Міністерство охорони здоров'я України

Тернопільська державна медична академія ім. І.Я.Горбачевського

Реферат на тему:

„Основні особливості та відмінні риси лікарської етики та деонтології на різних історичних етапах розвитку медицини”.

підготувала студентка

2 курсу 4 групи

медичного факультету

Артемчук Оксана Петрівна

Тернопіль 2004

Перші прогресивні концепції медичної етики, що дійшли до нас із глибин століть, зафіксовані в староіндійській книзі «Аюрведа» («Знання життя», «Наука життя»), у якій поряд з розглядом проблем добра і справедливості висловлюються настанови лікареві бути жалісливим, доброзичливим, справедливим, терплячим, спокійним і ніколи не втрачати самовладання. Обов'язки лікаря полягають у постійній турботі про поліпшення здоров'я людей. Ціною свого життя медичний працівник повинен відстоювати життя і здоров'я хворого.

Великий розвиток медична етика одержала у Древній Греції і яскраво представлена в клятві Гіппократа. Медична етика прогресивних лікарів стародавності була спрямована проти користолюбців, шарлатанів, здирників, що прагнуть нажитися за рахунок хворої людини. Клятва Гіппократа дуже вплинула на розвиток медичної етики в цілому. Згодом студенти, що закінчують медичні навчальні заклади, підписували «факультетську обіцянку», в основу якої були покладені моральні заповіді Гіппократа.

Характерною рисою розвитку медичної етики в епоху капіталізму є скрупульозна деталізація норм поводження медичних працівників. Так, у Східно-Галицькому деонтологічному кодексі, затвердженому наприкінці XIX ст., передбачаються такі пункти, у яких уточнюється, як поділяти гонорар при запрошенні до хворого другого лікаря, скільки чекати спізнілого на консиліум колегу й ін.

У капіталістичних країнах медицина, власне кажучи, перетворена в об'єкт торгівлі, де медичний працівник виступає як підприємець. З розвитком імперіалізму медична етика в капіталістичних країнах стає ще більш реакційною в зв'язку з застосуванням нових засобів знищення людей, що залишають важкі наслідки в майбутньому (задушливі гази, атомна бомба, напалм, бактеріологічне зброя й ін.). Небувалого масштабу досягли геноцид і расова дискримінація. Важливо відзначити, що в усі ці антилюдські заходи притягують медичних працівників.

Медична промисловість приймає монополістичний характер. Медична етика, власне кажучи, вироджується в корпоративну мораль медичних суспільств, у центрі уваги яких стоять інтереси приватно -практикуючих медичних працівників.

Професійно-корпоративні організації медичних працівників активно діяли й у багатьох губерніях в ХІХ - XX ст. і мали свої кодекси.

Багато видатних вітчизняних медиків дуже вплинули на розвиток медичної етики в нашій країні. Так, М. Я. Мудров вважав, що потрібно виховувати медичних працівників у дусі гуманізму, чесності і безкорисливості. Він писав, що оволодіння лікарською професією повинно бути справою не випадку, а покликанням. Питання медичної етики одержали подальший розвиток у працях Н.І. Пирогова, С. П. Боткіна, І. П. Павлова і багатьох інших вчених. Розвиток революційно-демократичних ідей в Україні на початку XX в. знайшло відображення й у питаннях медичної етики. Це стосувалося розуміння лікарського обов’язку. Лікар-суспільний діяч, за словами В. В. Вересаєва, повинен не тільки вказувати, він має боротися і шукати шляхи, як провести свої вказівки в життя.

Великий давньогрецький лікар Гіппократ стверджував: "Мистецтво медицини включає три речі: лікаря, хворобу і хворого".

"Лікар — служитель мистецтва і хворий повинен боротися з хворобою із самого її початку на стороні лікаря", — вважав Гіппократ.

Клятва лікаря — моральне зобов'язання, прийняте перед державою. В часи Гіппократа клялися перед богами: "Клянуся Аполлоном лікарем, Асклепієм, Гігієй і Панакеєй і всіма богами і богинями, призиваючи їх у свідки...".

Етичний кодекс лікарів Древнього Тибету, викладений у трактаті "Жуд-ші", переведений на російську мову наприкінці минулого століття лікарем П. Бадмаєвим, висував наступні положення. „Традиції лікарського стану вимагають дотримання 6 умов:

1) бути здатним до лікарської діяльності;

2) бути гуманним;

3) розуміти свої обов'язки;

4) бути приємним для хворих і не відштовхувати їх своїм обходженням;

5) бути старанним;

6) бути ознайомленим з науками”.

Дуже важливим етичним принципом, на якому базуються відносини між медичним працівником і пацієнтом, є неспричинення шкоди.

З часів Гіппократа в медицині затвердився принцип "насамперед не нашкодь". Це обов'язковий принцип, але він допускає деяку частку ризику. Застосування сили для втримання пацієнта, що став агресивним і небезпечним для інших, можна розглядати і як навмисне заподіяння йому шкоди, але воно морально виправдано. Піддавати пацієнта ризикові можна тільки в тих випадках, коли це потрібно для досягнення якоїсь ясної мети, що стосується його здоров'я, і коли немає іншого вибору. Гормональна і променева терапія, хірургічна операція і радіонуклідна діагностика можуть розглядатися як ризиковані дії і бути шкідливими для здоров'я пацієнта, але ця шкода не наноситься навмисне, а надія на успіх у боротьбі зі смертельно небезпечною хворобою виправдовує ризик.

Ми не можемо заперечувати необхідність спеціалізації в сучасній медицині. Вона визначає високий рівень кваліфікованої медичної допомоги, забезпечує точність діагностики, ефективність лікування, профілактики, реабілітації. Разом з тим, якщо не будуть прийняті відповідні міри, вона може бути причиною негативних явищ, привести до втрати наступності в лікуванні, індивідуального підходу до кожного пацієнта, заплутати лікаря, медсестру, пацієнта в складному лабіринті сучасної медицини.

Сутність контрактної моделі взаємин пацієнта і медичного працівника ясна з назви. Вони укладають між собою контракт, договір, угода, у якому визначаються рамки їхніх взаємовідносин. Моральна сторона в контракті не знаходить відображення, але легко здогадатися, що великим успіхом у пацієнтів користується фахівець, що об’єднає високий професіоналізм із ретельним дотриманням норм і правил медичної етики.

Етичний кодекс лікарів Древньої Індії встановлював для них наступні обов'язки: "Вдень і вночі, як би ні був ти зайнятий, ти повинен усім серцем і всією душею намагатися полегшити страждання твоїх пацієнтів. Ти не повинен залишати, або ображати, твоїх пацієнтів навіть заради порятунку власного життя, або збереження засобів до існування. Ти не повинен прелюбодіяти навіть у думках. Точно так само ти не повинен прагнути до володіння чужим майном...".

Середньовічний кодекс китайських лікарів, викладений у книзі "Тисяча золотих ліків", вважав обов'язковим, щоб лікар був справедливим і не жадібним. "Він повинен відчувати почуття жалю до хворих і урочисто обіцяти полегшити страждання хворих незалежно від їхнього стану. Аристократ або проста людина, бідняк або багатій, літній або молодий, красивий або невродливий, ворог або друг, уродженець цих місць або чужоземець, розумний або неосвічений — усіх варто лікувати однаково. Він повинен відноситися до страждань пацієнта, як до своїм власних, і прагнути полегшити його страждання, незважаючи на власні незручності, наприклад ,нічні виклики, погану погоду, голод, утому. Навіть неприємні випадки, наприклад абсцес, понос, рак варто лікувати без усякої ворожості. Той, хто додержується цих правил, — великий лікар, у противному випадку — він великий негідник" .

Стосовно хворого Міжнародний кодекс медичної етики визначає для лікарів наступні обов'язки: "Лікар завжди повинен пам'ятати, що його обов'язок — збереження людського життя. Лікар повинен виявляти стосовно свого пацієнта повну лояльність і використовувати в допомогу йому усі свої знання. Усякий раз, коли дослідження або лікування вимагають знань, що перевищують його здібності, він повинен запросити інших лікарів, що мають відповідну кваліфікацію... Обов’язок лікаря — надати термінову допомогу, якщо він не впевнений, що інші фахівці хочуть або можуть її надати...".

Значну роль у системі взаємин медичного працівника і пацієнта грають особистісні дані лікаря, медсестри, пацієнта, особливості його захворювання.

У різні історичні епохи в народів світу існували різні уявлення про медичну етику, зв'язані з укладом життя, обумовлені національними, релігійними, культурними й іншими особливостями.

В Україні завжди приділялося, і на даний момент також приділяється велика увага етичним і деонтологічним питанням.

Усі кращі представники вітчизняної медицини, передаючи досвід своїм учням і послідовникам, вчать розуміти етику в медицині не тільки як правила професійного поводження, але і як поняття про обов’язок людини, що обрали медицину своєю професією, перед хворими і перед суспільством у цілому — громадянському обов'язку.

Список використаної літератури

1. Деонтологія в медицині. Під ред. Б. В. Петровского. — М., 1988. - Т. 2. - С. 390.

2. Міжнародний кодекс медичної етики. // Лікар. — 1994. - № 4. - С. 47.

3. Матвєєв В.Ф. Основи медичної психології, етики і деонтології. – М., 1984.

4. Корвасарський Б.Д. Психотерапевтична енциклопедія. – Спб., 1998.