Особливості фінансування державних підприємств

В умовах переходу до ринкової економіки в Україні повністю змінюється співвідношення між часткою видатків державних підприємств, що покривається за рахунок бюджетний безвідплатних асигнувань, та часткою видатків, що покривається за рахунок комерційного кредитування, яке завжди має відплатний характер.

Незважаючи на те, що власником державних підприємств й держава, в умовах ринкової економіки вона не фінансує 100% обсягів видатків цих підприємств — повне бюджетне фінансування діяльності державних підприємств не допускається. Воно замінюється фінансуванням за рахунок власних коштів підприємств, широким використанням комерційних кредитів та виділенням часткового бюджетного фінансування у відповідності з державними програмами підтримки розвитку тієї чи іншої галузі економіки. Навіть у випадках, коли підприємству не вистачає власних оборотних коштів, їх нестача повинна покриватися за рахунок комерційних кредитів. Роль кредитів сьогодні значно збільшується, тому що вони залучаються до формування значної частки оборотних коштів державних та недержавних підприємств.

З іншого боку, держава як власник державних підприємств має право прямо втручатися у їх підприємницьку діяльність, встановлюючи додаткові вимоги та правила здійснення цієї діяльності. В період переходу до ринкової економіки в Україні виник новий вид державних підприємств — казенні підприємства. Казенне підприємство — це державне підприємство, що не підлягає приватизації. Особливості управління та фінансування діяльності казенних підприємств полягають в тому, що управління ними здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном — міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Ці ж органи здійснюють планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджують його фінансовий план, визначають порядок використання чистого прибутку підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку, затверджують умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Порядок фінансування промисловості та капіталовкладень

Діяльність суспільства пов'язана з необхідністю майже безперервно створювати нові промислові та соціальні об'єкти — будинки для житла, культурно-соціального використання та виробництва, обладнання заводів, фабрик, окремих виробничих цехів необхідним оснащенням (автоматизованими лініями, станками, іншими основними фондами підприємств), а також фінансування їх реконструкції, капітального ремонту, проведення переобладнання тощо.

Фінансування капітальних вкладень — це заснована на правових нормах діяльність державних органів, комерційних банків та підприємств, установ і організацій усіх форм власності з визначення та використання джерел покриття прямих видатків на створення нових, розширення, реконструкцію та переоснащення існуючих виробничих та соціально-культурних фондів, нормування витрат, планування, мобілізація та використання коштів Цих джерел з обов'язковим проведенням контролю за їх цільовим використанням та дотриманням встановлених норм.

Виділяють такі види капіталовкладень:

1. виробничі інвестиції, до яких відносяться інвестиції в устаткування, що є засобами виробництва підприємств;

2. інвестування у житлове будівництво, включаючи видатки по утриманню житлового фонду;

3. інвестування органів державного управління, до яких відноситься створення, набуття та утримання адміністративних будівель та споруд, що використовуються державними органами.

Вкладання коштів у військове устаткування розглядається не як інвестиції, а як споживання органів управління.

У відповідності з принципом оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів, капітальні вкладення фінансуються діючими підприємствами насамперед з власних джерел, в другу чергу — за рахунок банківського кредитування і в останню — з коштів бюджету, які виділяються на те чи інше підприємство з урахуванням пріоритетності вироблюваної ним продукції.

Процес роздержавлення та приватизації створює умови для децентралізації та демонополізації економіки, зменшення питомої ваги державного сектору та збільшення недержавних інвестицій, вдосконалення механізму їх розподілу, розширення ринкових джерел капітальних вкладень.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, органів місцевого самоврядування за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

• власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

• позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

• залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

• бюджетних інвестиційних асигнувань;

• безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Державне інвестування здійснюють органи державної законодавчої та виконавчої влади України, Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів та позичених коштів, а також державні підприємства й установи за рахунок власних коштів і кредитування.

За інвестовані кошти провадиться капітальне вкладення у вигляді капітального будівництва, фінансування видатків розвитку діючих підприємств, а також їх реконструкція та технічне переозброєння.

Нове будівництво — це спорудження комплексу об'єктів основного, допоміжного та обслуговуючого призначення новозбудованих підприємств, будинків та споруд, а також філій та окремих виробництв, котрі після введення в експлуатацію утримуватимуться на самостійному балансі.

Нове будівництво підприємств державної форми власності може бути включене у план наступного періоду виключно за умови, що потужності існуючих державних підприємств цієї галузі використовуються повністю з урахуванням можливості їх технічного переоснащення, реконструкції та ремонту.

Розширення підприємств — це спорудження додаткових виробництв на діючих підприємствах, а також будівництво нових і розширення вже існуючих цехів, об'єктів основного, допоміжного та обслуговуючого призначення на території цих підприємств або на майданчиках, що межують з ними, аби створити додаткові чи нові виробничі потужності. До розширення діючих підприємств належить також утворення філій та виробництв, що входять до їх складу, які після введення їх в експлуатацію не перебуватимуть на самостійних балансах.

Реконструкція діючих підприємств — це перебудова існуючих цехів та об'єктів основного, допоміжного й обслуговуючого призначення, пов'язана з вдосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу. Реконструкція, як правило, провадиться без розширення діючих площ будинків та споруд на основі комплексних проектів реконструкції всього підприємства з метою збільшити виробничі потужності, поліпшити якість та змінити номенклатуру вироблюваної продукції.

Технічне переозброєння діючих підприємств — це комплекс заходів для поліпшення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на підставі впровадження передової техніки, технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого й фізично спрацьованого обладнання на нове, продуктивніше, а також вдосконалення загальнозаводського господарства й допоміжних служб. Технічне переозброєння провадиться на тих самих виробничих площах за проектами і кошторисами на окремі об'єкти та види робіт, але на підставі розробленого єдиного техніко-економічного обґрунтування. Технічне переозброєння підприємств спрямоване на інтенсифікацію виробництва з додержанням вимог охорони навколишнього середовища, збільшення виробничих потужностей, випуску продукції та поліпшення її якості, Капітальне будівництво здійснюється за індивідуальним і типовим проектом. За індивідуальними проектами проектування здійснюється в два етапи: 1-й етап — розробка техніко-економічного обґрунтування із зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком, на підставі якого визначається обсяг фінансування та джерела; 2-й етап — розробка робочих креслень із зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком. Зведений кошторисно-фінансовий розрахунок до робочих креслень є підставою для розрахунків замовника з підрядчиком за виконані роботи. Отже, на першому етапі стосунки регулюються фінансово-правовими нормами; на другому етапі — фінансово-правовими та цивільно-правовими нормами.

Розробка кошторисної документації за типовими проектами з урахуванням виконання геологічних досліджень, прив'язки на будівельному майданчику здійснюється в один етап — розробка робочих креслень із зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком, який є підставою для розрахунків замовлення з підрядником за виконані роботи. Будови, залежно від терміну їх виконання, поділяються на задільні — першого року початку будівництва; перехідні — розпочаті попереднього року, Що тривають нинішнього й переходять на наступний рік; пускові — це будови, закінчення яких має відбутися в планованому році. Під час розподілу фінансування для забезпечення будівництва перевага віддається пусковим об'єктам.

Фінансування видатків місцевих бюджетів на капітальні вкладення здійснюється у відповідності з Інструкцією Мінфіну та Національного банку України «Про порядок фінансування коштів місцевих бюджетів на капітальні вкладення» від 04.02.94. Фінансування капітальних вкладень за рахунок місцевих бюджетів здійснюється шляхом перерахування коштів платіжними дорученнями з основних поточних бюджетних рахунків на поточні бюджетні рахунки головних розпорядників коштів та підприємств, організацій і установ. Державна кредитна підтримка державним та комунальним підприємствам надається на загальних умовах їхньої кредитоспроможності під затверджені проекти використання коштів, бізнес-плани, плани структурної перебудови, проекти санації підприємств. Надання коштів у таких випадках здійснюється під заставу майна підприємств або векселів, одержаних цими підприємствами від споживачів їхньої продукції. Рішення про надання кредиту й про розмір ставки за користування ним або про відмову надати кредит, оформлюється спільним протоколом, який є підставою для укладання кредитних угод між Національним банком України та комерційними банками.

На Національний банк України покладено організацію роботи щодо надання державної кредитної підтримки, обліку та проведення розрахунків з підприємствами, а також за цільовим використанням державної кредитної підтримки.

Особливості фінансування АПК

Агропромисловий комплекс є найважливішою складовою частиною господарського механізму України. Умови створення та функціонування формувань агропромислового комплексу, їх права та обов'язки встановлюються законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 року, «Про селянське (фермерське) господарство» в редакції закону від 22 червня 1993 року, «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 року. За умов формування вільного ринку продукції сільського господарства для сталого функціонування економіки України здійснюється бюджетне фінансування.

Одним з видів фінансування витрат агропромислового сектору є державні контракти та державне замовлення на поставку сільськогосподарської продукції, необхідної для задоволення потреб України відповідно до пріоритетів соціально-економічного розвитку, що їх визначає Верховна Рада України. Державне замовлення забезпечується коштами державного бюджету України і доводиться підприємствам, організаціям усіх форм власності. Відносини сторін у процесі поставок продукції сільського господарства за державними замовленнями регулюються державним договором (контрактом). Відносини колективних сільськогосподарських підприємств, організацій та інших формувань усіх форм власності з державою регулюються за допомогою бюджетного фінансування, кредитування, пільгового оподаткування, страхування тощо.

За рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів здійснюється будівництво у сільській місцевості об'єктів охорони здоров'я, освіти, культури, фізичного виховання, спорудження водопроводів, каналізаційних систем і споруд, ліній електропередач та газопроводів, будівництво доріг та благоустрій територій, будівництво об'єктів побуту, а в районах з браком трудових ресурсів — спорудження житла.

Державне інвестування розвитку соціальної сфери села покладене на органи державної виконавчої влади на місцях, які зобов'язані в суворо цільовому порядку ефективно використовувати державні централізовані капіталовкладення.

Повністю за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів утримуються станції по боротьбі з шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин (карантинні служби, станції для боротьби з ерозією ґрунтів).

Під ветеринарною медициною слід розуміти комплекс заходів для профілактики захворювання тварин, їх лікування, скорочення втрат від хвороб, яловості та падежу, підвищення якості сировини та продуктів тваринного походження, запобігання та боротьби з хворобами, спільними для тварин і людей, одержання екологічно чистих продуктів харчування.

Велике значення в економіці та соціальному розвитку України має раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та охорона навколишнього середовища.

Фінансування заходів для охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, що створюються у складі позабюджетного фонду стабілізації економіки України, позабюджетних фондів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, за рахунок коштів підприємств, установ і організацій, а також добровільних внесків та інших коштів.

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються республіканський та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються в межах єдиного фонду відповідної місцевої ради за рахунок:

— платежів, що надходять від підприємств, установ, організацій та громадян за забруднення навколишнього природного середовища;

— адміністративні штрафи за порушення норм і правил охорони навколишнього середовища, а також сум, що надійшли в рахунок відшкодування збитку, що його завдано природному середовищу в результаті господарської чи іншої діяльності;

— добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян на певні цілі або без вказівки на цільове призначення;

— надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до чинного законодавства майна, що було предметом екологічного правопорушення.

Формування Державного фонду охорони навколишнього природного середовища відбувається за рахунок відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, згідно нормативів, що їх визначає Верховна Рада України, а також з добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Порядок фінансування житлово-комунального господарства

Багатогалузевий комплекс житлово-комунального господарства включає житловий фонд і об'єкти комунального господарства: водопостачання, водовідвід, житлопостачання, газопостачання, дорожнє господарство і благоустрій, місцевий електротранспорт та інші служби, що надають послуги населенню, промисловим та іншим споживачам усіх форм власності. В умовах перехідної економіки та проведення приватизації житлового фонду України, фінансування житлово-комунального господарства зазнає суттєвих змін.

До початку приватизації житла та проведення цінової реформи в галузі житлово-комунального господарства, цей сектор економіки майже повністю був дотаційний: до жовтня 1994 року платежі населення за використані житлово-комунальні послуги покривали лише біля 4% собівартості цих послуг, 96% собівартості покривалися з консолідованого бюджету України. Такі надмірні дотації житлово-комунальному сектору суттєво вплинули на фінансове становище країни, відчутно збільшуючи дефіцит консолідованого бюджету. Таким чином, особливість фінансування житлово-комунального сектора полягає в тому, що доходи підприємств галузі формуються за рахунок: плати за нежилі приміщення, що є комунальною власністю та здаються в оренду; квартирної плати та плати за надання житлово-комунальних послуг населенню. А собівартість житлово-комунальних послуг населенню, в свою чергу, оплачується з трьох джерел: 20% покривається за рахунок прямих дотацій підприємствам житлово-комунального сектора з консолідованого бюджету України, 80% — за рахунок платежів населення, коштів державних житлових субсидій та державних коштів, за рахунок яких покривається вартість існуючих пільг громадян щодо оплати житлово-комунальних послуг (поступова зміна співвідношення частини, що фінансується за рахунок населення, і частини, що фінансується за рахунок консолідованого бюджету України, наведена у таблиці 2 додатка).

Житлова субсидія — це адресна безготівкова державна допомога сім'ям для відшкодування витрат на оплату користування (утримання) житла, водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, електропостачання (надалі — субсидія на житлово-комунальні послуги), а також на придбання скрапленого газу та палива. у випадку, коли ці витрати у межах санітарної норми загальної житлової площі та нормативів споживання житлово-комунальних послуг, скрапленого газу та палива перевищують встановлену Кабінетом Міністрів України частку середньомісячного сукупного доходу сім'ї, сім'я може звернутися за субсидією.

Держава також фінансує вартість пільг, які має населення щодо оплати житлово-комунальних послуг. У відповідності з статтею 28 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, встановлення тарифів щодо оплати комунальних послуг, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних та міських рад. Дотації на покриття різниці між оплатою відсотку собівартості послуг, що встановлені і сплачуються населенням за відповідними тарифами, та повної собівартості цих послуг.

За рахунок коштів місцевих бюджетів також фінансується оновлення парку електротранспорту (тролейбусів, трамваїв) і виконується капітальний ремонт житлового фонду.

Витрати підприємств житлово-комунального господарства складаються: з заробітної плати, нарахувань на заробітну плату, внесків у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у Фонд зайнятості населення, плати за використану воду, тепло, електроенергію, надання інших послуг між підприємствами всередині галузі комунального господарства, витрат на матеріали, запасні частини, амортизаційні відрахування та інші витрати.

Необхідно зазначити, що проблема ефективного фінансування житлово-комунального сектора в Україні ще не вирішена — країна лише розпочала свою житлову реформу. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України готується для прийняття новий Житловий Кодекс та інші нормативні акти, що вдосконалюють правову базу галузі взагалі та проблеми фінансування її видатків зокрема.

Правові основи фінансування енергетики та транспорту

Енергетичний комплекс, очолюваний Міністерством енергетики України, включає в себе атомні, теплові й гідротехнічні електростанції, систему підстанцій і ліній електропередач, які забезпечують подачу електроенергії на території України в суміжні держави згідно міждержавних угод. До складу комплексу входять промислові підприємства, які випускають продукцію електроенергетики, науково-дослідні інститути й конструкторські бюро, управління та організації енергозбуту, установи соціальної сфери, що знаходяться на балансі підприємств галузі.

Увесь комплекс складається із станцій, підприємств, організацій та установ державного підпорядкування і невеликої кількості організацій, що забезпечують експлуатацію електричних мереж на територіях районів, міст і облік споживання електроенергії — місцевого та регіонального підпорядкування.

Фінансові ресурси підприємств комплексу формуються здебільшого за рахунок реалізації продукції, енергоносіїв, виконання робіт або надання послуг.

До складу собівартості продукції (електроенергії), виконаних робіт, послуг підприємств і організацій енергетики та електрифікації входять: заробітна плата, нарахування на заробітну плату, внески у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у Фонд зайнятості, амортизаційні відрахування, витрати на сировину, матеріали, пальне та мастильні матеріали, поточні ремонти й інші витрати.

Після сплати податку на прибуток згідно чинного законодавства України підприємства галузі формують фонди економічного стимулювання: фонд розвитку виробництва, науки й техніки; фонд соціального розвитку; фонд матеріального заохочення.

Підприємствам галузі надано право утворювати страхові та резервні фонди, а при розрахунках за вільно конвертовану валюту — валютні фонди.

З Державного бюджету України інвестуються капітальні вкладення загальнодержавного значення для спорудження об'єктів електроенергетики та електрифікації. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи, пов'язані з ремонтом і поточним доглядом за об'єктами — внутрішньорайонних та міських електромереж. У Державному бюджеті України щороку передбачаються асигнування на фінансування заходів, пов'язаних з виведенням з експлуатації об'єктів Чорнобильської АЕС.

Література

1. Дадашев Б.А.Удосконалення фінансово-кредитного обслуговування сільського господарства// Економіка АПК.- 2003.-№11.-с.70

2. Колотуха С.М. Удосконалення кредитування сільськогосподарського виробництва// Економіка АПК.- 2004.-№ 3.-с.108

3. Онищенко О.М. Проблема заставного кредитування нових господарських структур// Економіка АПК.- 2002.-№ 9.-с.3

4. Пиріг Г.І. Удосконалення кредитних відносин в аграрному секторі економіки// Економіка АПК.- 2004.-№1.- с.106

5. Третяк О.М. Кредитні спілки як ефективна форма мікрокредитування// Економіка АПК. - 2002.- №7.- с.100