П Р А В О Н А О Х О Р О Н У З Д О Р О В’Я.

Складовою системою соціального захисту є державна охорона здоров'я населення України. Відповідно до Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст..49). Конституція містить ряд важливих юридичних гарантій охорони здоров'я громадян:

• державне фінансування установ, пов’язаних з охороною здоров'я;

• створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування;

• безкоштовна медична допомога в державних і комунальних медичних установах;

• неприпустимість скорочення існуючої мережі державних і комунальних медичних установ;

• сприяння з боку держави розвитку лікувальних установ усіх форм власності;

• розвиток фізичної культури і спорту;

• забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя.

На розвиток і реалізацію конституційних положень спрямована низка нормативно-правових актів: «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992р); Закони України: «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.), (з наступними змінами і доповненнями), «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» (1991 р.), «Про забезпечення соціально-епідеміологічного благополуччя населення» (1994 р.), «Про лікарські засоби» (1996 р.) та інші.

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Ст..49 Конституції України

Згідно з цією статею Основного Закону, держава прагне створити для всіх громадян України оптимальні умови для ефективного та доступного медичного обслуговування. Ця мета досягається державним фінансуванням відповідних медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

В Україні функціонує розгалужена система державних, комунальних і приватних лікувальних закладів. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно. Мережа цих закладів не може бути скорочена.

Держава також дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Конституція України визначає лише основні правові положення щодо забезпечення прав громадян на охорону здоров'я і медично-санітарне обслуговування. На розвиток і реалізацію цих положень в Україні спрямовано низку нормативно-правових актів.

«Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992 р.) визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні; регулюють соціальні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994 р.) із змінами та доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення».

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому с віті та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Важливою проблемою суспільства і держави є створення і зміцнення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи, що сталася 26 квітня 1986 року.

Згідно із Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.), ці території поділено на відповідні зони, встановлено режим їх використання та охорони, визначено умови проживання та роботи населення, врегульована господарська, науково-дослідна та інша діяльність у цих зонах.

Цей Закон закріплює і гарантує забезпечення відповідного режиму використання та охорони цих територій з метою зменшення дії радіоактивного випромінювання на здоров'я людини та екологічні системи.

Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.) визначена низка заходів щодо вирішення проблеми медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, соціального захисту осіб, які потерпіли внаслідок аварії. Цей Закон, зокрема, гарантує громадянам відшкодування збитків, заподіяних внаслідок катастрофи їх здоров'ю, компенсацію різного виду матеріальних витрат.

Законодавство накладає на державу зобов’язання щодо своєчасного медичного обслуговування і визначення доз опромінення учасників ліквідації аварії на ЧАЕС і потерпілих від Чорнобильської катастрофи. З цією метою Міністерство охорони здоров'я України організувало єдиний облік таких осіб, а також запроваджено їх Державний реєстр.

Реалізація всіх передбачених законодавством заходів по захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та інших ресурсів.

О С Н О В Н І П Р И Н Ц И П И О Х О Р О Н И З Д О Р О В’Я.

Основними принципами охорони здоров’я в Україні є:

• визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;

• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико – соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров’я;

• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров’я;

• попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, економічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

• багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

• децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

О Х О Р О Н А З Д О Р О В’Я – З А Г А Л Ь Н И Й

О Б О В’Я З О К С У С П І Л Ь С Т В А Т А Д Е Р Ж А В И.

Державні громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

П Р А В О Н А О Х О Р О Н У З Д О Р О В ’ Я .

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я , що передбачає:

• життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

• безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

• достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

• участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

• участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

• можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

• правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров'я;

• відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;

• оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та організацій охорони здоров'я;

• можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Г А Р А Н Т І Ї П Р А В А Н А О Х О Р О Н У З Д О Р О В ' Я.

Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:

• створенням розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

• організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

• подання всім громадянам гарантованого рівня медично-санітарної допомоги в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

• здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;

• організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

• встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.

Д Е Р Ж А В Н И Й З А Х И С Т П Р А В А Н А О Х О Р О Н У З Д О Р О В ' Я .

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов’язані вжити заходів щодо оновлення порушених прав, захисту законних інтересів т а відшкодування заподіяної шкоди .

Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством .

О Б М Е Ж Е Н Н Я П Р А В Г Р О М А Д Я Н , П О В ' Я З А Н І

З І С Т А Н О М Ї Х З Д О Р О В ' Я .

На підставі і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.

Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв’язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставі і в порядку, передбачених законами України.

Рішення про обмеження прав громадян, пов’язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

О Б О В ' Я З К И Г Р О М А Д Я Н У Г А Л У З І О Х О Р О Н И З Д О Р О В ' Я .

Громадяни України зобов’язані :

а) піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

в) подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров'я стані;

г) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

С Т В О Р Е Н Н Я С П Р И Я Т Л И В И Х Д Л Я З Д О Р О В ' Я У М О В

П Р А Ц І, Н А В Ч А Н Н Я, П О Б У Т У Т А В І Д П О Ч И Н К У .

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничого та інших процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством .

Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов’язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.

З А П О Б І Г А Н Н Я І Н Ф Е К Ц І Й Н И М З А Х В О Р Ю В А Н Н Я М

Н Е Б Е З П Е Ч Н И М Д Л Я Н А С Е Л Е Н Н Я .

Держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов’язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Президентом України відповідно до законів України та рекомендацій органів охорони здоров'я можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширення та ліквідацію цих захворювань.

Органи місцевої державної адміністрації та регіонального і місцевого самоврядування зобов’язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.

Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються Міністерством охорони здоров'я України і публікуються в офіційних джерелах.

О Б О В ’ Я З К О В І М Е Д И Ч Н І О Г Л Я Д И .

З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.

Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов’язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов’язкового медичного огляду.

Перелік категорій населення, які повинні проходити обов’язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначається Кабінетом Міністрів України.

С П Р И Я Н Н Я З Д О Р О В О М У С П О С О Б У Ж И Т Т Я Н А С Е Л Е Н Н Я .

Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя.

В Україні проводиться державна політика обмеження куріння та вживання алкогольних напоїв. Реклама тютюнових виробів, алкогольних напоїв та інших товарів, шкідливих для здоров'я людини, здійснюється відповідно до Закону України «Про рекламу».

З метою запобігання шкоди здоров'ю населення забороняється проведення без спеціального дозволу Міністерства охорони здоров'я України розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів та інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу.

В И Д И Л І К У В А Л Ь Н О - П Р О Ф І Л А К Т И Ч Н О Ї Д О П О М О Г И.

Держава гарантує подання доступної соціальної прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Первинна лікувально-профілактична допомога подається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.

Спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики.

Високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку в галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко зустрічаються.

Н А П Р А В Л Е Н Н Я Х В О Р И Х Н А Л І К У В А Н Н Я З А К О Р ДО Н.

Громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності подання того чи іншого виду медичної допомоги хворому та неможливості її подання в закладах охорони здоров'я України.

Державні органи зобов’язані сприяти виїзду громадян України за кордон і перебування там в період лікування.

Порядок направлення громадян України за кордон для лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

П Р О О Р Г А Н І З А Ц І Й Н Е І Ф І Н А Н С О В Е З А Б Е З П Е Ч Е Н Н Я

В І Д П О Ч И Н К У Т А О З Д О Р О В Л Е Н Н Я Д І Т Е Й В У К Р А Ї Н І .

З метою організаційного і фінансового забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей, зайнятості підлітків влітку, а також стимулювання діяльності дитячих оздоровчих закладів Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям разом з профспілковими, молодіжними, дитячими та іншими об’єднаннями громадян :

• розробляти та забезпечувати здійснення заходів, спрямованих на розвиток дитячого відпочинку та оздоровлення, а також стимулювання діяльності дитячих оздоровчих закладів різних форм власності;

• вживати заходів до збереження соціальної мережі дитячих оздоровчих закладів, забезпечення належних умов їх функціонування та раціонального використання;

• розвивати різноманітні форми і види організації відпочинку та оздоровлення дітей (профільні та наметові табори, табори відпочинку з денним перебуванням на базі шкіл, інтернатних, дошкільних, позашкільних , культурно-освітніх і спортивних закладів, туристичні походи і поїздки, літні спортивні змагання, спартакіади, художні, музичні та інші творчі конкурси і фестивалі);

• забезпечувати у першочерговому порядку відпочинок та оздоровлення дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітей-інвалідів, дітей із малозабезпечених, багатодітних і неповних сімей, сімей військовослужбовців, які постраждали під час виконання службових обов’язків, і талановитих дітей;

• організовувати відпочинок та оздоровлення дітей шляхом укладання прямих угод з оздоровчими закладами, у тому числі на конкурсній основі, віддаючи перевагу місцевим закладам та виходячи з пріоритету медичних і екологічних показників, проводити планування контингентів дітей, які потребують обов’язкового оздоровлення та санаторно-курортного лікування;

• здійснювати першочергове постачання дитячим оздоровчим закладам необхідних продуктів харчування, лікарських препаратів, медичного обладнання і засобів протипожежної безпеки;

• забезпечувати підготовку педагогічних, медичних та інших кадрів для роботи в дитячих оздоровчих закладах;

• забезпечувати безпечне перевезення дітей до місць відпочинку і у зворотному напрямку, а також перебування їх у дитячих оздоровчих закладах, посилити персональну відповідальність керівників і працівників зазначених закладів і туристичних організацій за дотримання санітарних, протипожежних правил, порядку проведення екскурсій, походів і купання дітей у водоймищах, організовувати широку роз’яснювальну роботу серед дітей про суворе дотримання правил поводження на воді, з легкозаймистими та вибухонебезпечними речовинами;

• поліпшувати проведення в дитячих оздоровчих закладах виховної, культурно-масової та фізкультурно-спортивної роботи;

• передбачати пільгове культурно-екскурсійне і транспортне обслуговування груп дітей під час канікул.

2. Відпочинок та оздоровлення дітей за рахунок виділених у встановленому порядку коштів місцевих бюджетів, підприємств, установ, організацій, професійних спілок, Фонду соціального страхування, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, Всеукраїнського фонду оздоровлення і відпочинку дітей та підлітків, позабюджетних фондів, а також добровільних внесків юридичних і фізичних осіб та коштів батьків.

3. Установити, що за місцем основної роботи працівникам, супроводжуючим та відрядженим для роботи з дітьми в місця відпочинку і оздоровлення, зберігається середня заробітна плата, виплачуються добові та компенсуються інші витрати за нормами і в порядку, встановленому законодавством України.

4. Міністерству фінансів, виходячи з реальних можливостей державного бюджету, щорічно до 15 травня вносити пропозиції Кабінетові Міністрів України про видання Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям додаткових коштів на проведення відпочинку та оздоровлення дітей, в першу чергу дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків, дітей-інвалідів , дітей з малозабезпечених та багатодітних сімей.

5. Взяти до відома, що:

• витрати на харчування, лікування та культурне обслуговування дітей, включаючи тих, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у дитячих оздоровчих закладах здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування відповідно до рішень галузевих регіональних профспілкових органів та відділень цього Фонду;

• організація оздоровлення та санаторно-курортного лікування дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється відповідно до Положення про порядок організації оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1995 року № 498;

• проїзд дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на оздоровлення та санаторно-курортне лікування в межах України здійснюється за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення.

6. Просити Національний банк дати вказівку установам комерційних банків про видачу для закупівлі продуктів харчування у населення протягом літнього оздоровчого періоду готівки власникам дитячих оздоровчих закладів в межах коштів, передбачених відповідними кошторисами витрат, та за умови наявності коштів на їх банківських рахунках.

7. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

• вишукувати можливості для надання пільг дитячим оздоровчим закладам щодо оплати комунально-побутових послуг, придбання продуктів харчування, сплати місцевих податків і зборів;

• виділяти необхідні кошти для здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за дитячими оздоровчими закладами, бактеріологічного обстеження та медичного огляду персоналу, який направляється на роботу до зазначених закладів;

• щороку до 20 травня перевіряти готовність дитячих оздоровчих закладів до роботи в літній період, не допускати відкриття їх без дозволу органів санітарно-епідеміологічної служби та державного пожежного нагляду;

• сприяти дитячим оздоровчим закладам в укладенні договорів з підприємствами і господарствами про пряме постачання продуктів харчування, якість яких підтверджена сертифікатом санітарно-епідеміологічної служби, забезпеченні дитячих оздоровчих закладів продуктами харчування відповідно до встановлених норм;

• переводити у літній період (90 днів) дитячі дошкільні заклади на санаторний режим роботи;

• створювати під час канікул умови для працевлаштування в установленому порядку підлітків, організації громадських робіт, функціонування таборів праці та відпочинку, інших трудових об’єднань для них.

8. Міжвідомчій комісії з координації дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Національної програми «Діти України», утвореній постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 767, забезпечувати постійний контроль за організацією проведення відпочинку та оздоровлення і зайнятістю дітей.

9. Міністерству у справах сім’ї та молоді організовувати на базі Міжнародного дитячого центру «Артек» цільові зміни для дітей, які потребують особливої турботи держави.

10. Міністерству транспорту забезпечувати продаж квитків для проїзду організованих груп дітей до місця відпочинку та у зворотному напрямку.

11. Міністерству охорони здоров'я забезпечувати контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних та протиепідеміологічних заходів у дитячих оздоровчих закладах.

12. Міністерству енергетики та електрифікації забезпечити цілодобову подачу електроенергії в місцях оздоровлення дітей, вивести з графіків аварійних обмежень фідери, які живлять дитячі оздоровчі заклади, встановити ліміти на електроенергію з урахуванням реальних потреб та за умови сплати за її використання.

13. Міністерству внутрішніх справ, Міністерству закордонних справ, Державному комітету по туризму, Державному комітету у справах охорони державного кордону, Державній податковій адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечувати контроль за діяльністю підприємств, установ і організацій, що займаються питанням виїзду дітей на відпочинок, оздоровлення та лікування за межі України, і своєчасним їх поверненням. Здійснювати оформлення документів на груповий виїзд дітей за кордон для відпочинку за наявності у суб’єкта підприємницької діяльності, який організовує цей виїзд, ліцензії на надання туристичних послуг, виданої Державним комітетом по туризму.

Оформлення документів на виїзд за кордон для відпочинку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, здійснювати за наявності письмової і засвідченої державним нотаріусом згоди навчально-виховного закладу чи опікуна (піклувальника), у яких вони виховуються, та дозволу відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

14. Міністерству статистики разом з Міністерством у справах сім’ї та молоді, Міністерством освіти, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством закордонних справ, Державним комітетом по туризму удосконалити систему звітності щодо відпочинку та оздоровлення дітей як на Україні, так і за її межами.

15. Міністерству охорони здоров'я разом з Міністерством у справах сім’ї та молоді, Міністерством освіти, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи до 1 лютого 1998 р. розробити і затвердити методичні рекомендації щодо організації відпочинку дітей з різним рівнем здоров'я (здорові діти, діти з відхиленнями у розвитку, діти-інваліди, діти з екологічно несприятливих територій та інші категорії дітей) і відпочинку дітей з урахуванням стану здоров'я на базі міських загальноосвітніх закладів.

16. Міністерству інформації забезпечувати висвітлення підготовки і організації відпочинку та оздоровлення дітей, їх дозвілля, впровадження нових форм і методів роботи в дитячих оздоровчих закладах.

17. Міністерству у справах сім’ї та молоді, Міністерству освіти, Міністерству охорони здоров'я, Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерству внутрішніх справ, Міністерству транспорту, Міністерству культури, Міністерству фінансів, Державному комітету по туризму, Державному комітету з фізичної культури і спорту, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київської та Севастопольської міським державним адміністраціям подавати Кабінетові Міністрів України щорічно до 20 травня інформацію про стан підготовки до літнього відпочинку і оздоровлення дітей та до 1 листопада – про підсумки їх проведення.

П Р О З А П О Б І Г А Н Н Я З А Х В О Р Ю В А Н Н Ю Н А С Н І Д

Т А С О Ц І А Л Ь Н И Й З А Х И С Т Н А С Е Л Е Н Н Я.

СНІД – особливо небезпечна інфекційна хвороба, зараження людини збудником якої за умови відсутності у даний час ефективних методів лікування та специфічної профілактики приводить до смерті. Боротьба з цією інфекцією є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Закон визначає порядок правового регулювання питань, пов'язаних з поширенням цього захворювання, відповідно до норм міжнародного права і рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.

П О Л О Ж Е Н Н Я П Р О П О Р Я Д О К Н А П Р А В Л Е Н Н Я

Г Р О М А Д Я Н Н А Л І К У В А Н Н Я З А К О Р Д О Н.

1. Питання направлення громадян на лікування за кордон порушують обласні, центральні районні (міські) лікарні, які надсилають до МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій детальний витяг з історії хвороби, надрукований у двох примірниках, обґрунтування доцільності лікування за кордоном, а також довідки про склад сім'ї хворого. Зазначені органи охорони здоров'я у разі визнання ними необхідності такого лікування надсилають ці документи МОЗ України або видають їх хворому (чи за його дорученням – іншій особі) для подання цьому Міністерству.

2. Рішення про доцільність лікування за кордоном приймається Комісією з питань направлення на лікування за кордон (далі – Комісія) на підставі висновку головного спеціаліста відповідного профілю МОЗ.

Склад Комісії та її чисельність затверджуються наказом МОЗ.

До складу Комісії входять:

• заступник Міністра охорони здоров'я України (голова Комісії);

• віце-президент Академії медичних наук (за згодою);

• головні спеціалісти МОЗ відповідних профілів;

• начальники головних профільних управлінь Головного економічного управління МОЗ.

У разі потреби Комісія має право залучати до своєї роботи провідних спеціалістів закладів охорони здоров'я, в тому числі клінік науково-дослідних інститутів (за погодженням з керівниками).

Рішення Комісії приймається простою більшістю голосів і оформляється протоколом у встановленому порядку.

Обов’язковою умовою прийняття Комісією позитивного рішення повинне бути складене головним спеціалістом відповідного профілю МОЗ обґрунтування щодо неможливості ефективного лікування хворого в Україні та підтвердження медичним закладом зарубіжної країни можливості надання відповідної спеціалізованої допомоги.

На підставі рішення Комісії видається відповідний наказ МОЗ.

3. У разі прийняття Комісією рішення про направлення громадянина на лікування за кордон одночасно визначається загальна сума пов’язаних із цим направленням витрат і джерела їх покриття.

За необхідності Комісія приймає рішення про направлення за кордон разом із хворим (дитиною чи інвалідом) особи, яка буде його супроводжувати.

4. Витрати, пов’язані з направленням громадянина на лікування за кордон, включають вартість лікування та проїзд хворого туди і назад, а також (за рішенням Комісії) супроводжуючої особи.

Сума зазначених та інших витрат і відповідальність сторін, у тому числі за обґрунтованість терміну та якість лікування, визначаються на підставі письмової домовленості МОЗ з відповідним медичним закладом зарубіжної країни.

5. Для покриття витрат, пов’язаних з направленням громадянина на лікування за кордон, можуть використовуватися кошти:

– хворого чи його сімї;

– Державного бюджету України (передбачені МОЗ на цю мету)

• бюджет Автономної Республіки Крим;

• місцевого бюджету;

• підприємства, установи, організації та їх об'єднань незалежно від форм власності;

• громадських організацій та окремих громадян;

• Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (до 20 відсотків у кожному конкретному випадку направлення на лікування осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

6. У разі коли середньомісячний сукупний дохід сім'ї (з розрахунку на одного її члена) не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць, відшкодування витрат, пов’язаних із направленням громадянина на лікування за кордон, за рахунок хворого чи членів його сім'ї не провадиться.

Якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї (з розрахунку на одного її члена) більший за одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць, хворий чи його сім'я сплачують за лікування за кордоном 50 відсотків суми цього перевищення (з розрахунку на кожного члена сім'ї), але не більше за фактичні витрати, пов’язані з направленням громадянина на лікування за кордон. Решта витрат здійснюється за рахунок інших коштів, зазначених в пункті 5 цього Положення.

7. Кошти на лікування за кордоном перераховуються на спеціально відкритий МОЗ в ОПЕРУ Національного банку рахунок «Фонд для направлення громадян України на лікування за кордон». Бюджетні кошти перераховуються на цей рахунок у безготівковому порядку.

8. Оформлення документів для виїзду на лікування за кордон здійснюється у встановленому законодавством порядку.

9. МОЗ щорічно подає Мінфіну інформацію про стан використання коштів Державного бюджету України, у тому числі валютних, передбачених для проведення лікування громадян за кордоном.