1. У своєму творі «Думки» Блез Паскаль висуває тезу: «Людина, поза сумнівом, створена для того, щоб думати: у цьому і головне його достоїнство, і головна справа життя, а головний обов'язок в тому, щоб думати пристойно. І почати йому слідує з роздумів про себе самого, про свого творця і про свій кінець. Велич людини – в його здатності мислити. Людина – – всього лише очерет, найслабше серед творінь природи, але він – очерет мислячий. Вся наша гідність – в здатності мислити. Лише думка підносить нас, а не простір і час, в яких ми – ніщо. Постараємося ж мислити гідно: у цьому – основа моральності…»¹. Аналізуючи дану тезу як основу есе, ми можемо відмітити, що у «Думках» Паскаль виділяє та підкреслює значимість такого процесу як мислення. Підносить його над іншими складовими людського буття».

2. Аргументуючи зазначену вище тезу, спробуємо визначити сутність поняття «щастя» у баченні Б. Паскаля. Філософ визначає щастя як щось недосяжне, мінливе, але таке потрібне будь-якій людині у житті. Мінливість щастя він визначає за допомогою одвічних життєвих прикладів, відмічаючи, що: «Коли ми досягаємо раніше недосяжних задоволень, ми не стаємо більш щасливими, адже змінюються обставини, а, відповідно, і наші бажання»². Тобто, щастя – це вічна ціль людського роду. Людина буде прагнути до нього завжди, але, напевно, так ніколи і не зможе досягнути.

Філософ порівнює щастя з важкою повсякденною роботою, розкриває всю важкість тягаря буденності. Щоб досягти щастя, людина повинна весь час піклуватися про благополуччя інших людей, витримати та пережити багато невдач. Але, у разі втрати цього «повсякденного тягаря турбот»³, людина занадто заглиблюється в себе і не відчуває себе щасливою. Така особливість людської натури вказує на те, що вона постійно повинна перебувати у русі, займатися різними видами діяльності, щоб урізноманітнювати своє життя.

3. Основна теза, яку можна виділити з усієї роботи Паскаля «Думки», розкриває тему мислення, а саме погляд на цей процес з боку самого філософа та ті висновки, до яких він прийшов шляхом глибокого та детального аналізу.

Людина за Паскалем всього лише «мисляча тростина»⁴, але ця здатність до мислення робить її величною, доводить не марність її існування як такого. З одного боку, філософ доводить важливість мислення, але з іншого – показує, якими дурними та безглуздими можуть бути людські роздуми. Далеко не завжди людина думає про щось величне та корисне, зазвичай голова її зайнята чимось негідним самого мислення, як такого. Цю думку ілюструє фраза: «Як вона піднесена за своєю природою і як принижена через ці недоліки!»⁵.

Мислення – це шлях до возвеличення людини, шлях до знаходження її місця у світі. Напевно, мало хто у житті замислювався над питанням про важливість мислення, про його величезне значення для всього людства і для кожної особистості окремо. Паскаль вказує на те, що сама людина – це лише порожня оболонка, вона не виявляє ніякої цінності, цінна є лише людина мисляча.

Пройнявшись думками філософа щодо сенсу мислення, можна зрозуміти хід його дослідження на прикладі порівняння горя та насолоди⁶. Автор «Думок» пише, що людині не соромно віддатися у владу горя, але, в той же час, насолоду вона вважає чимось негідним і соромиться її. Від чого ж залежить ставлення людини до того чи іншого почуття, предмету, поняття? Блез Паскаль зазначає, що все полягає в мисленні. Адже саме за допомогою думок людина характеризує певну ситуацію й, відповідно, визначає свою поведінку щодо неї. Якщо взяти для прикладу почуття глибокого суму, туги, горя, то всі ми знаємо, що наш розум возвеличує його, ідеалізує, в той же час, людина соромиться почуття насолоди як чогось гріховного⁷. Паскаль приходить до висновку, що це спричинено різницею у здатності до самоконтролю, тобто, відчуваючи горе, людина сама володіє своїми почуттями, що возвеличує її, а насолода – навпаки робить людську свідомість своїм рабом.

4. Розглянемо детальніше таку характерну рису характеру людини як жадоба до визнання.

Ця риса людської особистості слугує доказом її гідності. Адже людина може мати всі матеріальні блага, але все рівно прагнути більшого – визнання людської спільноти, слави, популярності серед подібних собі. Це можна назвати ще однією сходинкою на шляху до щастя.

Взагалі, велич – поняття абсолютно протилежне за своєю суттю до нікчемності. Але в той же час ці поняття дуже тісно пов’язані, адже одне стимулює появу іншого. Аналізуючи історію розвитку людства, ми можемо помітити, що люди завжди прагнули величі, вони намагалися будь-якими шляхами стати відомими, здобути повагу та довіру оточуючих, виділитися із натовпу. Паскаль пише з цього приводу: «Саме цією сумною нікчемністю і підтверджується велич людини. Він сумно нікчемний як володар, як позбавлений влади король»⁸. Філософ показує, що дуже часто із втратою минулої величі людина може втратити сенс життя. Знову ж таки порівнюючи людину з твариною, він помічає значну різницю між ними – тварини не здатні захоплюватися іншими, на відміну від людей, яким ця риса притаманна ⁹.

Окрім поняття величі, автор «Думок» зачіпає тему самопізнання людини та шляхів здійснення цього непростого, але дуже важливого процесу людського буття. Блез Паскаль називає двох «наставників» людини на шляху до її самоідентифікації: досвід та інстинкт.

5. Людське єство є дуже суперечливим. Людина ніколи не має абсолютно стійких переконань, а якщо і має, то врешті-решт більшість із них виявляються оманливими. Також людині характерна самокритичність, схильність до самоаналізу, інколи навіть завелика. Про це Паскаль зазначає у рамках теми про сутність щастя (безперервний рух). Він пише про те, що втративши можливість займатися звичною діяльністю та працювати, людина занадто заглиблюється у вир своїх переживань, вражень, намагається відшукати причини всього незвичного у собі¹⁰.

Людина далеко не ідеальна істота, вона постійно перебуває у стані неперервного пошуку, причому іноді не усвідомлюючи, що саме ж вона шукає. Але сила людської натури у тому, що вона розуміє свою нікчемність. Тобто, сила людини – у її слабкості¹¹.

5. Підбиваючи підсумки усього вище сказаного, приходимо до висновку про багатогранність людської натури. Здається, що Блез Паскаль у своєму трактаті «Думки» мав на меті не лише схарактеризувати окремі риси людського характеру, а саме показати їх комплексність, дуже тісну взаємозалежність. Філософ не одноразово наголошує на тому, що людина – слабка, іноді навіть безпорадна перед життєвими обставинами, вона не може протистояти природі, але, в той же час, – вона ніколи не здається.

Інший важливий аспект, якому Паскаль приділяє значну увагу – шляхи пошуку щастя, як основної мети людства. Кожен вкладає у поняття «щастя» щось своє: матеріальні цінності, родина, кар’єра, слава тощо¹². Але, незалежно від проявів щастя, всі безперервно прагнуть до нього. А, можливо, щастя – це і є пошук? Пошук того, що так потрібно кожному, щоб відчути себе собою…

Найбільше дивує те, що Паскаль жив у XVII ст., але його філософські думки та висновки цілком актуальні у нашому XXI ст.! Проходять сотні років, а людство так і не зуміло розкрити всіх таємниць своєї натури, зрозуміти всієї глибини такого процесу як мислення. Мислення за Паскалем – основа цивілізації, саме завдяки еволюції людських думок відбувалася еволюція людства, розвиток націй, народів, розвиток людської свідомості. Проаналізувавши оглядово «Думки» Блеза Паскаля – одного з найвеличніших мислителів XVII ст., приходимо до висновку, що щастя було і залишається метою людини, і єдиний шлях досягнути його – мислити.