ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПОДАТКІВ ТА ПЛАТЕЖІВ

1 Податки та історія їх встановлення

Початковим етапом виникнення податків як економічної категорії постало формування держави й перехід від натурального господарювання до грошового вираження. На ранніх етапах розвитку економічної думки під податком розуміли без еквівалентний платіж, тобто громадяни, які сплатили його, не отримували натомість від держави ні благ, ні особливих прав.

На певному етапі історичного розвитку людства податки взагалі не були основними доходами держави. До XVII ст. податки мали тимчасовий характер, вводились час від часу на визначені цілі. Така ситуація зберігалась у більшості країн до останньої третини ХІХ ст. Оскільки першою функцією держави був захист від зовнішнього ворога, то причиною перших постійних податків було розширення масштабів воєнних дій, утримання регулярної армії. Ранні теоретики називали податок викупом, який феодали сплачували за звільнення від обов’язку захисту країни. Тому вважається, що податки породжені війною.

Історія цивілізації свідчить про те, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки - на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, подушні податки тощо. Найбільшого розвитку податки сягають при умові розвинутої ринкової економіки. Вони стають об`єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави (визначаються методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням).

З розвитком науки про державу виникла потреба у глибшому визначенні щодо податків. Призначення постійного джерела доходів держави податки набули в середині XVII ст., в цей період їх сплата була регулярною.

Сплата податків завжди призводила до зменшення доходів платника, тому необхідно було теоретично обґрунтувати їх необхідність та визначити основні принципи оподаткування. Французький вчений Монтеск’є визначив податки як «частину, яку кожен громадянин віддає зі свого майна для того, щоб забезпечити охорону тієї частини, що залишається в нього аби використати її з більшим задоволенням». Проте найвидатніші представники класичної школи в особі А. Сміта і Д. Рікардо глибше обґрунтували питання економічної природи податків, їх зв`язку з послугами, яку надає держава. А. Сміт, зокрема, стверджує, що податок - це сплата за послуги держави. Він був переконаний, що продуктивною є праця лише в сфері матеріального виробництва, тому об`єктом оподаткування повинні бути земельна рента, прибуток і заробітна плата. Такої точки зору дотримувався і російський економіст М.І. Тургенєв.

Значний вклад у теорію податків, особливо в обґрунтування принципів оподаткування, вніс німецький вчений А. Вагнер. Він першим визнав необхідність оподаткування капіталу. На початку 30-х років XX століття податки на власність, тобто на капітал, посіли провідне місце в доходах бюджетів багатьох економічно розвинутих країн Європи.

Італійський економіст Ф. Нітті звернув увагу на рівень оподаткування. Він доводить необхідність скасування непрямих податків, тому що вони скорочують споживання, а відповідно скорочується і виробництво. З огляду на це почала досить активно досліджуватись проблема оптимальної ставки податків. Американський економіст А. Лаффер встановив математичну залежність доходів бюджету від ставок податків - збільшення податків за рахунок підвищення ставок на певному етапі не компенсує скорочення доходів, яке відбувається за рахунок зменшення бази оподаткування. За висновками А. Лаффера високі податки зменшують підприємницьку активність, що призводить до скорочення бази оподаткування.

Визначення економічної природи й суті податків пройшло в науці досить складний шлях. Е. Селігман писав: спочатку податки розглядались як подарунок урядові, потім були формою виконання прохання уряду, наданням допомоги, пожертвою, потім виступали як виконання обов`язку, врешті - примусовим платежем і на при кінці - обов'язковим внеском, визначеним урядом чи встановленим парламентом за допомогою відповідного закону.

2 Економічний зміст податків та платежів, його визначення, класифікаційні підходи

За економічною сутність податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Податок - це форма примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, реалізуючих своє податкове зобов'язання, в державну або комунальну власність, вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільового фонду) на підставі закону (чи акту органа місцевого самоврядування) і виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний та безповоротній платіж. На перший погляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх сплати, але з іншого боку податки дають змогу мати зворотній зв'язок із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.

Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів державі становлять її податкову систему, яка має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак.

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожен податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету для задоволення потреб суспільства. Важливо підкреслити стабільність фіскальної функції податків. Остання визначає не тільки формування переліку надходжень до бюджету, а й механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, та забезпечує централізоване стягнення податків.

Регулююча функція виступає свого роду доповненням попередньої та торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання. При цьому регулюючий механізм здійснюється незалежно від бажань держави. Часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям або виробникам. Проте податкове регулювання - більш складний механізм, який враховує не тільки податкове тиснення, але й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні дохідності та інше.

Розподільча функція являється відображенням фіскальної: поповнити казну, а потім розподілити одержані кошти. Але на стадії розподілу ця функція тісно переплітається з регулюючою функцією. Наприклад непрямі податки, які регулюють споживання, створюють фундамент для перерозподілу коштів з одних платників до інших. Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного перерозподілу за допомогою податків.

Стимулююча (де стимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва. Як і регулююча, вона може бути пов'язана з застосуванням механізму пільг, зміною об'єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування, Іноді цю функцію розглядають як різновид регулюючої. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимулюючих і регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання пільг.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово - господарської діяльності підприємств і організацій, отриманні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, стабільність податкової системи, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації цілі при сучасних умовах.

Вся сукупність податків вимагає певної їх систематизації за окремими ознаками. Розглянемо найголовніші.

В залежності від платника податки поділяються на:

– податки з юридичних осіб (податок на прибуток, ПДВ );

– податки з фізичних осіб (податок з доходів);

– змішані податки, які сплачують і юридичні і фізичні особи (податок з власників транспортних засобів, земельні податки).

В залежності від форми оподаткування:

– прямі (прибутково - майнові) - податки, які стягуються в процесі придбання і акумуляції матеріальних благ, що визначаються розміром об'єкту оподаткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником або власником;

– непрямі (на споживання) - податки ,що стягуються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачем.

Головна різниця між прямими та непрямими податками полягає в участі утворення ціни. Якщо прямі податки закладаються до ціни на стадії виробництва у виробника, то непрямі - тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни товару.

В залежності від компетенції органу, регулюючого вид податку:

– загальнодержавні - податки, що встановлюються вищими органами державної влади по всій її території;

– місцеві (регіональні) - податки, що встановлюються як вищими, так і місцевими органами влади, але вводяться тільки рішенням місцевого органу, діють на відповідній території і зараховуються до місцевих бюджетів.

Така структура податків є характерною для унітарної держави, а різні підвиди регіональних податків виникають в залежності від особливостей суб`єктів федерації. В Україні види податків і зборів, що підлягають сплаті в державний або місцеві бюджети, визначаються Законом України «Про систему оподаткування».

В залежності від способу стягнення

– часткові (кількісні) - встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховуючи майновий стан платника та його можливість сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників податку;

– розкладні (репартиаційні) - податки, які нараховуються на цілу корпорацію платників, що потім самостійно здійснюють між собою кінцевий розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягнення податку, яка пройшла декілька етапів: перший - встановлення загальної суми доходів, які потребує держава; другий — розподілення цієї суми між територіальними одиницями; третій - розподілення її між платниками. Зараз застосовується на місцевому рівні.

В залежності від каналу надходження:

– державні - податки, які повністю надходять в державний бюджет;

– місцеві - податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

– пропорційні - податки, що розподіляються між державним і місцевими бюджетами згідно визначеній пропорції;

– позабюджетні - податки, що надходять в визначені фонди.

В залежності від характеру використання:

– загального призначення - податки, які використовуються на загальні потреби, без конкретизації заходів чи затрат, на які вони витрачаються;

– цільові - податки, що зараховуються до позабюджетних цільових фондів та призначені для цільового використання. Сучасне податкове законодавство широко використовує систему цільових податків.

В залежності від періодичності стягнення:

– разові податки - сплачуються один раз протягом визначеного періоду;

– систематичні (регулярні) - сплачуються регулярно через визначені проміжки часу і протягом всього періоду діяльності платника.

В залежності від обліку податкового платежу:

– податки, що фінансуються споживачем (акцизи, ПДВ);

– податки, що включаються до собівартості (податок з власників транспортних засобів, земельний податок);

– податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податку на прибуток (податок на майно, податок на рекламу);

– податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку ( збір за право торгівлі, за використання національної символіки).

Принципи побудови системи оподаткування, що вперше були сформульовані А.Смітом в його роботі «Дослідження про природу та причина багатства народів» зводяться до наступних понять: все спільність, справедливість, визначеність, зручність. Ці загальні принципи оподаткування згодом розширювались, трансформувались під впливом соціально – економічних і політичних перетворювань. В даний момент вони відображають особливості і тенденції сучасної податкової системи:

– стабільність і періодичність — основні податкові платежі і правила стягнення податку повинні залишатися незмінними протягом визначеного періоду;

– високий рівень розвитку регулюючої функції;

– гнучкість - передбачає оперативну зміну податкових платежів, засобів їх нарахування. Системи пільг і санкцій в залежності від зміни ситуації;

– рівновага - забезпечує орієнтацію держави на підтримку за допомогою податків структурно - відтворювальної рівноваги;

– рухливість - відображає чутливість податкових платежів до зміни в галузі формування бази оподаткування чи при появі нових певних форм податків;

– вираження чіткої антиінфляційної спрямованості через податкове вилучення;

– зручність для платника при внесені податкових платежів і для контролюючого суб`єкту при стягненні податку. Процедури розрахунку та сплати податків повинні бути простими і зрозумілими;

– рівність – рівень податкової ставки повинен встановлюватись з урахуванням можливостей платника податків;

– стимулювання, тобто формування економічних і правових інтересів при здійснені певного виду діяльності і отримані більш високих доходів;

– економічність - співвідносити витрати на збір податку і доходів від збору цього податку;

– рівномірність охоплення — передбачає раціональне виділення в ролі об'єкту оподаткування різних елементів вартості чи видів діяльності [13].

Практика побудови податкових систем та їх функціонування в країнах Західної Європи виділяє декілька специфічних принципів побудови системи оподаткування: податки і витрати, пов'язані з їх стягненням, повинні мінімізуватись з метою переорієнтації з фіскальної функції на стимулюючу; справедливість використання податкових важелів, недопущення подвійного оподаткування; порядок стягнення податку повинен виходити з мінімального втручання в справи платника податку; сума сплаченого податку повинна бути еквівалентна вартості отриманих від держави послуг; податки повинні характеризуватись чіткою бюджетною спрямованістю.

3 Структура податкової системи України та зарубіжя

Податкова система - продукт податкового законодавства. Вона створюється в результаті прийняття законодавчих актів, котрі закріплюють як визначені принципові положення, так і види податків, порядок їх сплати і стягнення кожного з них, обов'язковий для всіх суб'єктів оподаткування. Державна податкова політика характеризується визначеною структурою податків, які змінюються під впливом економічних, соціальних і політичних факторів. Американський економіст Р.Масгрейв сформулював основні вимоги до такої структури:

– рівномірний розподіл податкового тягаря;

– мінімальне тиснення на економічні рішення;

– зменшення можливого порушення рівноваги між соціальною справедливістю і економічною ефективністю;

– сприяння стабілізації економіки та економічну росту;

– оподаткування повинно бути зрозумілим для платника податків, а управління ним — справедливим, заснованим на законах;

– витрати на управління податковою системою повинні бути мінімальними.

Сучасні податкові системи мають доволі складну структуру. Різноманітність форм податків пов'язана з прагненням врахувати відмінності в платоспроможності платників податків, зробити оподаткування в цілому психологічно більш легким.

Формування податкової системи України почалось в 1991 – 1992 рр. Важко визначити конкретну дату, оскільки ще багато часу при оподаткуванні використовувались союзні нормативні акти.

Україна з 1991 р. почала керуватися Законом Української РСР «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р., який повинен був регулювати національну систему оподаткування. Відмінністю податкової систему України в 1998 р. було прийняття нових видів податків. Так, виникають механізми податку на доходи (введення Законом України "Про оподаткування підприємств i організацій" від 202.98 р.), податку на додану вартість. Оподаткування доходів підприємств i організацій (за ставкою 18 %) протиставлялось оподаткуванню в Pociї. Механізм податку на додану вартість визначив максимальну ставку в 28% до оподатковуваного обороту при 20% в Російській Федерації. З^’являється акцизний збip (Закон України "Про акцизний збip" від 18.12.91р.). Kpiм того використовується i податок з власників транспортних засобів, i сплата за землю, i прибутковий податок iз громадян.

Залишаючись в цілому схожими по формі використовуємо податків, податкові системи країн СНД характеризувались i цілою низкою відмінностей. Найбільші зміни пов'язані з введенням податку на додану вартість. 3 його допомогою необхідно було створити рівний piвeнь податкового тягаря по всім колишнім республікам СРСР, щоб не з`явились економічні стимули переливання коштів iз peгioнів з більшим податковим тягарем. Таким чином події i розвивались: майже одночасне введення, потім вихід до уніфікованої ставки (20%) i схожий механізм нарахування пільг.

Схожим був розвиток i основних видів прямих податків з юридичних i фізичних ociб. Оподаткування прибутку підприємств i організацій характеризувалось пошуком оптимальної ставки (в 2003 р. вона складала: Росія - 32%, Казахстан - 25%, Білорусь i Україна - 30%).

В 2002 - 2003рр. в Україні велись дискурси відносно перспектив розвитку податкової системи. Головна державна податкова інспекція, Міністерство фінансів i Міністерство економіки України запропонували систему оподаткування, яка б була представлена податком на прибуток (з единою ставкою оподаткування на piвні 30 — 35%); пільгуванням коштів, направлених на інвестиційні цілі; зменшення ставки ПДВ до 20% та відміною пільг по ньому; чітким розподілом загальнодержавних i місцевих податків; переходом при оподаткуванні фізичних ociб до сукупного річного доходу як об`екту оподаткування. К початку 1999 р. податкова система України набула риси, сформовані Мінфіном, які і були закріплені в Декреті Кабінету Міністрів від 26 грудня 2003 р..

В 2004 р. основним видом прямих податків з юридичних осіб в Україні виступав податок на доходи. Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» був прийнятий 202.,04 р., і протягом всього 2004 р. стягувався з юридичних осіб по всій території України. В умовах пошуку оптимальних податкових важелів з початку 1993 р. основним прямим податком стає введений податок на прибуток. Проте, незважаючи на прогресивний характер, він був скасований Законом України «Про державний бюджет України на 2009 р.», а починаючи з другого кварталу 2010 р., встановлено в дію Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». Таким чином відбулось повернення до більш тяжкого податкового тягаря.

Якісне відновлення податкової системи України припадає на 2004 – 2005 рр. Разам з діючими податками виникають і нові (податок на промисел). До 2004 р. склалася система місцевих податків і зборів, введена в дію Декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори».

Новий Закон України «Про систему оподаткування» із змінами та доповненнями від 18.02.2007 р. № 77/07 регулює принципи оподаткування правової держави, а саме: податкові зобов'язання, облік платників податків об`єкти оподаткування, правовий статус платників податків і податкових органів та взаємодію між ними, порядок та умови оподаткування в частині загальнодержавних податків і обов'язкових платежів, принципи оподаткування в частині місцевих податків, а також положення відносно використання податкових законів, порядок і умови відповідальності за порушення податкового законодавства, скасування дій податкових органів та їх посадових осіб.

На сьогодні в Україні порядок обчислення та сплати різних видів податків і відрахувань регулюється 28 законами. Усього за чинним законодавством передбачено 20 загальнодержавних податків, зборів і відрахувань та 14 місцевих податків і зборів. До загальних податків і зборів відносяться: податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, митний збір, державне мито, податок на нерухоме майно, сплата за землю, рентні платежі, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел, збір за геолого розвідні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього середовища, збір на обов`язкове соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, сплата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України та сплачуються по всій території України. До місцевих податків відносяться: податок з реклами, комунальний податок. До місцевих зборів відносяться: готельний збір, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за участь в бігах на іподромі, збір за видачу ордеру на квартиру, курортний збір, збір за участь в бігах на іподромі, збір з осіб, що беруть участь в бігах на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно- і телез`ємок, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір за проїзд на території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, збір за видачу дозволу на розміщення об`єктів торгівлі і сфери послуг, збір з власників собак. Місцеві податки і збори, механізм їх нарахування і сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими радами згідно з переліком та в межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України. Конституцією України закріплено положення про те, що система оподаткування встановлюється лише законами України. Це потребує приведення усього податкового законодавства у відповідність із Конституцією України і водночас створює підґрунтя для удосконалення системи оподаткування.

Порівняння податкових систем України і розвинутих країн (США, Англії, Німеччини, Франції, Італії, Канади, Японії) показує, що, на перший погляд, у них немає суттєвих відмінностей. Так в Україні використовують ті ж самі основні види прямих і непрямих податків - податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, митний збір, податок на нерухоме майно, акцизний збір сплата за землю. Але при більш детальному аналізі виявляються особливості, що відрізняють системи оподаткування України і країн з розвинутою ринковою економікою. Це перш за все висока ставка ПДВ і занадто широке її використання, а також використання механізму оподаткування прибутку (оподаткування коштів, що направляються на інвестиції і розвиток виробництва, вилучення частки амортизаційних відрахувань), в результаті якого доля вилучення прибутку сягає від 65 до 85% ( по максимальним оцінкам).

Більшості країн, в тому числі країн з соціально орієнтованою економікою, властиво помірне оподаткування. Воно є слідством проведення такої податкової політики, пріоритет якої міститься в досягненні двох основних цілей: створення оптимального податкового клімату для господарської діяльності (це визначає верхню межу оподаткування) і ефективного рішення соціальних проблем (це визначає нижню межу оподаткування).

Разом з тим доля податків в ВВП багатьох країн доволі визначна. Особливо жорстокою податковою політикою відрізняються країни ЄС, в яких середній показник податкових зборів складає 42% ВНП (в Данії - 50%).

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн являється структура податків і перш за все співвідношення прямих та непрямих податків. Наприклад в США, Англії, Канади, Японії переважають прямі податки, у Франції – непрямі (вони складають 56,6%; це універсальні акцизи, внески роботодавців в фонди соціального страхування).

Еволюція структури податкових систем розвинутих країн і сучасна практика оподаткування свідчить про закономірну залежність співставлення прямих і непрямих податків від таких факторів: життєвого рівня більшої частини населення, удосконалення механізму стягування податків, його здібності уводити до мінімального відхилення від оподаткування, рівня податкової культури, загальної орієнтації західного суспільства на соціальний компроміс, рішення гострих соціальних проблем, традиції оподаткування.

Податкова система України виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах.