Національний Технічний Університет України

“Київський Політехнічний Інститут”

Факультет лінгвістики

Реферат

З дисципліни “Основи перекладознавства”

На тему:

“Еквівалентність перекладу при відображенні функціонально-ситуативного змісту оригінала. Головні рівні плану змісту. Характеристика еквівалентності другого типу.”

Київ 2004

Зміст

Вступ

Поняття «Еквівалентність»...………………………………………………1

1. Види перекладацької еквівалентності...……………………………….....3

2. Характеристика еквівалентності 2 типу...…………………………………5

1. Причини зміни способу опису ситуації при перекладі ...…….………...8

2. Роль функціонально-ситуативного змісту висловлення

у досягненні еквівалентності при перекладі ………………………………11

Висновок………………………………………………………………….…12

Список літератури

Поняття еквівалентність

Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і перекладу дуже значна.

В сучасному перекладознавстві можна знайти три основних підходи до визначення поняття «еквівалент»:

Деякі означення перекладу фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад повинен повністю зберігати зміст оригіналу.

Другий підхід у вирішенні проблеми перекладацької еквівалентності полягає в спробі знайти в змісті оригіналу якусь інваріативну частину, збереження якої необхідно і достатньо для досягнення еквівалентності перекладу. Іншими словами, якщо переклад може виконати одну й ту ж саму функцію чи описує ту ж саму реальність, то він еквівалентний.

Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним. Суть його полягає в тому, щоб не намагатися вирішувати, у чому повинна полягати спільність перекладу й оригіналу, а зіставити велике число реальне виконаних перекладів з їх оригіналами і подивитися, на чому ґрунтується їхня еквівалентність.

Перекладач-професіонал завжди доб'ється практичної інформаційної еквівалентності перекладу оригіналу, але в теоретичному плані вона, ця еквівалентність, дуже різна. Можна заздалегідь стверджувати, що будь-який переклад ніколи не буде абсолютно ідентичний канонічному тексту оригіналу. Еквівалентність перекладу оригіналу завжди поняття відносне. І рівень відносності може бути дуже різним. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох факторів: від майстерності перекладача, від особливостей мов і культур, що зіставляються, епохи створення оригіналу і перекладу, способу перекладу, характеру перекладних текстів і т.п. У теорії і практиці перекладу оперують такими подібними поняттями, як еквівалентність. У широкому плані під еквівалентністю розуміють щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь. Певно, ця менша семантична категоричність слова «еквівалентність» і зробила його кращим у сучасному перекладознавстві. [Комиссаров В.Н. “Современное переводоведение” ст.38]

Під еквівалентністю, у теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, змістової, семантичної, стилістичної і функціонально — комунікативної інформації, що міститься в оригіналі і перекладі. Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу і перекладу — це насамперед спільність розуміння інформації, що міститься в тексті, включаючи й ту, що впливає не тільки на розум, але і на почуття реципієнта і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту. Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу. Таке трактування еквівалентності відбиває повноту і багаторівність цього поняття, пов'язаного із семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними, жанровими і т.п. характеристиками. Причому всі зазначені в дефініції параметри повинні зберігатися в перекладі, але ступінь їхньої реалізації буде різний в залежності від тексту, умов і способу перекладу. [Латышев Л.К. “Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания” 2 глава]

Головне в будь-якому перекладі — це передача змістової інформації тексту. Всі інші її види й характеристики, функціональні, стилістичні (емоційні), стильові, соціолокальні і т.п. не можуть бути передані без відтворення змістової інформації, тому що весь інший зміст компонентів повідомлення нашаровується на змістову інформацію, витягується з неї, підказується нею, трансформується в образні асоціації і т.п.

Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і перекладу дуже значна.[Виноградов В.С. «Введение в переводоведение» ст 18-19]

Варто розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, що допускається через різницю мов, на яких створені ці тексти, і перекладацьку еквівалентність - реальну змістову близькість текстів оригіналу і перекладу, що досягається перекладачем у процесі перекладу. Межею перекладацької еквівалентності є максимально можлива (лінгвістична) ступінь збереження змісту оригіналу при перекладі, але в кожному окремому перекладі змістова близькість до оригіналу в різному ступені і різних способах наближується до максимального.

Різниця в системах вихідної мови (ВМ) і перекладацької мови (ПМ) й особливостей створення текстів на кожній з цих мов у різному ступені можуть обмежувати можливість повного збереження в перекладі змісту оригіналу. Тому перекладацька еквівалентність може ґрунтуватися на збереженні (і відповідно втраті) різних елементів змісту, що містяться в оригіналі. В залежності від того, яка частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності, розрізняються різні рівні (типи) еквівалентності. На будь-якому рівні еквівалентності переклад може забезпечувати міжмовну комунікацію.

Типи перекладацької еквівалентності

Характеристика 5ти видів еквівалентності:

• Еквівалентність перекладу першого типу полягає в збереженні тільки тієї частини змісту оригіналу, що складає мету комунікації:

Maybe there is some chemistry between us that dоеsn't mix.

Буває, що люди не сходяться характерами.

That's a pretty thing to say.

Посоромився б!

• В другому типі еквівалентності загальна частина змісту оригіналу і перекладу не тільки передає однакову мету комунікації, але і відображає ту саму позамовну ситуацію.

Не answered the telephone.

Він зняв трубку.

You are not fit to be in a boat.

Тебе не можна пускати в човен.

• У випадку третього типу еквівалентності зберігаються три частини змісту оригіналу: ціль комунікації, вказівка на ситуацію, і спосіб її опису.

London saw a cold winter last year.

Торік зима в Лондоні була холодною.

That will not be good for you.

Це може для вас погано скінчитися.

• У випадку четвертого типу еквівалентності окрім цілі комунікації, вказівки на ту ж ситуацію і спосіб її опису, зберігається і частина значення синтаксичних структур вихідного тексту.

Open flew the gate and in came the coach.

Ворота розгорнули навстіж, і карета вже була в дворі.

Him I have never seen.

Я його ніколи й в очі не бачив.

• У п'ятому типі еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості змісту оригіналу і перекладу, що може існувати між текстами у різних мовах.

The house was sold for 10 thousand dollars.

Будинок був проданий за 10 тисяч доларів.

Не was sure we should both fall ill.

Він був впевнений, що ми обидва знедужаємо.

Характеристика еквівалентності другого типу

В другому типі еквівалентності загальна частина змісту оригіналу і перекладу не тільки передає однакову ціль комунікації, але і відбиває ту саму позамовну ситуацію. Ситуацією називається сукупність об'єктів і зв'язків між об'єктами, що описується у висловлюванні. Будь-який текст містить інформацію про щось, співвіднесений з якоюсь реальною чи уявною ситуацією. Комунікативна функція тексту не може здійснюватися інакше, як за посередництвом ситуативно-орієнтованого повідомлення. Не можливо представити зв'язний текст, що був би «ні про що», як не може існувати думка без предмету думки.

Більш повне відтворення змісту оригіналу в другому типі еквівалентності в порівнянні з першим типом, де зберігалася лише ціль комунікації, далеко не означає передачу всіх змістових елементів оригіналу. Збереження вказівки на однакову ситуацію супроводжується в перекладах цього типу значними структурно-семантичними розбіжностями з оригіналом. Справа в тому, що ситуація, що позначається, являє собою складне явище, що не може бути описане в одному висловленні цілком, у всьому різноманітті його сторін, властивостей і особливостей. Кожне висловлення описує відповідну ситуацію шляхом вказівки на якісь окремі її ознаки. Одна й та сама ситуація може описуватися через різні комбінації властивих їй особливостей. Наслідком цього є можливість і необхідність ототожнення ситуацій, що описуються з різних сторін. У мові з'являються набори висловлювань, що сприймаються носіями мови як синонімічні («ті, що означають те ж саме»), незважаючи на повну розбіжність складових їхніх мовних засобів.

У зв'язку з цим виникає необхідність розрізняти сам факт вказівки на ситуацію і спосіб її опису, тобто частина змісту висловлювання, що вказує на ознаки ситуації, через які вона відображається у висловлюванні. Ті, що користуються мовою здатні усвідомлювати ідентичність ситуацій, що описані зовсім різними способами. А це означає, що в змісті будь-якого висловлювання присутня інформація, що дозволяє судити як про те, яка ситуація в ньому описується, так і про те, які ознаки використані для її опису.

Різниця між ідентифікацією ситуації і способом її опису відображає своєрідність відносин між мовою, мисленням і описуваною реальністю. Зрозуміло, що в змісті висловлення присутні не самі ситуації і їхні ознаки, а лише їхні розумові образи, що передаються у вигляді якихось зведень чи інформації, тобто у вигляді якогось повідомлення. Характер відображення ознак, що обираються, і внутрішня організація інформації про них складають свого роду логічну структуру повідомлення. Підкреслимо, що мова йде саме про організацію інформації, а не про її конкретний зміст в індивідуальному мовному акті. Ознаки конкретної ситуації, що виділяються, описуються шляхом включення їх у широку понятійну категорію. Одиниці змісту, що відображають окремі ознаки ситуації, являють собою загальні поняття чи змістовні категорії. Наприклад, в основі опису ситуації «деякий предмет лежить на столі» можуть знаходитися поняття: «стан», «сприйняття», «активна дія». Можна сказати: «Книга лежить на столі» (стан), «Я бачу книгу на столі» (сприйняття) чи «Книгу поклали на стіл» (активна дія). Іншим прикладом може бути можливість вибору між фразами: «Він сюди не приходить» (рух), «Він тут не буває» (буття), «Я його тут не бачу» (сприйняття), «Його сюди не запрошують» (активна дія).

Різні способи побудови повідомлення зазначеного типу поєднуються тотожністю описуваної ситуації. Спільність їхнього змісту цілком ґрунтується на екстралінгвістичному досвіді комунікантів. З реального досвіду нам відомо, що, для того щоб людину можна було б побачити в даному місці, необхідно, щоб вона туди прийшла, тобто там була, знаходилася. Звідси робиться висновок, що висловлювання «Вона там майже не буває» і «Ми її там рідко бачимо» означають «те саме». В самих же описах немає чи майже немає спільних семантичних ознак (спільних сем), які б виправдовували прирівнювання їхнього змісту.

Аналогічним образом неважко знайти реальну основу спільності змісту й в інших випадках опису ситуації за допомогою різних змістовних категорій, наприклад:

Ніч уже майже минула. - Незабаром наступить світанок.

Вона нікуди не виходить. - Вона веде відокремлений спосіб життя.

Він добре зберігся. - Він виглядає моложе своїх років.

Ми такими справами не займаємося. - Це не по нашій частині. До нас це не має відношення.

У подібних випадках між різноструктурними повідомленнями виявляються різні логічні, головним чином, причиннонаслідкові зв'язки.

Ідентифікація ситуації - це відображення в змісті висловлення якоїсь реальної ситуації шляхом одного з можливих способів її опису. В свою чергу, спосіб опису ситуації - це відображення в змісті висловлення тих ознак ситуації, що використані для її ідентифікації й узагальнені у вигляді змістовних категорій.[Паршин А. “Теорія і практика перекладу” 4 глава]

Для другого типу еквівалентності характерна ідентифікація в оригіналі і перекладі однієї і тієї ж ситуації при зміні способу її опису. Основою змістового ототожнення різномовних текстів служить універсальний характер відносин між мовою і екстралінгвістичною реальністю.

Подібно тому, як ті, що говорять на одній мові здатні ідентифікувати однакові ситуації, описані різними способами, так і білінгви-перекладачі фактично визнають мовні твори на різних мовах рівнозначущими на цій підставі, прирівнюючи їх при перекладі, незважаючи на відсутність відповідності між їхніми компонентами.

Другий тип еквівалентності представлений перекладами, змістова близькість яких до оригіналу також не ґрунтується на спільності значень використаних мовних засобів. Ось декілька прикладів перекладів такого типу:

Не answered the telephone.

Він зняв трубку.

You are not fit to be in a boat.

Тебе не можна пускати в човен.

You see one bear, you have seen them all.

Усі ведмеді схожі один на одного.

У прирівнюваних у цих прикладах різномовних висловленнях більшість слів і синтаксичних структур оригіналу не знаходить безпосередньої відповідності в тексті перекладу. Разом з тим можна стверджувати, що між оригіналами і перекладами цієї групи існує велика спільність змісту, ніж при еквівалентності першого типу. Зіставимо, наприклад, переклади:

(1) Thаt's a pretty thing to say. Посоромився б!

(2) Не answered the telephone. Він зняв трубку.

У (1) мова йде про зовсім різні явища, між якими не можна знайти якого-небудь реального зв'язку. Спільність оригіналу і перекладу полягає лише в тому, що в обох випадках можна зробити однакові висновки про емоційне відношення того, хто говорить до попереднього зауваження співрозмовника. В (2) непорівнянні мовні засоби оригіналу і перекладу фактично описують той самий вчинок, вказують на однакову реальність, оскільки говорити по телефону можна, тільки знявши трубку. В обох текстах мова йде про різне, але «про одне й те саме». Про такі висловлювання в побуті часто говорять, що вони «виражають іншими словами ту саму думку».

Для відносин між оригіналами і перекладами цього типу характерно:

1) непорівнянність лексичного складу і синтаксичної організації";

2) неможливість зв'язати лексику і структуру оригіналу і перекладу відносинами семантичного перефразовування чи синтаксичної трансформації;

3) збереження в перекладі цілі комунікації, оскільки, як ми вже зазначили, збереження домінантної функції висловлення є обов'язковою умовою еквівалентності;

4) збереження в перекладі вказівки на ту ж саму ситуацію, що доводиться існуванням між різномовними повідомленнями прямого реального чи логічного зв'язку, що дозволяє затверджувати, що в обох випадках «повідомляється про одне й те саме».

Причини зміни способу опису ситуації при перекладі

Широке поширення в перекладах еквівалентності другого типу пояснюється тим, що в кожній мові існують кращі способи опису визначених ситуацій, що виявляються зовсім неприйнятними для інших мов. По-англійському говорять: We locked the door to keep thieves out, а по-російському здається безглуздим описувати дану ситуацію подібним чином (замикати двері, щоб тримати злодіїв зовні), але цілком можливо сказати: «щоб злодії не проникли в будинок». Підкреслюючи неможливість для себе яких-небудь вчинків, англієць скаже: I am the last man to do it. По-російському неможливо відтворити подібне повідомлення, назвавши кого-небудь «останньою людиною, що здатна зробити що-небудь». Прийдеться описати в перекладі цю ситуацію іншим шляхом, наприклад: « Я ж, у всякому разі, цього не зроблю». Ось ще декілька прикладів опису «англійським способом», неприйнятним для російської мови: Give me Beethoven any time, He came off a poor second . і ін.

Необхідність встановлювати при перекладі еквівалентність на рівні ситуації може бути пов'язана і з тим, що в багатьох випадках члени мовного колективу постійно застосовують лише один спосіб опису визначеної ситуації. Особливо часто це має місце в стандартних мовних формулах, попереджувальних написах, загальноприйнятих побажаннях, вираженнях співчуття і т.д. Почувши прохання покликати кого-небудь до телефону, по-російському запитають: «Хто його запитує?», а по-англійському: Who shall I say is calling? Вказати, в яку сторону відкриваються двері, потрібно по-англійському написом "Pull" чи "Push", а по-російському - «До себе» чи «Від себе». Теоретично можна по-різному попередити про свіжопофарбований предмет, але по-російському обов'язково напишуть: «Обережно, пофарбовано», а по-англійському - "Wet paint".

Якщо ситуація, описана в оригіналі, повинна бути передана в ПМ лише одним строго визначеним способом, вибір варіанту перекладу відбувається ніби незалежно від способу опису даної ситуації в тексті оригіналу, і структура повідомлення в перекладі виявляється заздалегідь заданою. Звісно, що при цьому відповідні повідомлення в оригіналі і перекладі можуть мати однакову структуру лише у виняткових випадках, коли обов'язкові способи опису даної ситуації в обох мовах збігаються.

У більшості ж випадків обов'язковість чи перевага визначеного способу опису ситуації в ПМ пов'язана з заміною способу її опису в оригіналі, з встановленням у перекладі еквівалентності другого типу. Ось декілька прикладів таких замін з перекладів книг англійських і американських авторів:

Stop, I have a gun! (R. Bradbury) Стій, я буду стріляти.

Reduction on taking a quantity. (J. Galsworthy) Оптовим покупцям знижка.

Реtеr's face muscles tightened. (A. Hailey) Пітер стиснув зуби.

He left the ship on Tuesday. (J.K. Jerome) Він зійшов на берег у вівторок.

Take a better man than she is, better man than I've ever met, to get away with being insulting to me! (S. Lewis) He народилася ще та людина, яка могла б образити мене безнаказано.

Відмовлення від відтворення в перекладі ситуації, описаної в оригіналі, тобто використання еквівалентності не другого, а першого типу, обумовлюється лише необхідністю збереження при перекладі мети комунікації в тих випадках, коли описана ситуація не зв'язана у рецепторів перекладу з необхідними асоціаціями. У романі Дж. Брейна «Місце нагорі» герой, із презирством описуючи зовнішність молодої людини «з низів», говорить, зокрема, що в нього "the face behind the requests on Forces Favourites", тобто «обличчя людини, що посилає заявки для виконання по радіо в концерті для військовослужбовців». Подібна ситуація навряд чи буде сприйнята читачем російського перекладу як зневажлива характеристика. Тому перекладачі (Т. Кудрявцева і Т. Озерская) віддали перевагу встановленню еквівалентності з зовсім іншою ситуацією: «такі обличчя бачиш на плакатах...».

Деякі ознаки визначеної "ситуації можуть бути відомі членам колективу, що говорять, краще, ніж інші ознаки цієї ситуації. Російському рецептору добре відома часто цитуєма євангельська історія про те, як Христос нагодував п'ятьма хлібами і двома рибами п'ять тисяч чоловік, але йому може виявитися незрозумілим посилання на «повні кошики», що присутні у цій же історії, але згадуються рідко поза Біблією. Порівн.:

They found him over tea and one of these fishes which cover the more ground when eaten and explain the miracle of the seven baskets full. (J. Galsworthy)

Часто це має місце у відношенні ситуацій, зв'язаних з історією і культурою визначеного народу. По-російському битва при Геттисберзі невідома як «семиденна битва» (The Battle of the Seven Days), Наполеон як «людина долі» (The Man of Destiny), герцог Веллінгтон як «залізний герцог» (The Iron Duke), Шотландія як «країна коржів» (The Land of Cakes).

Особливо важливою є здатність визначеної ситуації викликати у рецепторів одного мовного колективу якісь додаткові асоціації, на підставі яких вони приходять до строго визначених висновків. Інакше кажучи, різні ситуації можуть одержувати в рамках культури даного колективу особливе значення, що відрізняєтьсяв від того значення, що мають ці ситуації для членів інших мовних співтовариств. Відомо, що в одних народів кивок головою означає ствердження, а в інших - заперечення. Звідси випливає, що опис цього жесту представники різних народів розуміють по-різному . Повідомлення, що хтось поїхав по правій стороні вулиці, свідчить для англійського рецептора про порушення правил і здається тривіальним для мешканця країни, де прийнятий правобічний рух.

Визначені асоціації часто закріплюються за ситуаціями, що пов'язані з подіями чи літературними творами, добре відомими членам одного мовного колективу, але мало знайомими іншим. Людина, що говорить по-російському не стане, як правило, порівнювати свого співрозмовника із сером Галахедом, але для англійського рецептора цей лицар Круглого Столу короля Артура досить відомий, щоб таке порівняння могло широко вживатися джерелами, що користаються англійською мовою: Не rolled over and sat up, rubbing Ms eyes. "What time is it?" "Almost noon," his brother answered. "You been playing Sir Galahad?"

Рецептор, що належить до іншої мовної спільності, часто не може цілком витягти інформацію, що міститься у вказівці на, здавалося б, добре знайому йому ситуацію, наприклад: ...the usual sprinkling of those who eat mutton four times a week. (J. Galsworthy)

Для російського рецептора, на відміну від англійського (в Англії баранина - найдешевше м'ясо), повідомлення, що хтось їсть баранину чотири рази на тиждень, ідентифікує ситуацію, що не дозволяє робити які-небудь висновки про соціальне чи майнове положення цієї людини.

Таким чином, незважаючи на екстралінгвістичний характер ситуації, її ідентифікація у висловленні володіє низкою особливостей, специфічних для кожного мовного колективу. Такі особливості впливають на характер еквівалентності при передачі цієї частини змісту оригіналу.[Комиссаров В.Н. “Теория перевода” ст 53-54]

Роль функціонально-ситуативного змісту висловлення в досягненні еквівалентності при перекладі

В описаному вище типі еквівалентності спільність змісту оригіналу і перекладу полягала в збереженні основних елементів змісту тексту. Як одиниця мовної комунікації текст завжди характеризується комунікативною функціональністю, ситуативною орієнтовністю і вибірковістю способу опису ситуації. Ці ознаки зберігаються й у мінімальної одиниці тексту - висловлювання. Іншими словами, у змісті будь-якого висловлення виражається якась ціль комунікації через опис якоїсь ситуації, що здійснюється визначеним способом (шляхом добору деяких ознак даної ситуації). В другому типі - перша і друга (ціль комунікації й опис ситуації).

Вираз «частина змісту» не означає «частина висловлювання» чи «зміст частини висловлювання». Зазначені частини змісту не розташовані у висловлюванні лінійно, один за одним, так щоб в одній частині висловлювання містилася б ціль комунікації, а в іншій - опис ситуації. Вони виражаються всім складом висловлювання, одна через іншу, створюючи ніби семантичну піраміду: інформація про відмітні ознаки деякої сукупності зв'язаних між собою об'єктів дає опис ситуації, а опис ситуації виконує визначену функцію.

Наявність у змісті висловлювання (тексту) інформації про ціль комунікації, ситуації і способі її опису відбиває специфіку мовної комунікації, її нерозривний зв'язок з цілеспрямованою діяльністю людей, що оточує дійсніст і форму відображення цієї дійсності в людському мисленні. Цей зв'язок універсальний для мовного спілкування на всіх мовах, і її універсальність багато в чому визначає можливість комунікативного прирівнювання різномовних текстів. Хоча, як було показано вище, мовна вибірковість перешкоджає часом збереженню в перекладі способу опису ситуації чи навіть вимагає заміни ситуації для передачі цілі комунікації оригіналу, існує принципова можливість у будь-якому перекладі забезпечити тотожність однієї, двох чи всіх трьох найважливіших частин змісту оригіналу.[Комиссаров В.Н. “Теория перевода”ст64-65]

Висновок

Еквівалентність орієнтована на відповідність створюваного в результаті міжмовної комунікації тексту визначеним параметрам, що задаються оригіналам.

Еквівалентність — це відношення результатів двох комунікативних актів-первинного і вторинного.

Еквівалентність відповідає на питання, чи відповідає кінцевий текст вихідному.

Еквівалентність завжди у відомій мірі націлена на ідеальний еталон; має на увазі вичерпну передачу змісту оригіналу на всіх семіотичних рівнях і в повному обсязі його функцій, чи стосовно до того чи іншого семіотичного рівня. Вимога еквівалентності носить, іншими словами, максимальний характер або стосовно тексту в цілому, або стосовно його окремих аспектів.

Зіставлення перекладів з їхніми оригіналами показує, що існує декілька типів еквівалентності, у кожному з який зберігаються різні частини змісту вихідного тексту. Вивчення рівнів еквівалентності дозволяє визначити, яку ступінь близькості до оригіналу перекладач може досягти в кожному конкретному випадку. Поняття еквівалентності розкриває найважливішу особливість перекладу і є одним з центральних понять сучасного перекладознавства.

Список літератури:

1. Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). — М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001, — 224 с.

2. Комиссаров В.Н. Слово о переводе. М., «Международные отношения", 1973.

3. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. Курс лекций. – М.:ЭТС. – 2000. – 192с

4. Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): Учеб.
   для ин-тов и фак. иностр. яз. - М.: Высш. шк., 1990. - 253 с.

5. Латышев Л.К. Курс перевода (эквивалентность перевода и способы ее до­стижения). - М., 1981

6. Паршин А. Теория и практика перевода

7. Пумпянский А.Л. Введение в практику перевода научной и технической литературы на английский язык

8. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация: (Учеб. пособие) — М.: Слово/Slovo, 2000. — 624 с

9. Федоров А. В. Основы общей теории перевода. - М., 1983.

10. Швейцер А. Д. Перевод и лингвистика. М., «Воениздат», 1973.

11. Catford J.С. A Linguistic Theory of Translation. Ldn., 1965.