ЖІНОЧА СТАТЕВА СИСТЕМА (SYSTEMA GENITALE FEMININUM)

Внутрішні жіночі статеві органи

До внутрішніх жіночих статевих органів (organa genitalia feminina interna) належать яєчники, матка, маткові труби, над'яєчники, піхва.

Яєчник (ovarium) — парна жіноча статева залоза, яка за формою і роз­мірами нагадує мигдалевий горіх (довжи­на — 2,5 см, ширина — 1,5 см, товщина — 1 см). Яєчник має матковий і трубний кінці, присередню, бічну поверхні і два краї: вільний, обернений до черевної порожни­ни, та брижовий, яким орган за допомогою брижі яєчника фіксується до пристінкової очеревини. Яєчник зв'язаний з маткою щільним тяжем, що складається переваж­но з гладкої м'язової тканини, — власною зв'язкою яєчника (lig. ovarii proprium).

Яєчник складається з кіркової та моз­кової речовини — кори (cortex ovarii) і мозку (medulla ovarii) яєчника. У стромі кори закладено різного ступеня розвитку фолікули, що містять жіночі статеві кліти­ни — яйцеклітини. Спочатку це вузли­кові скупчення недиференційованих клі­тин, розташовані ближче до брижового краю, що називаються первинними фолі­кулами яєчника. У міру дозрівання фолікули поступово підходять до поверхні — вторинні фолі­кули, всередині їх утворюється пухирець, наповнений рідиною — третинні (пухирчасті) фоліку­ли яєчника. Третинний фолікул ви­ступає над поверхнею яєчника, лопається, і яйцеклітина виходить у порожнину оче­ревини.

У тих випадках, коли не настає вагіт­ність, на місці фолікула, що лопнув і спо­рожнився, формується циклічне (менструальне) жовте тіло, а потім внаслідок рубцювання – білувате тіло. Пр зачатті утворюється жовте тіло вагітності, що відіграє важливу внутрішньосекреторну роль під час ембріогенезу.

Топографічна анатомія. Яєчник розташований у порожнині малогo таза. Він межує згори із зовнішніми клубовими судинами та великим попере­ковим м'язом, знизу — з матковою арте­рією, спереду — з широкою зв'язкою мат­ки, ззаду — з внутрішньою клубовою ар­терією та сечоводом.

Кровопостачання: яєчникові артерії, що відходять від черевної части­ни аорти, і вени, з яких права впадає в нижню порожнисту вену, а ліва найчасті­ше вливається в ліву ниркову вену. Крім того, яєчник отримує кров від гілок маткової артерії.

Лімфатичні судини несуть лімфу до поперекових та внутрішніх клу­бових лімфатичних вузлів.

Іннервація: гілки черевного, нир­кового, аортального та нижнього підчеревного нервових сплетень.

Матка (uterus) — не­парний порожнистий м'язовий оріан гру­шоподібної форми, розташований у порож­нині малого таза між сечовим міхуром спереду і прямою кишкою ззаду. Довжи­на матки близько 8 см. У матці розрізня­ють масивне дно, спрямо­ване догори і вперед, трохи сплюснуте спе­реду назад тіло і шийку, яка утворює з тілом тупий кут, відкритий вперед, і спускається до порожнини піхви (піхвова частина шийки матки). Матка має дві поверхні (міхурову й кишкову), які відділені одна від одної правим і лівим краями. Кут між дном і краєм називається рогом, який сполучається з матковою трубою.

Порожнина матки на лобовому розрізі має вигляд трикутника, верхівка якого обернена донизу і продов­жуєnься в канал шийки матки. Починається канал у зву­женій частині магки, яка називається пе­решийком, де розрізняють два внутрішніх вічка матки (анатомічне й гістологічне). У порожнині матки є три отвори, два з яких ведуть у мат­кові труби, та один (нижній) вічко матки, що відкривається в піхву.

Стінка матки складається з сероз­ної з підсерозним прошарком, м'язової і слизової оболонок.

Серозна оболонка, або периметрій, переходить з се­чового міхура на передню стінку матки, починаючи з середини її шийки і утворю­ючи при цьому міхурово-маткову загли­бину. Потім, щільно зростаючись із мязовою оболонкою, вона вкриває дно, кишкову поверхню тіла та шийку матки й невеликий відрізок задньої стінки піхви. Звідси вона перехо­дить на пряму кишку, утворюючи глибо­ку прямокишково-маткову заглибину. Вкривши міхурову і кишкову поверхні матки, маткові труби, круглу зв'язку мат­ки, очеревина утворює дуплікатуру, яка переходить у пристінкову очеревину малого таза й розділяє його порожнину на передню і задню частини. Ця дуплікатура дістала назву широкої звязки матки, на задньому листку якої міститься яєчник її частина на рівні яєч­ника називається брижою яєчника, маткової труби — брижою маткової труби, матки — брижою матки її нижня частина називається кардинальною зв'язкою, або поперечною звязкою шийки матки. На рівні нижньої третини матки листки широкої зв'язки розходяться. Між ними залягає жирова тканина, що нази­вається приматковою клітковиною, або параметрієм.

М’язова оболонка матки, або міометрій, тов­ста (у невагітної статевозрілої жінки до 2 см) , щільна і складається з трьох шарів міоцитів, які переплітаються між собою: зовнішнього переважно поздовжнього, се­реднього колового і дуже слабкого внут­рішнього поздовжнього.

Крім широкої зв'язки матку фіксують ще три парні зв'язки, які містять міоцити та сполучнотканинні волокна, а саме: власна звя'зка яєчника, кругла зв'язка матки та прямокишково-матковий м'яз.

Кругла зв'язка матки починається від верхнього відділу краю матки, проходить між листками широкої зв'язки матки до глибокого пахвинного кільця, проникає до пахвинного каналу і, вийшовши через поверхневе пахвинне кільце, фіксується в клітковині лобкового підвищення.

Топографічна анатомія. У порожнині малого таза матка займає майже центральне положення, і в нормі дно матки не виходить за межі отвору малого таза. Звичайно матка дещо нахилєна вперед, з віком нахил збільшується ерез утворення перегину між тілом і шийкою матки (кут перегину становить 70-100°). Матка дуже рухома, її положення алежить від положення тіла, наповнення сусідніх органів (прямої кишки, сечового мixypa) тощо. Висота розташування матки значною мірою залежить від стану її в'язкового апарату і м'язів тазового дна.

Бічні відділи матки межують з приматковою клітковиною, де з обох боків проходить маткова артерія, перетинаючи сечовід, і велике венозне сплетення.

Маткова труба парна; розташована в товщі цирокої зв'язки матки, відходячи від її югу. Частину широкої зв'язки матки між штковою трубою та лінією фіксації брижі яєчника називають брижею маткової трубки. Ширина її неоднакова нa всьому протязі, довжина 10-12 см.

Стінка піхви складається із слизової оболонки, вкритої багатошаровим плос­ким епітелієм, м'язової (два,шари гладких міоцитів — внутрішній коловий і зовнішній поздовжній) і зовнішньої адвентиційної. Розрізняють дві стінки піхви: передню, що прилягає до сечового міхура і сечівника, та задню, що межує з прямою кишкою. Слизова оболонка нижніх двох третин обох стінок товста, нерухома, має поперечні піхвові складки. Згори піхва обмежена піхвовою частиною шийки матки, яка, заходячи в просвіт піхви, утворює передню, задню і бічні частини склепіння. Знизу піхва за­кінчується отвором, що відкривається у присінок піхви.

Кровопостачання матки, матко­вих труб і піхви здійснюється від матко­вої, яєчникової та внутрішньої соромітної артерій. Венозна кров відходить однойменними венами.

Лімфовідтік від маткових труб і дна матки відбувається по ходу яєчникових судин до поперекових лімфатичних вузлів, від тіла і шийки матки — до нижніх підчеревних і внутрішніх клубових, від піхви (а іноді від шийки матки) — до кри­жових і глибоких пахвинних вузлів.

Іннервація матки, маткових труб і піхви: гілки нижнього підчеревного спле­тення.

Зовнішні жіночі статеві органи

До зовнішніх жіночих статевих органів нале­жать: жіноча соромітна ділянка, клітор і жіночий сечівник.

До жіночої соромітної ділянки, або вульви належить лобкове підвищення, великі й малі соромітні губи, присінок піхви з його залозами, і дівоча перетинка.

Лобкове підвищення утво­рене горбками лобкових кісток з добре розвинутою підшкірною клітковиною. Шкіра лобкового підвищення вкрита волоссям, яке з'являється у період статевого дозрівання.

Великі соромітні губи — парні масивні поздовжні шкірні валки, що обмежують з боків соро­мітну щілину. Спереду і ззаду вони з'єднуються передньою й зад­ньою спайками губ. Поверхню великих соромітних губ ділять на зовнішню шкірну, вкриту волоссям, і внутрішню, на якій во­лосся немає і яка містить велику кількість слизових залоз.

Малі соромітні губи – це дві тонкі шкірні складки, які лежать присередньо від великих статевих губ і паралельно до них, обмежуючи присінок піхви. При зімк­неній соромітній щілині малі губи можуть дещо виступати між великими. У товщі малої соромітної губи ближче до її осно­ви розташована цибулина присінка, гомологічна губчастому тілу ста­тевого члена.

У присінку піхви відкриваються: зов­нішнє вічко сечівника (позаду клітора); парні отвори проток великих присінкових залоз і численних малих, що виробляють слизовий секрет; отвір піхви. У жі­нок, які не жили статевим життям, біля заднього і частково бічних країв отвору піхви є тонка дуплікатура слизової обо­лонки — дівоча перетинка.

Клітор — рудиментарний гомолог печеристих тіл статевого члена. Розташований між перед­ньою спайкою соромітних губ та зовнішнім вічком сечівника. Він складається з го­ловки з передньою шкі­рочкою, печеристих тіл тіл 1,5 — 2,5 см завдовжки та ніжок, що прикріплюються до лобкових кісток.

Жіночий сечівник починається від сечового міхура внутішім вічком сечівеника. На відміну від чоловічого жіночий сечівник короткий (3 — 4 см), прямий і ши­рокий, завдяки поздовжнім складкам сли­зової оболонки може бути розтягнутим до 4 см і більше.

Стінка його складається із слизової оболонки з підслизовим прошарком, бага­тим на слизові залози, мязової оболонки, що складається з гладкої м'язової ткани­ни, та незначної адвентиції.