Лекція. Фармокотерапія, сумісність лікарських середників.

Фармакотерапія (від грецької farmakon – ліки, logos – вчення) наука, що вивчає дію лікарських речовин на живий організм для застосування їх з метою попередження та лікування хвороб людини і тварин.

За допомогою лікарських засобів можна цілеспрямовано змінювати фізіологічні та біохімічні процеси, посилювати чи послаблювати функції конкретних органів і систем, активізувати захисні механізми та опірність організму до шкідливої дії патогенних чинників і завдяки цьому попереджувати виникнення хвороби або ліквідувати патологічні процеси.

Застосування фармакологічних препаратів з точно відомим механізмом дії діє змогу пізнавати таємниці життєдіяльності живого організму, причини та шляхи розвитку патологічних процесів, основні ланки патогенезу захворювань та механізму саногенезу (одужання).

Фармакологія тісно пов’язана з багатьма біологічними та медичними науками (біологією, біохімією, панетикою, фізіологією, патофізіологією, мікробіологією, гігієною) та різними галузями клінічної медицини (терапією, хірургією, педіатрією, невропатологією, психіатрією та ін).

Знання фармокалогії грунтуються на даних експериментальної фармакології, експериментальної терапії, токсикології та клінічної фармакології.

Звичайні (прості) лікарські препарати виготовляють з сировини чи лікарської речовини нескладним перетворенням: розтиранням, різанням, товчінням, змішуванням з індиферентними речовинами, розчиненням у розчинниках.

Якщо з лікарської сировини виготовляють препарати за допомогою складної обробки (настоювання, відварювання, екстракція та ін.) то їх називають складними лікарськими препаратами. До галенових препаратів належать екстракти, настойки, відвари, настої, ароматичні води. Сучасний рівень технології, переробки лікарських речовин на підприємствах хіміко-фармацевтичної промисловості дає змогу виготовляти голенові препарати, що максимально вивільнені від баластних речовин, а тому придатні для парентерального введення (наприклад, омнопон, адонізид).

В залежності від консистенції лікарські форми поділяють на тверді (таблетки, драже, порошки, капсули, присипки), рідкі (відвари, настойки, розчини, для зовнішнього, внутрішнього і парентерального введення, мікстури, слизи, сиропи, екстракти, емульсії, медичні води), м’які (мазі, пасти, пластирі, кульки, свічки, палички).

Лікарські речовини можна вводити в організм двома шляхами: ентерально і парентерально.

Ентеральний шлях введення тобто через травний канал, є найбільш простим.

При ентеральному введенні фармакологічній дії передують процеси абсордції. Через епітеліальні клітини слизової оболонки травного каналу з надходженням їх у кров і наступним розподілом в організму.

Введення сублінгвально (під язик) із слизової оболонки порожнини рота добре всмоктуються такі лікарські речовини, як перегнін, метилтестостерон, валідол, нітрогліцерин. Лікарські речовини, які всмоктуються слизовою оболонкою порожнин рота, потрапляють в кровообіг, обминаючи шлунок, печінку, кишки. При введенні лікарських речовин під язик крім резорбційної (всмоктування) дії виникають рефлекторні реакції. Так, гіркота подразнюють смакові рецептори завдяки чому рефлекторно збільшується секреція залоз травного апарату.

При введенні перорально (через рот) вони потрапляють у шлунок, де можуть подразнювати рецептори слизової оболонки і спричинювати рефлекторні реакції. У шлунку частково всмоктуються тільки деякі препарати: спиртові розчини, вуглекислота, більшість лікарських речовин, які вводяться через рот (per os) всмоктуються у тонких кишках (алкалоїд, глікозиди, солі органічних кислот, вітаміни, гормони).

Лікарські речовини прийняті через рот, виявляють свою дію через 35-40 хв., а інколи через 2-3 год.

В окремих випадках лікарські препарати у шлунок і дванадцятипалу кишку вводять за допомогою зонда. При спазмах і непрохідності стравоходу, при захворюваннях шлунка й кишок, а також хворим у непритомному стані, лікарські засоби вводять ректально, тобто через пряму кишку (per rectum). З прямої кишки вони потрапляють у нижню порожнисту вену і в загальний кровообіг минаючи печінку. У зв’язку з цим препарати, введені ректально, майже не зазнають хімічних перетворень. У печінці їхні дія виявляється швидко, вже через 7-10 хв.

Ентеральний шлях введення не забезпечує швидкого і повного всмоктування лікарських речовин. Для швидкої дії лікарських речовин і створення постійної концентрації їх в організм вводять парентерально, тобто минаючи травний канал. Парентерально треба вводити тільки стерильні розчини.

Із парентеральних шляхів введення найбільш поширеним є введення лікарських засобів під шкіру, внутрішньом'язево і внутрішньовенно.

Лікарські речовини у водних розчинах вводять внутрішньовенно в тих випадках, коли потрібно якнайшвидше досягти лікувального ефекту. Цей спосіб використовується для подання негайної допомоги, а також вливання гіпертонічних розчинів глюкози, натрію хлориду, кровозамінників, які при підшкірному та внутрішньом'язевому введенні спричиняють подразнення, запалення, а то й некроз тканин.

Ускладнені лікарські форми включають дві або більше лікарських речовин, фармакологічний ефект яких зумовлюється їхньою комбінованою дією. Якщо лікарські речовини комбінованого препарату доповнюють або діють в даному напрямі, посилюючи один одного, тоді їх називають синергістами (syh- разом, egro – працюю), а таке явище – синергізмом.

При комбінованому введенні лікарських речовин-синергістів фармакологічний ефект може виявитися у двох випадках: 1) комбінований ефект є ніби результатом звичайного складання дії окремих препаратів; 2) дія однієї лікарської речовини посилюється другою, ніби в геометричній прогресії, тобто загальний фармакологічний ефект буває набагато більший від простої суми ефектів окремо взятих речовин. Цей вид синергізму називають потенціюванням.

Синергізм є прямим, якщо фармакологічні речовини, що входять до складу комбінованого препарату діють на одні і ті, самі елементи тканин (наприклад, м’язові волокна, нервові закінчення, тобто мають одну точку прикладання).

Непрямим синергізмом називають таке явище, коли препарати діють на різні тканини чи клітини, але спричиняють однаковий ефект. Наприклад, адреналін розширює зіниці завдяки скороченню м'яза-розширювача зіниці, атропін – завдяки розслабленню м'яза-звужувача зіниці.

Комбінована дія лікарських речовин-синергістів має ті переваги, що за допомогою малих доз препаратів досягають значного фармакологічного ефекту, уникаючи побічних явищ. Тому такі поєднання широко застосовуються в лікувальній практиці.

Якщо дія лікарських речовин спрямована в протилежному напрямі, то це явище називають антагонізмом (anti – проти, agon – боротьба). Антагонізм буває фізико-хімічний і функціональний (фізіологічний). При фізико-хімічному антагонізмі відбувається хімічна взаємодія з утворенням інших сполук, або адсорбція лікарських речовин на поверхні другої речовини. Такі речовини-антагоністи називаються антидотами (anti – проти, dotos – даний). Прикладом взаємодії антидотів може бути осадження алкалоїдів дубильною кислотою, адсорбція їх активованим вугіллям, нейтралізація кислот лугами.

В основі фізіологічного (функціонального) антагонізму лежить або протилежна дія речовин на одні ті самі елементи тканин (органів), фізіологічні системи, (прямий антагонізм) або ж однаковий вплив (стимуляція, пригнічення) на функціонально протилежні елементи тканин (органів) та фізіологічні системи (непрямий ентагонізм).

Так, ефір, алкоголь пригнічують центральну нервову систему, а стрихнін, кофеїн, коразол збуджують її. Це приклад прямого антагонізму. Приклад непрямого антагонізму: пілокарпін звужує бронхи завдяки збудженню холінорецепторів, адреналін розширює їх, збуджуючи алренорецептори.

Антогонізм може бути двобічний і однобічний. Прикладом двобічного антогонізму є дія атропіну і морфіну: морфін пригнічує центральну нервову систему, і, зокрема, центр дихання атропін же збуджує центральну нервову систему і дихання. При однобічному антагонізмі сильніше виявляється дія однієї речовини найчастіше тієї, яка має пригнічуючи або паралізуючи дію. Так, пілокарлін на фоні атропіну своєї дії не виявляє, атропін же на фоні пілокарпіну завжди дає терапевтичний ефект.

Явище антагонізму використовується при отруєннях, наприклад, при отруєнні морфіном вводять атропін, а при отруєнні атропіном застосовують морфін.