ЗАСТОСУВАННЯ АНТИБІОТИКІВ У ХІРУРГІЇ

Антибіотики широко застосовують­ся в хірургії для лікування та профі­лактики інфекції. Ефективність їх без­перечна. Призначення антибіотиків хворим з гострою та хронічною інфек­цією в більшості випадків є конче по­трібним заходом. Ефективність їх за­лежить від характеру інфекції та аде­кватності вибору режиму лікування. Загальними правилами антибіотикотерапії є:

1) обгрунтування необхідності в при­значенні антибіотиків;

2) якщо відомий збудник інфекції, треба призначати потрібні антибіоти­ки із найменш токсичних, доступних та дешевих, наприклад з групи пені­цилінів при стрептококовій інфекції;

3) за невизначеності збудника інфекції і тяжкості перебігу останньої спочатку треба застосовувати антибіо­тики широкого спектру дії: аміноглі-козиди (гентаміцин), цефалоспорини (мефоксин, роцефін), напівсинте­тичні пеніциліни (ампіцилін, амоксик-лав), тієнам тощо; якомога швидше визначити збудника інфекції та його чутливість до антибіотиків з подальшою корекцією антибіотикотерапії у разі по­треби;

4) суворе дотримання схеми вве­дення антибіотика (доза, тривалість тощо);

5) зміна антибіотика у разі його неефективності протягом рекомендо­ваного інструкцією строку застосуван­ня на інший;

6) уникати призначення пар анти­біотиків, які взаємоослаблюють дію один одного (наприклад, левоміцетин з тетрациклінами), або діють антаго­ністично (препарати групи пеніцилінів, левоміцетин), або взаємопідсилюють свої токсичні властивості, наприклад два аміноглікозиди (гентаміцин і кана-міцин; мономіцин чи стрептоміцин тощо);

7) з'ясування чутливості організму хворого до антибіотиків, насамперед з групи пеніцилінів, перед їх призначен­ням (анамнестичні дані та дермальні тести на переносність — інтрадермаль-не введення 0,1 мл розчину або за на­явності алергічної реакції в анамнезі нанести краплину на шкіру після ска­рифікації чи навіть без останньої);

8) уникати місцевого застосування антибіотиків системного призначення;

9) не застосовувати антибіотики з метою лікування абсцесів, за винят­ком легеневих, до хірургічного роз­тину їх;

10) не застосовувати антибіотики з метою профілактики інфекції при чистих операціях на поверхні тіла (за­шивання грижі, струмектомія, маст-ектомія та ін.);

11) профілактично вводити анти­біотики головним чином при опера­ціях на травному каналі, переважно на кишечнику, з відкриттям його по­рожнини, при операціях на серці та легенях, при трансплантації органів та ксенопротезуванні судин (за 1— 2 год перед операцією з умовою до­сягнення піку їх концентрації в пері­од виконання оперативного втручан­ня на органі);

12) застосовувати антибіотики в комбінації з іншими протимікробни­ми препаратами (сульфаніламіди, хіноквінолони та ін.);

13) залежно від характеру інфекції, її локалізації та перебігу вибирати найдоцільніші шляхи парентерального вве­дення антибіотиків (внутрішньом'язо-вий, внутрішньовенний, внутрішньо-артеріальний, ендолімфатичний, ен-долюм бальний). Ендолімфатичний шлях введення антибіотиків при дея­ких формах інфекції, наприклад при перитоніті, вважається багатьма авто­рами навіть ефективнішим від внутрі-шньосудинного завдяки тривалому перебуванню їх в організмі.

Дотримання викладених вище пра­вил дозволить уникнути можливих негативних впливів антибіотиків, які справляють багато з них, особливо у разі недостатнього контролю за їх за­стосуванням.

Треба пам'ятати, що майже всі антибіотики пригнічують імунітет. Напруженість останнього вища у тих людей, які не користувались антибіо­тиками. Цим, мабуть, пояснюється частіше реципування інфекції у лю­дей, що лікувались антибіотиками. Тому призначення антибіотиків по­винно бути добре аргументованим. Але у антибіотиків є чимало й інших побічних впливів. Це насамперед алергічні реакції на них, особливо на препарати з групи пеніцилінів. Алергічні реакції варіюють від нерізко виражених, що обмежуються виси­панням на шкірі та слизових оболон­ках, набряком їх, диспепсичними проявами тощо, до дуже тяжких і навіть смертельних (анафілактичний шок). З огляду на це у хворого перед призначенням йому антибіотиків по­трібно зібрати відомості про пере­носність ним ліків взагалі і антибіо­тиків, зокрема, особливо з групи пе­ніцилінів. Крім того, у хворих, що мають підвищену чутливість, треба провести пробу на пеніцилін (інтра-дермальну, ін'єкційну чи поверхне­во-шкірну).

Антибіотики токсично впливають також на певні органи та системи. Наприклад, препарати з групи пені­цилінів токсично діють на нервову систему, зокрема головний та спин­ний мозок. Тому ендолюмбальне вве­дення їх допустимо лише в дуже очи­щеній формі та в значному розчиненні і за абсолютних показань.

Аміноглікозиди (гентаміцин, нео-міцин, канаміцин) мають ототоксич-ну дію, тобто спричинюють неврит слухового нерва (при цьому слух не відновлюється), а також впливають на печінку й нирки.

Тетрацикліни спричинюють ура­ження слизової оболонки травного каналу, алергію та фотосенсибілі­зацію.

Левоміцетин (хлорамфенікол) та синтоміцин, ристоміцин токсично впливають на кров, гемопоез, зумов­люючи іноді ретикуло-, гранулоцито-пенію, анемію, та на слизові оболон­ки і шкіру (висипка, диспепсичні яви­ща тощо).

Макроліди (еритроміцин, олеандо­міцин, олететрин) гепатотоксичні.

Окрім перелічених прямих впливів, антибіотики спричинюють у разі їх тривалого застосування також ряд опосередованих негативних наслідків. Серед них найнебезпечніша так звана суперінфекція, під якою розуміють розвиток в організмі на тлі дисбакте­ріозу кандидозу, насамперед Candida albicans (як локального, так і у виг­ляді кандидозного сепсису). Локаль­на інфекція спостерігається переваж­но в порожнині ротоглотки в формі глоситу, стоматофарингіту та вульво-вагініту.

Для запобігання цим ускладненням потрібно не тільки дотримувати реко­мендованих для кожного з антибіотиків схем застосування, але й поєднувати антибіотики з вітамінами, фермента­ми, гормонами (невеликі дози корти­костероїдів, при септичному шоку — великі), а також поряд з антибіотика­ми, активними щодо гнійної інфекції, призначати також антибіотики проти­грибкової дії (ністатин, леворин, диф-лукан, пімофуцин та ін.).