Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології та права

ІНДЗ

На тему:

«Реакція владних кіл Японії на відкриття країни»

Виконав:

студент 3-го курсу

групи «А»

Нарожний Олег

Вінниця 2009

План

Вступ

Реакція владних кіл Японії на відкриття країни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У першій половині ХІХ століття ще більше загострилася криза феодально-абсолютистского режиму Токугавского сегунату, причому у Японії на відміну від інших країн Азії у надрах феодального суспільства формувався капіталістичний уклад. На той час натуральний оброк вже зустрів у японському селі змішану, грошову-натуральну форму. Потреба в грошах посилювала залежність селян від лихварів, купців, кулаків.

У першій половині XIX ст. помітно збільшилася кількість й розміри мануфактури. Якщо за все XVIII ст. побудовано 90 мануфактур, то за другу третину XIX ст. їх виникло 300. Розширювалися великі гірські копалини міді, золота, заліза. Особливо значного розповсюдження мануфактурні підприємства отримали південно-західних районах. У багатьох мануфактурах застосовувавали працю найманих робітників. У 1854 р. у Японії налічувалося понад 300 промислових підприємств із числом робочих понад десять. На деяких мануфактурних підприємствах було кілька десятків ткацьких верстатів.

Поява капіталістичних мануфактур означало, що у Японії разом із сформованою раніше торговою буржуазією почалась формуватися і промислова буржуазія.

Для подальшого розвитку Японії потрібно було виходити з світової ізоляції, проте правлячі верхівки Японії та населення вороже сприймали цей факт.

Реакція владних кіл Японії на відкриття країни

Глибока криза феодальних взаємин держави і загострення класової боротьби сильно похитнула престиж режиму Токугава. Поруч із антифеодальними виступами народних мас до кінця у першій половині ХІХ століття активізується і феодальна опозиція проти сегунату, яка прагнула замінити сегунат інший різновидом феодальної влади. Її ідеологи викинули гасло відновлення " законної " імператорської власти.

Однією з проявів політичної кризи токугавского режиму була стала очевидна неспроможність політики " закриття " країни.

У 1843 р. сегун видав нову інструкцію про взаємини з іноземцями, яка підтверджувала колишні заборони, але котра дозволяла іноземним кораблям запасатися вугіллям і водою у деяких портах Японії.

Капіталістичні держави Заходу дедалі більше наполегливо прагнули покласти край самоізоляциії Японії. У зв'язку з посиленням колоніальної агресії Англії, Німеччині й США на Далекому Сході їхні погляди повернулися вбік Японських островів. Особливо великий інтерес до Японії як бази розгортання колоніальної агресії у Китаї та інших районах Далекого Сходу виявили США. У 1845 р. американський конгрес уповноважив президента встановити торговельні відносини зі Японією. У проекті резолюції конгресу відверто говорилося, що США потребують бази на морях, які омивають Китай.

Після невдач дипломатичних спроб американський уряд вирішив застосувати силу. У 1853 р. до бухти Урага, розташовану поблизу сегунскої столиці Едо (нині Токіо), прибула військова ескадра коммодора Перрі. Він вручив японській владі лист президента США з вимогою підписати договір про відкриття Японії для американської торгівлі, заявивши, що по відповідь повернеться навесні майбутнього року.

Вже у лютому 1854 р. прибув по відповідь Перрі, супроводжуваний дев'ятьма військовими кораблями. Під час розпочатих переговорів він відкрито пригрозив війною.

Уряд сегуна підкорився силі, і прийняв американські умови. 31 березня, у Канагава було підписано перший японо-американский договір, за яким для американської торгівлі відкривалися порти Симода і Хакодате. У Симода засновувалось американське консульство. Невдовзі аналогічні договори Японія уклала з Англією, Францією і Голландією.

Перший російсько-японський договору про кордони, і про торгові обороти і дипломатичні відносини, підписано 1855 р. Неспроможні територіальні претензії Японії ускладнювали російсько-японські відносини.

Перші договори, підписані навіть іншими державами з Японією, було відмовлені західними державами. У 1858 р. з допомогою загроз США домоглися підписання нового нерівноправного договору, що передбачав додаткове відкриття кількох портів, надання американцям прав екстериторіальності, встановлення мінімальних мит за завезені в Японію американські товари та ін. Невдовзі Японія підписала подібні договори з Англією, Голландією, Францією, Россією.

Нерівноправні договори 1858 р. означали насильницьке " відкриття " Японії іноземними колонізаторами.

Як і в Китаї та інших країнах Сходу, де започаткували вторгнення іноземні капіталісти, призвело у Японії до подальшого погіршення становища більшості народу й загостренню кризи феодалізму.

У зв'язку з появою іноземних предметів розкоші та інших товарів у феодалів збільшилася потреба у грошах. Вони обкладали селян новими поборами. Низькі мита, встановлені нерівноправними договорами, сприяли ввезенню іноземних фабричних товарів, але це підривало японське ремесло викликало руйнування багатьох селянських і самурайських сімей, у яких жінки займалися прядінням.

З початку 1960-х років у Японії спостерігається подальше загострення політичної кризи. У різних районах країни посилилися стихійні виступи проти іноземців.

У 1862г. в князівстві Сацума було вбито англійця. Скориставшись цим інцидентом, англійський представник пред'явив японській владі ультиматум з вимогою відшкодування у вигляді, перевищенням 100 тис. ф. ст. Це викликало новий спалах народного обурення. У містах розклеювалися листівки, закликали бойкотувати іноземців.

По всії Японії не припинялися селянські повстання, хвилювання міського населення. Активізувалася і самурайська опозиція сегунату. У 1862 р. Симадзу, князь Сацума, одного з великих і багатих південних князівств, вступив в відносини із своїми військами в імператорську столицю Кіото, заявивши, що він прагне цим висловити свої вірнопідданські почуття до імператора. Після цього він зажадав від сегуна зміни нинішньої системи відносин між ним і князями.

У князівстві Тесю великий вплив мали самурайські елементи, відкрито виступаючи проти сегунату. Там виникли загони добровольців, що складалися з самураїв і заможних селян. Загони з Тесю та інших князівств також почали стягатися в Кіото. Прагнучи до примирення з феодальною опозицією, сегун погодився скасувати систему перебування сімей дайме в Едо як фактичних заручників й обіцяв надалі залучати князів до обговорення важливих державних справ.

У 1863 р. сегун прибув у Кіото зустрічатись з імператором. Там він був насильно затриманий, і мусив санкціонувати указ імператора про вигнання взагалі іноземців. Сегун обіцяв очолити боротьбу " вигнання варварів " . У червні 1863 р. уряд сегуна передав іноземним представникам наказ про закриття японських портів. Виконуючи рішення про " вигнанні варварів " , берегові батареї Симоносеки (столиці князівства Тесю) обстріляли підпливших туди кораблів. Того ж серпня 1863 р. англійська ескадра зруйнувала артилерійським бомбардуванням м. Кагосиму - центр князівства Сацума.

США, у яких йшла громадянської війни, змушені були тимчасово відмовитися від активної політики у Японії. Головну роль почала відігравати Англія. Франція Наполеона III також прагнула зміцнити й розширити свій вплив у Японії. Французький уряд прийняло пропозиції щодо невтручання в справи між англійцями та владою Сацума по залагодженню інциденту 1862р. Воно справила зворотну фінансову допомогу сегуну, постачило його зброєю, надіслало французьких офіцерів на навчання сегунских військ.

У вересні 1863 р. самурайські загони Тесю, що перебували на Кіото, намагалися захопити імператора, щоб змусити його оголосити війну іноземцям і сегунату.

У другій половині 1960-х років найглибша криза японського феодалізму та політична криза режиму Токугава переросли в революційну ситуацию.

Головною революційною силою, що потрясла основи японського феодалізму, було селянство. Селянські повстання не припинялися й набували дедалі більшого розмаху. У 1852 - 1859 рр. у Японії сталося 40 селянських повстань, в 1860 - 1867 рр. - 86. У деяких з них брало участь по 200 - 250 тис. селян. Селянські повстання доповнювалися міськими повстаннями.

Формувавшася японська буржуазія також поривалася ліквідації феодальних порядків. Міська інтелігенція, переважно самурайського походження, певною мірою виступала носителькою буржуазної ідеології. Встановлення тісних зв'язку з Європою і Америкою сприяло поширенню серед інтелігенції європейських буржуазно-освободительных ідей.

Буржуазія підтримала антисегунске угруповання князів і самураїв. Військово-політичними центрами антисегунскої опозиції стали південні князівства Сацума, Тесю, Тоса і Хидзен. Об'єднавшись, ці князівства очолили сильну коаліцію, яка вимогала ліквідації сегунату і відновлення імператорської влади. Франція енергійно підтримувала сегунат. Англійці ж сподівалися, що перемога антисегунскої коаліції призведе до подрібнення і ослаблення Японії, і встановили тому контакти з Сацума та іншими південними князівствами.

Після подій 1862 - 1864 рр. значно посилилися антифеодальні виступи народних мас. У 1865 р. особливо сильне селянське повстання охопило район Осака. Повстання спалахнуло навіть у сегунской столиці Едо. В умовах керівники південних князівств схилилися до ліквідації сегунату. У 1867 р. на імператорський престол вступив п'ятнадцятирічний Муцухіто. Влітку 1869 р. сегунат припинив своє існування. Була проголошена феодально-самурайска " республіка " .

Період царювання імператора Муцухіто було названо Мейдзі - " Освічене правління " . Перший імператорський уряд, створений 3 січня 1868 р. , очолив принц Арисугава, але керівну роль в ньому грали представники самурайства південних князівств. 6 квітня 1868 р. імператор зробив офіційну заяву, у якому висунув таку программу:

" 1. Буде створено широкі збори, і всі справи державні будуть вирішуватися відповідно до громадської думки.

2. Усі люди, як правителі, і керовані, повинні одностайно присвятити себе успіху нації.

3. Усім військовим і цивільним чинам та всьому простому народу буде дозволено здійснювати свої власні прагнення і розвивати свою діяльність.

4. Усі погані вчинки буде розглядати правосуддя і безпристрасність, як вони розуміються всіма.

5. Знання будуть позичатись в усьому світі, і таким шляхом основи імперії будуть зміцнюватись.

Ці реформи носили помірний характер. Насамперед було ліквідовано роздробленість країни, поділ в окремі князівства. Самурайське ополчення було перетворено на регулярну армію. Були скасовані станові привілеї. Скасовувався цеховий лад і цехові регламентації, ліквідовані внутрішні мита, оголошувалася свобода торгівлі, і свобода пересування покупців, безліч перевезень товарів. Старі закони було переглянуто, вводилися однакові закони для усієї країни й всіх груп населення. Засновувалися загальні суди буржуазного типу. Зроставший селянський рух змусив уряд здійснити в 1872 - 1873 рр. аграрну реформу. Була анульована феодальна власність князів і офіційно дозволена купівля-продаж землі. Власність на грішну землю було визнано за тими, хто фактично нею розпоряджався. Третина орної землі Японії було вилучено з власності селян. Общинні землі було також відняті у селян. Аграрна реформа відкрила шлях до розвитку капіталістичних відносин у японській селі, але він закріпв пережитки феодалізму, зберіг і закріпив поміщицьку власність на землю.

Висновки

У 70-90 роках ХІХ століття сталося поступове переростання ”вільного”, домонополістичного суспільства на капіталізм монополістичний, і з початком ХХ століття світ вступив у епоху імперіалізму. Завершився територіальний розділ світу між найбільшими капіталістичними державами, склалася колоніальна система імперіалізму, всі країни Африки й Азії стали колоніями чи напів колоніями. Тільки Японія внаслідок повалення режиму сегунату в 1868 р. та всіх наступних буржуазних реформ розвивалися як незалежна державу. Вона порівняно швидко перетворилася на промислову капіталістичну країну, що стала на шлях колоніальної агресії. Розвиток Японії визначалося закономірностями, у загальних своїх рисах однаковими з закономірностями розвитку імперіалістичних держав Європи - й Америки.

Список використаної літератури

1. Рубель В.А. Нова історія Азії і Африки: пост середньовічний Схід (18 – 19ст.). – К., 2007 р.

2. Кариченко В.П. Нова історія Азії, Африки та Латинської Америки. – К., 2002 р.

3. Бродський Р.М. Енольський З.А. Нова історія країн Азії і Африки. – Львів, 1986 р.