Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет України

Зміст

1. ^{Податки}

2. Видатки

3. Список літератури14

^{Податки}

1. Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особ­ливий (податковий) "акцент". Саме тому інша її назва – податко­во-бюджетна політика. [ 14, с. 151]

Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюд­жету. [ 14, с. 151]

Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення за­гальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. [ 2, с. 172]

Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України про оподаткування.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподат­кування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток під­приємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). По­даткова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величи­ною 13% для прибуткового податку з громадян означає, що за дохо­ду у 1000 гривень цей дохід розподіляється так: 130 гривень — державі, 870 — утримувачеві доходу. [ 8, с. 402]

Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приро­сту доходу.

Т_гр (Y) = ∆T / ∆Y

Т_гр (Y) – гранична ставка оподаткування;

∆T – приріст податкових надходжень;

∆Y – приріст доходу. [ 2, с. 177]

Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

Tсер (Y) = T / Y

Tсер (Y) – середня ставка оподаткування;

T – величина податкових надходжень;

Y – дохід. [2, с. 178]

Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Крива Лаффера

Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і ви­являє таку податкову ставку (від нульової до 100%), при якій податкові надходження у бюджет досягають макси­муму.

TA(Y) T(Y)

Рис. 2.1. Крива Лаффера

Т – податкові надходження;

Т(Y) – податкова ставка;

ТА(Y) – податкова ставка, при якій податкові надходження максимальні.

З рис. 2.1. видно, що починаючи з нульової ставки подат­ку, збільшення Т(Y) приводить до зростання податкових над­ходжень (Т). Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки Т(Y) скорочує податкові надходження (Т) через негативну стимулюючу дію. [2, с. 179]

Крива Лаффера дає відповідь на запитання, при якій ставці податків Т(Y) податкові надходження (Т) у бюджет максимальні. При подальшому підвищенні податкової ставки моти­вація підприємницької діяльності послаблюється, падають об­сяги виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету. Реальна ставка податків неоднакова для різних країн і далеко не завжди є оптимальною. [2, с. 180]

Зміна податкових ставок і механізм стягування податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.

Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками:

1. За об'єктами оподаткування розрізняють:

а) податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);

б) податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);

в) податок на витрати покупців певних товарів і послуг. [ 7, с. 151]

2. За способами стягнення податки поділяють на прямі та не­ прямі.

Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок). [ 6, с. 151]

Позитивним в податку на власність є те, що він може пом'як­шувати нерівність між людьми, пов'язану з володінням матеріа­льними цінностями. В той же час цей податок часом стримує людей в накопиченні майна, пробуджуючи їх більше витрачати на поточне споживання. [ 5, с. 152]

Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів при їх продажу. Тут також виділяють дві позиції акцизи і мито. [ 4, с. 152]

Акцизи – це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:

а) індивідуальні акцизи – це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх ще інколи називають фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави.

б) універсальні акцизи представляють собою податки на за­гальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін.). [2, с. 152]

Мито – це податки на товари, що імпортуються, експортують­ся, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих то­варів через державний кордон. [ 3, с. 152]

Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного бо­ку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стриму­вати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто за­бирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку). [1, с. 152]

3. За засобом визначення розміру податку розрізняють:

пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не зале­жить від розмірів доходу;

прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збіль­шується;

регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижу­ється. [ 8, с. 403]

4. За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:

а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);

б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);

в) місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів. [ 3, с. 153]

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.

5. За способом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)

Функції податків:

Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами. [ 2, с. 172]

Вона виявляється в тому, що держава розподіляє зібрані в бюджетах податкові надходження на ко­ристь програм, що вимагають фінансування (на розвиток сільського господарства, науки, соціальної сфери, на захист на­вколишнього середовища тощо). [ 14, с. 155]

Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників. [ 2, с. 172]

При регулюючій функції податки виступають як регулятор економіки. Так, за допомогою податкових знижок і пільг (напри­клад, навіть тимчасового звільнення від податків) держава може стимулювати інвестиції та економічне зростання, розвиток важ­ливих для суспільства сфер і регіонів, що відстають, заохочувати модернізацію виробництва і малий бізнес. Окрім того, як вже відзначалося, наприклад, помайновий податок, а також прогре­сивне оподаткування регулюють розподіл доходів в суспільстві, зменшуючи надмірну соціальну нерівність. [ 7, с. 155]

Загальним прикладом регулюючої та розподільчої функцій податків можуть бути алкогольно-тютюнові акцизи: у відомому ступені гальмуючи (регулюючи) споживання небезпеч­них для здоров'я товарів, вони в той же

час дають кошти для пільгового продажу малозабезпеченим сім'ям життєво не­обхідних продуктів (медикаментів, дитячого харчування тощо). [ 4, с. 155]

Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби. [ 2, с. 172]

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою ка­пітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку в перші роки вико­ристання устаткування. [ 8, с. 404]

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правової регламентації та організації справлян­ня податків і податкових платежів до централізованих фондів держави. [ 2, с. 172]

Проявом податкової політики, яка проводиться в дер­жаві та формується державними структурами є податкова си­стема. [ 2, с. 172]

За економічним змістом податкова система – це сукуп­ність податків та обов'язкових платежів, законодавчо установ­лених в країні з метою поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів. [ 2, с. 172]

Структура джерел фінансових ресурсів держави Таблиця 2.1

Джерело	Фінансові ресурси держави
Чистий національний про­дукт (ЧНП)	Непрямі податки на підприємців
Національний дохід (НД)	Податок на прибуток; внески па соцстрах; внески до Пенсійного фонду; внески до Фонду загальнообов'язковою державного страхування на випадок безробіття; доходи від зовнішньоекономічної діяль­ності держави та інше.
Особистий дохід	Податки на особистий дохід. прибутковий податок з громадян; податок на майно; податок на спадщину. Непрямі податки: • податок на додану вартість; • акцизний збір; • місцеві податки та збори.
Відрахування, що включа­ються в собівартість про­дукції	• амортизаційні відрахування державних підприємств; • відрахування на геологорозвідку; • плата за воду, за землю тощо.

[ 2, с. 175]

Основні принципи побудови оптимальної податкової системи:

Загальність – охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми. [ 2, с. 173]

Адміністративна простота (адміністративні витрати) – справляння податків повинно бути простим і відносно недорогим. [ 2, с. 173]

Гнучкість – податкова система повинна бути здатною швидко (в окремих випадках автоматично) відповідати на зміни економіч­них обставин. [ 2, с. 173]

Стабільність – високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі. [ 2, с. 173]

Обов'язковість – примусовість податку, неминучість його сплати, само­стійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті. [ 2, с. 173]

Соціальна справедливість – встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх суб'єктів у приблизно рівні умови і які пом'як­шують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення. [ 2, с. 173]

Економічна ефективність – податкова система не повинна перешкоджати ефектив­ному розподілу ресурсів:

а) не повинна обмежувати можливостей заощаджень і стимулів до праці;

б) не повинна впливати на поведінку індивіда (не повинна спрямовувати зусилля індивіда на зменшення своїх податкових зобов'язань, а повинна стимулювати збільшення продуктивно­сті праці і, відповідно, поліпшення умов існування);

в) має бути неспотворюючою, тобто не повинна надавати можливостей індивіду замінити свої податкові зобов'язання або перекласти їх на інших. [2, с. 174]

Неспотворюючі податки називаються паушальннми податками.

Паушальний податок – це такий, що залежить від не­змінних характеристик (наприклад, стать). Будь-який податок на товари є спотворюючим: індивід може замінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи спожи­вання оподатковуваних товарів. Податок на дохід теж є спотворюючим, бо індивід мо­же змінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи свою участь у процесі виробництва, або зменшуючи свої заощад­ження. [ 2, с. 174]

Спотворюючі податки є неефективними.

Завдання податкової політики — зменшити спотворюючий ефект оподаткування. Якби уряд міг замінити спотворюючі податки на паушальні, то надходження в бюджет зросли б при не­змінному впливі на добробут платників податків, або доходи бюджету були б незмінними при зростаючому добробуті населення. [ 2, с. 174]

2. Видатки

Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з ме­тою фінансування загальнодержавних потреб соціально-еконо­мічного розвитку. [ 2, с. 180]

Державні видатки поділяються:

1) За економічною класифікацією (за термі­ном використання) на:

а) поточні видатки;

б) капіталовкладення.

2) За функціональною класифікацією(за напрямом використання) на:

а) споживання в державному секторі;

б) трансферти приватному сектору;

в) державні інвестиції;

г) проценти по державних боргах.

Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансу­вання бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінан­сування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому по­рядку і відбиває політику уряду. [ 8, с. 405]

У структурі видатків державного бюджету України найвагоміши­ми є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-кому­нальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуван­ням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквщації наслідків Чорнобильської катастрофи. [ 8, с. 405]

Бюджетній кодекс України від 21.06.2001 р. (№ 2542-Ш) у ст. 2 «Визначення основних термі­нів» дає розмежування понять «видатки бюд­жету» і «витрати бюджету». [ 1, с. 56]

Видатки бюджету — це кошти, що спрямову­ються на здійснення програм та заходів, передба­чених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету – видатки бюджету та кош­ти на погашення основної суми боргу. Державні видатки визначаються соціально-економічною моделлю, функціями та економічним станом держави. Видаткову частину Державного бюджету теж поділено на дві складові: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду. [ 1, с. 57]

Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конк­ретну мету (наприклад, цільові фонди включені у бюджет на відповідний рік). [ 1, с. 57]

Видатки загального фонду фінансуються за рахунок доходів загального фонду бюджету і не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування. [ 1, с. 57]

Фінансування державних видатків – це плано­вий, цільовий, безповоротний і безоплатний від­пуск грошових коштів для забезпечення виконан­ня загальнодержавних функцій (управління, обо­рона, безпека тощо), утримання соціально-куль­турної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави, який здійснюється на основі режиму економії при постійному контролі. Основними суб'єктами фінансування є держав­ні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності. [ 1, с. 57]

За новою бюджетною класифікацією видаткова частина бюджету має:

1) функціональну класифікацію видатків; 2) економічну класифікацію видатків; 3)відомчу класифікацію видатків; 4) програмну класифікацію видатків. [ 1, с. 57]

Розмежування видатків за економічними ознаками, з точки зору впливу державних видатків на рух сукупного продукту і процес розширеного відтворення, базується на визна­ченні поточних видатків і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністер­ством фінансів України. [ 2, с. 180]

Поточні видатки – це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управ­ління визначені на початок бюджетного року, а також на фінан­сування заходів щодо соціального захисту населення. [ 2, с. 181]

Вони включають:

1) видатки на товари та послуги; 2) оплату праці працівників бюджетних установ; 3) нарахування на заробітну плату; 4) придбання предметів постачання і матеріалів; 5) витрати на відрядження; 6) оплату послуг бюджетних установ; 7) оплату комунальних послуг та енергоносіїв; 8) виплату процентів; 9) трансфертні платежі органам державного управління. [ 1, с. 58]

Капітальні видатки (видатки розвитку) — це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяль­ності держави, а саме:

1) капітальних вкладень виробничого і невиробничою при­значення;

2) фінансування структурної перебудови народного госпо­дарства;

3) субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним від­творенням. [ 2, с. 181]

За бюджетною класифікацією до капітальних видатків відносяться:

1) придбання основного капіталу; 2) придбання обладнання і предметів довгостро­кового користування; 3) капітальне будівництво; 4) капітальний ремонт; 5) створення державних запасів і резервів; 6) придбання землі і нематеріальних активів; 7) капітальні трансферти; 8) нерозподілені витрати. . [ 1, с. 58]

Функціональна структура видатків будується відповідно до основних функцій держави. Функ­ції, що виконуються державою, можна розділити на чотири групи. [ 1, с. 59]

До першої групи видатків відносять державні видатки на послуги загального призначення: 1) державне управління; 2) судова влада; 3) міжнародна діяльність; 4) фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; 5)національна оборона; 6)правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави. [ 1, с. 59]

До другої групи видатків можна віднести ви­датки на суспільні і соціальні послуги, що надаються суспільству і безпосередньо громадянам:

1. освіта; 2) охорона здоров'я; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення; 4) житлово-комунальне господарство; 5) культура та мистецтво; 6) засоби масової інформації; 7) фізична культура і спорт. [ 1, с. 59]

Динаміка видатків Бюджету на утримання соціально-культурної сфери Таблиця.2.2

	2000 р.		2001р.	2002 р.		2003 р.			2004 р.
	млн. грн.	у % до ВВП	млн. грн.	у % до ВВП	млн. грн.	у % до ВВП	млн. грн	у % до ВВП	млн. грн	у % до ВВП
Видатки на соціально-культурні заходи УСЬОГО:	19060,5	11,2	25519,6	12,5	33868,7	15,0	39684,4	15,0	52487,2	15,2
У тому числі: Освіта	7085,5	4,2	9557,1	4,7	12269,0	5,43	14977,7	5,6	18333,2	5,3
Охорона здоров’я	4888,2	2,87	6238,9	3,0	7537,9	3,33	9708,2	3,7	12159,4	3,5
Соціальний захист і соціальне забезпечення	5985,2	3,5	8332,8	4,1	12643,9	5,6	12953,2	4,9	19310,5	5,6
Культура і мистецтво	634,0	0,37	830,2	0,4	804,7	0,35	1162,9	0,4	1471,2	0,4
Засоби масової їнформації	214,3	0,12	258,2	0,13	252,8	0,1	318,2	0,1	456,7	0,1
Фізична культура і спорт	253,3	0,14	302,4	0,15	352,1	0,2	564,2	0,1	756,2	0,2

[ 10, с. 27]

До третьої групи видатків відносяться видатки, спрямовані на державні послуги, пов'язані з еко­номічною діяльністю, а також видатки на регу­лювання і підвищення ефективності господарсь­кої діяльності . Вони пов'язані з еко­номічним розвитком, створенням нових робочих місць, організацією роботи транспорту, охороною навколишнього середовища.

До останньої, четвертої групи видатків, відно­сяться державні видатки на обслуговування внут­рішнього та зовнішнього державного боргу, ви­датки з цільових фондів, які включені до Дер­жавного бюджету відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, видатки з Резервних фондів, видатки на проведення виборів та референдумів. [ 1, с. 60]

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – Київ: Атака, 2002. – 368 с.

2. Василевська Г.В. «Податкова політика у регулюванні економічного зростання». «Фінанси України ». – 2003, № 2. – 39-43 с.

3. Кемпбелл Р. М., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и політика. В 2Т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республіка, 1992. – 400 с.

4. Михасюк І., Мельниу А. «Державне регулювання економіки». – Київ, 2000. – 570 с.

5. Отрошко О. В. «Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки». «Фінанси України ». – 2005, № 6. – 69-75 с.

6. Панчишин С. М. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Либідь, 2002. – 614 с.

7. Піхоцький В. Ф. «Реформування податкової системи України – вимога сьогодення». «Фінанси України ». – 2003, № 9. – 80-84 с.

8. Попович В. М. «Реформування податкової системи – підґрунтя для зміцнення дохідної частини держбюджету». «Фінанси України».–2003, № 6. – 22-26 с.

9. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М., Макроекономіка: Підручник. – Київ: Либідь, 1999. – 288 с.

10. Сова О. Ю. «Сутність та види дефіциту державного бюджету». «Фінанси України ». – 2005, № 9. – 20-24 с.

11. Януль І. Є. «Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконаленн».«Фінанси України ». – 2005, № 9. – 25-28 с.