Тема : Просторове розміщення виробничого процесу.

Лекція

План.

1. Виробнича структура підприємства.

2. Структура основного виробництва.

3. Організація промислового підприємства в просторі і принципи його побудови.

4. Шляхи вдосконалення виробничої структури.

1. Виробнича структура підприємства.

В залежності від методів обробки виробів на підприємствах створюються відповідні підрозділи, а в апараті управління – відповідні функції і ланки.

Кожне підприємство складається із виробництв, цехів, участків, господарств, органів управління і організацій, які обслуговують працівників підриємства.

Чітка класифікація і встановлення зв’язків між ними дозволяє організовувати хід в-ва і раціонально сформувати структуру підприємства.

Структура підприємства ділиться на:

• загальну

• виробничу

Загальна структура підприємства являє собою склад виробничих ланок, а також організації по управлінню підприємством і по обслуговуванню працівників, тобто загальна структура – це

• органи управління – технічні, економічні, оперативно виробничі, служба кадрів, бухгалтерія, служба маркетингу, служба МТЗ і інші

• виробнича структура

• організації по обслуговуванню працівників

• господарське харчування, пункти здоров’я, ЖКГ, бібліотека, дитячі заклади, профілакторії, будинки відпочинку.

Виробнича структура – це частина загальної структури підприємства, а саме виробничі підрозділи, які випускають продукцію, а також обслуговуючі і допоміжні служби, які допомагають у випуску продукції.

Виробнича структура ділиться на цехи і господарства:

• основні

• допоміжні

• обслуговуючі

• побічні

Основні – заготівельні, обробляючі і складальні.

Допоміжні – енергетичні, ремонтні, інструментальні.

Обслуговуючі – складські, транспортні, тарні.

Побічні – по переробці відходів, товарів народного вжитку.

На структуру підприємства впливають різні фактори, вона залежить від виробничого процесу і випуску продукції, характеру і ступеня спеціалізаіцї, масштабів в-ва, ступеня охоплення життєвого циклу виробів

1. Характер виробничого процесу:

• заготівельні

• обробні

• складальні

від складу сировини:

• аналітичні з однієї сировини – декілька видів продукції (нафтохімія, лісохімія, коксохімія)

• синтетичні з декількох видів сировини, один вид продукції

• прямі – один вид сировини, один виріб

2. Характер випускаючої продукції і методи виготовлення продукції:

• одностадійний (добуваюча промисловість)

• багатостадійний (обробляюча промисловість)

3. Масштаби в-ва:

• предметні

• подетально-спеціалізовані

4. Характер і ступінь спеціалізації:

• випускаючі деталі

• збірні або складальні

5. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів:

• дослідні

• експерементальні

Технічний прогрес, розвиток спеціалізації можуть давати змогу переглядати виробничу структуру, створювати нові цехи, переплановувати площі, змінювати виробничі потужності.

2. Структура основного виробництва.

Самим першим і необхідним у виробничій структурі і її організації має робоче місце. Воно являє собою частину виробничої площі, яка оснащена необхідним обладнанням і інструментом, при допомозі яких робочий або група робочих виконує окремі операції по виготовленню продукції або обслуговує виробничий процес.

Робоче місце може бути простим, багатостаночним або колективним в залежності від кількості робочих і роботи, які він виконує.

Сукупність робочих місць, на яких виконується однорідна робота утворюють виробничі участки. На великих підприємствах виробничі участки об’єднуються в цехи. Цех – це виробничий і адміністративний підрозділ в якому виконується визначений комплекс робіт у відповідності із спеціалізацією в-ва.

Основну роль у в-ві відіграють основні цехи, тобто цехи, які виготовляють продукцію.

Існує цехова, безцехова, корпускна виробнича структура.

підприємство

підприємство

підприємство

участки

корпус

цехи

участки

робочі місця

цехи

робочі місця

участки

робочі місця

цехова безцехова корпусна

Основне в-во в залежності від технології ділиться на структури:

• технологічну

• предметну

• змішану

Технологічна структура – цехи і участки створюються по принципу технологічної спорідненості виконуючих робіт або виробничих процесів. Наприклад в машинобудуванні – ливарний, ковальський, механічні цехи – а всередині механічного цеху – токарний, фрезерний участки.

Перевага технологічної структури є технологічна спеціалізація в-ва і висока кваліфікація працівників.

Недоліки технологічної структури – збільшується час на переналадку обладнання в зв’зку з великою номенклатурою випуску продукції, обладнання неможливо розкласти по ходу технологічного процесу, так як при частій заміні виготовлення продукції змінюється склад і послідовність операції, а це призводить до збільшення тривалості виробничого циклу, відсутність відповідальності за якість цілого виробу, бо кожний участок виконує окремі операції.

Предметна структура – основні цехи створюють по окремих виробах або його частині (наприклад, цехи моторів, рам, шин). При такій структурі є можливість для впровадження нової техніки, модернізації, механізації і автоматизації виробничих процесів, введення АЛ так як обладнання розміщують по ходу технологічного процесу.

При предметній структурі є можливість організовувати потоковий метод в-ва.

Недоліки предметної структури в тім, що вона ускладнює керівництво участками, так як там виконуються різні роботи. Виникає необхідність мати в цеху всі види обладнання, хоча вони не всюди задіяні повністю.

Змішана структура – це заготівельні цехи будують по технічному принципу, а обробні і випускають в предметно-замкнуті ланки.

Для аналізу виробничої структури використовується широкий круг показників:

• розміри виробничих ланок (величина випуску продукції, чисельність, вартість основних виробничих фондів, потужність обладнання)

• ступінь централізації окремих виробництв

• співвідношення міжосновними, допоміжними і обслуговуючими виробництвами – по кількості робочих, обладнанню, розміру виробничих площ

• пропорційність ланок, які входять в підприємство

• рівень спеціалізації окремих виробничих ланок

• ефективність просторового розміщення підприємства – це коефіцієнт забудови, використання площ виробничих приміщень (0.45 – 0.55 коефіцієнт використання території )

• характер взаємозв’язку між підрозділами .

Аналіз даних показників дає можливість створити раціональну виробничу структуру, а це дасть можливість максимально спеціалізувати цехи і участки, безперервно випускати продукцію без перепрофілювання і переналадки обладнання.

3. Організація промислового підприємства в просторі і принципи його побудови.

Просторове розміщення в-ва, цехів і господарств на території підприємства здійснюється по генеральному плану підприємства, який розробляється при створенні підприємства.

Генеральний план – це графічне зображення його території зі всіма будовами, спорудами, комунікаціями, шляхами сполучення. На підприємствах генеральний план складають у двох видах: проектний і фактичний.

При розробці генерального плану враховують:

1. Забезпечення прямолінійності предметів праці при переміщенні із одного підрозділу в інший без зустрічних потоків. Це реалізується при розміщенні цехів в порядку послідовності технологічного процесу.

2. Переважаюче переміщення вантажів технологічним транспортом. Це забезпечує надійність і зниження витрат на переміщення предметів праці в порівнянні з транспортом загального призначення.

3. Скорочення протяжності енергетичних комунікацій

4. Непересічення шляхів проходу працівників на роботу з шляхами сполучень і комунікацій і цехів. Це досягається шляхом спорудження відповідних переходів.

5. Виділення в особливі групи цехів з однорідним характером в-ва.

6. Облік напрямку рози вітрів. Цехи з шкідливими виділенніми необхідно розміщувати за вітром, щоб знизити загазованість території підприємства.

7. Облік характеру технологічних процесів для того, щоб правильно розмістити цехи і вибрати дистанцію між ними.

8. Врахування рельєфу місцевості, розположення залізнодорожніх шляхів, жилих поселень.

Показники ефективності розробки генерального плану – розмір території підприємства, протяжність комунікацій, ступінь забудови території. Чим менші ці показники в розрахунку на одиницю випускаючої продукції, тим більш вдала компановка.

Крім цього важливим показником раціонального планування підприємства є забезпечення нормальних санітарно-гігеєнічних і виробничих умов, наявність резервних площ для розширення підприємства, архітектурний стиль.

4. Шляхи вдосконалення виробничої структури.

Вдосконалення виробничої структури має такі шляхи:

1. Визначення оптимальних розмірів підприємства – це такий розмір, який при даному рівні розвитку техніки і конкретних умов місцезнаходження і зовнішнього середовища забезпечує в-во і збут продукції з мінімальними затратами.

На розмір підприємства впливають внутрішні і зовнішні фактори.

Внутрішні визначають технічні і організаційні умови роботи підприємства і допомагають укріпленню підприємства і росту його ефективності. До цих факторів відносять техніку, яка використовується, її продуктивність, потужність, прогресивну технологію.

Внутрішні фактори обумовлюють мінімальний і максимальний розмір підприємства.

Мінімальний – не дає мождивості повністю використовувати сучасну техніку. Оптимальний розмір – це щось середнє між мінімальним і максимальним.

Зовнішнє середовище – це вивчення ринкових відносин, продукція і в-во не буде рости, коли не буде належного збуту.

2. Поглиблення спеціалізації основного в-ва. Форми спеціалізації в-ва і масштаб в-ва повинні бути однакові і єдині для однакового в-ва. Підприємство повинно вдосконалювати структуру, а не розширювати апарат управліня при спеціалізації цехів і участків, робити все компактно.

3. Розширення кооперації по обслуговуванню в-ва. Нормальна робота основного в-ва вимагає чіткого і безперебійного обслуговування ремонтом, забезпечення інструментом. Головне завдання підприємства являється випуск продукції тому більшу частину підприємства у виробничій структурі має займати основне в-во, як по питомій вазі (чисельність), але і по зайнятій площі.

В деяких підприємствах обслуговуючий і допоміжний персонал займає 45 – 55 %. Чисельність цих працівників повинна знижуватись в зв’язку з тим, що треба краще організовувати в-во і підвищувати кваліфікацію кадрів.

Тому потрібно в першу чергу централізувати допоміжне в-во, що дає змогу підвищити продуктивність праці, а також скоротити лишні і паралельно діючі виробничі підрозділи.

В сучасних ринкових відносинах появилася тенденція створювати на підприємствах малих підприємств на базі допоміжних господарств. Це дає змогу не зачіпати основний технологічний процес в-ва, а вдосконалювати виробничу структуру.