РЕФЕРАТ на тему:

"ФІЛОСОФСЬКА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ВОЛОДИМИРА ЗАЛОЗЕЦЬКОГО"

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Володимир Залозецький – перший головний хірург БУКОВИНИ

1.1 РОКИ НАВЧАННЯ І ДОСЯГНЕННЯ ВИСОТ В ХІРУРГІЇ

1.2 СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ ПРО ВОЛОДИМИРА ЗАЛОЗЕЦЬКОГО

Розділ 2. ФІЛОСОФСЬКА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ВОЛОДИМИРА ЗАЛОЗЕЦЬКОГО. ВОЛОДИМИР ЗАЛОЗЕЦЬКий – активний діяч львівського мистецького середовища

висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Буковинська земля здавна славиться своєю унікальною історією, чудовими архітектурними пам'ятками, багатими літературними й мистецькими традиціями, розвиненою освітою, наукою і культурою, щедрою природою і талановитими людьми. Світової слави зазнали не тільки як лікарі, а й як видатні науковці та громадські діячі такі буковинські доктори медицини як Йоган Мікулич-Радецький (1850-1905), Нестор Монастирський (1847-1888), Василь Волян (1826-1889), Володимир Філіпович (1864-1935), Тит-Євген Бурачинський (1880-1968) та його син Мирослав Бурачинський (1912-1987), Євген Омельський (1901-1980), Нарцис Лук'янович (1907-1985), Ярослав Воєвідко (1909-1981), Опанас Шевчукевич (відомий ще як поет і скульптор), Михайло Цегельський (1918), Костянтин Цуркан, Леон Кобилянський та інші.

Життя і діяльність видатних лікарів Буковини досі не знайшли належного висвітлення в українській історіографії. Даний реферат про одну з яскравих особистостей буковинського краю – хірурга Володимира Залозецького (1842-1898).

Володимир Залозецький – політичний діяч, мистецтвознавець, активний учасник львівського мистецького середовища міжвоєнного часу, один із творців неовізантизму в українському мистецтвознавстві.

Розділ 1. Володимир Залозецький – перший головний хірург буковини

1. Роки навчання і досягнення висот в хірургії

Народився Володимир Залозецький 1 березня 1842 року в селі Княже біля Снятина. У 1860 році він закінчив з відзнакою Чернівецьку чоловічу гімназію (нинішня загальноосвітня школа № 1) і вступив до Йосифинської військово-медичної академії у Відні. Після закінчення академії влітку 1866 року молодий лікар прибув до 15-го піхотного полку в зону бойових дій проти прусської армії. За зразкове виконання в бойових умовах лікарського обов'язку його нагороджено срібною медаллю і присвоєно звання старшого лікаря.

Після війни В.Залозецький навчається у Віденському операційному інституті, у клініці знаменитого Теодора Більрота, де отримує вищу хірургічну кваліфікацію. У 1869 році він обіймає посаду старшого лікаря дислокованого в Чернівцях 41 піхотного полку. Наступного року Залозецького обирають до ради Медичного товариства Буковини на посаду секретаря. Талановитий хірург швидко здобуває авторитет серед колег і 1877 року його обирають заступником голови Медичного товариства.

Спалахнула російсько-турецька війна і 41-й полк відправили на Балкани. До Чернівців Володимир Залозецький повернувся 1879 року кавалером Рицарського Хреста, ордена Франца Йосифа, російських орденів Святого Станіслава та Святої Анни. Того ж року доктор Залозецький подав у відставку.

Він працює у Чернівецькому міському шпиталі, де швидко набуває слави кращого хірурга Буковини. Указом імператора Австро-Угорщини його призначають членом Буковинської крайової санітарної ради, яка керувала системою охорони здоров'я. У 1882 році лікарі Буковини обирають доктора Залозецького головою Медичного товариства Буковини (Societas medicorum Bucovinae), приналежністю до якого особливо пишався Йоган Мікулич. Медичне товариство Володимир Залозецький очолював до кінця свого життя. Він користувався великим авторитетом серед медичної громадськості міста й краю, регулярно виступав з доповідями на науково-практичних конференціях товариства.

З відкриттям у Чернівцях крайового шпиталю (1886) В.Залозецький очолив хірургічне відділення, тобто став головним хірургом краю. Сучасники відзначали не лише високу професійність, але й надзвичайну чуйність лікаря до пацієнтів, його відданість улюбленій справі.

В.Залозецький стає активним громадським діячем. Він засновує у місті товариство "Український народний дім". З 1890 року Залозецького постійно обирають до Чернівецького магістрату, де він активно сприяв розвитку охорони здоров'я у місті й краї.

Проте хірург від Бога, котрий врятував життя тисячам людей, виявився беззахисним перед власною недугою. Операція у львівського професора Ридигера не допомогла. Увечері 5 червня 1898 року серце славетного лікаря Володимира Залозецького зупинилося на операційному столі. Було йому тільки 56 років.

2. Світла пам'ять про Володимира Залозецького

В останню путь на Руське кладовище міста Чернівці Володимира Залозецького, "… одного з визначніших чернівецьких русинів" [українців], як писала тоді крайова газета "Буковина", провели не лише рідні та колеги, але й представники всіх українських товариств, тисячі чернівчан та мешканців міських околиць.

Ім'я знаменитого хірурга не було забуте. У залі засідань Медичного товариства Буковини встановили великий портрет В.Залозецького. Хірурги Буковини своїм коштом виготовили на його честь пам'ятну дошку, яку в 1900 році урочисто відкрили у хірургічному відділенні крайового шпиталю. А згодом Чернівецький магістрат іменем Володимира Залозецького назвав одну з вулиць Чернівців.

У квітні 1993 року розпорядженням глави Чернівецької облдержадміністрації (№ 284) засновано щорічну премію імені Володимира Залозецького з метою заохочення медичних працівників до активної участі у розвитку медичної науки, винахідництва та раціоналізаторства на Буковині, впровадження в медичну практику нових і ефективних методів лікування й профілактики хвороб. Премією щорічно нагороджуються сім кращих працівників охорони здоров'я області. Вручення премії приурочене до професійного свята – Дня медичного працівника. Серед перших лауреатів премії імені В.Залозецького відомі науковці Буковинського державного медичного університету: професор Б.М.Боднар (1993), кандидат медичних наук Г.Д.Дейбук (1994), доцент А.О.Кудла (1995), професор Б.О.Мільков (1996), професор В.О.Калугін (1998).

Вважаємо за доцільне встановити меморіальну дошку на Українському народному домі, яка б засвідчувала причетність Володимира Залозецького й до розвою україства на Буковині.

Розділ 2. ФІЛОСОФСЬКА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ВОЛОДИМИРА ЗАЛОЗЕЦЬКОГО. ВОЛОДИМИР ЗАЛОЗЕЦЬКий – активний діяч львівського мистецького середовища

У 1926 році завдяки зусиллям К.Мораріу в Чернівцях відкрили музей Ч.Порумбеску (сучасна вулиця Й.Главки). Після смерті його засновника діяльністю музею керував Сучавський банк в особі його керівника Т.Лупу. В 1928 р. музей перенесли до Сучави.

Відомі спроби створення на Буковині і етнографічних музеїв, в тому числі і під відкритим небом. Вперше ідею буковинського скансену виголосили у 1906 р. на зборах наукового товариства у Зальцбурзі (Австрія), де повідомлялося про плани його спорудження.

У 1934 р. зусиллями Володимира Залозецького на горі Цецино у передмісті Чернівців було збудовано різьблену гуцульську хату та прикрашену різьбою браму з дашком для хвіртки та воріт. Це мало започаткувати маленький музей гуцульського мистецтва Буковини. Є дані, що в 1938р. цей музей відвідав відомий Чернівецький лікар та скульптор Опанас Шевчукевич з дружиною Ольгою. Подальша доля цього музею невідома. Вважають, що він згорів у кінці 30-х років. До наших днів збереглася лише різьблена брама, на якій вирізано дату „ 1934 ". В даний час брама встановлена на території Чернівецького музею народної архітектури та побуту. Інформацію подав М. Чучко у Збірнику ЧНУ за 1998 р. (стор. 76).

В умовах королівської Румунії українці стали національною меншиною, яка найбільше відчувала тиск румунізації в царині освіти та культури, змушені були самостійно дбати про збереження власної ідентичності – культури, традиції, обрядів. З цією метою доктор мистецтвознавства В.Залозецький розпочав у 1924р. збір інформації про обряди та звичаї у різних частинах краю. В червні 1924р. в українській газеті „Зоря" з`явилося його оголошення з проханням надсилають йому письмові свідчення про звичаї та обряди українських селян Буковини. Насамперед В.Залозецький цікавився „звичаями й обходами при народинах, хрестинах та весіллях" і інших сімейних святах, а також відзначенням Нового року, Йордана, Різдва, Великодня та ін. місцевих і сімейних свят. Головним завданням вважав „зібрати знамениті й цікаві подробиці при цілковитій правдивості". Щоправда, відповідальність за достовірність даних несли самі дописувачі, для заохочення яких було встановлено грошову премію загальною сумою 2 тисячі леїв. Сума була депонована в Українській видавничій спілці для розподілу між дописувачами.

З метою вдосконалення роботи в 1927р. було створено Спілку збирачів старовини й любителів науки народовідання. Її метою стало „збирання матеріалів та предметів, які відносяться в першу чергу до Земель заселених Українцями в Румунії". Члени Спілки, усвідомивши потребу збереження зібраних ними матеріалів, вирішили заснувати музей народовідання. Бажання заручитися ширшою підтримкою українського населення краю зумовило періодичну появу на сторінках газет „Рідний край" (видавалася в 1926-1930рр.) та „Час" (видавалася в 1928-1940рр.) інформацій про надання новознаснованому музею фінансової допомоги та експонатів. Зокрема, у жовтні 1928 р. у "Часі" з’явилося оптимістичне повідомлення про те, що музей розвивається "надзвичайно гарно": за короткий час існування у фондах збірки було за інвентаризовано 1746 експонатів, інші чекають своєї черги. У молодому музеї, окрім творів культового мистецтва та нумізматичної збірки, були зібрані цінні рукописи, археологічні та етнографічні пам’ятки.

Багато експонатів, як декоративно-прикладних (пістолі, ріжки), так і суто ужиткових старожитностей (як от дерев’яні кліщі для витягування крихт із вуликів) жертвували селяни [Час. — 1928, ч.14. — с. 3] . Одним із засобів для збору коштів стало видання в лютому 1928р. брошури „Український музей народовідання в м.Чернівцях". Його необхідність і завдання з вказівками для збирачів народописних матеріалів уклав Корній Купчанко, а вступне слово написав доктор мистецтвознавства Володимир Залозецький. В українській пресі з'явилися повідомлення про видання (зокрема, газета "Час" від 28 жовтня 1928р.), його зміст і спрямування та адресу Українського народного дому, у якому розмістилася управа музею, де можна було придбати брошуру.

Перші музеї на Буковині та їх сподвижники здійснили титанічну роботу як у справі збереження пам’яток історії та мистецтва, просвітницької роботи, так і популяризації буковинського мистецтва у всій монархії. Щорічники крайового музею, яких вийшло 14 чисел, були ілюстрованими, публікували наукові дослідження в галузі мистецтва, архітектури, археології авторства Є. Максимовича, Ф. Кайндля, К. Ромшторфера, інших чернівецьких та іногородніх дослідників, надавали інформацію про споріднені музеї та мистецькі події Австрії; детальні звіти крайового та промислового музеїв віддзеркалювали культурне життя тогочасних Чернівців, фіксуючи відвідуваність музеїв та тимчасових виставок, зацікавленість організовуваними лекторіями і фаховими курсами, зразковими майстернями. Каталоги виставок ілюстрували життя краю, різні сфери, до яких музеї були дотичними. Каталоги мистецьких експозицій, які побачили світ саме завдяки музеям, зберегли для нас імена митців і назви творів, які сьогодні є втраченими або загубленими.

Особливе значення мали український музей народовідання та музей гуцульського мистецтва, зорганізовувані сподвижниками українства В. Залозецьким, В. Купчанком, Є. Лазарем, які ставали в умовах диктатури короля Кароля ІІ одним з основних консолідуючих факторів нації і головним — у справі збереження старожитностей.

висновок

Володимир Залозецький (01.03.1842–05.06.1898) – великий хірург і громадський діяч. Він закінчив Чернівську гімназію та Віденську військово-медичну академію (1866), а після австро–прусської війни 1866 (він був її учасником й отримав срібну медаль) – Віденський операційний інститут. Служив старшим лікарем 41-го піхотного полку, був секретарем товариства лікарів Буковини (1870) та його головою (1882–98). За участь у російсько-турецькій війні 1877–1878 років, у 1879 році нагороджений російськими та австрійськими орденами. 1890–1898рр. – обіймав посаду головного хірурга крайового шпиталю. Був депутатом Чернівецького магістрату, одним із засновників українського національного товариства "Народний Дім".

Також цей хірург і громадський діяч вніс великий внесок у філософію, культурологію, його науковий доробок досить вагомий для філософської культурології.

Володимир Залозецький брав активну участь у мистецькому середовищі, у розвитку музеїв, у розвитку мистецтва Гуцульщини. Ще в 1906 році на засіданні Наукового товариства в Зальзбурзі Володимир Залозецький, сенатор, директор музею народовідання та популярний в Чернівцях меценат, вирішив увіковічнити дерев’яні пам’ятки Букового краю.

Між задумом і реалізацією стояло кілька десятиліть та одна світова війна. Та в 1934 році справа зрушила з мертвої точки: на гору Цецин, де колись стояла фортеця Черн та де пан Володимир успадкував садибу, було привезено з Карпат селянську садибу. На схилах замкової гори, де Залозецький завзято навчав місцевих дітлахів кататися на лижах, дбайливо відтворили хату та господарські споруди, а вела до міні-музею гарна різьблена брама. Лише вона пережила Другу світову. Зараз аксакала чернівецького скансену можна побачити недалеко від входу у музей.

Список використаних джерел

1. Павлюк О.М. Буковина. Визначні постаті: 1774 – 1918 Біографічний довідник). – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – 252 с.

2. Енциклопедія українознавства / За ред. проф. В.Кубійовича. – Paris – New-York: Молоде життя, 1955. – Т. 2. – 202 с.

3. Ганіткевич. Історія української медицини в датах та іменах. – Львів, 2004.– 368 с.

4. Масан, Чеховський. Чернівці: 1408 – 1998: Нариси з історії міста. – Чернівці: Місто, 1998. – 213 с.

5. Кобилянський С.Д., Пішак В.П., Дробніс Б.Я. Історія медицини Буковини. Цифри і факти. – Чернівці: Мед-академія, 1999. – 249 с.