Органи травлення

Травна система виконує функції механічної та хімічної переробки їжі, переведення продуктів розщеплення у кров і лімфу та видалення неперетравлених решток.

Травна система складається із травної трубки (7-8 метрів) та залоз, які розташовані в стінці та поза нею. Трубка утворює багато згинів та петель. Всмоктувальна поверхня травної трубки складає близько 12000 кв.см.

Передній відділ (ротова порожнина, глотка, стравохід) забезпечує прийом їжі, перетирання (подрібнення) та змочування (слина). В глотці відбувається перехрест дихальних шляхів і шляху їжі.

Середній відділ - обробка і всмоктування. Задній відділ (товста кишка) - всмоктування води і формування калових мас.

Ротова порожнина ділиться на власне ротову і передротову (присінок) частини (відділи). Передротова частина оточена губами, щоками, зубами і яснами.

Має відношення до мовного апарату. Ротова щілина оточена губами. Коловий м'яз рота оточений складкою шкіри ззовні і слизовою оболонкою зсередини. Проміжна частина (перехід від шкіри до слизової оболонки) називається червоною частиною губи і відрізняється від шкіри кольором.

Тутешній епітелій прозорий і через нього просвічується колір м'язів. У цій частині губи відсутні волосяні сумки, потові і сальні залози (як у шкіри, крім невеликої кількості їх коло кутів рота). Від слизової оболонки червона частина відрізняється сухістю - тут відсутні слизові залози. Від кожної губи до ясен ззовні по середній лінії іде складочка слизової оболонки - вуздечка губи.

Власне ротова порожнина зверху обмежована піднебінням, знизу - діафрагмою рота, спереду і збоків - зубами і яснами. Ясна (gingiva) - ділянка слизової оболонки порожнини рота, яка вкриває альвеолярні відростки щелеп і шийки зубів. Заповнена язиком і під’язиковими слинними залозами.

Піднебіння поділяється на тверде і м'яке. Тверде відділяє ротову порожнину від носової. Його кісткова основа представлена відростками верхніх щелеп і піднебінних кісток. Слизова оболонка твердого піднебіння міцно зростається з окістям. Тверде переходить у м'яке піднебіння - вкрита слизовою оболонкою м'язева пластинка. Задня вільна його частина називається піднебінною занавіскою, на якій є язичок.

М'язева пластинка м'якого піднебіння має два парні м'язи - піднімач і напружувач піднебінної занавіски.

З боків піднебінна занавіска переходить у парні складки, які ідуть донизу - піднебінні дужки: передня - піднебінноязикова, задня - піднебінноглоткова. В кожній дужці проходить одноіменний м'яз (вони опускають піднебіння). Між ними розташовані піднебінні мигдалики (tonsilla). На корені язика розташований язиковий мигдалик.

Всього мигдаликів у ротовій порожнині 6 (див. далі). Вони розташовані у вигляді видовженого кільця і дістали назву лімфоїдного кільця Пірогова. (Деякі автори дають Пірогова-Вальдейера).

Задня частина власне ротової порожнини - зів (isthumus faucium) - отвір, утворений м'яким піднебінням, коренем язика і дужками.

Язик - вкриті слизовою оболонкою м'язи - бере участь в оцінці смакових якостей їжі, її пересуванні, перемішуванні, ковтанні. У людини язик - ще і орган мови. У язиці виділяють три частини: передню (верхівка, або кінчик), середню (тіло) і задню (корінь). Задньою частиною язик прикріплений до під’язикової кістки і надгортанника. Верхню поверхню язика називають спинкою, вона значно довша, ніж нижня поверхня. Слизова оболонка язика вкрита нездатним роговіти багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм. Слизова оболонка язика шорстка, вкрита сосочками. Виділяють кілька типів сосочків: ниткоподібні, грибоподібні, листкоподібні та обваловані (жолобкуваті). Перші з них є рецепторами тактильної чутливості, решта - смакові, вони мають смакові цибулини. Ниткоподібні розташовані на кінчику та тілі язика. Грибоподібні розташовуються поміж ниткоподібних по краях тіла і на верхівці язика. Листкоподібні (їх 4-8) розташовані по краях тіла язика. Обваловані сосочки (їх 7-12 або 8-15) розташовані на межі між коренем і тілом язика в один ряд у вигляді тупого кута, верхівка якого звернена до зіву. В центрі цього кута є невеличка заглибина - сліпий отвір. На слизовій оболонці кореня сосочків немає, тут розташований язичний мигдалик.

Слизова оболонка нижньої поверхні язика вільна лише в передній його частині. Переходячи на ясна вона утворює вуздечку язика. З обох боків вуздечки розташоване невелике підвищення - під’язикове м'ясце -, місце виходу протоків під’язикових та піднижньощелепних слинних залоз.

М'язи язика поділяють на власні і скелетні (зовнішні). Всі вони побудовані із смугастої м'язевої тканини. Зовнішні (3 пари): 1) підборідно-язиковий (внутрішня поверхня нижньої щелепи - віялоподібно вплітається у корінь язика) тягне язик вперед; 2) підязичноязиковий (широка пластинка від під’язикової кістки - товща язика) тягне язик назад і вниз; 3) шило-язиковий м'яз (шилоподібний відросток скроневої кістки - корінь язика) - тягне язик назад і вгору.

Власні м'язи складають основну масу язика. Є верхній і нижній поздовжні, поперечний і вертикальний м'язи.

Всі м'язи язика іннервуються 12 парою нервів (під’язиковий нерв).

Кровопостачання язика здійснюється язиковою артерією (далі - одна з передніх гілок зовнішньої сонної артерії).

Іннервація: слизова оболонка - чутлива іннервація від трійничного (5 пара), лицьового (7), язикоглоткового (9) і блукаючого (10) нервів.

Зуби як і у інших ссавців диференційовані на різці (8), ікла (4), малі (8) та великі (12) корінні (кутні) (2:1:2:3). Всього у людини 32 зуби. Останній (третій) великий кутній зуб називають зубом мудрості. Він виростає значно пізніше, іноді не з'являється взагалі.

Молочних зубів у людини всього 20 (2:1:0:2). Вони з'являються у дітей на 7-8 місяці життя. З 6-7 років до 12-14 років - замінюються постійними.

У зубі виділяють: корінь, шийку та коронку. Корінь (один або кілька) заглиблений у альвеоли щелеп (сполучення вбиванням), шийка - малопомітне звуження між коренем і коронкою - заглиблена у ясна. Коронка звернена в ротову порожнину і виступає над яснами. На верхівці кореня є отвір, у який з боку щелепи заходять судини і нерви. В корені є канал, який в межах шийки розширюється в порожнину зуба, заповнений пульпою. Порожнина зуба майже не заходить у його коронку.

Зуб збудований з дентину, коронка вкрита емаллю. Корінь вкритий цементом.

Слинні залози: дрібні розташовуються у слизовій оболонці ротової

порожнини. Їх звичайно називають за місцем розташування: язикові,

піднебінні, губні, щічні тощо.

Крім цього, слину в ротову порожнину виділяють 3 пари великих слинних залоз. Привушна (glandula parotis) найбільша, розташована під зовнішнім слуховим проходом у позадщелепній ямці, частково налягаючи на зовнішній жувальний м'яз. Ззовні вкрита щільною фасцією. Її вивідна протока іде по зовнішньому жувальному м'язу, пронизує щічний м'яз і відкривається у присінку рота на рівні 2-го верхнього великого кутнього зуба. Виділяє білковий секрет. Має часточкову, альвеолярну будову. Товщу залози пронизує сонна артерія і ділиться на зовнішню і внутрішню.

Кровопостачання: гілки поверхневої скроневої артерії (медіальна гілка зовнішньої сонної артерії).

Іннервація: чутлива - волокна вушно-скроневого нерва; парасимпатична - післявузлові волокна від вушного вузла (вище від нижнього слиновидільного ядра язикоглоткового нерва у складі малого кам'янистого нерва); симпатична - післявузлові від зовнішнього сонного сплетення (із верхнього шийного симпатичного вузла).

Піднижньощелепна (glandula submandibularis) розташовується в піднижньощелепній ямці. Вивідна протока проходить крізь діафрагму рота в складку під язиком і відкривається у під’язиковому м'ясці. Це залоза змішаного типу за секретом (білково-слизова), за будовою трубчасто-альвеолярна.

Під'язикова (glandula sublingualis) лежить на дні ротової порожнини під язиком, трубчасто-альвеолярна, білково-слизова з перевагою слизу. Має 10-12 дрібних вивідних протоків, що відкриваються вздовж під'язикової складки і 1-ну велику вивідну протоку, яка зливається з протокою піднижньощелепної залози і відкрваються на під'язиковому слинному сосочку.

Кровопостачання: гілками (обидві залози) під'язикової і лицьової артерій (передні гілки зовнішньої сонної артерії).

Іннервація: (обох) - чутливі в складі язикового нерва; парасимпатична від піднижньощелепного вузла (далі від верхнього слиновидільного ядра лицьового нерва); симпатична від сплетення язикової артерії (далі від верхнього шийного симпатичного вузла).

Глотка (pharynx) - трубка попереду від шийних хребців. Угорі вона приєднана до кісток черепа, внизу на рівні 6-го шийного хребця звужується і переходить у стравохід. Задня стінка сполучена із хребцями та глибокими м'язами шиї шаром пухкої сполучної тканини і може вільно рухатися при ковтанні та нахилянні голови. На передній стінці глотки є отвори, які сполучають її вгорі з носовою порожниною, нижче - з ротовою і ще нижче - з гортанною. Від цього глотку прийнято поділяти на носоглотку, ротоглотку і гортаноглотку.

В носоглотці є 4 отвори: 2 хоани та 2 отвори слухових труб на латеральних стінках носоглотки (біля них розташовані трубні мигдалики). На задній стінці носоглотки розташований непарний глотковий мигдалик. Ротоглотка має один отвір - зів. Також один отвір - вхід до гортані - є і в гортаноглотці.

Нижня частина глотки стінки не має, вона переходить у порожнину стравоходу. Тут є звуження.

Стінка глотки складається з 4-х шарів: слизової оболонки - продовження такої рота; фіброзної (фіброзна тканина, не утворює складок, глотка гладенька); м'язевої та адвентиції.

М'язова оболонка глотки складається з 3-х м'язів-констрікторів - верхнього, середнього і нижнього. Своїми скороченнями вони проштовхують грудку їжі у стравохід.

Кровопостачання: гілки висхідної глоткової (відходить від зовнішньої сонної артерії з медіального боку; дає кров і до піднебінного мигдалика), висхідної і низхідної піднебінних артерій (також зовнішня сонна артерія).

Іннервація: глоткове нервове сплетення (язико-глотковий і блукаючий нерви).

Далі, перед розгядом окремих відділів травної трубки розглянемо будову її стінки в цілому.

Стінка травної системи побудована з кількох оболонок. Внутрішня оболонка - слизова з підслизовим шаром (основою). Слизова (tunica mucosa) - включає епітелій, власну пластинку слизової оболонки, шар м'язевих волокон. Колір слизової оболонки залежить від кількості судин і заповнення їх кров'ю.

Епітелій (у різних відділах він різний) ротової порожнини, глотки, стравоходу, ануса - багатошаровий (не здатний роговіти). шлунка, тонкого і товстого кишечника - одношаровий циліндричний.

Епітелій не має кровоносних судин.

Власна сполучнотканинна пластинка (саме на ній лежить епітелій) утворена рихлою волокнистою неоформленою сполучною тканиною. В ній розташовуються залози, скупчення лімфоїдних вузликів (іноді утворюють скупчення - фолікули), нервові елементи, кров'яні і лімфатичні судини.

М'язева пластинка розташована на межі слизової оболонки та підслизової основи і складається із міоцитів.

Підслизовий шар (основа) складається з рихлої сполучної тканини і сполучає слизову оболонку з м'язевою. Забезпечує рухливість слизової, утворення складок. В цьому шарі розташоване підслизове нервове сплетення (Мейснера).

В слизовій оболонці є залози. Крім окремих епітеліальних залозистих клітин, які виділяють слиз (бокалоподібні клітини або одноклітинні залози - гландулоцити), в ній є багатоклітинні залози. Вони мають різноманітну будову. Серед залоз виділяють трубчасті, альвеолярні (мал. 97, Татарінов) (альвеола - міхурець) та змішані. Залози можуть бути простими (поодинокі трубочки, або альвеоли), або складними (мають розгалуження трубок і міхурців).

М'язева оболонка (tunica muscularis) складається із внутрішнього кільцевого і зовнішнього поздовжнього шарів м'язевих клітин. Шари відділені прошарком рихлої волокнистої неоформленої сполучної тканини, у якій розташоване міжм'язеве нервове сплетення (Ауербахове), судини.

В основному ця оболонка представлена гладенькою м'язевою тканиною. Разом з тим: у глотці, верхній третині стравоходу, зовнішній сфінктер прямої кишки - м'язи смугасті.

Серозна оболонка (tunica serosa) - вісцеральний листок очеревини - вкрита одношаровим плоским епітелієм (мезотелієм), сполучнотканинна

основа з великою кількістю еластичних волокон, яка обгортає більшу частину органів травної системи. Деякі органи травного апарату (глотка, шийний і грудний відділи стравоходу, нижня частина прямої кишки) вкриті не серозною оболонкою, а рихлою волокнистою сполучною тканиною (адвентиція) з нервами і судинами.

Серозна оболонка гладенька, має велику здатність до всмоктування.

Вісцеральний (viscera - нутрощі) листок переходить на паріетальний (пристінний) (paries - стінка) листок, який вистилає стінки порожнини.

Між цими листками є порожнина із рідиною, волога забезпечує ковзання нутрощів.

Очеревина - це тонкий покрив як черевних органів, так і стінок черевної порожнини зсередини. Має вигляд замкненого мішка, який ніде не перетинається. Очеревина з деяких органів переходить на стінки черевної порожнини безпосередньо, а іноді утворює широкі складки, які називають зв'язками. Наприклад, серпоподібна зв'язка печінки. Складки, які ідуть від кишок, називаються брижами (mesenterium). Деякі складки очеревини переходять з органу на орган або вільно звисають у черевній порожнині, розпочавшись від органу. Між їх листками нагромаджується жир, іноді у великій кількості, тому їх називають сальниками.

Нутрощі лежать у черевній порожнині, але не лежать у порожнині очеревини. Очеревинна порожнина у чоловіків замкнена, у жінок вона сполучається через маткові труби з порожниною матки, потім через піхву - із зовнішнім середовищем. Органи можуть бути вкриті очеревиною з усіх боків, і тоді положення органу у відношенні до очеревини буде розглядатися як інтраперитонеальне. Якщо орган вкритий з трьох боків - він розташований мезоперитонеально. Якщо орган вкритий очеревиною лише з одного боку кажуть про екстраперитонеальне розташування. Найбільш випнуті в порожнину очеревини органи відтягують листок очеревини від черевної задньої стінки і утворюють брижі. Брижу мають порожня і клубова кишки.

Корінь брижі - місце її переходу на задню черевну стінку. Корінь брижі тонких кишок іде згори й донизу і зліва направо, перетинаючи косо хребет. Починається він зліва на рівні тіла 2-го поперекового хребця, а закінчується біля правої клубової заглибини на рівні правого краю крижово-клубового суглоба, там, де клубова кишка впадає в товсту. Довжина кореня брижі 15-17 см. Протилежний її край, що підходить до товстої кишки має довжину рівну довжині кишки. Через це брижа має численні вигини, за петлями кишки.

Товста кишка має брижу не скрізь. Є маленька брижа у червеподібного відростка, широка, але рівна, без вигинів, брижа поперечної ободової кишки і брижа сигмоподібної кишки. Пряма кишка має невелику брижу лише у верхній своїй частині.

Є два сальники: великий і малий. Малий складається з двох листків очеревини, які являють собою продовження листків очеревини, що вкривають передню і задню поверхні шлунка, сходячись на малій кривизні. Вони тягнуться від неї до воріт печінки і від воріт переходять на передню і задню частини її нижньої поверхні.

Великий сальник починається від великої кривизни шлунка як продовження листків очеревини, що вкривають його передню і задню поверхні. Ці два листки спускаються вниз, а потім обидва загортаються назад догори, прилягаючи ззаду до передніх листків. Отже, у великому сальнику утворюється 4-ри листки. Задні два листки сальника, піднімаючись догори, доходять до підшлункової залози і переходять з неї на задню черевну стінку. Великий сальник, маючи в собі жир, є захисною подушкою, яка захищає внутрішні органи від механічних зовнішніх впливів з боку передньої черевної стінки.

Стравохід (esophagus) - дещо сплющена у спинно-черевному напрямку трубка довжиною 25-30 см. Починається на рівні середини між 6-м і 7-м

шийними хребцями, закінчується отвором у шлунок на рівні 11-го грудного хребця. Розрізняють шийний, грудний (найдовший) і черевний найкоротший) відділи стравоходу. Знаходиться у задньому середостінні. Стінка стравоходу має адвентицію, м'язеву оболонку, слизову з підслизовим шаром. Черевний відділ стравоходу має серозну оболонку. М'язева оболонка зверху 2/3 представлена смугастими м'язами, а нижня 1/3 має гладеньку м'язеву тканину. Зовнішній шар м'язів має поздовжнє розташування м'язів, внутрішній - кільцеве. Кільцевий м'яз в місці переходу стравоходу в шлунок утворює сфінктер - кардіальний.

Слизова оболонка вкрита багатошаровим плоским епітелієм, має волокнисту сполучну тканину з тонким шаром м'язевих клітин. Залози невеликі за розмірами, але їх дуже багато у підслизовому шарі. Підслизовий шар представлений рихлою сполучною тканиною, завдяки чому слизова і м'язева оболонки зв'язані “м'яко”, рухливо. Слизова оболонка утворює глибокі поздовжні складки, які вирівнюються при проходженні грудки їжі.

Стравохід має 3 звуження: перехід глотки у стравохід, перетин з лівим бронхом (на рівні 4-5 грудних хребців) і при переході крізь діафрагму.

Кровопостачання: шийний відділ - від нижніх щитоподібних артерій (від щитошийного стовбуру підключичної артерії); грудний - гілки грудної частини аорти; черевний - гілки лівої шлункової артерії (велика нутряна - гілка черевної аорти).

Іннервація: гілки блукаючого нерва і грудного відділу симпатичного стовбура, які у стінці стравоходу утворюють нервове сплетення.

Шлунок (ventriculus, gaster) - розширений відділ травного каналу, який виконує, перш за все, резервуарну функцію. Тут відбуваються початкові процеси розщеплення їжі під впливом соку шлунка та слини. Шлунок розташований у верхній частині черевної порожнини у лівому підребер'ї. Кардіальний сфінктер розташований на рівні тіл 10-11-го грудних хребців. Форма і розміри шлунка варіюють індивідуально і залежать від наповнення їжею. Частіше форму шлунка порівнюють з перевернутою ретортою, або грушею. Ємність шлунка коливається від 1 до кількох (4) літрів.

Місце, де починається шлунок, називається входом до шлунка. Поряд з ним, піднімаючись вище за нього до самої діафрагми, лежить верхня частина шлунка, що зветься його дном. Нижче від входу лежить найширша його частина - тіло шлунка. Тіло переходить через серединну лінію організму і, звужуючись, піднімається трохи догори, закінчуючись виходом з шлунка на рівні першого поперекового хребця. Вихід із шлунка називається воротарем (pylorus). Звужена частина шлунка перед воротарем називається пілоричною його частиною. Шлунок має передню і задню стінки і дві кривизни, де ці стінки переходять одна в одну. Верхня кривизна, увігнута і коротка, називається малою кривизною шлунка (curvatura minor), нижня, опукла, - великою кривизною (curvatura maior). Передня поверхня шлунка частково прилягає до нижньої поверхні печінки, а більшою своєю частиною - до передньої стінки живота.

Стінка шлунка складається з 4-х шарів. Слизова оболонка нерівна, вона має характерну складчатість. В ділянці малої кривизни складки ідуть вздовж неї (таке розташування складок властиве стравоходу) - це шлункова доріжка або жолоб. В ділянці дна і тіла складки мають сітчастий характер, а у воротарній частині - вони переважно поздовжні. На межі шлунка і 12-палої кишки, в місці пілоричного сфінктера, слизова оболонка утворює колову складку - заслінку воротаря. На слизовій оболонці шлунка розрізняють також підвищення - шлункові поля, на яких є багаточисельні отвори невеликих заглибин - шлункові ямки. Шлункові поля - багатокутні ділянки, відмежовані борозенками. В кожну із шлункових ямок відкриваються 2-3 залози, які лежать на власній пластинці слизової оболонки і секретуюють шлунковий сік.

Слизова оболонка вкрита одношаровим простим стовпчастим циліндричним залозистим епітелієм, який продукує слиз.

Шлункові залози прості, трубчасті, нерозгалужені. Виділяють їх 3 групи: залози дна і тіла - біля 35 млн.; воротарні (біля 3,5 млн.) і кардіальні. Залози залягають у власній пластинці слизової оболонки.

Залози мають 4 типи клітин: головні - продукують пепсиноген і реннін; паріетальні (обкладові) - продукують соляну кислоту і внутрішній антианемічний фактор; слизові - мукоцити - виробляють слиз; шлункові - продукують серотонін, ендорфін, гістамін та інші біологічно активні речовини.

Залози дна і тіла мають всі типи клітин. Залози воротарної частини не мають обкладових клітин (не виділяють соляної кислоти). У них дуже багато додаткових клітин (продукують слиз). У кардіальних залоз обкладових клітин менше, ніж у дні і тілі.

Сукупність секретів усіх клітин шлунка називають шлунковим соком. Шлунковий сік діє на . . . . . . .

Підслизова основа у шлунку виражена добре і має пухку сполучну тканину.

М'язева оболонка має 3 шари м'язів (не посмуговані): зовнішній поздовжній, середній циркулярний (найкраще розвинений у пілоричному відділі і утворює пілоричний сфінктер), внутрішній - косий. Перші два є продовженням із стравоходу. Косий шар добре розвинений у ділянці дна і тіла. Волокна цього шару йдуть від входу до тіла косо і вниз, не доходячи до великої кривизни і до воротаря. При скороченні косих м'язів від загальної порожнини шлунка може відділятися канал вздовж шлункової доріжки (малої кривизни) для проходження рідкої їжі.

Зовнішня оболонка шлунка - очеревина - вкриває шлунок з усіх боків і переходить з нього на сусідні органи.

Кровопостачання: Ліва (від нутряної) і права (гілка загальної печінкової) шлункові артерії, права (від загальної печінкової, гілки великої нутряної) і ліва (гілка селезінкової артерії, яка є гілкою великої нутряної) шлунково-сальникові артерії і короткі шлункові артерії.

Іннервація: гілки блукаючого нерва і симпатичного стовбура.

Тонка кишка поділяється на 3 відділи: 12-пала кишка (25 - 30 см);

порожня (2 - 2,5 метри) і клубова (2,5 - 3,5 метри). Діаметр тонкої кишки не перевищує 3 - 5 см. Стінка тонкої кишки побудована за стандартною схемою. Від інших частин трубки відрізняється напрямком складок слизової оболонки - тут вони циркулярні. Густина складок і їх висота найбільші у початкових відділах тонкої кишки. З наближенням до кінця клубової кишки кількість складок та їх висота зменшуються. Слизова оболонка тонкої кишки вкрита особливими виростами - ворсинками. Вони густо лежать одна біля одної.

Ворсинки - це орган всмоктування перетравленої їжі. Кожна ворсинка складається із пухкої сполучнотканинної основи, в якій розгалужені кровоносні капіляри (у них всмоктуються амінокислоти і вуглеводи) і початковий лімфатичний капіляр (у нього всмоктуються жири). У ворсинці є гладенькі м'язи, які допомагають відтіканню продуктів всмоктування. Поверхня слизової та ворсинок вкрита одношаровим циліндричним епітелієм з бокалоподібними клітинами. Поміж ворсинками вся слизова оболонка має численні трубчасті залози, які виробляють кишковий сік.

Крім того, в слизовій оболонці кишки є захисні пристосування, це поодинокі лімфоїдні вузли, розкидані по всій тонкій кишці, - невеличкі скупчення лімфоїдної тканини, в яких виробляються лімфоцити, що знищують бактерії. Існують і довгасті скупчення цих вузлів (1-3 см довжиною). Їхня довжина збігається з віссю кишки. Їх є всього 30-40 штук, і розташовані вони переважно в клубовій кишці, часом у невеликій кількості в порожній і ніколи не бувають у 12-палій. Ці скупчення називають пейєровими бляшками.

У м'язевій оболонці: зовнішній шар - поздовжній, внутрішній - циркулярний.

Серозною оболонкою тонка кишка вкрита з усіх боків, за винятком 12-палої кишки, яка вкрита серозною оболонкою лише зпереду.

12-пала кишка має, крім циркулярних складок, ще одну поздовжню складку, утворену проходженням тут під слизовою оболонкою двох проток - печінки і підшлункової залози. Складка закінчується сосочком, на поверхні якого і відкриваються ці протоки спільним отвором.

Кровопостачання: 12-пала - гілками шлунково-дванадцятипалої (гілка загальної печінкової, яка є гілкою великої нутряної) і верхньої брижової артерій (вісцеральна гілка черевної аорти). Порожня і клубова - верхня брижова артерія (непарна гілка черевної аорти).

Іннервація: Гілки черевного, печінкового (12-палої кишки) і верхнього брижового сплетень.

Товста кишка поділяється на сліпу з червеподібним відростком, висхідну ободову, поперечну ободову, низхідну ободову, сигмоподібну і пряму. Довжина усієї товстої кишки коливається від 1,5 до 2 м. Ширина сліпої досягає 7 см, поступово зменшується до 4 см у низхідної ободової кишки. Очеревиною різні частини товстої кишки вкриті неоднаково. Сліпа, поперечна і сигмоподібна вкриті нею з усіх боків (поперечна і сигмоподібна мають власні брижі). Висхідна і низхідна вкриті очеревиною лише з трьох боків; ззаду вони вкриті тонким шаром адвентиції.

Ободова товста кишка оточує всі петлі тонких кишок з боків і згори, наче якимось обідком, тому і називається ободовою кишкою (colon). Починається вона в межах заглибини крила правої клубової кістки і йде вгору до самої печінки. В клубовій заглибині в неї впадає кінець тонкої кишки, утворюючи клубово-ободову заслінку (або ілеоцекальний сфінктер). Особливість такого утвору забезпечує вільне проходження хімусу до товстої кишки і запобігає прониканню вмісту товстої кишки до тонкої.

Частина ободової кишки, що лежить нижче від місця з'єднання тонкої кишки з товстою, називається сліпою кишкою (coecum). Сліпа кишка має довжину у середньому 7 см. З медіального боку її дна від неї відходить тоненький червеподібний виросток, або апендикс (8 - 9 см довжиною, а діаметром не більше 1 см).

Та частина ободової кишки, що піднімається догори, називається висхідною ободовою кишкою (colon ascendens). Дійшовши до печінки, вона робить вигин і йде впоперек з правого боку до лівого, оточуючи петлі тонких кишок згори. Це поперечна ободова (colon transversum). Дійшовши до селезінки і торкаючись її, поперечна ободова кишка робить новий вигин і йде донизу. Це низхідна ободова кишка (colon descendes). Вона доходить до лівої клубової заглибини і переходить безпосередньо в s-подібну сигмоподібну кишку (colon sigmoideum; має власну брижу, якою підвішена до лівої клубової ями), вигин якої нагадує часом вигин літери s. Вона займає всю клубову заглибину і частково розміщується в малому тазі. На рівні 3-го крижового хребця s-подібна кишка переходить у пряму (rectum), яка закінчується відхідником (anus).

Стінка товстої кишки складається з таких самих оболонок, як і стінка тонкої, але має важливі особливості, що відрізняють її від тонкої кишки як ззовні, так і з внутрішнього боку.

Три особливості має товста кишка ззовні. По-перше, поздовжній шар

її м'язової оболонки нерівномірний по всій стінці кишки, а зібраний у три пасма (taenia coli), що проходять на певній відстані одне від одного. Переходячи на пряму кишку, ці стрічки ширшають, зближуються між собою і знову вкривають пряму кишку суцільним шаром. По-друге, оскільки стрічки коротші за товсту кишку, вони збирають її на зразок кисета, і тому на поверхні кишки утворюються випини (haustra). Випини розділені між собою поперечними борознами, яким на слизовій оболонці відповідають півмісяцеві складки. По-третє, наявність жирових відростків. Це часом досить довгі випини серозної оболонки, в яких міститься жир. На тонких кишках таких відростків не буває.

Слизова оболонка товстої кишки відрізняється насамперед відсутністю ворсинок. Тому вона має гладенький вигляд. Крім того впадають в очі заглибини, що відповідають випинам на зовнішній поверхні кишки, розділені півмісяцевими складками, які йдуть не циркулярно, як складки тонкої кишки, а займають кожна приблизно третину внутрішньої поверхні між місцем проходження двох сусідніх м'язових складок.

Епітелій, що вкриває слизову оболонку, одношаровий циліндричний, в ньому є велика кількість бокалоподібних клітин. Маленьких трубчастих

залоз багато. Є у великій кількості окремі лімфоїдні вузлики, а пейєрових бляшок не буває.

Пряма кишка має згини у передньо-задньому напрямку. Верхній згин - крижовий, відповідає вигину крижу, до передньої поверхні якого прилягає пряма кишка. Другий вигин - промежини. Верхній відділ прямої кишки до низу розширюється, утворюючи ампулу. Кінцевий відділ називається задньопрохідним каналом. Він проходить крізь тазове дно і закінчується анусом.

Слизова оболонка прямої кишки утворює у верхньому відділі поперечні складки. У нижньому є поздовжні складки (їх 8-10); це прямокишечні стовпи (колони), між якими є пазухи.

Відхідникова частина прямої кишки має два сфінктери - внутрішній і зовнішній. Внутрішній (гладенькі м'язи) є потовщенням циркулярного м'язового шару кишки. Він розташований вище від зовнішнього. Зовнішній побудований смугастою тканиною і є вольовим сфінктером.

Кровопостачання сліпої, ободової і верхньої третини прямої кишки

здійснюється від гілок верхньої і брижової артерій. Нижні дві третини прямої кишки отримують кров від внутрішньої клубової і серединної крижової артерій.

Іннервація: гілки верхнього і нижнього брижових нервів (ободова кишка), гілки прямокишкового нервового сплетення (пряма кишка), тазові нутряні нерви (сигмоподібна і пряма кишки).

З кишковим трактом, а саме з 12-палою кишкою, зв'язані найбільші залози організму людини - печінка і підшлункова залоза.

Печінка у людини важить близько 1,5 кг. Маса печінки дорослої людини складає 1/36 маси тіла. У новонародженого - 1/20. Клітини печінки виділяють жовч. Це орган травлення, обміну речовин, бар'єрний орган. У ембріональному періоді кровотвірний орган.

Розташована печінка під правою половиною купола діафрагми, частково переходить за середню лінію тіла і займає над шлунком невелику частину лівої половини купола діафрагми. Нижня межа правого краю печінки розташовується на рівні 10-го міжребер'я. Спереду печінка іде по реберній дузі і не виступає за ребра. Найвища точка печінки знаходиться у 4-му міжреберному проміжку по правій середньоключичній лінії.

Печінка вкрита (за винятком її задньої поверхні) серозною оболонкою, яка з неї переходить на діафрагму, утворюючи сагітальну серпоподібну зв'язку (дублікатура очеревини). Цією зв'язкою печінка по верхній поверхні поділяється на праву (більша) і ліву частки. На нижній поверхні печінки йдуть у сагітальному напрямі дві поздовжні борозни, або ями - права і ліва. Ліва сагітальна борозна йде впоперек усієї печінки, повторюючи серпоподібну зв'язку на нижній поверхні печінки і відділяє ліву частку печінки від правої. У передньому відділі лівої нижньої борозни розташована кругла зв'язка печінки, яка є залишком зарослої пупкової вени зародка. В задній її частині є залишок зародкової венозної протоки (у плоду це була протока, яка сполучала пупочну вену з нижньою порожнистою веною).

Паралельно до лівої проходять передня і задня праві сагітальні борозни (ями). У передній з них розташований прирослий до печінки жовчевий міхур (цю яму називають міхуровою). У задній сагітальній правій ямі розташована нижня порожниста вена (також приросла до печінки). Посередині печінки йде ще поперечна борозна - це ворота печінки. Ці борозни знизу відділяють на нижній поверхні правої частки печінки хвостату (задня) і квадратну (передня) її частки.

У частках печінки виділяють відносно великі частини, які мають відокремлене кровопостачання за рахунок великих гілок печінкової артерії і ворітної вени (гілки 3-го порядку) - це сегменти. Їх виділяють 4 у правій і 4 у лівій частках печінки.

У ворота печінки входить печінкова артерія і ворітна вена - це приносні судини. Печінкові вени (виносні, їх 3-4) впадають у нижню порожнисту вену у місці зростання її з печінкою. Крім того, через ворота до печінки входять нерви і виходять лімфатичні судини.

Увійшовши у ворота печінки, ворітна вена і печінкова артерія розгалужуються на часткові, сегментарні і далі аж до міжчасточкових вен і артерій, які ідуть вздовж поверхні часточки поряд з міжчасточковою жовчевою протокою. Від міжчасточкових артерій і вен відходять навколочасточкові (оточують часточку кільцем), а від них капіляри, що ідуть до центрау часточки. Потім вони зливаються і утворюють внутрішньочасточкові гемокапіляри і впадають у центральну вену часточки. Вийшовши із часточки, вони впадають у підчасточкові. Від них починається система печінкових вен, які зливаючись утворюють 3-4 печінкові вени, що впадають у нижню порожнисту вену.

Гепатоцити у печінкових балках розташовуються двома рядами так, щоб плазматична мембрана кожного з них обов'язково контактувала з одного боку з синусоідальною судиною, а з іншого - жовчевим капіляром. Останній не має власних стінок - вони утворені мембранами сусідніх гепатоцитів. Іншими словами, жовчеві капіляри - це щілини між сусідніми гепатоцитами. Жовчеві капіляри беруть початок біля центральної вени часточки і йдуть до її периферії, де переходять у міжчасточкові жовчні протоки.

Печінка вкрита фіброзною капсулою (Глісонова капсула). Прошарки сполучної тканини всередині печінки поділяють її паренхіму на гексагональні часточки призматичної форми близько 1,5 мм в діаметрі. Всередині прошарків між часточками печінки розташовані гілки ворітної вени, печінкової артерії, жовчна протока - вони утворюють так звану портальну зону (печінкову тріаду). Кров у печінці проходить крізь широкі синусоідальні кровоносні капіляри з переривистою базальною мембраною (синусоідальні судини). По них тече змішана кров до центру часточки.

Печінкові часточки побудовані гепатоцитами, які розташовані радіальними рядами у напрямку від периферії до центру часточки, де проходить центральна вена. Всередині часточки між рядами гепатоцитів проходять широкі кровоносні капіляри (синусоїди) і жовчні капіляри (жовчні ходи). Всього у печінці налічується до 500 тис. часточок.

Жовчні капіляри, зливаючись на виході із печінки, утворюють праву і ліву печінкові протоки, які, зливаючись, утворюють загальну печінкову протоку. Остання, зливаючись з міхуровою протокою, утворює загальну жовчну протоку, яка між листками печінково-12-палої зв'язки (дублікатура очеревини) прямує до 12-палої кишки, входить в неї, зливається з протокою підшлункової залози і разом з нею відкривається на вершині невеликого сосочка 12-палої кишки. Пучки міоцитів оточують кінець загальної жовчної протоки в товщі стінки кишки і утворюють сфінктер Одді. Вище місця злиття жовчної протоки і протоки 12-палої кишки є сфінктер загальної жовчної протоки, який регулює надходження жовчі у кишку чи міхур.

Жовчний міхур є резервуаром для збереження жовчі. Це мішок грушеподібної форми довжиною 8-12 см, шириною 4-5 см з розширеним дном.

Ємність міхура близько 40 мл. Звужена частина міхура (шийка) переходить у пузирну протоку. Міхур знизу і з боків вкритий очеревиною, нижня його частина прилягає до печінки і прикріплений до неї пухкою сполучною тканиною.

Слизова оболонка жовчного міхура має сітку невисоких складок, вкрита одношаровим циліндричним епітелієм. На слизовій оболонці міхурової протоки, починаючи від самої шийки, є велика спіральна складка - спіральна заслінка, в товщі якої закладені пучки м'язових волокон. Через їх рефлекторне скорочення течія жовчі може прискорюватися або сповільнюватися. М'язова оболонка міхура представлена тонким шаром міоцитів.

Іннервація: печінкове сплетення (блукаючі і діафрагмальні нерви, симпатичний стовбур).

Підшлункова залоза (pancreas) має масу 60-100 г, довжину 15-22 см. Часточкова, розташована заочеревинно, впоперек тіла від 12-палої кишки до селезінки. Вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою. Виділяють голівку, тіло (трикутної форми) і хвіст.

Це змішана залоза: зовнішньої (панкреатичний сік) і внутрішньої (гормони) секреції (про це див. інший розділ).

Екзокринна частина є складною альвеолярно-трубчастою залозою, розділеною на частки тонкими перетинками, які відходять від капсули. В частках лежать ацинуси (шар пірамідальних клітин, які лежать на базальній мембрані. У них виділяють широку базальну і конічну апікальну частини). Секрет збирається у внутрішньочасткові, міжчасткові протоки, а вони - протоку залози (іноді може йти паралельно ще невелика протока, яка у кишку відкривається самостійно), що йде вздовж залози від хвоста до головки і відкривається у 12-палій кишці разом із жовчною протокою.

Кровопостачання: тіло і хвіст - гілки селезінкової артерії (гілка великої нутряної); голівка - верхні (? звідки) і нижні (верхня брижова від черевної аорти) підшлунково-дванадцятипалі артерії.

Іннервація: гілки черевного, печінкового і верхнього брижового сплетення.

Селезінка - розглядається з органами травлення у зв'язку з її топографічним розташуванням, вона є органом кровотворення і до травлення

відношення не має. Розташована у лівому підребер'ї, зовнішньою поверхнею прилягає до діафрагми. На внутрішній її поверхні є довгасте заглиблення - ворота, куди входять і виходять кровоносні судини і нерви. Протоки селезінка не має. Селезінка з усіх боків вкрита очеревиною, яка від воріт переходить на дно шлунка, утворюючи шлунково-сальникову зв'язку.

Селезінка має капсулу, від якої всередину йдуть перетинки (трабекули). Вони поділяють селезінку на окремі часточки. Капсула і трабекули утворені щільною сполучною тканиною, еластичними волокнами і міоцитами. Між трабекулами міститься м'яка речовина - пульпа. Її основу складає ретикулярна тканина з великою кількістю кровоносних судин. Тут розташовані лімфоїдні фолікули (вузлики). Ділянки пульпи з лімфатичними вузликами світло-сірі (біла пульпа), решта пульпи має червоний колір. Тут багато еритроцитів (червона пульпа).

Топографія органів черевної порожнини. Шлунок розташований під діафрагмою, до купола якої доходить своїм дном. Вхід до шлунка лежить на рівні 11-го грудного хребця, а вихід - на рівні 1-го поперекового. Передня поверхня шлунка прилягає до лівого підребер'я, лівої частки печінки і до передньої черевної стінки. Велика кривизна його, при середньому заповненні шлунка, лежить на 3-5 см вище пупка. 5/6 частин шлунка лежить у лівому підребер'ї, 1/6 - прилягає до передньої черевної стінки під реберним кутом.

Дванадцятипала кишка відходить від шлунка на рівні першого поперекового хребця і верхньою своєю частиною торкається до нижньої поверхні печінки. Низхідна частина прилягає спереду до медіального краю правої нирки і доходить до 3-го поперекового хребця. Остання частина піднімається до другого поперекового хребця, де робить значний вигин вперед і переходить у порожню кишку.

Зв'язка Трейца ????

Порожня і клубова кишки займають своїми петлями середню частину черевної порожнини, обмежені справа, згори і зліва ободовою кишкою. Клубова кишка з'єднується з ободовою коло правої клубової ями. Нижче цього з'єднання в клубовій ямі лежить сліпа кишка.

Висхідна ободова кишка піднімається догори, торкаючись правої нирки і нижньої поверхні печінки. Поперечна ободова кишка лежить на рівні пупка або трохи вище і доходить до селезінки. Тут вона загинається вниз (низхідна ободова кишка) і, торкаючись частково лівої нирки, доходить до лівої клубової заглибини, де переходить у сигмоподібюну кишку. На рівні третього крижового хребця ця кишка переходить у пряму.

Печінка лежить у правому підребер'ї під куполом діафрагми. Передній край печінки виходить з правого підребер'я на рівні хряща 10-го ребра і йде косо догори до хряща 7-го лівого ребра, прилягаючи до передньої черевної стінки. Нижче від неї до передньої черевної стінки прилягає шлунок. До нижньої поверхні печінки торкаються, утворюючи на ній відбитки, такі органи: з правого боку - нирка, спереду від неї - ободова кишка, медіальніше від неї на правій частці і на квадратній - 12-пала кишка, на лівій частці і на квадратній - дванадцятипала кишка. На лівій частці печінки є відбиток від прилеглої передньої поверхні шлунка.

Селезінка прилягає своєю опуклою поверхнею до діафрагми в межах між 9-м і 11-м ребрами. На її медіальній поверхні зпереду від воріт є вдавлення від шлунка, ззаду від воріт - вдавлення від лівої нирки, внизу - від ободової кишки, трохи вище - невеликий відбиток від хвоста підшлункової залози.

Підшлункова залоза лежить позаду шлунка і зростається своєю головкою з 12-палою кишкою на рівні 2-го поперекового хребця. Тіло її прилягає до задньої черевної стінки. Піднімаючись трохи догори, залоза своїм хвостом доходить до селезінки.