Реферат на тему:

Особливості сприймання і розуміння людини людиною.

Спілкування, взаємостосунки між людьми — це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність парт­нерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. При нерозвиненості однієї з цих складових спіл­кування може стати нерезультативним чи взагалі не відбутися.

Багато хто на рівні здорового глузду вважає, що початок спілкування — перший обмін словами. Але це не так. Спочат­ку встановлюється своєрідний міст між людьми, що беруть участь у спілкуванні, причому саме на цій стадії складається ставлення до предмета спілкування, перше уявлення співроз­мовників один про одного. Невербальні комуніканти дають початковий імпульс для прийняття чи неприйняття партнера, хоча він і не завжди відповідає дійсності.

Пізнання і взаємний вплив людей один на одного — обо­в'язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, ви­ховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпрету­ють зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.

Отже, людина виступає щодо партнерів по спілкуванню не тільки як об'єкт і суб'єкт впливу, а й одночасно як суб'єкт піз­нання. Основними процесами, завдяки яким людина сприй­має та переробляє інформацію, що надходить від іншої лю­дини, є сприймання, мислення та уявлення.

Дослідами встановлено, що цілісний образ людини вини­кає поступово і пов'язано це з просторово-часовими умова­ми, в яких відображається об'єкт. Наприклад, люди з нормаль­ним зором в умовах доброї видимості виділяють людину з оточення на відстані двох кілометрів. На відстані одного кі­лометра видно загальний контур, 700 м — сприймаються ру­хи рук та ніг, 300 м — голова, овал обличчя, колір одягу, 60 м — розрізняються очі, ніс, пальці. В умовах поганої види­мості показники сприймання людини на відстані гірші.

Колір елементів верхньої половини фігури визначається раніше, ніж нижньої. Велике значення має ракурс (збоку, звер­ху), в якому сприймається людина. При сприйманні обличчя напрямок розглядання — зверху вниз, від волосся до губ, тоб­то верх голови є точкою початку сприймання обличчя.

При описанні зовнішності людини елементи її розподіля­ються нерівномірно. Так, якщо за 100 % прийняти загальну кількість елементів зовнішності, то відображення фізичних рис (зріст, статура, волосся тощо) становить 82 %, виразні рухи (мі­міка, жестикуляція) — 14 %, оформлення зовнішності — 4 %.

Окрім власне психофізіологічних чинників, на сприйман­ня та розуміння людини людиною впливають вікові, статеві, професійні та інші ознаки. Так, з віком при словесному від­творенні зовнішності збільшується кількість елементів вираз­них рухів, проте зменшується кількість елементів оформлен­ня зовнішності. Найбільш точно оцінюється вік однолітків, гірше — молодших, найгірше — старших за віком. Педагоги в першу чергу описують одяг, потім мову, міміку, манеру по­водитися; художники — відповідно обличчя, зріст, міміку. Чо­ловіки та жінки приблизно однаково ідентифікують очі лю­дини, але жінки точніше визначають пропорції обличчя, рот, ніс; чоловіки — брови, овал обличчя, вуха, підборіддя.

Певні закономірності виявляються при сприйманні та ро­зумінні психічних станів, зокрема, емоційних. Так, найбільш точно ідентифікуються подив, відраза; гірше — горе, гнів, по­зитивні емоції.

Але найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу. Виділяють такі механізми:

1. Фізіогномічна редукція — судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (ви­разу обличчя, статури, ходи, постави тощо).

У кожній національній культурі існує безліч фізіогномічних уявлень та прикмет. Добре відомо, що означає, напри­клад, тверде підборіддя, високе чоло, вузькі губи. Існує фіксо­ваний набір прикмет і щодо інших частин обличчя (очей, брів, вух). Дослідами О. Бодальова встановлена наявність та­ких стереотипів сприймання: люди з квадратним підборіддям мають сильну волю, з високим чолом — розумні, з жорстким волоссям — непокірного характеру, повні люди — добродуш­ні, люди низького зросту відзначаються властолюбством, енергією, бажанням командувати, гарні люди — нерозумні й самолюбиві, тонкі губи — ознака потайливості, постійно напіввідкритий рот — невеликого розуму.

Наскільки такі уявлення справедливі? Відомо, що фізіогномісти часом дають дуже точну характеристику людині, яку во­ни короткочасно спостерігають. Але є й інший погляд — не можна жорстко пов'язувати окрему деталь зовнішності з харак­тером, це обов'язково призведе до помилки. Істина полягає в тому, що зовнішність, звичайно, відображає деякі внутрішні особливості, і у цьому немає нічого ненаукового чи ідеалістич­ного (будова скелетно-м'язової системи визначає конституцію, яка, у свою чергу, впливає на манеру поведінки і характер). Відповідно, механізм фізіогномічної редукції може бути корис­ним, якщо не вимагати від нього надто багато — абсолютної точності та надійності.

Звідки беруться фізіогномічні уявлення? Ми не набуваємо їх у процесі накопичення особистого досвіду (наприклад, не виміряємо висоту чола та не співставляємо її з інтелектом), а дістаємо вже готовими із соціального оточення. Це не на­ше особисте надбання, а продукт колективної творчості. Під­твердженням цього є той факт, що фізіогномічні уявлення в різних культурах значною мірою відрізняються. Наприклад, у в'єтнамській культурі великий рот корелює з високим інтелек­том, причому це стосується лише чоловіків. Слід враховувати, що «ключі» однієї культури можуть бути непридатними для ін­шої. Цим пояснюється недиференційованість сприймання й запам'ятовування людей іншої расової приналежності: зов­нішність їх здається нам дуже подібною, аж до ілюзії повної ідентичності.

Отже, придатний чи ні механізм фізіогномічної редукції для спілкування? Однозначної відповіді на це запитання не­має. Він дуже простий і зручний, але призводить до непоро­зуміння, якщо неправильно застосовується і не доповнюється іншими, більш складними та точними ознаками.

2. Соціальна категоризация та порівняння — це роз­поділ людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом. Така процедура може бути досить простою (наприклад, «старий — молодий», «бідний — багатий») або ж складною (наприклад, «розумний — дурний», «порядний — непорядний»). Вона ду­же важлива, бо людина з невизначеним соціальним статусом зазнає труднощів у спілкуванні, відчуває самотність; ідентифі­куючи себе з певною соціальною групою, ми сприймаємо її права, обов'язки, привілеї. Виникає відчуття «Ми» (моя група) на відміну від «Вони» (їх група), причому в міжгруповому спілкуванні «Ми» частіше переоцінюються, а «Вони» — недо­оцінюються.

Із зазначеного можна зробити важливий висновок: наше розуміння людей завжди певною мірою неточне та упередже­не, бо якщо «Ми» не дає хоча б маленької переваги, то потер­пає самооцінка. Ця тенденція виявляється як в оцінках, уяв­леннях, судженнях, так і в зовнішній поведінці, причому вона посилюється в умовах змагання, особливо з невизначеними критеріями. При оцінці результатів більш упередженими ви­являються ті, що програють чи мають нижчий статус. Отже, в умовах соціальної несправедливості різко зменшується віро­гідність неупереджених оцінок, терпимості та взаєморозумін­ня між людьми, що належать до різних груп, причому психо­логічно найбільше страждають ті, що не мають ніяких благ та привілеїв.

3. Стереотипізація — розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного пе­ренесення на неї типових для даної групи характеристик. Термін запропонований американським журналістом О. Ліпманом для визначення штампів та кліше («фіксованих карти­нок у голові») в людському спілкуванні.

Існує багато визначень стереотипів. Найбільш коротке з них — «усі вони такі». При цьому не має значення, хто це кон­кретно та які вони насправді: усі професори неуважні, усі анг­лійці — стримані, усі жінки — непостійні. Приклади можна продовжувати. Характерно, що при цьому всі знають — на­справді це не так, об'єднувати всіх одним штампом — велике спрощення і огрубления дійсності. Але стереотипи все ж існу­ють, бо вони виконують свою функцію — просто й швидко категоризувати індивіда.

Грубість, схематизм, ворожість по суті своїй не притаман­ні стереотипізації, а виникають як наслідок соціальних умов. Стереотипи необхідні для психологічної регуляції міжособистісної взаємодії, без них людина «потонула» б у хаосі інформації, що надходить. Отже, необхідно боротися не з стерео­типами як такими, а лише з найбільш хибними та небезпеч­ними з них. Дестереотипізація потрібна у міжетнічних, міжнаціональних, а також міжгрупових стосунках, бо багато психологічних труднощів виникає саме в цих сферах і вони призводять до тяжких наслідків.

Усі вищезазначені механізми розуміння людини людиною діють в умовах міжгрупового спілкування. При міжособистіс-ному — взаєморозуміння реалізується за рахунок інших ме­ханізмів, провідними серед яких є:

1. Атрибуція — розуміння іншої людини шляхом припи­сування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власно­го життєвого досвіду та здорового глузду. Як працює атрибу­тивний механізм?

Звичайно ми маємо справу з трьома видами інформації:

знання про людину, поведінку якої ми хочемо пояснити;

знання про ситуацію, в якій вона вчинила певну дію, вела се­бе певним чином; наш власний досвід соціальної поведінки та соціальних контактів. Коли ми достатньо знаємо про су­б'єкт і обставини, в яких він опинився, атрибуція («припису­вання») зводиться до мінімуму, а наше пояснення його пове­дінки буде більш точним. Коли ж ми мало або нічого не знає­мо про людину та зовнішні обставини, то використовуємо власні, нехай і обмежені знання, досвід і таким чином, фан­тазуючи, можемо пояснити що завгодно, і без ніяких трудно­щів. Ми з легкістю пояснюємо собі та іншим, чому одні одру­жуються, а інші — розлучаються, чому один вступає до інсти­туту, а другий іде працювати, чому так, а не інакше поводяться американці, японці, навіть аборигени в басейні річки Амазон­ки. Суб'єктивних труднощів це не викликає, але слід врахову­вати, що чим менша доля об'єктивної інформації, тим суттє­віші помилки. У історії є безліч прикладів, коли мандрівники у чужих краях отримували від своїх дій результат, протилеж­ний очікуваному, користуючись атрибутивними механізмами. Головна їх функція — зняти чи зменшити невизначеність у спілкуванні, але не слід при цьому бути надто впевненим у безпомилковості своїх суджень.

2. Децентрація — це психологічна здатність відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» ін­шої людини. Вона необхідна у тих випадках, коли об'єктив­ної інформації достатньо і немає принципової необхідності апелювати до суб'єктивного досвіду. Децентрація і атрибуція певним чином протилежні за характером; у першому випад­ку ми ніби відмовляємося від власної позиції, наближаємося до позиції партнера, дивимося на світ його очима, у друго­му — навпаки.

Люди зі зниженою здатністю до децентрації називаються егоцентриками (від «Ego» — «Я»); увесь світ існує ніби тільки заради них, а вони знаходяться в його центрі. Чому це стає можливим? Причини тут можуть бути різними, але найімовір­ніше — психологічними. Авторитарність виховання, офіційні стосунки між старшими та молодшими (у тому числі між батьками та дітьми), пригнічення нестандартних підходів і точок зору призводять до стандартизації особистості та не­вміння розуміти іншу, не схожу на нас людину. Тільки моя думка і моя поведінка — справедлива, усі інші — хибні. Від егоцентриків страждають не тільки оточуючі, але й вони са­мі, їх чекає самотність, нерозуміння.

3. Емпатія — розуміння іншої людини без слів, на чуттє­вому рівні, завдяки проникненню в її внутрішній світ. Люди­ну не можна повністю зрозуміти тільки на рівні раціонально­го, бо й вона сама не завжди себе розуміє. Багато чого взагалі не можна пояснити словами, але ми несемо в собі безліч не-вербальної інформації, яка може бути більш промовиста й важлива, ніж словесна, але потребує високої емпатійності. Ви­сока емпатійність — перевага сучасної людини, вона немов­би додатковий зір та слух; низька — бездушність, байдужість, холодність. Така людина не може відгукнутися на почуття іншої, порадіти з чужої радості чи опечалитися чужим смут­ком. Вона припускається помилок у стосунках з людьми, бо цілковито довіряється тільки собі, а цього недостатньо. Вихо­дячи тільки з власних, актуальних для себе станів, вона не бе­ре до уваги спонукання та емоційні стани партнера.

Чому сучасним людям бракує емпатійності? Відповідь при­близно така ж, як у попередньому випадку. Теперішнє сус­пільство більшою мірою сприяє формуванню раціонального, розсудливого, придушуючи все безпосереднє, емоційне. Це починається майже з перших днів життя: у сім'ї діти недоот-римують материнського тепла й ніжності, у школі всі прояви емоційності та оригінальності вважаються недоцільними. Для суспільства в цілому характерно пригнічення спонтанного, ім­пульсивного, щирого; у повазі люди, які керуються у своїй по­ведінці рефлексією (розумом, словом, логічними зв'язками).

4. Особистісна ідентифікація — розуміння іншої люди­ни шляхом ототожнення себе з нею. Механізм цей починає працювати досить рано, і перший об'єкт, з яким ідентифікує себе дитина, — батьки. Особистісна ідентифікація дуже важ­лива для нормального психічного розвитку людини на всіх вікових етапах, але особливо — у підлітковому та юнацькому віці (з однолітками, літературними героями тощо). Її пригні­чення (приміром, «не бери прикладу з поганого героя») нега­тивно відбивається на психічному розвитку. Можливість іден­тифікації немовби відкриває двері у світ людей і емоційних людських контактів, інакше ми лишаємося «по той бік две­рей» — зі своєю самітністю та егоцентризмом.

Отже, існує два типи сприймання та розуміння людини людиною: міжгрупові і міжособистісні. Вони можуть допов­нювати і взаємозаміняти один одного, але між ними є і прин­ципова різниця. Міжособистісні механізми більш тонкі, гнуч­кі, індивідуальні, в еволюційному смислі це більш пізні утво­рення. Свобода в «користуванні» ними досягається шляхом кропіткої внутрішньої роботи, часом — болісних пошуків. Міжгрупові механізми консервативні та стійкі, вони співвід­носяться з етнічними цінностями суспільства, визначаються соціальним та культурним контекстом, їх освоєння — процес пасивний, автоматичний.

Вивчаючи процеси соціального сприймання, психологи дійшли висновку, що на нього впливають, окрім вищезазначе­них, інші чинники психологічної природи. Дамо їх коротку характеристику.

«Ефект ореолу» — вплив загального враження про люди­ну на сприйняття і оцінку окремих властивостей її особис­тості. Якщо загальне враження про людину сприятливе, то її позитивні якості переоцінюються, а негативні — не поміча­ються або ж виправдовуються. І навпаки, якщо загальне вра­ження про людину негативне, то навіть позитивні вчинки трактуються упереджено.

«Ефект первісності» (послідовності) — при оцінці не­знайомця домінує перше враження, усі інші отримані відо­мості накладаються на цю інформацію.

«Ефект поблажливості» — надлишок позитивного став­лення при сприйманні іншої людини; спостерігається у тих випадках, коли суб'єкт дістає значну емоційну підтримку з бо­ку оточуючих (наприклад, захоплення «зіркою» естради).

«Бар'єри темпераменту та характеру» — виникають при взаємодії індивідів з різними типами нервової системи чи різними характерами. Наприклад, людина з високою реак­тивністю починає діалог без думки про можливу сварку, але раптом, у відповідь на досить нейтральні слова, бурхливо обу­рюється і припиняє розмову; її партнер не розуміє такої реак­ції, ображається і в подальшому буде уникати контактів. Такі ж наслідки можливі при неврахуванні особливостей характеру.

«Бар'єр поганого настрою» — виявляється у небажанні індивіда спілкуватися або ж в індукції свого настрою на ото­чуючих. Не випадково вважається, що вихована людина не по­винна показувати стороннім свої негативні переживання. Це не тільки знижує працездатність, а й відштовхує людей, фор­мує про такого співрозмовника стійке негативне враження.

«Бар'єр негативних емоцій» — породжується пережи­ваннями гніву, страху, презирства, відрази тощо; це завжди ре­зультат нереалізованих актуальних потреб, який заважає пра­вильно сприймати та оцінювати ситуацію та її учасників.

Значний вплив на сприймання іншої людини чинить са­мооцінка сприймаючого суб'єкта. Кожна людина співвідно­сить інформацію про іншого з уявленнями про саму себе, причому підсвідоме прагне зберегти існуючу думку про себе. Якщо ж ця думка може бути спростована, виникає стан три­вожності і сприймання змінюється таким чином, щоб загроз­ливі сигнали не надходили. Такі підсвідомі процеси дістали назву «перцептивного захисту». Якщо, наприклад, ставлення до людини у групі не відповідає її завищеній самооцінці, во­на починає неадекватно сприймати оточуючих, а справедли­ву критику вважає наклепом.

Таким чином, можна зробити висновок, що сприймання й розуміння іншої людини — дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості су­б'єкта сприймання. При цьому потрібно пам'ятати, що, незва­жаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізич­ного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, — це зав­жди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації. Він має велике значення для працівника правоохоронних орга­нів, оскільки його професійна діяльність завжди спрямована на пізнання соціальних явищ, яке здійснюється у процесі і за допомогою спілкування.

Література

1. Бодалев А. А Восприятие и понимание человека человеком. — М, 1982.

2. Брикман Р, Кершнер Р. Гений общения: пособие по психологиче­ской самозащите. — С.-Пб., 1997.

3. Дерябо С. Гроссмейстер общения. — М., 1997.

4. Зарайский Д. А Управлять чужим поведением. — Дубна, 1997.

5. Кабрин В. И. Транскоммуникация и личностное развитие. — Томск, 1992.

6. Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движе­ние. — М.,1996.

7. Хохелъ С. Целостное восприятие личности и методы определения ее типа. — К., 1992.

8. Экман П. Психология лжи. — К., 1999.