Реферат

ТЕХНОЛОГІЯ ОТРИМАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

Зміст

1.1 Велика рогата худоба на домашній фермі

1.2 Породи великої рогатої худоби

1.2.1 Породи молочного напряму продуктивності

1.2.2 Породи комбінованого напряму продуктивності

1.2.3 Породи м'ясного напряму продуктивності

1.3 Отримання молочної продукції

1.4 Свинарство в особистому господарстві

1.5 Породи свиней

1.6 Відгодівля свиней

Використані джерела

1.1 Велика рогата худоба на домашній фермі

Із великої кількості видів тварин на земній кулі є одна тварина, яка найбільше від інших годує нас, одягає і взуває – це корова.

Людина любить корову, називає ласкавими кличками «Послушниця», «Зорька», «Ласкава» й ін. Клички повністю відповідають їй, подобаються і людині. В Голландії корові поставлено пам'ятник з таким написом: «Наша мама».

Ось вона перед нами. Спокійно, майже байдуже, дивиться великими блискучими очима й повільно жує жуйку. Як у ній все взаємопов'язано. І ця впевнена важка постава й разом з тим дивна рухливість і швидкість, і цей прекрасний витвір природи – вим'я, у теплому таїнстві якого збирається самий живильний у світі напій.

Плодюча, слухняна, довірлива. Як багато платить корова за господарське ставлення до неї!

1.2 Породи великої рогатої худоби

В нашій країні розводять 48 порід і породних груп великої рогатої худоби. Деякі з них більш поширені завдяки здатності добре акліматизуватись, інших розводять лише в певних місцевостях. Навколо великих міст та промислових центрів з метою забезпечення населення молоком розводять худобу переважно молочних та молочно-м'ясних порід.

М'ясні породи розводять здебільшого в зонах з достатніми площами пасовищ для нагулу худоби. В нас на Україні розвивається племінне м'ясне скотарство. Виробництво молока на промисловій основі супроводжується посиленим ростом поголів'я і використанням спеціалізованих високопродуктивних молочних порід. У зв'язку з цим у всьому світі низькопродуктивні місцеві породи витісняються продуктивнішими. Але кожній місцевій породі властиві лише їй притаманні особливості: міцний кістяк і копитний ріг, міцна шкіра, які необхідно зберігати й використовувати при створенні нових бажаних типів тварин.

На Україні розводять породи великої рогатої худоби різних напрямів продуктивності. З молочних порід найбільш поширені – червона степова, що становить 39% всього поголів'я країни, та чорно-ряба – 14,3, білоголова українська – 4%. Породи – червона польська, айрширська, англерська, джерсейська, червона датська, голландська, голштинська – є у невеликій кількості; з комбінованих порід найчисленніша симентальська (37%); лебединська, бура карпатська, пінцгау та сіра українська становлять лише 3%. З м'ясних поширені шортгорнська, герефордська, абердинангуська, санта-гертруда, кіанська, маркіджанська, шароле, світла аквітанська, казахська білоголова.

1.2.1 Породи молочного напряму продуктивності

Червона степова. Для тварин цієї породи характерні довгий тулуб з розвиненою середньою частиною, широкі та глибокі груди, широкий таз, добре розвинені мускули. Молочність корів висока – 4500–5000 кг, жива маса 550 кг.

Більшість тварин червоної степової породи мають невелику й легку голову, тонку шию, середньої довжини та ширини глибокі груди, рівну довгу спину, тонкий міцний кістяк, невисокі кінцівки, інколи з шаблистістю та зближеністю в скакальних суглобах. Шкіра еластична й тонка, масть однорідна, червона, інколи з білими плямами на голові, животі, вим’ї, ногах. Червону степову породу розводять в нашій країні.

Чорно-ряба порода створена схрещуванням місцевої худоби різних зон з чорно-рябою худобою голландського походження. На Україні чорно-рябу худобу розводять в основному в західних областях, а в північних та центральних – навколо промислових центрів і великих міст. В цілому по країні порода поліпшується шляхом використання власної, а також імпортної худоби шведського, голландського та голштинського походження. Голштини підвищують надої, поліпшують форму вим'я, швидкість молоковіддачі, але жирність молока залишається низькою.

Білоголова українська порода має червону або чорну масть, білу голову та білі плями на нижній частині тулуба, кінцівках і хвості, середніх розмірів – висота в холці 125 – 127 см, довжина тулуб149–151 см; у неї погано розвинена мускулатура; кістяк тонкий. З вад екстер'єру зустрічаються перехват за лопатками, незадовільно розвинений зад, неправильна постава кінцівок.

Англерська порода виведена в XVI ст. у Німеччині на півострові Ангельн. Середня продуктивність корів 4459 кг молока жирністю 4,61%.

У нашу країну худобу англерської породи завозять з метою поліпшення червоної степової.

Голштинська порода поширена в Канаді та США. Вона характеризується винятково високою молочною продуктивністю, добре розвиненим вим'ям, пристосованим до машинного доїння, вираженим молочним типом при великій живій масі. В кращих стадах середній надій від корови становить 6900–7800 кг молока, вміст жиру 3,8%. Багато корів голштинської породи мають високі надої при порівняно низькій жирномолочності. На Україні голштинську худобу розводять в племзаводах «Плосківський», «Бортничі» Київської області та ін.

1.2.2 Породи комбінованого напряму продуктивності

Симентальська порода виведена в Швейцарії. Нині найбільш поширена в зоні Лісостепу. Вим'я у більшості корів дещо підтягнуте, з досить широкою основою, залозисте. Жива маса корів 550–650 кг, бугаїв 860–1100 кг. Жива маса телят при народженні 36–45 кг. Корови відзначаються високими надоями (3500–4500 кг за 300 днів лактації); жирність молока 3,7–3,8%.

Бугай (симентальська, айрширська і монбельярдська)

Корова симентальської породи

Сіра українська порода походить від сірої степової худоби, яку розводили в Румунії, Угорщині, Італії, Болгарії ще в XIX ст. Основну роботу з нею проводили у напрямі створення м'ясних і витривалих до роботи тварин.

З розвитком промисловості і збільшенням міського населення, яке потребувало молока, низькопродуктивну сіру степову худобу витіснили продуктивніші породи.

Лебединська порода виведена на Україні в Сумській області схрещуванням корів сірої української породи з бугаями швіцької породи. Тварини характеризуються високою енергією росту, великі, мають добре розвинені кістяк і мускулатуру. Молочна продуктивність корів 4028 кг молока жирністю 3,86%, жива маса – 543 кг. Розводять її у Сумській і Харківській областях. Кращі стада цієї худоби знаходяться у племінних господарствах «Михайлівський», «Чупахівський», «Півненківський» Сумської області.

Бура карпатська порода формувалася на пасовищах у гірській місцевості Закарпатської області розведенням «в собі» помісей місцевої худоби з різними породами бурої альпійської. Тварини мають міцний кістяк, пристосовані до гірських умов, жива маса корі 400–500 кг, бугаїв 700–800 кг, висота в холці 124–125 см, довжина тулуба 147–150 см. Середні надої корів 3000–3500 кг молока жирністю 3,69%. М'ясні якості задовільні. Розводять худобу в Закарпатській області.

Робота з породою спрямована на поліпшення молочності, жирномолочності, живої маси і м'ясних якостей.

1.2.3 Породи м'ясного напряму продуктивності

Шортгорнська порода походить від місцевої худоби, яку розводили в Англії. За продуктивністю серед шортгорнів виділяють молочно-м'ясний і м'ясний типи. В нашу країну 1132 голови цієї породи були завезеш в 1929–1939 pp. з Англії та Уругваю, а протягом 1955–1975 pp. у Англії, США та Канаді закуплено ще 367 голів. При інтенсивній годівлі в 15 міс тварини мають живу масу 473 кг, маса туші становить 266 кг і забійний вихід 60,4%. В заповіднику Асканія-Нова ведеться робота по створенню високопродуктивного м'ясного типу шортгорнів шляхом парування корів і телиць подвійної продуктивності з плідниками м'ясного типу.

Абердин-ангуська порода виведена в Шотландії. Тварини цієї породи безрогі, чорної масті, низькорослі, мають добре виражені м'ясні якості, ефективно використовують пасовища, пристосовані до поїдання великої кількості грубих кормів. М'ясо їх мармурове, кістяк становить всього 15–18% туші. При інтенсивній годівлі жива маса бичків у 15,5-місячному віці досягає 450 кг, маса туші 251 кг, кісток у туші 16,4%. На Україні абердин-ангуська худоба знаходиться в плем-заводі-репродукторі дослідної станції м'ясного скотарства Київської та в Чернігівській областях.

Кіанська порода виведена в Італії. З існуючих порід кіани найбільші: середня жива маса корів 720 кг, бугаїв 1300 кг, висота в холці корів 150 см, бугаїв 170 см.

У 1968 р. у нашу країну завезена з Італії сперма бугаїв цієї породи, а пізніше закуплено 12 бичків. У 1979 р. затверджено два породних типи – придніпровський і чернігівський.

1.3 Отримання молочної продукції

Тривалість життя великої рогатої худоби в середньому складає 18-20 років. Доцільно використовувати корів до 10-15-річного віку, оскільки вже після 10 лактацій їх зміст, як правило, стає невигідним через зниження плодючості і удоїв. Як виняток цікаво відзначити, що світова рекордистка по життєвому надою корова фінської айрширськой породи. Нопса мала 18 лактацій і за цей час від неї надоїли 117690 кг молока.

Найхарактернішою біологічною особливістю великої рогатої худоби є здатність корів давати молоко (лактувати) протягом довгого часу. Молочність диких предків великої рогатої худоби не перевищувала 400-500 кг; сучасні рекордисти дають за один рік 20-25 тис. кг, а за добу – до 90 кг молока.

Висока молочна продуктивність корів можлива завдяки інтенсивному перебігу фізіологічних процесів в їх організмі. Так, високопродуктивна корова поїдає в добу до 100 кг і більш корму. Для утворення 1 кг молока через вим'я проходить до 500 л крові. Рекордист чорно-строкатої породи – корова Волга з радгоспу «Росія» Челябінської області за 305 днів лактації дала 17 517 кг молока з 4,2% жиру. Для утворення такої кількості молока за добу через вим'я цієї корови повинно було пройти більше 38000 л крові, або 1600 л в годину.

Добовий раціон Волги в період найбільших удоїв складався з 7 кг люцернового сіна, 8 кг трав'яної муки, 20 кг концкормів, 70кг соковитих кормів, 40 кг висівок, 0,3 кг глюкози і 1 кг суміші мінеральних речовин. Загальна маса кормів раціону складала 146 кг. Він включав 46,5 кормової одиниці, 6,6 кг перетравного протеїну, 522 г кальцію, 330 г фосфору, 3153 міліграм протеїну, 8,5 кг цукрів. Цікаво відзначити той факт, що на виробництво молока витрачаються найдешевші корми. Адже основу раціону молочних корів складають зелена трава, сіно, силос, сінаж.

Молоко – найважливіший продукт живлення людини. У ньому містяться всі необхідні для людського організму живильні речовини в легкозасвоюваній формі. Склад молока залежить від багатьох чинників (породи, стадії лактації, складу кормових раціонів) і не є постійним, але в середньому він характеризується наступним змістом живильних речовин, %:

Вода 87,5

Молочний жир 3,8

Молочні білки 3,3

Молочний цукор 4,7

Мінеральні речовини 0,7

Особливість багатьох складових частин молока полягає у тому, що вони унікальні і не зустрічаються в інших продуктах харчування. Наприклад, молочний жир відрізняється від тварини і рослинного. У молоці він знаходиться у вигляді дрібних жирових кульок, які можна побачити тільки під мікроскопом. Білки молока містять всі необхідні для людини амінокислоти. Молочний цукор і частина мінеральних речовин знаходяться в молоці в розчиненому стані. Найбільшу частину білкових речовин молока складає казеїн, який, є основним компонентом сиру і сирів. Молочні білки засвоюються в шлунково-кишковому тракті людини на 96%, молочний жир – на 95%, молочний цукор – на 98%.

Другим важливим продуктом живлення, одержуваним від великої рогатої худоби, є м'ясо (яловичина і телятина). Його цінність визначається високою загальною поживністю, високим змістом білка (15-17%) і жиру (16-19%), дієтичними властивостями (завдяки невеликому змісту жиру і сала). На м'ясну продуктивність великої рогатої худоби впливають порода, вік, стать, спосіб відгодівлі. Про м'ясні якості можна судити по швидкості росту (добовому приросту маси), живій масі тварини і смаковим властивостям м'яса.

1.4 Свинарство в особистому господарстві

Свійські свині за походженням поділяються на дві групи. Перша – походить від європейського дикого вепра, друга – від азіатського. Основним районом одомашнення вважають Східну Азію (Китай) і Європу (райони Середземного, Балтійського та Чорного морів).

Одомашнення відбулося за 4000 років до н. е. У процесі одомашнення деякі біологічні особливості свиней значно змінились. Дикі свині – тварини нічні, пізньоспілі, за один опорос в середньому дають шість поросят.

Свині є одними з найбільш скоростиглих тварин, тому витрати на їх розведення і відгодівлю в присадибних господарствах швидко окупаються. При порівняно невеликих трудових витратах при вирощуванні свиней можна одержувати за короткий час велику кількість м'яса і сала.

Широкий розвиток присадибного свиноводства обумовлений господарсько корисними якостями і біологічними особливостями свиней, що вигідно відрізняють їх від інших видів сільськогосподарських тварин.

Свині володіють високим багатопліддям. За один опорос свиноматка може принести 10–12 поросят і більше. Нетривалий період вагітності (поросності) – 114–116 днів і лактації – 3–4 тижні (в умовах присадибного господарства може бути ще коротшим) дозволяє при хорошому годуванні і догляді одержувати за рік від свиноматки по два з гаком опоросу, тобто 20–25 поросят і більше.

За рахунок високої біологічної скороспілості свинки готові до відтворення у віці 8–9 тижнів при живій масі 110–120 кг.

Однією з позитивних властивостей свиней є їх висока господарська скороспілість. У віці 6-8 місяців тварини досягають живої маси 100–120 кг. Таким чином, за опорос від однієї свині можна одержати в результаті 1–1,2 т. свинини в живій масі. Такою продуктивністю не володіє жоден інший вид сільськогосподарських тварин.

Свині значно краще, ніж велика рогата худоба і вівці, оплачують корми приростом продукції. При інтенсивній відгодівлі на 1 кг приросту живої маси їм потрібно всього 4–4,5 кормової одиниці, а великій рогатій худобі – 9–10 кормових одиниць і більше.

Зі всіх сільськогосподарських тварин свині мають найвищий забійний вихід продукції (відношення маси їстівних частин туші до передзабійної маси). Так, при відгодівлі молодняка до живої маси 100 кг забійний вихід складає близько 73%, а при відгодівлі до 130–150 кг – 80% і більш.

Вельми цінною властивістю свиней є їх всеїдність. Вони можуть поїдати найрізноманітніші корми рослинного і тваринного походження, харчові залишки, різні відходи м'ясної, рибної і харчової промисловості.

Слід зазначити, що м'ясо і сало свиней володіють високою калорійністю і біологічною повноцінністю. Свиняче м'ясо ніжне, соковите, завдяки чому з нього можна готувати найрізноманітніші м'ясні страви, а також заготовлювати про запас у вигляді шпика, окорока, корейки, грудинки, ковбас і інших продуктів.

1.5 Породи свиней

Найпоширенішою породою свиней на Україні є велика біла, виведена в результаті багаторічної роботи по удосконаленню у різних кліматичних зонах нашої країни свиней великої білої породи англійського походження, яких завозили до 1931 р.

Свині великої білої породи мають білу масть, міцну конституцію, жива маса дорослих кнурів – 330-360, свиноматок – 240-260 кг. Багатоплідність свиноматок 10–12 поросят. Вони відзначаються високою молочністю і добрими материнськими якостями. Особливістю породи є наявність у ній тварин усіх існуючих типів свиней: сального, м'ясо-сального та м'ясного. В зв'язку з підвищенням попиту на м'ясну свинину найбільш цінними є тварини м'ясного типу з довшим та глибшим тулубом, з добре розвиненим міцним кістяком.

Живої маси 100 кг свині цієї породи досягають у віці 182 дні, середньодобовий приріст живої маси становить 694–774 г при витратах 3,9 корм. од. на 1 кг приросту.

Українська степова біла – перша вітчизняна порода. Вона була створена під керівництвом академіка М.Ф.Іванова методом відтворного схрещування місцевих степових свиней з кнурами великої білої породи і затверджена в 1934 р.

Свині цієї породи білої масті, міцної конституції, добре пристосовані до своєрідних кліматичних умов півдня України, мають високі продуктивні якості. Жива маса дорослих кнурів 350, свиноматок 250 кг, багатоплідність 10–12 поросят за один опорос.

Свиней української степової білої породи розводять у плем-заводах «Асканія-Нова», «Сиваський» Херсонської, племрадгоспі «Добра Криниця» Миколаївської областей та ін.

Миргородська порода виведена шляхом складного відтворного схрещування місцевих коротковухих чорно-рябих свиней Полтавщини з беркширською, середньою білою, великою білою породами свиней та меншою мірою з великою чорною і темворс. Робота по виведенню цієї породи після Великої Жовтневої соціалістичної революції проводилась під керівництвом професора А.П. Бондаренка.

Жива маса кнурів миргородської породи 300-320, свиноматок 220–230 кг, багатоплідність 10–11 поросят. В основному тварини належать до м'ясо-сального типу. Свині чорно-рябої масті, добре використовують пасовища та соковиті корми.

Порода ландрас виведена в Данії при схрещуванні місцевих свиноматок з плідниками великої білої породи в умовах повноцінної годівлі при насиченні раціонів білком тваринного походження (збиране молоко). Свині породи ландрас білої масті, мають видовжений тулуб, відзначаються відмінними відгодівельними та м'ясними якостями, придатні для виготовлення бекону. Вадами тварин цієї породи є вибагливість до умов утримання та годівлі.

Свиней породи ландрас використовують для поліпшення відгодівельних та м'ясних якостей інших порід.

З метою більш цілеспрямованого розведення свиней, ефективнішого використання природно-економічних умов і особливостей окремих районів прийнято породне районування порід свиней. Так, велика біла порода, рекомендована для розведення на всій території країни, українська степова біла – в Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Запорізькій, Херсонській областях, миргородська – в Полтавській, Житомирській, Ровенській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській та Чернігівській областях.

1.6 Відгодівля свиней

М'ясна відгодівля свиней. До категорії м'ясних відносять молодих відгодованих до живої маси 60–130 кг свиней, товщина сала у яких між 6-7 ребрами становить 1,5-4 см. Тулуб у м'ясних свиней досить круглий, лопатки й стегна розвинені задовільно, остисті відростки спинних хребців можна прощупати.

На інтенсивну м'ясну відгодівлю підсвинків ставлять у 3-місячному віці живою масою 25-30 кг і відгодовують 4–4,5 міс. Проводять її в два періоди: перший з 3- до 5–5,5-місячного віку і другий – не більше 2 міс. Середньодобовий приріст за перший період повинен становити 500 г, за другий – 700–750 г і за весь період відгодівлі – близько 650 г. Враховуючи здатність молодого організму швидко рости, в перший період відгодівельному молодняку доцільно згодовувати максимальну кількість найбільш дешевих кормів. Високій інтенсивності росту молодняка сприяє згодовування йому разом з концентрованими, соковитими та грубими кормами кормів тваринного походження.

У другому періоді відгодівлі даванку концентрованих кормів збільшують і, залежно від типу раціону, вона може становити 85-90% загальної поживності.

В другий період відгодівлі бажано виключити з раціонів корми, які знижують якість сала і м'яса (овес, соя, соєвий шрот).

Беконна відгодівля. Бекон – це високоякісні м'ясні продукти, виготовлені відповідним чином — корейка, грудинка, різні сорти окостів, рулети тощо. Для одержання такої продукції ставляться і спеціальні вимоги до продуктивних якостей свиней, яких відбирають для беконної відгодівлі. До беконних відносять свиней білої масті, віком до восьми місяців, живою масою 80–105 кг, з довжиною тулуба не менше 100 см, без перехватів за лопатками. Шкіра повинна бути без пухлин, синців і травматичних пошкоджень, які поширюються і на підшкірну клітковину. Товщина шпику між 6-7-м грудними хребцями – від 1,5 до 3,5 см, не враховуючи товщини шкіри, рівномірна по всій хребтовій лінії (різниця не більше 2 см). М'ясо повинне бути ніжним, соковитим і становити 53-60% маси туші.

Кнур миргородської породи

Кращими для беконної відгодівлі є молодняк спеціалізованих беконних, великої білої і української степової білої порід, а також помісі, одержані від схрещування цих порід з кнурами естонської беконної породи та ландрас.

Відгодовують молодняк у два періоди. Перший з 2,5-3-місячного до 4,5–5-місячного віку при середньодобових приростах не менше 450 г, другий період – протягом наступних 2,5-3 міс при середньодобових приростах не менше 600 г. При беконній відгодівлі в перший період на 1 корм. од. повинно припадати 110-120 г перетравного протеїну, в другий – 90–100 г.

Найкраще відгодовувати беконних свиней повноцінними комбікормами. У другому періоді не згодовують макухи, висівок, вівса, сої, бо вони знижують якість бекону.

Напівсальна відгодівля. На таку відгодівлю ставлять молодняк м'ясо-сальних порід і помісей у 4-місячному віці живою масою не менше 40-45 кг. Знімають з відгодівлі напівсальних свиней у 10-12 міс при досягненні ними живої маси не більше 130-150 кг.

У перший період відгодівлі тривалістю до 3 міс і досягнення підсвинками живої маси 90-100 кг концентровані корми в раціонах відгодівельних тварин становлять 60-70% (за поживністю), а решта - соковиті й грубі. Влітку концентрованих кормів дають дещо більше і згодовують їх у суміші з подрібненими зеленими кормами. Середньодобові прирости в перший період можуть бути в межах 600 г. Основними кормами в цей час є концкорми, коренебульбоплоди, технічні відходи, трава, трав'яне борошно тощо.

Тривалість другого періоду напівсальної відгодівлі не перевищує двох місяців при середньодобових приростах не менше 700 г. Концентрованих кормів у цей період згодовують не менше 70% за поживністю, взимку до раціону включають соковиті та грубі корми, а влітку траву.

Сальна відгодівля передбачає одержання важких сальних туш свиней. На таку відгодівлю ставлять вибракуваних основних свиноматок, а також кнурів, яких попередньо каструють. Сальна відгодівля триває близько трьох місяців. При інтенсивній відгодівлі вибракувані дорослі свиноматки здатні за 2,5-3 міс збільшити свою початкову масу на 50–60 кг.

Перші 1,5-2 міс відгодівлі свині мають добрий апетит, а тому в раціон включають багато коренебульбоплодів, силосу, полови, трави при невеликій даванці концентрованих кормів. За 1-1,5 міс до закінчення відгодівлі кількість об'ємистих кормів зменшують при одночасному збільшенні даванки концентрованих (до 80% за поживністю). В останні 1-1,5 міс відгодівлі дають корми, при згодовуванні яких одержують високоякісне сало (ячмінь, просо, горох, жито, картоплю, буряки, комбінований силос тощо), а такі, як макуха, кукурудза, соя, з раціону виключають.

Використані джерела

1. М.Ф. Токарєв, В.І. Ведеречко, О.І. Лашко. Домашня ферма. Київ «Урожай» 1988.

2. Приусадебное животноводство: Справочник/ К.М. Иванов, О.А. Елисеев, А.И. Нетеса. – Л.: Агропромиздат. Ленинградское отделение, 1986.