Ціль: дослідити науку, як основну галузь Української культури. Розкрити її значення. З’ясувати, як сприяють закордонні вчені розвиткові незалежної думки України, які негативні тенденції мають місце в цій галузі та які проблеми стоять перед науковими робітниками і яким чином державні діячі вирішують їх.

Дослідити розвиток науки у своєму місті і зробити свої висновки.

План

1. Значення науки у незалежній Україні

а) забезпечення інформацією

б) політологія

в) термінологія

2. Зв’язок українських вчених з закордонними колегами

а) сприяння США розвиткові незалежної наукової думки України

б) допомога вчених США у створенні Інституту східно ведення АН України

в) діаспори

3. Негативні тенденції у розвитку науки

а) зниження витрат

б) недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації

в) зниження ефективності функціонування наукових установ

г) внутрішній і зовнішній “відплив умів”

4. Законодавча база стосовно розвитку науки

а) Закон України “Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”

5. Наука і основні напрямки виробничого, соціального й політичного життя

а) наука і сільське господарство

б) наука і індустрія металів – машинобудування

в) наука і будівельна індустрія

г) наука і енергетика

д) наука і інформаційна система

е) наука-нація-держава-природа

6. Алчевськ і наука

а) Донбаський гірничо-металургійний інститут

б) науково-дослідницька праця і зв’язок з промисловістю

в) міжнародні зв’язки інститута

г) хроніка подій за 10 років

7. Наука на порозі тисячоліть

а) світова скарбниця

б) фінансування

8. Висновки та власна програма розвитку науки

1. Значення науки у незалежній Україні

Важливим чинником і передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили завжди була наука. Без потужної наукової бази ефективна ринкова економіка просто не може розвиватись.

До здобуття Україною незалежності українська культура була надто зорієнтована на потреби військово-промислового комплексу. Це заважало розвиватися всім її галузям. У перші роки незалежності стало очевидним, що в Україні дуже слабка система інформації, без чого вона як держава не може розбудовуватись і, найголовніше, приєднатися о світової співдружності країн, які мають інформаційне суспільство.

Після розпаду СРСР Україна мала добрі стартові можливості для інформатизації і створення постіндустріального суспільства. Однак за 1991-1995 рр. майже ніяких зрушень у напрямі інформатизації не було зроблено. Більше того, за цей період намітилось значне відставання в галузі від багатьох країн.

В Україні довгі роки система забезпечення інформацією та документальними джерелами була надзвичайно відсталою і не давала змоги організувати ефективне забезпечення вчених та спеціалістів часописами, книжковою продукцією, компактними оптичними дисками, доступом до зарубіжних баз даних. В Україні не було реферативних журналів (крім медичного), не було “Експрес-інформації”, не видавались аналітичні огляди різних галузей науки і техніки, різко скоротилась кількість наукових журналів. Не було електронних каталогів бібліографічної інформації. Всі органи наукової, технічної, патентної та іншої інформації, створені в СРСР, залишились в Росії. Літописи журнальних і газетних статей ставали дедалі тоншими. Не було централізованої каталогізації всіх друкованих в Україні видань.

Повільними темпами переходили національні рейки філософська, історична, культурологічна науки. Дещо в кращому стані перебувала політологія – нова для нас наука, яка на хвилі революційних потрясінь у суспільстві випередила своїми прикладними результатами інші гуманітарні. І це незважаючи на те, що політологів наші вищі заклади освіти раніше не готували. В політологію прийшли науковці суміжних наук.

Проте українськими вченими вже розроблено й стверджено програму “Термінологія”, якою передбачено розробку концепції та функціонування української науково-технічної термінології, її унормування та комп’ютеризацію процесу стандартизації, - формування банку даних з науково-технічної термінології і його аналізу. Було проведено міжнародні конференції з української термінології, виконано експертизу більш як 300 стандартів з науково-технічної термінології, підготовлено до видання 200 словників різних видів. Відомо, що за роки “небаченого розквіту мов неозорної “батьківщини” українські власні назви латинською абеткою відтворювались лише у російській транскрипції. Наприклад, передавалось “Kiev”, а не “Kyiv”, “Lvov”, а не “Lviv” тощо.

У зв’язку з цим Міністерство закордонних справ видано розпорядження “Про відтворення українських власних назв латинським алфавітом” (1996 р.) (прізвищ, імен, географічних назв, неперекладних назв юридичних осіб тощо). У розпорядженні зазначається, що відтворення українських власних назв латиницею при заповненні закордонних паспортів (чого, на жаль, не скажеш про паспорт внутрішній), укладанні автентичних текстів договорів іноземними мовами, виготовленні різних консульських документів, заповненні громадянами України анкет та оформлення віз іноземних держав, у нотній переписці, при перекладі текстів на інші мови тощо відбувається шляхом транслітерації (політерного запису за допомогою латинського алфавіту) з української мови. Відповідну ноту надіслано посольствам іноземних держав і представництвам міжнародних організацій, у якій повідомляється про розроблену “Нормативну таблицю...” та правила відтворення українських власних назв. Отож, зроблено ще один важливий крок на шляху утвердження української державної мови.

Вчені вищих закладів освіти також одержали ряд результатів світового рівня з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, які свідчать про наявність в Україні потужного інтелектуального потенціалу. Державні премії України в галузі науки і техніки були присуджені великій групі науковців, серед яких провідні вчені Дніпропетровського, Харківського, Львівського університетів, Національного технічного університету (КПУ).

2. Зв’язок українських вчених з закордонними колегами

Допомагають світовому співтовариству заявити, донести знання про Україну контакти наших вчених з колегами європейських та американських університетів. За останні роки організовані наукові конференції в Празі, Мюнхені, Штутгарді, Парижі, Відні, Люблені, Римі, Нью-Йорку. Фундація Українського Вільного Університету в США дбає про стипендії для студентів, керуючись благородною метою сприяти розвиткові незалежної наукової думки, зближенню українців, розсіяних по світу, підготовці наукових кадрів для України.

У 90-ті роки головним науковим центром залишається Академія наук України. Тут здійснюються світового значення дослідження в області матеріаловедення, математиці, фізики, астрономії, біології. Але в Академії існує багато проблем. Серед них – пріоритет прикладних досліджень, що значить, перевага інститутів технічного і прикладного профілю. При цьому більше 90% нових технологічних розробок не заглиблюються у виробництво.

Разом з недостатньою матеріально-технічною базою інститутів це привело до загуби Академією наук головних позицій по ряду фундаментальних напрямів.

З ціллю стимулювання творчої діяльності і прискорення розвитку наукомістких і екологічно чистих технологій у 1991 році була заснована Академія технологічних наук України. Аналогічні завдання ставлять перед своїми членами і новоутворена Академія технологічної кібернетики України і Академія оригінальних ідей і проектів.

Деякі видатні закордонні вчені українського походження, працюючи в Україні, діляться своїм досвідом і результатами досліджень. Так, заснований у 1991 році Інститут східно ведення АН України очолив О. Прицак – професор Гарвардського університету (США).

Журнал “Сучасність”, видання котрого з 1992 року здійснюється у Києві, редагує Т. Гунчак – професор Радгчерського університету (Нью-Йорк).

Розвиток україністики за кордоном широко фінансують підприємці-меценати. В частості, канадський місіонер українського походження П. Яцик виділил кошти на заснування дослідницького центра української історії при Альбертовськом університеті, на організацію кафедри в Гарвардському україноведійному інституті, на видання україноведійної енциклопедії і др.

Однак низький рівень оплати праці науковців і викладачів, їх соціальна незахищеність знизили в суспільстві престижність їхньої праці, що позбавило багатьох талановитих молодих людей стимулів до занять науковою діяльністю. В багатьох вищих закладах освіти були практично відсутніми конкурси до аспірантури. Існувала також небезпека безповоротного занепаду відомих донедавна наукових шкіл з пріоритетних напрямів розвитку і технологій.

До успіху в галузі науки і освіти відкриття 1992 р. Навчального і наукового закладу нового типу – незалежного університету “Києво-Могилянська академія” (мовний режим – українська та англійська мови) де розпочали навчатися 200 першокурсників. Кілька нових наукових інститутів створено у системі Національної академії наук України: Археографічна комісія Інституту історії АН України переросла в Інститут української археографії ім. М. Грушевського (з двома філіями – у Львові і Дніпропетровську), відкрито Інститут української мови, Інститут східнознавства ім.. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад 1992 р. При Київському університеті створено Інститут українознавства (10 кафедр, аспірантура, докторантура, гуманітарний ліцей).

Зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукту

Головні події 1994 року:

• Підписання угоди між Інститутом електрозварювання ім.. Є. Патона і НАСА.

• Недостатнє фінансування наукових закладів, у тому числі і НАН України

• Академія наук України отримала статус національної

• 16 листопада Україна приєдналась до Умови про нерозповсюдження ядерної зброї (УНЯЗ)

• Зниження витрат на науку до 1,4% проти 2,5% у 1991 р., а у 1990 р. – 3,1%

• Нові технічні рішення на рівні винаходу містила кожна четверта розробка, а у 1994 р. – кожна шоста

• Зовнішній і внутрішній “відплив умів”. Щороку складає до 10 тис. Дипломованих спеціалістів

• Низький рівень матеріальної бази не дозволяє проводити дослідження на рівні світових досліджень

• США підтримує зв’язки з Україною в області прикладної космічної науки

• Зменшення кількості наукових шкіл і напрямків

• Скорочення науково-дослідних організацій, зменшення кількості наукових співробітників

• Підготовка контракту між “Ожмашем” і фірмою “Спейслорелл” та ін.

3. Негативні тенденції у розвитку науки

Загальна чисельність наукових кадрів у республіці 1994 р. Була вдвічі більшою, ніж у Франції і становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. – доктори і кандидати наук. Найавторитетнішим науковим центром лишається Академія наук України, яка з 1994 р. отримала статус національної. Активізації наукового пошуку сприяло створення Міністерства України у справах науки та технологій, заснування низки галузевих академій.

Останнім часом більш як у 20 разів зросла кількість прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськими науковими центрами. Лише 1994 р. у США, Німеччині та інших країнах вийшло понад 20 монографій вчених НАН України.

Водночас у науковій сфері простежується низка негативних тенденцій:

1. Постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті. Так, вже 1994 р. вона знизилася до 1,4% проти 2,5% у 1991р., 3,1% у 1990 р. і досягла тієї критичної межі, за якою починаються незворотні руйнівні процеси.

2. Недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації. Відсутність належного фінансування зумовила відставання українських науково-дослідних установ за оснащеністю засобами автоматизації, науковими приладами, матеріалами, літературою від одно профільних установ розвинутих країн щонайменше на 10-15 років. Вітчизняні науковці мають обладнання та інформації у 100 разів менше, ніж їхні західні колеги, а доступ до найновішої інформації має фактично лише 1% фахівців.

3. Зниження ефективності функціонування наукових установ. Якщо 1990 р. принципово нові технічні рішення на рівні винаходу містила кожна четверта розробка вітчизняних науковців, то 1994 р. – лише кожна шоста. У цей час питома вага розробок, що за своїм техніко-економічними характеристиками перевищили кращі світові аналоги, впала до 4,1% проти 6% 1990 р. Понад 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво. Фундаментальні дослідження поступаються місцем прикладним, що в перспективі може призвести до значного відставання від інших країн на магістральних наукових напрямках.

4. Внутрішній і зовнішній “відплив умів”. Щороку внаслідок міграції Україна втрачає до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Найбільше цінуються на Заході українські генетики, фізіологи, біохіміки, фізики-теоретики. Цей процес веде до катастрофічних втрат. По-перше, підготовка спеціаліста з вищою освітою, вченим ступенем, плюс втрачена вигода від використання такого спеціаліста становить, за розрахунками фахівців ООН, 300 тис. доларів. По-друге, за оцінками експертів, процес деградації вітчизняної науки може стати незворотним, якщо країну залишать 10-15% найперспективніших молодих спеціалістів. Не менш загрозливим є внутрішній “відплив умів”. Тяжке фінансове становище, падіння соціального престижу вченого призвели до того, що понад 20% науковців республіки перейшло до комерційних структур.

Головні події 1996 року

5 січня 1996 рік	була проведена ліквідація шах тарної пускової установи близько Первомайська з участю міністрів оборони України, США та Російської Федерації. Кабінет міністрів прийняв програму ліквідації ядерної зброї.
7 лютого 1996 рік	Федерація профспілки України заявила про одностайність з страйкуючими вугільниками країни і прийняв рішення оказати Центральному комітету профспілки працівників вугільної промисловості матеріальну допомогу.
9 квітня 1996 рік	відкрилася “Народна культура зраненої землі” у центрі “Український дім”. Організували її Мін чорнобиль України, Міністерство культури і мистецтв, Інститут народознавства НАНУ, Історико-культурна експедиція, Київський державний міський центр дозвілля та центр “Український дім”. На відкритті експозиції виступили заступник міністра Мін чорнобиля України А. Ринка.
14 лютого 1996 р.	встановлено 100 довічних державних пенсій для видатних діячів. У зв’язку з цим видно розпорядження “Про державні стипендії видатним діячам науки, освіти, культури”.
1996 рік	підписана “Сумісна заява” з італійським міністром Антоніо Пурі Пуріні, у котрій “велика сімка” в обмін на зобов’язання зачинити Чорнобильську АЕС у 1997 році повинна відмовити нашій країні фінансову допомогу у формі управління енергетикою.

Фундаментальна наука, яка готує високоосвічених фахівців, здатних відкривати нові закони природи і суспільства, а також через прикладні науки впроваджує у виробництво новітні наукові розробки, починає активно впливати не тільки на мілітаристські, але і суспільні аспекти внутрішнього і зовнішнього життя країн, чим значною мірою обумовлює напрями політики урядів. Реагуючи на цю ситуацію, уряди багатьох європейських країн починають створювати офіційні заклади з забезпечення держави продуктами наукових напрацювань та їх доцільного використання.

Можна сказати, що українській науці поталанило і вона, дійсно, того вата, що біля колиски з немовлям на ім’я Академія наук стояв такий геніальний вчений, як Володимир Ів. Вернадський – засновник геохімії, біології, радіогеології, автор багатьох фундаментальних праць з філософії природознавства та наукознавства.

Треба особливо наголосити, що спадкоємці В. Вернадського на посаді президента АН УРСР академіки Д. Заболотний, О. Палладін зробили все від них залежне для становлення та відродження Академії наук після Великої Вітчизняної війни як вищої наукової установи України.

Українській науці поталанило вдруге – у 1962 році на посаду президента АН УРСР було обрано Бориса Євгеновича Патона. Окрім того, що вже в ті часи він був вченим із світовим ім’ям, як президент він повною мірою виявив та реалізував свої здібності видатного організатора науки.

Скорочення обсягів фінансування за той саме час: дід 2,5% ВВП до 0,4% ВВП. На одного громадянина України у 1996 році припало майже 9 дол. США витрат на науки, що у 15 раз менше, ніж у радянський період, у 50-100 раз менше, ніж у розвинених країнах.

Постійно скорочується чисельність працівників Академії наук:

Нині в Україні діє понад 40 законів па підзаконних актів, що дозволяють укладати контракти з певними категоріями працівників. Ними слід керуватись при застосуванні цієї форми трудового договору. Зокрема у галузі освіти і науки таки нормативні акті, які дозволяють укладати контракти:

1. Закон України “ Про статус Академії наук Української РСР”;

2. Закон України “Про освіту” (працівники керівної ланки закладу освіти, що діє у загальнодержавній власності і підпорядковані Міністерству освіти України, іншім міністерствам і відомствам України (ст. 20);

3. Закон України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” (працівники, що виконують науково-дослідні роботи);

1. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (працівники, які здійснюють медичне обслуговування, працюють у закладах освіти, культури на забруднених територіях);

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.93. р. №203 “Про застосування контрактної форми трудового договору з керівниками підприємств, що є у загальнодержавній власності (корівники державних підприємств, уставів);

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.93р. №170 “Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору” (працівники у випадах, прямо передбачених законодавством)

4. Законодавча база стосовно розвитку науки.

1998 року в місце Немирів Вінницької області відбувалася нарада-семінар з питань регіональної екологічної політики. Організатором семінару було Мінекобезпеки України.

Голова комітету Юрій Самойденко виступив з доповіддю “Стратегічні напрями роботи Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи”

Комітет верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на своєму засіданні 29 вересня 1998 року розглянув питання, пов’язані з ліквідацією фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Що 20.06.97 р. Верховна рада України прийняла Закон України “Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”. У статті 7 цього закону зафіксовано, що ставки збору, порядок його обчислення, термін сплати та пільги щодо оподаткування можуть змінюватися лише шляхом внесення змін до цього закону.

Усупереч вимогам пункту 4 розділу XV “Перехідних положень” Конституції України Вами був виданий Указ від 18 червня 1998 року за № 656 “Про встановлення ставки збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”.

Від 7 серпня 1998 року за №857 “Про деякі зміни в оподаткуванні” взагалі зупинено справляння збору до цього фонду з 1 січня 1999 року.

Наступний Указ від 8 серпня 1998 року за №860 зменшив видаткову частину держбюджету-98 на цільові Чорнобильські програми на 42,52%. Зокрема, скорочено фінансування комплексного медико-санітарного забезпечення, самостійного переселення, забезпечення житлом інвалідів Чорнобиля, захисту постраждалих дітей.

Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на своєму засіданні 29 вересня 1998 року розглянув питання, пов’язані з ліквідацією Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Відомо, що 20.06.97 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”. У статти7 цього закону зафіксовано , що ставки збору його обчислення, строк сплати та щодо оподаткування можуть змінюватися лише шляхом внесення змін до цього закону.

Усупереч вимогам пункту 4 розділу XV “Перехідних положень” Конституції України видав Указ від 18 червня 1998 року за № 656 “Про встановлення ставки збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Від 7 серпня 1998 року за № 857 “Про деякі зміни в оподаткуванні”.

Наступний указ від 8 серпня 1998 року за № 860 зменшив видаткову частину держбюджету-98 на цільові Чорнобильські програми на 42,52%. Зокрема, скорочено фінансування комплексного медико-санітарного забезпечення житлом інвалідів Чорнобиля, замісту постраждалих дітей.

Комітет звертається до Високоповажного Суду з проханням розглянути подання групи народних депутатів України про відміну антиконституційних указів Президента України з питань скорочення і ліквідації Чорнобильського Фонду.

5. Наука і основні напрямки виробничого, соціального й політичного життя

Науку України потрібно тісно пов’язати передусім з тими напрямками діяльності, що найбільше притаманні Україні і можуть швидко принести прибуток або є життєво необхідними для всіх. На мою думку, організація науки в Україні має зосередитись довкола шести основних напрямків виробничого, соціального життя, специфічних саме для нашої держави. Які ж ці напрямки? Це три напрямки виробничої діяльності:

1. Сільське господарство – харчова промисловість легка промисловість, основані на врожайних землях України.

2. Індустрія металів – машинобудування, основані на власних копалинах, потужній металургійній базі і величезному потенціалові спеціалістів.

3. Будівельна індустрія – хімія, основані на багатющих покладів гранітів, базальтів, каолінів, каонітів, глин тощо.

Незважаючи на відсталу технологію, одержану нами у спадок від СРСР, ці три напрямку виробничої діяльності можуть стати прибутковими, завдяки наявності у складі кожного з них основного елемента, якій нам дається задарма, а саме: врожайні поля та багаті копалини.

Далі в переліку стоять:

4. Енергетика.

5. Інформаційна система.

Це напрямки життєзабезпечення українського суспільства та його відкритості як всередині держави, так і до зовнішнього світу.

Зупиняючись на названих напрямках, зауважимо, що до нашого завдання входила б переорганізація всіх науково-прикладних груп лабораторій та інститутів в Україні з метою утворення повного науково–проектного супроводу виробничих процесів у цих спрямуваннях, так би мовити, від землі – готової продукції. А може, навіть – до отримання прибутку від реалізації готової продукції.

Для забезпечення цих галузей не буде забагато того наукового люду, що ми його маємо в Україні, і того що ще прийде з університетів. Тут має працювати прикладна наука. Ії діяльність координуватися Державним комітетом з питань науки, техніка та промислової політики. Інновації фінансуватимуся бюджетом інноваційного фонду. В перехідний період причетні до цього наукові підрозділи можуть мати змивану форму фінансування: частково з бюджету, частково від виробництва. Після певного часу реорганізації вони мають повністю перейти на власний заробіток.

Нарешті, шостий, головний напрямок:

6. Нація – держава – природа. В якості прикладного елемента науки виступають тут гуманітарні й економічні науки.

А в конкретному вигляді одне з головних завдань науки в цьому шостому спрямуванні полягає в ефективному вихованні молодого покоління українців. І це одна з місій, яку несе фундаментальна наука держави.

Фундаментальна наука – сукупність найвищих логічних абстракцій явищ природи і суспільства, що логічно, фізичного чи соціального експерименту і підтверджуються ними. Водночас фундаментальна наука є необхіднішою прикладною наукою у процесі становлення молодого покоління.

В Україні виросли сильні школи фундаментальних досліджень у галузі математики, фізики, астрономії, хімії, біології, геології, енергетики, механіки та ряду інших наук. Цей визначний державний скарб потрібно зберегти, розвивати і надати йому вільний доступ у наукові простори інших країн.

6.Алчевськ і наука

З перших днів існування інститутка у центрі уваги ректора знаходиться науково-методична праця. У кінці кожного учбового року підсумки роботи вуза, учбова рада становіть задачі на наступний рік з ціллю покращення покрашення якості викладання.

Безпосереднє керівництво учбово-методичної праці здійснює проректор інститута по учбовій часті. У різній час це зобов’язання у ДГМІ виконувати Ю.М. Воєводін, А.Б. Земнов /двічі/ С.Н. Іванов, Ю.Д. Погорілов, П.А. Демчук Г.І.Коляди.

Поряд з посадою проректора по учбовій часті в інституті у 1981-1993р. Існувала посада проректора по учбово-методичній роботі.

За ініціативою ректора інституту В.Ш. Дорофєєва ДГМІ один з перших в Україні перейшов у 1991році на двоступенькову систему освіти.

На організацію і якість учбового процесу впливає кількість аудиторного фонду. Інститут зараз містить 8 учбових корпусів, біля 100 лабораторій загально площею 8800 м² ,130 аудиторій. Лабораторії і учбові кабінети оздоблені сучасною технікою.

Поряд з рішенням задачі – підготовка кадрів для найважливіших галузей народного хазяйства –гірничої, металургійної промисловості, машинобудування і будування на кафедрах і в лабораторіях ДГМІ проводиться різні дослідницькі роботи як теоретичного, так і прикладного характеру. Вузівська наука набуває у сучасних умовах все більш значення.

Наукові дослідження у ДГМІ велись і ведуться по наступним основним напрямкам: вдосконалення техніки і технології вугілля, кріплення і охорона підготовчих виробів, боротьба з вугільною пилюкою, удосконалення технології виробництва сталі, чугунка, прокату, і т.д.

Головне, що багато дослідницька праця вчені інституту відразу після їх виконання знаходять застосування у різних галузях народного хазяйства. У 1990 р. Кафедра по замовленню важкого автозаводу розробив зразки вулканізаційних пресів серії ВІКЛ для ремонту гумовотканьових конвейерних лент до 800 мм. ці преси замінять вулканізатори ненецької фірми “Нилос”.31961 до 1997 рр. винахідниками ДГМІ подано більш 5300 заяв на передбачували винаходи і отримано 2950 позитивних рішень. З 1991 р. По цей час отримано більш 300 патентів України і Росії.

З 1966 р. По 1996 на республіканське конкурси було представлено 2367 студійних учбових робіт, 517 з них відмічені різними нагородами.

З 1957-1995р. Вчені інституту виконали 1086 робіт на суму 116 млн. 644тис. рублів, а у 1996-1997 рр. – ще 72 роботи на 1 млн.610 тис. гривень. Економічний ефект від ведених у 1961-1990р. Робіт рівнявся 154млн. 554тис. рублів. Віддача на 1 рубль затрачено коштів за цей період ставила від 1,8 до 2,75 рублі.

З розвитком інституту поступово почали установлюватись зв’язки його викладачів і студентів з іншими учбовими закладами республік колишнього Радянського Союзу, а потім і з країнами Європи, Азії, Африки і Америки. Інститут за роки його існування відвідали десятки молодіжних і інших делегацій із Арабської Республіки Єгипет, Болгарії, Венгрії, Німеччини, Колумбії, Куби, Румунії. Великою популярністю у іноземних гостей користується найбагатша експозиція геолого-мінералогічного музею ДГМІ, в якому ціла ветрина відведена під сувеніри, привезені з Венгрії, В’єтнаму, Германії, Італії, Пакистану, Польщі й інших країн. В книзі відгуків зарубіжні відвідувачі залишили записи на англійській, німецькій, французькій, арабській, китайській мовах.

В свою чергу студенти ДГМІ у складі молодіжних гуртків були у Венгрії, Германії, Кубі, Польщі, США та інших країнах. Багато країн світу відвідали і викладачі ДГМІ.

На міжнародному симпозіумі “Гірнича техніка на порозі ХХІ віку” (Москва, 1995 р.) професор З.Л. Фінкельштейн виступив з докладом “Гідродинамічна очистка рідини”, а в 1996 р. на V науково-технічній конференції “Довго строковість елементів та конструкторських вузлів гірничих машин” (Польща) – з докладом про підвищення ресурсу гідравлічних гірничих машин з допомогою гідродинамічної очистки рідини.

У 1992-1993 рр. на базі кафедри буду вальних конструкцій пройшли дві міжнародні конференції, у вересні 1996 р. відбулась міжнародна конференція боротьби з пилюкою у вугільних шахтах.

Вчені ДГМІ мають патенти на свої розробки у Австрії, Німеччині, Канаді, США, Франції, Японії, публікуються у спеціальних наукових збірниках у Німеччині, США, Польщі, Чехословаччини, Індії.

У 1993-1994 рр. в Пекінському університеті (КНР) проходив наукову ста жировку завідуючий кафедрою будівельних конструкцій доцент А.И. Давиденко. Він досліджував там проблему стійкості сталі. Робота була продовжена у 1996 році у час другого візиту у Пекін.

З 90-х років і у ДГМІ почали навчання іноземні студенти з країн Близького Сходу, Індії, Пакистану, і в інституті був відкритий спеціальний факультет мовної та інженерної підготовки іноземних студентів.

Хроніка подій (1990-1997 р.)

1990 рік	Група студентів-металургів ДГМІ пройшла переддипломну практику на металургійному комбінаті у м. Катові це (Польща)
1991 рік	У ДГМІ відкрито міжотраслевий факультет підвищення кваліфікації Професору Г.Г. Литвинському присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки України професору З.Л. Финкельштейну – заслуженого робітника народної освіти України; доценту Б.К. Якубовичу – заслуженого юриста України Інститут перейшов на двоуровневу систему підготовки спеціалістів В інституті проведена республіканська научно-методична конференція по проблемі: “вдосконаленні методики викладення висшої математики у технічних вузах”.
1992 рік	березень. Інститут переіменован у Донбаський гірничо-металургійний інститут (ДГМІ) На будівничому факультеті відкрита нова спеціальність – “Менеджмент у будівництві” В ДГМІ відбулась республіканська научно-методійна конференція по проблемі: “Організація і мелодійні аспекти модульного виховування і рейтингового контролю знань студентів”
1993 рік	В інституті відбулась міжвузівська научно-методійна конференція на тему: “Проблеми багатосходинкової підготовки спеціалістів в інженерних вузах”. В конференції прийняли участь викладачі вузів Дніпропетровська, Донецька, Краматорська, Луганська, Сум, Харкова.
1994 рік	Ректору ДГМІ професору В.Н. Дорофєєву і проректору по учбовій роботі професору С.Н. Петрушкову присвоєно звання заслуженого робітника народної освіти України При ДГМІ утворений учбовий комплекс “Донбаський регіональний центр спеціалістів” (ДРЦПС). У центр входять 12 технікумів, 2 професіонально-технічних училища і більш як 60 середніх шкіл.
1995 рік	У 1995-96 учбовому році у ДГМІ відкрит факультет мовної і інженерної підготовки іноземних студентів На гірничому факультеті відкрито спеціальність “Менеджмент у промисловій сфері”
1996 рік	22-27 вересня. В Алушті відбулась організована Донбаським гірничо-металургійним інститутом Міжнародна конференція по боротьбі з пилюкою у вугільних шахтах.
1997 рік	професору Р.А. Фрумкіну присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки України, а декану будівельного факультету С.П. Ні кольському – заслуженого робітника народної освіти України

7. Наука на прозі тисячоліть.

Наукові досягнення України – її потенціал і візитна карточка одночасно, що забезпечили її передові позиції у світі з багатьох наукових і науково-технічних напрямків. Скарбницю світової науки збагатила ціла плеяда українських вчених. Серед них математики Д.О.Граве, М.М. Крилов, М.М. Боголюбов, Механік О.М. Данник, фізики К.Д.Синельников, Л.В. Шубников, геолог П.А. Тутповський, хіміки Л.В. Писаржевський, О.І. Бродський, А.В. Думанський, біологи і медики Д.К. Заболотний, О.О. Богомолець, В.П. Філатов, І.І. Шмальгаузен.

Гідне місце у світовій науці посідають українські школи електрозварювання Є.О. Патона і кібернетики В.М. Глунікова. Широковідомі гуманітарні школи, які очолювали економісти М.В. Птуха і К.Г. Воблий, історики М.С. Грушевський у Д.І. Яворницький, сходознавець А.Ю. Кримський, мовознавець Л.А. Булаховській, літературознавці С.О. Єфремов та О.І. Білецький.

Сьогодні на фундаментальні дослідження направляється біля 11 відсотків від загального обсягу витрат на науку. Таке Співвідношення відповідає і світовій практиці.

Незважаючи на створення в останні роки чотирьох академій, які мають державне базове фінансування, а також наявність потужного висококваліфікованого кадрового потенціалу у вищій школі, головним виконавцем фундаментальних досліджень залишаються Національна Академія Наук.

Найболючіше питанням – фінансування науки. А відтак – усі обізнані зі станом справ. Правда здебільшого в частині того що держава мало виділяє коштів, Відомо, що в розвинених країнах на науку витрачається від двох і більшим відсотком ВВП, а в нас сьогодні – показник витрат з розрахунку на одного. Що в Україні показник витрат з розрахунку на одного науковця на 2 порядки менше від країн що розвиваються. Скажімо, у південній Кореї це 60 тис. доларів, США – 180 тис., Україні – всього 700 доларів.

Динаміка обсягу фінансування науки в Україні

Витрати на одного науковця в різних країнах

8. Висновки та власна програма розвитку науки

Зробивши дослідження у галузі науки в Україні за останні десять років, я прийшла до висновку, що ця галузь культури розвивається повільно.

Причиною цього є:

1. Відсутність фінансування

2. “Відплив умів” за кордон

3. Зниження ефективності функціонування наукових установ

4. Фінансова та наукова сфери були спрямовані на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи

5. Нестабільність економіки у країні

На мій погляд, для покращення стану науки, необхідно:

1. Удосконалити мережу науково-дослідницьких вищих закладів, їх чисельний склад та структуру

2. Покращити фінансування наукових закладів та їх робітників

3. Підвищити авторитет науковця у суспільстві та покращити кадрову роботу

4. Прийняти ряд законів про науково-технічну політику, про Академію наук.

5. Мати стабільну економічну систему у країні

6. Блок законодавчих актів, що регулюють процес відпливу умів.

Якщо виконувати всі ці пункти, я впевнена, що Україна обов’язково вийде на світовий рівень. Досягне такого рівня демократії і свободи – економічної та інтелектуальної, за якого могутній розум і талант знову засяє яскравим світом.

Література:

1. Донбаський гірно-металургійний інститут / Автор – А.А. Ямковой. – Алчевськ: ДГМІ, 1994. – 134 с.

2. С. Кульчицький, Ю. Курносов, М. Коваль. Історія України: Проб. Підручник для 10-11 кл. серед. шк. – К.: Освіта, 1993.

3. Стаття Ю. Самойленко “Незалежність” 1997 рік.

4. Турчанко Ф. Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня Історія України. Частина друга (1945-1995 рр.): (Підручник для 11-го класу середньої школи). – К.: Генеза, 1995, - 344 с.