РЕФЕРАТ

на тему:

«Програма соціологічного дослідження»

2009

Вступ

Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на те, що соціологічні дослідження – своєрідна відзнака соціологів, що виділяє їх серед представників інших соціальних та гуманітарних наук. Оволодіння соціологічними методами вимагає від дослідника ґрунтовної професійної підготовки не тільки з виключно соціологічних дисциплін, а також із соціальної філософії, психології, етнографії, але й, що зовсім особливо не просто для гуманітаріїв, потрібні певні знання математики, статистичних методів, інформатики і т. ін.

Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, яка передбачає отримання достовірних даних та фактів яро явища чи процеси, що вивчаються, для їх подальшого використання в соціальному управлінні.

Соціологічне дослідження містить у собі деякі елементи, що притаманні будь-якій науковій діяльності. По-перше, це об'єкт дослідження. У соціології об'єктом дослідження можуть, бути будь-які процеси та явища соціальної дійсності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні, міжнаціональна, сімейно-побутові та ін.). По-друге, це суб'єкт дослідження (соціолог-дослідник або група соціологів). По-третє, як будь-яке інше дослідження, соціологічне спрямоване на досягнення певної мети і вирішення конкретних завдань. По-четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні). По-п'яте, це результати дослідження, заради яких воно проводиться.

Основне завдання соціологічних досліджень – добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт – це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності. Як же вибрати саме ті факти, які допоможуть знайти науково достовірну відповідь на запитання, що цікавлять дослідника, заохотять його до проведення дослідження? Для цього необхідно виокремити випадковий для явища, що вивчається, факт від невипадкових, сконцентрувавши свою увагу на регулярних, масових, інакше кажучи, – типових фактах. Саме для цього соціологічна наука розробила цілу систему наукових процедур. Ці процедури – результат глибоких теоретичних і багаторазових дослідницьких проробок – є надбанням наукової корпорації соціологів.

Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання.

1. Соціологічне дослідження: поняття, функції, етапи проведення

Соціологічне дослідження є досить складною справою, потребує серйозної і тривалої підготовки. Надійність і цінність отриманої інформації безпосередньо залежить від оволодіння правилами, технологією його підготовки і проведення.

Соціологічне дослідження – система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

Основні функції соціологічного дослідження:

– пізнавальна – відкриває нові знання про функціонування і розвиток суспільства та його окремих сфер, про сутність соціальних явищ і процесів, роль людини в них, дає змогу побудувати цілісну картину реального життя соціуму, спрогнозувати його розвиток;

– методологічна – забезпечує реалізацію міждисциплінарного зв'язку соціології з іншими науками про людину і суспільство, що зумовлює нові підходи у вивченні соціальної дійсності, важливі відкриття на межі різних наукових напрямів;

– практична – полягає у виробленні практичних заходів із вдосконалення соціальної реальності, ефективного соціального контролю за соціальними процесами;

– інформаційна – сприяє отриманню соціальної інформації щодо стану і тенденції розвитку явищ і процесів суспільного життя, функціонування соціальних спільнот, груп, окремих індивідів, їх потреб, мотивів, реальної та вербальної поведінки, громадської думки, що формує інформаційну базу пізнання соціальної реальності;

– управлінська – забезпечує соціальне управління на всіх рівнях функціонування соціуму, зворотний зв'язок між суб'єктами (владними, адміністративними структурами, керівниками підприємств, організацій) та об'єктами (населенням, окремими соціальними групами, працівниками) управління, вироблення науково обґрунтованих управлінських рішень [2].

У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:

1. Підготовчий. Полягає у виробленні програми та інструментарію – анкети, бланка інтерв'ю, бланка фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

3. Упорядкування та обробка зібраної інформації.

4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій [4].

Специфіка кожного з етапів визначається конкретним видом соціологічного дослідження. їх виділяють залежно від узятих за основу критеріїв. Найважливішими з них є мета дослідження, глибина потрібного аналізу, метод збирання первинної соціологічної інформації, об'єкт дослідження, терміни проведення, відносини між замовником і виконавцем, сфера соціальної дійсності, яку вивчають.

2. Поняття та основні компоненти програми дослідження

Програма соціологічного дослідження – науковий документ, який регламентує всі етапи, стадії підготовки, організації та проведення соціологічного дослідження.

Програма виконує роль стрижневого кореня соціологічного дослідження, обумовлюючи тим самим його змістово-смислову цінність, якість та надійність здобутої інформації. Пояснюється це визначальним впливом програми дослідження на використання тих чи інших методів, логіки, техніки, процедур та принципів з метою досягнення дослідницької мети. З цих причин якісний рівень програми багато в чому зумовлює рівень і якість соціологічного дослідження загалом.

У світовій соціологічній науці немає єдиних взаємоприйнятних підходів до визначення як окремих компонентів програми, так і принципів їх взаємодії. Тому спершу слід визначитись із тлумаченням змістових ознак найчастіше вживаних компонентів програми, а вже потім розглядати їх структурні елементи, окремі види програм.

До складу основних компонентів програми соціологічних досліджень представники різних шкіл та напрямів відносять компоненти і категорії, зміст яких відображає їх світогляд, рівень та напрям пізнавальних зусиль, можливості використання різних методів при вирішенні завдань. Скажімо, прихильники позитивістської орієнтації основну увагу концентрують на пошуках вихідних фактів та фактологічного матеріалу як засад для обґрунтування тих чи інших положень або висновків. Намагаючись розкрити смисл та витоки гуманістичного напряму пізнання, екзистенціалісти зосереджують основну увагу на окремій особі, на рушійних силах її душі, особливостях почуттів, складі мислення тощо. Прихильники тоталітарної системи зорієнтовані на визнання класових ознак суб'єкта діяльності, що здебільшого виправдовувало боротьбу без усвідомлення глибини та цілей [5].

Кожен з напрямів пізнання має певні переваги та недоліки, науково спроможні та методологічно деформовані підходи. Дослідники, які прагнуть об'єктивності своїх висновків, повинні враховувати, що:

1) за зіткненням протиріч треба бачити сенс боротьби як засобу досягнення гармонії та соціальної злагоди;

2) віддаючи належне особі, не можна ігнорувати якісно нові ознаки духовних та матеріальних потенцій колективів, інститутів та суспільства загалом;

3) зосередившись на певній настанові (інтеракція, відношення, діяльність, факт, конфлікт, матерія тощо), недоцільно випускати з поля зору діалектичний метод пізнання.

Більшість спеціалістів розглядає основні положення програми соціологічних досліджень як умову методологічних орієнтацій дослідника, вдаючись до таких понять, як світогляд соціологів, їх методологічні диспозиції, наукова парадигма та ін. За протистояння світоглядних, політичних систем ці вихідні позиції означали належність до тієї чи іншої системи пізнання. Відповідно в колишньому СРСР серед основних умов формування програми соціологічного дослідження фігурували не світовий рівень науки, а тільки рівень «марксистсько-ленінської соціології». Насправді на рівень та якість програми соціологічного дослідження впливатимуть рівень світової науки та суспільства в цілому, а також ступінь їх відображення в свідомості соціолога чи дослідницьких структур [3,5].

До головних компонентів програми відносять «вихідну методологічну парадигму» – світоглядну позицію дослідників, яка обумовлює методи, логіку та результати соціологічного дослідження. Наступний компонент програми – мета дослідження, яка об'єднує інтереси вчених та замовників. Недостатня з'ясовність, а тим більше відмінність у трактуванні мети дослідження може спричинити значні розбіжності між дослідниками та замовниками не тільки у процесі виконання робіт, але й щодо тлумачення результатів. Ці ж небезпеки підстерігають дослідницькі колективи, коли в них наявний різнобій цілей.

Визначивши мету дослідження, договірні сторони легше доходять згоди щодо засобів його реалізації, серед яких – матеріальні, моральні, методичні, технічні та ін. «Ми, – писав Гегель, – ставимо собі в житті цілі. При цьому думаємо про те, якими засобами зможемо їх досягти. Мета є тут загальне, керуюче, і ми володіємо засобами та знаряддям, діяльність яких ми визначаємо відповідно до цілей». Акцент, зроблений Гегелем на тому, що мета діяльності визначає знаряддя та засоби її досягнення, справді є виправданим, хоча й досі не всі поділяють думку, що мета дослідження багато в чому обумовлює його логічний, методичний лад та кінцевий результат. Таким чином, мета дослідження може бути визначена як мотивування системи упорядкування засобів одержання кінцевих результатів.

До найбільш суттєвих і недостатньо з'ясованих відносять категорії «об'єкт», «предмет» та «проблема» соціологічного дослідження, які становлять третій компонент програми. Щодо визначення їх змісту та взаємодії існують різні думки. Менше це стосується поняття «проблема» та її ролі в соціологічному дослідженні, оскільки без осмислення проблеми наукова і практична значимість дослідження дорівнюватиме нулю, тобто без проблеми не існує і самого дослідження.

Предмет соціології – це пізнання законів, принципів та механізмів становлення і змін лише тієї частини буття природи, діяльність якої обумовлена рухом соціальних форм матерії. Отже, вихідним у співвідношенні цих трьох категорій є поняття «проблема», яка визначає рівень та характер соціальних протиріч. Вони, в свою чергу, зумовлюють інтерес як замовника, так і виконавців соціологічного дослідження. Згідно з цим тлумачаться такі компоненти програми, як предмет та об'єкт соціологічного дослідження.

Предмет соціологічного дослідження – конкретизований проблемою цілісний фрагмент соціальної реальності, тобто окрема особа, сім'я, група, колектив чи їх сукупність, інститут або їх система, спільнота, суспільство в цілому чи сукупність суспільств.

Об'єкт соціологічного дослідження – будь-який аспект, рівень чи зріз соціального явища, спроможний науковими методами сприяти пізнанню досліджуваного предмета.

«Об'єктом може бути все те, що явно чи неявне містить соціальне протиріччя і породжує проблемну ситуацію. Об'єкт соціологічного дослідження – це те, на що спрямований процес пізнання» (В. Ядов).

Четвертий компонент програми – завдання дослідження, які поділяють на основні та допоміжні, першо- та другорядні, тобто є ієрархізованими засобами досягнення мети. Наприклад, коли метою дослідження є пошук шляхів підвищення якості управління, то основним завданням має бути визначення головних шляхів з багатьох можливих. Допоміжні завдання можуть бути спрямовані на різні аспекти вирішення основних.

П'ятий компонент – понятійно-категорійна структура дослідження. Цей етап формування програми дуже відповідальний щодо забезпечення змістовності дослідження, він є своєрідним методологічним гарантом достовірності й надійності соціологічної інформації. Однією з головних вимог цього процесу є визначеність дослідників з тезаурусом понять (сукупністю понять з певної галузі науки) та логікою їх взаємозв'язків. Наприклад, якщо раніше зміст та напрям зусиль дослідників багато в чому визначали такі поняття, як «соціалістичний спосіб життя», «трудящі маси» і таке інше, то зараз такий понятійний апарат навряд чи спроможний мати наукову та практичну цінність.

Шостий компонент – моделювання шляхів вирішення досліджуваної проблеми. Моделювання – процес формування уявлень про досліджувану проблему у формі образів, схем чи знаків, які дали б змогу аналізувати цю проблему та вишукувати засоби її вирішення. Засоби моделювання повинні бути комплексними, тобто вони не мають обмежуватись окремими з них (математичними, технічними, економічними, історичними, правовими тощо). На жаль, нерідко домінують моно-предметні моделі, описові, в яких принцип системності моделювання здебільшого не витримується.

Сьомий компонент програми – вироблення гіпотез дослідження, тобто таких припущень, які, на думку дослідників, здатні пояснити сутнісні ознаки досліджуваного об'єкта. Особливістю цього етапу є можливість здобуття нових знань. Саме гіпотетичне опрацювання варіантів вирішення основних та допоміжних завдань дослідження дає поштовх фантазії, стимулює пошук нетрадиційних припущень та висновків.

Восьмий компонент програми – планування дослідницьких робіт. Найчастіше йдеться про вироблення стратегічного та робочого планів. Стратегічний план схематично відображає принципові аспекти усього циклу дослідницьких процедур, тобто конспективно встановлює зв'язки та переходи від одного періоду робіт до іншого, спираючись на цілі та зміст дослідження загалом. Детальніші (робочі) плани дають змогу краще організувати найважливіші «підсистеми» дослідження, у тому числі формування вибірки, етапів збору, обробки та аналізу інформації тощо. При цьому типи стратегічних, робочих планів можуть бути різними – понятійними, пошуковими, експериментальними тощо.

Дев'ятий компонент програми – вироблення методики дослідження, тобто сукупності програмне впорядкованих історичних, логічних, технічних, організаційних, інформаційних, процедурних та інших засобів, спрямованих на досягнення цілей і завдань соціологічного дослідження.

Десятий компонент програми – забезпечення зв'язку між усіма компонентами програми. Категорія зв'язку багаторівнева, змістовно трансформується щодо вимог об'єкта пізнання. У соціологічному дослідженні принцип зв'язку конкретизується через прямі та зворотні інформаційні потоки, а також у діях спеціалістів з корекції та контролю виконавчих зусиль.

Останній компонент програми – підготовка звіту. Розрізняють проміжні та підсумкові звіти. Програмні настанови до звіту повинні включати додержання вимог його змістової та формальної відповідності науковим стандартам та цілям дослідження. Дотримання формальних вимог забезпечується підготовкою звіту з урахуванням спеціального стандарту, де зазначено такі обов'язкові елементи, як титульний лист, зміст, перелік виконавців, реферат, вступ, змістова та заключні частини, додатки. Змістові аспекти звіту забезпечують максимальною реалізацією кожного з вищенаведених компонентів, запорукою чого має бути професіоналізм виконавців [2].

3. Взаємодія структурних компонентів програми

Концептуальна схема програми соціологічних досліджень складається з чотирьох основних структурних блоків: 1) вихідна методологічна парадигма; 2) система цілеспрямування дослідження; 3) понятійно-категорійний апарат; 4) принципи реалізації. Згідно з формулою 1+2+3+4=10, яка моделює процес розв'язання пізнавальних проблем на основі багатознакової логіки, поняття «програма» також складається з вищенаведених компонентів за цією ж формулою. Це невипадково, бо кожен з основних структурних блоків програми також має структуру, яка розкривається за формулою піфагорійців.

Перший блок програми становить поняття «методологічна парадигма». Щоб розкрити його зміст, слід враховувати такі принципово важливі моменти:

1) індивідуальний рівень виконавців, особливості їх професійної компетентності;

2) соціально-економічні, соціально-етнографічні, наукові та культурні особливості держави щодо науки і соціуму;

3) предметна специфіка окремої наукової галузі, у даному разі соціології;

4) рівень розвитку людської цивілізації.

Зміст вихідної методологічної парадигми соціологічного дослідження можна розкрити таким чином: парадигма (10) = рівень наукових кадрів (1) + особливості держави (2) + особливості галузі (3) + рівень розвитку цивілізації (4).

Другий блок – цілеспрямування дослідження – становлять категорії «мета» (1), «проблема» (2), «завдання» (3). Четвертим елементом цього блоку є поняття «координація» (4), Кожен елемент програми пов'язаний з іншими завдяки прямим та зворотним зв'язкам. Тобто у соціологічному дослідженні категорія «зв'язок» виконує багато функцій, у тому числі інформаційного забезпечення, координації зусиль дослідників, замовників у вирішенні теоретичних і практичним проблем; корекції засобів та напрямів пізнання, контролю за процесом дослідження на всіх його етапах. Таким чином, одна й та сама категорія зв'язку має різну форму певному етапі робіт.

Складовими частинами третього блоку є: понятійно-категорійний апарат, або «система понять» (1), процес моделювання (2), вироблення гіпотез (3), корекція засобів (4). Таким чином, згідно з цією ж формулою може бути розкритий зміст третього блоку компонентів програми соціологічних досліджень. А структура останнього блоку може бути розкрита так. реалізація (10) = план (1) + методики (2) + звіт (3) + контроль (4). Отже, згідно з формулою пізнання піфагорійців можна розкрити змістову структуру як програми соціологічного дослідження загалом, так і кожного з її основних блоків [6].

Наведені принципи логічного упорядкування вихідних понять значно полегшують процес інтелектуальної систематизації масиву інформації. Водночас кожен спеціаліст повинен розуміти, що запропонована схема є дуже спрощеним варіантом програми, бо залишає поза увагою напів чи підсвідомі, ірраціональні механізми інтуїції та особливості стилів мислення дослідників, різні можливості груп виконавців тощо.

Аби дещо компенсувати певну спрощеність моделі про грами дослідження, звернемо увагу на закон роздвоєння єдиного. Відомий він ще з часів Платона і конкретизувався у законах діалектики – переходу кількості в якість, єдності й боротьби протиріч та заперечення. Щодо програми дослідження цей закон має такий зміст: кожен з компонентів програми роздвоюється на протиріччя, які, об'єднуючись, розкривають зміст та сутність самого цього компонента.

Щоб краще зрозуміти смисл цього дуже важливого принципу діалектичної логіки, зауважимо, що кожен з уже перелічених компонентів роздвоюється, розпадається на протиріччя. Мета, наприклад, носить характер стратегічних устремлінь і тактичних, близьких цілей; завдання теж розпадаються на основні та допоміжні; в основі процесів моделювання – суперечність між уявленнями про деякі ідеальні за своєю суттю процеси і явища та можливістю їх реалізації у зв'язку з існуючими нормами, традиціями; підготовка звіту за підсумками дослідження теж складається з урахування формальних вимог та бажання дослідників детально розкрити змістові моменти одержаної інформації. Не дуже складно перенести можливості цього логічного принципу на інші компоненти, що дасть змогу значно розширити пізнавальні можливості програми дослідження. Бо, оперуючи діалектичним ключем, значно легше врахувати безліч явищ, які залишались поза увагою [1].

Таким чином, взаємозв'язки між компонентами програми соціологічного дослідження формуються за такими принципами:

а) всі компоненти об'єднані в чотири основні блоки – методологічної парадигми; цілеспрямування; понятійно-категорійний; реалізації;

б) структура кожного з них розкривається згідно з універсальним принципом пізнання за формулою 1+2+3+4=10;

в) структуру блоків становлять:

I – методологічна парадигма (10) = рівень наукових кадрів (1) + особливості держави (2) + особливості галузі (3) + рівень розвитку цивілізації (4);

II – цілеспрямування (10) = мета (1) + проблема (2) + завдання (3) + координація діяльності (4);

III – понятійно-категорійний (10) = система понять (1) + моделювання (2) + гіпотези (3) + корекція засобів (4);

IV – реалізації (10) = план (1) + методики (2) + звіт (3) + контроль (4);

г) кожен із складових елементів програми соціологічного дослідження підлягає роздвоєнню на протиріччя, що відповідає загально діалектичному закону роздвоєння єдиного.

4. Особливості програм у різних видах соціологічних досліджень

Залежно від характеру вихідних критеріїв класифікації (систематизації) програми соціологічного дослідження поділяються на кілька видів: досконалі та недосконалі, науково обґрунтовані і необґрунтовані, тобто науково неспроможні, викладені письмово або сформовані в уяві дослідника; такі, що відповідають або не відповідають меті дослідження; розраховані на тривалий час чи короткострокові.

Одним з найпоширеніших критеріїв поділу програм на види є їх класифікація за строками дослідження об'єкта. Згідно з цим програми поділяються на довгострокові, середньострокові, короткострокові та мікро- і мініпрограми. Відповідно до видів дослідження, довгострокові програми передбачають теоретико-методичне забезпечення досліджень, запланованих на 3–5 і більше років. Значні строки дають змогу досить ґрунтовно забезпечити постановчу частину дослідження, приділивши при цьому значну увагу понятійно-категорійному апаратові та огляду літератури, пов'язаної з його інтерпретацією, а також іншим аспектам методологічної платформи майбутнього дослідження. Короткострокові і середньострокові програми покликані забезпечити дослідження, строки яких розраховані на 1-3 роки. Міні – та мікропрограми забезпечують дослідження, розраховані на строк від декількох діб до кількох місцях [3].

Класифікація програм залежно від витрат часу передбачає таке важливе запитання: чи впливає скорочення строків дослідження на якість їх програмного забезпечення? Відповідь на нього пов'язана з розумінням того, що високий рівень професіоналізму виконавців спроможний забезпечити короткострокові дослідження науково обґрунтованими програмами, якщо вони мають характер здебільшого теоретичних міркувань, не завжди детально викладених на папері. Час, відведений на формування й вироблення програм, ще не гарантує їх високої якості. На жаль, у науці про людину та суспільство Ще значне місце відведене тенденції редукціонізму, технократизму, фізикалістських, механіцистських, біо- та психологічно орієнтованих програм, що зводить нанівець цінність здобутих результатів.

Залежно від значимості дослідницьких завдань розрізняють програми, що мають стратегічне, тактичне, оперативне значення. До програм стратегічного значення належать, як правило, теоретичні розробки, зміст яких торкається соцієтальних (глобальних) проблем і стосується інтересів соціальних інститутів, спільнот, різних державних структур та суспільства загалом. Програми тактичного рівня забезпечують виконання здебільшого прикладних досліджень, орієнтованих на вирішення проблем окремих галузей господарської, культурної чи побутової сфер. Вирішення окремих локальних проблем на незначних за обсягами соціальних об'єктах забезпечується виробленням так званих оперативних програм.

Однак диференціація програм залежно від значимості проблем, які вирішуються, є відносною. Гірка традиція поділяти світ на добрий та злий, протиставляти теорію практиці призвела до протиставлення фундаментальних, академічних досліджень емпіричним, прикладним. Наслідки цього ще й зараз неподолані в соціологічному середовищі. Отже, науково обґрунтована програма може дати позитивні наслідки практично на будь-якому рівні дослідження. Подібно до того, як великий замах ще не свідчить про силу удару, так і сам по собі «масштаб» дослідження не гарантує його

За змістом завдань програми поділяють на пізнавальні, емпіричні та теоретично-прикладні. Щодо розкриття змісту різних соціальних об'єктів програми можуть бути описовими, інформаційними або ж науково-теоретичними. Іноді вкрай необхідним стає пошук інформації для прийняття виваженого рішення, що за відсутності належних умов потребує вироблення конкретної програми дослідження. За типом її можна віднести до проектно-конструкторських. Розширення бази даних у сфері теоретичної або емпіричної діяльності лежить в основі інформаційних програм [1,4].

При виробленні теоретико-прикладних програм важливо не зловживати одним із аспектів, тобто не приділяти надмірної уваги тільки теорії, або ж, навпаки, не замикатись на суто локальних емпіричних питаннях. Ідеальна модель теоретико-прикладних програм має бути представлена двома рівнозначними розділами – емпіричним та теоретичним, що, на жаль, не завжди має місце на практиці.

Висновки

Підготовка соціологічного дослідження насичена різноманітними видами робіт, специфічними науковими процедурами, найголовнішими з яких є:

– вибір методології дослідження й інтерпретації отриманих даних;

– обґрунтування теоретичних засад, логічної послідовності дослідження;

– вироблення інструментарію (анкети, бланка інтерв'ю, кодувального бланка для проведення спостереження тощо);

– розробка методичних документів для збирання первинної інформації (поради інтерв'юеру, спостерігачу тощо);

– формування дослідницької групи відповідно домети і завдань дослідження – розробників програми та інструментарію, виконавців польових досліджень, спеціалістів з обробки отриманої інформації, аналітиків для підготовки підсумкового звіту;

– навчання спеціалістів польових досліджень (інтерв'юерів, спостерігачів та ін.);

– розробка програми обробки даних.

Кожне соціологічне дослідження починається зі з'ясування намірів і мети замовника, уточнення теми дослідження, визначення термінів і витрат, пов'язаних з ними, з'ясування фінансових, матеріально-технічних аспектів справи. Після цього настає безпосередня дослідницька робота, початок якої пов'язаний зі створенням програми.

Програма соціологічного дослідження є науковим документом, що містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище, до використання інструментарію і виконання дослідницьких процедур (збирання, обробки та аналізу інформації). Вона є стратегічним документом, який дає змогу зробити висновки щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати його результативність.

Список використаної літератури

1. Девятко И.Ф. Методы социологического исследования [Текст]: Учеб. пособие / И.Ф. Девятко. – 2-е изд. – М.: Университет, 2002. – 295 с.

2. Дзюбко І. С. Соціологія [Текст]: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко. – К.: Вища шк., 1998. – 415 с.

3. Сазонова М. І. Соціологія [Текст]: Навчальний посібник / М.І. Сазонова. – Харків: «Фоліо», 1998. – 436 с.

4. Городяненко В.Г. Соціологія [Текст]: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / В.Г. Городяненко. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 255 с.

5. Тихомирова Є.Б. Основи соціології [Текст]: Навч. Посібник / Є. Б. Тихомирова – Київ: ІЗМН, 1996. – 312 с.

6. Програма соціологічного дослідження [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.readbookz.com/book/138/3957.html