1. Види і типи конкуреції

Конкуренція — об'єктивний економічний закон розвинуто­го товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів вироб­ництва, прискорення НТП, впровадження нових форм органі­зації виробництва і систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу ви­робництва (початок XVI — кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які ви­робляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалу­зевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумо­вила розвиток концентрації та централізації виробництва і ка­піталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) привела до виникнення монополій.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між під­приємствами немонополістичного сектора економіки та різ­них форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробницт­ва. з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціо­нальний рівні.

Методи конкурентної боротьби ~ це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту про­дукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тим­часове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використо­вуються й такі «мирні» методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму конкурен­ція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покуп­цями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зрос­тають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конку­ренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народ­ного господарства.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конку­ренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і кон­курентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здій­снюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і сти­хійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморе­гулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі е ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умо­вах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспіль­не необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває фор­ми внутрішньогалузевої та міжгалузевої.

Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, органі­зації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивіду­альна вартість виробництва.

Але ціни на ринку, як уже зазначалося при розгляді вар­тості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на під­приємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, сти­мулює процес концентрації виробництва і капіталу.

Міжгалузева конкуренція — це конкуренція між товарови­робниками, які діють у різних галузях народного господарст­ва. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу про­дукту .Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вклада­ти свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені .у галузях, куди переливаються нові капітали, зни­жуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) — зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кіль­кість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є еле­ментом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або сус­пільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

3 виникненням монополій вільна конкуренція перетворю­ється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компанія­ми (всередині монополізованого сектора, між членами групо­вих монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це бороть­ба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння Інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо).

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше грунтується на впровадженні нових досяг­нень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліп­шення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зни­ження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до ма­ніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.

Нецінова конкуренція — це боротьба між товаровиробника­ми за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гаранто­ваного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси спожива­чів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкурен­ція, яка ведеться переважно неекономічними методами.

2. Конкуренція і монополія

Монополія — це окремі наймогутніші підприємства або об'єднан­ня декількох підприємств, які виробляють переважну кіль­кість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки. Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворен­ня — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживан­ня. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі ви­никли найпростіші форми монополістичних об'єднань — кар­телі та синдикати.

Складніші форми монополістичних об'єднань з'являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу без­посереднього виробництва.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та пере ливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у дивер­сифікацію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії в галузі, що безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.

Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінан­сувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і техноло­гію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, при­стосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до струк­турних зрушень в економіці. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насам­перед з реалізацією великих науково-технічних програм. Ство­рюються також корпоративні дослідницькі організації.

В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійс­нює експансію та чи інша монополія) стало формування торго­вельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промисло­вих корпорацій з торговельними компаніями. У 80-ті pp. така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

Монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу. Тому П.Самуельсон називає мо­нополію економічним злом.

Використана література

1. Основи економічної теорії. - К., 1997

2. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект. - К., 1997

3. Самуельсон П. Економіка. - Львів, 1993