Фізична культура – це єдність реальної (практичної) і ідеальної (психічної) діяльності, в процесі якої людина вступає в зв’язки і стосунки з суспільним і природним середовищем. Чим різноманітнішими будуть ці зв’язки, тим різнобічнішим буде розвиток людини, вищим буде її культурний рівень, і навпаки, чим різнобічніше буде розвинена людина, універсальнішими будуть її зв’язки з середовищем.

Фізичне виховання

“Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.

Фізичне виховання шляхом проведення обов’язкових занять здійснюється в дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних програм, затверджених у встановленому порядку.

Фізичне виховання військовослужбовців є складовою частиною загальної системи навчання та виховання особового складу Збройних Сил України, органів внутрішніх справ, інших військових формувань і здійснюється у формі спеціальної фізичної підготовки”.

Фізичне виховання, як і виховання в цілому, є процесом вирішення певних освітньо-виховних завдань, який характеризується всіма загальними ознаками педагогічного процесу, або здійснюється в умовах самовиховання.

У фізичному вихованні розрізняють дві нерозривно пов’язані сторони: фізичну освіту та сприяння розвитку фізичних якостей.

Фізична освіта являє собою засвоєння людиною в процесі спеціального навчання системи раціональних способів керування своїми рухами, необхідних в житті фонду рухових умінь, навичок і пов’язаних з ними знань. Ця сторона фізичного виховання має першорядне значення для раціонального використання людиною своїх рухових можливостей у життєдіяльності.

Другою стороною фізичного виховання є цілеспрямований вплив на комплекс природних властивостей організму, що належить до фізичних якостей людини. З допомогою фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання можна в певному діапазоні змінювати функціональний стан організму, що веде до прогресивних адаптаційних змін у ньому. Впливаючи таким чином на фізичні якості, при певних умовах досягають суттєвої зміни рівня і спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні тих або інших рухових здібностей (силових, швидкісних та ін.), підвищенні загального рівня працездатності, зміцненні здоров’я, поліпшенні будови тіла.

Слід зауважити, що оскільки фізичний розвиток обумовлений природними задатками, які передаються по спадковості, можливості виховання не безмежні. Вони визначаються вродженими здібностями, тому кожен може досягнути лише результату, обумовленого ними. Звідси мета фізичного виховання полягає в тому, щоб кожна людина засвоїла доступний їй зміст і обсяг фізичної культури.

Будучи тісно взаємопов’язаними, фізична освіта і виховання фізичних якостей ніколи не зводяться одне до одного і по-різному співвідносяться на різних етапах фізичного виховання.

Поряд з термін “фізичне виховання” використовують термін “фізична підготовка”. Ним користуються, коли хочуть підкреслити прикладну спрямованість фізичного виховання стосовно до певної діяльності, яка вимагає “фізичної підготовленості”. Це стосується, наприклад, фізичного виховання військовослужбовців, яке здійснюється у формі спеціальної фізичної підготовки.

Фізичне виховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом всього життя.

Спорт

“Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності” (стаття І Закону України “Про фізичну культуру і спорт”).

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.

Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується “великого спорту”. Фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатися як універсальних засіб фізичного виховання, так як представляє підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров’я і рівня підготовленості.

Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства. Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції.

Визначальною функцією спорту є змагальна функція. Змагальній діяльності в спорті властиве гостре суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.

Мета загальної діяльності в спорті – досягнення можливо високого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником, або в інших показниках, прийнятих умовно як критерії досягнень. Змагальна діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини.

Виховна функція передбачає підвищення ефективності змагальної діяльності, сприяє всебічному вихованню соціально активної особистості. Вплив спорту може мати як позитивний, так і негативний ефект.

Функція підвищення фізичної активності передбачає підготовку до різних видів суспільної діяльності і покликана сприяти всебічному розвитку людини, удосконалювати її фізичні і духовні здібності, розширювати арсенал життєво важливих рухових умінь, підвищувати їх надійність у складних умовах.

Оздоровча і рекреаційно-культурна функція спрямовані на зміцнення людей, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних смаків.

Виробнича функція дозволяє сприяти підвищенню продуктивності праці через згуртування виробничих колективів, встановлення сприятливого психологічного мікроклімату, впровадження норм і правил здорового способу життя.

Пізнавальна функція передбачає використання спортивної діяльності як моделі для вивчення фізичних і психічних можливостей людського організму в екстремальних умовах.

Видовищна функція задовольняє прагнення великої кількості людей одержати емоційний заряд як учасників змагань у ролі вболівальників, створює прекрасні умови для просвітницької роботи з метою залучення широкої аудиторії глядачів до регулярних занять фізичними вправами.

Економічна функція полягає в самозабезпеченні фінансовими засобами розвитку спорту. Джерелом фінансування можуть бути: спортивні лотереї, виробнича і видавнича діяльність, реклама і атрибутика, комерційні спортивні заходи тощо.

Функція поліпшення взаєморозуміння між народами і державами.

Престижна функція полягає в тому, що успіхи в розвитку спорту та перемоги спортсменів піднімають престиж окремих людей і колективів, регіонів і держави в цілому.

Сьогодні в світі функціонує багато видів спорту, які не піддаються точному обліку. Головними з них є олімпійські, об’єднані в Міжнародні спортивні федерації. яких налічується більше шестидесяти. Сучасний етап розвитку характеризується тенденцією до появи нових видів спорту.

Багаточисельність видів спорту вимагає їх класифікації.

За національною спортивною класифікацією України всі види спорту поділяються на олімпійські, неолімпійські, нетрадиційні, види спорту для осіб з вадами слуху та мови і опорно-рухового апарату, олімпійські види спорту для спортсменів інвалідів з порушенням зору, військово-технічні та військово-прикладні види спорту, професійно-прикладні види спорту.

Фізичні вправи-основний засіб фізичного виховання.

1. Вихідні поняття.

Поняття “фізична вправа” пов’язане з уявленням про рух, рухові дії, рухову діяльність.

Рух – це моторна функція організму, що виражається в зміні положень тіла або його частини.

Руховою дією називається цілеспрямований ряд рухів для вирішення конкретного завдання.

Фізичними вправами називаються лише ті рухові дії, спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям. Ходьба лише тоді набуває значення адекватного засобу фізичного виховання, коли їй надаються раціональні форми і коли її вплив на організм буде забезпечувати виховання фізичних якостей.

Найбільш питома вага у вирішенні завдань навчання і виховання припадає на фізичні вправи. Це зумовлено певними причинами, а саме:

• фізичні вправи як системи рухів виражають думки і емоції людини, її ставлення до навколишнього середовища;

• фізичні вправи – це один із способів передачі суспільно-історичного досвіду в галузі фізичного виховання;

• фізичні вправи впливають не лише на морфофункціональний стан організму, але й на особистість, яка їх виконує;

• фізичні вправи впливають не лише на морфофункціональний стан організму, але й на особистість, яка їх виконує;

• фізичні вправи можуть задовільнити природну потребу людини в рухах.

Поєднання певних рухових дій дає можливість здійснювати рухову діяльність.

У навчанні фізичних вправ слід сформувати мотиви, забезпечити усвідомлення завдань учнями і лише тоді приступати до їх засвоєння.

2. Фактори, які визначають вплив фізичних вправ.

Фізичні вправи самі по собі не характеризуються якимись постійними властивостями. Одна і та ж фізична вправа може призвести до різних ефектів і, навпаки різні фізичні вправи можуть призвести до однакового результату. Це обумовлено багатьма факторами:

• важливими факторами є особисті характеристики вчителя й учнів. Процес навчання двосторонній: вчитель вчить, учень вчиться, тому вплив фізичних вправ залежить від індивідуальних особливостей учителя і учня (від моральних якостей та інтелекту, від рівня знань, умінь та фізичного розвитку, від зацікавленості, активності та ін.);

• наукові фактори характеризують міру пізнання людиною закономірностей фізичного виховання. Чим глибше розроблені педагогічні, фізіологічні і біомеханічні особливості фізичних вправ, тим ефективніше можна їх використовувати для вирішення педагогічних завдань;

• методичні фактори об’єднують велику групу вимог, яких необхідно дотримуватись при використанні фізичних вправ (дозування фізичних вправ; вплив післядії попередньої вправи на наступну, як на підвищення, так і на зниження якості її виконання та ін.;

• санітарно-гігієнічні фактори мають вирішальне значення в реалізації завдань оздоровчої спрямованості фізичних вправ. Позитивний вплив на людину фізичні вправи мають тільки за умови правильного харчування, відпочинку та дотримання санітарних норм місць занять (освітлення, вентиляція та ін.);

• метеорологічні фактори (температура повітря, вологість, атмосферний тиск, сила вітру) також впливають на організм людини;

• суттєвий вплив на ефект від виконання фізичних вправ мають матеріальні умови їх виконання (спортивні споруди, інвентар, одяг, взуття та ін.).

3. Зміст і форма фізичних вправ.

У практиці фізичного виховання використовується велика кількість різноманітних фізичних вправ, які відрізняються між собою за формою і змістом.

Зміст фізичної вправи утворюють всі ті рухи і операції, які входять до тої чи іншої вправи; ті процеси, які відбуваються в організмі під час виконання вправи. Ці процеси складні і багатогранні. Вони можуть розглядатись у багатьох аспектах: психологічному, фізіологічному, біомеханічному, біохімічному та ін.

У психологічному аспекті фізичні вправи розглядаються як довільні рухи. які виконуються свідомо і спрямовані на досягнення конкретного результату (ефекту) відповідно до конкретних завдань фізичного виховання. Виконання фізичних вправ тісно пов’язане з активною розумовою діяльністю, визначенням способу дії, оцінкою умов дії і керуванням рухами, руховим керуванням, вольовими зусиллями, емоціями та іншими психологічними процесами.

У фізіологічному відношенні фізичні вправи характеризуються переходом організму на підвищений рівень функціональної активності, порівняно зі станом спокою. Діапазон цього переходу залежить від особливостей вправи і може бути значним. Легенева вентиляція може зростати в 30 і більше разів, споживання кисню – в 20 і більше разів, хвилинний об’єм крові – 10 і більше разів.

Форма фізичної вправи являє собою її внутрішню і зовнішню структури.

Внутрішня структура фізичної вправи характеризується тим, як поєднуються між собою різні процеси функціонування організму під час виконання тої чи іншої вправи.

Зовнішня структура фізичної вправи – це її видима форма, яка характеризується співвідношенням просторових, головних і динамічних (силових) параметрів руху.

Форма і зміст фізичної вправи органічно взаємопов’язані, причому зміст – визначальна і більш динамічна сторона, вона відіграє провідну роль стосовно форми. Щоб досягти успіху у виконанні тієї чи іншої вправи, необхідно змінити її змістовну сторону, створивши необхідні умови для розвитку силових, швидкісних і інших рухових здібностей, від прояву яких у значній мірі залежить результат даної вправи. Із міною елементів змісту вправи, змінюється ї її форма. Наприклад, збільшуючи потужність, швидкість рухів або витривалість, ми впливаємо на амплітуду рухів, співвідношення опорних і без опорних фаз та інші ознаки форми вправи.

Зі свого боку, і форма впливає на зміст. Недосконала форма фізичної вправи заважає максимальному виявленню функціональних можливостей і, навпаки, досконала форма сприяє найефективнішій реалізації фізичних здібностей. Наприклад, що при одній і тій же швидкості пересування на лижах, людина, яка досконало володіє технікою лижного бігу, витрачає енергії на 10-20% менше, ніж та, в якої ця техніка менш досконала.

Таким чином, зміст і форма фізичної вправи нерозривні між собою, вони знаходяться в постійному діалектичному протиріччі.

Класифікація фізичних вправ.

Класифікація фізичних вправ передбачає розподіл їх на взаємопов’язані групи за спільними ознаками. Часто за основу класифікації приймались чисто формальні ознаки (розподіл вправ на рухи з приладами, на приладах і без приладів, що запозичено від німецької системи турпера ХVIII століття та сокольської гімнастики ХІХ століття). Шведська гімнастика ХІХ століття мала класифікацію вправ за анатомічними ознаками.

Єдиної загальної класифікації фізичних вправ немає і не може бути, оскільки кожна фізична вправа має не одну, а кілька характерних ознак. Тому одна і та ж вправа може бути представлена у різних класифікаціях. Наприклад, підтягування подається і в класифікації, побудованій за анатомічною ознакою (вправи для мя’зів рук і плечового пояса), і в класифікації, яка об’єднує вправи, спрямовані на розвиток рухових якостей (вправи для розвитку сили).

Знаючи класифікації фізичних вправ, легше знаходити ті, які з найбільшою ефективністю допоможуть вирішувати поставлені запитання.

а) Класифікація фізичних вправ за ознакою прояву фізичних якостей: силові, швидкісні, швидкісно-силові, на витривалість, на координацію, на гнучкість, вправи, які потребують комплексного прояву рухових якостей.

б) Класифікація фізичних вправ для м’язів рук і плечового поясу; вправи для м’язів тулуба і шиї; вправи для м’язів ніг і тазу.

в) Класифікація фізичних вправ за їх значенням у вирішенні освітніх завдань: основні (змагальні) фізичні вправи, підготовчі фізичні вправи та підвідні вправи.

г) Класифікація фізичних вправ за видами спорту. В свою чергу, кожен вид спорту має власну класифікацію вправ.

Окрім вище зазначених класифікацій існують і інші, наприклад, у біомеханіці вони поділяються на статичні, динамічні, циклічні, ациклічні, комбіновані та ін.; у фізіології – вправи максимальної, субмаксимальної, великої, помірної потужності і т.ін.

Загальна характеристика спорту.

Спорт включає в себе змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї, специфічні відношення, норми і досягнення, які виникають в процесі цієї діяльності, взяті в цілому.

Не дивлячись на те, що спорт без змагань не існує, його функції не вичерпуються досягненням чисто змагальних цілей. Спорт забезпечує ефективні засоби для удосконалення людини, для перетворення її державної і фізичної природи у відповідності із запитами суспільства, є діючим фактором виховання і самовиховання. В міру росту досягнень спортсмен виявляється включеним в процес не тільки фізичного, але й морального, естетичного, розумового, трудового, патріотичного виховання. Педагогічне значення спорту надзвичайно велике.

В даний час в рамках спортивного руху виділяються два основних напрямки: базовий (масовий) спорт і спорт вищих досягнень.

Базовий спорт характеризується відносно невисокими спортивними результатами і значною масовістю. На цьому рівні досягнень підготовка спортсменів відбувається у вільний від основної діяльності час, проходить під керівництвом тренерів різної кваліфікації, в тому числі тренерів-інструкторів. Режим тренування і його структура часто регламентуються можливостями експлуатації спортивної бази.

З підвищенням спортивних результатів в базовому спорті значне місце відводиться вирішенню оздоровчих задач, раціональної організації вільного часу (оздоровчо-рекреаційний спорт), а також підготовка до трудової і оборонної практики (професійно-прикладний спорт).

Спорт вищих досягнень пов’язаний з стрімким досягненням найбільш високих результатів (світові рекорди, перемоги на олімпійських іграх, чемпіонату світу, Європи, СНД і т.д.). Однак чим вище спортивне досягнення, тим менша кількість спортсменів здатна вийти на цей рівень.

Спорт вищих досягнень може займати домінуюче положення у визначені періоди життя спортсмена. Підготовка проводиться під керівництвом тренерів вищої кваліфікації, в ній використовуються найновіші досягнення науки і техніки, застосовуються великі величини тренувальних і змагальних навантажень, а спортсмени проходять ретельний багатоетапний відбір.

Існують певні особливості і в реалізації громадських функцій спорту вищих досягнень. Високі спортивні результати мають великий громадський резонанс. Економічне значення проявляється в збільшенні масовості спортивного руху, підвищенні його оздоровчого ефекту, в проведенні спортивних видовищ.

Ріст спортивних результатів розширює уявлення в межах людських можливостей, сприяє відкриттю нових шляхів в методиці підготовки (евристичне значення), а також служить встановленню нових орієнтирів і нормативів для учасників масового спортивного руху (еталонне і стимулююче значення). Естетика спорту проявляється в красі безкомпромісної спортивної боротьби, вдосконалення рухів.

Оздоровчий ефект занять із спортсменами високої кваліфікації забезпечується за рахунок доброго лікарського контролю, оптимальної побудови тренування і відбору величини навантаження з врахуванням індивідуальних особливостей.

Аналізуючи специфіку направлення спортивного руху, необхідно чітко представити основні механізми взаємо обумовленості масовості спорту і рівня досягнень спортсменів вищої кваліфікації. Спортивні результати, які демонструють спортсмени високого класу, особливо в популярних видах спорту, служать ефективним засобам пропаганди активних занять фізичною культурою і спортом. Завдяки цьому в практику спортивної діяльності залучається все більше учасників і, зростають шанси на виявлення серед них нових талановитих спортсменів, які в перспективі зможуть підняти вищі спортивні досягнення на новий рівень. Пому прогрес кожного виду спорту базується поряд з іншими аспектами і на нерозривному зв’язку всіх сторін спортивного руху.

Фізичний розвиток.

Відомо, що протягом життя послідовно змінюються вікові періоди розвитку індивідуума: внутріутробний період – до 9 місяців; грудний – до 1 року; дитячі періоди (ранній, перший, другий) – до 11 років (дівчатка) і 12 років (хлопчики); юнацький період – до 20 (21) років; перший період зрілого віку до 35 років; другий до 55 (60) років; похилий вік – до 74 років; старчий – до 90 років і період довголіття. Найбільш значні прогресивні зміни форм і функціональних можливостей організму відбуваються в перші періоди. Ріст від народження до вікового дозрівання збільшується в 3-4 рази, вага і ударний об’єм серця – в 20-30 разів, ЖЄЛ в 5-10 разів, показники силових можливостей – в 50 разів і більше. Потім настають періоди відносної стабілізації форм і функцій. Їм на зміну приходить вікова інволюція (зворотній розвиток), коли певні морфофункціональні властивості поступово регресують. Цей життєвий цикл фізичного розвитку відтворюється від покоління до покоління, повторюючи у певних рисах і разом з тим, набуваючи певних рис залежно від всієї сукупності природних і суспільних умов життя).

“Фізичний розвиток” – процес зміни форм і функцій (морфофункціоальних властивостей) організму людини протягом її індивідуального життя, або як сукупність ознак, що характеризують “фізичний стан” організму на тому, чи іншому етапі його фізичного розвитку (показники росту, ваги, окружності тіла, спірометрія, динамометрія та ін.). Це суто спеціальне (антропометричне) тлумачення “фізичного розвитку” потрібно відрізняти від сформульованого вище загального визначення.

Фізичний розвиток характеризується перш за все суттєвими змінами функціональних можливостей організму в певні періоди вікового розвитку, які виражаються в зміні окремих фізичних якостей і загальному рівні фізичної працездатності. Зовнішніми кількісними показниками фізичного розвитку (“фізичний стан”) є зміни просторових параметрів і маси тіла.

“Фізичний розвиток” – це природній процес, головною передумовою якого є природні життєві сили (задатки, здібності), які передаються за спадковістю.

Залежно від умов і факторів, що впливають на фізичний розвиток, він може бути всебічним і гармонійним, або обмеженим і дисгармонійним. Знаючи і вміло використовуючи об’єктивні закономірності фізичного розвитку людини, його можна спрямувати в оптимальну для особи і суспільства напрямку, забезпечити гармонійне вдосконалення форм і функцій організму, підвищити працездатність, “відсунути” (“віддалити”) час природного старіння. Ці можливості доцільного керування фізичним розвитком реалізуються, при певних умовах і в певних межах, у процесі фізичного виховання.

Фізична підготовка.

Цим терміном визначають прикладну спрямованість фізичного виховання щодо трудової або іншої діяльності людини. “Загальна фізична підготовка” – це процес фізичного виховання, що створює загальні передумови для високопродуктивної праці людини. Спеціальна фізична підготовка спрямована на підготовку до професійної та спортивної діяльності.

Фізична досконалість.

Передбачає гармонійний фізичний розвиток та всебічну фізичну підготовленість людини до життя, праці та захисту Батьківщини. У людей різних професій, статі, віку фізична досконалість має специфічні особливості.

Фізична освіта.

Визначає рівень знань з фізичного виховання, рухових і гігієнічних вмінь та навичок.