План

Вступ

1. Історія відкриття пітекантропів

2. Дослідження пітекантропів

Список використаної літератури

Вступ

Пітека́нтроп (грець. πίθηκος—«мавпа» і ἄνθρωπος — «людина»), «яванська людина» — назва першого з відомих науці екземплярів викопного виду людина прямоходяча (Homo erectus), людини, яка передує неандертальцям і сучасним людям. [1, 6]

Пітекантроп жив у середньому плейстоцені, близько 1,5 мільйонів — 500 тисяч років тому. Пітекантроп мав невисокий зріст (ледве більше 1,5 метрів), пряму ходу й архаїчну будову черепа (товсті стінки, низька кість чола, виступаючі надочні валики, скошене підборіддя). По обсязі мозку (900—1200 см³) займав проміжне положення між людиною умілою (Homo habilis) і неандертальською людиною, людиною розумною.

Прямих доказів того, виготовляв пітекантроп знаряддя чи ні немає, тому що кісткові останки на острові Ява виявлені в перевідкладеному стані, що виключає знаходження знарядь. З іншого боку, у тих же шарах і з тією ж фауною, що й знахідки пітекантропа, зроблені знахідки архаїчних знарядь. Крім того, серед пізніших знахідок (синантроп, гейдельбергська людина, атлантроп),що належали до того ж виду Homo erectus або близьким видам (Homo heidelbergensis, Homo ergaster, Homo antecessor), знайдені знаряддя тієї ж культури, що і яванські. Тому є підстави думати, що яванські знаряддя були зроблені пітекантропами. [1, 7]

1. Історія відкриття пітекантропів

Великим досягненням передової науки наприкінці XIX ст. з'явилися знахідки останків ще більш високоорганізованих істот, ніж австралопітек. Останки ці датуються вже цілком четвертинним періодом, що ділиться на два етапи: плейстоцен, що тривав приблизно до VIII-VII тисячоріччя до н.е. і дольодовиковий і льодовиковий час, і сучасний етап (голоцен). Відкриття ці цілком підтвердили погляди передових натуралістів XIX ст. і теорію Ф. Енгельса про походження людини.

Однією із самих чудових знахідок людей була знаменита знахідка першого пітекантропа, або людини прямоходячої, виявленого голландським дослідником Еженом Дюбуа в 1891 р. Захоплений ідеями Дарвіна, Дюбуа поїхав на півострів Ява, щоб спробувати знайти там сполучну ланку між людиною й мавпою. Він зробив відкриття, що було оцінено вченими як найважливіший доказ правильності теорії походження людини від вищих мавп. [3, 26]

Через місяць розкопок на березі ріки Соло біля села Триніль був виявлений скам'янілий мавпячий кутній зуб, а ще через місяць, у жовтні 1891 — черепна кришка, після чого Дюбуа робить висновок, що ці частини належать великій людиноподібній мавпі. Ще через рік в 14-ти метрах від місця знахідки була знайдена людська стегнова кість, яка була також віднесена до останків невідомого людиноподібного. За формою стегнової кістки був зроблений висновок про прямоходіння, а сам новий вид названий Pithecantropus erectus (мавполюдина прямоходяча). Пізніше в трьох метрах від черепної кришки був знайдений ще один кутній зуб.

У грудні 1895 року в берлінському суспільстві антропології, етнології й доісторії зібралася конференція з метою підведення висновків із приводу останків, виявлених Дюбуа. Достаток примітивних рис, властивій черепній коробці пітекантропа (низьке похиле чоло, масивний надочноямковий валик і ін.), обумовило скептицизм тодішнього наукового співтовариства стосовно знахідки як до можливого предка людини, а президент Суспільства Рудольф Вирхов навіть заявив:

«У черепі є глибокий шов між нижнім зводом і верхнім краєм орбіт. Такий шов знаходять тільки в мавп, а не в людини, тому череп повинен був належати мавпі. На мій погляд ця істота була твариною, гігантським гібоном. Стегнова кістка ніяк не пов'язана із черепом.» [3, 31]

Відразу ж після відкриття залишків пітекантропа довкола нього виникла жвава полеміка. Висловлювалися погляди про те, що черепна коробка належала величезному гібонові, сучасному мікроцефалу, просто сучасній людині, і придбала свої характерні риси під впливом посмертної деформації й т.д. Але всі ці припущення не одержали підтвердження при ретельному порівняльно-морфологічному дослідженні.

Навпаки, воно незаперечно довело, що своєрідність знахідки не може бути пояснене за рахунок патології. Крім того, починаючи з 30-х років XX сторіччя на півострові Ява були знайдені залишки ще майже 20 подібних же особин. Лише після виявлення інших, краще збережених, останків Homo erectus, сумніви в приналежності пітекантропа до роду Homo відпали. Таким чином, у реальному існуванні пітекантропів не доводиться сумніватися.

В 1936 р. у Моджокерто, також на Яві, був знайдений череп дитини пітекантропа. Там же виявилися кості тварин, у тому числі кілька більш древніх, нижнньоплейстоценового часу. В 1937 р. місцеві жителі доставили в Бандунгську геологічну лабораторію із Сангирана найбільш повну кришку черепа пітекантропа, зі скроневими костями, а потім у Сангирані ж були виявлені й інші останки пітекантропа, у тому числі ще два черепи. Усього в цей час відомі останки принаймні семи осіб пітекантропа.

Інша чудова знахідка залишків людини ранньоплейстоценової епохи була зроблена в 1954 – 1955 р. у Північній Африці. На жаль, вона ще більш фрагментарна, ніж знахідки на півострові Ява. Були виявлені лише нижні щелепи неповної схоронності, що належать трьом індивідуумам, і які одержали назву Atlanthropus mauritanicus. Однак вони залягали разом зі знаряддями, що значно підвищує цінність знахідки. [1, 10]

Уже в нашому столітті на півострові Ява знайдені ще кілька пітекантропів, у Китаї — близькі до них синантропи й т.д. Всі вони являють собою різні географічні варіанти людини прямоходячої.

Найважливіші для розуміння еволюції морфологічного типу найдавніших гоминин відкриття були зроблені починаючи з 1927 р. у північному Китаї, недалеко від Пекіна в печері Чжоукоудянь. Розкопки виявленого там табору найдавніших мисливців доставили величезний археологічний матеріал і кісткові залишки більш ніж 40 індивідуумів – чоловіків, жінок і дітей. Як по розвитку культури, так і по своєму морфологічному вигляді ці люди виявилися трохи більше просунутими на шляху наближення до сучасної людини, ніж пітекантропи. Вони відносяться до більше пізньої епохи, ніж пітекантропи, і були виділені в самостійний рід і вид Sinanthropus pekinensis — пекінська мавполюдина. [4, 79]

Дуже древнє датування мають, ймовірно, ще дві європейські знахідки. Одна з них була зроблена в 1965 р. на стоянці Вертешселлеш в Угорщині. Це потилична кістка дорослого індивідуума. Деякі дослідники оцінюють морфологічні особливості кістки як дуже примітивні й припускають, що вона залишена пітекантропом. При незначності збереженого фрагмента важко вирішити питання виразно, але відновлений по потиличній кістці обсяг мозку перевищує 1400 см.3, що ближче до неандертальських величин.

Можливо, кістка належала дуже древньому неандертальцеві або якійсь перехідній європейській формі від пітекантропів і синантропів до неандертальців. Правда, не виключене й припущення, що певний по настільки малих фрагментах обсяг мозку може бути помилковим. Друга знахідка зроблена в 1972 – 1975 р. на стоянці Бильцингслебен у Тюрінгії. Знайдені з нею знаряддя й фауна також свідчать про її ранній вік. Виявлені були фрагменти лобової й потиличної кісток.

Надочноямковий рельєф характеризується винятковою потужністю, і тому можна думати, що ми маємо в цьому випадку справу з дуже раннім типом гоминидів, можливо, з європейським пітекантропом.

Нарешті, залишки істот, морфологічно схожих на пітекантропів, знайдені в древніх ранньоплейстоценових і средньоплейстоценових шарах у багатьох місцезнаходженнях Африки. По будові своїй вони досить своєрідні, але за рівнем розвитку й обсягу мозку не відрізняються від яванських мавполюдей. [4, 81]

2. Дослідження пітекантропів

Найдавніші люди мають подібні ознаки. Масивна зі скошеним підборіддям щелепа сильно виступає вперед. На низькому похилому чолі є надочноямковий валик. Висота черепа в порівнянні із сучасною людиною маленька, але обсяг мозку варіює в межах 800-1400 см3. Мозок найдавніших людей, хоча й мав деякі примітивні риси, все-таки сильно відрізнявся від мозку вищих мавп. У них набагато краще, ніж у мавпи, були розвинені частки мозку. У пітекантропів ліва частка мозку була більше, ніж права, що, очевидно, як і в сучасних людей зв'язане праворукісттю. Поряд з добуванням рослинної їжі, велику роль грало полювання, про що свідчать знахідки в місцях життя найдавніших людей: кістки дрібних гризунів, оленів, ведмедів, диких коней, буйволів.

Характерні риси пітекантропа:

• ріст 165-170 см.;

• обсяг мозку близько 1100 см.3;

• постійне прямоходіння;

• формування мови;

• оволодіння вогнем. [1, 11-12]

Як показує сама його назва, пітекантроп (мавполюдина) зв'язує древніх високорозвинених мавп типу австралопітека з первісною людиною більше розвиненого типу. Про таке значення пітекантропа найбільше повно свідчать черепи зі знахідок у Тринилі й Сангирані. У цих черепах сполучаються специфічні мавпячі й чисто людські риси. До перших відносяться такі особливості, як своєрідна форма черепа, з різко вираженим перехопленням у передній частині чола, біля очниць, і масивним, широким надочноямковим валиком, сліди поздовжнього гребеня на тім'ї, низький звід черепа, тобто похиле чоло, і більша товщина черепних костей. Але в той же час пітекантроп був уже цілком двоногою істотою. Обсяг його мозку (850-950 куб. см.) був в 1,5-2 рази більше, ніж у сучасних нам людиноподібних мавп. Однак по загальних пропорціях і ступеню розвитку окремих часток мозку пітекантроп більше наближався до антропоїдів, ніж до людини. [1, 13]

Судячи із залишків рослин, у тому числі по чудово збереженим листам і навіть квітам, знайденим у відкладеннях, що безпосередньо перекривають кістконосний тринільський шар, пітекантроп жив у лісі, що складався з дерев, які й зараз ростуть на острові Ява, але в умовах трохи більше прохолодного клімату, що існує нині на висоті 600—1 200 м над рівнем моря. У цьому лісі виростали цитрусові й лаврові дерева, фігове дерево й інші рослини субтропіків. Разом з пітекантропом у тринільському лісі жила безліч різноманітних тварин південного пояса, кістки яких вціліли в тому ж кістконосному шарі. При розкопках найбільше знайдено рогів антилоп двох видів і оленя, а також зубів і уламків черепів диких свиней. Там же виявилися кості биків, носорогів, мавп, гіпопотамів, тапірів. Найшлися також останки древніх слонів, близьких до європейського древнього слона, хижаків - барса й тигра.

Ймовірно, всі ці тварини, кістки яких знайдені в тринільських відкладеннях, загинули в результаті вулканічної катастрофи. Під час виверження вулкана лісисті схили височин були засипані й обпалені масою розпеченого вулканічного попелу. Потім дощові потоки проклали в пухкій товщі попелу глибокі канали й винесли в тринільску долину кістки тисяч загиблих тварин; так утворився кістконосний шар Триниля. Щось подібне мало місце під час виверження вулкана Клут у східній частині Яви в 1852 р. За словами очевидців, велика судноплавна ріка Бронтас, яка обгинала, вулкан здулася й високо піднялася. У її воді було не менш 25% вулканічного попелу, змішаного з пемзою. Колір води був зовсім чорним, і вона несла таку масу зваленого лісу, а також трупів тварин, у тому числі буйволів, мавп, черепах, крокодилів, навіть тигрів, що був зламаний і повністю знищений міст, що стояв на ріці, найбільший із всіх мостів на острові Ява. [2, 275]

Разом з іншими мешканцями тропічного лісу жертвою подібної катастрофи в далекій давнині стали, мабуть, і пітекантропи, кості яких виявлені в Тринилі. Ці особливі умови, з якими зв'язані тринильскі знахідки, як, ймовірно, і знахідки костей пітекантропів в інших місцях на Яві, пояснюють, чому там не виявилося ніяких ознак уживання пітекантропами знарядь.

Якби кісткові останки пітекантропів були знайдені в місцях тимчасових стоянок, то наявність знарядь праці бути б досить ймовірним. У всякому разі, судячи із загального рівня фізичної будови пітекантропа, варто припускати, що він уже виготовляв знаряддя й постійно користувався ними, у тому числі не тільки дерев'яними, але й кам'яними. Побічним доказом тою, що пітекантроп виготовляв кам'яні знаряддя праці, служать грубі вироби із кварциту, виявлені на півдні острови Ява, поблизу Патжитану, разом з останками тих же самих тварин, кістки яких знайдені в Тринилі в одній товщі відкладень із костями пітекантропа.

Пітекантропи, так само як синантропи, атлантропи, гейдельбергські люди й інші – жили в теплих кліматичних умовах в оточенні теплолюбних тварин і не розселялися далеко за межі області своєї первісної появи; судячи з археологічних знахідок, заселені були більша частина Африки, південь Європи й південь Азії. [2, 278]

Геологічні, палеозоологічні, палеоботанічні й палеокліматологічні дані малюють картину досить сприятливого для вищих приматів місцеперебування на широких просторах Центральної й Південної Африки й Центральної Азії. Вибір між Євразійським і Африканським материками утрудняється ще й відсутністю вироблених передумов для визначення області прабатьківщини людства.

Одні вчені вважають, що виділення людини із тваринного світу відбулося в умовах скелястого ландшафту якихось передгір'їв, інші – що безпосередні предки сімейства гоминидів були жителями степів. Виключивши неспроможні з фактичної точки зору гіпотези про виникнення людства в Австралії й Америці, які взагалі не входили в зону розселення вищих приматів, будучи відрізані від Старого Світу непрохідними для них водними бар'єрами, ми в цей час не маємо можливості вирішити проблему прабатьківщини людства з належною визначеністю. Ч. Дарвін, виходячи з великої морфологічної подібності людини з африканськими антропоїдами в порівнянні з азіатськими, вважав більше ймовірним, що прабатьківщиною людства був Африканський материк.

Передлюди переходять до полювання вже на великих тварин, судячи з костей — на кабанів, баранів, антилоп, коней, навіть слонів. Це стало можливим завдяки вдосконаленню знарядь: виготовленню більших рубав (якими, як показав експеримент, можна зняти шкіру із тварини й розчленувати тушу), а також скребел і проколок для обробки шкір. Можливо, у той час з'явилися перші списи — прості тичини з обпаленим на вогні й загостреним кінцем. Зрозуміло, і тоді полювання на великих тварин залишалися важким і небезпечним — нападати на них відкрито пітекантропи наважувалися рідко, воліючи влаштовувати засідки або гнати звіра до боліт і обривів.

Перехід до полювання обумовив переселення пітекантропів у степ. Тому й знаряддя пітекантропів частіше виготовлялися вже не з гальки, а з необкачаних твердих скельних порід: кварциту, кварцу, лав.

Прогрес знарядь і способів полювання змінив і матеріальні відносини між передлюдьми. Якщо при збиранні й лові дрібних тварин переважала індивідуальна діяльність, то тепер виникає тваринна череда. Вона утвориться не тільки на основі полових і батьківських зв'язків. Сполучну функцію виконує орієнтація на поводження сусіда й ватажка, що полегшує знаходження їжі й захист від ворогів. Всі передлюди в череді виступають як взаємні орієнтири й взаємних сторожів. Засадне й загінне полювання є першою кооперацією (поділом ролей у пошуках видобутку, гонах, оточенні, нападі), подібною тій, котра існує в зграї хижаків. Однак якщо хижаки полюють на тварин, які набагато слабкіше кожного з них окремо, і їхня кооперація є чисто ситуативною, то передлюди полювали навіть на слонів, носорогів, ведмедів і інших гігантів, які в десятки разів крупніше, сильніше й швидше кожного індивіда. Тому вони могли перемогти їх тільки завдяки виготовленню й використанню знарядь і завдяки складній і розтягнутій у просторі й часі вже в якомусь ступені трудовій кооперації, що послужила в остаточному підсумку передумовою переходу від первісної череди до суспільства.

Можна, таким чином, зробити висновок, що з пітекантропом і близькими до нього істотами закінчується початковий період у формуванні людини. Це було в той віддалений час, коли наші предки вели стадний спосіб життя й лише починали переходити від вживання готових предметів природи до виготовлення знарядь праці.

Список використаної літератури

1. Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества. — М. 2001 — С. 6 – 16;

2. Биологический энциклопедический словарь //под ред. М. С. Гилярова. — М., 1989;

3. Джохансон Д, Люси М.И. Истоки рода человеческого. Пер. с англ. — М., 1984;

4. Ибраев Л. И. Кто же были предки людей? // Марий Эл, 1994. — N3, с. 79-83.