Міністерство освіти України

Хмельницький національний університет

Реферат

на тему: Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства

Хмельницький – 2010

Зміст

Вступ

Кирило-Мефодіївське товариство: передумови виникнення, діяльність, ліквідація

Основні програмні погляди товариства

Значення Кирило-Мефодіївського товариства в розвитку політичної думки XIX століття

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Перша половина XIX ст. для історії держави та права України була періодом відсутності української національної державності і включення земель України як адміністративних одиниць з напівколоніальною адміністрацією до складу Російської та Австрійської імперій. Все це супроводжувалося наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті. Новий міністр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, що шлях до процвітання російської держави лежить через зміцнення трьох принципово важливих суспільних основ — самодержавства, православ'я, народності. Поява пропагандистського гасла "народності" означала не що інше як посилення процесу русифікації та новий наступ на права національних меншин.

Всі ці утиски надали поштовх початку національного відродження, зростанню політичної активності громадськості. Вершиною розвитку політичної думки першої половини ХІХ ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодіївського товариства.

Фактично у працях кожного історика чи політолога, що вивчає становище української політичної думки у даному періоді, відводиться одне з головних місць політико-правовим ідеям Кирило-Мефодіївського товариства. Оминути дане утворення у контексті становлення української політичної думки неможливо. Діяльність братства достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а також у працях Олександра Кониського, Сергія Єфремова, Дмитра Багалія, Михайла Грушевського, Михайла Возняка та ін.

Для написання цієї роботи мною використовувались роботи таких вчених: Чижевський Д., Холод В., Кухта Б., Гелей С., Кирилюк Ф. та інших. Їх глибокий аналіз допоміг мені краще зрозуміти становище політичної думки в Україні в даний період та дозволив зробити висновки стосовно позитивних і негативних сторін першої політичної організації української інтелігенції.

Кирило-Мефодіївське товариство: передумови виникнення, діяльність, ліквідація

На початку 40-х років XIX ст. центром українського національно-визвольного руху стає Київ. Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний гурток “Київська молода”, поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва. [9]

На своїх засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці французьких філософів-утопістів – Сен-Сімона, Фур’є, цікавилися процесами відродження сусідніх народів: поляків, чехів, хорватів, сербів, болгарів, словаків, словенців і мріяли “щоб усі слов’яни стали добрими братами” і “брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові во віки і віки”.

Цей гурток став ідейним та організаційним попередником найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х років XIX ст. – Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія, більш відомого як Кирило-Мефодіївське товариство (братство).

Товариство виникло в кінці 1845 – на початку 1846 року. Його засновниками були:

• Микола Костомаров – історик, професор Київського університету.

• Василь Білозерський – полтавський учитель.

• Микола Гулак – службовець канцелярії Київського генерал-губернатора, дослідник історії права.

Згодом до них приєдналися:

• Пантелеймон Куліш – письменник, автор української абетки.

• Тарас Шевченко – поет і художник.

• Опанас Маркевич – етнограф і фольклорист.

• Іван Посяда – педагог.

• Георгії Андрузький – поет і публіцист.

• Микола Савич – педагог і журналіст.

• Олександр Навроцький – поет-перекладач.

• Олександр Тулуб – педагог.

• Дмитро Пильчиков – педагог.

За винятком Т.Шевченка, М.Костомарова і М.Савича, всі вони були молодими людьми віком від 19 до 25років. [11]

За оцінками дослідників близько 100 осіб підтримували зв’язки і дружні відносини з членами товариства. Серед членів товариства, на відміну від масонів чи декабристів, не було представників великої родової аристократії, його основу складали вчені, письменники, діти середніх чи дрібних землевласників.

Але можна зауважити, що все ж таки кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об’єднаних слов’ян. Це яскраво підтверджує програмний документ кирило-мефодіївців “Книга буття українського народу”, де прямо вказується на Товариство об’єднаних слов’ян як на свого ідейного попередника, бо воно теж мало на меті повалення самодержавства, ліквідувати кріпосництво й об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію.

Кирило-Мефодіївське товариство фактично не встигло розпочати активної роботи і проіснувало, за оцінками істориків, не більше п’ятнадцяти місяців, встигнувши підготувати лише ряд програмних документів і визначити основні цілі і завдання своєї діяльності.

Усю його роботу можна поділити по таких напрямках:

1. Учасники проводили пропагандистську діяльність:

а) Писали прокламації, звернення до народу:

- Звернення до “братів українців”;

- Звернення до “братів великоросіян і поляків”;

б) Пропагували свої ідеї в університеті, інших навчальних закладах Києва;

в) Поширювали твори Т.Г.Шевченка.

2. Створювали в селах школи для народу.

3. Розробляли проекти запровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів, складали шкільні підручники.

4. Видавали книги та журнали.

5. Збирали кошти на культурні потреби, на видання популярних книжок.

Загалом, протягом усього часу існування Кирило-Мефодіївського товариства його члени збиралися лише декілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії, на яких були підготовлені основні положення їхньої програми.

Варто відмітити, що поділяючи загальні засади своєї програми, члени товариства розходилися у питанні про першочергові завдання. М.Костомаров вважав першочерговим домогтися єдності слов’ян. П.Куліш наголошував на розвитку української культури. Т. Шевченко пристрасно відстоював ідеї соціального і національного звільнення українців. [5]

Все це привело до утворення двох течій всередині кирило-мефодіївців:

1. Помірковано-ліберальна (М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський). Схилялися до реформ і “м’яких”, еволюційних методів розвитку.

2. Радикальна (Т.Шевченко, М.Гулак, І.Посяда, Г.Андрузький). Висловлювалися за революційний переворот, обстоювали соціальне і національне визволення українського народу.

У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства, що тільки набирала оберти, була викрита, а члени заарештовані.

У більшості літературних джерел події, що фактично привела до краху першої політичної організації в Україні, присвячено мало інформації. Спробуємо розглянути дану ситуацію детальніше.

Перш за все доводиться констатувати, що велику роль у викритті товариства відіграв, як не дивно, Микола Гулак. Бажання долучити нових учасників та якнайширше розповсюдити прогресивні ідеї переважили над обережністю. Саме він вирішив посвятити Петрова у таємниці товариства.

Дев’ятнадцятирічний Олексій Петров був студентом юридичного факультету Київського університету св. Володимира. Батько Петрова, жандармський офіцер Михайло, помер рано. Напівсироті постійно не вистачало грошей, часом він голодував, й тому мав доволі жалюгідний вигляд. Вірогідно, це стало однією з причин, чому Микола Гулак довірив таємницю товариства Петрову. Зокрема, показав Петрову золоту каблучку, на внутрішньому боці якої були слова: «В ім’я св. Кирила і Мефодія». Крім того, Гулак розповів Петрову про засади й цілі товариства, прочитав «Закон Божий» і навіть дозволив його переписати. Згодом цей документ став одним з основних доказів обвинувачення. Що не дивно, адже там містилися несумісні з імперською ідеологією думки. Наприклад, § 97: “І пропала Україна – але так тільки здається”; § 100: “Лежить в могилі Україна – але не вмерла”.

28 лютого 1847 р. Олексій Петров з’явився до заступника куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича і зробив усний донос на членів братства. Сам Юзефович, котрий знав Костомарова, Куліша, був їхнім покровителем, тому зажадав від Петрова письмового доносу, сподіваючись, що той побоїться його зробити. Проте Петров не зламався і незабаром повернувся з детальним описом всього, що він довідався про товариство. Юзефович порадив студенту звернутися особисто до опікуна київського навчального округу – генерал-майора Траскіна (він знав, як важко потрапити до нього на прийом, тим паче звичайному студенту). Та Петров подолав усі труднощі і донос таки опинився на столі Траскіна. Той негайно відправив доповідну записку київському губернатору Бібікову. 17 березня 1847 р. губернатор направив повідомлення про донос Петрова до Третього Відділення. Того ж дня шеф жандармів граф Орлов повідомив про це царя і отримав наказ заарештувати Гулака.

На момент доносу Гулак уже проживав у Санкт-Петербурзі і служив у канцелярії ради університету. Арешт відбувся у його помешканні. У Гулака вилучили вже згадувану каблучку. Під час обшуку він попросився до туалету, де спробував викинути рукопис. Але слідчі знайшли його: це був “Закон божий”. Серед паперів Гулака знайшли листи колишнього вчителя петербурзької гімназії Куліша, колишніх студентів Київського університету Бєлозерського і Маркевича. На допитах Гулак мовчав. Його помістили до камери-одиночки Олексіївського равеліну.

20 березня 1847 року Петров у Києві робить повторний донос. Повідомляє, що студент Маркевич також читав рукопис Гулака “Закон божий” і висловлювався позитивно щодо його змісту. Почалися арешти інших членів товариства. Коли жандарми прийшли до Костомарова, той сам пред’явив каблучку з написом. У квітні в Києві арештували Шевченка і відправили до Петербургу з усіма паперами та малюнками. У записах поета не знайшли жодних доказів його участі у таємному товаристві. Тоді чиновники Третього Відділення звернули увагу на зміст віршів Шевченка, особливо на «Сон». Затримали й інших учасників Кирило-Мефодіївського товариства. [2]

Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 року в Петербурзі. Тоді ж Орлов представив Миколі І доповідь у справі, яку нарекли справою “Україно-слов’янського товариства”. Все призвело до вироків різної тяжкості, які отримали усі учасники товариства, зокрема:

• М.Гулака було ув’язнено у Шліссельбурзькій в’язниці на 3 роки, потім вислано у Перм;

• Т.Шевченка віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу на 10 років із забороною писати і малювати;

• М.Костомаров відбув рік у Петропавловській фортеці, надалі був засланий у Саратов;

• П.Кулішу спочатку присудили “заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці і потім відправити на службу у Вологду”, але через клопотання сановитих друзів дружини покарання було замінене: його ув’язнили на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу;

• Олександр Навроцький — півроку у В'ятській тюрмі;

• Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну.

Основні програмні погляди товариства

Основні політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в його програмних документах, до яких належать “Статут Слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія”, відозви “Брати українці” та “Братья великороссияне и поляки”, “Книгa буття українського народу”, а також у ряді робіт, що мали своєрідний підготовчий щодо програмних документів характер, у наукових розвідках та літературних творах учасників організації.

У програмних документах “Статут”, “Книга буття українського народу”, які підготував Микола Костомаров, були викладені головні пункти концепції історичного розвитку, політичної доктрини та ідеологічної системи товариства. Історична концепція спиралася на ідеї християнського соціалізму, в основі якої було твердження, що шлях до врятування людства лежить через осягнення Царства Божого. У ньому мали б панувати загальна справедливість, свобода, рівність і братерство. Головною метою діяльності товариства й мала бути боротьба за реалізацію цих ідеалів. До політичної доктрини були включені такі моменти: походження усякої влади від бога, положення, що влада не може бути абсолютною, самодержавною, бо “хоч який добрий чоловік буде, але як стане самодержавно панувати, то зіпсується”. [8]

Далі доктрина визначала хиби демократичного устрою, бо і демократія, вважав Костомаров, не дає гарантій перед свавіллям влади “багатьох царків”. Однак альтернативою мав би бути все ж республіканський устрій, де влада була б виборна, змінна і підзвітна народним зборам. Щодо самої форми держави, то нею мала б бути федерація.

Хоча М. Костомаров, описуючи дискусії щодо майбутнього устрою слов’янської федерації, у “Автобіографії” дещо інакше трактував це питання. Він писав: “Ми почали уявляти собі всі славянські народи з’єднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або з’єднаних держав у Північній Америці з тим, щоб усі находилися у тіснім зв’язку з собою, але щоб кожна зберігала свято свою окрему автономію. Федерація тільки по одним народностям не видавалася нам зовсім придатною з багатьох причин, а зокрема з огляду на чисельну нерівність мас, що належали до народностей. Яке союзництво могло існувати в дійсности на підставі взаїмної рівности між незначними щодо кількости Лужичанами й великою масою російського народу з незмірними просторами його батьківщини? Ми прийшли до думки, що з збереженням права народностей потрібний конче інший поділ частин будучої славянської держави для її федеративного ладу. Таким робом поставала думка про адміністративний поділ земель заселених славянським племенем, незалежно від того, до якої з народностей належить це плем’я в тій чи іншій полосі заселення простору. Ми не могли вияснити собі подрібно картини в якій мала з’явитися наша уявна федеративна держава; утворити цю картину ми полишили будучій історії. В усіх частинах федерації пропонувалися однакові основні закони та права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торгівлі, загальне скасування кріпосного права й невольництва, в якій ні було б формі, єдина центральна влада, що завідувала б зовнішніми справами союзу, військом і флотою, зате повна автономія кожної частини у відношенні до внутрішніх уладжень, внутрішньої управи, судівництва і народної освіти". [7]

Що ж до ідеологічної системи, то з цього приводу Д.Чижевський зазначав [13], що ідеологія кирило-мефодіївців була синтезом моментів: етно-естетичних, романтичних та соціального, радикального. Щодо першого, то тут значну роль відігравали українське народне мистецтво, пряма залежність внутрішньої спорідненості романтики з українською психічною вдачею. Соціальний момент, найбільш радикальний, полягав у вимозі скасувати кріпаччину, станову нерівність. Ставились вимоги свободи слова, друку, загальної освіти, зміни постійної армії народною міліцією. Нарешті був і релігійний момент програми, бо саме в релігії члени товариства шукали відповідей на гострі соціальні та політичні питання. Релігійний характер мало і месіанство, що пронизувало всю ідеологію товариства. Україна мала виконувати волю Божу – рятувати слов’янство, її посланництво – це “голос України … до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина…” [6]

Проаналізуємо деякі програмні документи детальніше.

“Статут Слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія” складається з двох частин. Перша – “Головні ідеї” – містить у концентрованому вигляді вихідні положення ідеології та основні цілі діяльності, а друга – “Головні правила товариства” – присвячена визначенню способів та засобів реалізації програмних засад товариства. (Див. Додаток 1)

Першим пунктом “Головних ідей” зазначалося: “Приймаємо, що духовне і політичне поєднання слов’ян є їх призначенням, до якого вони повинні прагнути”. У цьому пункті виражається головне переконання Кирило-Мефодіївського товариства, він є тим вихідним пунктом, на якому ґрунтуються всі подальші теоретичні розробки.

Розуміння панславістської ідеї учасниками Кирило-Мефодіївського товариства розшифровувалося в другому пункті “Головних ідей” статуту, який чітко наголошував на тому, що при утворенні майбутнього слов’янського союзу кожен слов’янський народ повинен мати свою державно-політичну самостійність. Вона розглядалась братчиками як головна передумова майбутнього об’єднання.

Іншою, не менш важливою умовою створення майбутнього слов’янського союзу, було встановлення у всіх слов’янських народів республіканської форми правління та політико-правової рівності громадян: “Приймаємо, що кожне слов’янське плем’я повинно мати правління народне і дотримуватись повної рівності співгромадян по їх народженню, християнським віросповіданням і стану”.

Основою для встановлення справедливого суспільного та державного ладу у слов’янських народів, на думку учасників Кирило-Мефодіївського товариства, повинні були стати непорушні і керівні принципи християнської моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті “Головних ідей” статуту зазначалося про те, що “… правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов’ян повинні основуватись на св[ятій] релігії господа нашого Ісуса Христа”. Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.

Для вирішення нагальних, життєво важливих справ передбачалось утворення спільного вищого законодавчого органу влади — Слов’янського собору з представників всіх народів. Однак його функції та повноваження не визначено більш детально. Враховуючи, що попередніми пунктами статуту особливо наголошувалось на державно-політичній самостійності кожного з народів, ми можемо припустити, що цей “собор” повинен був би стати деяким наддержавним органом, члени якого обирались би не пропорційно від кількості населення, а від державно-територіальних утворень.

У другій частині Статуту — “Головних правилах товариства” — розкриваються його головні принципи організації братства, а також тактичні цілі на шляху утворення майбутнього союзу слов’янських народів. Так у сьомому пункті зазначалось, що оскільки “в теперішній час слов’янські племена сповідують різні віросповідання і мають упередження одне до одного, то товариство буде старатись про знищення всякої письмової та релігійної ворожості між ними і розповсюджувати ідею про можливість примирення розбіжностей в християнських церквах”. Це, на думку його авторів, повинно було сприяти зближенню слов’ян та встановлення між ними справді братерських, дружніх і рівноправних відносин.

У сфері суспільних відносин Статут особливу увагу звертав на необхідність ліквідації соціальної нерівності та її особливо потворного прояву – кріпацтва. Восьмий пункт “Головних правил” відзначав, як одну з цілей братства те, що “Товариство буде старатись заздалегідь про викорінення рабства і всякого приниження нижчих класів, рівним чином і про повсюдне розповсюдження грамотності”.

Просвітництво широких народних мас визнавалось головним засобом досягнення мети, яке ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського товариства. Ця, здавалось би далека від політики, культурно-просвітницька діяльність викликала значні підозри у царських слідчих. Вони ретельно підшивали до справ заарештованих братчиків проекти облаштування народних шкіл, нарівні з революційними прокламаціями та патріотичними художніми творами.

Будучи у своїй масі ревними християнами, автори Статуту Кирило-Мефодіївського товариства особливо наголошували на моральності своїх дій та дотримання духу християнського віровчення. У дев’ятому пункті “Головних правил” спеціально зазначалось про те, що “Як все товариство в цілому, так і кожен його член повинні свої дії узгоджувати з євангельськими правилами любові, покірливості і терпіння; правило ж “Мета освячує засіб” товариство визнає безбожним”.

Відозва “Брати українці” (Див. Додаток 2), відображаючи в цілому ідеї відбиті в Статуті Кирило-Мефодіївського товариства, дає більш уточнене трактування основоположних ідей діяльності братства.

Так, зокрема, повторюючи думку про те, що з’єднання слов’ян в один союз є їхнім історичним призначенням, відозва чітко наголошує на тому, що це утворення повинно мати міждержавний характер, не позбавляючи жоден з народів, що до нього ввійдуть, статусу державно-самостійного: “… кожен народ зкомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну”. Союзним органам делегувались права вирішувати виключно ті справи, які мали загальне для всіх членів об’єднання значення: “Щоб був один сейм або рада слов’янська, де б сходились депутати оду всіх Речей Посполитих і там розважали б і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союза слов’янського”. На чолі союзу мав стояти керівник обраний на певний і цілком визначений термін: “Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був правитель вибраний на года” і влада, таким чином, не могла б перетворитись у спадкову.

Особлива увага у цій відозві зверталась на необхідність ліквідації станів та станових привілеїв, забезпеченні громадянської рівності та свобод. Реальним проявом цієї рівності повинен був стати доступ до всіх державних посад в слов’янськім союзі та республіках, що ввійдуть до нього не за “родом і достатком”, а “по розуму і просвіченості народними виборами”.

Невелика за обсягом відозва “Брати великоросіяни і поляки” (Див. Додаток 3) проникнута закликом до двох слов’янських народів, з якими історія найбільш тісно пов’язала долю української нації, подолати історичну ненависть та суперечності в ім’я майбутнього об’єднання всієї Слов’янщини на засадах свободи та рівності громадян і народів.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства в розвитку політичної думки XIX столітті

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства викликала значний резонанс в тогочасній Україні по обидва боки російсько-австрійського кордону. Політичні ідеї та культурницька праця його учасників стали етапною віхою у становленні української політичної думки, своєрідним каталізатором процесів, що дозволили нації вийти з духовної кризи, пов’язаної з крахом Гетьманщини, та ознаменували новий етап у боротьбі за самостійне державно-політичне існування.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення, причому з кількох міркувань. Зокрема, створення братства було першою, хоча і невдалою, спробою інтелігенції перейти від культурницького до політичного стану національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського уряду, який вважав потенційно небезпечним невпинне зростання свідомості українців; ліквідація товариства дала поштовх до рішучого наступу антиукраїнських сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної боротьби української демократичної інтелігенції проти російського царату.

Ідейне значення братства було величезне. Можна сказати, що у програмних документах товариства вперше було здійснено спробу поєднати українську національну ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності. [11, 3] Його ідеї та його програма надовго зазначили головні напрямні лінії українського національного відродження.

Т. Шевченку вдалось у своїй політичній поезії, що мала величезний вплив на молоде покоління українців, поєднати соціальний та національно-визвольний, державницький моменти. М. Костомаров, створивши концепцію українського історично-політичного месіанізму, звернув увагу на особливості менталітету нації та їх вплив на її історичну долю. Він поставив проблему необхідності врахування ментальних рис при створенні політичних програм, зробивши висновок про те, що українцям необхідно тривалий час розвиватись в рамках чужої державності, яку варто спробувати пристосувати до власних потреб, щоб виховати "державницький дух". П. Куліш гостро поставив проблему формування власної національної еліти як з представників старих, русифікованих та полонізованих еліт, так і з інших соціальних верств шляхом цілеспрямованого виховання національного духу та державницького мислення.

Значення товариства в розвитку української політичної думки полягає в тому, що воно не лише продовжило традицію, але й забезпечило модернізацію політичного мислення у відповідності з тогочасним рівнем політичної думки Західної Європи.

В ідеології Кирило-Методіївського братства 1846-1847 років бачимо синтез трьох попередніх течій: романтичного етнографізму й культурництва харків’ян; традицій козацького державництва й політичного автономізму лівобережного дворянства; врешті, модерних західноєвропейських ідей лібералізму й демократизму, що їх першими носіями на українських землях були декабристи. Кирило-мефодіївська програма стала платформою українського руху впродовж наступних десятиліть. Пряма лінія розвитку веде від Кирило-Методіївського братства до Центральної Ради 1917 року.

Висновки

Отже, Кирило-Мефодіївське товариство – таємна політична національно-патріотична організація (грудень 1845 – березень 1847, Київ).

Засновники: В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров. Згодом до них приєдналися 9 осіб, серед них Т.Шевченко, П.Куліш.

Зв'язки з Кирило-Мефодіївським братством підтримували ще близько 100 чоловік.

Братство ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких же незалежних слов’янських держав. Братчики виступали за повалення самодержавства та ліквідацію кріпацтва в Російській імперії.

Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов’янських суспільств — через відсутність у ній знаті.

Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: “І зруйнували Україну. Але то лише здавалося, бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов’ян; почувши її заклик, повстануть всі слов’яни. І стане Україна самостійною республікою у слов’янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: “Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем”. Таке мессінське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здатності своїх “м’яких” і “поетичних” співвітчизників існувати незалежно.

Погоджуючись щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність і братство слов’ян, Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й “моральний приклад”, який вони подаватимуть властям, – це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни.

Складена колективно програма товариства “Книга буття українського народу, або Закон Божий” у 109 положеннях за допомогою релігійно-повчальних та історико-публіцистичних аргументів доводила право українського народу бути ініціатором боротьби за національне й соціальне визволення слов’янських народів з об’єднанням їхніх новостворених демократичних республік у федеративну спілку.

Права і обов’язки членів Кирило-Мефодіївського братства регламентувалися статутом. Громадську роботу кирило-мефодіївці зосередили навколо освіти народу і піднесення економіки України, видання популярних книжок, запровадження широкої мережі початкових навчальних закладів, готували агітаційні відозви із закликами розгортати національно-визвольну боротьбу.

Заарештовані царськими властями, які вбачали у Кирило-Мефодіївському братстві небезпечну антиурядову організацію, за вироком, затвердженим Миколою І, всі 12 учасників товариства були покарані засланням у різні місця імперії.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

Література

1. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія:навч. посіб.-3-є вид., перероб. і допов.-К.:Знання.-1999.-427с. (ст.58-59)

2. Горбачевський О. Український Іуда http://nbb.com.ua/news/398/5/

3. Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія:підручник.-К.:ЦУЛ.-2001. (ст.104-105)

4. Грушевський М. С. З ідеології кирило-мефодіївців // Україна: Науковий трьох місячник українознавства.-1914.-Кн.1.-с.78-83. http://litopys.org.ua/rizne/kmt06.htm

5. Кирилюк Ф.М., Обушний М.І., Хилько М.І., Корж М.О., Федіренко І.П.

Політологія:підручник/за ред. Ф.М. Кирилюк.-2-ге вид., перероб. і доп.-К.:Здоров'я.-2004.-776с. (ст.121-123)

6. Костомаров М.І. Закон Божий (книга буття українського народу).-К.:Либiдь.-1991.-40с. (http://litopys.org.ua/rizne/kmt02.htm)

7. Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография.-К.:Из-во при Киев. ун-те.-1990.-736с (http://ukrstor.com/ukrstor/kostomarov_avtobiografiya-x.html)

8. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки:текст лекцiй; навч. посiб.-К.:Генеза.-1994.-368с. (ст.250-252)

9. Рибалка І. Історія України (частина друга).-1995 http://readbookz.com/ book/201/7651.html

10. Рудич Ф.М. Політологія:підручник.-К.:Либідь.-2006.-480с. (ст.62-64)

11. Середницька Г.В. Історія України.-К.:Видавництво А.С.К.-2003.-256 с. (ст. 83-87)

12. Холод В.В. Політологія:лекції; навч. посіб.-Суми:Університетська книга.-2001.-407с. (ст.388-389)

13. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні.-К., 1992.-230 с. (http://litopys.org.ua/chyph/chyph.htm)

14. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки):підручник.-К.:Либідь.-2002. (ст.111-115)

Додаток 1

Статут Кирило-Мефодіївського товариства 1845 р. кінець — 1846 р.

Устав Славянского общества св. Кирилла и Мефодия

Главные идеи

1. Принимаем, что духовное и политическое соединение славян есть истинное их назначение, к которому они должны стремиться.

2. Принимаем, что при соединении каждое славянское племя должно иметь свою самостоятельность, а такими племенами признаем: южно-руссов, северно-руссов с белоруссами, поляков, чехов с [сло]венцами, лужичан, иллиро-сербов с хурутанами и болгар.

3. Принимаем, что каждое племя должно иметь правление народное и соблюдать совершенное равенство сограждан по их рождению, христианским вероисповеданиям и состоянию.

4. Принимаем, что правление, законодательство, право собственности и просвещение у всех славян должны основываться на св[ятой] религии господа нашего Иисуса Христа.

5. Принимаем, что при таком равенстве образованность и чистая нравственность должны служить условием участия в правлении.

6. Принимаем, что должен существовать общий Славянский собор из представителей всех пле[мен].

Главные правила общества

1. Установляем общество с целью распространения вышеизложенных идей преимущественно посредством воспитания юношества, литературы и умножения числа членов общества. Общество именует своими покровителями святых просветителей славянства Кирилла и Мефодия и принимает своим знаком кольцо или икону с именами или изображением сих святых.

2. Каждый член общества, поступая, произносит присягу употреблять дарования, труды, состояние, общественные свои связи для целей общества, и ежели бы какой член потерпел гонение и даже мучения за принятые обществом идеи, то, по данной присяге, он не выдает никого из членов, своих собратий.

3. В случае член попадет в руки врагов и оставит в нужде семейство, общество помогает ему.

4. Каждый член общества может принять нового члена общества без необходимости сообщать ему об именах прочих членов.

5. В члены принимаются славяне всех племен и всех званий.

6. Совершенное равенство должно господствовать между членами.

7. Так как в настоящее время славянские племена исповедуют различные вероисповедания и имеют предубеждение друг против друга, то общество будет стараться об уничтожении всякой письменной и религиозной вражды между ими и распространять идею о возможности примирения разногласий в христианских церквях.

8. Общество будет стараться заранее об искоренении рабства и всякого унижения низших классов, равным образом и о повсеместном распространении грамотности.

9. Как все общество в совокупности, так и каждый член должны свои действия соображать с евангельскими правилами любви, кротости и терпения; правило же: «Цель освящает средство» общество признает безбожным.

10. Несколько членов общества, находясь в одном известном месте, могут иметь свои собрания и постановлять частные правила для своих действий, но дабы они не противоречили главным идеям и правилам общества.

11. Никто из членов не должен объявлять о существовании и составе общества тем, которые не вступают или [не] подают надежды вступить в него.

Помітка: Найдено в бумагах Гулака, а писано рукою Белозерского.

Додаток 2

Відозва «Брати Українці», написана М. І. Костомаровим, вилучена у М. І. Гулака під час обшуку 2 квітня 1847 р.

Брати українці!

От сю розказу полагаючи перед ваші очі, даєм вам уважити, чи добре воно так буде.

1. Ми приймаємо, що усі слов’яне повинні з собою поєднатися.

2. Але так, щоб кожен народ зкомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну. Такії народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани, іллір[о]-серби і болгари.

3. Щоб був один сейм або рада слов’янська, де б сходились депутати оду всіх Речей Посполитих і там розважали б і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союза слов’янського.

4. Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года.

5. Щоб в кожній Речі Посполитій була посполита рівність і свобода і станів не було ов[с]і.

6. Щоб приймано депутатами і урядниками не по роду, не по достатку, а по розуму і просвіщенності народним вибором.

7. До того, щоб віра христова була основою закону, і общественної справи в цілому союзі і в кожній Речі Посполитой.

Отсе вам, братіє українці обох сторон Дніпра, подаєм на увагу, прочитайте пильно і нехай кожен думає, як до сього дійти, і як би лучше воно було. Як багато голов, то багато розумів, кажуть. Коли ви об сім станете думати, то в той час, як прийде пора говорити об сім, вам господь бог дарує смисл і уразумєніе.

Додаток 3

Відозва «Братья великороссияне и поляки», вилучена у М. І. Гулака під час обшуку 2 квітня 1847 р.

Братья великороссияне и поляки!

Сие глаголит к вам Украина, нищая сестра ваша, которую вы распяли и растерзали и которая не помнит зла и соболезнует о ваших бедствиях и готова проливать кровь детей своих за вашу свободу. Прочитайте послание это братское, обсудите важное дело вашего общего спасения, восстаньте от сна и дремоты, истребите в сердцах ваших безрассудную ненависть друг к другу, возженную царями и господами, на общую погибель вашей свободы, устыдитесь ярма, которое тяготит ваши плечи, устыдитесь собственной своей испорченности, предайте проклятию святотатственные имена земного царя и земного господина, изгоните из умов ваших дух неверия, занесенный от племен немецких и романских, и дух закоснелости, вдохнутый татарами, облекитесь в свойственную славянам любовь к человечеству, вспомните также о братьях ваших, томящихся и в шелковых цепях немецких и в когтях турецких, и да будет целью жизни и деятельности каждого из вас: славянский союз, всеобщее равенство, братство, мир и любовь, господа нашего Иисуса Христа.

Аминь.