Оцінка діяльності учнів на уроках

Важливою умовою високої результативності роботи учнів, розвитку ініціа­тиви й активності є оцінка їхньої діяльності. Вона виявляє фізичні, інтелектуальні, вольові можливості учнів та ставлення вчителя до їх діяльності, успіхів, невдач, поведінки.

Учителі-новатори, крім цифрового виразу, широко використовують сло­весні, інтонаційні, мімічні, жестові, пантомімічні форми оцінки.

Вербальні і невербальні підкріплення цифрового виразу оцінки сприяють активізації учнів. Продумано використані словесні схвалення ("добре", "так", "правильно", "чудово", "молодець" тощо), невербальні підтримки у вигляді посмішки, схвальних жестів головою, легкі дотики, заохочувальні жести і т. д. допомагають дітям критично оцінювати свої успіхи, долати труднощі і невдачі. Велике значення при цьому надається колективним оцінкам (оплески, поздо­ровлення, подарунки, нагороди, призи), взаємооцінкам і самооцінкам.

Успіхи, виражені в оцінці, відбивають якість педагогічної праці, результат діяльності вчителя, його вміння висувати завдання, застосовувати відповідні засоби і методи організації фізичного виховання.

Сьогодні успішність із фізичної культури визначається за чотирма критеріями:

• рівнем засвоєння і практичної реалізації знань;

• якістю виконання рухових дій, що є виразом рівня опанування тех­ніки передбачених програмою вправ;

• виконанням нормативів шкільної програми;

• вмінням самостійно займатися фізичними вправами і реалізацією цього вміння в практичній діяльності учня.

Практична діяльність учителя фізичної культури завжди починається з певних вимог, які він ставить перед учнями, і які віддзеркалюють мету й зав­дання фізичного виховання.

Щоб оцінка відігравала активізуючу роль, школярі повинні знати і прийняти загальні вимоги до них, засвоїти їх із першого уроку фізичної культури. Вимога — це вказівка, переконливе прохання, обов'язкове для виконання. Прийнята й осмислена учнями вимога втрачає свою авторитарність, вона стає для них усві­домленою необхідністю. Адже всі вимоги спрямовані на реалізацію інтересів учнів, зміцнення їхнього здоров'я, фізичну досконалість, зрештою, на підготов­ку до життя. Важливо, щоби учні це зрозуміли і відчули. Так можна сформувати певні традиції. Наведемо один із можливих варіантів таких вимог до учнів:

• мати міцні знання, передбачені програмою, і вміти їх застосовувати у процесі самостійних занять;

• опанувати техніку виконання фізичних вправ, що вивчаються на уроках;

• досягти можливого для свого віку і здібностей розвитку сили, ви­тривалості, прудкості, спритності, гнучкості;

• використовувати набуті знання, вміння і навички у щоденній праці та побуті;

• уміти точно і правильно виконувати стройові дії, вивчені на уроках;

• бути організованими під час виконання завдань учителя, виявляти творчість та ініціативу;

• швидко реагувати на команди і розпорядження вчителя чи фізкультур­них активістів;

• самостійно виконувати фізичні вправи задля самовдосконалення;

• брати активну участь у всіх формах фізичного виховання у школі та за місцем проживання;

• мати належну спортивну форму.

У ході занять пряма вимога підкреслюється опосередкованими у формі поради, прохання, довіри, натяку, заохочень. Жодна з них не є універсаль­ною, і тривале шаблонне використання будь-якої призводить до зниження її дієвості. Кожна форма вимоги має свою функцію і повинна використовува­тись учителем залежно від внутрішніх колективних стосунків.

Зрозуміло, що зміст вимог повинен періодично змінюватися залежно від постановки фізичного виховання у школі, традицій, рівня підготовленості учнів, орієнтації на фізичне виховання педколективу і батьків. Тому бажано обговорити ці вимоги в колективі (за активної участі дітей і батьків) і вже потім, яскраво і наочно оформлені, їх варто розмістити на видному, доступ­ному місці (в кутку фізкультури, біля входу в спортзал, у залі).

Такі вимоги — це своєрідна угода між учителем і учнем у спільних діях, тому їх зміст не повинен містити питань, розв'язання яких сьогодні у школі є проблема­тичним або й зовсім нереальним. Інакше виховний, стимулюючий вплив таких вимог можна поставити під сумнів. У процесі підготовки, обговорення і реалізації вимог пам'ятайте вираз відомого педагога-новатора І. Волкова: "Діти все можуть, їх у цьому треба тільки переконати".

Основним принципом оцінювання дітей повинен бути принцип взаємо­поваги і співпраці. Співдружності з деякими дітьми треба домагатися інколи й роками. Шлях до неї лежить через впевненість у можливості досягти успі­ху, що народжується в дитині. Тому спілкування з дітьми не починайте словами "Ти завжди ...", "Ти ніколи ...", "Ти взагалі...". Слід заборонити як марні (даремні), навіть шкідливі фрази: "Ти ледар", "Попереджую тебе останній раз", "Як тобі не соромно" та ін.

Учитель, який не вміє користуватися похвалою, заохоченням, нетерпля­чий в очікуванні результатів, не вірить у дітей, ставить двійки за двійками, є вкрай небезпечним для школи, він може назавжди відбити бажання дитини займатися фізичними вправами.

Оцінюючи, завжди керуйтеся міркуванням: якщо під час виконання вправ діти припускаються помилок, — у чомусь Ви помилились, а отже, повинні знайти відповідний прийом, що допоможе дитині. Лінивих дітей небагато, ними вони стають, коли не можуть подужати висунуті завдання. Дитячі лінощі — це захист від невміння, некомпетентності вчителя. Учитель повинен пишатися не сильними учнями, а слабкими, котрі під його керівництвом стали сильними.

Тому лейтмотивом кожного уроку повинні стати оптимістичні заклики типу: "Ви молодці!", "У вас все вийде!", ""Ви скоро навчитесь!", "Ще тріш­ки зусиль, і ви станете сильними, спритними!". Такий лейтмотив обов'язковий від першого до одинадцятого класу, незалежно від типу і змісту уроку, наст­рою вчителя. Діти повинні знати і вірити, що вчителя радують їхні успіхи і засмучують невдачі. Свої захоплення і смуток виражайте не тільки словами, а й більшою мірою — усмішкою, поглядом, мімікою, реплікою.

Ґрунтуючись на загальних принципах і положеннях, оцінка діяльності учнів на уроці фізичної культури має свою специфіку. Вона повинна відпові­дати індивідуальним можливостям вихованців і віддзеркалювати ту працю, яку дитина вклала у досягнення не якогось загального нормативу, а індивіду­ально можливого результату. Так, невиконання кількісних показників із незалежних від учня причин (непропорційний фізичний розвиток, тривалі пропуски з поважних причин при позитивних оцінках за техніку, знання) не є підставою для зниження підсумкової оцінки.

Під час оцінювання фізичної підготовленості школярів рекомендуємо вчи­телям враховувати реальні можливості кожного учня на основі попереднього тестування й оцінювати динаміку приросту результатів. Наближення резуль­тату учня від вихідного до запланованого на 50% можна оцінювати як "задовільно", не менше, як на 70% — "добре", не менше, як на 90% — "від­мінно". При цьому планування необхідних результатів здійснюється на основі вихідного тестування вчителем і учнем спільно.

На кожному уроці доцільно виставляти п'ять-шість оцінок (цифрових). Це до­поможе протягом чверті накопичити достатню їхню кількість для кінцевої оцінки.

Оцінка рівня розвитку фізичних якостей здійснюється на початку року, перед початком кожної серії уроків і в кінці року. Частіше варто перевіряти ті якості, котрі швидко змінюються. Тестові перевірки повинні забезпечити міні­мальні витрати часу. Тому на один урок беруть, зазвичай, один тест, який органічно вписується у зміст уроку. Проводять тести у вигляді змагань, заохочуючи кожно­го учасника тестування до досягнення максимального результату. Для обробки результатів тестування можуть використовуватися мікрокалькулятори та комп'ю­терні програми. При цьому слід мати на увазі, що ознайомлюючись із результатами тестування, дитина може сприймати їх для себе фатально. Для усу­нення можливості негативного впливу на дитячу психіку тестування має супроводжуватися роз'яснювальною бесідою про відносність його результатів і, головне, про вирішальну роль людської волі до самовдосконалення. Тут учень за допомогою тестів зуміє виявити свої слабкі та сильні риси, зрозуміти схиль­ності та потреби і разом із педагогом накреслити реальні шляхи до самотворення. Кожне тестування для кожного учня стане цікавою сторінкою в книзі власних спостережень і досягнень, а отримані результати нададуть впевненості у власних силах. Самопізнання допомагає виявленню власних потреб, і водно­час, актуалізує необхідність подальшого розвитку.

Оцінюючи якість (техніку) виконання вправ, учитель керується вимо­гами до аналогічних вправ у відповідних видах спорту. Відхилення у виконанні вправ учнями від названих вимог вважається помилкою. Помилки умовно поділяють на три групи: незначні, значні та грубі.

Незначні помилки — відхилення від правильного виконання, що не по­рушує структури рухової дії і практично не знижує кількісні показники.

Значні помилки — відхилення від правильного виконання, що не пору­шує структури рухової дії, але знижує кількісні показники. Наприклад, недостатній мах ногою в стрибках у довжину.

Грубі помилки — відхилення від правильного виконання, що порушує структуру рухової дії і призводить до значного зниження результату.

Орієнтовно можна рекомендувати при незначних помилках і безпомилко­вому виконанні ставити відмінну оцінку, значні помилки є причиною зниження оцінки до рівня — добре, а грубі є підставою для задовільної оцінки. При цьо­му вік учнів не враховується, тобто передбачені програмою вправи для кожного класу повинні виконуватися згідно з ідеальним уявленням щодо їхньої якості.

У зв'язку з оцінюванням техніки часто виникає питання про умови пере­вірки. Наприклад, на якій висоті повинна бути планка під час оцінки техніки стрибка у висоту, тобто створювати полегшенні умови для демонстрації тех­ніки чи оцінювати її на висотах, рівних нормативним? У молодших і середніх класах допускається окремо прийом техніки і навчальних нормативів, а в стар­ших — техніку оцінюють на тлі виконання навчального нормативу.

Насамперед, оцінку ставлять учням, які відмінно справляються із завдан­нями. Перед початком розучування кожної вправи учням докладно пояснюють вимоги до її виконання. На основі цих критеріїв діти зможуть об'єктивно оцінювати хід засвоювання розучуваної рухової дії і досягнення товаришів. Навчити дітей самооцінки і взаємооцінки — важлива умова їхньої підготов­ки до самостійних занять.

Знання оцінюються через їхній практичний прояв під час організації самостійних занять, засвоєння техніки та фізичних якостей, а також через виконання різноманітних функцій і дій у процесі уроку, інших форм фізич­ного виховання у школі та за місцем проживання.

Підсумкова оцінка виводиться з урахуванням усіх критеріїв, а у видах, де немає кількісних показників, вона визначається за знаннями і технікою (стро­йові і танцювальні вправи, акробатика, спуск з гірки на лижах і т. ін.). Виставлені оцінки бажано коментувати, щоб уникнути можливої дитячої підозри у суб'єктивізмі вчителя.

Річна оцінка виставляється на підставі четвертних. Якщо за один розділ учень отримав в останній чверті вищий бал, то нижчий уже не береться до уваги.

Останнім часом оцінки за рік виставлялись (у порядку експерименту) за результатами заліків та іспитів, що стимулює самостійну роботу учнів, за­цікавленість їхніх сімей. Сьогодні іспити введені в багатьох школах України, але в кожній з них проводяться по-різному. Так, у багатьох школах в іспиті передбачено теоретичні питання і вимоги з техніки, в інших — тільки відпо­відні нормативи. Можна запропонувати такий варіант: для іспиту підготувати відповідну кількість білетів, по чотири питання в кожному. Перше питан­ня — теоретичні відомості, друге — елементарні вміння здійснювати фізкультурно-оздоровчу діяльність за діючою програмою та правилами зма­гань, третє — техніка виконання певної вправи, елемента, четверте — здача нормативів (підтягування, біг, метання, стрибки тощо).

Цінний досвід у цьому плані нагромаджено у школах Латвії. Тут здійснюють­ся централізовані заліки в межах міста, району згідно з розробленим графіком на кращих спортивних базах, при єдиній суддівській колегії, що дає змогу об'єк­тивно оцінити фізичну підготовленість усіх школярів, підвищує відповідальність учнів за власний фізичний стан та готовність до самовдосконалення.

На обкладинках шкільних зошитів тут друкують навчальні нормативи, піктограми вправ, приблизний тижневий руховий режим. У щоденниках є спе­ціальні сторінки з фізичної культури, де фіксуються домашні завдання, виконання учнями навчальних нормативів і вимог, що дає змогу оперативно інформувати батьків про стан успішності їхніх дітей.

Уміння здійснювати фізкультурно-оздоровчу діяльність оцінюють шляхом виявлення можливостей учнів:

• щодо складання і демонстрації різноманітних комплексів вправ і програм вирішення конкретних завдань фізичного виховання; » підготувати місце занять, підібрати необхідний інвентар і обладнання;

• контролювати хід виконання завдань, оцінювати його;

• виявляти і виправляти власні помилки і помилки товаришів;

• оцінювати стан свого організму і рівень фізичної підготовленості;

• проводити окремі частини і цілі заняття фізичними вправами. З огляду використання оцінки як фактора мотивації учнів до фізкультур­но-спортивної діяльності учнів слід вітати введення у школах України дванадцятибальної системи оцінювання. Тим більше, Т. Круцевич вва­жає, що раціональнішою і "чутливою" є 20-бальна рейтингова система контролю, розроблена методом перцентильного аналізу. Вона визначає дріб­ніші кроки просування учня до мети, що дозволяє належним чином оцінити

фізичну активність учнів, їх ставлення до процесу фізичного виховання, і таким чином заохотити та стимулювати подальшу активність.

У цьому переконує і досвід роботи вчителя-методиста Бишівської СШ Радехівського району, що на Львівщині, І. Кубая, який використовує рейтингову систему заохочення учнів зі слабкою фізичною підготовкою і добивається дотримання ними здорового способу життя, свідомого став­лення до процесу фізичного виховання

Прагнучи до повної успішності, вчитель повинен знати причини, котрі заважають засвоєнню відповідних вимог. Найсуттєвішими з них є:

1) недостатній руховий досвід учнів. Відомо, що успіх вивчення кожної нової вправи залежить від арсеналу рухів і рухових дій, яким володіє учень;

2) низький рівень фізичного розвитку і підготовленості. Для вивчення будь-якої рухової дії необхідний певний рівень сили, гнучкості, прудкості і витривалості. Під час виконання різних рухових дій значущість кожної з них неоднакова. Тому перед вивченням кожної наступної вправи вчитель пови­нен визначити провідні якості і своєчасно потурбуватися про потрібний рівень їх розвитку;

3) відставання в інтелектуальному розвитку. Результати спеціальних досліджень свідчать про те, що відставання в інтелектуальному розвитку галь­мує процес засвоєння фізичних вправ. Це можна пояснити труднощами таких учнів в аналізі техніки, оцінці своїх дій, управлінні емоціями;

4) недостатній розвиток вольових якостей. Засвоєння навчальної програ­ми — це напружена фізична і розумова праця. Вона потребує наполегливості, подолання лінощів. Виконання фізичних вправ пов'язане з необхідністю тер­піти (долаючи "мертву точку"), у деяких випадках — переборювати страх;

5) низький рівень активності учнів. Це є характерним, переважно, для дівчат 13-14 років і слабо підготовлених підлітків. За допомогою індивіду­альних завдань, посильних і цікавих кожному, досвідченому вчителеві вдається подолати пасивність і зробити цю категорію учнів встигаючою.

На завершення звертаємося до молодих педагогів. Оцінюючи дітей, їхню діяльність і поведінку, завжди думайте про подальший розвиток своїх вихо­ванців. Педагогічні знання і вміння, досвід та інтуїція в поєднанні з педагогіч­ною позицією — почуттям відповідальності перед суспільством і підроста­ючим поколінням, чуйністю, тактом, людським теплом, професійною етикою, оптимістичним ставленням до можливостей розвитку кожної дитини — до­поможуть Вам приймати переважно правильні рішення.