План

1. Регуляція МЦ.

2. Причини порушення менструальної функції, класифікація.

3. Маткові кровотечі при двофазному та овуляторних циклах.

4. Ювенільні та клімактеричні кровотечі.

5. Аменорея.

6. Альгодисменорея.

1. Менструальним циклом називаються циклічні зміни в організмі жінки, які повторюються з правильними інтервалами (21-35 днів) і зовні проявляються регулярними матковими кровотечами (менструаціями - menses, menarche). Менструальний цикл (МЦ) включає період часу від першого дня менструації до першого дня наступної менструації. Перші менструації з’являються на початку періоду статевого дозрівання, з 11-13 років, і повторюються протягом усього дітородного періоду жінки, перериваючись тільки під час вагітності та іноді під час годування груддю і поступово закінчуються у клімактеричний період (46-48 років). На час появи менструацій формуються вторинні статеві ознаки і відбуваються помітні зміни у зовнішньому вигляді дівчини.

Ознаки фізіологічного МЦ:

1) двофазність (дві фази у матці, яєчниках, гіпофізі та гіпоталамусі);

2) тривалість не менше як 20 днів і не більше як 35;

3) циклічність, причому тривалість циклу постійна (21,26, 28, 31 день);

4) тривалість менструації 2-7 днів;

5) крововтрата 50-150 мл;

6) відсутність болісних явищ і порушень загального стану організму.

У регуляції менструального циклу беруть участь п’ять ланок: кора великого мозку, гіпоталамус, гіпофіз, яєчники, матка. Дія статевих гормонів максимально проявляється на матці та яєчниках.

Під дією нервових імпулбсів кори головного мозку у гіпоталамусі виділяються рилізинг-гормони-РГ (releasing factors - дозволяючі чинники) - нейрогормони, хімічна структура яких до кінця не з’ясована. Через спеціальну судину (портальну) систему РГ потрапляють в аденогіпофіз, де сприяють утворенню гонадотропних гормонів: фолікулостимулюючого (ФСГ), лютеотропного (ЛТГ) і лютеїнізуючого (ЛГ).

ФСГ - сприяє дозріванню фолікулів в яєчниках і продукції фолікулярних (естрогенних) гормонів.

ЛГ - стимулює розвиток жовтого тіла.

ЛТГ - стимулює виробітку гормона жовтого тіла (прогестерону) і секрецію молочних залоз.

В першій половині МЦ переважає виробітка ФСГ, в другій половині - ЛГ і ЛТГ. Під впливом цих гормонів гіпофіза відбуваються циклічні зміни в яєчниках, які проходять в три фази:

а) розвиток фолікула - фолікулярна фаза;

б) розрив (фолікулорексис) дозрівшого фолікула - фаза овуляції;

в) розвиток жовтого тіла - лютеїнова (прогестеронова) фаза.

Під впливом гормонів гіпофіза і яєчників у слизовій оболонці матки відбуваються циклічні, мофологічні зміни.

Дія гормонів в організмі знаходиться під постійною взаєморегуляцію за пинципом зворотних звязків (“плюс, мінус”: гонадотропні гормони стимулюють продукцію статевих гормонів, а у разі підвищення концентрації статевих гормонів пригнічується секреторна функція передньої частки гіпофіза).

Причинами порушення МЦ можуть бути:

1) психічні навантаження та травми;

2) аномалії розвитку статевого апарату жінки, різко виражений інфантилізм;

3) зниження ендокринної функції яєчників;

4) важкі інфекційні і тривалі хронічні захворювання;

5) нераціональне харчування (виснаження, ожиріння);

6) ендокринні захворювання, тощо;

7) гінекологічні захворювання; аномалії положення стат. органів.

Розрізняють такі прояви порушень МЦ :

1. Аменорея (відсутність менструацій більше 6 міс.) і гіпоменструальний синдром (бідні і рідкі менструації) у статевозрілої жінки.

2. Циклічні порушення менструацій:

а) опсоменорея або брадіменорея - досить рідкі менструації (через 6-8 тиж.);

б) спаніоменорея - значно подовжені менструальні цикли, які виражаються досить рідкими менструаціями (2-4 рази на рік);

в) пройоменорея або тахіменорея - скорочені МЦ, менструації частіше ніж через 3 тижні (12-16 днів).

3. Зміна кількості крові, яка виділяється під час менструації:

а) гіперменорея - менструація з великою надлишковою кількістю втраченої крові (понад 200-300 мл);

б) гіпоменорея - менструація із зменшеною кількістю втраченої крові (менше 50мл).

4. Порушення тривалості менструацій:

а) поліменорея - затяжні менструації (7-12 днів);

б) олігоменорея - короткі менструації (менше ніж 2 дні).

5. Болісні менструації:

а) альгоменорея - біль під час менструацій обмежений статевим апаратом;

б) дисменорея - різні загальні порушення при менструаціях (головний біль, відсутність апетиту, нудота, блювання тощо);

в) альгоменорея - комбінаціямісцевого і загального болю під час менструації.

6. Метрорагія - ациклічні маткові кровотечі, не пов’язані з МЦ.

7. Менорагія - циклічні маткові кровотечі, пов’язані з МЦ, що тривають більше ніж 10-12 днів.

Класифікація порушень МЦ (за М. С. Малиновським):

1. Аменорея та гіпоменструальний синдром.

2. Кровотечі у разі двофазного циклу.

3. Кровотечі у разі однофазного циклу.

4. Альгодисменорея.

Порушення МЦ нерідко поєднуються:

- гіпоменструальний синдром (опсо-, оліго-, гіпоменорея);

- гіперменструальний синдром (пройо-, полі-, гіперменорея).

За віком маткові кровотечі класифікують:

1) ювенільні (пубертатні) - у новонароджених дівчаток і у період статевого дозрівання;

2) кровотечі репродуктивного або дітородного періоду;

3) преклімактеричні - у віці 40-45 років;

4) клімактеричні - у віці 45-47 років;

5) постклімактеричні - псля 50 років.

Рідкі форми порушення МЦ:

- ановуляторний - однофазний цикл, зовні подібний до нормального, але у яєчниковому циклі нема фази овуляції і жовтого тіла, а у матковому - секреторної фази ендометрію;

- персистенція фолікула - однофазний цикл - тривало існує зрілий фолікул, овуляці не відбувається, фолікул зазнає кістозної атрезії, жовте тіло не утворюється;

- атрезія фолікула - фолікули, не досягнувши повного дозрівання, зазнають запустівання;

- персистенція жовтого тіла - двофазний цикл із гіпепродукцією гормону жовтого тіла, у ендометрії рано виникає і довго триває секреторна фаза;

- вікарні менструації - періодичні кровотечі із екстрагенітальних органів (носа, зіва) у жінок які страждають на аменорею.

Діагностика порушень МЦ нерідко складна оскільки одна і та сама причина може викликати зовсім різні, часто протилежні клінічні прояви.

2. Маткові кровотечі при двофазному МЦ.

Менорагія, або гіперменструальний синдром - це посилення (гіпеменорея), подовження (поліменорея) і прискорення (пройоменорея) менструацій.

Менорагія типу гіпеполіменореї - збільшення кількості тривалості крововтрати під час циклічної менструації.

Усі патологічні стани, під час яких ослаблена скоротлива здатність матки і порушені процеси регенерації слизової оболонки, призводять до посилення кровотечі та збільшення тривалості менструацій. Цьому сприяють також запальні захворювання матки і додатків, порушення згортання крові, неповноцінність основних фаз яєчникового циклу, утруднений відтік крові та порушення живлення ЖСО.

Гіперменструальний синдром часто спостерігається у разі міоми матки (підслизові міоматозні вузли). Менорагія спостерігається у разі вікової гіпофункції яєчників у період статевого дозрівання (становлення функції яєчників) і у клімактеричний період (затухання функції яєчників).

У разі пройоменореї розрізняють такі фазові стани циклу:

1. Двофазний МЦ із скороченою першою фазою; тривалість другої фази і функція жотого тіла у нормі. Відбувається прискорене дозрівання фолікула, а тому більш рання овуляція (на 2-8 день циклу). Вагітність може настати через декілька днів після менструації. Безплідність буває рідко.

2. Двофазний МЦ із скороченням другої фази за рахунок передчасної інволюції жовтого тіла. Різко виражена лютеїнова недостатність. Безплідність зустрічається часто.

Діагноз гіперменструального синдрому установлюють на основі підвищеної крововтрати під час менструацій, супутніх патологічних процесів (проявів) у статевому апараті жінки (випадання або загин матки, інфантилізм, безплідність) і всебічного клінічного дослідження. Характер поліменореї визначають за допомогою тестів функціональної діагностики (базальна t, симптом зіниці і феномен папороті, цитограма, біопсія ендометрію).

Лікування слід починати з усунення причини гіперменструального синдрому. Міома матки є показанням до хірургічного лікування (ампутація матки або консервативна міомектомія). У разі інфантилізму або гіпофункції яєчників призначають загальнозміцнювальну терапію, повноцінне харчування, раціональний режим праці та відпочинку, гормональне лікування. Під час МЦ із скороченою фолікуліновою фазою призначають естроген до настання овуляції (на 2-3-й, до 10-го дня циклу); при скороченні лютеїнової фази призначають прогестерон протягом 5-6 днів, починаючи за 2-3 дні до гаданої менструації.

Застосовують симптоматичну терапію:

1. кровоспинні засоби;

2. засоби, що підвищують скоротливу здатність матки;

3. засоби, що посилюють функцію кровотворних органів;

4. препарати заліза тощо.

За відповідних показань роблять вишкрібання слизової оболонки матки.

Ановуляторні (однофазні), або дисфункціональні маткові кровотечі (ДМК).

При ановуляторному менструальному циклі (АМЦ) в ендометрії відбувається тільки фаза проліферації, фаза секреції відсутня. Менструальноподібна кровотеча співпадає зі зниженням рівня естрогенів. Жінки з АМЦ безплідні.

АМЦ найчастіше виникає у період становлення менструальної функції (ювенільні кровотечі) або в період згасання функції яєчників (клімактеричні кровотечі). У період статевої зрілості є причиною стійкої безплідності. Порушення овуляторного процесу може виникнути при атрезії або персистенції фолікула (хвороба Шредера). Частота АМЦ у жінок в зрілому віці досягає 10-12%, у період годування груддю 60-70%.

У період статевого дозрівання, в період лактації і клімаксу однофазний цикл вважають фізіологічним. Про патологічний АМЦ говорять тоді, коли овуляція не відбулася протягом 6-8 циклів підряд, жінка безплідна (за відсутності інших причин безпліддя). Нерідко ановуляторні цикли чергуються з овуляторними без усякої послідовності.

Причинами порушення овуляції можуть бути:

1) порушення функції гіпофізу, рідше - наднирникових залоз або щитоподібної залози внаслідок недостатнсті яєчників; (нейрогормональні розлади);

2) вплив навколишнього середовища (велика емоційна і фізична напруга, вплив хімічних речовин, недостатнє харчування, зміна клімату);

3) запальні та інфекційні процеси (сальпінгооваріальні інфекції порушують еволюцію і утворення жовтого тіла);

4) неправильне лікування гормонами.

Клініка АМЦ різноманітна.

У одних жінок кількість втраченої крові нормальна - при короткочасній персистенції фолікула, яка триває 7-10 днів. При тривалій персистенції фолікула ( 2-6 тижнів ), яку називають геморагічною метропатією або хворобою Шредера, відмічаються значні затримки менструацій (до1,5 міс.), після чого настають важкі тривалі кровотечі. Характерна гіперестрогенія.

При атрезії фолікула менструальноподібні кровотечі з’являються 2-3 рази на рік ( спаніоменорея ), вони можуть бути тривалими, але не надмірними.

Діагностика грунтується на даних анамнезу щодо менструальної функції, умов життя, харчування і перенесених інфекцій. Враховуючи вік, старанно досліджують статеві органи (для виключення інших причин кровотечі, нпр., міому, рак, поліпи).

При гістологічному дослідженні ендометрію за 3-4 дні до очікуваної менструації визначається проліферативна фаза ендометрію (замість секреторної).

Протягом усього циклу спостерігається монотонність температурної кривої (нижче 37⁰С) з відсутністю одноразового зниження базальної температури, характерного для передуючого овуляції дня, і підвищення t⁰, характерного для лютеїнової фази. Симптом зіниці і феномен папороті виражені до моменту кровотечі.

Лікування ановуляторних порушень МЦ переслідує дві мети: зупинку кровотечі та нормалізацію МЦ (усунення ановуляції).

Лікування комплексне: симптоматичне, гормональне, фізіотерапевтичне.

Лікування при кровотечі у хворих репродуктивного та клімактеричного віку починають з лікувально-діагностичного вишкрібання слизової оболонки матки. При рецидивах та в юнацькому віці застосовують гормональний гемостаз: для швидкої зупинки кровотечі – естрогени; комбінацію естрогенів і гестагенів; синтетичні прогестини (нон-овлон, ригевідон, марвелон); у клімактеричному віці – комбінацію естрогенів з гестагенами та андрогенами.

Щоб посилити дію статевих гормонів під час циклічної терапії призначають вітаміни:

5. в I фазу циклу – Фолієву к-ту (посилює дію естрогенів) –5 – 10 мг/добу

6. в II фазу віт. С по 300-500 мг/добу;

токоферолу ацетат по 20-30 мг/добу.

Аменорея – відсутність менструацій у дорослої жінки протягом 6 місяців і більше. Аменорея – не самостійне захворювання, це один із симптомів багатьох захворювань, що викликають порушення менструальної функції на різних рівнях.

Розрізняють такі форми аменореї:

7. Істинна (справжня) аменорея – відсутність циклічних змін в організмі жінки, пов^’язана з різкою недостатністю статевих гормонів.

8. Несправжня аменорея (криптоменорея – прихована менструація) – відсутність виділення менструальної крові у разі наявності циклічних змін в яєчниках, матці та інших органах. При цьому кров накопичується у піхві, матці і навіть маткових трубах через наявність механічної перешкоди (зарощення дівочої перетинки, атрезія піхви).

9. Первинна аменорея – відсутність менструацій із пубертатного віку.

10. Вторинна – припинення менструальної функції у жінки, яка раніше менструювала (на термін більше ніж 3 міс. або назавжди).

За етіологією аменорею поділяють на:

11. фізіологічну – відсутність менструацій за наявності низки фізіологічних станів жіночого організму:

- до пубертатного віку;

- під час вагітності;

- іноді у період лактації;

- у період менопаузи;

12. патологічну – розвивається під час різноманітних патологічних процесів місцевого і загального характеру (найчастіше при ендокринних захворюваннях);

13. штучно викликану аменорею;

- після видалення обох яєчників або матки;

- після рентгенокастрації;

- після грубого вишкрібання слизової оболонки матки (видалення базального шару ендометрію).

За рівнем виникнення порушень регуляції менструальної функції виділяють різні форми патологічної аменореї:

- кіркову (психогенну);

- гіпоталамічну;

- гіпофізарну;

- яєчникову;

- маткову;

- при порушеннях функції кіркової речовини наднирників і щитоподібної залози.

Причини патологічної аменореї:

1) нейрогормональні розлади при захворюваннях яєчників, гіпофіза, гіпоталамуса, наднирникових залоз, щитоподібної залози;

2) захворювання ЦНС (шизофренія, пухлини головного мозку, менінгоенцефаліт, психічна травма тощо);

3) гострі і хронічні інфекції (ревматизм, малярія, туберкульоз, гонорея тощо);

4) хронічні інтоксикації (алкоголізм, наркоманія);

5) аліментарні чинники (авітаміноз, голодування, переїдання);

6) важка екстрагенітальна патологія.

Яєчникова аменорея розвивається у разі повної або часткової недостатності гормональної функції яєчників у поєднанні з відносно збереженою функцією гіпофіза. Складає 50% усіх випадків аменореї.

Клінічна картина визначається ступенем недостатності яєчників і часом її появи.

Первинна аменорея з одночасним порушенням соматостатевого розвитку спостерігається за наявності природжених аномалій або захворювань яєчників у дитячому і пубертатному віці.

Природжені форми первинної аменореї зумовлені:

I – хромосомними аномаліями і проявляються:

- дисгенезією яєчників:

а) синдром Шерешевського-Тернера – відсутність однієї

х-хромосоми;

б) чиста форма дисгенезії яєчників – недорозвиток статевої системи без соматичних аномалій;

в) змішана форма дисгенезії яєчників – іноді відзначається хромосомна “мозаїка” ХО ХУ у поєднанні з соматичними дефектами, а іноді з генотипом ХУ без типових аномалій;

14. синдромом тестикулярної фемінізації (синдром Морріса) – поява жіночого генотипу у осіб генетично чоловічої статі;

15. синдромом трисомії-х – наявність трьох х-хромосом з каріотипом 47, ххх.

II – не пов’язані з аномаліями статевих хромосом і виражаються:

- гіпогормональною аменореєю;

- євнухоїдизмом;

- гіпергормональною аменореєю (персистенцією фолікула).

У разі захворювання яєчників до закінчення статевого дозрівання (тканина яєчників дуже чутлива до інфекції, особливо вірусної) статевий розвиток не настає, унаслідок підвищеної продукції СТГ в пубертатний період відзначається швидкий ріст, надлишкове відкладання жиру на стегнах, порушення трофіки шкіри, євнухоїдні пропорції тіла. Молочні залози атрофуються і заміщуються жировою тканиною.

Вторинна яєчникова аменорея без змін фенотипу спостерігається у разі ураження яєчників після статевого дозрівання внаслідок важких гострих і хронічних запальних процесів.

У разі часткового збереження функції яєчників аменорея змінюється ДМК або гіпоменструальним синдромом – це порушення МЦ, яке виражається ослабленням менструацій.

Існують такі різновидності гіпоменструального синдрому:

1) гіпоменорея – зменшення кількості менструальної крові до 25 мл і менше;

2) олігоменорея – тривалість менструації зменшена до 2 днів і менше;

3) опсоменорея – запізнілі менструації з подовженим інтервалом – 5-8 тижнів;

4) спаніоменорея – надто рідкі менструації – 2-4 рази на рік.

Часто зустрічається поєднання різних форм гіпоменструального синдрому; нерідко він передує аменореї.

Маткова аменорея – відсутність менструацій за умови наявності нормальної матки і нормальної функції яєчників. Причиною є патологічні зміни ендометрію. Якщо ці зміни настали до статевого дозрівання (туберкульоз, скарлатина), розвивається первинна аменорея. Вторинна розвивається унаслідок перенесеного гонорейного або туберкульозного ендометриту, надмірного вишкрібання ендометрію під час аборту або пологів, після внутрішньо маткових вливань розчину йоду тощо. У разі маткової аменореї загальний стан хворих задовільний, зовнішні і внутрішні статеві органи розвинені правильно, соматичних дефектів немає, за тестами функціональної діагностики визначаються двофазні цикли. При гістероскопії виявляють стоншення чи атрофію ендометрію та наявність сенехій у порожнині матки.

Лікування: розтин зрощень у поржнині матки шляхом ендоскопічної операції. 2-3 курси циклічної гормонотерапії дозволяють у більшості хворих відновити менструальну функцію, але репродуктивна функція відновлюється рідко.

Клімакс – віковий етап у житті жінки між репродуктивним періодом і стійким припиненням гормональної функції яєчників, протягом якого відбувається загальна вікова інволюція організму. Цей фізіологічний процес у більшості жінок спостерігається у віці 48-50 років. Зустрічається патологічний клімакс у 25-30% жінок. Клінічний симптомокомплекс вегетативно-судинних, нервово-психічних і ендокринних порушень, які ускладнюють природний перебіг клімаксу, називається клімактеричним синдромом. Він часто розвивається в жінок емоційно неурівноважених, які перенесли стресові ситуації, хронічні захворювання, що спричиняють функціональну неповноцінність системи гіпоталамус-гіпофіз-кора наднирникових залоз. У разі цього синдрому знижені реактивність і можливості адаптації організму, внаслідок чого загострюються гінекологічні та екстрагенітальні захворювання, що перебігають латентно.

Клінічна картина клімактеричного синдрому різноманітна. Найхарактерніші ознаки:

1) вегетативно-судинні порушення – припливи жару до голови, шиї, пітливість, серцебиття, головний біль, запаморочення, почуття затерплості у кінцівках, з’являються субфебрильна температура тіла, остуда, яка може супроводжуватись набряком обличчя, кінцівок, підвищенням АТ;

2) серцево-судинні розлади: гіпертензія, клімактерична кордіопатія (біль і неприємне відчуття у ділянці серця, серцебиття), які супроводжуються неспокоєм і почуттям страху. Гіпертензія порівняно невелика, АТ характеризується лабільністю з великими коливаннями протягом доби;

3) нервово-психічні розлади – нервовість, підвищена збудливість, дратівливість, плаксивість, безсоння, ослаблення пам’яті, поганий настрій, швидка стомлюваність, зорові і слухові галюцинації.

4) ендокринно-обмінні порушення – ожиріння або схуднення, біль у молочних залозах, суглобах і кінцівках, атеросклероз, гіперхолестеринемія, остеопороз, дисфункція щитоподібної, підшлункової, наднирникових залоз, гіпертрихоз.

Виділяють типову форму клімактеричного синдрому (у практично здорових жінок) і ускладнену, або таку, що поєднується з хронічними інфекціями, серцево-судинними захворюваннями і неврологічними розладами.

За важкістю перебігу клімактеричного синдрому розрізняють такі форми:

1) легку – припливи до 10 раз на добу без порушення загального стану і працездатності;

2) середню – частота припливів складає 10-20 на добу, відзначається головний біль, запаморочення, погіршення сну і пам’яті;

3) важку – частота припливів більше 20, виражені клінічні прояви захворювання і майже повна втрата працездатності.

Лікування необхідне хворим на важку і середню ступеня важкості форми клімактеричного синдрому.

Клімактеричні ДМК у жінок у віці понад 40 років складають 50-60% усіх випадків кровотеч у цей період життя.

Гормональна функція яєчників з настанням менопаузи припиняється не відразу. Спочатку порушується розвиток фолікула (персистенція фолікула), що зумовлює появу кровотеч дисфункціонального характеру (геморагічна метропатія у зв’язку з гіперплазією залоз ендометрію і гіперпластичними у слизовій оболонці матки і самій матці). Порушення овуляції і утворення жовтого тіла виражається персистенцією фолікула. Жовте тіло не утворюється, МЦ стає ановуляторним. Кровотечі у клімактеричний період починаються найчастіше після затримки менструації, звичайно надто надмірні і тривалі, схильні до рецедивування, іноді протягом 4-5 років.

Причиною маткової клімактеричної кровотечі можуть бути:

1. при ДМК – вікове підвищення гіпоталамічної активності, одним з проявів якої служить збільшення рилізинг-секреції ФСГ, яка стимулює гонадотропну функцію гіпофізу (ФСГ); у яєчниках виникає персистенція фолікулів, у матці – гіперпластичні процеси;

2. рак шийки і тіла матки, рак яєчників з метастазами у матку;

3. міома матки;

4. ендометріоз;

5. поліпи тіла і шийки матки;

6. запальні захворювання ЖСО;

7. неправильне положення матки (фіксована ретрофлексія);

8. тривалий прийом гормональних препаратів.

Лікування починають з лікувально – діагностичного вишкрібання слизової оболонки матки.

Призначають:

- загальнозміцнюючу терапію: раціональний режим праці та відпочинку, повноцінне харчування (з виключенням продуктів, які збуджують нервову систему) – оптимально молочно-рослинну дієту; достатній за тривалістю сон (7 – 8 год. на добу); вітаміни (“Ундевіт”, “Декамевіт”, токоферолу ацетат). Тривале перебування на свіжому повітрі, гідро процедури;

- седативні засоби; психотерапію;

- гормонотерапію у два етапи: перший – гормональне лікування, спрямоване на усунення клімактеричного синдрому або зупинку кровотечі, або її повне виключення.

Вишкрібання слизової оболонки матки справляє терапевтичний ефект - кровотеча припиняється у наслідок видалення функціонального шару ендометрію і скорочення матки у відповідь на механічне подразнення.

Гормональний гемостаз проводять комбінованими (естрогенно-гестагенними) препаратами – ноновлон, бісекурин.

Гормональну терапію, спрямовану на зупинку кровотечі, поєднують із засобами, які посилюють скоротливу функцію матки (окситоцин, мамофізин), і препаратами, які посилюють згортання крові (кальцію хлорид, вікасол, дицинон, кропива, водяний перець тощо).

З метою нормалізації менструальної функції використовують прогестерон, синтетичні прогестини (оргаметрил, норколут, ОПК – 12,5% розчин). З метою пригнічення менструальної функції і для гальмування функції яєчників призначають курси андрогенів (сустанон – 250, амбосекс, метилтестостерон).

Поряд з гормональною терапією призначають фізіотерапевтичні методи лікування (електролікування і ультразвук на ділянку матки і яєчників).

У разі неефективного комплексного консервативного лікування, коли гіперплазія або поліпоз ендометрію розвивається на тлі естрогенної насиченості, удаються до хірургічного лікування – видалення матки з придатками.

Ювенільні маткові кровотечі – це порушення менструального циклу у дівчаток у період статевого дозрівання, котре проявляються надмірними матковими кровотечами, які тривають більше ніж 7 днів. Ювенільні кровотечі (ЮК) виснажують організм дівчинки, а в деяких випадках є загрозою для життя.

Етіологія з’ясована не достатньо. У розвитку ЮК велику рол ь відіграє стан нервової системи (психічна травма, перевтома, порушення режиму сну і відпочинку).

Причинами ЮК можуть бути:

- гіпертиреоз;

- гіпофізарне ожиріння;

- виснаження організму;

- ревматизм;

- загальний і частковий інфантилізм;

- захворювання крові, печінки;

- захворювання ССС;

- важкі форми гломерулонефриту;

- грип, ангіна;

- туберкульоз тощо.

Всі ці захворювання можуть приводити до порушення взаємозв’язку між гіпофізом та гіпоталамусом, відбувається персистенція фолікула, що зумовлює переважання естрогенів над прогестероном і як наслідком кровотеча.

Клініка. Менархе у дівчаток з ЮК звичайно настають у 12 – 13 років, але після них нерідко спостерігається аменорея різної тривалості з наступною матковою кровотечею. ЮК можуть виникати раптово і бути надмірними, інколи можуть тривати протягом кількох тижнів, при цьому кровотеча помірна. Загальний стан хворих майже завжди важкий, різко виражена анемія.

У більшості випадків ЮК спостерігається у зимові або весняні місяці (нестача вітамінів у раціоні).

Діагностика. Частіше страждають дівчата з гіпопластичною конституцією, вираженою вегетодистонією, дисменореєю; нерідко під час обстеження відзначаються збільшення щитоподібної залози, в анамнезі – психічна або фізична травма, інфекційні та важкі екстрагенітальні захворювання.

Під час зовнішнього гінекологічного дослідження визначають розвиток зовнішніх статевих органів. Внутрішні статеві органи досліджують через пряму кишку.

Лікування направлене на:

- зупинку кровотечі і відновлення крововтрати;

- усунення причини кровотечі;

- відновлення нормального менструального циклу.

Симптоматичними засобами для гемостазу при ЮК є:

- кальцію хлорид 5 – 10 мл 10 % розчину внутрішньовенно;

- АКК 50 мл 5 % розчину внутрішньовенно, крапельно;

- вікасол 1 мл 1 % розчину внутрішньом’язово;

- фібриноген, суха плазма внутрішньовенно.

Засоби, що скорочують матку:

- ергометрин 1 мл внутрішньом’язово;

- мамофізин по 1 мл внутрішньом’язово;

- окситоцин 1 мл підшкірно;

- котарніну хлорид по 0,05 г (1 табл.) 3 рази на добу.

При відсутності ефекту проводять гормональний гемостаз (комбінацією естрогенів з гестагенами найчастіше). У разі неефективності консервативного лікування, за життєвими показниками, проводять діагностично-лікувальне вишкрібання слизової матки. Призначають також препарати заліза, гемостимулін, вітамінотерапію (тіамін, піридоксин, аскорбінову кислоту, ціанокобаламін).

Для нормалізації МЦ призначають гормональну терапію, паралельно застосовуючи фізіотерапевтичні методи лікування: УВЧ, комір за Щербаком, іонтофорез кальцію хлориду.

У профілактиці ЮК вирішальну роль відіграє створення максимально сприятливих умов для правильного розвитку дитячого організму.