ПЛАН

Методологія науки в структурі наукових досліджень.

Об’єкти наукових досліджень і їх класифікація

Література:

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Методологія науки в структурі наукових досліджень

Методологічні проблеми наук інтенсивно розвиваються, разом з тим успішно розвивається новий науковий напрямок – логіка і методологія науки, область досліджень, предметом якого стало саме наукове знання. Актуальність методологічних проблем обумовлена різким збільшенням перетворюючої ролі науки в сучасному суспільстві, інтенсивним процесом розвитку самого наукового знання: його диференціацією і інтеграцією, оновлення методів, взаємопроникнення наукових підходів. Предметом наукових досліджень, з одного боку, стають все більш скриті, глибинні, важко відчутні процеси, а з другого – все більш різноманітні і складні комплекси, серед яких найбільшу увагу привертає до себе сама людина, процеси її формування як особистості і особливо процес становлення самої людини в умовах самостійної і незалежної держави – України.

У філософській літературі немає загальноприйнятого визначення методології. ЇЇ іноді визначають як сукупність способів дослідження, як вчення про методи наукового пізнання і перетворення світу, як вчення про способи отримання і організації знань просвіт. Але дійсний зміст методології набагато ширший.

Методологія – це система теоретичних знань, які використовують роль керуючих принципів, методів наукового дослідження і конкретних засобів реалізації вимог наукового аналізу [1.с7]

Наука – це сфера людської діяльності, функцією якої є добування і систематизація об’єктивних знань про навколишній світ, в якому ми живемо, який нас оточує.

Поняття „наука” включає всі області наукового знання, як діяльність для отримання нового знання, так і результат цієї діяльності – отримані знання утворюють сукупності наукову картину світу.

Наука – як теоретична частина – сфера наукової діяльності, яка виникає із матеріальних умов, із виробництва. Але наука впливає на виробництво: відкриті, пізнані і науково обґрунтовані закони природи впроваджуються в різних технічних рішеннях, у виробництві.

За своєю направленістю, за безпосереднім відношенням до практики науки підрозділяється на фундаментальні і прикладні. Задачею фундаментальних наук є пізнання законів, які управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи, суспільства і мислення. Ці закони пізнаються безвідносно до їх можливого використання. Мета прикладних наук – застосування результатів фундаментальних наук для розв’язку не тільки пізнавальних, але й соціально-практичних проблем. Критерієм успіху є не тільки досягнення істини, але і міри задоволення. Як ми бачимо, всі технічні науки є прикладними.

Наукові дослідження це процес добування наукових знань, як один із видів пізнавальної діяльності. Наукові дослідження характеризуються об’єктивністю, репродуктивністю, доведеністю і точністю. Розрізняють два взаємопов’язаних рівня наукового дослідження: емпіричний і теоретичний.

На емпіричному рівні за допомогою спостереження і експериментів установлюють нові факти, які дозволяють знайти якісні і кількісні характеристики явищ і об’єктів, що досліджуються.

На теоретичному рівні визначається і формулюється закономірності для даної предметної області, факти і емпіричні закони, які були попередньо виявлені, а також передбачити в майбутньому події і факти, тобто створюється теорія.

Теорія – це система вірогідних знань, котра описує, пояснює і передбачає явища у визначеній предметній області. На теоретичному рівні дослідження отримують відповіді на питання про те, як проходить процес і чому саме так він проходить. Наявність теорії, яка однаковим способом пояснює факти, є необхідною умовою наукового знання.

Методологія, як вчення про наукові методи дослідження є розділом теорії пізнання і базується на визначених філософських концепціях. Філософія як наука про сутність, форми і закони розвитку пізнання (теорія пізнання і логіка), про джерела і загальні закономірності руху і розвиток явищ (діалектична і метафізична концепція розвитку), про природу суспільного буття і загальні закони його розвитку (соціологія), про моральність (етика), про природу чудового (естетика) [2. с. 314], тобто про найбільш загальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення по відношенню до природничих і технічних наук виконує функції загальної методології пізнання і світоглядної інтерпретації результатів.

Вихідні постулати, на яких базується методологія наукових досліджень, витікають із теорії пізнання і формулюються наступним чином: світ матеріальний; світ пізнавальний; результатом пізнавального процесу є істина; практика – джерело, мета і критерій істини.

Розглянемо ці посилання більш детально:

• світ матеріальний. Він представляє собою матерію, яка рухається в безмежній просторово-часовій системі. Різноманітні форми матерії пов’язані між собою силовими або енергетичними взаємодіями. Енергія є проявленням одного із основних властивостей матерії. Другою властивості матерії – наявність відповідних відносин між окремими її формами, тобто деякої організаційної структури. Мірою організації різних форм матерії є інформація (негентропія). В матеріальному світі між окремими формами матерії існує всезагальний зв’язок, взаємозалежність і взаємодія. Таким чином при сучасному рівні знань можна стверджувати, що всі процеси, які проходять у світі, характеризуються просторово-часовими змінами масового, енергетичного і інформаційного стану матерії.

• світ пізнавальний. Основою пізнання є властивість мозку відбивати реальний світ і узагальнювати процеси і явища, які проходять в ньому. Пізнавальний процес пов’язаний з передачею і обробкою інформації і розвивається у напрямку більш глибокого проникнення в закономірності матеріального світу.

• результатом пізнавального процесу є істина. Наукова істина – це адекватна (повністю відповідає) відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини. Вона об’єктивна. Істина має відносний і абсолютний характер. Відносна істина відображає об’єкт не повністю, а в відомих границях, умовах і відношеннях, які постійно розвиваються і змінюються. Абсолютна істина – істина, яка повністю вичерпує об’єкт пізнання і не може бути відхилена при подальшому розвитку пізнання. Процес пізнання просувається в напрямку оволодіння абсолютною істиною, яка, в той час, складається із суми відносних істин. Істина завжди конкретна, так як необхідно врахувати всі умови, в яких знаходиться об’єкт пізнання, і виділити головні, суттєві властивості, зв’язки і тенденції розвитку.

• практика – джерело, мета і критерій істини. Практика – це взаємодія між людиною і матеріальним світом в широкому розумінні. Розрізняють три вигляди такої взаємодії: спостереження, експеримент, виробнича діяльність. Спостереження полягає в спогляданні людиною предмета, явища, або процесу без будь-якого вмішування в його процес. Експеримент (від лат. experimentum – проба, дослід) метод пізнання, за допомогою якого в контролюючих і управляючих умовах досліджуються явища навколишнього середовища [3]. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає поставлену задачу і інтерпретацію його результатів. Головною задачею експерименту є перевірка гіпотез і передбачень теорії, які мають принципове значення. В зв’язку з цим, експеримент як одна із форм практики, виконує функцію критерію істинності наукового пізнання в цілому.

Виробнича діяльність людини направлена на відтворення матеріальних умов життя людей.

Вихідні дані різних закономірностей в навколишньому середовищі, що нас оточує, можуть бути представлені в такому вигляді:

де у – характеристика об’єкта дослідження, який вивчається;

х_1,х₂,х_3,t – координати простору і часу;

a₁,a₂,…,a_i – параметри, що визначають протікання процесу і залежність від форми матерії, її стану стану і структури.

Кількість таких параметрів безмежно велика в силу безмежності світу, взаємо обумовленості і взаємозв’язків його складових. Параметри можна представити як елементи безмежної множини А, тобто а_і є А.

За степенем впливу на величину у параметри а_і умовно можна розподілити на класи – неперетинні під множини В_і є А (I = 1, 2,…). Підмножина В₁ об’єднує параметри, які найбільш сильно впливають на хід процесу, - параметри першого рівня; в підмножину В₂ входять параметри, які діють на хід процесу менше, це параметри другого рівня і т. д. Наприклад, коливання маятника малої амплітуди визначаються його довжиною і прискоренням вільного падіння g. До параметрів другого рівня можна віднести повітря і його в’язкість, розподіл маси маятника. До третього рівня можна було б віднести інтенсивність електромагнітного поля, розподіл оточуючих мас, вологість середовища тощо.

З урахування вище зазначеного залежність [1.1] можна записати у вигляді:

Науковий закон – відображення в людській свідомості дійсних закономірностей реального світу. Він завжди має обмежений характер і тому його можна записати таким чином:

або

де - міра нашого незнання ( можна назвати похибкою ), тобто результат впливу неврахованих параметрів у явищі, яке вивчається (). Поглиблені знання про дане явище можна отримати в результаті обліку більшої кількості параметрів із підмножин В₃, В₄..., але в силу безмежності множини А значення відрізняється від нуля.

Науковий закон являє собою конкретну істину, так як він визначається конкретним сполученням параметрів. Ця істина відносна, так як вона залежить від рівня наших знань. Її абсолютність полягає в тому, що при обліку всіх умов, в яких був отриманий науковий закон, результат завжди можна відтворити з точністю, яка визначається значенням . Саме відтворення результату підтверджує науковість істини. Там, де немає відтворення, немає науки.

Якщо прийняти значення в якості ознаки, то об”єкти дослідження можна поділити на дві групи. До першої із них відносяться об”єкти, по відношенню до яких можна нехтувати, тобто розходження між значенням величини Y, розрахованим у відповідності з формулою і результатом її дослідного вимірювання неістотний. Друга група об”єднує об”єкти, при вивченні яких величиною не можна нехтувати.

В першій групі об”єктів закон виражається функціональною залежністю, яка дозволяє прослідкувати ланцюг причин і наслідків, а процеси, які протікають в них, називаються ДЕТЕРМІНОВАНИМИ. Детермінація тісно пов’язана зі степенню організації об’єкта дослідження. До термінованих об’єктів можна віднести системи автоматичного управління, які складаються із елементів, у котрих, кожному значенню вхідних впливів відповідають цілком певні значення вихідних змінних, швидкості і прискорення їх зміни. Адекватним математичним апаратом, який описує поведінку цих систем в статистичних і динамічних режимах, є алгебраічні, диференціальні і інтегральні рівняння.

Якщо значення істотно , то науковий закон не визначено. Розкрити цю невизначеність можна двома шляхами:

Виявити вплив параметрів більш глибокого рівня або відмовитись від детермінованого підходу до досліджуваного об’єкту і попробувати встановити СТАТИСТИЧНІ зв’язки між досліджуваною характеристикою об’єкту і параметрами, які визначають протікання процесу. В цьому випадку широко використовується математичний апарат теорії ймовірностей з її численними розділами. Вивчення закономірностей, що проявляються у випадкових явищах, і займається теорія ймовірностей, яка є теоретичною основою математичної статистики. Для практичного проведення розрахунків мало знати якісний характер закономірностей. Треба вміти оцінити ці закономірності з кількісного боку за даними спостережень і вимірювань, знайти середнє значення характеристик, що вивчаються, і вказати досить надійні межі можливих відхилень характеристик від їх середніх значень.

За закономірностями, виявленими за допомогою теорії імовірностей, можна передбачити, як випадкові явища відбуватимуться надалі. Полії і явища можуть бути:

випадкові – це такі які можуть відбутися або не відбутися;

достовірні – які обов’язково здійснюються за даних умов;

неможливі – це такі, здійснення яких за даних умов виключається.

Комплекс умов, в яких можуть здійснюватись або не здійснюватись події (явища), що розглядаються називаються пробою. При багаторазовому повторенні комплексу умов матимемо серію проб.

Випадкові події можуть бути сумісні і несумісні. Події А, В, С...-називаються несумісними якщо в умовах проб можлива поява тільки однієї з них, тобто, якщо вони не можуть появитися одночасно. Якщо ж поява однієї події не викликає появи другої, то такі події називаються сумісними.

Об’єкти наукових досліджень і їх класифікація.

Наукове дослідження – це процес вивчення визначеного об’єкту (предмета або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання в практичній діяльності людей.

В методології наукових досліджень розрізняються поняття „об’єкт” і „предмет” пізнання.

Об’єктом пізнання прийнято називати те, на що направлена пізнавальна діяльність дослідника, а предметом пізнання – властивості, які досліджуються по відношенню до об’єкта. Наприклад, всі суспільні науки в принципі пізнають один об’єкт – суспільство, але мають різні предмети: економічна статистика – кількісну сторону економічних явищ; бухгалтерський облік і аналіз господарської діяльності – держрозрахункові відношення підприємства; об’єктом дидактики (дидактичне дослідження) є сукупність важливих відношень, які виникають в процесі діяльності і спілкування педагогів з учнями. В залежності від мети конкретного дослідження, в основному, це відношення, яке відображає єдність соціально обумовленої діяльності викладання і вчення. Таким чином, об’єктом наукового дослідження є оточуюче матеріальне середовище і форми його відображення в людській свідомості, які існують незалежно від нашої свідомості, вибираються в залежності від мети дослідження і є предметом пізнання. Досліджувати можна не тільки емпіричний об’єкт, але і теоретичний.

Емпіричні об’єкти дослідження діляться на натуральні або фізичні, які існують в природі об’єктивно, незалежно від нашої волі і свідомості і штучні, в тому числі й технічні створені людиною.

В залежності від ступеня складності існують прості і складні об’єкти дослідження, різниця між якими визначається числом елементів і виглядом зв’язку між ними. Прості об’єкти містять декілька елементів (заробітна плата працівників закрійного цеху швейної фабрики відносяться до простого об’єкту дослідження тому, що має обмежене число факторів, що впливає на неї). До складних відносяться об’єкти з невизначеною структурою, яку необхідно досліджувати, а потім описувати. Вони досліджуються методом „чорної скрині”, яка полягає в пошуку взаємозв’язку між вхідними взаємодіями і реакцією об’єкта на них. Таким об’єктом може бути собівартість виробів, які випускає швейна фабрика. На формування собівартості впливає вартість сировини, яку отримує фабрика від постачальника, сукупність виробничих витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зовнішні і внутрішні дії.

Щоб вибрати головну властивість в предметі, що вивчається, досліджують сукупність одно типових об’єктів, визначають їх подібність, яка відповідає меті дослідження. На основі результатів попереднього вивчення цієї сукупності знаходять об’єкт дослідження, який володіє всіма основними суттєвими властивостями багатьох реальних об’єктів. Правильне виділення об’єкту вивчення із оточуючого матеріального середовища у відповідності з метою дослідження обумовлює підвищення результатів дослідження. Кожний об’єкт дослідження знаходиться в середовищі з яким він взаємодіє. Тому задача дослідження полягає у визначенні факторів, які впливають на об’єкт дослідження, виділення з них суттєвих і несуттєвих і зосередити увагу дослідникові на суттєвих факторах. Критеріями вибору суттєвих факторів є мета наукового дослідження і рівень накопичених знань в цьому напрямку. Якщо рівень знань про вплив факторів на поведінку об’єкта надостатній то це може бути обгрунтуванням для віднесення цих факторів до групи суттєвих. Наприклад, досліджуючи фактори, які впливають на формування собівартості продукції, виділяють, в основному виробничі і економічні фактори (ціноутворення, стимулювання тощо), ігноруючи при цьому соціальні фактори як не суттєві. Рівень знань про ці фактори явно недостатній. Тому в економічних дослідженнях вони повинні не відкидатися, а вивчатися у взаємозв’язку з іншими факторами. Вибір суттєвих дій на об’єкт дослідження має велике проктичне значення, так як впливає на степінь достовірності отриманих результатів. Якщо яка-небудь суттєва дія не врахована, то виводи отримані в результаті дослідження можуть бути помилковими, неповними або не вірними.

Виділення суттєвих факторів спрощується, якщо дослідження ведеться на основі добре розробленої теорії. Коли теорія не дає відповіді на поставлене питання то використовують гіпотези, економічні ідеї, сформовані на етапі попереднього вивчення об’єкта дослідження.

Отже, чим повніше врахований вплив середовища на об’єкт дослідження, тим точніші будуть результати наукового дослідження. Під середовищем розуміють все те, що оточує об’єкт дослідження, або його елементи, які діють на нього. Такі дії можуть бути суттєвими, енергетичними і інформаційними. На дослідження питань з різних галузей наук великий вплив має інформаційна дія, яка пов’язана із суттєвими елементами виробництва, його технологією.

Технологічні процеси досліджуються за допомогою експериментально-статистичних методів при яких об’єкт дослідження виступає як „чорна скринька”. Кількісна характеристика мети дослідження обумовлена вибором таких показників технологічного процесу:

• економічних – ефективність, собівартість продукції, рентабельність;

• техніко-економічних – точність, якість продукції, надійність і прогресивність технології.

Визначивши об’єкт дослідження його предмет і фактори, які впливають на причинно-наслідкові результати стану об’єкта, визначають його параметри, тобто повноту вивчення об’єкта у відповідності з метою дослідження. Від правильності визначення параметра дослідження і класифікації об’єктів в значній степені залежать результати виконаного дослідження.

В основу класифікації об’єктів дослідження покладені принципи логіки, які передбачають групування їх за визначеною методикою. Мета класифікації полягає в розкритті об’єму поняття. Отже, основою ділення повинен не довільно взятий признак класифікованих об’єктів.

Найбільш розповсюдженими є два методи класифікації об’єктів дослідження:

1. Класифікація об’єктів за наявністю і відсутністю признаків, полягає в тому, що багато об’єктів діляться на два класи. Один із них має визначені властивості, а другий не має. В свою чергу другий клас може на два ще більш мілкі класи із яких один має деяку властивість, а інший не має її тощо. Наприклад, якщо витрати поділити на виробничі і невиробничі, то другий член поділу не має других ознак. В свою чергу, якщо невиробничі витрати поділити на витрати пов’язані з обслуговуванням виробництва і не пов’язані з ним, то другий член ділення не буде мати визначених ознак.

2. Класифікація об’єктів за видозміненням ознаки полягає в тому, що члени ділення представляють собою такі сукупності предметів, в кожній із яких загальна для всіх сукупностей ознака проявляється по особливому із тими чи іншими варіаціями.

Логічно складена класифікація повинна задовольняти наступним вимогам:

• бути пропорційною, тобто не дуже вузькою і не широкою;

• добута за однією основою, яка повинна бути не довільним поняттям, а відноситися до суттєвого ділення цілого;

• виключаючи несумісність понять (наприклад показники невстигаючих студентів, якщо група в числі кращих).

При класифікації об’єктів наукових досліджень виходять із того, що наука пояснюючи характер тих чи інших процесів дійсності, обґрунтовується на відповідних методах їх дослідження. Спираючись на метод, вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно починати дослідження, яким чином обґрунтовувати об’єкти, як давати оцінку факторам, які вивчаються в процесі дослідження.

Література:

1. Белый И.В. и др. Основы научных исследований и технического творчества / И.В. Белый, К.П. Власов, В.Б. Клепиков. — Х, : Вища шк. Изд-во при Харьк. ун-те, 1989-200с.

2. Белуха Н.Т. Основы научных исследований в экономике. — К.: Вища шк. Головное изд-во, 1985.— 215с.

3. Вознюк С.Т. и др. Основы научных исследований. Гидромелиорация / Вознюк С.Т., Гончаров С.М., Ковалев С.В. — К.: Вища шк. Головное издательство, 1985-192с.

4. Воловик П.М. Теорія імовірностей і математична статистика в педагогіці —Х.: Вища шк., 1969-222с.

5. Гмурман В.Е. Теория вероятностей и математическая статистика. Изд. 4-е — М.: Высшая школа, 1972. — 367с.

6. Митропольский А.К. Техника статистических вычислений. М.: Наука, 1971, 576с.

7. Нечаев Ю.И. Основы научных исследований — Киев, Одесса : Вища шк. Головное изд-во, 1983, — 160с.

8. Румшиский Л.Э. Математическая обработка результатов эксперимента. М.: Наука, 1971,— 192с.

9. Сиденко В.М. Грушко И.М. Основы научных исследований. Харьков. Вища шк, 1977, — 240с.

10. Сытник В.Ф. Основы научных исследований. К.: Вища шк. Головное изд-во. 1978, — 184с.