зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м³ РАВ).

Всі підприємства і організації (крім АЕС) незалежно від відомчої належності передають радіоактивні відходи на міжобласні спеціалі­зовані комбінати (МСК) державного об'єднання "Радон", яке має у своєму складі 6 спецкомбінатів: Київський, Львівський, Донецький, Дніпропетровський, Одеський і Харківський.

Львівський, Харківський, Одеський і Дніпропетровський спецкомбінати приймають і ховають низько- і середньоактивні радіоактивні відходи. Донецький спецкомбінат не має вільних сховищ для збері­гання та поховання РАВ. Київський комбінат може приймати для тимчасового зберігання відходи низької та середньої активності.

На Київському і Харківському державних міжобласних спеціалі­зованих комбінатах через недосконалі конструкції старих сховищ для радіоактивних відходів виникло забруднення підземних вод поза межами сховищ радіонуклідами тритію. Причиною поширення ра­діонуклідів поза межами сховищ РАВ, у тому числі законсервова­них, є недосконалість конструкції сховищ. Міграція радіонуклідів зі сховищ відбувається внаслідок порушення гідроізоляції. У схови­щах радіоактивних відходів і джерел іонізуючого випромінювання накопичується вода, яка проникає з атмосферними опадами та утво­рюється внаслідок конденсації.

На території України розташовані 2 дослідні реактори (у Києві та у Севастополі) та одна критична збірка (в Харкові), яку на цей час зупинено. Можливі аварії на цих реакторах з радіоактивним за­брудненням є загрозою насамперед містам, у яких вони розташовані. Небезпекою є й те, що реактори знаходяться в зоні польотів повітря­ного транспорту. На Київському реакторі були аварії у 1968, 1969 і 1970 рр.

У 1968 р. у навколишнє середовище було викинуто 40 кюрі радіо­активного йоду, що перевищувало допустиму норму в 400 разів. 4 лютого 1970 р. у результаті аварії на реакторі було опромінено 17 осіб.

Важливим завданням є поховання джерел іонізуючого (гамма-та нейтронного) випромінювання (ДІВ) тільки у спеціалізованих сховищах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел (в Украї­ні ДІВ ховають здебільшого у захисних контейнерах), а також необ­хідно переховати тверді радіоактивні відходи зі сховищ.

Потребують особливої уваги як потенційно небезпечні об'єкти і підприємства з видобутку і переробки уранових руд, розташованих у Кіровоградській, Миколаївській та Дніпропетровській областях. Ви­добування уранової руди головним чином проводиться на Жовто­водському, Смолінському та Кіровоградському рудниках. Новокостянтинівське, Давлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області), передані для промислового виробництва, де­кілька років не експлуатуються.

Для отримання закису-окису урану проводиться переробка ура­нових руд на гідрометалургійному заводі ВО СГЗК, що розташова­ний у промзоні міста Жовті Води Дніпропетровської області. Ха­рактерним для уранодобування є те, що майже всі його відходи є джерелами радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

У сільському господарстві, в медицині, промисловості й наукових дослідах використовуються ДІВ. В Україні є близько 8000 підприємств та організацій (тільки в Києві близько 400), які використовують по­над 100 тис. джерел іонізуючого випромінювання.

Експертами Міжнародного Агентства з атомної енергії та Агент­ства з ядерної енергетики Організації економічного співробітництва та розвитку створена міжнародна школа ядерних подій, яка викорис­товується для оперативного та узгодженого оповіщення про значен­ня з погляду безпеки подій на ядерних установах.

Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучно­го походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кор­дону для використання у господарстві та побуті, що негативно впли­вають на життя та здоров'я людей, тварин і рослин, обов'язково вно­сяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних ре­човин і біологічних препаратів.

За Міжнародним реєстром, у світі використовується в сільському господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн токсичних речо­вин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500 речовин, які належать до групи сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР), токсичних для людей.

Особливо небезпечні аварії на підприємствах, які виробляють, використовують або зберігають СДЯР, вибухо- і вогненебезпечні матеріали. До них належать заводи і комбінати хімічної, нафтохі­мічної і нафтопереробної промисловості, підприємства, оснащені хо­лодильними установками (молокозаводи, м'ясокомбінати, холодильники), котрі як холодоносії використовують аміак, підприємства з виробництва добрив і пластичних мас.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються СДЯР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це хімічно небез­печні об'єкти.

У 1999 р. виникло 27 аварій з викидом (загрозою викиду) СДЯР. Внаслідок цих подій 4 особи загинуло та 33 особи постраждали.

У результаті аварії на об'єкті, де виробляють або використовують СДЯР, обслуговуючий персонал і населення, яке проживає поблизу об'єкта, сільськогосподарські тварини, посіви та лісові насадження можуть бути уражені ядучими речовинами.

Викид (розлив) небезпечних хімічних речовин на хімічно небез­печному об'єкті, що може призвести до загибелі чи хімічного уражен­ня людей, констатується як аварія на хімічно небезпечному об'єкті.

У разі таких аварій можуть виникати масові ураження людей, тварин, сільськогосподарських та лісогосподарських рослин і наса­джень.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:

1. заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують СДЯР;

2. заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів;

3. виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДЯР;

4. підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

5. залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах переміщення СДЯР;

6. транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові та морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

   1. склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

   2. склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

   Основні причини аварій на хімічно небезпечних об'єктах такі:

   • організаційні помилки людей;

   • несправність в системі контролю і забезпечення безпеки виробництва;

   • поломки вузлів, устаткування, трубопроводів, ємностей або окремих деталей;

   • пошкодження у системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може призвести до виникнення вибухонебезпечної обстановки;

   • несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

   • акти-диверсій, обману або саботажу виробничого персоналу або сторонніх осіб;

   —дія сил природи і техногенних систем на обладнання.
   Значні аварії можуть виникнути при витіканні (викиданні) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може статися за таких обставин:

   • при втраті енергії, відмові в роботі машин і механізмів;

   • витікання хімічно небезпечних речовин із труб;

   • використання непридатних матеріалів;

   • виникнення екзотермічних реакцій через вихід з ладу системи безпеки й контролю;

   • розриву шлангових з'єднань у системі розвантажування;

   • полімеризації хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання.

   Факторами ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне ураження людей, сільськогосподарських тварин, зараження місцевості, ґрунту, води, урожаю, продуктів харчування, кормів і по­вітря.

   В Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігаються або використовуються у виробничому процесі понад 283 тис. т сильнодіючих ядучих речовин, у тому числі — 9,8 тис. т хлору, 178,4 тис. т аміаку.

   Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки.

   Перший ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об'єктів;

   Другий ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з них мешкає від 40 до 75 тис. осіб) — 60 об'єктів;

   Третій ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного ураження, в кожному з об'єктів мешкає 40 тис. осіб) — 1134 одиниці;

   Четвертий ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічно­го зараження, кожна не виходить за межі об'єкта) — 540 одиниць.

   У зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів прожи­ває близько 20 млн осіб.

   321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) віднесена до певного ступеня хімічної небезпеки: до першого ступеня віднесено 154 АТО (в зоні можливого хімічного ураження перебуває більше 50 % мешканців), до другого ступеня віднесено 47 АТО (де перебуває від 30 до 50 % населення), до третього ступеня — 108 АТО (від 10 до ЗО % населення).

   Правилами техніки безпеки і контролю суворо регламентуються виробництво, транспортування і зберігання СДЯР. Але аварії, катас­трофи, пожежі й стихійні лиха можуть призводити до руйнування виробничих споруд, складів, місткостей, трубопроводів, технологічних ліній. Тому СДЯР можуть потрапити в навколишнє середовище — на ґрунт, різноманітні об'єкти, в повітря і поширитися на населені пун­кти, що може призвести до масового отруєння людей і сільськогос­подарських тварин. У 1998 р. було 22 аварії з викидом (і загрозою викиду) небезпечних хімічних речовин, через що загинув 1 та по­страждало 26 осіб.

   Потенційно небезпечним є накопичення, зберігання і ліквідація хімічної зброї.

   Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти

   В Україні є понад 1200 великих вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких знаходиться понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Ці об'єкти розташовані в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентро­вані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та ма­шинобудівні підприємства, розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафтогазопромисли і вугільні шахти.

   За певних умов, у процесі виробництва стають небезпечними і легко спалахують деревний, вугільний, борошняний, зерновий, амо­нієвий, торф'яний, льняний та бавовниковий пил.

   Вибухи і пожежі трапляються на об'єктах, які виробляють або збе­рігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском (до 100 атм), а також на газо- і нафтопроводах. Найбільше (у 1999 р.) НС пов'язаних з пожежами (вибухами) було на підприємствах вугледобувної — 42, хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної галузей промисловості — 12, транспорті — 16.

   Причиною загоряння, вибухів, руйнувань і пожеж може бути на­явність у виробничих приміщеннях парів легкозаймистих рідин або газів і джерела запалення. Імовірність вибуху і його небезпечність визначаються такими характеристиками парів, рідин і газів, які бувають у виробничих приміщеннях агропромислового комплексу: межами вибухової концентрації в повітрі парів (у відсотках до об'є­му); щільністю парів і газів відносно щільності повітря, яка прий­мається за одиницю; температурою самоспалахування парів і газів; температурою самозагоряння парів і газів; точкою загоряння парів рідин — нижня межа температури, при якій можливе спалахування від стороннього джерела запалювання.

   Пари деяких рідин і газів можуть загорятися від відкритого вогню, електричної іскри, розжареного предмета, сигарети. Більш небез­печні рідини з низькою точкою загоряння (табл. 1) — тому що їхні пари можуть спалахувати при температурі навколишнього повіт Небезпечні важкі гази, які можуть збиратися до вибухової концентрації в підвалах, погрібах, ярах, долинах; менш небезпечні гази, і мають щільність меншу від щільності повітря, вони швидко: піднімаються і розсіюються у верхніх шарах атмосфери.

   Таблиця 1. Характеристика деяких рідин і газів, що загоряються

   
   
   

   Назва рідин і газів	Межі вибухової концентрації, об'єми, %	Точка загорання парів, °С	Відносна щільність парів і газів (щільність повітря)	Максимум тиску вибуху, кН/м2	Температура спалахування, °С
   Ацетилен	2,5—100	—	0,91	1035	305
   Ацетон	2,6—12,8	-18	2,00	573	535
   Аміак	15,0—28,0	—	0,58	—	630
   Бутан	1,8—9,0	—	1,9—2,01	669	410
   Етиловий спирт	3,3—19,0	13	1,59	684	365
   Етилен	2,7—36,0	—	0,98	821	425
   Водень	4,0—75,0	—	0,07	697	585
   Метан	5,0—15,0	—	0,55	—	538
   Лігроїн	1,3—6,0	-43	3,0—4,0	—	250—400
   Пропан	2,2—10,0	—	1,4—1,56	662	450

   
   

   При складанні планів цивільної оборони і прогнозуванні можли­вої обстановки необхідно звернути увагу на проведення заходів, які зменшують імовірність виникнення спалахування і вибухів легко­займистих рідин і газів, що є на конкретному виробництві. Імовірність спалахування і вибуху зменшують: ефективна вентиляція обладнання приладів, які попереджують виділення парів і газів і збирання вибу­хових концентрацій, вилучення потенційних джерел запалювання (електроприлади та ін.), ізоляція або відокремлення вибухонебезпеч­них приміщень, встановлення пристроїв для придушення вибуху, встановлення полум'ягасних металевих сіток, перфорованих листів ме­талу, сотових структур із гофрованих металевих стрічок і коробів, заповнених галькою або керамічними кільцями, винесення вибухо­небезпечних робіт на відкрите повітря, обладнання вихідних отворів кришками і перегородками, які легко відкидаються або руйнуються, іскроутворююче обладнання (вимикачі, рубильники та ін.) слід вста­новлювати з пристроями, які гасять іскри (занурювання у мастило). Температура зовнішніх поверхонь електроустаткування має бути нижчою температури спалахування вибухонебезпечних парів і газів, апаратура має бути герметичною, щоб не допускати атмосфери, що спалахнула до нагрітих деталей, а також викидання полум'я та іскр у навколишнє середовище.

   Залізницею у цистернах перевозять хлор, кислоти, зріджені гази, нафту, бензин та багато інших отруйних, легкозаймистих і вибухо­вих речовин. Лід час аварій відбуваються розгерметизація місткос­тей, потрапляння у навколишнє середовище небезпечних речовин. Такі аварії небезпечні не тільки для працюючих на цих підприєм­ствах і залізницях, а й для розміщених поблизу підприємств, на­вчальних закладів, установ, населених пунктів, сільськогосподар­ських полів і лісових масивів.

   Дуже часто великі жертви, руйнування і пожежі спричиняються вибухами промислового пилу. Швидкому спалахуванню і великій швидкості горіння сприяє те, що пил, завислий у повітрі, має велику площу поверхні на одиницю маси. Полум'я швидко поширюється, утворюючи попереду себе хвилю тиску гарячих газів, яка руйнує на своєму шляху перепони, піднімає в повітря шари пилу, що лежить, і це призводить до більш сильних, ніж перші, повторних вибухів.

   Спалахування і вибух пилу залежать від розміру і форми части­нок. Зі зменшенням розміру частинок плоскої форми підвищується можливість спалахування.

   Пил вибухає при концентрації в повітрі не нижче певної межі. Для більшості матеріалів межею вибуху є 20—40 г/м³, з максималь­ним тиском вибуху від 7,3 до 450 кПа і температурою спалахуван­ня 400—600 °С, за винятком цирконію, який спалахує при 20 °С, та сірки — при 190 °С.

   Пил, що знаходиться в шарах, спалахує при нижчій температурі, ніж хмара пилу. Чим товщий шар пилу, тим нижча температура його спа­лахування (різниця досягає 200 °С). Спочатку тліюче горіння виникає в шарі пилу, а потім, якщо пил піднімається в повітря, відбувається вибух.

   Спалахування пилу в хмарі сільськогосподарських продуктів відбу­вається при температурі від 480 до 550 °С. Зі збільшенням шару товщини пилу до 1,25 см температура займання знижується на 210— 350 °С (табл. 2).

   Таблиця 2. Температура спалахування хмари і шару пилу

   
   
   

   Вид продукту	Температура спалахування хмари, °С	Температура спалахування шару товщиною 1,25 см, °С
   Борошно пшеничне	480	250
   Соєве борошно	540	190
   Порошкове молоко	490	200
   Сіно мелене	550	220
   Дріжджі	520	260