Реферат на тему:

Укриття населення в захисних спорудах

Захисні споруди призначені для захисту людей від нас­лідків аварій (катастроф) і стихійних лих, а також від ура-жальної дії зброї масового знищення і звичайних засобів ура­ження та впливу другорядних чинників ядерного вибуху.

Захисні споруди розрізняють:

за призначенням — для захисту населення, розміщення органів управління (командного пункту — КП, пункту уп­равління — ПУ, вузла зв'язку — ВЗ) і медичних закладів;

за місцем знаходження — вбудовані, відокремлені, метрополітен, у гірських виробках;

за терміном будівництва — зведені завчасно, швид-козведені;

за захисними властивостями — найпростіші укриття (щілини відкриті і перекриті), протирадіаційні укриття (ПРУ) і сховища.

УКРИТТЯ НАЙПРОСТІШОГО ТИПУ

У системі захисту населення особливе значення мають найпростіші укриття типу щілин. Це найбільш масові за­хисні споруди, що можуть бути збудовані населенням у найкоротший термін. Щілини будують відкритими і пере­критими. Відкрита щілина зменшує ймовірність ураження ударною хвилею (в 1,2—2 рази), світловим випромінюван­ням і проникаючою радіацією. Перекрита щілина захи­щає: від світлового випромінювання — повністю, від удар­ної хвилі — у 1,5—3 рази, від проникаючої радіації і ра­діоактивного випромінювання — у 200—300 разів, а та­кож надійно захищає від осколкових і кулькових бомб, від запалювальних засобів.

Відкрита щілина — це зигзагоподібна траншея з кількох прямолінійних ділянок довжиною до 15 м. Глиби­на її — 1,8 — 2,0 м; ширина: зверху — 1,1—1,3 м, на дні — 0,8 м. Будівництво щілини починається з розмітки і трасування, тобто визначення її плану на місцевості. Ко­пають спочатку на ширину дна. В міру заглиблення посту­пово підрівнюють крутизну, доводячи до потрібних пара­метрів. Стінки (крутизну) щілини укріплюють дошками, жердинами, очеретом, іншими наявними матеріалами.

Коли є час і в разі потреби, щілину перекривають ко­лодами, шпалами або малогабаритними залізобетонними плитами. Зверху покриття влаштовують шар гідроізоляції з толю, руберойду, хлорвінілової плівки або утрамбовують шар глини і насипають шар ґрунту товщиною 50—60 см. У перекритій щілині роблять вхід з однієї або двох сторін з дверима і тамбуром. Для вентиляції встановлюють ви­тяжну коробку.

Нормальна місткість щілини — 10—15 чоловік (мал. ЗОа, 309, 310).

ПРОТИРАДІАЦІЙНІ УКРИТТЯ

Протирадіаційними укриттями (ПРУ) називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей в умовах надзвичайних ситуацій. До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди, а й будівлі господарського призначення (погреби, підпілля, овочесховища), пристосовані під укриття, і звичайні жит­лові будівлі (мал. 311, 312).

Захисні властивості укриттів визначаються коефіцієн­том послаблення радіації, що залежить від товщини огоро-джувальних конструкцій, властивостей матеріалу, з якого виготовлені конструкції, а також від енергії гамма-ви­промінювання. Наприклад, підвали дерев'яних будинків послаблюють радіацію в 7—12 разів, а кам'яних — у 200—300 разів.

У ПРУ, розрахованому на 50 чоловік і більше, повин­но бути не менше двох виходів розміром 80x180 см, при­чому бажано, щоб вони були розташовані в протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного. Для підси­лення захисних властивостей у приміщенні забивають вікна і зайві двері, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо треба, ґрунтову підсипку ззовні біля стін, що виступають вище поверхні землі. Для герметизації приміщень ретельно замуровують тріщини, щілини, отво­ри у стінах і стелі, біля вікон і дверей, припасовують двері, оббивають їх повстю, ущільнюють дверні рами валиком з повсті або з іншої м'якої тканини. Укриття, що вміщує до ЗО чоловік, провітрюється природною вентиляцією че­рез припливний і витяжний короби. Для створення тяги витяжний короб встановлюють на 1,5—2 м вище приплив­ного. На зовнішньому виводі вентиляційного короба роб­лять дашок, а в припливному коробі — щільно підігнані засуви.

У пристосованих під укриття приміщеннях встанов­люють бачки з водою з розрахунку 3—4 л на одну людину на добу, а в туалеті — виносну тару або влаштовують люфт-клозет з вигрібною ямою. Крім того, в укритті вста­новлюють нари (лавки) для відпочинку, стелажі для про­дуктів харчування. Освітлення — від електромережі або переносними електричними ліхтарями.

СХОВИЩА

Сховище є найбільш надійним захистом від усіх ура-жальних чинників: високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і силь­нодіючих отруйних речовин, обвалів і уламків зруйнова­них будинків і споруд тощо, а також засобів масового ура­ження і звичайних засобів ураження. Воно обладнане ком­плексом інженерних споруд, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності протягом певного часу (мал. 313).

Мал. 313. План сховища:

1 — захисні герметичні двері; 2 — шлюзові камери (тамбури);

З — санітарно-побутові відсіки; 4 — основне приміщення для людей;

5 — аварійний вихід; 6 — фільтровентиляційна камера; 7 — комора

для продуктів харчування; 8 — медична кімната (можна без 7 і 8)

За місцем знаходження сховища бувають вбудова­ними (у підвалах будинків) івідокремленими (по­за будинками), їх споруджують заздалегідь, у мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних дій (швидкозведені).

За місткістю розрізняють малі сховища (150.—300 чол.), середні (300—600 чол.) і великі (понад 600 чол.).

Сховища мають фільтровентиляційні установки (ФВУ) промислового виготовлення. ФВУ очищає зовнішнє повіт­ря, розподіляє його по відсіках і створює у захисному при­міщенні надлишковий тиск, що перешкоджає проникнен­ню зараженого повітря через тріщини і щілини. В усіх схо­вищах передбачаються два режими вентиляції: ч и с т о Ї, коли зовнішнє повітря очищається від пилу, і ф і л ь т р о -вентиляції, коли воно проходить крізь поглинальні фільтри, де очищається від радіоактивного пилу, отруйних речовин, СДОР і бактеріологічних засобів. Система водопо­стачання забезпечує людей водою для життя і гігієнічних потреб від зовнішньої водопровідної мережі. На той випа­док, коли водопровід перестане діяти, передбачено аварій­ний запас води або її джерело. Кожна захисна споруда має систему каналізації для відводу фекальних стоків. Санву­зол влаштовують у приміщенні, ізольованому перегородка­ми від секцій сховища, обов'язково з витяжкою. Система опалення сховища працює від опалювальної мережі будин-

ку, під яким воно знаходиться. Освітлюється сховище від міської (об'єктної) електромережі, в аварійних випадках

— від автономної електростанції, а якщо її немає — від акумуляторів або ліхтарями.

Запас продуктів харчування робиться з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини у сховищі.

Медичне обслуговування здійснюють санітарні пости і медпункти об'єктів народного господарства.

ПРАВИЛА ПЕРЕБУВАННЯ У ЗАХИСНІЙ СПОРУДІ

Населення укривається у захисних спорудах за сигна­лами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. У сховищі зручніше розміщуватися групами

— з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Тих, хто з дітьми, розміщують в окремих відсіках або у спеціально відведе­них місцях. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб.

У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми за­собами індивідуального захисту органів дихання, продук­тами харчування і документами. Не дозволяється приноси­ти з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозай­мисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозво­лу коменданта. Всі у сховищі зобов'язані виконувати роз­порядження чергового по сховищу, надавати посильну до­помогу хворим, інвалідам.

ЗАПИТАННЯ

1. Від яких уражальних засобів захищає перекрита щілина?

2. Як підготувати споруди господарського призначення для за­хисту в надзвичайних ситуаціях?

3. Як потрібно заходити до захисної споруди і поводитися в ній?

37. Санітарна обробка і знезараження

ЧАСТКОВА САНІТАРНА ОБРОБКА

Ще перебуваючи в зоні ураження або відразу після ви­ходу з неї, потрібно здійснити часткову санітарну обробку, щоб видалити небезпечні речовини з відкритих ділянок шкіри, із взуття, одягу, протигаза.

При зараженні радіоактивними речовинами насампе­ред потрібно: обтрусити, вибити одяг; протерти вологою ганчіркою взуття; помити відкриті частини рук і шиї; про­терти лицьову частину протигаза і зняти його (чи респіра­тор, протшшлову тканинну маску, ватно-марлеву пов'яз­ку); вимити обличчя, прополоскати рот і горло. Якщо во­ди мало, відкриті ділянки тіла і протигаз протирають зво­ложеним тампоном, причому лише в одному напрямку. Взимку з цією метою можна використати незаражений сніг. Обробку проводять протягом першої години після за­раження у самій зоні і повторюють після виходу з неї.

При зараженні краплиннорідкими ОР для часткової санітарної обробки застосовують індивідуальний протихі­мічний пакет (ІПП-8). Спочатку обробляють відкриті ді­лянки шкіри, а потім заражені частини одягу і взуття. Як­що немає ІПП, усе ретельно промивають теплою водою з милом.

При зараженні бактеріологічними засобами, не зніма­ючи протигаза (ПТМ, ватно-марлевої пов'язки), обтрушу­ють одяг, обмітають взуття, розчином з ІПП обробляють відкриті ділянки тіла. Якщо пакета немає, використову­ють дезінфікуючі розчини і воду з милом.

Часткова санітарна обробка не забезпечує повного зне­зараження і не гарантує людям захисту від ураження. То­му за найменшої можливості проводять повну санітарну обробку.

ПОВНА САНІТАРНА ОБРОБКА

При повній санітарній обробці усе тіло обмивають теп-. лою водою з милом і мочалкою, обов'язково міняють бі­лизну і верхній одяг. Проводиться на стаціонарних пунк­тах, у банях і душових павільйонах або на спеціальних майданчиках для миття і пунктах спеціальної обробки (ПСО). Влітку повну санітарну обробку можна здійснити біля незаражених проточних водоймищ.

Пункти санітарної обробки мають три відділення: для роздягання, для миття і для одягання. Крім того, може бу­ти відділення для знезараження одягу. Особи, які прибули для санітарної обробки, у роздягальні знімають верхній одяг, засоби захисту (крім протигаза), білизну, проходять медичний огляд, дозиметричний контроль. Одяг, зараже­ний радіоактивними речовинами вище допустимої норми,

а також отруйними речовинами і бактеріологічними засо­бами, складають у гумові мішки і відправляють на станцію знезараження одягу.

Перед входом до відділення миття уражені знімають протигази і обробляють слизисті оболонки 2-процентним розчином питної соди. Якщо відбулося зараження отруй­ними речовинами типу зарин, то перш ніж зняти протигаз, проводять контроль приладами хімічної розвідки. Одер­жавши мило і мочалку, уражені заходять у відділення миття. Особливо ретельно треба вимити голову, шию, ру­ки. Температура води має бути 38—40° С.

При зараженні бактеріологічними засобами перед вхо­дом у роздягальню одяг зрошують 0,5-процентним розчи­ном монохлораміну. Біля входу у відділення миття руки і шию обробляють 2-процентним розчином монохлораміну, знімають протигаз, одержують мило та мочалку і перехо­дять у відділення миття. Після виходу з нього проводять повторний медичний огляд і дозиметричний контроль. Як­що радіоактивне зараження вище допустимого, проводять повторну санітарну обробку.

У відділенні одягання кожний, хто пройшов обробку, одержує одяг (свій знезаражений або із запасного фонду) й одягається.

Якщо упорядкованого пункту санітарної обробки не­має, то її здійснюють у банях, душових, обладнаних таким чином, щоб потік людей рухався лише в одному напрямі.

Майданчики санітарної обробки поблизу джерела води ділять на брудну і чисту половини. Між ними розміщують дезінфекційні автомобілі з душем. Для відведення води ко­пають канави і поглинальні колодязі. У теплу пору року санітарну обробку можна проводити на відкритому повітрі. Коли холодно, ставлять намети.

ЗНЕЗАРАЖЕННЯ

Знезараження здійснюють у формі дезактивації, дега­зації, дезінфекції.

Дезактивація — видалення (змивання, змітання) радіоактивних речовин із заражених ділянок місцевості, споруд, техніки, різних предметів. Залежно від обстановки може проводитися частково або в повному обсязі. При ча­стковій дезактивації знезаражуються тільки деякі ділянки місцевості, основні деталі обладнання, одяг, взуття, засоби

індивідуального захисту, тобто все, із чим безпосередньо стикаються люди. Звичайний і захисний одяг і взуття об­мітають, витрушують, вибивають і чистять, протирають клоччям, змоченим водою або дезактивувальними розчи­нами, миють щітками під сильним струменем води. До де­зактивувальних речовин належать усі пральні порошки і пасти (ОП-7, ОП-10), що застосовуються у вигляді водних розчинів. Якщо їх немає, можна користуватися госпо­дарським милом.

Досвід Чорнобиля показав, що знезараження будівель, споруд і місцевості — це дуже важкий і тривалий процес. Наприклад, для дезактивації дахів і стін будинків довело­ся проводити багаторазову обробку із застосуванням по­рошку СФ-2У. Для боротьби з розповсюдженням радіоак­тивного пилу проводили зволоження, а також розбризку­вали з вертольотів латекс (дисперсний каучук у воді), внаслідок чого утворювалася дуже тонка плівка, яка пере­шкоджала перенесенню радіоактивних речовин.

Дегазація — руйнування (нейтралізація) або видален­ня отруйних речовин (ОР) з різних предметів, техніки, споруд і місцевості. Дегазація, як часткова, так і повна, здійснюється трьома способами: хімічним, фізико-хіміч-ним, механічним. Хімічний спосіб полягає у дії на ОР де-газувальної речовини, внаслідок чого утворюються неток-сичні сполуки. При фізико-хімічному способі ОР видаля­ють із заражених об'єктів, розчиняючи, випарюючи або сорбуючи (поглинаючи) їх. Механічний спосіб — це вида­лення ОР, що знаходиться на поверхні (наприклад, зніма­ють заражений шар ґрунту або засипають його ґрунтом, шлаком).

Основні способи дегазації одягу і взуття — провітрю­вання, вимочування у воді, кип'ятіння, прання, обробка пароповітряно-аміачною сумішшю. Бавовняні і гумові ви­роби кип'ятять і перуть. Якщо у воду додати соду, праль­ний порошок або мило, руйнування ОР проходить значно швидше. Обробку пароповітряно-аміачною сумішшю за­стосовують для всіх видів одягу, взуття, хутряних виробів і засобів захисту шкіри.

Дезінфекція — знищення хвороботворних мікроор­ганізмів і руйнування токсинів на місцевості, спорудах, техніці, різних предметах. Проводиться двома способами — хімічним і фізичним. Хімічний спосіб — це застосуван-

ня дезінфікуючих речовин, що знищують хвороботворні мікроби і токсини. При фізичному способі хвороботворні мікроби гинуть під дією високих температур.

Для дезінфекції території, різних об'єктів, предметів домашнього вжитку використовують хлорне вапно, моно-хлораміни, дихлораміни, їдкий натр у розчинах від 0,2 до 10 %. Приміщення, меблі і речі обробляють 3—5-процент-ним розчином фенолу (карболовою кислотою). 1—10-про-центним водним розчином формаліну або його парами дезінфікують приміщення, одяг, м'які речі; розчином лізо­лу — взуття, гумові і шкіряні вироби; розчином гашеного вапна — будинки, склади, транспорт, туалети, дороги, подвір'я та інші території. Одяг і взуття кладуть у камери, куди подаються гаряче повітря, пароповітряна і парофор-малінова суміші.