Столітня війна (1337-1453)

Столітня війна між Англієб та Францією – найбільш тривалий в історії мину-

лого військово-політичний конфлікт. Термін “війна” стасовно цієї події, як і її

хронологічні рамки, достатньо умовний, так як військові дії протягом більш як

столітнього періоду постійно не велися. Початком суперечок між Англією та Францією було химерне переплетення історичної долі цих країн, розпочавшеєся

з нормандського завоювання Англії у 1066 році. Укріплені на англійському пре-

столі герцоги нормандські прийшли з Північної Франції. Вони об’єднали під своєю владою Англію та частину континенту – північнофранцузьку область Нормандію.У 12 столітті володіння англійських королів у Франції різко зросли

внаслідок приєднання шляхом династійних шлюбів областей у Центральній та Південно-Західній Франції. Після тривалої та тяжкої боротьби французька мо-

нархія на початку 13 століття повернула собі більшу частину цих земель. Разом з традиційними володіннями французьких королів вони склали ядро сучасної Франції.

Проте під англійською владою залишилася теріторія на південному-заході – між Піренеями та долиною Лаури.У Франції її називали Гієнью, а у Англії – Га-

сконією. “Англійська Гасконь” і стала однією з головних причин, розпочавших Столітню війну. Збереження англійського господарювання на південному-захо-

ді робило ненадійним положення французьких Капетінгов, заважало реальній політичній централізації країни. Для англійської монархії ця область могла ста-

ти плацдармом у спробі повернути колишні величезні володіння на континенті.

Крім того, дві найбільші західноєвропейські монархії змагалися у боротьбі за

політичний та економічний вплив у фактично незалежному графстві Фландрсь-

кому (сучасні Нідерланди). Фландрські міста, закупавшиє англійську шерсть, відправили до Англії багатого купца із Гента, Якова Артевельде, і запропонува-

ли Едварду III корону Франції. В цей час у Франції оселилась династія Валуа (1328-1569), молодша лінія Капетінгов (попередня королівська династія).

Ще одним об’єктом гострих суперечок була Шотландія, незалежності якої заг-

рожувала Англія. У пошуках політичної опори в Європі шотландське королівс-

тво прагнуло до союзу з основним суперником англійської корони – Францією. Із загостренням англо-французських суперечок обидві монархії намагалися зак-

ріпити свої позиції на Пиренійському півострові. Пиренійські країни дуже ціка- вили їх тому що вони межували з “Англійською Гасконією”. Все це привело до появи військово-політичних союзів: франко-кастільського (1288), франко-шот-

ландського (1295), між англійською короною та містами Фландрії (1340).

У 1337 році англійський король Едвард III оголосив Франції війну, удавшись до звичайної для того часу юридичної форми: він оголосив себе законним коро-

лем Франції в противагу Філіппу VI Валуа, якого обрали на престол французькі феодали у 1328 році, після смерті його кузена, не мавшого синів, короля Карла IV – останнього із старшої гілки династії Капетінгов. Між тим Едварл III був сином старшої сестри Карла IV, виданої заміж за англійського короля.

Історію війни поділяють на чотири етапи, між якими траплялися періоди від-

носно тривалого затишшя. Перший етап – від оголошення війни у 1337 році до миру 1360 року у Бретіньї. В цей час військова перевага було на стороні Англії. Більш організованіше англійське військо одержало кілька славетних перемог – у морській битві при Кресі (1346) і Пуатьє (1356). Головна причина англійських

перемог при Кресі і Пуатьє – дисциплінованість та тактична досконалість дій пехоти, утвореной із лучників. Англійська армія пройшла сувору школу війн в гірській Шотландії, в той час як французькі лицарі звикли до відносно легких перемог та славі кращої кінноти у Європі. Здатні фактично лише до індивідуа-

льного бою, вони не знали дисципліни і маневра, воювали ефективно, але не ощадно. Організовані дії англійської піхоти під чітким керівництвом Едварда III привели до двох ніщивних поразок французького війска. Хронист – сучасник Столітньої війни писав про “загибель французького лицарства”. Жахливі пораз-

ки Франції, яка загубила армію та короля (після Пуатьє він опинився в англій-

ському полоні), дозволили англійцям нещадно грабувати країну. І тоді народ Франції – городяни і селяни – самі піднялися свій захист. Самооборона мешкан-

ців міст та селищ, перші партизанські отряди були початком майбутнього ши-

рокого визволительного руху. Це примусило англійського короля укласти тяж-

кий для Франції мир у Бретіньі. Вона загубила великі володіння на південному заході,але залишилась самостійним королівством (Едвард III відмовився від претензій на французьку корону).

Війна поновилася у 1369 році. Її другий етап (1369-1396) був цілком вдалим для Франції. Французький король Карл V та талановитий військовий начальник Бертран Дюгеклен використали підтримку мас, які допомогли частково реорга-

нізованій французькій армії витиснути англійців з південного заходу. Під їх владою все ж таки залишилось кілька великих і стратегічно важливих портів на французькому узбережжі: Бордо, Байонна, Шербур, Кале. Перемир’я 1396 року було укладене в зв’язку з крайнім виснаженням сил обох сторін. Воно не вирі-

шило жодного суперечного питання, що робило неминучим продовження війни

Третій етап столітньої війни (1415-1420) – самий короткий і найбільш драма-

тичний для Франції. Після нової висадки англійської армії на півночі Франції і жахливої поразки французів при Азенкурє (1415) самостійне існування Францу-

зького королівства опинилося під загрозою. Англійський король Генрих V за п’ять років більш активних, ніж попередні, війскових дій підкорив собі біля по-

ловини Франції та добився укладання договора в Труа (1420) по якому повинно було статися об’єднання англійської та французької корони під його владою. І знову народні маси Франції ще більш рішуче, ніж раніше, втрутилися у долю війни. Це визначило її характер у заключному четвертому етапі.

Четвертий етап розпочався у 20-х роках 15 століття і завершився вигнанням англійців із Франції в середині 50-х років. На протязі цих трьох десятиріч війна

зі сторони Франції мала визволительний характер. Розпочавшийся майже 100 років тому назад як конфликт керующих королівських домів, вона стала дла французів боротьбою за збереження можливості самостійного розвитку та ство-

рення основ майбутньої національної держави. У 1429 році селянська дівчина Жанна д’Арк очолила боротьбу за зняття осади Орлеана, добилася офіційної коронації у Реймсі законного спадкоємця французького престолу Карла VII. Вона вселила народу Франції тверду віру у перемогу.

Жанна д’Арк народилась у містечку Домремі на межі з Лотарінгієй. У 1428 р. війна докотилася і до цієї околиці. У серце дівчини ввійшла “велика жалість, кусающа як змія”, срорбота про нещастя “милої Франції”.Так визначила сама Жанна те почуття, яке примусило її залишити батьківський дім і відправитись до Карла VII, щоб бути на чолі армії і вигнати англійців з Франції. Через обла-

сті, зайняті англійцями та їх спільниками бургундцями, вона добралася до Ши-

нона, де знаходився Карл VII. Її поставили на чолі армії, адже всі - народ, вій-

ськовоначальники, солдати – довіряли цій неймовірній дівчині, її обіцянкам урятувати батьківщину. Природний розум та гостра спостереженність допомог-

ли їй правильно орієнтуватися в обстанові і швидко засвоїти нескладну військо-

ву тактику того часу. Вона завжди була попереду всіх у найнебезпечніших міс-

цях і за нею кидалися туди ж її віддані воїни. Після перемоги під Орлеаном (їй знадобилосьвсього 9 днів, щоб зняти осаду з міста, тривавшую більш 200днів) і коронації Карла VII слава Жанни д’Арк зросла неймовірно. Народ, армія, міста бачили в ній не тільки визволительницу батьківщини, але й керівника. З нею радилися по різним питанням. Карл VII та його оточення стали виявляти до Жа-

нни все більше недовіри і нарешті просто зрадили її. Під час однієї вилазки, від-

ступая з купкою воїнів по направленню до Компьєну, Жанна опинилась у пасці: по наказу коменданта-француза був піднятий міст та наглухо зачинились воро-

та фортеці. Жання попала у полон до бургундців, а звідти її продали англійцям за 10 тисяч золотих. Дівчину тримали у залізній клітці, приковуючи на ніч лан-

цюгом до постелі. Французький король, забов’язаний їй престолом, ничого не зродив для визволення Жанни. Англійці звиниватили її в єрісі та чаклунстві і стратили (вона була спалена на вогні в Руанє за наказом церковного суду).

Але це вже не змогло змінити реального положення справ. Французька армія реорганізована Карлом VII, одержала при підтримці горожан та селян кілька важливих перемог. Більш велика серед них – битва при Форміньї у Нормандії. У 1453 році капітулював англійський горнізон у Бордо, що умовно вважається закінченням Столітньої війни. Протягом ще 100 років англійці утримували фра-

нцузьий порт Кале на півночі країни. Але основні суперечки були розв’язані у середині 15 століття.

Франція вийшла з війни дуже знищеною, більшість областей були пограбовані і спустошені. І все ж перемога допомогла закінченю об’єднання французьких земель та розвитку країни шляхом політичної централізації. Для Англії війна також мала серьозні наслідки – англійська корона відмовилась від спроб ство-

рити імперію на Британських островах та континенті, в країні зросла національ-

на самосвідомість. Все це підготувало формування національних государств в обох країнах.