Гомеопатія – це альтернативний напрямок в медицині, який ґрунтується на використанні методу лікування малими дозами і по принципу подібності.

Основоположником гомеопатії вважається Крістіан Фрідріх Саму ель Ганеман. Ганеман пропонує новий підхід до лікувальної терапії “Щоб вилікувати хворого, необхідно співпрацювати з природою, котра інколи виліковує хронічну хворобу шляхом прояву нового страждання.

Дослідивши лікарські речовини і переконавшись, що у великих дозах вони викликають хворобливу симптоматику у здорових.

Ганеман почав зменшувати дози ліків, які застосовувались для лікування. При цьому він помітив, що зменшуючи дози починається лікувальний ефект. І як би ці дози не були малими, призначені відповідно з принципом подібності, вони проявляють лікувальну дію.

Гомеопатія виникла в надрах клінічно медицини і продовжує в них існувати. В ній використовуються всі положення фізіології, патологічної фізіології, патологічної анатомії, біохімії, генетики і других медичних наук.

Гомеопатія ближче стоїть до алопатії. Об’єднують аллопатію і гомеопатію загально клінічний підхід до хворого:

В гомеопатії визначальним в оцінці пацієнта і назначені лікування являються конституціональні властивості хворого і індивідуальне проявлення хвороби. В зв’язку з цим не має конкретного, характерного для аллопатії, зв’язку між препаратами і певною по препаратами і певною позологією.

Аллопата цікавлять механізми дії основні проявлення хвороби і відповідно хворі органи (наприклад дигіталіс – на міокард, В-адренаміметечних препаратів на бронхи і т.д.), а також інші параметри дії препарату, які розглядаються як побічні.

На відміну від цього гомеопат, оцінюючи симптоми дії ліків співставляє їх з особливостями особи, чутливостями, до цього препарату і симптомами його хвороби і таким чином встановлюється співвідношення між ліками і хворою людиною. Гомеопат завжди орієнтується на симптоми і синдроми, які можуть викликати ліки у людини, яка чутлива до них. Ліки назначають після повіряння симптомів викликаних ліками. В одному і другому випадку дія ліків встановлюється шляхом клінічних досліджень препарату.

Аллопат лікує алергію виходячи тільки із природи аллергена. Гомеопат враховує конституціональні властивості хворого і проявлення хвороби.

В залежності від індивідуальності хворого і характеру патології, один і той же гомеопатичний препарат виконує різні функції. Наприклад Sulfur у хворого гіпертензією знижує артеріальний тиск, при пневмонії – сприяє її роз рішенню, при алергії – може виступити, як алергічний засіб. Бактерицидними властивостями гомеопатичні ліки не володіють, вони підсилюють захисні властивості організму.

П.М. Лепніцкий писав, що Гомеопатичні ліки не пригнічують збудника хвороби, не нейтралізують токсини, які утворились, а зачіпає одночасно різні рецепторні системи, змінює в усіх лоциктах самі тонкі конституціональні елементи кліткового обліку і тим самим впливає на стан хворого і результат хвороби.

Пізніше проявляється і в дозах: оптимальних і малих. Застосування малих доз гомеопатичних засобів, не викликає токсичної і алергічної дії. Гомеопатія відрізняється і шляхом приготування засобів шляхом послідовності розведення.

Динамізація, тобто проявлення прихованих лікарських властивостей препарату – це належить гомеопатії.

Спостерігається велика подібність гомеопатії і рефлексотерапії.

Воно полягає в підходах до патологічних процесів і їх лікуванню в характеристиках симптоматики, можливо потрібні дослідження генетиків, щоби зрозуміти на якому рівні генетичного процесу гомеопатичні ліки діють.