Тема: „Травна система. Травні залози”

Травні залози

Підшлункова залоза (panereas)

Являється другою по величині травною залозою змішаної секреції, тобто являється залозою зовнішньої і внутрішньої секреції.

Як залоза зовнішньої секреції вона виробляє підшлунковий сік / = 2 л./ в дванадцятипалу кишку по вивідних протоках.

Як залоза внутрішньої секреції, вона бере участь в утворені і виділенні в кров гормонів (інсуліну, глюкагон).

Підшлункова залоза - складна альвіолярна-трубчаста залоза видовженої форми, блідо-рожевого кольору масою 70 - 80 гр.

Топографія: розміщується позаду шлунка, на задній стінці порожнини живота, в позаочеревиному просторі. Розділена від шлунка сальниковою сумкою. По відношенню до хребетного стовпа вона лежить поперечно В залозі виділяють головку, тіло, хвіст.

Головка підшлункової залози розміщена справа на рівні 1-3 поперекових хребців. Підковоподібно оточена дванадцятипалою кишкою. Позаду від головки проходить нижня порожниста вена, спереду її пересікає грижа перечнообвідної кишки. Через головку загальна жовчна протока.

Тіло. Підшлункової залози має передню, задню і нижню поверхні, пересікає справа на ліво тіло і поперекового хребця і переходить в вузьку частину - хвіст залозу.

Хвіст підшлункової залози досягає воріт селезінки, заходячи в ліве підребер’я. Очеревина покриває залозу спереду (екстрапертоніальне положення). Через всі відділи підшлункової залози зліва направо проходить протока підшлункової залози, яка формується шляхом внутрішньодолькових і міждолькових протоків. Вона впадає в просвіт нисхідної частини дванадцятипалої кишки на її великому сосочку, перед тим з'єднавшись з загальною жовчною протокою. Це головка протоки, має сфінктер. Через головку підшлункової залози проходить додаткова протока, яка відкривається у дванадцятипалу кишку на малому сосочку на відстані 2 - 3 см від великого сосочка.

Зверху покрите дуже тоненькою сполучнотканинною капсулою, під якою знаходиться велика кількість дольок, між якими знаходяться прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини. Тут проходять судини і нерви.

Її ендокринна частина складається з скупчень особливих клітин що називаються острівцями (острівці Лангерганса). Вони вивідних протоків не мають, дольки залози складаються з ацінусів у вигляді міхурців або трубочок.

/ - острівець /.

Склад, властивості і значення панкреатичного соку

Підшлунковий сік - безбарвна рідина, реакція - лужна, обумовлена в ньому бікарбонату натрію. У дорослої за добу виділяється 1,5 - 2 л. соку.

В склад соку входять органічні і неорганічні речовини. Органічні речовини представлені в основному ферментами - протеолітичними, лі політичними, що переварюють білки, жири, вуглеводи. Під дією ферментів соку розчеп­лення йде до кінцевих продуктів, тобто до продуктів, які всмоктують і засвою­ються клітинами організму.

До протеолітичних ферментів відносять :

трипсин, хімотрипсин, панкреатопептидаза, карбоксіпептидаза. Під впли­вом цих ферментів відбувається розщеплення білків до амінокислот.

В соді є інгібітори протеолітичних ферментів. Вони мають значення в запобіганні підшлункової залозу від самопереварювання (автоліз).

До амілолітичних ферментів відносяться:

амілаза, мальтаза, лактаза - розщеплюють вуглеводи до моносахаридів.

До ліполітичних ферментів відносяться:

ліпоза, фосполіпоза розщеплюють жири до гліцерину і жирних кислот.

Секреція підшлункової залози регулюється нервовими і гумо­ральними шляхами. Сік починає виділятися через 2 -3 хв. після початку їди.

Під дією механічних і хімічних подразників в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки утворюється гормон - секретин, панкреозімін, які всмоктуються в кров, і не переносяться до клітин підшлункової залози і збуджують секрецію.

ПЕЧІНКА (hepar) - масивний залозистий орган червою-бурого кольору, маса 1,5 кг. Вона являється не тільки травною залозою, яка виробляє жовч, але виконує інші важливі функції.

1. Бар'єрна функція – нейтралізація різних шкідливих речовин, які поступають з циркулюючого кров’ю.

2. Обмінна функція - бере участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, води, вітамінів.

3. Бере участь в кровотворенні (в ембріональному періоді).

4. Синтезуюча функція - в печінці утворюється білок (альбуміни, глобуліни, протромбіни), і підтримка його постійної кількості в крові.

5. Бере участь в сіданні крові (виробляються фактори зсідання крові).

6. Печінка - депо поживних речовин, тут проходить глюкози В глікоген тваринний крохмаль.

7. В печінці синтезуються складні сполуки, які складаються з фосфору (жироподібні речовини – фосфоліти).

8. Печінка - депо крові.

9. В печінці проходить утворення сечовини - кінцевих продуктів обміну білкового.

10. Синтез білкових факторів з гортаючої і протизгораючої системи крові (фібриноген, протромбін)

Отже, функції печінки дуже важливі.

Печінка - парахімантозний орган.

Топографія: розміщується в верхньому відділі черевної порожнини (в надчеревній ділянці), переважно в області правого підребер'я. Має форму клина, або у вигляді капелюшка гриба (неправильна форма) з двома поверхнями: діафрагмальною і вісцеральною відділених між собою гострим переднім краєм і тупим заднім. Діафрагмальна поверхня - випукла, прилягає до нижньої поверхні діафрагми. Вісцеральна поверхня - плоска, ввігнута, містить борозни: поперечна і дві повздовжні. Поперечна серозна розмішена в центрі. її називають воротами печінки, через які проходять (заходять) печінкова артерія, ворітня вена, лімфатичні судини, нерви, а виходять 2-3 печінкові вени, загальна печінкова протока. В правій повздовжній борозні залягає жовчний міхур. На вісцеральній поверхні печінки виділяють праву, ліву, квадратну і хвостату долі і цією поверхнею печінка межує з правим згином обвідної кишки, шлунком, дванадцятипалою кишкою, правою ниркою, наднирником.

При визначенні проекції печінки на поверхні тіла розрізняють верхню і нижню границі. Вища точка верхньої границі печінки знаходиться в четвертому міжреберному проміжку.

Нижня границя проходить в області правого підребер’я по реберній дузі. Очеревина покриває більшу частину печінки, не покрита тільки задня поверхня, яка прилягає до діафрагми. Печінка відноситься до мезоперітонеальних органів. Під серозною Під серозною оболонкою печінки знаходиться тонка сполучнотканинна оболонка. Вона щільно зрощенна з печінкою і в області воріт проникає в середину органів.

Внутрішня будова печінки: це складно розгалужена трубчаста залоза, вивідними протоками якої являються жовчні протоки. Долі печінки складаються з дольок. Кожна долька має форму призми і побудовані з печінкових клітин - гепатоцитів, які розміщені поряд і мають радіальний напрям від периферії дольки до її центру. В центрі дольки проходить кровоносна судина – центральна вена. В середині дольки між рядами печінкових клітин проходять широкі кровоносні капіляри, що називають­ся сіносоїдами, і знаходяться жовчні протоки. В центрі дольки жовчні протоки замкнуті, а на її периферії вони впадають в жовчні міждолькові протоки, а ці зливаються утворюючи великі жовчні протоки, що утворюють праву і ліву печінкові протоки. У воротах печінки ці дві протоки, в результаті чого утворюється загальна жовчна протока, що впадає в дванадцятипалу кишку.

Судини печінки: На відміну від других органів в печінку протікає не тільки артеріальна кров, але й венозна. Артеріальну дров доставляє в печінку - печінкова артерія, а венозну кров доставляє ворітня вена, яка несе всю кров з непарних органів з черевної порожнини для очищен­ня крові (знешкоджуються шкідливі і отруйні речовини).

В печінку по воротній вені притікає кров, яка йде з шлунка, підшлунко­вої залози, тонкого і товстого кишечника.

Отже, всі продукти травлення з шлунка і кишечника поступають спочат­ку в печінку - основну хімічну лабораторію, а потім вже по печінкових венах переходять в нижню порожнисту вену.

Фізіолог Павлов вивчав роль печінки на собаках, ворітню вену вживали в нижню порожнисту вену і вся кров минаючи печінку поступала відразу в нижню порожнисту вену, собаки гинули.

Жовчний міхур (cystis лат. назва, запалення жовчного міхура – хомцистіт, від грец. – chole – жовч, cystis – міхур) - це порожнистий орган, резервуар жовчі. В жовчному міхурі проходить накопичення (резервація) концентрація жовчі за рахунок всмоктування води. Ємність його - 40-60 мл. Розміщується на вісцеральній поверх­ні печінки, в правій повздовжній борозні. Має грушоподібну форму, розрізняють дно - розширений відділ, середня частина - тіла, звужена частина - шийка, яка продовжується в міхурну протоку довжиною 3,5 см.

Жовчний міхур покритий очеревиною з 3-х сторін. Відноситься до мезоперітонеальних органів.

Стійка складається з 3-х стінок: середня, слизова і м'язова. Жовчні протоки: загальна печінкова протока, міхурна протока, загальна жовчна протока.

Жовчоутворення - це складний процес, який складається з 3-х взаємозв'язаних протоків. Перший компонент представлений фільтраційними процеса­ми (поступання крові через мембрани капілярів в жовч деяких речовин - води, глюкози, іонів натрію, кальцію, хлору). Другим компонентом являється процес активної секреції печінковими клітинами жовчних кислот. Третій компонент жовчоутворення зв'язаний з воротнім всмоктуванням води і інших речовин з жовчних капілярів, протоків, жовчного міхура. Стиму­ляторами жовчної секреції є компоненти жовчі, що знаходяться в крові.

РОЛЬ ПЕЧІНКИ В ТРАВЛЕННІ

Печінка виробляє жовч, яка сприяє засвоєнню жирів, надлишки холестерину, гормони виходять з жовчю.

Отже, продукти секреторної діяльності печінки-жовч приймає активну участь в процесі травлення. Жовч виробляється печінковими клітинами і поступає по вивідних протоках в кишечник. Частина жовчі скопичується в жовчному міхурі. Під час травлення в р-ті скорочення довшого міхура густа жовч виділяється у 12-далу пишку.

СКЛАД, ВЛАСТИВОСТІ І ЗНАЧЕННЯ ЖОВЧІ

Жовч - це рідина золотисто-жовтого кольору, має лужну реакцію і відносну питому вагу 1,008 - 1,015. У людини жовч складається з води 97,5 % води, сухого залишку - 2,5%.

Основними компонентами сухого залишку являється жовчні кислоти, пігменти і холестелін.

Жовчні кислоти відносяться до специфічних продуктів обміну речовин печінки. У людей в печінці переважно виявляють холеву кислоту. Серед жовчних пігментів розрізняють білірубін і білівердін, які надають жовчі характерне забарвлення.

Крім того в печінці містяться муцин, жирні кислоти, неорганічні солі, ферменти, вітаміни.

У здорової людини за добу виробляється 500 - 1200 мл. жовчі.

Секреція жовчі здійснюється непреривно, а поступає жовч в 12-палу кишку під час травлення, через 5-10 хв. після прийому їжі. Виділення жовчі продовжується кілька годин і припиняється з виходом з шлунка, останньої порції харчової кашки.

Якісний і кількісний склад жовчі залежить від харчового раціону. Найбільш сильними фізіологічними збудниками виходу жовчі в 12-палу кишку являється жовтки, молоко, м'ясо, жири. Якщо травлення не відбувається жовч поступає в жовчний міхур. Тому розрізняють жовч міхурну і печінкову. Міхурна - темна, має в'язку і густу консистенцію.

Жовч виконує різноманітні функції, тісно зв'язані з діяльність шлун­ково-кишкового тракту.

Жовч відноситься до травних соків. Але вона виконує екскреторну функцію, оскільки з нею виводяться з крові різні екзо- і ендогенні речови­ни.

1. Жовч підвищує активність ферментів підшлункового соку.

2. Вона не тільки активує ферменти підшлункового соку і кишкового соку, але бере безпосередню участь в процесі перетравлювання, маючи влас­ні ферменти.

3. Жовчні кислоти відіграють важливу роль в асеміляції жира. Вияв емульгують жири, розвиваючи їх на велику кількість дрібних крапельок, полегшуючи розщеплення жирів.

4. Жовч необхідна для всмоктування жирних кислот, жироподібних вітамінів А,Д,Е,К.

5. Жовч посилює соковиділення підшлункової залози, підвищує тонус кишечника.

6. Жовч бере участь в пристінковому перетравлюванні.

7. Має бактерецидну дію (діє на кишечну флору).