Донецький університет економіки та права

Кафедра Кримінального права та процесу

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

З дисципліни Кримінологія

На тему Принципи та види попередження злочинності

Студентки

Спеціальність Правознавство

Курс 4 семестр 7 група ПЗ 1

2009

Зміст

1. Поняття попередження злочинів

2. Мета попередження злочинів

3. Принципи попередження злочинів

4. Види попередження злочинів

Висновки

Перелік використаної літератури

I. Поняття попередження злочинів

Кримінологія – це є знання про попередження злочинів, що на даний час є актуальною та необхідною діяльність правоохоронних органів та суспільства в цілому. Попередження злочинів є системою по застосуванню об'єктивних і суб'єктивних передумов таких негативних явищ, що реалізується шляхом цілеспрямованої діяльності усього суспільства по усуненню, зменшенню й нейтралізації факторів, що сприяють існуванню злочинності та здійсненню злочинів.

Попереджувальний вплив впливає на всі види існування злочинності: соціальні, соціально-психологічні, психологічні, об'єктивні й суб'єктивні, прямі й непрямі, головні й другорядні. Однак залежно від характеру та сутності різних галузей попереджувальний ефект може бути різним. Він виражається у звуженні, ослабленні їхнього криміногенного впливу, у нейтралізації дії тих або інших негативних факторів, в усуненні конкретних недоліків, недоглядів, помилок у соціальній діяльності суб'єктів, вад у свідомості, психології окремих осіб, у їхньому відношенні з найближчим оточенням.

Попередження злочинів у більше вузькому, прикладному значенні являє собою діяльність, спрямовану на недопущення їхнього здійснення шляхом виявлення й усунення причин злочинів, умов, що сприяють їхньому здійсненню, надання попереджувального впливу на особи із протиправним поводженням.

Як що виходити з того, що злочинність – це продукт суспільства, слідство об'єктивно існуючих у ньому протиріч, то завдання її повної ліквідації, остаточного викорінювання її причин та умов є нереальним завданням. Її можна стримувати, але не подолати. В усі часи були бідні та багаті, праведні та ті, хто стояв по той бік закону. З давніх часів були створені правила поведінки, прообрази закону, за якими злодіїв страчували, а крадіям відрубували руки.

II. Мета попередження злочинів

Суспільство, держава змушені миритися з існуванням злочинності як неминучим злом. Але, здійснюючи попередження злочинів, вони в стані:

• контролювати й стримувати злочинність;

• переборювати її найбільш руйнівні тенденції;

• нейтралізувати її причини й умови;

• захищати громадян й інтереси суспільства від злочинних зазіхань.

У кримінології існують два близьких по духу терміна «попередження» та «профілактика», які означають «недопущення чого-небудь». У практичній діяльності правоохоронних органів використання терміна «профілактика» широко поширена стосовно до загального та індивідуального спеціально-кримінологічного попередження злочинів, і особливо до індивідуального попередження злочину на ранній стадії формування в осіб антигромадської установки. Воно складається з недопущення карного діяння, яке готується або з схилення особи до добровільної відмови від його здійснення і носить назву запобігання - одна зі складових елементів індивідуального попередження злочину.

Що ж стосується припинення злочинів, то воно виходить за рамки їхнього попередження, оскільки являє собою здійснення спеціальних заходів, спрямованих на недопущення негативних наслідків початих (на стадіях готування до злочину, замаху на злочин) або триваючих злочинів.

Метою попередження злочинів, як і метою боротьби зі злочинністю, є протидія кримінальним процесам у суспільстві, забезпечення стримування, скорочення злочинності й темпів її росту, захист особистості, суспільства й держави від злочинних зазіхань. Ця мета знаходить свою конкретизацію в рішенні ряду наступних завдань:

• виявлення, усунення або нейтралізація причин злочинності й умов, що сприяють їхньому здійсненню;

• індивідуальний профілактичний вплив на особу із протиправною поведінкою;

• запобігання задуманих злочинів та злочинів, що готуються;

• зниження в населення та окремих громадян ризику стати жертвами злочинних зазіхань.

Попередження злочинів є важливою частиною загального процесу боротьби зі злочинністю. Воно включає в себе:

- виявлення, розкриття та розслідування злочинів;

- розшук осіб, що зникли від органів досудового слідства й суду;

- здійснення правосуддя по кримінальних справах; виконанні карного

покарання;

- усунення негативних наслідків злочинів.

У загальному процесі боротьби зі злочинністю кримінологічне попередження злочинів тісно пов'язане із цілеспрямованою діяльністю спеціальних суб'єктів, орієнтованих на виявлення, припинення й розкриття злочинів, установлення й усунення їхніх причин й умов, призначення та виконання покарання, тобто на реалізацію кримінально - правового попередження. Такого роду діяльність, реагування відповідних органів на факт уже зробленого діяння, здійснюється в рамках кримінально-правового й карно-процесуального законодавства. Мета кримінально-правового попередження складається у своєчасному виявленні злочину, вжитих належних заходів до його розкриття, установленню й викриттю винних, забезпеченні правильного застосування закону для того, щоб кожен злочинець був підданий справедливому покаранню, і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності й засуджений. Тобто за вчинений злочин є неминуче покарання і це є загальною та індивідуальною мірою попередження вчинення злочинів, тому що саме страх перед покаранням стримує деяких осіб від вчинення злочину. Кримінально-правове попередження включає в себе і об'єктивний, всебічний розгляд і рішення кримінальних справ судом, що складається в призначенні справедливого покарання відповідно до ваги вчиненого й особистості підсудного. Рівною мірою це стосується і виправлення й перевиховання засуджених, покликаний сприяти попередженню повтору злочинів.

Але попередження злочинів не обмежується самим тільки кримінально-правовим аспектом. Попередження злочинів – це завдання не тільки правоохоронних органів, але й усього суспільства. Не тільки правоохоронні органи повинні проводити боротьбу зі злочинністю. За радянських часів злочинність звісно була, але не у такому розмірі. Винних розстрілювали, засилали у лагеря та на тяжкі каторжні праці. Соціалізм передбачав зрівняння класів, та матеріального становища. Багатими були лише правляча еліта, а усі інші працювали і отримували рівну зарплатню, носили однаковий одяг, їздили на однаковому транспорті. Тому злочинність не процвітала – усі ж були рівні. І хоча така модель побудови держави була утопією – ввечері на вулицях було спокійніше. Тому для вирішення долі кримінальної насиченості в суспільстві, у наш час, необхідно не все покладати на плечі міліції та прокуратури, а на державу. Бо саме на державному рівні потрібно вживати заходи, щодо підвищення життєвого рівня, соціальної захищеності, забезпеченістю роботою та житлом населення. Рішення потрібно приймати у сфері економіки, соціального життя, ідеології та виховання людини.

При цьому кримінологічне попередження злочинів являє собою найбільш діючий спосіб боротьби зі злочинністю, оскільки воно:

- забезпечує виявлення й усунення її коріння та джерел, попереджає можливість робити злочини;

- впливає на криміногенні фактори, коли вони ще не набрали сили і легше піддаються усуненню;

- дозволяє, використовуючи різноманітні засоби та переривати злочинну діяльність;

- перешкоджає настанню шкідливих наслідків;

- вирішує завдання боротьби зі злочинністю найбільш гуманними способами з найменшими витратами, без включення на повну силу складного механізму карної юстиції, без застосування такої форми державного примусу, як карне покарання.

ІІІ. Принципи попередження злочинів

Основними принципами, на яких базується попередження злочинів, є:

- законність, що забезпечує суворе дотримання в процесі реалізації запобіжних заходів вимог Конституції України, міжнародних договорів, законів, а також підзаконних нормативних актів;

- соціальна справедливість і гуманізм, що передбачають захист законних інтересів фізичних й юридичних осіб при здійсненні заходів щодо попередження злочинів, недопущення заподіяння фізичних страждань або приниження достоїнства особистості;

- комплексність, що припускає об'єднання зусиль суб'єктів попереджувальної діяльності;

- своєчасність і достатність використовуваних мір, їхнє використання в такому обсязі й з такою інтенсивністю, які дозволяють не допустити здійснення злочинів;

- диференціація заходів попереджувального впливу, що означає облік особливостей особистості особи, що підлягає профілактиці, динаміки змін його поведінки;

- ефективність, що припускає досягнення найбільших результатів попереджувальної діяльності при найменших матеріальних, фінансових, ресурсних витратах.

IV. Види попередження злочинів

Складність попередження злочинів визначає різноманіття видів цієї діяльності, які виділяються залежно від деяких підстав. Так, по характеру та спрямованості попередження злочинів виділені його загально-соціальний і спеціально-кримінологічний рівні.

Загально-соціальний рівень попередження злочинності відрізняється тим, що складові його міри є необхідним елементом соціально-економічної діяльності, усунення недоліків у політичній, соціальній, морально-психологічній і духовній сферах суспільства. Вони, як правило, пов'язані з поліпшенням матеріального добробуту громадян, умов їхньої праці й відпочинку, зміцненням дисципліни й організованості, а так само з іншими позитивними змінами в суспільстві. Спрямовані на рішення зазначених завдань, ці міри попутно усувають негативні процеси і явища, виконуючи при цьому опосередковано функцію попередження злочинів.

Спеціально-кримінологічний рівень попередження злочинів характеризується сукупністю заходів, спеціально спрямованих на усунення причин злочинності або конкретних злочинних проявів. Масштаб їхнього застосування, як правило, набагато менше, ніж в загально-соціальних заходах, у деяких випадках він набуває значних розмірів та охоплює, наприклад, цілі галузі народного господарства або поширюється на окремі категорії осіб (неповнолітніх злочинців, рецидивістів і т.д.).

Спеціально-кримінологічне попередження злочинів - це соціальний процес, основою якого є застосування спеціальних методів і прийомів, знань і навичок регулювання соціальних відносин, які відповідають вимогам суспільної моралі й законності з метою ліквідації тих їхніх негативних наслідків, які можуть викликати здійснення злочинів.

Спеціальне кримінологічне попередження називається так не тільки тому, що воно спрямовано на досягнення зазначених цілей, але й тому, що вимагає спеціальних кримінологічних знань, які необхідні і при розробці комплексних планів і цільових програм, і при розробці та реалізації заходів попередження окремих видів злочинів і т.д.

У даний час існує три рівня попередження злочинів, які перебувають у тісному взаємозв'язку й доповнюють один одного.

Перший рівень (вищий) передбачає рішення великих соціальних, економічних та інших проблем життєдіяльності суспільства, що виражається в соціально-економічних перетвореннях, посиленні виховної та ідеологічної роботи, а в цілому - в удосконалюванні суспільних відносин на даному етапі розвитку суспільства. Цим забезпечується планомірний опосередкований вплив на всі ланки антигромадського поводження особистості, починаючи з моменту її формування й закінчуючи впливом на вже сформовані мотиви поводження.

Другий рівень (середній) спричиняє запобігливо - профілактичний вплив на конкретні соціальні групи й суспільні верстви населення, що піддаються впливу негативних тенденцій. На цьому рівні, наприклад, можуть прийматися заходи щодо працевлаштування випускників шкіл, що не вступили у вищі, середні або спеціальні навчальні заклади, наведенню належного порядку й культури обслуговування в системі торгівлі й побутового обслуговування й т.п.

Третій рівень (нижчий) пов'язаний з індивідуально-профілактичним впливом на конкретних осіб. Завдання такого впливу складається в позитивній зміні системи ціннісних орієнтації людини, у подоланні антигромадських поглядів та установок, переорієнтації поводження в соціально схвалюваному напрямку. Індивідуалізація застосовуваних заходів є основою для виділення загального індивідуального попередження злочинів, що мають свою специфіку, яка виражається, як у способах і прийомах впливу на об'єкт регулювання, так і самому характері об'єкта. Обидва цих види попередження злочинів перебувають між собою в взаємозв'язку й доповнюють один одного.

Загальне попередження злочинів складається в діяльності, що забезпечує позитивний вплив на соціальні процеси й сприяє усуненню дії криміногенних факторів. Воно здійснюється в рамках суспільства в цілому, окремих регіонів, а також у відношенні різних соціальних груп і колективів і має метою мобілізувати членів суспільства на боротьбу з тими явищами соціальної дійсності, які за певних умов створюють можливість переходу індивідів на анти-суспільні позиції. По своїй суті загальне попередження злочинів спрямоване на таке керування соціальними процесами, що протидіє прояву передумов антигромадського поводження й можливого його переростання в злочинне. Об'єктом загального попередження злочинів служать детермінанти злочинності, криміногенні явища різного рівня: такі, що впливають в цілому на злочинність, її динаміку й структуру; на окремі види й групи злочинів, на конкретні злочини й особистість злочинця.

Загальне попередження злочинів пов'язане із цілеспрямованим впливом суб'єктів цієї діяльності на недоліки криміногенного характеру в організації та керуванні соціальними спільнотами, державними органами та громадськими організаціями. З певним ступенем умовності сфери застосування загального попередження злочинів можна підрозділити (залежно від характеру і змісту тих суспільних відносин, які підлягають урегулюванню з погляду рятування від елементів криміногеності) на економічну, ідеологічну, культурно-виховну, організаційно-господарську.

Загальне попередження злочинів може бути ефективним лише тоді, коли воно сполучається з іншими засобами попереджувального впливу, зокрема з індивідуальним попередженням злочинів.

Індивідуальне попередження злочинів складається в безпосередній виховній роботі з конкретною людиною, і лише в тому випадку, коли її поводження свідчить про реальну можливість переходу на злочинний шлях. Із практичної сторони індивідуальне попередження - це виявлення осіб, схильних до здійснення злочинів, вивчення їх та позитивного впливання на них з метою недопущення здійснення злочинів. Безпосередніми об'єктами індивідуального попередження є як конкретні особи, так і їх навколишнє мікро-середовище.

Заходи індивідуального попередження злочинів покликані не тільки усунути, або виправити негативні риси внутрішнього миру, в якому склалися антигромадські орієнтації, але й поступово сформувати такі якості, які можуть забезпечити неухильне дотримання соціальних норм і правил суспільної моралі.

При здійсненні індивідуального попереджувального впливу необхідно також виходити з того, що формування злочинного поводження не є одноразовим актом, а відбувається поступово й на різних етапах життєдіяльності, антигромадська спрямованість індивіда виражається по-різному та з неоднаковим ступенем інтенсивності. Індивідуальний попереджувальний вплив, в свою чергу, поділяється на раннє попередження та безпосереднє. Таке розмежування проводиться по ступеню соціальної «зіпсованості» особи або інтенсивність прояву криміногенних елементів у тому або іншому явищі або процесі.

Раннє попередження за часом значно випереджає можливі негативні наслідки й застосовується тоді, коли криміногенність тільки починає проявлятися, але ще не досягла великої інтенсивності і у цьому випадку настання негативних наслідків хоча і можливе, але віддалено за часом.

Безпосередній попереджувальний вплив здійснюється тоді, коли криміногенні елементи, як в особистості, так й у явищах (процесах) уже досить закріпилися (наприклад, особа вже перебуває в стані близькому до здійснення злочину, або в явищі криміногенні елементи стали переважними). У цій ситуації поряд із профілактичними, застосовуються заходи запобігання злочинів, з метою недопущення конкретною особою задуманого або кримінально карного діяння, що готується, схилення до добровільної відмови від його здійснення.

Найважливішою вимогою, що стосується індивідуального попередження злочинів, є педагогічна підготовленість і психологічна обґрунтованість цієї діяльності, оскільки мова йде про конкретну особистість, що потребує педагогічної корекції поведінки і має свої індивідуально-психологічні особливості. Виходячи із цього, можна виділити:

а) осіб, що виявили перші ознаки соціальної нестійкості поведінки (порушення найпростіших норм моралі, правил гуртожитку, здійснення малозначних правопорушень), що легко піддаються негативному впливу;

б) осіб, поведінка і спосіб життя яких свідчить про не повагу до соціальних норм, про наявність системи в порушенні їхніх вимог;

в) особа, що раніше робила злочини.

Загальне та індивідуальне попередження злочинів у літературі часто позначають як їхню профілактику. Але термін «профілактика» використовується для характеристики не тільки кримінологічного виду діяльності, спрямованого на недопущення самої можливості здійснення правопорушення. Виділяється кілька інших різновидів профілактики, до числа яких відносяться:

моральна - затвердження моральних принципів, приписань та оцінок, що моделюють певний тип поводження і ставлять під контроль суспільної моралі;

правова - спрямована на недопущення правопорушень і будь-яких форм протиправного поводження;

кримінально-правова - здійснювана відносно осіб, що вчинили злочини та потребують виправлення та перевиховання;

віктімологічна - спрямована на осіб, які можуть стати жертвами злочину.

Висновки

Попередження злочинів є одним з найбільш необхідних у наш час заходів. Правоохоронні органи, держава та взагалі люди повинні усі сили кинути на те, щоб оздоровити суспільство та викорінити злочинність. Попередження злочинів є системою по застосуванню об'єктивних і суб'єктивних передумов таких негативних явищ, що реалізується шляхом цілеспрямованої діяльності усього суспільства по усуненню, зменшенню й нейтралізації факторів, що сприяють існуванню злочинності та здійсненню злочинів.

Попередження впливає на всі види існування злочинності: соціальні, соціально-психологічні, психологічні, об'єктивні й суб'єктивні, прямі й непрямі, головні й другорядні. Попереджувальний ефект виражається у звуженні, ослабленні криміногенного впливу, у нейтралізації дії тих або інших негативних факторів, в усуненні конкретних недоліків, недоглядів, помилок у соціальній діяльності суб'єктів, вад у свідомості, психології окремих осіб, у їхньому відношенні з найближчим оточенням.

Перелік використаної літератури:

1. Дубоносов Е.С. Криминология: учебник для вузов, Юстицинформ. – М., 2008. – 528 с.

2. Под редакцией Аванесова Г.А. Криминология, Юнити-Дана, 2006. – 496 с.

3. Под редакцией Кузнецовой Н.Ф., Лунева В.В. Криминология, Волтерс Клувер, 2004. – 640 с.

4. Криминология, Серия Institution’s, Юристъ, 2004. – 736 с.

5. Шиханцов Г.Г. Криминология, Издательство Гревцова, 2009. – 296 с.