РЕФЕРАТ

на тему:

“Боротьба з танками

та броньовими машинами противника.

Дії солдат в бою”

План

1. Боротьба з танками та іншими броньованими машинами противника.

2. Організаційно-штатна структура мотострілецького відділення.

3. Похідний і бойовий порядок мотострілецького відділення.

4. Дії солдата у складі відділення під час наступу

1. Боротьба з танками та іншими броньованими машинами противника.

У бою солдатові доводиться боротися не лише з живою силою противника, а й з його технікою, особливо танками і броньованими машинами, які є небезпечними цілями і повинні знищуватися в першу чергу. Танк не страшний солдатові, якщо він діє проти нього сміливо і розважливо, добре знає його тактико-технічні характеристики, уразливі місця і вміло застосовує свою зброю. Сучасний танк М-1 «Абрамс», у якого потужний двигун, велика швидкість, могутнє озброєння, має такі слабкі сторони: поганий огляд місцевості; великі габарити; при попаданні в гусениці протитанковою гранатою танк не може рухати­ся; танк не може вражати ціль від ЗО м і ближче, якщо вона нижча за корму корпусу. Подивіться на малюнок 161 і спробуйте визначити, де у танка важливі зони, що вра­жаються: а) ручним протитанковим гранатометом; б) про­титанковими гранатами; в) зі стрілецької зброї (відповідь у кінці теми).

Вибір засобів і способів знищення броньованих об'єк­тів противника залежить від конкретних обставин. Для ураження танків та інших броньованих цілей в бою вико­ристовуються: ПТКРС, гранатомети, протитанкові грана­ти, протитанкові міни, а також вогонь зі стрілецької зброї по оглядових щілинах.

Мал. 1. Танк

Якщо до позиції (окопу) наближається танк і його не вдалося знищити з гранатомета, то потрібно зачекати, по­ки він підійде на відстань 25-30 м. На такій відстані вог­неві засоби танка не можуть уразити солдата. Цей момент і потрібно використати для метання протитанкової грана­ти. Якщо кинута граната не завдасть шкоди танку, то тре­ба відскочити траншеєю вбік або лягти на її дно, а коли танк пройде, швидко піднятися і кинути гранату в його борт або кормову частину (мал. 2). Після вибуху приго­туватися до стрільби по екіпажу, який намагатиметься за­лишити танк.

При метанні гранат по танках, БМП і бронетранспор­терах противника правильна точка прицілювання має вирішальне значення, оскільки протитанкові гранати зав­дають шкоди тільки в разі безпосереднього попадання в броньовану ціль. Якщо танк рухається на солдата або від нього, треба кидати гранату назустріч чи навздогін, як по нерухомій вертикальній цілі, враховуючи при цьому, що за час польоту гранати машина встигне пройти 5—10 м.

Якщо танк рухається вздовж фронту на відстані 15—20 м від солдата зі швидкістю приблизно 15 км/год (це швид­кість людини, яка спокійно біжить), то точку прицілювання слід умовно визначити на 1/2 корпусу танка від перед­нього обрізу бічної броні.

Мал. 2. Метання гранати в танк

Можливі й інші способи боротьби з танками. Один з них, який широко використовувався під час другої світо­вої війна нашими солдатами, — це осліплення танків: пропустивши танк, солдат сміливо стрибав на його бро­ню і плащ-накидкою накривав оглядові щілини. У боро­тьбі з танками та іншими броньованими цілями против­ника вирішальну роль відіграють сміливість, рішучість, навченість і непохитна впевненість солдата у своїх мож­ливостях.

Характеристики зброї і техніки зарубіжних країн вміщено у додатках 1-4.

Дії солдата в бою у складі мотострілецького відділення

Солдат у бою, як правило, діє у складі якого-небудь тактичного підрозділу і є його сполучною ланкою, адже якими б знаннями і навичками солдат не володів, він фізично не може водночас бути водієм і снайпером, зни­щувати танки і підносити боєприпаси.

2. Організаційно-штатна структура мотострілецького відділення.

Перше тактичне об'єднання солдатів для спільних дій називається мотострілецьким відділенням (МСВ). Його завдання — мобільно й ефективно боротися з особо­вим складом противника, його броньованими цілями, проводити розвідку, пересу­ватися з однією одиницею техніки й оберігати її.

До мотострілецького відділення як до організа­ційно-штатної одиниці входять:

К — командир відділен­ня. Озброєний автоматом (АК). Накази віддає голосом або, перебуваючи у своїй бо­йовій машині піхоти (БМП) чи бронетранспортері (БТР), сигналами за допомогою пе­реносної радіостанції (рації).

МВ — механік-водій БМП. Озброєний автоматом. Ос­новне завдання — утримувати у технічно справному стані бойову машину і вміло водити її за будь-яких обставин. На бойовій машині є рація, прилад для визначення зараже­ності місцевості, система колективного захисту від зброї масового знищення (ЗМЗ). В — водій БТР.

НО — навідник-оператор БМП (БТР). Озброєний ав­томатом. Основне завдання — вести вогонь з бортового озброєння, а саме:

на БМП — із протитанкових керованих ракет, що здатні уражати броньовані цілі на відстані понад 8,5 км; із 30-міліметрової автоматичної гармати, що здатна зни­щувати не тільки наземні цілі, а й повітряні; зі спарено­го з гарматою кулемета 7,62 мм;

на БТР — із великокаліберного кулемета 14,5 мм, що здатний пробивати легкоброньовані цілі на відстані 2 км; зі спареного з ним кулемета 7,62 мм.

Км — кулеметник, озброєний ручним кулеметом (РКК). Завдання — вражати групові цілі противника.

Гм — гранатометник. Озброєний ручним протитан­ковим гранатометом (РПГ). Завдання — уражати броньо­вані цілі противника на відстані до 500 м.

СГм — старший гранатометник.

ПГм — помічник гранатометника. Озброєний автоматом. Основне завдання — переносити гранати, допома­гати гранатометникові, прикривати його від вогню про­тивника.

Сн — снайпер. Озброєний снайперською гвинтівкою (СГ). Завдання — знищувати важливі цілі противника (офіцерів-спостерігачів, гранатометників).

Ст — стрільці. Озброєні автоматами, що мають під-ствольні протипіхотні гранатомети. Основне завдання — знищувати живу силу противника.

ССт — старший стрілець.

У кожного солдата є також одна наступальна й одна оборонна гранати, а на відділення видаються ще ручні та реактивні протитанкові гранати.

Особовий склад відділення — від 8 до 10 чоловік, во­но має одну бойову машину і засоби радіозв'язку.

3. Похідний і бойовий порядок мотострілецького відділення.

При виконанні бойових завдань і залежно від обста­новки мотострілецьке відділення може діяти у похідно­му або бойовому порядку.

Похідний порядок — це шикування відділення в ко­лону по одному або по два. Застосовується на марші, при розвитку наступу, переслідуванні противника, проведен­ні маневру. Похідний стрій повинен забезпечувати високу швидкість руху, швидке розгортання в бо­йовий порядок, якомога меншу вразливість від вогню противника, підтримання стабільного управління.

Бойовий порядок — це шикування мотострілецького відділення для ведення бою. Він має відповідати поставле­ному завданню і забезпечувати: успішне ведення бою; пов­не використання в бою всіх вогневих засобів, бойових мож­ливостей відділення, наслідків вогневих дій і вигідних умов місцевості; здійснення маневру; стійкість і актив­ність в обороні; якомога меншу вразливість від вогню про­тивника; підтримання безперервної взаємодії.

Бойовий порядок відділення в наступі складається з цепу і БМП (БТР). Інтервали між солдатами в цепу — 6-8 м (8-12 кроків). Якщо цепом наступають 7 бійців, то фронт наступу відділення складатиме 50 м. Такі інтер­вали забезпечують успішне виконання поставленого за­вдання і необхідне розосередження відділення з метою зменшення втрат від вогню противника, дають мож­ливість командувати голосом і підтримувати взаємодію між солдатами у цепу.

БМП (БТР) рухається за цепом на фланзі відділення, а іноді й усередині, підтримуючи наступ вогнем (мал. 3). Під час атаки (атака — це поєднання стрімкого руху в бойовому порядку підрозділів і частин з вогнем найвищої щільності з метою знищення противника в найвирішальні­ший момент наступу) цеп звичайно рухається за танками на такій відстані, щоб не постраждати від розривів снарядів своєї артилерії і при цьому забезпечувати надійну підтрим­ку танків вогнем стрілецької зброї (мал. 4).

Знання кожним солдатом свого місця у похідному і бойовому порядку, вміння швидко і чітко перешиковува­тися забезпечують вирішальну перевагу над противником.

Мал. 3. БМП в цепу

Мал. 4. Цеп за танком

4. Дії солдата у складі відділення під час наступу

Під час наступу солдат, використовуючи результати ядерного і вогневого удару по противнику, веде бій з пов­ною віддачею сил, тісно взаємодіючи з іншими солдата­ми відділення.

Перед наступом солдат повинен: чітко зрозуміти своє завдання і завдання свого відділення і взводу, цілі напа­ду і порядок відкриття вогню; знати номер (розпізнавальний знак) танка, з яким буде діяти відділення, порядок взаємодії з ним та іншими бойовими засобами; при атаці в пішому порядку — місце і порядок спішування, місце в цепу відділення; запам'ятати встановлені командиром сигнали; перевірити справність зброї і підготувати її до бою, перевірити наявність боєприпасів і при необхідності поповнити їх; перевірити наявність і справність засобів індивідуального захисту; підігнати спорядження.

За командою командира відділення «Відділення, до спішування — готуйсь!» механік-водій (водій) збільшує швидкість руху бойової машини і наздоганяє танк; у цей час солдат дістає зброю з бійниці, ставить її на запобіжник і готується до спішування. За командою ко­мандира відділення «До машини!» механік-водій (водій) уповільнює хід або, якщо є укриття, робить коротку зу­пинку. Солдат зістрибує з машини і за командою коман­дира відділення «Відділення, за мною — до бою!» займає своє місце в цепу, відкриває вогонь на ходу, бігом або прискореним кроком у складі відділення наступає у вка­заному напрямі.

Атака повинна бути стрімкою: у цьому запорука успіху. Солдат, який рухається поволі, — зручна мішень для противника.

Через мінне поле відділення пересувається за коман­дою командира «Відділення, за мною в колону по одному (по два) в прохід крізь мінне поле — бігом руш!» Кулемет­ник першим іде у прохід і прикриває вогнем рух відділен­ня; решта солдатів шикуються в колону і стрімким кид­ком услід за танком, який прокладає прохід (або по про­кладеному заздалегідь проходу), ведучи вогонь вправо-вліво, під прикриттям вогню БМП (БТР) долають мінне поле. Подолавши мінне поле, солдат за коман­дою командира «Відділення, до бою — вперед!» знову займає своє місце в цепу і, ведучи вогонь по противнику на ходу, стрімко просувається до об'єкта атаки. Наблизив­шись до траншеї противника на 30-40 м, солдат за ко­мандою командира відділення «Гранатою — вогонь!» ки­дає гранату в траншею і стрімким ривком, пригнувшись, із криком «Ура!», рішуче вривається на передній край, знищує противника вогнем в упор і невпинно продовжує атаку у вказаному напрямі.

Якщо солдат змушений вести бій у траншеї чи у ходах сполучення, то йому потрібно рухатися якомога швидше. Перед тим як увійти до траншеї чи ходів сполучення, сол­дат кидає туди гранату і робить 1-2 черги з автомата (мал. 5, 6). Дротяне загородження у вигляді «їжаків», «рогаток» тощо необхідно викинути нагору штиком або підірвати гранатою. Пересуваючись траншеєю противника, треба уважно дивитися, чи немає в ній мін-сюрпризів або

Мал. 4. У ворожій траншеї

Мал. 5. Гранату кинуто

Мал. 6. Солдат приготувався до проходу через заражену зону

інших вибухових пристроїв. Зни­щувати противника в таких умо­вах дуже складно. Солдат в основ­ному змушений розраховувати на власну майстерність ведення ру­копашного бою, на свою зброю і свої сили, вдаючись до таких прийомів, як уколи штиком, уда­ри прикладом, магазином чи піхотною лопаткою, метання гра­нати, вогонь в упор.

Заражену ділянку місцевості відділення обходить, а в разі значного зараження проходить через неї в індивідуальних засо­бах захисту (мал. 6).

Знання солдатом свого зав­дання, вміння діяти в ході про­сування до переднього краю про­тивника, здатність підтримати стрімку атаку, поєднува­ти вогонь рухом уперед, безстрашно вступати в рукопаш­ний бій — запорука перемоги в наступальному бою.