.— №3.— С.63-70.

9. Стрельцов Є.Р. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти. Економічні злочини: попередження і боротьба з ними // Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників : міжвідомчий науковий збірник / за ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка, В.І. Радченка, М.Я. Азарова, Ю.П. Соловкова, Д.М. Притики, О.В. Задорожного, Т.В. Мокренка, Ю.О. Смирнова, С.Р. Станік, М.В. Корнієнка, М.І. Онуфрієва, В.І. Литвинка, Я.Ю. Кондратьєва, С.В. Ківалова, О.А. Устинка та ін.— К., 2001.— Т.25.— С.270-331.

10. Яковлев А.М. Социология экономической преступности / А.М. Яковлев.— М., 1988.

11. Гуцалова К. Поняття та ознаки економічної злочинності: огляд літератури та проблемні питання / К.Гуцалова // Підприємництво, господарство і право.— 2002.— №10.— С.87-89.

12. Бертовский Л.В. Выявление и расследование экономических преступлений : учебно-практическое издание / Л.В. Бертовский, В.А. Образцов.— М. : Экзамен, 2003.

13. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина : курс лекцій / В.О. Навроцький.— К. : Товариство "Знання", 2000.

14. Боротьба з господарськими злочинами.— Донецьк : Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, 1997.

15. Камлик М.І. Економічна безпека підприємницької діяльності. Економіко-правовий аспект: Навч. посібник. – К.: Атака, 2005. – 432с.

16. Евдокимов Ф.И., Белозубенко В.С., Бородина О.А Факторы и методы оценки экон. безопасности предприятия. –http://masters.donntu.edu.ua

17. Іваницька Н.І. Захист комерційної таємниці підприємства за українським законодавством // Экономическая безопасность. – 2004. – №6.

18. Методические рекомендации по разработке кадровой политики предприятия//

19. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25.

20. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.