ПЛАН

Вступ

Розділ I. Поняття тілесних ушкоджень та їх класифікація

1.1. Тяжке тілесне ушкодження.

1.2. Тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості.

1.3. Легке тілесне ушкодження.

1.4. Поняття побоїв та мордування.

Розділ II. Відповідальність за заподіяння умисних ушкоджень, побоїв та мордування.

2.1. Умисне заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, побоїв та мордувань.

2.2. Відмінність тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства з необережності.

2.3. Відмінність тяжкого тілесного ушкодження від замаху на вбивство.

Розділ III. Обставини, що пом’якшують відповідальність.

3.1. Заподіяння тяжкого або середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання.

3.2. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони.

3.3. Заподіяння тілесних ушкоджень з необережності.

Висновок

Список літератури

ВСТУП

Конституція України проголосила життя, здоров’я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу – кримінальну - відповідальність за неправомірне посягання на такі цінності. В цій роботі я розглядаю відповідальність за злочини, що посягають на життя і здоров’я особи, склади которих передбачено в главі 3 кримінального кодексу України. Злочинами проти здоров’я називають суспільно-небезпечні навмисні чи необережні діяння у формі дій або бездіяльності, спрямовані на завдання шкоди іншій особі. Кримінально-правова охорона життя і здоров’я має універсальних характер, вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого. Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров’я як юнака, так і безнадійно хворого, героя і завзятого злочинця.

Чи актуальна ця тема в сучасних умовах життя? Так, адже тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості завдаються споконвіку, за різних умов і обставин. У нашому житті вони неодмінно присутні в побуті, неодмінно супроводжують різноманітні злочини і правопорушення, завдаються умисно чи з необережності. Головне покликання нашого кримінального закону – виправдати правомірне заподіяння ушкоджень і покарати злочинця згідно нашого почуття справедливості.

Сучасна криміногенна ситуація і низький культурний рівень життя обумовлює поширеність такого суспільно-небезпечного діяння. І тому детальне вивчення цієї теми є необхідною і корисною діяльністю будь-якого правоохоронця.

ПОНЯТТЯ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Тілесним ушкодженням з медичної точки зору вважається порушення анатомічної будови тканини або фізіологічної функції організму, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних. В медицині ушкодження (травми) класифікують в залежності від:

1. наслідків (смертельні і несмертельні);

2. морфологічних і фізіологічних ознак дії на організм (анатомічні – крововиливи, садна, рани, переломи та тріщини, вивихи, ушкодження внутрішніх органів з порушенням їх цілості чи без неї і т. д.; функціональні – біль, струс окремих органів чи всього організму, шок).

3. чинників зовнішнього середовища, які діяли на організм (фізичні – ушкодження, спричинені тупими та гострими предметами, вогнепальнею зброєю, дією крайніх температур, всі види механічної асфіксії, ураження електричним струмом і т. д.; хімічні – отруєння, хімічні опіки; біологічні – інфекційні та бактеріальні; психічні – стрес, переляк, дії чи бездіяльність, що спричинили сильне душевне хвилювання й справили негативний вплив на здоров’я¹.

З точки зору теорії кримінального права, тілесним ушкодженням визнається протиправне і винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, якою порушена анатомічна цілісність чи фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого². Тілесні ушкодження мають зовнішній прояв – рани, переломи, розриви шкіри – і така шкода може бути визначена.

Класифікація тілесних ушкоджень.

За ступенем тяжкості розрізняють:

• тяжкі тілесні ушкодження;

• тілесні ушкодження середньої тяжкості;

• легкі тілесні ушкодження.

Кожний ступінь тяжкості тілесних ушкоджень має свої ознаки. Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначається судово-медичною експертизою згідно Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. Згідно цих Правил, характер і ступінь тяжкості ушкоджень визначають за трьома критеріями:

1. патологічний – визначає небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер і ступінь порушення цілості і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров’я.

2. економічний – визначає ступінь втрати працездатності.

3. естетичний – визначає знівечення обличчя потерпілого.

З цих критеріїв патологічний є головним, а два інші – додатковими.

Тяжке тілесне ушкодження. Згідно закону (КК України, ст. 101), тяжким тілесним ушкодженням визнається ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння або таке, що спричинило втрату будь-якого органу чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров’я, пов’язаний зі стійкою втратою працездатності не меньше, ніж на одну третину, або переривання вагітності, або непоправне знівечення обличчя. Таким чином, можна виділити наступні ознаки тяжкого тілесного ушкодження:

1. небезпечність для життя в момент заподіяння, або

2. втрата будь-якого органу чи його функцій, або

3. переривання вагітності (незалежно від строків), або

4. спричинення психічної хвороби (незалежно від можливості одужання), або

5. непоправне знівечення обличчя, або

6. розлад здоров’я, пов’язаний із стійкою втратою працездатності більше, ніж на третину.

Небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Необхідною умовою є причинно-наслідковий зв’язок між заподіяним ушкодженням і небезпечним для життя станом. До таких ушкоджень відносяться:

а) проникаючі ушкодження будь-якої порожнини тіла (черепної, грудної чи черевної), з ушкодженням або навіть без ушкодження внутрішніх органів. Відкриті ушкодження нижньої третини прямої кишки, піхви, сечовипускного каналу належить відносити до небезпечних для життя тільки за наявності загрозливих для життя явищ.

б) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;

в) забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку або забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки.

г) ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ;

д) ті, що проникають у канал хребта, у тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок;

е) переломо-вивих та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг I або II шийних хребців, а також переломи зубовидного відростка II шийного хребця; у тому числі без порушення функції спинного мозку;

є) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи;

ж) закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі;

з) перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або за наявністю клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня;

и) закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів;

і) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того з боку шкіряних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні;

ї) закриті переломи під'язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитовидної, паращитовидної, вилочкової - у дітей) - все за наявності загрозливих для життя явищ;

л) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза - все за наявності загрозливих для життя явищ;

м) відкриті переломи великих трубчастих кісток. Відкриті переломи інших відділів і закриті переломи будь-яких відділів названих кісток, а також відкриті і закриті переломи променевої, ліктьової та малогомілкової кісток можуть бути зараховані до небезпечних для життя за наявності загрозливих для життя явищ.

н) переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ;

о) ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органого кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватись об'єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень;

п) ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегневої, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять. Ушкодження інших периферичних судин (голови, обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікуються у кожному випадку залежно від спричинених ними конкретних загрозливих для життя явищ.

р) загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III-IV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки III ступеня понад 20% поверхні тіла; опіки II ступеня понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ;

с) ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми - всі за наявності загрозливих для життя явищ;

т) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у тому числі і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища;

у) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцевосудинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об'єктивними клінічними даними.

Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя при наявності хоча б однієї з зазначених ознак³.

Втрата будь-якого органу чи його функцій – це кінцевий результат ушкодження, за яким його неодмінно відносять до тяжкого. Необхідна умова – причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і наслідками. Втрата будь-якого органа чи втрата органом його функції – це втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і репродуктивної здатності.

Втрата зору - це повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше. Ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я або за критеріями непоправного знівечення обличчя.

Втрата слуху – це повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три - п'ять сантиметрів від ушної раковини;

Втрата язика (мовлення) - це втрата можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Заїкання не є втратою мовлення.

Втрата руки чи ноги – це відокремлення їх від тулуба (всієї ноги чи руки або ампутація не нижче колінного чи ліктьового суглоба) чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Ампутація органу нижче зазначених суглобів оцінюється за відсотком втрати працездатності.

Втрата репродуктивної здатності - це втрата здатності до злягання чи запліднення, зачаття та дітородіння (розродження);

При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров'я.

Під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання (психічну хворобу). Необхідна ознака – причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і наслідками у вигляді психічної хвороби. До психічних захворювань не відносяться реактивні стани (психози, неврози). Тривалість і ступень вилікованості хвороби не впливає на кваліфікацію ушкодження. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. Відповідно закону України “Про судову експертизу”, діагноз психічного захворювання встановлюється психіатричною експертизою⁴. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом.

Переривання вагітності не залежить від її строків. Необхідна умова – причинний зв’язок між ушкодженням і наслідками у вигляді переривання вагітності.

Розлад здоров'я - це безпосередньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.

Стійка втратою загальної працездатності – це необоротна втрата функції, котра повністю не відновлюється. Розміри втрати працездатності встановлюються після того, як визначаться наслідки ушкодження. Під наслідком ушкодження, що визначився, належить розуміти повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо). Втрата працездатності визначається у відповідності до “Порядку організації і прведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності”.

Знівеченим вважається обличчя, яке стало мати відштовхуючий вигляд. Знівечиним може бути тільки обличчя – тобто передня частина голови та верхня частина шиї.

Знівечення обличчя – це питання естетики, тому факт знівечення встановлюється судом в кожному окремому випадку, спираючись на дані медичної експертизи та загальноприйняті норми. Судово-медичний експерт лише визначає вид

ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним⁵.

Невиправним вважвється знівечення обличчя, яке не може бути виправлено звичайними засобами лікування, або якщо воно зовсім не може бути виправлено, або якщо для виправлення потрібно хірургічне втручання.

Якщо ж ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається згідно загальних критеріїв Правил.

Тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості. Згідно ст. 102 КК України таким ушкодженням визнається ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але спричинило тривалий розлад здоров’я без наслідків, вказаних в ст. 101 КК.

Таким чином, ознаками такого ушкодження є:

1. Не є небезпечними для життя в момент заподіяння.

2. Не мають наслідків, на які вказується в ст. 101 КК (перераховані раніше).

3. Спричиняють тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров’я.

4. Спричиняють стійку втрату працездатності меньше, ніж на третину, але більше, ніж на 10%.

Тривалим вважається розлад здоров’я більше, ніж 21 день.

Порушення функцій органу – це порушення мови, зору, слуху, діяльності кінцівок тощо. Порушення може визначатися повною втратою функцій органом, але ця втрата повиння бути тимчасовою.

Легке тілесне ушкодження. Відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження передбачена ст. 106 КК України. Згідно закону, легкими визнаються ушкодження, що:

1. Не містять ознак тяжкого ушкодження.

2. Не містять ознак ушкодження середньої тяжкості.

3. Викликали короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності не більше, ніж на 10%.

Існує два види легких тілесних ушкоджень:

а) ті, що спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності;

б) ті, що не спричинили зазначених наслідків.

Короткочасним розладом здоров'я вважається розлад тривалістю понад 6 днів, але не більше як 21 день.

Незначна стійка втрата працездатності - це втрата загальної працездатності до 10%.

Короткочасний розлад здоров’я та втрата працездатності встановлюються судово-медичною екпертизою.

Легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності - це ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як 6 днів (царапини, садна тощо).

Поняття побоїв та мордування. Побої та мордування – це умисні дії винного, спрямовані на завдання потерпілому фізичного болю. Такі дії не спричиняють порушень тканин тіла чи функцій будь-якого органу – цим вони відрізняються від тілесних ушкоджень. Шкода здоров’ю спричиняється саме через біль, яка спричиняється шляхом удару, побоїв чи іншими навмисними діями.

Удар – це одноразовий несподіванний і потужний вплив на тіло людини.

Побої – це неодоразові удари, що чиняться потерпілому в малий період часу. Цим вони відрізняються від мордування, яке спричиняється протягом тривалого часу. Побої не становлять особливого виду ушкоджень. Якщо після побоїв на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. Якщо побої не залишили після себе ніяких об'єктивних слідів, судово-медичний експерт відмічає скарги отерпілого, вказує, що об'єктивних ознак ушкоджень не виявлено і не встановлює ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Мордування - це дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії.

Інші насильницькі дії – це викручування рук, здавлення горла, статевих органів тощо⁶.

Відповідальність за НАВмисне заподіяння

ТІЛЕСНИХ ушкоджень, побоїв і мордувань.

Умисне заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, побоїв та мордувань. Відповідальність за тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості передбачено в главі 3 КК України. Родовим об’єктом цих злочинів є життя, здоров’я, честь і гідність особи. Безпосередній об’єкт визначається конкретно у відповідній статті, певні злочини мають як основний, так і безпосередній об’єкт (тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть – ч. 3 ст. 101 КК).

Ушкодження різного ступеня тяжкості можуть бути завдані як навмисно, так і з необережності. Навмисне заподіяння ушкоджень передбачено статтями 101, 102, 106 КК України. Підставою для кваліфікації тілесних ушкоджень саме за цими статтями є суб’єктивна сторона діяння, а саме наявність вини у формі прямого чи евентуального умислу, а також відсутність ознак, що пом’якшують відповідальність (таких, як заподіяння ушкоджень в стані сильного душевного хвилювання, з необережності тощо).

Суб’єктом злочинів, передбачених ст. 101, 102 та ч.1 ст 106 є особа, що досягла 14-річного віку. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 106 є особа 16-річного віку.

Як зазначено раніше, суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується виною у формі умислу, мета і мотиви можуть бути різними. Наявність чи відсутність певної мети має значення для кваліфікації, наприклад для відмежування тяжких тілесних ушкоджень від замаху на вбивство або необережного вбивства від тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть.

Об’єктивна сторона злочинів полягає у діянні, передбаченому диспозицією конкретної норми, а саме: умисне заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості.

Частина 2 статті 101 передбачає кваліфікуючу обставину: заподіяння тяжкого тілесного ушкодження шляхом мучення і мордування, або внаслідок систематичних нетяжких ушкоджень. Такий злочин може бути скоїно лише з прямим умислом. Умисел винного спрямований саме на заподіяння особливих мучень потерпілому і він спеціально діє шляхом спричинення останньому особливого болю. Мучення - це дії, що спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишання його в шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії. Мордування - це дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії. Мучення чи мордування встановлюються судом в кожному окремому випадку після проведення судової експертизи. Експерт лише повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень; він не кваліфікує їх як мордування чи мучення⁷. Систематичність нетяжкіх ушкоджень вказує на те, що вони характеризувалися періодичностю та протяжністю в часі.

Частина 3 ст. 101 передбачає особливо кваліфікуючи обставини: причинення ушкоджень особливо небезпечним рецидивістом, а рівно як і тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть. Особливо небезпечним рецидівістом особа визнається тільки за рішенням суду, а про смерть внаслідок тілесних ушкоджень йтиметься далі.

Заподіяння внаслідок перевищення влади або службових повноважень тяжких тілесних ушкоджень вчинених як умисно, так і з необережності, підлягають кваліфікації за сукупністю ч.2 ст.166 і статті КК, що передбачає відповідальність за тяжке тілесне ушкодження, вчинені умисно чи з необережності.

Умисне заподіяння тілесного ушкодження з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ч.2 або ч.3 ст.206, та залежно від наслідків ушкодження - відповідною частиною ст.101 КК.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, кваліфікується за сукупністю – за ст. 102 та ст. 98 ККУ. Не утворює сукупності заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості – такі дії кваліфікуються за статтею, що передбачає заподіяння найбільш тяжкого ушкодження (якщо таке не носило характер мук чи мордувань), оскільки останнє включає в себе і ушкодження меньшого ступеня тяжкості.

Від легких тілесних ушкоджень потрібно відрізняти побої та мордування – відповідальність за них передбачено окремою нормою або вони є кваліфікуючими обставинами іншого складу злочину. Стаття 107 КК передбачає відповідальність за навмисне нанесення удару, побоїв та інших насильницьких дій, а ч. 2 ст. 107 – тих же дій з характером мордувань. Відповідальність за цією статтею наступає в разі, якщо ці дії не призвели до тяжкого тілесного ушкодження. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, суб’єктом злочину може бути особа з 16-річного віку.

Тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості можуть бути спричинені при вчиненні злочинів, в яких вони є кваліфікуючими або “обов’язковими” – в такому випадку вони не потребують кваліфікації за сукупністю⁸.

Відмінність тяжкого тілесного ушкодження внаслідок якого сталася смерть від вбивства з необережності. Тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, характерізується тим, що воно посягає відразу на два об’єкти: на здоров’я та життя. Крім того воно спричиняє два тяжкі наслідки: шкоду здоров’ю та смерть. Щодо кожного з цих наслідків – то у винного різне суб’єктивне ставлення до них: заподіяння тілесного ушкодження здійснюється навмисно (вина – умисел прямий чи евентуальний), а смерть заподіюється необережно. Тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, передбачено ч. 3 ст. 101 КК. Так кваліфікувати можно лише якщо тяжкий характер ушкодження охоплювався умислом винного і якщо винний передбачав цей наслідок. Злочин не може бути кваліфікований за ч. 3 ст. 101 КК, якщо смерть потерпілого сталася в результаті необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Так безпідставно за ч. 3 ст 101 КК були кваліфіковані дії Т., який вдарив П. кулаком в обличчя, від чого П. упав і вдарився головою о бруківку. Внаслідок цього удару стався перелом кісток черепа, крововилив у мозок, від чого П. помер. Як було доведено, смерть П. сталася внаслідок удару головою о бруківку при падіння, а не від удару в обличчя. Доказів, що Т., заподіюючи удар кулаком в обличчя, мав намір заподіяти тяжке тілесне ушкодження, не було, тому дії Т. були кваліфіковані як вбивство з необережності за ст. 98 КК.

З точки зору кримінального права завдати смерть можливо лише шляхом завдання тілесних ушкоджень. Тому тілесні ушкодження, внаслідок яких виникає такий патологічний стан, як смерть, можна розділити на 3 групи:

1. Всі умисні тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо винний передбачав і свідомо бажав чи погоджувався з її настанням, утворюють умисне вбивство. (ст. 93 – 97 КК).

2. Умисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо умисел винного був спрямований саме на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті умислу не було, утворюють склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 101.

3. Всі інші види тілесних ушкоджень – тяжкі необережні, середньої тяжкості умисні і необережні, легкі умисні, внаслідок яких сталася смерть, утворюють вбивство з необережності (ст. 98 КК)⁹.

Відмінність тяжкого тілесного ушкодження від замаху на вбивство. Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне до замаху на вбивство. Відмінність між цими злочинами полягає в їх суб’єктивних ознаках: у спрямованості умислу і у змісті його інтелектуального моменту. Складність у розмежуванні замаху на вбивство і тілесного ушкодження має місце лише в тих випадках, коли тілесні ушкодження були вчинені з прямим умислом, оскількі замах на вбивство з непрямим умислом неможливий.

Для з’ясування змісту умислу враховують всі обставини злочину, засоби і знаряддя, кількість, характер і місця поранень, спрямованість ударів у життєво важливі місця людини, причини припинення злочинних дій, а також попередню поведінку потерпілого і винного, їхні взаємовідносини тощо.

Якщо між тілесними ушкодженнями та настанням смерті минув якись час, навіть тривалий, то це не свідчить, що смерть була заподіяна необережно. Значна перерва в часі між навмисним заподіянням поранення і смертю потерпілого не виключає можливості умислу винного на позбавлення життя потерпілого¹⁰.

Обставини, що пом’якшують відповідальність.

Обставини, що пом’якшують відповідальність, передбачені статтею 40 КК України. Заподіяння тілесних ушкоджень за певних обставин, що пом’якшують відповідльність утворюють окремі склади злочинів. Такі склади передбачені статтями 103, 104, 105 КК України.

Заподіяння тяжкого або середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання. Стаття 103 передбачає заподіяння тяжкого чи середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання. Умисел, який виникає в такому стані, називається афектовним. Стан сильного душевного хвилювання є обов’язковим для кваліфікації за цією нормою. Стан сильного душевного хвилювання (фізіологічний афект) - це психічний стан, при якому інтенсивна емоція протягом короткого інтервалу часу панує в свідомості особи, і в результаті чого в значній мірі зменьшується здатність до усвідомлення нею своїх дій і керування ними. Для кваліфікації діяння за ст. 103 необхідні наступні умови:

1. Сильне душевне хвилювання викликано неправомірними вчинками (протизаконне насилля або тяжка образа тощо) потерпілого.

2. Протизаконні дії повинні бути реальними, не уявними, здатними викликати стан душевного хвилювання.

3. Раптовість виникнення афективного умислу і спричинення пошкоджень.

4. Пошкодження повинні бути нанесені особі, що викликала цей стан своїми неправомірними вчинками, а не третім особам.

Протизаконне насилля може бути фізичним (заподіяння пошкоджень, позбавлення свободи тощо) і психічним (погроза вчинити фізичну, моральну, матеріальну шкоду тощо). Крім того, воно повинно бути протизаконним – правомірне використання насилля не визнається таким, що здатне викликати фізіологічний афект. Насилля може бути направлено на винного чи на третіх осіб.

Тяжка образа – це така непристойна поведінка потерпілого, яка особливо принижує честь і гідність винного чи дорогих йому людей.

Для кваліфікації діяння за статтею 103 КК необхідно, щоб умисел виник саме в стані фізіологічного афекту і був реалізований негайно. Фізіологічний афект – це стан, який не може тривати довго і за цією статтею буде кваліфікуватися ушкодження, заподіяне саме в ці декілька хвилин. Таким чином, практика виділяє два проміжки часу: а) час між протиправними діями і виникненням стану сильного хвилювання і б) час між виникненням хвилювання і заподіянням ушкоджень. Перший інтервал, на відміну від другого, може бути коротким і тривалим. Юридичного значення ця обставина не має, так як для визначення наявності стану сильного душевного хвилювання враховуються індивідуальні особливості особи, призначається психологічна експертиза і оцінюються всі обставини справи у сукупності. Другий же інтервал повинен бути коротким. Заподіяння ушкоджень через певний проміжок часу з моменту виникнення афекту вже буде розцінюватися як умисне заподіяння ушкоджень на загальних підставах, а неправомірна поведінка потерпілого – як обставина, що зменьшує суспільну небезпечність діяння.

Умисне тяжке ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, скоєне у стані сильного душевного хвилювання підпадає під ознаки ст. 103 КК, а не ч. 3 ст. 101 КК. Взагалі, заподіяння тілесних ушкоджень в стані фізіологічного афекту навіть при наявності обставин, що обтяжують відповідальність, кваліфікується за статею 103 КК¹¹. Ст. 103 передбачає відповідальність тільки за умисне заподіяння ушкоджень – за необережне заподіяння ушкоджень тяжкого і середнього ступеня відповідальність наступає за ст. 105 КК.

Суб’єктом злочину є осудна особа 14-річного віку.

Злочином не визнається умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання.

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони. Перевищення меж необхідної оборони є більш пом’якшуючою обставиною, ніж стан сильного душевного хвилювання. Поняття необхідної оборони розкривається в статті 15 КК України. Згідно статті, необхідною обороною визнаються дії, здійснені в цілях захисту інтересів і прав особи, що обороняється або іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспільно-небезпечного протиправного посягання, шляхом причинення шкоди посягаючому, якщо такі дії були обумовлені необхідністю припинення посягання.

Діяння, чинені в стані необхідної оборони не є злочинними, вони суспільно корисні. Необхідна оборона – суб’єктивне право кожного, а захист інтересів суспільства чи держави – моральний обов’язок.

Відповідальність за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони передбачена ст. 104 ККУ. Для кваліфікації діяння за цією статтею потрібно:

1. Стан необхідної оборони, викликаний протиправними діями потерпілого.

2. Заподіяння шкоди саме особі, неправомірними діями якої викликаний цей стан, а не третім особам.

3. Перевищення меж необхідної оборони.

Для виникнення стану необхідної оборони потрібно, щоб посягання було:

1. Суспільно-небезпечним;

2. Наявним;

3. Дійсним;

Кваліфікація заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ускладнюється тим, що в законі не зовсім чітко визначено межі необхідної оборони. Для кваліфікації діяння за ст. 104 КК необхідно, щоб винний безсумнівно перевищів межі необхідної оборони. Перевищення меж – це явна, очевидна невідповідність захисту характерові нападу.

Якщо внаслідок перевищення меж необхідної оборони з метою захисту від нападу завдаються тяжкі тілесні ушкодження, що викликали смерть потерпілого, кваліфікація відбувається за ст. 104 КК.

Якщо тяжкі тілесні ушкодження були спричинені при перевищенні меж необхідної оборони і винний перебував у стані сильного душевного хвилювання, то відповідальність настає за ст. 104 КК, тому що вона передбачає більш пом’якшувальну обставину. Навіть при наявності обтяжуючих обставин, діяння, що підпадає під ознаки складу злочину, передбаченого ст. 104 КК, кваліфікується за ст. 104 КК.

Необережне заподіяння тяжких чи середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Необережне заподіяння тяжких чи середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень передбачено диспозицією статті 105 ККУ. Відмінність заподіяння ушкоджень з необережності від умисного заподіяння ушкоджень полягає в суб’єктивній стороні злочину, в її інтелектуальному моменті. Так, для кваліфікації дій за цією нормою, необхідно, щоб особа не передбачала можливості настання наслідків у вигляді ушкоджень середнього і тяжкого ступеня, хоч могла і повинна була їх передбачити, або щоб особа передбачала можливість настання цих наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення. У випадку, коли особа не могла і не повинна була передбачати ці наслідки, складу злочину не буде за відсутністю вини (казус).

Необережне заподіяння тяжких і середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть, належно кваліфікувати як необережне вбивство.

Відповідальність за необережне спричинення легких тілесних пошкоджень законом не встановлена.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 105 може бути особа з 16-річного віку.

ВИСНОВОК

В даній роботі розкрито поняття тілесних ушкоджень і подано критерії оцінки ступеня їх тяжкості. Розглянуто заподіяння різних ушкоджень умисно і за обставин, що пом’якшують відповідальність, наведено відмінності між схожими складами злочинів.

Детальне вивчення законодавства дає підстави стверджувати, що відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень була і залишається досить суворою – у випадку умисного тілесного ушкодження законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Крім того, ст. 7¹ КК України визнає умисне тяжке тілесне ушкодження тяжким злочином. Разом з тим, нижня межа покарання є досить гуманною. Відповідальність за умисне спричинення ушкоджень (ст. 101, 102, ч. 1 ст. 106 КК) встановлена з 14-річного віку, що обумовлено розповсюдженістю такого виду злочину і його суспільною небезпечністю.

Статтею 3 Конституції України громадянину гарантується захист життя, здоров’я, честі та гідності, а Кримінальним кодексом встановлено суворе покарання за замах на такі суспільні цінності. Разом з тим законом передбачається звільнення особи від кримінальної відповідальності за умови правомірності заподіяння тілесних ушкоджень, а за умови невеликої суспільної небезпечності діяння – значне пом’якшення відповідальності.

Тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості – один з найпоширеніших видів злочинів. Про це може свідчити, зокрема, і те, що в діяльності судової медицини обстеження живих осіб на предмет визначення ступеня тяжкості різних тілесних ушкоджень складає 75 % від загального об’єму роботи.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України

3. Збірник постанов Пленуму ВСУ в кримінальних справах. – Харків: Одіссей, 2000.

4. “Правила судово медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень”, затверджені наказом МОЗ України від 17.01.95.

5. М. Й. Коржанський “Кваліфікація злочинів”. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

6. М. Й. Коржанський “Кваліфікація злочинів проти особи та власності”.

7. Кримінальне право України. посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. //під. ред. В. М. Бовсуновського. – К.: Наукова думка, 1995.

8. Кримінальне право України. Загальна частина. //під ред. В. С. Ковальського. – К.: Юрінком Інтер, 1997.

9. В. В. Білкун, Л. Л. Голубович. “Судова медицина. Підручник для студентів медичних вузів.”. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: 2000.

11. Практика судів України в кримінальних справах. 1993 – 1995. – К., 1995.

12. Закон України “Про судову експертизу” від 25.02.94.