Культ фараона в Стародавньому Єгипті

Значне місце в житті єгиптян відігравали ідеологічні уявлення, дослідити які допомагає вивчення пам’ятників історії Стародавнього Єгипту. Найбільш яскраво вони проявляються при дослідженні знаменитих пірамід, які будувалися для звеличення фараонів. Вони дають змогу зрозуміти як відносилося населення до свого царя. Допоміжним матеріалом служать цінні писемні та археологічні джерела.

В релігії стародавніх єгиптян велике значення мали їх уявлення про потойбічне життя. Сакральний характер влади царя в Стародавньому Єгипті не викликає заперечень у жодного дослідника. Легітимність влади базувалася на концепції Маат, в якій правитель Єгипту виступав гарантом світового та соціального порядку. Він вважався богом за своєю сутністю і саме в його божественній природі полягало його право на володарювання.

Від самого початку єгипетської цивілізації фараон виступав персоніфікованим втіленням бога Гора, а за IV–V династії, окрім ідеї, «тотожньої божественності» фараона, оформилася концепція богосинівства царя від сонячного Ра. Дослідниця О. Романова зазначила, що уявлення про божественну природу фараона в епоху Давнього царства виразилося у сфері єгипетської релігійно-політичної думки у створенні геліопольської та мемфіської релігійно-філософських доктрин, а в галузі релігійно-культової практики – в існуванні реального релігійного культу царя-бога.

Можна виділити три різновиди культу царя в епоху Давнього царства, а саме: культ живого і мертвого царя та культ царських статуй у храмах богів.

Велике значення при вивченні стародавнього світу посідав культ живого царя. Цей культ дає можливість дослідити писемні джерела того часу, титули царів, вельможів.

Культ живого царя проявився, насамперед, у церемонії двірцевого ритуалу. Було розроблено складний двірцевий етикет. Життя царя було обставлене ритуальними церемоніями. Сакрального значення набувало все, з чим стикався фараон у побуті. Було здійснено фетишизацію його корони, одягу тощо. Виходи царя були обставлені як релігійні церемонії. Доступ до нього суворо регламентувався. Незначне коло осіб могло бачити правителя досить часто – це члени його сім’ї, придворні, вищі державні чиновники.

Н. Шило у науковій розвідці зазначає, що один з титулів цариці звучав: «Та, що бачить Гора і Сета», обов’язковим епітетом царського заступника саті був «той, що має відношення до завіси». Дослідниця вказує, що це мало означати персону, вхожу до особистих покоїв правителя, відгороджених завісою від службових приміщень палацу. Сакральним місцем був сам палац. Обожнення людини, яка очолювала державу, виражалося не лише в організації двірцевого ритуалу, який був сакралізований, обставлений певними заборонами, а також у формі персональної лояльності, особистісного служіння конкретному володарю. Релігійна і політична вірність царя (в ту епоху ці функції не розділялись) ставала для людини запорукою відродження після смерті.

Саме боголюдська природа царя, який, воскресаючи, здобував безсмертя для всіх своїх підданих, давала єгиптянам надію на продовження існування у потойбічному світі.

О. Крижанівський у своїй праці зазначає, що серед своїх титулів вельможі Давнього царства мали такі: «Той, кого поважає його господар» (мається на увазі фараон), «той, кого любить його господар». Вони власне не є титулами й не повинні були зазначатись у списку державних посад, адже ці титули виражали суто особисті стосунки між вельможею і царем. Але для єгиптянина вони були значущими, бо він, напевно, не відмежував посади від особистого ставлення до фараона. Тому вони для нас також є цінним писемним джерелом. Титулатура наводилась у гробницях саме для того, щоб підтвердити перебування вельможі на царській службі та вказати на його відданість царю, на його зв’язки з живим богом і взагалі зі світом божественного через кровну спорідненість, становище в суспільстві, посади, особисті чи будь-які інші зв’язки з повелителем. Власник титулатури в цьому випадку був службовцем царя, тобто царським жерцем. Оскільки цар виступав уособленням сакралізованої держави, то кожен державний чиновник був не просто жерцем царя, а виразником держави, сакральної за своєю суттю.

Таким чином, за титулами чиновників Давнього царства можна встановити, що чимало їх після смерті свого володаря ставали жерцями в його заупокійному храмі, продовжуючи служити посмертному культу свого повелителя.

Для всебічного вивчення особливостей історії велике значення має культ посмертного фараона. На його основі ми можемо детальніше дослідити головне джерело для відтворення історії Єгипту в давні часи – гробниці. В них ми знаходимо цінну інформацію про побут, звичаї, специфіку культури, архітектуру.

Померлі володарі Єгипту вважалися богами не менш могутніми, ніж решта великих богів. Дослідниця О. Романова зазначала, що після смерті цар став «нечер аа» – «великим богом». Тобто, з точки зору єгиптян, природа померлого фараона та природа богів ставали абсолютно тотожніми за своєю суттю. Померлий фараон був втіленням Осириса, який помер і воскрес. Живий же цар був втіленням бога Гора. Але особливого розвитку ця складна релігійно-філософська доктрина набула пізніше. В епоху правління III–IV династій культ померлого правителя становив частину солярного культу. Центрами заупокійного культу мертвих царів ставали їх поховальні комплекси. Вони, починаючи з гробниці засновника III династії Джосера, набули форми пірамід. Вражаючі розміри останніх засвідчують, наскільки важливим був культ померлого фараона доби Давнього царства. Піраміда за своєю формою є наближеною до форми стовпа бенбен, пірамідіона, який був символом солярного культу, і вшановувався в м. Геліополі, звідки й прийшла ідея створення саме такої форми царського поховання.

Цінним археологічним джерелом є поселення (так звані припірамідні міста), а згодом і некрополі гробниць, в яких були поховані члени сім’ї фараона, великі державні сановники, його наближені. В. Кузищин вважає, що припірамідні міста – це тимчасове поселення робітників, які зводили піраміду й становили основний контингент населення цих міст. Робітники були звільнені від інших видів царських робіт, оскільки саме будівництво царської гробниці вважалося їх першочерговим завданням. На думку В. Кузищина, серед мешканців таких поселень було кілька жерців. Але в зв’язку з новими археологічними розкопками, зокрема, відкриття поминального храма царя V династії Неферіркара-Какаї, погляди на призначення припірамідних міст змінилися. Ці міста не могли бути лише поселенням будівельників. На період царювання фараона, чию гробницю зводили, вони набували важливого значення, були своєрідними центрами, де зосереджувалося культурне, політичне та релігійне життя країни.

Отже, до складу їх жителів входили представники всіх верств населення, в тому числі і державної еліти, яка завжди гуртується навколо царя. Але коли володар змінювався, починалося будівництво нової піраміди. Проте старе припірамідне місто не зникало. Якщо під час будівництва царського поховального комплексу робітники, організовані в спеціальні бригади, становили основну частку його жителів, то після смерті фараона картина змінювалася – основними жителями припірамідних міст ставали жерці, які були задіяні в обслуговуванні заупокійного культу царя.

Цієї думки дотримується Н. Шило, наводячи Дахшурський указ царя VI династії Пепі I щодо двох припірамідних поселень царя IV династії Снофру про звільнення жерців від державних податків і повинностей. У ньому чітко визначено, з якою метою були організовані припірамідні поселення. Це обслуговування заупокійного культу царя Снофру, чим займалися в першу чергу, а не просто будівництво жерці піраміди, чим мали займатися будівельники:

«Зробив його величність це для звільнення двох припірамідних поселень від цих робіт для того, щоб виконувати жрецьку службу, читати місячний ритуал, приносити жертви богам в цих двох припірамідних поселеннях для царя Верхнього та Нижнього Єгипту Снофру, в пірамідах «Воссіяв Снофру». Отже, не будівництво пірамід, а забезпечення культу мертвого царя було основною функцією припірамідних поселень. Перше було лише підготовчим етапом справлення цього культу. Воно забезпечувало архітектурне оформлення місця поховання та заупокійної служби по фараону. Варто зазначити, що в Єгипті монументальне будівництво завжди розглядалося як справа царя, як сакральне дійство. Ймовірно, що кожне припірамідне місто було окремим культово-господарським комплексом. Його осередком був поминальний храм, де здійснювалися регулярні обряди жерців. Такі поселення існували століттями. Два припірамідні міста Снорфу (IV династія) існували вже приблизно 250 років до того, як цар VI династії Пепі I видав свій указ про звільнення їх від податків і повинностей. Коли зводили нову піраміду, то для матеріального забезпечення ритуальної служби в припірамідному храмовому комплексі та для утримання персоналу храму виділялися землі різних категорій та інші матеріальні цінності. Г. Чайлд наводить у своїй праці Дахмурський указ Пепі I. Тут подається перелік того, що належало припірамідним поселенням, а саме: орні землі, канали, колодязі, струмки. У пункті V указу зазначалося: «Наказав його величність, що заборонено обробляти будь-які орні землі цих двох припірамідних міст в місці оранки челяді будь-якої царської дружини, будь-якого царського сина чи дочки, будь-якого семера (тобто чиновника) чи службовця, окрім хентіуше цих двох припірамідних поселень». «Хентіуше» не були жерцями, вони займалися господарською діяльністю. У заупокійному храмі царя V династії Неферіркара-Какаї хенітуше самі охороняли будівлі храму, займалися доставкою до храму харчів та прислуговували при культовій службі, яку виконували жерці, отримували свою пайку прибутків храму, що була значно меншою, ніж частка жерців. На основі аналізу титулатур власників гробниць Давнього царства можна зробити висновок, що основним жрецькими категоріями, які були задіяні в припірамідних храмах, були «гему-нечер» та «уаби», тобто «чисті». Вони здійснювали помісячний ритуал. Л. Васильєв вважає, що робітників-будівельників, які населяли припірамідне місто, називали «чистими», оскільки вони мали дотримуватись всіх правил ритуальної чистоти, щоб працювати над зведенням святилищ. Безперечно, за уявленнями єгиптян, на робітників поширювались певні обмеження та правила, що стосувалися жерців. Але робітників не варто ототожнювати з «чистими», тобто жерцями категорії уаб. Останні працювали в храмах припірамідних міст. Їхні посади наводять у своїх титулатурах урядовці, які просто не могли бути будівельниками. Прикладом може бути поховання Коемсену із сакрального некрополя, що датується добою правління Ніусерра чи більш пізнього царя V – початку VI династії, жерця за фахом, з десяти титулів якого сім були жрецькими. Коемсену, однозначно, був жерцем культу царя, а не робітником некрополя.

За свідченням написів з гробниць доби Давнього царства, переважна більшість жерців були «царськими уабами». Це словосполучення переважало в епоху Давнього царства. На думку деяких вчених, уаби зрідка входили до храмових філ. Але існування таких титулів, як «наглядач уабів» (піраміди) та «наглядач царя» дає підстави вважати, що уаби інших припірамідних храмів могли бути організовані у спеціальні підрозділи-філи, і що це була друга за чисельністю жрецька категорія серед тих, які обслуговували культ мертвого фараона.

Доступ до жрецьких посад в поминальних храмах суворо регламентувався. Очевидно, що винагорода за жрецьку службу в них була високою і не переводилися бажаючі її отримати. О. Романова зазначає у своїй праці, що два пункти Дахмурського указу, присвячені цьому питанню. Пункт XIII забороняв «замиреним нубійцям», тобто нубійським колоністам займати жрецькі посади й отримувати жрецькі пайки: «XIII. Наказав його величність будь-якими людям, що знаходятся при цих «замирених нубійцях», не вступати в святилище, щоб здійснювати жрецьку службу, виконувати місячний ритуал і споживати будь-які пожертви в святилищі цих двох припірамідних поселень». Пункт XVIII забороняв переводити хентіуше припірамідних міст в ранг жерців: «Не роби жерцями будь-яких хентіуше цих двох припірамідних поселень за словами яких-небудь людей, окрім указу, який буде виданий чи про яку є відомості».

Таким чином, культова служба вважалася не лише обов’язком, а привілеєм жрецтва. Ще одним різновидом вшанування фараона як бога був культ царських статуй. Власне, культ статуй царя становив поряд з мумією та пірамідою частину його заупокійного культу. Пов’язано це з каноном зображень божества, згідно з яким статуя чи інше зображення вважалося формою, що в ній божество проявляло себе людям. Статуї богів встановлювали в свята святих храму, і вони були об’єктом поклоніння. Статуї царя перебували в його заупокійних храмах при пірамідах, де вони також були центральним об’єктом культу. В такий спосіб виражалась ідея про рівність фараона богам. Культ статуй царя існував ще в Ранньому царстві. Статуї царя встановлювали не лише в його поминальних храмах, а й у храмах богів. Тобто це була самостійна форма поклоніння царю як богу, не зв’язана з його заупокійним культом. Отже, культ царя починався ще за його життя і продовжувався після смерті, також з ним були об’єднані культи основних державних богів. Є археологічні та писемні відомості, що сімнадцятьом царям III–IV династії побудували піраміди. Це Джосер, Хуні (III династія), Снофру, Хуфу, Хафра, Менкаура (IV династія) та багато інших. Н. Шило стверджує, що деякі з них ще не досліджено, так, наприклад, піраміда Усеркафа. За писемними джерелами відомо про існування 10 святилищ шерет, пов’язаних з поклонінням царю. Якщо до цього додати ще сонячні храми царів V династії (Усеркаф, Сахура, Неферіркара, Неферефра, Ніусерра), то виходить, що сектор храмового господарства, присвячений культу храмового господарства, присвячений культу царя, займав якщо не провідне, то досить значне місце храмового господарства Єгипту. Дослідниками були знайдені три найзнаменитіші піраміди поблизу Гізе: Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) і Мекерина (Менкаура). Найбільша з них, піраміда Хеопса, збудована у XXVIII ст. до н.е. На основі цих єгипетських вражень Геродот так розповідав про будівництво цієї піраміди: «Хеопс примусив працювати на себе весь єгипетський люд, розділивши його на дві частини. Першим він наказав зайнятися поставкою до берегу Нілу блоків із кам’яних копалень у Аравійських горах. Інші займались їх подальшим транспортуванням до підніжжя лівійських гір. Постійно працювали 100 тис. чоловік, вони змінювались кожні 3 місяці. На протязі 10 років нелегкої праці була збудована дорога, по якій блоки поставлялися до ріки. На думку Геродота, будівництво цього шляху було не менш важкою задачею, ніж зведення самої піраміди. Дорога була викладена відшлифованними кам’яними щитами, прикрашенними різьбою. Завершились будівничі роботи навколо піраміди, закінчилося будівництво підземних споруд, які були призначені для гробниці та поховальної камери фараона. Будівництво ж самої піраміди продовжувалося ще 20 років. Спочатку піраміда Хеопса підіймалась на 147 метрів, однак через наступ пісків ії висота зменшилась до 134 метрів. На даний момент на її вершині площа, на якій в період Другої Світової війни був розташований англійський пост протиповітряної оборони. Кожна сторона квадратного фундамента піраміди складає 233 метри, площа її більше 50 тис. квадратних метрів. Піраміда складається з 2 млн. 300 тис. кубічних блоків вапняка з гладко відшліфованими сторонами. За підрахунками Наполеона, кам’яних блоків від трьох пірамід в Гізі вистачило б, щоб охопити всю Францію стіною висотою в 3 метри і товщиною в 30 сантиметрів. Кожен блок важить в середньому 2,5 тонни, а самий важкий, як зазначають вчені, – 15 тонн, загальна вага піраміди – 5,7 млн. тонн. Вчені, які намагалися вияснити, яким чином стародавні робітники змогли спорудити таку грандіозну споруду (та не просто спорудити, а ще й надати їй геометрічно правильну форму), просто ставали в тупик. Інколи навіть висловлювалася думка, що піраміди не міг збудувати народ, який жив у бронзовому віці, і в створенні цих колосальних споруд брали участь інопланетяни. Піраміди були споруджені завдяки мускульній силі. На правому березі Нілу, у кам’яноломнях поблизу Мемфіса, тисячі людей були зайняті добуванням білого тонкозернистого вапна. У скелі позначили спочатку границі майбутнього блоку, потім по ним видовбували глибокий рів, а в нього забивали клини із сухого дерева, які обливали водою. Дерево розбухало, збільшувалося в об’ємі, тріщина розширялась, і в кінці кінців моноліт відділявся від скелі. Потім кам’яну глибу на місці обробляли знаряддям із каменю, міді та дерева. Вона приймала форму стандартного кубу. Оброблені блоки на човнах перевозили на другий берег Нілу. Щоб підняти блоки, єгиптяни споруджували з цегли та каменю нахилений насип. Камні настільки щільно прилягали один до одного, що між ними не можна було просунути навіть голку. У багатьох пірамідах споруджували заплутані лабіринти, сліпі камери й приманки, які повинні були завадити грабіжникам добратися до мумії та могильних цінностей. Однак це не допомогло. До того часу, коли вчені всерйоз зайнялися вивченням пірамід, вони були вже майже пустими. Вивченням піраміди Хеопса займався Річард Говард Віз. Своєю метою він обрав поховальну камеру піраміди. Щоб потрапити туди, він підірвав стелю поховальної кімнати. З’ясувалося, що над «камерой Дєвісона» є ще одна камера, а над нею – наступна, а всього таких камер п’ять. всі вони відділялися обробленими кам’яними блоками. Верхнє приміщення було перекрите двома великими блоками, які утворюють трикутний дах. Відомий археолог А. Низовський описує, що Віз відразу ж зрозумів призначення конструкції: це була «розвантажувальна камера» над усипальницею, яка приймала на себе натиск двох верхніх третин піраміди. Дах із двох величезних блоків сприяв більш рівномірному розподілу натиску, щоб вага давила не прямо на усипальницю, а на порожню камеру над нею. Ще одним відкриттям Віза стали знайдені в двох камерах блоки з ієрогліфічними надписами, в яких згадувалось ім’я того, для кого була призначена піраміда-фараона Хуфу. Мабуть, її написав якийсь кам’янотес, щоб було зрозуміло, на яке будівництво цей блок відправлять. Надпис був зроблений червоною фарбою, а ієрогліфи розбірливі. Ця новина облетіла весь світ. З часом був з’ясований обман. Єгиптолог Самуель Бірм, знавець стародавньєгипетських ієрогліфів, знайшов в написанні ім’я Хеопса знаки, які пізніше спеціалист по стародавнім мовам Захарія Сичин встановив, що полковник Віз просто написав ім’я Хеопса сам, користуючись працею, яка вийшла в 1828 р. по стародавньоєгипетській ієрогліфії.

Свої знахідки Віз відправив в Лондон, однак судно, що везло їх, потонуло. Єдиним свідком його знахідок є праця «Работы, осуществляемые в пирамидах Гізе в 1837 г.». Велику піраміду Хеопса нерідко називали Біблією в камінні. На зорі, коли її вершина ще тоне в тумані, піраміда здається рожево-персиковою, в ті рідкісні хвилини, коли горизонт затягнутий хмарами, – сірувато-горний, а при холодному світлі місяця вона нагадує засніжену гірську вершину. Таким чином, піраміда Хеопса, можливо, одна з грандіозних споруд на землі. Навіть в часи великої слави та величі будь-якого із європейських монархів у нього не було такого замку, який можно б було порівняти з розмірами гробниці цього фараона. Наступна піраміда, яка являла собою не менший інтерес серед дослідників є третя по величині піраміда Менкаура.

У XVIII ст. цю піраміду досліджував ще мало відомий на той час Річард Уільям Говард Віз. Відразу ж після приїзду в Каїр він вирішив дослідити піраміду Менкаура. Він разом із британським віце-консулом в Єгипті Слоуном та полковником Кемпбелом заснував компанію для вивчення пірамід. Для дослідження він підірвав вхід і після шестимісячної праці дістався до погребальної камери. 29 липня 1837 р. Віз вступив в усипальницю фараона. Тут він знайшов саркофаг, виготовлений із цільного шматка базальта, із прекрасним рельєфом, який зображував фасад храму. При розчищенні приміщення на стінах була знайдена арабська надпис «Мухамед Расул», залишки муміфіцированого людського тіла й стародавня кришка від гробу з ієрогліфічним надписом на ній: «Осіріс, владика Верхнього та Нижнього Єгипту Менкаура, який живе вічно». Однак, на нашу думку, не слід повністю довіряти цієй знахідці Віза, варто лише згадати його попереднє дослідження піраміди фараона Хуфу та його домальовки на ній ради слави.

На сучасному етапі великий інтерес серед вчених представляли гробниця Тутанхамона та загадки, які пов’язані з нею.

Фараон Тутанхамон, спадкоємець Ехнатона, був незначним правителем і не прославився в історії абсолютно нічим. Відомо тільки, що він був одружений на молодшій дочці Ехнатона, цариці Анхесеномон, та помер дуже молодим (є версія, що Тутанхамон був рідним сином Ехнатона). І якщо б не пам’ятники із його гробниці, ім’я Тутанхамона згадувалось лише у вузькому крузі вчених-єгиптологів. Однак в листопаді 1922 року сталося одне із величезних археологічних відкритів XX століття – в «Долині царів» вперше була знайдена царська гробниця, яка містила повний поховальний комплекс унікальних за збережністю і художньою цінністю предметів. Це відкриття гробниці Тутанхамона належить англійському археологу Говарду Картену і лорду Карнарвону, який фінансував експедицію. В. Бацалєв у своїй праці зазначав про цю знахідку так, що сотні предметів знаходились в цьому приміщенні, яке в подальшому було назване Передньою кімнатою. І тільки дві фігури в повний зріст стояли з обох боків замурованого двірного пройому. Фігури були із дерева, розфарбовані чорними і золотими фарбами, в руках у них були золоті жезли. Кожна з фігур обпиралась на довгий посох. Однак до вчених тут вже побували грабіжники. У Передній кімнаті знайшли більше шестисот предметів. З часом була знайдена археологами так звана Скарбниця. Тут стояв ковчег для коноп фараона, який охоронявся чотирма богинями із золота, золіті колісниці. Все це відбувалося в лютому 1923 р. Потім наступили події, а саме, загрозливо незрозуміла в своїй основі суперечка між лордом і Картером на предмет «поділу» знахідки із гробниці. Ніби біс вселився в лорда Карнарвона, він вимагав своєї долі. Можливо й вселився в лорда в ту мить, що він провів в ковчегі? Тут, звичайно, захована тайна. І багато перестало бути таким, як раніше, після того, як 20 чоловік побували в «Золотому Чертогі». Вчені писали: «Вони обмінювались самими брутальними, лайливими словами, і Картер в ярості попросив свого друга нуколи більше не з’являтися. Через деякий час після цього лорд Карнавон Радіолог, який вивчав тіло Тутанхамона, Арчибальд Рід, був відправлений додому, де помер «від гарячки.» Крім ковчега, де зберігалися мозок, серце та внутрішні органи покійника, вийняті у нього під час бальзамування, у стін стояло багато ларців із слонової кістки і дерева. В ларцах знаходилися побутові предмети і декілька золотих статуеток самого Тутанхамона. Потім Картер почав відкривати самий ковчег. Відкрив його, Картер доторкнувся до царського саркофагу. Він був виготовлений із жовтого кварцита. Труно покоїлось під льняним саваном. Голова і руки Тутанхамона були виготовлені із товстого листа золота. Орел і аспід були позначені на лобі маски – символи Верхнього та Нижнього Єгипту. На диво вчених, була знайдене ще труно, яка зображало фараона богом Озірісом. А піднявши другу кришку, Картер знайшов третє труно із товстого золотого листа, яке копіювало фігуру мумії. Серед вчених постає ряд питань, пов’язаних із цією знахідкою, а саме, чому ця гробниця була пограбована тільки один раз і то невдало? Деякі вчені вважають, що грабіжники боялися «прокляття», яке висіло над усипальницею юного Тутанхамона. Інші дослідники вважають, що грабіжників убивав аромат вінка із польових квітів, яка поклала на труно дружина Ахесемпеаон. І остання тайна, яка може бути й не тайною, а просто співпадіння. Хоча в єгиптології співпадіння, здається, не повинні бути. Хлопчик-фараон управляв великою країною 6 років. І рівно 6 років, з 1917 по 1923 рр., знадобилося лорду Карнавону і Говарду Картеру для того, щоб почавши якоби безнадійні пошуки, закінчити їх головною вдачею закінчуючого століття.

Отже, це відкриття додало небагато до наших знань про даний історичний період. Філологів ця гробниця розчарувала, оскільки в ній не було знайдено писемних свідоцтв. Однак, для археології цінність цього відкриття полягає в тому, з яким високим мистецтвом і ретельністю були описані й збережені всі ці чудові речі. Якщо говорити про художню цінність творів цього періоду, то це відкриття не має собі рівних. Нічого подібного не знаходили раніше, і молоймовірно, що знайдуть колись в майбутньому.

Не дивлячись на те, що період правління III династії представляє собою цікаву епоху історії Єгипту, ми практично нічого не знаємо про фараонів III династії, за винятком Джосера. Однак, це ім’я вперше зустрічається лише в період XII династії (1990–1777 рр. до н. е.). Але були ж після Джосера й інщі царі! Відомо, що після нього правили як мінімум чотири фараони. Однак, чому до сих пір ніхто не знайшов ніяких слідів їх діяльності? Можливо, що від цієї епохи не залишилося зовсім нічого? Можливо, що слова великого Джосера затмила всі спогади про його заступників? Чим більше дослідники задавали собі такі питання, тим більший інтерес викликав у них цей період.

Один з археологів Мухамед Захарія Тонейм, вирішив провести ретельне дослідження всієї теріторії некрополя в Сакарі. Ним була знайдена піраміда, яка була недостроєною. Вона видвигалась прямо на скельному основані із грубих блоків сірого вапняка. Блоки скріплювалися розчином із м’якої глини, змішаної з вапняковою крихтою. Серед каміння були знайдені частини стелі із ім’ям фараона Джосера – це ще одне підтвердження, що знайдена піраміда була споруджена пізніше, ніж піраміда Джосера. Під час розкопок піраміди були знайдені сотні погребінь, саме раннє із яких відноситься до періоду XIX династії (134–1197 рр. до н.е.). деякі могили розміщувались над пірамідою. Самим цікавим було знайдене погребіння знатної жінки, яку звали Корнефернефер. Тіло її було не набальзамоване, а просто загорнуте в цинковку із пальмових листків. Голову і плечі закривала розкішна і позолочена маска. На ній були амулети, напівдрогоцінні камні, поряд лежали дерев’яні статуетки. В іншому погребінні була знайдена мумія чоловіка з повним комплектом ювелірних прикрас. Обидва ці погребіння відносятся до першої половини правління фараонів XIX династії. Археолог на цьому не зупинявся. Були знайдені сотні різних кам’яних сосудів, кувшини із чорного та білогу порфіру, наручні браслети, золотий жезл. Знайдені прикраси-єдиниі відомі види ювелірного мистецтва часів III династії. Взагалі від всього Стародавнього царства залишилось так мало золотих ювелірних виробів, що цю колекцію можна вважати унікальною.

Наступна знахідка на думку археологів була важлівішою за золоті прикраси. Гонейм знайшов маленькі глиняні сосуди темно-червоного кольору, закриті сухою глиною. На ній було відтиснуто ім’я господаря гробниці: «Могучий Телом» – Сехемхет. Це ім’я раніше не зустрічалося і ніде не значилося. Археологи продовжували йти далі під піраміду. Згодом був знайдений саркофаг Сехемхета. Він стояв в самому центрі усипальниці. На ньому не було ніяких надписів, рельєфів і прикрас. Незабаром вчені проникли в усипальницю. Однак саркофаг був порожнім і чистим. І чим довше Тонейм вивчав порожній саркофаг, тим ставало ясніше, що мумії в ньому ніколи не було. Вчені були в паніці. Вони не розуміли, що ж трапилось? Пограбування? Можливов даному випадку вони зовсім не збиралися хоронити фараона в цій піраміді? Для чого було потрібно було споруджувати все це?

Отже, таємниця піраміди Сехемхета так і залишилася нерозгаданою. Були висунуті маси гіпотез. Із того факта, що піраміда залишилась недобудованою, можна сказати, що фараона поховали в іншому місці. Однак, питання, де саме, ще не раз сколихне інтерес археологів.

Цікавою знахідкою археологів є піраміда Джосера, оскільки в ній було знайдено значну кількість золотих виробів та прикрас. Архітектором її був верховний жрець Геліональ Імчетеп. Місце, обране ним для будівництва комплекса піраміди Джосера, знаходиться на краю плоскогір’я, звідки відкривається чудовий краєвид на Мемфіс. Комплекс займав прямокутну площу (545*278метрів). Знаменитий дослідник Іонін у своїй праці змальовував цей комплекс, як один з прекрасніших в світі. Його оточувала стіна з білого вапняка висотою 10 метрів. Стіна була посилена вежами і розділена плоскими виступами, в ній було 14 воріт, справжніми були тільки одні. Якщо дивитися на ворота із середини комплекса, то здається, що вони всі відкриті. Сама піраміда знаходиться в середині комплекса, висота її 60 метрів, вона має осонови зі сторонами 118*140 метрів. Будівельні роботи на окремих сторонах велися по-різному: спочатку використовувались камені невеликих розмірів, потім розмір кам’яних блоків збільшувався. На кінцевому єтапі будівництва піраміду обкладали блоками білого вапняка. Поховальна кімната розміщувалася під самою пірамідою на глибині 28 метрів. ЇЇ стіни були покриті плитами рожевого граніту. Дослідниця А. Іоніна зазначає, що до камери вели шахта і коридори з великою кількістю бокових ходів й відгалужень. У них розміщувалася поховальна утвар й жертовні піднесіння. Деякі прміщення були викладені блакитними ізразцами, які створювали видимість небокраю у верхній частині стіни і на стелі. Археологами були знайдені три барельєфні зображення фараона Джосера: він, зображений під час релігійних обрядів. Під землею, у східній стороні піраміди, були заготовлені одинадцять вузьких поховальних камер. Вони розташовувались на глибині 33 метрів. Тут ховали членів царської сім’ї, в основному, дітей. Піраміда Джосера була у формі сходинки, по якій фараони ніби підіймались на небо.

Отже, значення комплекса Джосера полягає головним чином в тому, що це перша в Єгипті монументальна кам’яна будівля.

Таким чином, культ фараона у стародавньому Єгипті мав дуже велике значення, оскільки єгиптяни вважали, що їхнє життя після смерті продовжується, і тому відводили цьому величезну роль. Центрами заупокійного культу фараонів ставали їх поховальні комплекси. Вони складалися не тільки з пірамід, а й з поселень, так називаємих припірамідних міст. Піраміди, в свою чергу, додають нам уявлення про єгипетську цивілізацію в ті давні часи. За допомогою даних археологічних знахідок ми можемо більш детальніше розглянути всі сторони життя єгиптян. Вони дають нам змогу розглянути та оцінити культурне надбання стародавнього Єгипту. Ці знахідки є дуже цінними при вивченні всіх періодів історії Стародавнього Єгипту.