Р Е Ф Е Р А Т
з латинської мови
на тему:
«Іменник»
2008

ПЛАН РОБОТИ:
Граматичний склад латинської мови -------------------------------------------------- 2 ст.
Іменник. Число і рід. --------------------------------------------------------------------- 4 ст.
Відмінки ------------------------------------------------------------------------------------ 4 ст.
Типи відмінювань ------------------------------------------------------------------------- 4 ст.
Перша відміна ----------------------------------------------------------------------------- 6 ст.
Друга відміна ------------------------------------------------------------------------------ 8 ст.
Третя відміна ----------------------------------------------------------------------------- 11 ст.
Третя приголосна відміна -------------------------------------------------------------- 13 ст.
Третя голосна відміна ------------------------------------------------------------------ 14 ст.
Третя змішана відміна ------------------------------------------------------------------ 16 ст.
Деякі особливості третьої відміни --------------------------------------------------- 17 ст.
Правила роду і важливіші винятки -------------------------------------------------- 18 ст.
Список використаної літератури і джерел ----------------------------------------- 25 ст.

Граматичний склад латинської мови
По своїй граматичній будові латинської мови належить до мов синтетичного (флективного) типу. Це значить, що, на відміну від мов з аналітичним ладом, граматичні відносини виражаються в ньому головним чином за допомогою зміни форми слова – надбавкою до основи суфіксів і флексій (закінчень).
У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legĭtis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка) вимагає в реченні перехідного дієслова тощо.
Синтетичні мови протистоять аналітичним мовам, в яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні зв’язки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.
У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема, часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни в латинській мові.
Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови. Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних – англійська, фран­цузька та ін.
Так, ознакою особи і числа у формі дієслова є особисті закінчення: lauda-t він хвалить, vidc-t він бачить, laudд-mus ми хвалимо, vidc-mus ми бачимо.
Ті ж особисті закінчення зберігаються в різних часах дійсного і умовного способів; форми відрізняються один від одного суфіксами: lauda-t він хвалить, laudд-ba-t він хвалив, laudд-v-i-t він похвалив, laudд-re-l він хвалив би. Синтетичний характер латинської мови виразно виявляється із зіставлення приведеної вище форми 3-го л. ед. ч. перфекта laudдvit (він похвалив) з відповідними тимчасовими формами в нових мовах: it а louй, he has praised, er hat gelobt.
Ознакою відмінків в латинській мові є відмінкові закінчення, приєднувані до основи імені, що схиляється: terra земля, terra-m землю, terrа-rum земель, tеrrа-s землі (вин. п. мн. числа).
Частини мови поділяються на змінні й незмінні.
Змінні частини мови                    Незмінні частини мови
1. Іменник – nomen substantīvum              1. Прислівник – adverbium
2. Прикметник – nomen adiectīvum                      2. Прийменник – praepositio
3. Займенник – pronōmen                           3. Сполучник – coniunctio
4. Числівник – nomen numerāle                  4. Частка – particŭla
5. Дієслово – verbum                                   5. Вигук – interiectio
Схема частин мови


Іменник. Число і рід.
Іменники, прикметники і займенники в латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numĕrus), відмінка (сasus) і відміни (declinatio).
Три роди (Genĕra):
а) masculīnum (m) – чоловічий рід
б) feminīnum (f) – жіночий рід
в) neutrum (n) – середній рід.
Два числа (Numĕri):
а) singulāris – однина
б) plurālis – множина.
Відмінки
Систему латинської відміни утворюють шість відмінків (Сasus):
nominatīvus (Nom.) – називний відмінок (хто? що?)
genetīvus (Gen.) – родовий відмінок (кого? чого?)
datīvus (Dat.) – давальний відмінок (кому? чому?)
accusatīvus (Acc.) – знахідний відмінок (кого? що?)
ablatīvus (Abl.) – аблатив або орудно-місцевий відмінок (ким? чим? на кому? на чому? де? коли? звідки?)
vocatīvus (Voc.) – кличний відмінок.
Типи відмінювань
П’ять відмін (Declinatio) іменників, три відміни прикметників.
Залежно від закінчення історичної основи латинські іменники діляться на п’ять відмін (declinatio):
Перша відміна – основа на -ā
Друга відміна – основа на – -ŏ /-ĕ
Третя відміна – основа на приголосний звук або -ĭ
Четверта відміна – основа на -ŭ
П’ята відміна – основа на -ē.
Оскільки історичну основу через злиття її голосного звука із закінченням важко виділити, то приналежність іменника до відміни практично визначається за закінченням родового відмінка однини (genetīvus singulāris).
Закінчення genetīvus singulāris першої – п’ятої відмін:
Графічно відміни залежно від роду можна зобразити так:

Прикметники поділяються на три відміни. Вони мають ті самі закінчення в родовому відмінку однини, що й іменники відповідної відміни.
Іменники та інші змінні частини мови запам’ятовуються в основній (словниковій) формі. Для іменників – це три форми: Nom. sing., Gen. sing. і рід.
Наприклад:
terra, terrae, feminīnum – земля;
popŭlus, popŭli, masculīnum – народ;
acĭdum, acĭdi, neutrum – кислота;
homo, homĭnis, masculīnum – людина;
status, status, masculīnum – стан;

Перша відміна (Declinatio prima)

До першої відміни належать іменники, прикметники, присвійні займенники, порядкові числівники жіночого роду, які в Nom. sing. закінчуються на -г, у Gen. sing. – на -ае. Історична основа -ā.
Іменники:
terra, ae, f – земля                            stella, ae, f – зірка
silva, ae, f – ліс                       aqua, ae, f – вода
via, ae, f – дорога                            forma, ae, f – форма
gutta, ae, f – крапля               cellŭla, ae, f – клітина
charta, ae, f – папір, карта    esca, ae, f – їжа
farīna, ae, f – борошно          natūra, ae, f – природа
pecunia, ae, f – гроші            magistra, ae, f – вчителька

Відмінкові закінчення першої відміни:

Відмінювання словосполучень: aqua liquĭda (f) – прозора вода; terra magna (f) – велика земля:

 

Іменники першої відміни утворюються від трьох основ: іменникових, прикметникових та дієслівних.
1.                Іменникові основи.
Від основи іменника за допомогою формантів:
а) -ŭla, -cŭla, -ŏla, -ella утворюються іменники із зменшувальним значенням:
lingua, ae, f – язик, мова – lingŭla, ae, f – язичок
forma, ae, f – вид, зовнішність – formŭla, ae, f – формула
pars, partis, f – частина – particŭla, ae, f – частинка
cutis, is, f – шкіра – cuticŭla, ae, f – шкірочка
arteria, ae, f – артерія – arteriŏla, ae, f – артерійка
filia, ae, f – донька – filiŏla, ae, f – донечка
capra, ae, f – коза – capella, ae, f – кізонька;
б) за допомогою форманта -īna утворюються іменники, які означають мистецтво чи заняття: officīna, ae, f – аптека, doctrīna – вчення, наука.
2.                Прикметникові основи.
Від основи прикметника за допомогою формантів -ia, -itia утворюються іменники із значенням властивості, прикмети:
concors, concordis – згідний – concordia, ae, f – згода
miser, ĕra, ĕrum – нещасний – miseria, ae, f – нещастя
iners, inertis – бездіяльний – inertia, ae, f – бездіяльність
potens, potentis – сильний – potentia, ae, f – сила
avārus, a, um – жадібний – avaritia, ae, f – жадібність.
3.                Дієслівні основи:
а) від основи інфекта із словотвірними формантами -(e)ntia, ‑(a)ntia утворюються іменники із значенням якості чи стану:
consistĕre – гуснути, застигати – consistentia, ae, f – стан рухомості високов’язких рідин і напівтвердих речовин
differre – розрізняти – differentia, ae, f – різниця
intellegĕre – розуміти – intellegentia, ae, f – розуміння, здатність сприйняття
substāre – існувати – substantia, ae, f – суть, сутність;
б) від основи супіна за допомогою словотвірних формантів ‑(t)ūra, -(s)ūra утворюються іменники із значенням результату дії:
struo, struxi, structum, ĕre – будувати – structūra, ae, f – структура
metior, mensus sum, īri – виміряти – mensūra, ae, f – міра, вимір.
Новоєвропейські мови, запозичуючи латинські слова першої відміни, засвоїли також словотвірні форманти:
лат. natūra, cultūra, censūra, doctrīna, medicīna;
укр. натура, культура, цензура, доктрина, медицина;
фр. nature, culture, censure, doctrine, medicine;
англ. nature, culture, doctrinе, medicine;
нім. Natur, Kultur, Doktrin, Medizin.

 

Друга відміна (Declinatio secunda)

 

До другої відміни належать іменники (прикметники, присвійні займенники, порядкові числівники) чоловічого і середнього роду, які в родовому відмінку однини закінчуються на -i. У називному відмінку однини чоловічий рід закінчується на -us, -er і один іменник на -ir (vir, i, m – чоловік, муж, воїн), а середній рід – на -um.
Відмінкові закінчення другої відміни:
Зразки відмінювання словосполучень другої відміни:
а) liber novus (m) – нова книжка;
б) debĭtum pecuniarium (n) – грошовий борг

Особливості іменників (прикметників) другої відміни

1.                У словах чоловічого роду на -us у кличному відмінку однини закінчення -е. Порівняйте: друже, народе, брате.
2.                Іменники (прикметники), які у називному відмінку однини закінчуються на -er, зберігають ‑е у всіх відмінках або тільки в називному і в кличному відмінках однини.
3.                Власні імена на -ius, -eius, -aius у кличному відмінку однини мають закінчення -і, -еі, ‑аі: Valerius – Valeri, Pompeius – Pompei, Gaius – Gai. Загальний іменник filius, ii, m – син у кличному відмінку має форму fili.
4.                Деякі іменники в родовому відмінку множини зберігають стару форму на -um замість ‑ōrum.
Вони означають:
а) вагу і міру:
iugĕrum, i, n – юґер, ≈ 2519 мІ, Gen. plur. – iugerum
modius, i, m – модій, ≈ 8,754 літри, Gen. plur. – modium
nummus, i, m – монета, Gen.plur. – nummum
sestertius, ii, m – сестерцій, срібна монета до 217 р. до н.е., Gen.plur. – sestertium;
б) назви посад і визначення службового становища:
decemvir, i, m – децемвір, Gen.plur. – decemvīrum
faber, bri, m – майстер, Gen.plur. – fabrum.
5.                Іменник deus, i, m – бог у кличному відмінку однини має форму deus; у називному і кличному відмінках множини – dei або di; у давальному й орудному відмінках множини – deis або dis; у родовому відмінку множини часто вживається форма deum замість deōrum.
Правило середнього роду. У середньому роді в називному, знахідному і кличному відмінках однакові закінчення, як у називному. У множині в цих відмінках закінчення ‑а.

 

Третя відміна (Declinatio tertia)

 

Третя відміна – найбільша і найпоширеніша серед усіх відмін латинської мови. У ній представлені іменники та прикметники трьох родів: чоловічого, жіночого та cереднього з різними основами та різними закінченнями в nominatīvus singulāris, а в родовому відмінку однини спільне закінчення -is. Історично в третій відміні об’єднались два типи основ: на приголосний звук і на голосний -і. Слова першої групи утворюють третю приголосну відміну, слова другої групи – третю голосну відміну. До окремої групи (третьої мішаної відміни) входять слова з основою на -ĭ, що зазнали впливу приголосної відміни.
Різноманітність закінчень у Nоm. sіпg. пояснюється існуванням двох способів творення цієї відмінкової форми – сигматичного (тобто за допомогою s) й асигматичного (без s).

1.                Основи, що закінчуються на -c, -g, -t, -d, утворюють сигматичний номінатив:
2.  Основи на -1, -r, -n, -s утворюють асигматичний номінатив:
Оскільки основа іменників третьої відміни здебільшого не збігається із називним відмінком однини, то слід запам'ятовувати дві форми – nomіnаtīvus і gеnеtīvus singulāris. За формою gеnеtīvus singulāris можна визначити практичну основу іменника, відкинувши закінчення -is:
У словнику іменники третьої відміни записуються за загальним правилом, тобто у nomіnаtīvus і gеnеtīvus singulāris, але у gеnеtīvus singulāris звичайно вказується не тільки закінчення -is, а й останній склад основи: functio, ōnis, f – функція; latus, ĕris, n – сторона тощо. Якщо основа у nomіnаtīvus і gеnеtīvus singulāris однакова, то в словнику вказується тільки закінчення родового відмінка -is: vallis, is, f – долина; nubes, is, f – хмара.
Таблиця відмінкових закінчень третьої відміни:

Число	Singulāris			Plurālis
Casus	рід			рід
	m	f	n	m	f	n
Nom.	-s (-x) або нульове	-s (-x) або нульове	нульове	-es	-es	-a, -ia
Gen.	-is	-is	-is	-um -ium	-um -ium	-um -ium
Dat.	-i	-i	-i	-ĭbus	-ĭbus	-ĭbus
Acc	-em	-em	=Nom.	-es	-es	-a, -ia
Abl.	-e, -i	-e, -i	-e, -i	-ĭbus	-ĭbus	-ĭbus
Voc.	=Nom.	=Nom	=Nom.	=Nom.	=Nom.	=Nom.

Основа переважної більшості іменників третьої відміни закінчується на приголосний і невеликої групи – на голосний. У третій відміні виділяється група іменників, які при відмінюванні майже в усіх відмінках (окрім gеnеtīvus plurālis) мають такі самі закінчення, як і слова з основою на приголосний і тільки у gеnеtīvus plurālis – як іменники з основою на голосний. Цей різновид третьої відміни називається мішаним.
Отже, третя відміна умовно поділяється на три групи: приголосну, голосну і мішану. Різницю у відмінкових закінченнях приголосної, голосної і мішаної груп іменників третьої відміни наочно ілюструє таблиця:

Третя приголосна відміна (Classis consŏnans)

До третьої приголосної відміни належать нерівноскладові іменники трьох граматичних родів, основа яких закінчується на один приголосний: auctor, ōris, m – творець; aetas, ātis, f – вік; genus, ĕris, n – рід, вид.
Зразок відмінювання іменників приголосної відміни:
homo, ĭnis, m – людина; lex, legis, f – закон; corpus, ŏris, n – тіло:

Третя голосна відміна (Classis vocālis)

До третьої голосної відміни належать переважно прикметники, невелика кількість іменників жіночого і середнього роду з основою на -ĭ:

Іменники третьої голосної відміни

До голосної відміни належать іменники середнього роду, що в називному відмінку однини закінчуються на -e, -al, -ar. Наприклад: mare, maris, n – море; anĭmal, ālis, n – тварина; exemplar, āris, n – зразок, приклад.
Зразок відмінювання іменників голосної відміни:

 

Рівноскладові іменники жіночого роду

1. До третьої голосної відміни належить невелика кількість рівноскладових іменників жіночого роду, які у називному відмінку однини закінчуються на -is:
turris, is, f – вежа, башта                puppis, is, f – корма
secūris, is, f – сокира                      febris, is, f – гарячка
sitis, is, f – спрага                                    tussis, is, f – кашель.
2. За голосною відміною відмінюються також рівноскладові назви міст і річок на -is:
Neapŏlis, is, f – Неаполь; Tibĕris, is, m – Тібр (усі назви річок – чоловічого роду).
3. За голосною відміною відмінюються рівноскладові іменники жіночого роду грецького походження на -sis: basis, is, f – основа; dosis, is, f – доза; prognōsis, is, f – прогноз: analysis, is, f – аналіз та ін.
Знахідний відмінок однини цих іменників закінчується на -im.
Зразок відмінювання іменників:
secūris, is, f; Neapŏlis, is, f; analysis, is, f
До голосної відміни належить іменник vis, f – сила, могутність із основою в однині на vi-, де -ī – довге. У цьому іменникові відсутні форми родового і давального відмінків однини. Форми множини утворені від називного відмінка однини, що вважається основою, причому ‑s переходить в -r за законом ротацизму (vises переходить у vires).
Відмінювання іменника vis:

Третя мішана відміна (Classis mixta)

До третьої мішаної відміни належать:
а) рівноскладові іменники, які в називному відмінку однини закінчуються на -es, -is.
sedes, is, f – житло
clades, is, f – поразка
navis, is, f – корабель
testis, is, m, f – свідок;
б) нерівноскладові іменники, які перед закінченням родового відмінка однини -is мають дві приголосні букви:
urbs, urbis, f – місто
ars, artis, f – мистецтво, ремесло
fons, fontis, m – джерело
os, ossis, n – кістка.
Зразок відмінювання іменників:
civis, is, m, f – громадянин (ка); nubes, is, f – хмара; pars, partis, f – частина; os, ossis, n – кістка
Мішана відміна відрізняється від приголосної тільки формою родового відмінка множини на -ium.
Деякі особливості третьої відміни

Особливості відмінювання іменників третьої відміни

1. До третьої відміни належать також деякі слова з основами на «u», «ov», які походять від дифтонга «ou», наприклад: bos (корова, віл), Iuppĭter (Юпітер). Іменник vas, vasis, n (посудина) в однині відмінюється за третьою відміною, а в множині – за другою.
2. Іменники середнього роду грецького походження на -ma в давальному і орудному відмінках множини мають закінчення -is замість -ĭbus.

Правила роду і важливіші винятки

Ознаки роду іменників третьої відміни

Оскільки Nom. sing. третьої відміни відзначається різноманітністю закінчень, визначити рід іменника важко. Часто рід визначається за значенням: uxor, ōris, f – дружина, virgo, ĭnis, f – дівчина, pater, tris, m – батько.
Назви країн, островів, дерев – жіночого роду, незалежно від закінчень.

Закінчення nominatīvus i genetīvus singulāris у третій відміні

Чоловічий рід – genus masculīnum:
Жіночий рід – genus feminīnum:
Середній рід – genus neutrum:

Найважливіші винятки з правил про рід іменників третьої відміни

1. Іменники чоловічого роду закінчуються на -o, -or, -os, -er, -es (нерівноскладові), -ex.
Винятки:

Feminīna	Neutra
arbor, arbŏris, f – дерево	aequor, aequŏris, n – море cor, cordis, n – серце marmor, marmŏris, n – мармур
dos, dotis, f – посаг	os, ossis, n – кістка os, oris, n – уста
linter, lintris, f – човен	ver, veris, n – весна
gaster, gastris, f – живіт merces, mercēdis, f – плата seges, segĕtis, f – посів quies, quiētis, f – спокій	iter, itinĕris, n – дорога tuber, tubĕris, n – горбок cadāver, cadаvĕris, n – труп papāver, papavĕris, n – мак piper, pipĕris, n – перець

2. Іменники жіночого роду закінчуються на -as, -us (Gen. -ūtis, ‑ūdis), -is (рівноскладові), -es (рівноскладові), -s (з попереднім приголосним), ‑x, -do, -go, -io.
Винятки:

Masculīna

Neutra

ordo, ordĭnis, m – порядок pugio, pugiōnis, m – кинджал elephas, elephantis, m – слон as, assis, m – ас (монета) calix, calĭcis, m – кубок cortex, cortĭcis, m – кора grex, gregis, m – стадо amnis, amnis, m – річка crinis, crinis, m – волос collis, collis, m – пагорб fascis, fascis, m – пучок, в’язка finis, finis, m – кінець, межа mensis, mensis, m – місяць ignis, ignis, m – вогонь orbis, orbis, m – круг panis, panis, m – хліб piscis, piscis, m – риба cinis, cinĕris, m – попіл lapis, lapĭdis, m – камінь pulvis, pulvĕris, m – порох, пил sanguis, sanguĭnis, m – кров dens, dentis, m – зуб fons, fontis, m – джерело merces, mercēdis, f – плата seges, segĕtis, f – посів quies, quiētis, f – спокій

рondo, n (невідмінюване) – тягар fas, n (невідмінюване) – моральне право; те, що годиться nefas, n (невідмінюване) – те, що не годиться, беззаконність vas, vasis, n – посудина

3. Іменники середнього роду закінчуються на -ma, -l (-al), -ar, -c, -e, ‑en, -ur, -us, -t.
Винятки

Masculīna	Feminīna
sal, salis, m – сіль sol, solis, m – сонце vultur, vultŭris, m – шуліка lepus, lepŏris, m – заєць mus, muris, m – миша	tellus, tellūris, f – земля

Є ще низка інших винятків щодо роду іменників. У третій відміні є деякі іменники, які у множині набувають іншого значення, ніж в однині: aedes, aedis, f – храм, aedes, aedium, f – дім, будинок, finis, finis, m – межа, кордон, fines, finium, m – область, територія, pars, partis, f – частина, partes, partium, f – роль актора, партія та ін.

Словотворення третьої відміни

Більшість іменників третьої відміни утворюється від дієслівних основ (інфекта і супіна). Найпродуктивніші типи утворення віддієслівних іменників:
1. Від основи супіна за допомогою суфікса -tor, -sor утворюються іменники чоловічого роду, що означають особу, яка діє:
condūco, duxi, ductum, ĕre – супроводжувати – conductor, ōris, m – кондуктор;
collĭgo, legi, lectum, ĕre – збирати – collector, ōris, m – збирач, з’єднувач;
comprĭmo, divssi, divssum, ĕre – збирати – comdivssor, ōris, m – стискач.
Цей тип латинського словотворення засвоївся в українській (англійській, німецькій, французькій, іспанській) мовах: новатор, раціоналізатор, індикатор, респіратор, конденсатор, телевізор та ін.
2. Від основи інфекта за допомогою суфікса -or утворюються іменники чоловічого роду із значенням стану чи діяльності:
odōro, āvi, ātum, āre – пахнути – odor, ōris, m – запах;
caleo, ui, –, ēre – бути теплим – calor, ōris, m – теплота.
3. Від основи супіна за допомогою суфікса -tio, -sio утворюються іменники жіночого роду із значенням назви дії чи стану:
ago, egi, actum, ĕre – робити, діяти – actio, ōnis, f – діяльність, рух;
concipio, cepi, ceptum, ĕre – сприймати – conceptio, ōnis, f – сприйняття;
praecēdo, cessi, cessum, ĕre – йти попереду – praecessio, ōnis, f – передування, прецесія.
Іменники цього типу засвоєні новими мовами. У західноєвропейські мови слова ввійшли у формі основи: латинський називний відмінок однини – demonstratio – показ – родовий однини – demonstra­tiōnis – основа demonstration – порів. нім. die Demonstration, англ. – the demonstration, фр. – la dйmonstration. В українській мові латинським іменникам такого типу відповідають іменники жіночого роду на -ція: інфляція, еволюція.
4. Від основи прикметника за допомогою суфікса -(i)tāt утворюються абстрактні іменники жіночого роду із значенням якості:
liber, ĕra, ĕrum – вільний, a, e – libertas, ātis, f – свобода;
verus, a, um – істинний, a, e – verĭtas, ātis, f – істина.
5. Від основи прикметника за допомогою суфікса -(i)tūdo утворюються іменники жіночого роду із значенням властивості чи якості:
amplus, a, um – обширний, a, е – amplitūdo, ĭnis, f – величина;
longus, a, um – довгий, a, e – longitūdo, ĭnis, f – довжина.
6. Від основи прикметника за допомогою суфікса -tas утворюються іменники жіночого роду, що означають якість:
universus, a, um – загальний, a, e – universĭtas, ātis, f – цілісність, сукупність;
humānus, a, um – людяний, a, e – humanĭtas, ātis, f – гуманізм, людяність.
7. Від основи інфекта за допомогою суфікса -men утворюються іменники середнього роду із значенням засобу або наслідку дії:
nomĭno, āvi, ātum, āre – називати – nomen, ĭnis, n – назва, ім’я;
medĭco, āvi, ātum, āre – виготовляти, лікувати – medicāmen, ĭnis, n – засіб лікування, ліки.
8. Від основи іменника за допомогою форманта -ālis, e утворюються прикметники третьої відміни із значенням властивості, належності до чогось:
natūra, ae, f – природа – naturālis, e – природний, а, е;
locus, i, m – місце – locālis, e – місцевий, а, е;
natio, ōnis, f – нація, народ – nationālis, e – національний, а, е.
9. Від основи іменника за допомогою форманта -āris, e утворюються прикметники третьої відміни із значенням ознаки, якості, належності:
militia, ae,f – військова служба – militāris, e – військовий, а, е;
popŭlus, i, m – народ – populāris, e – народний, а, е.
10. Від дієслівних основ інфекта за допомогою форманта -ĭlis, e утворюються прикметники із значенням стану:
frango, fregi, fractum, ĕre – ламати, кришити – fragĭlis, e – ламкий, a, e, крихкий, a, e;
utor, uti, usus sum – користуватися – utĭlis, e – корисний, a, e.
11. Від основи інфекта за допомогою суфікса -bĭlis, e утворюються прикметники зі значенням якості, можливості:
sto, steti, ātum, āre – стояти – stabĭlis, e – постійний, а, е.

Список використаної літератури і джерел:
3.     Венгловський П.П.; «Латинська мова»; Львів, 1970 р.;
4.     Грищенко С.П.; «Латинська мова й основи римського права»; К., 2005 р.;
5.     Дворецкий І.Х.; «Латинско-русский словарь»; М., 2000 р.;
6.     Литвинов В.Д.; «Латинсько-український словник»; К., 1998 р.;
7.     Малінін A.M.; «Латинско-русский словар»; М., 1961 р.;
8.     Никифоров Б.С.; «Латинская юридическая фразеологія»; М.; 1979 р.; 
9.     Овруцький Н.І.; «Крилаті латинські вирази в літературі»; М., 1969 р.;
10.           Ревак Н.Г., Сулим В.Т.; «Латинська мова»; Л., 2002 р.;
11.           Скорина Л.П., Чуракова Л.П.; «Латинська мова для юристів»;  К., 2004 р.;
12.           Цимбалюк Ю.В.; «Латинські прислів'я і приказки»; К., 1989 р.;
13.           http://linguaeterna.com/ua/site.php