ЗМІСТ

Вступ

1. Формування і структурні особливості комбінованих варіантів слова в українській мові

2. Лексико-семантичні групи комбінованих варіантів слова в українській мові

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Основною рушійною силою розвитку мовної системи є діалектична суперечність між наявними мовними засобами і потребами суспільства, що ростуть. В процесі розвитку і вдосконалення відбувається накопичення формальних засобів мови, що веде до порушення однозначності в області співвідношення плану змісту і плану виразу, в результаті чого одного значення набуває можливість реалізації в двох і більш модифікованих формах. Дане явище відображає суть формальної варіантності.

Необхідність глибокого і всебічного вивчення явища варіантності обумовлена його значенням для формування мовних норм і зумовлена активізацією наукового інтересу до питань культури мови, оскільки «доцільність /функціональність/ і варіативність представляють найважливіші сторони загальної проблеми культури мови, її серцевину».

Аналіз паралельних одиниць, що функціонують в мові, приводить до висновку про те, що їх варіантність може реалізуватися не тільки на одному із структурних рівнів, але і в прикордонних "міжрівневих" зонах або на декількох ступенях мовної ієрархії. При цьому варіюють одночасно акцентологічні, фонетичні, морфологічні і дериваційні ознаки лексем або частина цих ознак, наприклад: весняній – весняній - весінній, пелюстка – пелюсток, цвітіння – квітіння – квітнення і т.д.

Такі варіанти визначаються як комбіновані /КВ/.

У останні десятиліття питання варіантності мовних засобів постійно знаходяться у полі зору лінгвістів.

Ступінь вивченої явища комбінованій варіантності і пов'язаних з ним питань дають підстави визначити головні напрями даного дослідження:

1. Систематизувати комбіновані варіанти слова, що існують в українській мові.

2. Визначити шляхи їх виникнення.

3. Дати характеристику основним структурним типам комбінованих варіантів з урахуванням специфіки рівнів, на яких виявляється їх варіантність.

4. Досліджувати семантичні особливості і виділити основні лексико-семантичні розряди комбінованих варіантів слова.

5. Визначити місце комбінованих варіантів в системі тимчасової української мови з погляду їх нормативності і функціонування.

6. Проаналізувати стилістичні можливості варіантів змішаного типу.

1. ФОРМУВАННЯ І СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМБІНІРОВАНИХ ВАРІАНТІВ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

На формування комбінованої варіантності в українській мові великий вплив мають причини інтралінгвістичного та екстралінгвістичного порядку. Першорядного значення серед них набувають наступні:

• Постійний розвиток мови і вдосконалення його структури, що ведуть до зміни продуктивності паралельних акцентних, фонетичних, морфологічних і дериватів форм;

• взаємовплив нормованої літературної і діалектної мови;

• контакти української мови з іншими мовами;

• взаємодія співвідносних по значенню загальнолітературних, нормативних і розмовних елементів. Певна роль у формуванні комбінованих варіантів належить також індивідуальній мовній творчості.

На підставі визначення комбінованої варіантності як явища, що проектується одночасно на декілька мовних ярусів, виділяється дворівнева, трирівнева і чотирирівнева варіантність змішаного типу.

Дворівнева варіантність представлена шістьма групами.

Першу з них формують акцентуаційно-фонетичні варіанти /АФВ/ - лексичні одиниці, що реалізовують варіантні можливості паралельно на акцентуаційному і фонетичному рівнях мови: беськид – беськид – беськед – беськед – беськет – беськет, вдівство – вдівство – удівство – удівство, гугнявій – гунявій – гунявий.

Акцентуаційно-фонетичне варіювання в українській мові обумовлене:

• Взаємодією двох акцентних центрів в паралельних одиницях з різнооформленністю початкових кореневих або префіксних у – в;

• Звуковими відмінностями, в основі яких лежать якісні і кількісні зміни у складі приголосних фонем;

• З відмінностями у складі голосних фонем і приголосних фонем кореневої морфеми.

Акцентні коливання при цьому не порушують загальної акустичної зовнішності слів, що виражається у відсутності складового інтервалу або зсуву наголосу у АФВ не більше ніж на один склад.

Другу групу дворівневих КВ складають слова, що зберігають здібність до акцентуаційного варіювання в різних модифікаціях на морфологічному рівні, - акцентуаційно-морфологічні варіанти /АМВ/: засік – засік – засіка, тернослив – тернослив – терносливу - терносливу, ява – ява – яв. Акцентне варіювання властиво паралельним морфологічним формам чоловічого - жіночого, чоловічого - середнього, чоловічого - загального, жіночого - середнього роду, а також формам жіночого роду, що розрізняються типом відміни. Найбільш типове акцентне варіювання для двох-трьохскладових форм АМВ чоловічого і жіночого роду.

Акцентуаційно-дериваційні варіанти /АДВ/ є утвореннями комбінованого типу, що виникли в результаті існування в мові паралельних словотворчих засобів /суфіксів, набагато рідше - префіксів/ і що зберігають в одній або декількох паралельних формах дериватів акцентну дублетність: водопровід – водопровід – водовід, лощина - лощовина – лощовина, зимовий – зимовий – зимній.

АДВ мають два акцентні центри. Ними можуть бути: корінь і суфікс /іменник, прикметник, дієслово, прислівник/, корінь і флексія /іменник, прикметник/ суфікс і флексія /іменник, прикметник/, корінь і префікс /прислівник/, префікс і суфікс /прикметник/. Kpім того, акцентні центри можуть бути зосереджені і в межах суфіксальної частини /іменник/ або кореневої морфеми /прикметник/.

Формування фонетико-морфологічних варіантів /ФМВ/ є наслідком варіантних процесів, дія яких піддається лексема на фонетичному і морфологічному рівнях одночасно: блакить – блакит, сигара – цигара – цигаро, шосе – соше – соша.

На фонетичному рівні варіювання знаходить вираз в якісних і якісно-кількісних відмінностях складу голосних і приголосних фонем при звуковому оформленні кореневої морфеми, на морфологічному – в коливаннях свідчення роду, а також в коливаннях парадигми тієї або іншої родової форми. Варіювати може і такий морфологічний показник, як категорія числа.

Досить значну за об'ємом групу дворівневих КВ представляють варіанти фонетико-дериватів /ФДВ/: паромник – поромник – поромщик – поронник – поронщик, ворухливий – ворушливий – ворухливий – ворушкий, устигнути – встигнути – устигти – встигти.

Варіювання деривату імен іменників, прикметників, дієслів, говору і деяких інших частин мови може супроводжуватися фонетичним варіюванням при звуковій різнооформленності рівнозначних префіксів /у – в, від – од/ або кореневої морфеми – основного носія значення.

Варіювання лексичних одиниць на словотворчому рівні часто ускладнене морфологічним варіюванням: випадковість – випадок, мотоцикл – мотоциклет – мотоциклет, настрій – настроєність. Суть варіювання морфолого-деривату полягає в тому, що в рамках певних категорій роду і числа на морфологічному рівні варіюють дериваційні дублети, утворені за допомогою паралельних словотворчих засобів, а також тих, що виникли в результаті десемантизації окремих афіксів або параллельного використання в процесі деривату різних по морфемному складу основ. Паралельні деривати такого типу МДВ, основну частину яких складають іменники, варіюють в рамках чоловічого – жіночого, чоловічого – середнього, жіночого – середнього, чоловічого – жіночого – середнього роду або в межах однієї родової форми. До варіювання на морфологічному рівні підключаються також форми загального роду і категорії числа.

Трирівневі КВ представлені чотирма групами. Акцентуаційно-фонетико-морфологічні варіанти /АФМВ/: баклага – боклага – баклаг – боклаг, шеренга – шерега – шерег і под. розрізняються за трьома показниками:

• На акцентуаційному рівні – різними акцентними центрами

• На фонетичному рівні – якісними або якісно-кількісним складом голосних і приголосних в рамках кореневої морфеми

• На морфологічному рівні – паралельними родовими формами або парадигмальними характеристиками.

Другий тип трирівневих КВ репрезентують варіанти акцентуаційно-фонетико-дериватів /AФДB/: плеськуватій – пліськуватій – плеськатій – плеськоватій – пліськоватій. Для варіювання акцентуаційно-фонетико-деривату наступні закономірності: зсув центру наголосу з кореня на суфікс, з суфікса на флексію або з префікса на суфікс, звукове дублювання окремих префіксів або формальні відмінності в звуковому оформленні кореневої морфеми і синонімія словотворчих засобів, що беруть участь у формуванні АФДВ.

У окрему групу виділилися варіанти акцентуаційно-морфолого-дериватів /AMДB/: затішшя – затишок – затишок, розбіг – розбіг – розбіжка, самота – самотина – самотина– самотність. Акцентні позиції AMДB можуть бути зосереджені на корені і суфіксі, корені і флексії, корені і префіксі, префіксі і суфіксі, суфіксі і флексії або на кореневій морфемі. Морфологічне варіювання в даній групі КВ розповсюджується на категорії роду і числа. Співвідноситися можуть дві або три родові форми. Варіювання на морфологічному рівні може бути також наслідком розбіжностей парадигмальних показників АМДВ, що мають одну і ту ж родову форму. Як і в попередніх групах, варіантність деривату породжена головним чином співвідносністю ряду суфіксів і префіксів.

Останню групу трирівневих КВ представляють варіанти фонетико-морфолого-дериватів /ФМДВ/: помаранча – померанець – помаранч, убогість – вбогість – убозтво – вбожество – убозтво – вбозтво. Фонетичне варіювання в групі ФМДВ направлене на звукове преобразование префіксної морфеми /і – й, у – в, наявність-відсутність приставного в/ або кореня. До морфологічного варіювання понад усе схильна категорія роду ФМДB, що веде до співіснування рівнозначних форм чоловічого - жіночого, чоловічого - середнього, чоловічого - спільного, жіночого - середнього, чоловічого - жіночого - середнього роду.

При співволодінні родових показників можливе варіювання парадигм окремих ФМДВ. Передумови словотворчого варіювання закладені в існуванні розгалуженої системи паралельних засобів дериватів мови.

Найбільш складна взаємодія різнорівневих чинників спостерігається при варіюванні акцентуаційно-фонетико-морфолого-дериваційному: вололар - володар - влалар - владар - владіка - владник. Варіантні одиниці такого типа /АФМДВ/ відмічені такими показниками, як нейтралізація наголосу в суфіксальних формах /корінь-суфікс, корінь-префікс/; звукові відмінності в префіксній частині варіантів /наявність-відсутність приставного в/ або кореневій морфемі /пов'язані з повноголоссям-неповноголоссям, нерегулярністю вживання i - о і тому подібне/; паралелізм морфологічних форм чоловічого - жіночого, чоловічого - середнього роду, а також варіювання парадигм в межах кожної родової форми; словотворча дублетність окремих суфіксів, префіксів, десемантизація суфікса або різноморфемність виробляючої основи.

2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ КОМБІНОВАНИХ ВАРІАНТІВ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

У варіантних парах і рядах можуть поєднуватися як моносемантичні, так і полісемантичні компоненти, причому останні залучаються до сфери змішаного варіювання і в прямому і в переносном значенні, наприклад.: надлом, перен. – надломленість, чаювання - чай, перен..

Варіантна пара /ряд/ може формуватися наступним чином: моносемема + моносемема, моносемема + полісемема, полисемема + полісемема. У першому випадку семантичні параметри компонентів варіантного утворення комбінованого типу повністю співпадають. При об'єднанні у варіантній парі /ряду/ моносемантичної і полісемантичної одиниць семантичне поле першої полвністью залучається до сфери варіювання, а семантичне поле другої - лише частково. В області семантичного дотику дані одиниці і починають взаємодіяти. Полісемеми, що входять до складу паралельних двочленних або багаточленних утворень, можуть варіювати в одному, декількох значеннях або у всій сумі значень.

Семантичні відносини між компонентами багаточленних утворень досить складні: одні з них можуть бути по відношенню один до одного семантичними дублетами, інші – об’єднуються з рештою членів варіантного ряду на основі семантичної тотожності лише в одному або декількох із значень.

Нерідко одна і та ж полісемантична лексема бере участь у формуванні двох варіантних рядів: вишнівка ß вишняк à вишник – вишник, мудрість ß мудрощі à мудрування. Загальними для варіантних рядів можуть бути і два компоненти: гасниця ß гасник, гасник à гасило..

Характер семантичної взаємодії загального компоненту з членами двох варіантних утворень при цьому, як правило, різний.

Семантика накладає відбиток і на структуру варіантної освіти. Особливо слід зазначити роль афіксів, які не тільки беруть участь у формуванні варіантних утворень, але і диференціюють значення груп однокореневих варіантів, напр.: замішування – заміс і замішання – замішка, натягання – натяг і натягнення – натяжка. Змісторозрізнюючу роль грає у ряді випадків і наголос.

Варіантні відгалуження може мати також одна з омонімічних форм.

ВИСНОВКИ

Комбінована варіантність, як різновид формальної варіантності, на рівні слова є результатом надмірності форми і виявляється у вигляді мовної "асиметрії", що виникає в області співвідношення форми і змісту унаслідок нерівномірного розвитку цих категорій. Комбінована варіантність зосереджує, концентрує варіативні можливості слова, що виявляються на межі структурних рівнів мови або одночасно на декількох ярусах мовної ієрархії.

Єдина генетична база визначає ідентичність чинників, що породжують як однорівневу, так і комбіновану варіантність. Формування утворень змішаного типу може здійснюватися двома способами: за допомогою впливу на характер варіювання /через перетворення варіантності однорівневої у багаторівневу/ і шляхом безпосереднього встановлення варіантних зв'язків між лексемами.

Залежно від числа мовних ярусів, залучених одночасно в сферу варіювання, комбінована варіантність може бути двох-, трьох- і чотирьохрівневою.

Найбільш представницьким морфологічним класом в рамках КВ є іменники. Вони входять до складу 10 груп КВ, а у восьми з них є єдиними або переважними представниками. Значно обмеженіше число прикметників, охоплених комбінованим варіюванням. Одиничними випадками обмежується комбінована варіантність числівників, займенників, службових частин мови.

Комбіновані варіанти відрізняються від варіантів однорівневих повишеной акумулятивною варіантних властивостей. При змішаному варіюванні перетинаються внутрішньосистемні чинники різного порядку, дії яких піддаються лексема, варіюючи одночасно на різних рівнях мовної структури.

На акцентуаційному рівні - це дія акцентної аналогії, тенденція до вирівнювання наголосу в окремих групах слів, прагнення до вдосконалення ритмічної організації тексту; на фонетичному - можливість широкої реалізації диференціальних ознак фонем, тенденція до економії енергії артикуляції, задоволення естетичним вимогам мови; на морфологічному - прагнення до подолання граматичних аномалій, наслідків тривалого і складного процесу переходу від типів відміни за основами до сучасних відмін за родами; на рівні деривату - синонімічність словотворчих засобів і окремих способів словотворення, десемантизація афіксів, паралельне використання різноморфемних основ.

Семантична структура КВ різноманітна. У комбінованому варіюванні беруть участь моносемантичні і полісемантичні лексеми, третину яких складають семантичні дублети /тобто варіантні форми, що повністю співпадають у значенні/, а дві третини - лексеми, що співпадають не в повному об'ємі значень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кучеренко Л.І. Комбинированные варианты слова в украинском языке. – Автореф. дис. кандидата филол. наук. – Київ, 1988. – 21 с.

2. Словник української мови: в 11 т. – К: Наукова думка, 1970-1980. – Т. 1-11.