Значення державного боргу в державному бюджеті

Зміст
1. Державний бюджет  
2. Державний борг  
Висновок
Список літератури 12

1.     Державний бюджет
Сьогодні основним інструментом, за допомо­гою якого держава впливає на економіку, є бю­джет, бюджетна і податкова системи. Бюджет може сприяти як стабілізації, так і дестабілізації економіки. Бюджет та податкова система, як свідчить практика останніх десяти років, були одними із чинників, які дестабілізували соціаль­но-економічну ситуацію в Україні, і, по суті, галь­мували реальну ринкову трансформацію економіки. [6, с.187]
Державний бюджет — це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використо­вується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією. Державний бюд­жет України складається з республіканського бюджету Автономної Респуб­ліки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу та ви­значення засад державного регулювання економічного й соці­ального розвитку України.
 Вищим спеціальним органом фінансового контролю над використанням бюджетних коштів є Лічильна палата, яка в Україні підзвітна Верховній Раді. Вона здійснює експертизу бюджету, контролює його виконання. Важлива роль в системі фінансового контролю належить Казначейству. Організаційно Казначейство - це єдина централізована система, яка включає в себе Головне управління і територіальні органи.
У Законі "Про внесення змін до Закону України про Державний бюджет Ук­раїни на 2005 рік" передбачено обсяг доходів 106,1 млрд. грн. і видатків 114,1 млрд. грн., тоді як у бюджеті, затвердженому 24 грудня 2004 року, доходи й видатки становили відповідно 89,1 млрд. грн. і 97,7 млрд. грн. при дефіциті бюд­жету 8,6 млрд. грн. У державному бюджеті на 2005 рік, в результаті внесених змін, дефіцит становить 6,8%. [10, с.25]
Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надхо­дження і дефіцити за певний період. Структурний бюджет відображає, якими мають бути видатки, доходи і дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначається дією дискреційних програм, що запроваджені законодавчо). Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, доходів і дефіциту, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного об­сягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (ви­значається дією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структур­ним бюджетами. [2, с.188]
Держбюджет як фінансовий план може харак­теризуватися трьома станами:
1) збалансований бюджет – видатки бюд­жету дорівнюють доходам;
2) дефіцитний бюджет – видатки перевищу­ють постійні доходи бюджету, тобто податки і податкові надходження;
3) профіцитний бюджет – доходине перевищують нормативні видатки бюджету. Профіцит бюджету затверджується виключно з метою по­гашення основної суми боргу. [1, с.61]
Причини дефіциту Державного бюджету в Україні
– надмірний розмір державного сектору;
– домінуюча політика державного патерналізму;
– неефективна структура народного господар­ства;
– непослідовність реформ фінансової системи;
– падіння доходів в умовах кризового стану економіки;
– зменшення приросту національного доходу;
– надмірно збільшена видаткова частина бюд­жету за рахунок дотацій, які надає держава пев­нимгалузям(енергетика,вугільнапромисловість та інші);
– непослідовна фінансова політика;
– інфляція;
–           зростання внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.
Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, нази­вають рівнем дефіцитності бюджету. Якщо такий рівень становить 1—2%, ситуація є терпимою, якщо більший, то підриваються підва­лини стабільності економіки.
Види бюджетного дефіциту:
1. За формою прояву бюджетний дефіцит поді­ляється на:
а) відкритий – це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відпо­віднийрік;
 б) прихований бюджетний дефіцит виникає в ре­зультаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюд­жетного дефіциту. [1, с.63]
Прихований дефіцит бюджету містить у собі такі складові:
– фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості в дер­жавному секторі і виплати ними заробітної плати за ставками, вищими від рин­кових, за рахунок банківських позик; [13, с.21]
– накопичення в комерційних банках, що відокремились на початкових ста­діях економічних реформ від Центрального банку країни; [13, с.21]
– окремі операції, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Центральним банком збитків від заходів щодо стабілізації обміну курсу валюти, безвідсоткових і пільгових кредитів урядові, рефінансування Центральним бан­ком сільськогосподарських, промислових і житлових програм уряду за пільгови­ми ставками. [13, с.21]
в) квазіфіскальний. [13, с.24]
2. За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває :
 а) вимушений є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимуше­ного бюджетного дефіциту є циклічний бюджет ний дефіцит. Циклічний дефіцит бюджету є результатом цик­лічного падіння виробництва (скорочення націо­нального доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочують­ся податкові надходження через зменшення ста­вок оподаткування при прогресивній системі опо­даткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення);
б) свідомий виникає внаслі­док дискреційної фіскальної політики, яка перед­бачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету. Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямова­нознижуєставкиоподаткуванняізбільшує державні витрати. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надли­шок. [1, с.63-64]
3. За напрямом державного фінансування роз­різняють:
а) активний характеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП;
б) пасивний характеризує­ться спрямуванням коштів на покриття поточ­них видатків (соціальні трансферти, виплата зар­плати у бюджетній сфері та інші). [1, с.64]
4. За терміном дії:
а) тимчасовий – викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами;
б) стійкий – існує в довгостроковому періоді. [13, с.21]
5. За зв’язком із державним бюджетом:
а) первинний – це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг;
б) операційний — це дефіцит державного бюджету з вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу. [13, с.23]
Існує три джерела дефіцитного фінансування:
1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позич­ки, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.
2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.
3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національ­ний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зрос­танням товарної маси, і за допомогою певного кредит­ного механізму фінансує уряд. [12, с.187]
Грошово-кредитна емісія може застосовувати­ся лише за умов жорсткого контролю за викори­станням грошей. Вона виправдана в разі спряму­вання коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Вико­ристання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призводить до прискорення інфляції. [1, с.64]
У статті 15 Бюджетного кодексу України джерела фінансування дефіциту бюджету визначені таким чином:
Ст. 15-1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запо­зичення. [1, с.64]
Ст. 15-2. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточ­них видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. [1, с.65]
Головні проблеми сучасного бюджетного процесу в Україні:
– об’єктивне бюджетне планування, яке б забезпечило реальні надходження до бюджету;
– складання та виконання цільових бюджетних програм;
– підвищення ефективності та прозорості використання бюджетних коштів;
– забезпечення дійового бюджетного контролю на кожній стадії бюджетного процесу. [15, с.25]

2.     Державний борг
Державний борг називається на­громаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіцитів. Державний борг – це сума заборгованості держави перед кредиторами. [2, с.194]
Визначення рівня державного боргу країни є його порівняння з боргом, нагромадженим іншими країнами. Отож державний борг як відсоток ВВП дорівнює у Бельгії 125%, у Гре­ції — 103%, у США — 65%, в Україні — 39%, а в Норвегії — 34%.[8, с.418]
За даними виступу міністра фінансів України минулого року державний борг України скоротився на 7 млрд. грн., за 2 місяці цього року скорочено на 500 млн. грн..
Головними причинами створення і збільшення держав­ного боргу є:
– хронічний дефіцит Державного бюджету;
– перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
– дискреційна фіскальна політика направлена на змен­шення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;
– розширення економічної функції держави;
– дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної кризи);
– залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабі­льності національної валюти;
– вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);
– мілітаризація, ведення війн та інші. [2, с.195]
Державний борг складається з:
– заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках – внутрішній державний борг;
– фінансових зобов'язань країни по відношенню до інозем­них кредиторів на певну дату – зовнішній державний борг. [2, с.195]
Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві частини:
Монетизований борг, який складається з боргів опо­середкованих кредитними стосунками держави з банками. [2, с.195]
Немопетизовапий борг, який складається:
а) з невиконаних державою фінансових зобов'язань, перед­бачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітній платі та інших видах соціальних виплат);
б) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг державними установами та інші). [2, с.195]
Зовнішній борг складається із зобов'язань держави перед не­резидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. [2, с.195]
Темпи зростання зовнішнього боргу залежать від: а) частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наяв­ного боргу; б) процентної ставки (підвищення ставки процента, потре­бує збільшення зовнішніх позик). [2, с.195]
Наслідки бюджетного дефіциту:
У короткостроковому періоді витіснення виникає, коли ефек­тивність фіскальної політики внаслідок реакції ринку грошей зменшується. Збільшення структурного дефіциту через зниження податків чи збільшення урядових видатків може призвести до підвищення процентних ставок і відповідно до зменшення інвес­тицій. Тому ВНП, можливо, і не зростає, а більший структурний дефіцит витіснить інвестиції із сфери виробництва. [2, с.196]
Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання. Зрос­тання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбут­ньому поколінню, отже воно матиме нижчий рівень доходу. [2, с.196]
Економічні наслідки державного боргу: 1) скорочення споживання населенням країни; 2) витіснення приватного капіталу, що обмежує подальше зростання економіки; 3) збільшення податків для обслуговування державного бор­гу виступає антистимулом економічної активності; 4) перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій. [2, с.196]
Управління державним боргом – це сукупність заходів держави, пов'язаних з вивченням кон'юнктури на ринку позич­кових капіталів, випуском нових позик, з виплатою процентів по займам, проведенням конверсій (зміни умов доходності) та консолідацій (зміни строків) займів, визначенням ставок про­центів по державному кредиту, а також погашенням раніше ви­пущених позик, строк дії яких скінчився. [2, с.197]
Рефінансування державного боргу – випуск нових по­зик для того, щоб розрахуватися з власниками облігацій старої позики. [2, с.197]

Висновок
·        Фіскальна політика – це цілеспрямоване регулювання державних видатків та податкових надходжень для за­безпечення макроекономічної стабільності й економічного зростання. Уряд використовує стимулювальну фіс­кальну політику для подолання спаду і для збільшення реального обсягу виробництва. Вона передбачає збіль­шення державних видатків, зниження податків або певне поєднання обох заходів. Стримувальну фіскальну по­літику, яка передбачає зменшення державних видатків, збільшення податків або поєднання обох заходів, уряд використовує для боротьби з інфляцією попиту.
·        Фіскальна політика пов'язана з формуванням державно­го бюджету; податки і державні видатки – це основ­ні знаряддя фіскальної політики. Податки поділяють на прямі й непрямі. Прямі податки стягуються безпосеред­ньо з індивідів та фірм, а непрямі накладаються на това­ри і послуги. До податкової системи кожної країни нале­жать: суб'єкти оподаткування (ті, хто сплачує податки); об'єкти оподаткування (прибуток підприємств, заробіт­на плата, вартість майна, кількість землі тощо); одиниця оподаткування (одиниця виміру об'єкта оподаткування); податкова ставка (величина податку на одиницю оподат­кування).
·        Державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави, яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу закону.
·        Основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє доходам та витратам бюджету, двох основних частин економічного процесу.
·        Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова система.
·        Податки – обов’язкові платежі, стягуванні державою з фізичних та юридичних осіб.
·        Державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу.
·        Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель товарів за підвищеними цінами, тощо.
·        Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики – випуску державних боргових зобов’язань. Інший шлях покриття дефіцитного бюджету – емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.
·        Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту: конверсія, перехід від фінансування до кредитування, ліквідація дотацій стрибковим підприємствам, зниження витрат на управління державою, зміна системи оподаткування, підвищення ролі місцевих бюджетів.
·        Державний борг — це загальна сума нагромадженої за­боргованості уряду власникам державних цінних папе­рів, яка дорівнює сумі дефіцитів за вирахуванням надли­шків бюджету. Для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборго­ваності – державний борг, виміряний як відсоток ВВП або як відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Упродовж повоєнного періоду державний борг у бага­тьох країнах світу зростав, що спричинялося зниженням податків без відповідного зниження державних видатків, циклічними спадами тощо.
·        Проблеми, які пов’язані із державним боргом:
-         виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;
-         виплати проценту по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;
-         виплати проценту або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;
-         запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.
·        При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називають державним боргом.

Список використаної літератури
1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний почібник. – Київ, 2002. – 240с.
2. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – Київ: Атака, 2002. – 368 с.
3. Василевська Г.В. «Податкова політика у регулюванні економічного зростання». «Фінанси України ». – 2003, № 2. – 39-43 с.
4. Іголкін І. В. «Податкова реформа як об’єктивна необхідність зміцнення дохідної частини державного бюджету». «Фінанси України ». – 2005, № 8. – 19-24 с.
5. Кемпбелл Р. М., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и політика. В 2Т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республіка, 1992. – 400 с.
6. Михасюк І., Мельниу А. «Державне регулювання економіки». – Київ, 2000. – 570 с.
7. Отрошко О. В. «Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки». «Фінанси України ». – 2005, № 6. – 69-75 с.