РЕФЕРАТ

з всесвітньої історії

Тема:

"Головні події Другої світової війни"

Луцьк

2010

План

Підготовка Німеччини до війни з СРСР

Готовність Радянського Союзу до відбиття агресії

Напад Німеччини

Ворог на підступах до Москви

Невдачі радянських військ у Криму і під Харковом

Головне-утримати оборону

Бої в Сталінграді

Підготовка операції

Ленінград прориває блокаду

Від Курська - до Дніпра

Операції радянських військ в 1944 р.

Вихід на кордон

Битва за Берлін

Підготовка Німеччини до війни з СРСР

До безпосередньої підготовки нападу на Радянський Союз німецьке командування приступило в кінці липня 1940. Кінцеву мету агресії Гітлер визначив наступним чином: «Знищити життєву силу Росії. Не повинно залишитися ніяких політичних утворень, здатних до відродження ». А 18 грудня 1940 р. він вже затверджує план війни проти СРСР, який отримав назву «Барбаросса». Стратегічною основою плану була ідея «блискавичної війни». Передбачалося завдати поразки Радянському Союзу в ході однієї короткочасної кампанії і закінчити війну до осені 1941 Така впевненість гітлерівського командування пояснювалася передували успіхами в Західній Європі. Фашистська Німеччина окупувала Норвегію за 63 дні, Францію - за 44 дні, Польщу - за 35 днів, Бельгію - за 19 днів, Голландію - за 5 днів, Данію - за 1 день.

Для досягнення цілей намічалося завдати потужного удару по основним силам Червоної Армії, зосередженим в західних районах країни, знищити їх і, стрімко просуваючись у глиб Радянського Союзу, зайняти в короткі терміни його найважливіші політичні та економічні центри. Особливе значення відводилося захопленню Москви. Кінцева мета операції, зазначалося в плані, - «відгородитися від Радянської Росії по лінії Архангельськ - Волга», і тоді, як розраховували німецькі стратеги, територія рейху ставала б недосяжною для нальотів радянської авіації.

У гітлерівського командування не викликало сумнівів, що виконання цього плану повинне привести до повної поразки Радянського Союзу у війні та створення умов для вторгнення німецьких військ на Британські острови, захоплення англійських колоній на Близькому і Середньому Сході, прориву до Індії.

Ще до розв'язування війни в Європі Німеччина володіла високорозвиненою промисловістю. А повністю підпорядкувавши економіку захоплених країн і поставивши під контроль економіку своїх європейських союзників. Німеччина значно збільшила свій військово-економічний потенціал. Були накопичені великі запаси міді, цинку, свинцю, нафти. Різко збільшилось виробництво озброєнь, різної бойової техніки. Зміцнилися збройні сили, загальна чисельність яких до червня 1941 становила 7254 тис. осіб. Причому ставка робилася не на кількісне, а на якісну перевагу. Німецькі дивізії, повністю укомплектовані і оснащені сучасним озброєнням, отримали досвід боїв у Європі. Офіцерський корпус вермахту, вихований на вікові традиції, відрізнявся хорошою фаховою підготовкою. Німецький солдат був дисциплінований, завзятий у виконанні поставлених бойових завдань. Особовий склад армії піддавався потужної пропагандистської обробці. Німцям постійно вселяли думка, що вони «вища раса», якій «сам бог наказав панувати» над іншими народами. Вихваляли «неперевершене могутності» Німецьких збройних сил і їх« непереможність ».

Напучуючи своїх генералів перед майбутньою війною з Радянським Союзом, Гітлер у кінці березня 1941 відзначав, що ця «війна різко відрізнятиметься від війни на Заході. На Сході жорстокість є благом на майбутнє. Командири повинні піти на жертви і подолати свої коливання ».

Готовність Радянського Союзу до відбиття агресії

Небезпека імперіалістичної агресії, особливо посилилася, коли до влади в Німеччині прийшов фашизм, змусила партію і уряд зміцнювати обороноздатність країни.

У роки передвоєнних п'ятирічок вводилися в дію все нові і нові промислові підприємства, причому значна їх частина на сході країни. Це дозволило в роки війни розгорнути тут велике військове виробництво.

Різко зросли асигнування на військові потреби. У 1939 р. вони склали 25,6%, в 1940 р.-32, 6%, в 1941 р.-43, 4% загального державного бюджету. Швидкими темпами розвивалося виробництво танків, літаків, кораблів, боєприпасів. Почався масовий випуск нових типів бойових швидкісних винищувачів і бомбардувальників (МІГ-3, ЯК-1, ЛаГГ-3, По-2, Іл-2), важких танків КВ і середніх - Т-34, завершилося конструювання перших зразків реактивних установок. Вітчизняне суднобудування було переорієнтоване на випуск легких надводних кораблів і підводних човнів.

Проте, на жаль, значна частина цієї нової техніки надійшла до радянських воїнів не до літа 1941 р., а пізніше, за що багато хто з них заплатили життям. Чималу роль тут відіграли репресії відносно керівників промисловості, конструк-, торів військової техніки, інженерів.

Проте істотною слабкістю Червоної Армії була стала наслідком масових репресій 1937-1939 рр.. низька професійна підготовка кадрів командирів. До початку війни лише 7% командирів збройних сил мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли навіть повного курсу в середніх військово-навчальних закладах. Начальник генштабу німецького Гальдер записав у травні 1941 р. у своєму щоденнику: «Російський офіцерський корпус виключно поганий. Він виробляє гірше враження, ніж у 1933 році. Росії буде потрібно 20 років, поки вона досягне колишньої висоти ». Важку школу сучасної війни командним кадрам нашої армії довелося проходити на її полях.

Масові репресії командного складу породили й інші негативні явища: з одного боку-зайву боязкість у частини, що залишилися командирів, а з іншого - надмірне завзяття, устремління вирішити завдання будь-якими засобами. Військова доктрина, якої керувалося командування Червоної Армії, носила яскраво виражений наступальний характер. Головним стало гасло - «розгромити ворога малою кров'ю на його території». Будь-які висловлювання про можливість тривалих оборонних дій кваліфікувалися як дії ворогів народу.

Радянська військова розвідка, закордонні антифашисти, допомагали нашій країні, наполегливо попереджали про наступають щів загрозі. Точну дату нападу Німеччини на Радянський Союз повідомив у Москву розвідник Р. Зорге. Розвідці вдалося встановити основні напрямки передбачуваних наступів німецько-фашистських армій. А на кордоні відбувалися для багатьох незрозумілі події. У прикордонній смузі вільно роз'їжджали на автомашинах переодягнені у цивільному одязі німецькі офіцери, які отримали дозвіл Радянського уряду нібито на розшук могил за хороненних тут німецьких військовослужбовців часів першої світової війни. Нерідкі були випадки порушення німецькими літаками радянського повітряного простору. Стріляти по них було категорично заборонено. Був випадок, коли радянські солдати на нашій території затримали німецький літак, що зробив вимушену посадку, обладнаний новітньою фотоапаратурою. На плівки були зняті мости та залізничні вузли на Київському напрямку. Про все це було повідомлено в Москву. Однак Наркомат оборони розпорядився відпустити екіпаж з літаком, давши в супровід два наших винищувача.

Напад Німеччини

Гітлер і його військове керівництво не сумнівалися у швидкій перемозі. У першій половині 1941 на західному фронті ніяких бойових дій фактично вже не велося і гітлерівське командування отримало можливість зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил, озброєння і бойової техніки - до 5,5 млн. солдатів і офіцерів Німеччини, країн-сателітів і союзників. 190 дивізій розгорнулися на всьому протягом від Баренцового до Чорного моря. Їх повинні були підтримувати з повітря чотири з п'яти німецьких повітряних флотів.

Згідно з планом «Барбаросса» німецько-фашистські війська, які готувалися до наступу, становили три групи армій: «Північ», «Центр» і «Південь» - перед кожною з яких стояли свої особливі завдання.

Група армій «Північ» наступала зі Східної Пруссії в напрямі на Даугавпілс, Псков, Ленінград з метою знищити радянські війська в Прибалтиці, захопити порти на Балтійському морі.

Реально нависла небезпека. Тільки сам народ з його стійкістю, самовідданістю, справжньою любов'ю до Батьківщини, готовністю віддати життя в ім'я її благополуччя міг врятувати Вітчизну. Люди прагнули віддати всі свої сили для досягнення перемоги над агресором.

На всьому протязі фронтів часто під артилерійським обстрілом і бомбардуваннями мільйони радянських людей, в основному жінки, разом з військовими частинами рили окопи, протитанкові рови * споруджували вогневі точки, лісові завали, бліндажі, дротяні загородження. У прифронтових районах формувалися винищувальні батальйони і групи для боротьби з диверсантами і парашутистами. Десятки тисяч добровольців в різних містах несли службу повітряного спостереження, чергували на дахах підприємств і будинків. Країна напружувала всі сили. Тим не менше у тилових районах країни охоронялася мережа безлічі таборів ГУЛАГу. З початком війни ГУЛАГівського промисловість набула особливого значення: різні види копалин, необхідних для військового виробництва, добувалися тільки на рудниках ГУЛАГу. Трагічне існування мільйонів людей, висока смертність від виснаження - і важка праця, який так потрібен був країні. В'язні ГУЛАГу рвалися на фронт, але вони як і раніше утримувалися за колючим дротом. На їх охорону були відвернуто значні сили військ НКВС, молоді, здорові чоловіки замість фронту опинилися в глибокому тилу, охороняючи своїх же страждають співвітчизників. А в ці місяці Сталін посилав послання британському прем'єру У. Черчіллю, вимагаючи присилання британських дивізій для боротьби з німцями на радянсько-німецькому фронті.

Ворог на підступах до Москви

На кінець вересня 1941 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників досягли значних успіхів на ленінградському і київському напрямах, подолали опір сил Червоної Армії в Смоленськом битві. Протягом 30 вересня - 2 жовтня 1941 р. на різних ділянках Брянського, Західного і Резервного фронтів, обороняли московське напрямок, німецько-фашистські війська завдали ряд ударів і прорвали оборону. Прорив німецьких танкових клинів обнажил вражаючу істину: дорога на Москву противнику була открита. Почему це сталося? Відповідно до плану вирішального наступу на Москву, що отримав кодову назву «Тайфун », група армій« Центр »до кінця вересня зосередила до половини всіх сил, що знаходилися на радянсько-німецькому фронті, створивши проти трьох радянських фронтових об'єднань значна перевага сил, який вчасно не був помічений. Розташування ж радянських військ було вкрай невдалим, за принципом лінійної оборони, а резервів за першими ешелонами майже не було. Командувачі фронтами І.С. Конов і С.М. Будьонний діяли розрізнено, після того як позначився прорив, не зуміли прийняти рішення про своєчасне відправленні. І хоча Конов зв'язався з Генштабом, але його начальник Б.М. Шапошников віддати розпорядження на відведення військ не зважився. Тоді Конов з'єднався особисто зі Сталіним. Знову була викладена прохання про відвід зазнали поразки військ на один з тилових рубежів. У відповідь Сталін раптом почав говорити про себе в третій особі: «Товарніщ Сталін не зрадник, товариш Сталін не зрадник, товариш Сталін - чесна людина. Вся його помилка в тому, що він занадто довірився кавалеристам... »На цьому розмова була перервана. Через добу необхідний наказ був все ж таки віддано, проте дорогоцінні години виявилися втрачені. Розгубленість Головнокомандувача, звична скутість ініціативи підлеглих обійшлися дорого: п'ять армій Західного і Резервного фронтів опинилися в оточенні. Доля оточених була героїчна і трагічна одночасно. Ведучи запеклі бої в оточенні, вони протягом декількох тижнів сковували 28 дивізій противника. Проте вийти з оточення вдалося небагатьом. За німецькими даними, у полон потрапило 663 тис. осіб. Шлях до Москви виявилися відкритими. Небезпека наростала. 8 жовтня ДКО за підписом Сталіна приймає рішення про складання списку підприємств Москви, які повинні бути заміновані, виникає питання про можливість залишення столиці. Відбувається зміна командування Західним фронтом. На чолі його стає Г.К. Жуков. Зміщеного зі свого поста І.С. Конєва, за розпорядженням Сталіна, намагалися передати суду військового трибуналу, бажаючи, як і колись, перекласти відповідальність за поразку на інших. Але в настільки критичній обстановці Жуков наполіг на скасуванні цього рішення, більше того, І.С. Конєв був призначений заступником командувача Західним фронтом.

Довелося по суті заново створювати фронт, приймати найрішучіших заходів по виправленню становища на ділянках. Терміново були сформовані і кинуті в бій чотири дивізії народного ополчення, курсанти військових училищ - подільських та ім. Верховної Ради. Це була тактика затикання дірок, але іншого виходу не було. Слабо озброєні, усвідомлювали, що перший бій для більшості з них стане останнім, вони полягли під Москвою, але на кілька днів загальмували просування групи армій «Центр». Було необхідно виграти час. З Далекого Сходу до Москви прибули три стрілецькі і дві танкові дивізії, що стало можливим після повідомлення з Токіо радянського розвідника Р. Зорге про те, що в 1941 р. «японський уряд вирішив не виступати проти СРСР».

15-16 листопада розпочався другий етап наступу групи армій «Центр» на Москву. Ворожі війська стрімко розвивали наступ на Клин. Резервів у цьому районі у Ставки не було. Одночасно німецько-фашистські війська завдали потужного удару в районі Волоколамська. Бої були дуже важкими. Особливо завзято билися воїни стрілецьких дивізій І. В. Панфілова, А.П. Бєлобородова, кавалеристи Л.М. Доватора, Л.А. Бєлова.

16-а армія повільно відходила. Обстановка критична. Сталін дзвонить Жукову, запитує: «Ви впевнені, що ми утримаємо Москву?» «Москву, безумовно, утримаємо. Але потрібно ще не менше двох армій і хоча б 200 танків », - відповів командувач фронтом.

23 листопада танки противника увірвалися в Клин. Під загрозою оточення частині 16 - ї армії відійшли. Становище фронту було надзвичайно складним, утворилися дуже слабкі місця. Сталін нервує. Якимось чином йому надійшли відомості, що наші війська залишили місто Дєдовськ, а це зовсім близько від Москви. Верховний наказує Жукову особисто організувати контратаку і повернути Дєдовськ. Командувач намагається заперечити, доводячи, що сталася помилка і німці зайняли всього лише село Дідове. Але Сталін не хоче слухати. «Заперечувати в подібній ситуації не було сенсу», - згадує Г.К. Жуков. Хоча повертати зайняті німцями кілька будинків села було так-тично недоцільно, стрілецька рота з двома танками звільняє село. Подібні випадки вносили ще більшу напругу в дуже складну обстановку оборони міста.

Розгорнувши ударні угруповання на широкому фронті і далеко замахнувшісь своїми броньованими кулаками, противник у хід наступу на Москву розтягнув війська з фронту до такої міри, що у фінальних боях на ближніх підступам до столиці вони втратили пробивну здатність. Вперше за всі попередні кампанії фашистські війська несли непоправні втрати.

Що ж зупинило «Тайфун» в снігах Підмосков'я? Гітлерівські стратеги звинувачували в цьому сильні морози, які виводили з ладу мотори, відсутність зимового обмундирування, однотипність оперативно-тактичних рішень, завзятість Гітлера і т. д. Під. Москвою для німців вперше почалися дні найбільших випробувань, бойовий дух німецьких солдатів помітно падав. Німецький єфрейтор писав з-під Москви: «Ми крокуємо по німецьких трупах і залишаємо у снігових заметах своїх поранених. Сьогодні ми крокуємо по трупах тих, хто поліг попереду, а ранком ми станемо трупами, І нас також розчавлять знаряддя і гусениці ». Виявилося втрачені бойова і тактична перевага німецьких військ.

Контрнаступ радянських військ, і останніх числах листопада 1941 Г.К. Жуков запропонував без паузи в оборонних боях перейти в контрнаступ. Військам ставилося завдання розгромити ударні угруповання армій «Центр »І усунути безпосередню загрозу Москві.

6 грудня частини Червоної Армії завдали контрудару по передовим угруповань німецько-фашистських військ на північ і на південь від столиці. Наступ розгорнувся на смузі 1000 км, від Калініна до Єльця. Радянські війська наступали на рівного по чисельності противника. За перші три дні вони просунулися на 30-40 км. Натхнення наступаючих заповнювали відсутність техніки. Противник тримався стійко, але позначалася непідготовленість до ведення військових дій в зимових умовах, недолік резервів. Гітлер звалив невдачі на військове командування і, відсторонивши від займаних посад частина вищих генералів армії, прийняв верховне командування на себе. Але це не привело до істотних змін. Наступ Червоної Армії тривало, і до початку січня 1942 ворог був відкинутий від Москви на 100-250 км. Радянські солдати звільнили Калінін Безпосередня загроза Москві було усунено. Це був перший великий поразку гітлерівців у другій світовій війні означала повний крах плану «блискавичної війни». На початок 1942 співвідношення сил на радянсько-німецькому фронті перебувало в стані зразкового рівноваги. У цій обстановці дуже важливо було думку військових фахівців Однак Верховний віддає директиву про початок наступу на всіх фронтах, щоб закінчити розгром супротивника в 1942 р. Наступ не вдалося, тим більше що до середини лютого німецьке командування перекинуло із Західної Європи свіжі дивізії і стабілізувало становище на фронті. Проте після краху «бліцкригу» Німеччина залишилася без будь-якого довгострокового плану військових дій, виявилася перед фактом затяжної війни. Та й сили німецького вермахту були вже не ті.

Наступальні операції Червоної Армії зими 1941-1942 рр.. Показали радянському командуванню, що досвіду проведення великих наступальних операцій бракувало. Відставало і технічне забезпечення - наявність танкових і повітряних армій, артилерійських резервів. Але головне в тому, що перемога радянських військ під Москвою розвіяла міф про непереможність гітлерівських військ.

Невдачі радянських військ у Криму і під Харковом

Наприкінці квітня закінчилося невдачею наступ наших військ у Криму. До його початку Кримський фронт мав істотне матеріальну перевагу над противником - майже полуторное по гарматах і мінометів, майже подвійне по танках. Проте командувач фронтом генерал Д. Т. Козлов розтягнув війська в одну лінію, впритул підтягнувши їх до позицій німецько-фашистських військ. Він не зумів протистояти втручанню в свої справи члена Військової ради фронту Л.3. Мехліса, близького до Сталіна людини. Зарозумілість і нетерпимий, малограмотний у військовому відношенні чиновник, якого не поважали, але боялися скрізь, де б він не з'являвся, безсоромно віддавав розпорядження чисто військового характеру.

Командувач 11-ї німецької армії генерал Манштейн, правильно вибравши момент, ввівши у справу численну авіацію, прорвав оборону радянських військ. Довелося залишити Керч, а це серйозно ускладнило обстановку в Севастополі, захисники якого вели напружену боротьбу. Після 250 днів легендарної оборони місто було залишено. Під час евакуації багато захисники Севастополя загинули або потрапили в полон, невеликим групам вдалося пробитися з міста і приєднатися до партизанів.

28 червня 1942 противник почав рух на Волгу і Північ-мий Кавказ. Німецькі частини прорвали оборону. Частина радянських військ опинилася в оточенні. У середині липня гітлерівці вийшли до великої закруті Дону. Знову зазвучали гіркі зведення про залишення міст. Над країною знову нависла смертельна небезпека. Перед радянськими бійцями стояло завдання у що б то не стало зупинити агресора. Це пролунало в наказі Верховного Головнокомандувача від 28 липня 1942 р., відомого як наказ № 227: «Ні кроку назад!» Оцінюючи становище як вкрай важкий, наказ вводив жорстокі покарання за відступ без розпорядження згори. Командири і комісари, які допустили це, оголошувалися зрадниками Батьківщини. За зразком німецьких військ позаду частин, які вважалися нестійкими, розташовувалися так звані загороджувальні загони. Однак, незважаючи на жорстокі заходи, наказ не давав упевненість, що сусідні частини не будуть відступати. Занадто сильна була боязнь потрапити в оточення. Але в документі, як і колись, вина за невдачі і помилки покладалася виключно на командувачів фронтів, політпрацівників, командирів і рядових бійців.

Головне - утримати оборону

Оборонна битва за Сталінград тривало чотири місяці: з 17 липня по 18 листопада 1942 Після поразки радянських військ під Харковом і Воронежем противник повністю опанував ініціативою і тиснув частини Червоної Армії, володіючи чималим перевагою. Гітлер і його оточення планували захоплення низин Волги і Кавказу. Німецьке командування підтягувало додаткові резерви, перш за все армії союзників - угорців, італійців і румун. Одночасно тривало наступ на Кавказ, де в кінці серпня передові групи альпійських підрозділів навіть зуміли підняти прапор нацистської Німеччини на вищій точці Кавказу - горі Ельбрус.

23 серпня німецький танковий клин, прорвавши оборону ослаблених у боях частин Червоної Армії, вийшов до Волги. Авіація противника порушила телефонно-телеграфний зв'язок з Москвою. Доповідь про прорив до Волги довелося робити по радіо відкритим текстом. Для оборони міста спішно були висунуті робочі загони, винищувальні батальйони, загони народного ополчення, тилові частини. Зусиллями деяких частин Сталінградського фронту робилися спроби завдати контрудари, але для них не вистачало ні танків, ні авіації. З Ставки прийшов наказ всіма силами утримувати місто:

Мобілізуйте бронепоїзда і пустіть їх круговою залізницею Сталінграда. Бийтеся з противником не лише вдень, але і вночі... »

Бої в Сталінграді

Гітлерівці наполегливо рвалися до міста, і їм вдалося увірватися в нього не тільки з півночі, але і з півдня. З 12 вересня бої йшли вже в Сталінграді. Оборону міста здійснювали частини 62-ї (командувач - генерал В.І. Чуйков) і 64-ї (командуючий - генерал М.С. Шумілов) армій. Німецько-фашистські війська зробили чотири спроби штурму міста одну за одною. Генерал Чуйков, призначений командувати 62-ю армією, лише нещодавно повернувся з Китаю, де він був військовим радником. Він так описував свої перші враження від міста, в якому йшли безперервні бої: «Недосвідченому в боях людині здалося б, що у палаючому місті вже немає місця для життя, що там все зруйновано, все згоріло. Але я знав: на тому березі триває бій, йде титанічна боротьба».

У ніч на 15 вересня положення обороняються погіршився настільки, що свіже підкріплення - в дивізію генерала О.І. Родімцева (мав досвід керівництва вуличними боями на вулицях Мадрида в 1936 р.) довелося кидати в бій відразу ж після переправи. Кожен будинок ставав фортецею, в якій часом протиборчі сили наполегливо боролися за кожен поверх. Німцям здавалося, що місто ось-ось буде захоплений. Але цього не відбувалося.

Наведемо уривки зі щоденника німецького офіцера: «1 вересня: невже росіяни дійсно збираються битися на самому березі Волги? Це ж просто безумство... 11 вересня: безрозсудна впертість... 13 вересня:... Дикі звірі. 16 вересня:... Це не люди, а чорти. 27 жовтня: росіяни - це не люди, а якісь залізні істоти. Вони ніколи не втомлюються і не бояться вогню... 28 жовтня:.. Кожен солдат вважає себе приреченим».

На початку листопада Гітлер виступив з промовою, в якій заявив: «Я хотів вийти до Волги в певному місці, біля певного міста. Сталося так, що це місто носить ім'я самого Сталіна... Я хотів взяти це місто. Не роблячи перебільшених заяв, я можу сказати вам, що ми його захопили. Тільки невелика частина поки ще не в наших руках ». Гітлер поквапився: місто встояло.

Чому ж гітлерівські війська не змогли взяти Сталінград ні з ходу, ні в результаті неодноразових спроб штурмувати місто? Адже в аналогічних ситуаціях вони опинялися під Ленінградом, під Москвою, коли, здавалося б, до цілі було кілька кроків. Можна говорити про прорахунки і фатальних помилках самого Гітлера, критикувати дії його генералів, але не можна не бачити, що у вирішальні моменти місто встояв з волі й самопожертви радянських воїнів. У Сталінградській обороні бійці і командири виконували такі завдання, які, за словами Чуйкова, здавалися «вище сил людських».

Підготовка операції

Того ж дня, коли почалися бої за місто, - 12 вересня Генштаб приступив до розробки наступаючи операції під Сталінградом. Передбачалося завдати такого удару по німецько-фашистських частинах, який різко змінив би стратегічну обстановку. Справа в тому, що 6-а армія Паулюса н 4-а танкова бригада Гота з'явилися вістрям гігантського клину, втягнулися в місто і загрузли там. Сторони цього клина, що простягнулися на сотні кілометрів, складалися з італійських, угорських, румунських військ. Ці частини були гірші озброєні, менш досвідчені. Їх солдати не хотіли вмирати за чужі їм інтереси. Саме тут, біля основи клину, і планувалося завдати ударів. Сили для цього повинні були бути сформовані до листопада. Все залежало від того, чи утримаються захисники Сталінграда ще два місяці. Контрнаступ під Сталінградом готувалося ретельно, з дотриманням усіх правил секретності. Звичайно, слабкість в розташуванні своїх військ бачили і німецькі генерали, проте вони вважали, що для великої наступальної операції сил у Червоної Армії не вистачить. У наказі німецького командування говорилося: «Самі росіяни в ході останніх боїв були серйозно ослаблені і не зможуть взимку 1942 / 1943 розташовувати такими ж великими силами, які були у них в минулу зиму ». Але ворог помилився. До моменту переходу Червоної Армії в контрнаступ загальне співвідношення в чисельності військ на цій ділянці боротьби було рівним, а на напрямках головних ударів вдалося створити подвійне і навіть потрійну перевагу. Радянські війська під Сталінградом отримали достатню кількість сучасних танків, літаків. Ентузіазм воїнів підкріплювався надійною зброєю.

Операція складалася з двох основних етапів: на першому передбачалося прорвати оборону противника, створити міцне зовнішнє кільце оточення; на другому - знищити оточеного противника, якщо він не прийме ультиматуму про здачу. Для цих цілей залучалися сили трьох фронтів: Південно-Західного (генерал М. Ф. Ватутін), Донського (генерал К. К. Рокоссовський) і Сталінградського (генерал А. І. Єременко).

Контрнаступ червоної Армії. Контрнаступ почалося 19 листопада 1942 калиткою підготовкою, потім в справу були введені танкові й механізовані частини. На п'ятий день настання передові частини Південно-Західного і Сталінградського фронтів з'єдналися. Значне угруповання німецьких військ, що налічувала більше 250 тис. людина, опинилася в оточенні.

Прохання командуючого 6-ї німецької армії Паулюса про відведення військ були зустрінуті відмовою. В одному з наказів Гітлера говорилося: «Війська 6-ї армії, оточені в Сталінграді, надалі будуть іменуватися військами фортеці Сталінград».

Гітлерівське командування, намагаючись деблокувати оточені Бейсіка ударом ззовні, створює групу армій «Дон» на чолі з, яка починає прорив до сталінградської угруповання. Проти що рветься на допомогу Паулюсу Манштейна Ставка повертає 2-у гвардійську армію генерала Р.Я. Малиновського.

Бої набувають все більшої запеклість як у зовнішньому, так і у внутрішньому кільці. Але сили ворога виснажилися, він змушений був перейти до оборони. Як пізніше писав у мемуарах Манштейн, «розпочата 12 грудня спроба виручити 6-ту армію зазнала невдачі... Спроба деблокада зірвалася ». В результаті успішних дій Південно-Західного і Сталінградського фронтів були розгромлені основні сили 8 - ї італійської армії, З-й і 4 - ї румунських армій. Створилися умови для наступу на Ростов, в тил німецько-фашистським військам, що діяли на Північному Кавказі. Змінювалася і вся обстановка на південному напрямі.

10 січня 1943 радянські війська під командуванням К. К. Ро-к Оссовського приступили до ліквідації оточеного під Сталін - гадом угруповання противника. Німецькі частини були деморалізовані. Спроба організувати постійно діючий повітряний міст до оточених була зірвана радянською авіацією.

Оточені німецькі частини голодували та на власні очі бачили повне Ц нерозуміння їх положення з боку Берліна. Наприкінці грудня 1942 їм було доставлено 5 т цукерок, 200 тис. брошур відділу пропаганди вермахту. Нарешті, щоб підкріпити падаючий дух оточеній 6 - ї армії, Гітлер присвоїв її командуючому звання «генерал-фельдмаршал». Сам Паулюс розмовах зі своїм ад'ютантом В. Адамом так оцінив те, що відбувається: «Цим підвищенням Гітлер тільки хоче забезпечити мені кінець». А потім продовжив: «Друк голодної смерті видно всюди. На перев'язувальних пунктах лікарі запевняли мене, що голод і морози завдають більше втрат, ніж дії противника... Але за межами котла для оцінки положення знаходять лише красиві слова ».

Але перемоги розкрили та інше. Вони поставили Сталіна перед необхідністю передати реальне керівництво військовими діями групі талановитих воєначальників, серед яких виділялися Г.К. Жуков, А.М. Василевський, К.К. Рокоссовський, І. С. Конєв та інші. Однак, залишаючись на посаді Верховного Головнокомандувача і Голови ГКО, Сталін, як і раніше користувався неосяжним впливом. Нерідко він особисто затівав інтриги проти деяких воєначальників, намагаючись посварити їх, посіяти насіння недовіри. Так, він вирішив зіштовхнути Конєва та Жукова. Ще в ході війни були незаконно арештовані деякі офіцери, які працювали в штабі Жукова.

Взимку і навесні 1943 р. наступ під Сталінградом переріс у загальний стратегічний наступ, що тривало до кінця березня. Супротивник був відкинутий на 600-700 км і змушений був перекидати на радянсько-німецький фронт частини з заходу. І хоча в ході напруженої боротьби радянським військам довелося знову залишити Харків і Бєлгород, але повернути собі стратегічну ініціативу противник уже не міг.

Ленінград прориває блокаду

Найбільш вражаючою перемогою після Сталінграду був прорив блокади Ленінграда. З блокади були вирвані радянські люди - ленінградці, весь цей час героїчно захищали своє місто. У безприкладної в історії епопеї Ленінграда, його жителів, захисників самим трагічним періодом була зима 1941-1942 рр.. Весь тягар голодного існування в промерзлому, блокованому місті лягла на плечі пересічних ленінградців. За роки блокади близько 850 тис. мирних жителів міста загинули від голоду, холоду, бомбардувань і артобстрілів. Жертви могли бути значно меншими, якби керівництво Ленінграда на чолі зі Ждановим своєчасно подбала про організацію оборонних рубежів на ближніх і дальніх підступах до міста в 1941 р., прийняв би до яких заходів по своє-тимчасової евакуації жителів і збереження продовольчих запасів. Продовольство було зосереджено в старих, не захищених з повітря Бадаєвський складах, і досить було однієї масованої бомбардування, щоб приректи місто на голодну смерть.

Для гітлерівців питання про долю Ленінграда вирішувалося однозначно: у будь-якому випадку місто повинно було піддатися повного руйнування. Не зумівши захопити місто штурмом, фашистське командування було впевнене, що місто безсумнівно впаде. Один з викритих німецьких агентів на допиті показував: «З появою в Ленінграді продовольчих (у зв'язку з обороною) утруднень намічалося використовувати такі форми, як« голодні бунти », заклик до розгрому булочних, магазинів, організувати демонстрації жінок до лінії фронту з вимогою відкрити фронт і припинити опір німцям ».

Від Курська - до Дніпра

Сторони накопичували сили. Навесні 1943 р. на фронті встановилося відносне затишшя. Обидві вию-міни сторони готувалися до продовження боротьби. Провівши тотальну мобілізацію ресурсів Європи, гітлерівська Німеччина збільшила військову виробництво. Заповнивши понесені людські втрати, німецькі війська на сході отримали нові танки типу «тигр» і «пантера», штурмові гармати «Фердинанд», більш досконалі літаки.

Велика робота проводилася і по зміцненню радянських збройних сил. Завдяки зусиллям танкової промисловості вдалося сформувати велику кількість танкових і механізованих корпусів. У війська надходили самохідні артилерійські установки. Створювалися потужні авіаційні з'єднання. Але головне - перемога під Сталінградом вселила впевненість, що хід війни можна рішуче змінити на користь Радянського Союзу. Ставка спочатку схилялася до організації широкої наступальної операції на південно-західному напрямку. Сталін наполягав саме на такому варіанті. Проте Г.К. Жуков, А.М. Василевський вважали, що особливу увагу слід було приділити Курській дузі. Так називався виступ лінії фронту, обернений у бік заходу, що займали війська двох фронтів: Центрального (К.Д. Рокоссовський) і Поройежского (Н. Ватутін). Саме тут гітлерівське командування планувало завдати удару. Два потужних танкових клину повинні були прорвати оборону радянських військ у підстав виступу, оточити наші частини, створити загрозу Москві. Перемогою на цій ділянці фронту противник розраховував змінити стратегічну ситуацію на свою користь. І хоча ініціатива в плануванні великих операцій все ще належала німецькому командуванню, її масштаби різко звузилися. Якщо в 1941 р. операції планувалися по всьому фронту, в 1942 р. - на одному стратегічному напрямі, то в 1943 р. - тільки на вузькій ділянці. Для Німеччини операція «Цитадель» (таку кодову назву отримав план наступу на Курській дузі) була, по суті, останнім шансом досягти перемоги. Найбільш далекоглядні генерали вермахту розуміли, що невдача не дасть можливості надалі проводити великі наступальні операції. Так, Манштейн наказав будувати оборонні укріплення за Дніпром навіть без санкції Гітлера. Але все ж таки резолюція наступати переважала серед німецького генералітету.

Курська битва. У ніч з 4 на 5 липня Рокоссовскому доповіли, що захоплений німецький полонений показав: через декілько годин почнеться наступ. У цих умовах командуючий фронтом прийняв рішення, санкціоноване Жуковим, провести попереджувальний артилерійський обстріл. Доповідати про це в Москву, щоб випросити дозволу Сталіна, часу не було. Та й самі воєначальники були вже не ті, що раніше. Самостійність, ініціатива, від-повідно за рішення, навіть найбільш ризиковані - ці якості повною мірою виявилися в даному епізоді. Попереджуючий артилерійський удар був нанесений і Воронезьким фронтом. Згодом Жуков відзначав, що цей удар мав швидше психологічне значення, особливо великих втрат противнику він не завдав, проте затримав початок його наступу на кілька годин. Рано вранці 5 липня німецько-фашистські війська пішли в атаку. На чолі німецьких армій, що наступали на Центральний і Воронезький фронти, стояли досвідчені, енергійні генерали Модель і Манштейн.

На лінії в 500 км з гаком билося близько 4 млн. чоловік, понад 13 тис. танків, 69 тис. гармат і мінометів, до 12 тис. літаків. У перші дні противник методично, нестримно вгризався в оборону радянських військ. Обидві сторони несли важкі втрати. На ділянці Воронезького фронту німецько-фашистські війська підійшли до невеликого села Прохорівка, де сталося найбільша танкова битва другої світової війни: одночасно в зустрічному бою з обох сторін брало участь до 1200 танків, самохідних і штурмових гармат-Бойові порядки перемішалися. Горять, вибухають машини, між якими намагаються лавірувати і вести бій ще вцілілі. Дим, гар, кіптява перетворили день в ніч.

Супротивник був виснажений. З 12 липня змінився і характер битви. Тепер наступали радянські війська, німецькі частини перейшли до оборони. Але стримати контрнаступ наших воїнів вони вже були не в силах. 5 серпня були звільнені Орел і Бєлгород, а 23 серпня - Харків, цього разу вже остаточно. На цьому завершилася Курська битва. Стратегічна ініціатива була вирвана з рук ворога. Генерал Гудеріан писав згодом: «В результаті провалу наступу «Цитадель» ми зазнали рішучої поразки. Бронетанкові війська, поповнені з таким великим трудом, з-за великих втрат в людях і техніці на довгий час були виведені з ладу. Ініціатива остаточно перейшла до росіян ». Але не варто думати, що противник був зломлений. Йому ще не раз вдавалося відбивати великі населені пункти.

До кінця вересня радянські війська вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий «східний вал», який було наказано утримувати до останньої людини. Підійшовши до річки, радянські частини з ходу кинулися вперед, без спеціальних понтонних засобів, під артилерійським і мінометним вогнем. Рідкісні човни, наспіх збиті плоти - і мерщій б добратися до протилежного берега. Багато гинули, так і не досягнувши його. А що дісталися відразу вступали в бій, чіпляючись за клаптики землі, чекаючи підкріплення, розширюючи плацдарми. Форсування Дніпра залишається прикладом безкорисливої жертовності в ім'я Вітчизни сотень тисяч людей.

Перемога на Дніпрі відкрила дорогу на Київ, звільнення якого було завершено 6 листопада.

Операції радянських військ в 1944 р.

З кожним місяцем 1944 фронт невблаганно йшов на захід. Те, що агресор приречений на поразку, сумнівів не викликало. Але ясно було і те, що він буде опиратися до кінця. Країни антигітлерівської коаліції ухвалили спільне рішення: єдиним способом закінчення війни є беззастережна капітуляція Німеччини.

На початок 1944 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників все ще утримували значну частину України, Білорусію, Прибалтику, стояли біля стін Ленінграда, на Карельському перешийку. Під гітлерівської п'ятою перебувала значна частина Європи. Союзники вели бої в Південній Італії. Німеччина зуміла наростити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічна ініціатива була вже втрачена гітлерівськими генералами. У їх рішеннях зникла гострота, правильна оцінка ситуації. І навпаки, ряд операцій радянського командування завершального етапу війни стали зразковими в історії військового мистецтва.

У 1944 р. вже не робилися спроби широкомасштабного наступу по всьому фронту, а послідовно проводяться операції на різних ділянках. Таке перенесення ударів з одного напряму на інший змушувало німецьке командування перекидати сили з однієї ділянки радянсько-німецького фронту на інший.

Бойові якості особового складу Червоної Армії виросли,. воїни накопичили досвід, уміло діяли у наступі, горіли бажанням скоріше вигнати загарбників з рідної землі. Ненависть до загарбників росла при звільненні міст і сіл, коли з-радянським солдати бачили сліди руйнувань, насильств і звірств, що творяться гітлерівцями над місцевим населенням. Таких солдатів ніщо не могло зупинити.

1944 почався наступом під Ленінградом, у результаті чого він був повністю розблокований. Практично одночасно з цим розвивалася операція по звільненню Правобережної України. Війська 1-го Українського фронту і 2-го Українського фронту (І.С. Кєнов) оточили Корсунь-Шевченківську угруповання противника. Почалася відлига, яка ускладнювала бойові дії. Ворог намагався розірвати кільце. Групі німецьких військ вдалося прорватися через порядки наших військ на ділянці Ватутіна.

У середині квітня війська 1-го Українського фронту підійшли до передгір'я Карпат. А під кінець 25 березня з'єднання 2-го Українського фронту вийшли до державного кордону СРСР.

Вихід на кордон

Прийшло літо 1944 Німецьке командування вважало, що Червона Армія продовжить наступ на південному напрямі. Проте з весни 1944 р. йшла підготовка до операції під кодовою назвою «Багратіон». Конфігурація фронту на місці проведення операції представляла величезний виступ. Найбільш захищеними були фланги. Саме по них і планувалися потужні удари. Місцевість з її ріками, озерами, болотами, лісами була зручна для оборонців і, навпаки, створювала великі проблеми для наступаючих. За три роки гітлерівці перетворили міста Білорусії в сильні укріплення зони. Те, що в 1941 р. було так легко залишено, тепер, влітку 1944 р., доводилося відбивати, сподіваючись на мужність, героїзм і самовідданість радянських воїнів.

Білоруська операція почалася 23 червня 1944 Тим самим Радянський Союз виконав зобов'язання провести велику операції одночасно з відкриттям другого фронту. 6 червня війська союзників форсували протоку Ла-Манш і просувалися з боями по Франції.

Наступ в Білорусії здійснювалося силами чотирьох фронтів. Жуков перебував на командному пункті командувача 3 армією генерала А.В. Горбатова. Учасник громадянської війни, один з небагатьох уцілілих в м'ясорубці репресій 30-х рр.., підданий жорстоким тортурам в катівнях НКВС, але не обмовився ні себе, ні кого б то не було з товаришів (як і К.К. Рокоссовський), він виявився на волі незадовго до війни. Командарм дбав про те, щоб досягати перемог, зберігаючи як можна більше солдатських життів. Маючи дані про слабкі сторони оборони противника, він запропонував Жукову змінити ділянку прориву. Жуков підтримав його. Сміливим ударом танкового корпусу вдалося захопити переправи через Березину, і значна група німецько-фашистських військ опинилася в котлі. Авіація завдавала удару за ударом. Горіли паливно-мастильні матеріали, військова техніка, покриваючи полі бою щось страшне. Гинули сотні і тисячі німецьких солдатів.

Добре продумана, довготривала система оборони противника перетворилася на «котли» - Бобруйський, Мінський, Могилевський, Вітебський. 3 липня був звільнений Мінськ, точніше - його руїни. Радянських воїнів зустрічали мало хто залишилися в живих жителі білоруської столиці.

Маючи перевагу в силах, війська 1-го Українського фронту розвивали наступ. Однак противник, вміло маневруючи, організовував короткі контрудари. Суворий і рідко який видавав свої почуття Жуков, розповідаючи про зустріч з уцілілими бійцями, писав: «... я не міг слухати без хвилювання і почуття гіркоти від того, що гинуть такі сміливі люди».

Здобуті Червоною Армією перемоги в Білорусії і західних областях України сприяли наступу союзних військ на Заході. Німцям довелося залишити Нормандію. І поступово вони почали відхід до кордонів Німеччини.

Успішні операції Червоної Армії на Карельському перешийку призвели до виходу з війни одного з союзників Німеччини - Фінляндії. Прибалтійське угруповання противника, що налічувала більше 30 дивізій, було затиснута на невеликій частині території Латвії, де була полонені в травні 1945 р. У боротьбі за визволення Прибалтики від німецько-фашистських військ активну участь брали латиські, литовські та естонські військові формування, що входили до складу Червоної Армії. Були звільнені Вільнюс, Таллінн, Рига.

Загальні контури бойових дій Червоної Армії були намічені ще в листопаді 1944 р. силами 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів. Мали розгромити німецьку групу армій «А», повністю звільнити Польщу. Ця операція увійшла в історію, як Вісло-Одерська. Початок наступу було прискорене подіями на Західному фронті. Наприкінці грудня 1944 року німецькі війська почали наступ в Арденнах на території Бельгії і почали тіснити війська союзників, які опинилися у вкрай невигідному для себе, майже безвихідному, становищі. Однак, виконуючи союзницький обов'язок і на прохання керівництва США і Великобританії, радянські війська перейшли в наступ 12 січня, на 8 днів раніше наміченого терміну, відтягнули на себе частину дивізій з заходу і тим самим врятували від поразки англо-американські частини.

17 січня 1945 була звільнена Варшава. Наступ розвивався так стрімко, що часом передові частини радянських військ опинялися в оточенні відступаючих сил вермахту. У лютому підрозділи Червоної Армії форсували Одер - останню велику водну перешкоду перед Берліном.

Бої на захоплених після форсування Одеру плацдармах були надзвичайно жорстокими.

У ці ж дні, коли радянські війська вели бої від Вісли до Одеру, почалася операція у Східній Пруссії. Противник чинив опір оточення, просування наших військ йшов повільно. Все на цій землі було пристосоване до оборони: і тевтонські замки, і фортеці часів Семилітньої війни, і залізобетонні доти, навіть міста і села. У цих боях отримав смертельну рану командувач З-м Білоруським фронтом І.Д. Черняхівський - наймолодший з усіх командувачів фронтами. Йому не було ще й сорока років. Його любили солдати за безстрашність і простоту. Він ніколи не дозволяв собі принизити підлеглого. Командування фронтом прийняв О.М. Василевський. Колишній царський штабс-капітан, він в 1919 р. був призваний до Червоної Армії і пов'язав з нею свою долю. Спокійний, рішучий, ініціативний, Василевський завжди тримався з гідністю.

Кульмінаційним моментом операції став штурм Кенігсберга. Чудово захищений і забезпечений всім необхідним, що мав добірний гарнізон, місто здавалося неприступним. Але, ретельно підготувавшись, радянське командування обрушило на ворога всю міць артилерії та авіації. Штурмові групи увірвалися в місто. Його комендант О. Лаш відзначив: «Ніяк не можна було раніше припускати, що така міць, як Кенігсберг, так швидко впаде».

Битва за Берлін

Настав квітень 1945 Червона Армія готувалася до штурму Берліна. Усі прагнули швидше закінчити війну і розуміли, що це відбудеться через лічені тижні. Тим гірше була загибель кожного з бойових товаришів. Вже після війни деякі воєначальники, наприклад генерал О. В. Горбатов, висловлювали думку, що досить було б оточити Берлін і дотиснути в ньому залишки гітлерівських військ, змусити їх капітулювати, зберігши життя багатьох радянських воїнів. У Ставці навесні 1945 р. так питання не ставилися. Керівники СРСР вважали, що затягування військових дій може привести до відкриття німцями фронту на заході, був взятий в полон начальник генштабу сухопутних сил Німеччини генерал Кребс. Він заявив про те, що Гітлер 30 квітня покінчив життя самогубством, і запропонував почати переговори про перемир'я. Про це було повідомлено Сталіну, який зажадав вести переговори тільки про беззастережну капітуляцію. Відповіді від наступників Гітлера не було, і військові дії відновилися. Але на наступний день до 15-ї години штаб берлінської оборони віддав розпорядження про припинення військових дій. Берлін впав. Під час штурму німецької столиці радянські війська втратили 300 тис. убитими і пораненими. Залишки німецьких військ на півночі Німеччини, притиснуті до побережжя Балтійського моря, також капітулювали. 9 травня був підписаний акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Це була Перемога.

Список використаної літератури

1. Коровін В.В. Радянська розвідка і контррозвідка в роки Великої Вітчизняної війни. М., 2008;

2. Гриневич В.А. Расколотая память: Вторая мировая война в историческом сознании украинского общества // Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2-3 (40-41).

3. Война Германии против Советского Союза 1941-1945. Документы / Под ред. Р. Рюрупа

4. История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941-1945 гг. В 6-ти – 1960-1965 рр.

5. Мировые войны ХХ века / В.А. Золотарев (ред. кол.), Ю.А. Никифоров (сост.). Кн. 3 и 4: Вторая мировая война – 2002 р.