Аналіз попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів спо­живачі розширюватимуть купівлю про­дуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності попиту на картоплю, ка­пусту, столові буряки тощо становить 0,3—0,35). Тому виробництво цих про­дуктів має більші шанси на розширен­ня. А тваринництво, садівництво, ви­ноградарство, навпаки, чекають застій і скорочення.

Щоб подолати негативні тенденції у розвитку ринку продовольства, необ­хідно, насамперед, посилити державне регулювання ринкових відносин, підви­щити ефективність використання ре­сурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійс­нювати регулювання ринку через ціно­ву і кредитно-податкову політику, а та­кож через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи по­даткову систему і систему інших ас­пектів регулювання ринку, з тим щоб посилити стимули до інвестицій і роз­витку НТП.

Цінова політика держави тільки тоді зуде ефективною, коли ціни на сільсь­когосподарську продукцію забезпе­чать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва, а прибуток на вкладений капітал буде не нижчим, ніж за інших можливих напрямків його використання.

Поліпшити економічне становище господарств могло б впровадження такого заходу, як відшкодування з бюджету суми ПДВ, виплаченої поста­чальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва і нематеріальні активи.

У період переходу до ринкової еко­номіки, поряд із розвитком нових, кон­курентоспроможних джерел поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки і розподілу продукції, необхідно поліп­шити державні поставки та відновити держзамовлення на всі види сільсько­господарської продукції, розширити ін­тервенційні заготівлі.

Доцільно практикувати укладання ф'ючерських контрактів, пільгове кре­дитування сільськогосподарських під­приємств, забезпечення зустрічного продажу необхідних їм ресурсів за пільговими цінами.

Слід розширити захист вітчизняних товаровиробників, зокрема:

збільшити митний податок на імпорт продуктів:

скасувати попередню оплату та по­датки на експорт продуктів:

ввести граничну торговельну над­бавку [не більшу 20%) на вітчизняну сільськогосподарську продукцію:

створити сприятливі умови для вве­зення ресурсів, необхідних для впрова­дження прогресивних технологій виро­щування і переробки продукції, звіль­нивши господарства від сплати митно­го податку та ПДВ;

— реалізувати комплекс заходів що­до розширення зовнішнього ринку сільскогосподарської продукціі, продуктів її переробки.

Економічну політику держави необ­хідно спрямувати на підвищення ефек­тивності використання виробничого потенціалу сільськогосподарських під­приємств, зміцнення ОПГ населення і селянських (фермерських) госпо­дарств, забезпечення прогресивних структурних зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції, реалі­зацію ефективних шляхів і засобів розв'язання соціальних проблем на се­лі. Вирішальне значення тут матиме удосконалення територіального розмі­щення виробництва продукції. Його ра­ціональне розміщення сприятиме прискоренню темпів зростання продук­тивності праці, підвищенню конкурен­тоспроможності продукції, збільшенню маси прибутку на капітал. Найефектив­нішого використання ресурсів можна домогтися лише тоді, коли кожний про­дукт вироблятиметься в регіонах з най­сприятливішими природно-економіч­ними умовами, оскільки в сільському господарстві продукція вирощується працею не тільки людини, а й — приро­ди. На її долю припадає близько ЗО— 40% загальної вартості створеного в сільському господарстві продукту.

А якщо держава й надалі самоухи-лятиметься від регулювання ринку, то зростання цін на промислові товари, що триває, і відповідне зменшення мінової вартості сільськогосподарської продук­ції, скорочення наповненості внутріш­нього ринку через зниження купівельної спроможності населення неминуче призведуть до ще більшого спаду ви­робництва й банкрутства господарств.

Отже, стратегія формування ринку продовольства базується, насамперед, на врахуванні купівельної спромож­ності населення, а також на можли­востях зміцнення вітчизняного сільсь­когосподарського виробництва, роз­витку системи маркетингу, усілякого стимулювання експорту й обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринкових відно­син. Збалансованість попиту і пропо­нування забезпечить ощадливість, конкуренцію та захист споживачів і то­варовиробників.

Основна надія покладається на дер­жавне втручання в економічні відноси­ни, державну допомогу (дотації та субсидії). Метою, яку ставили при цьому урядові чиновники, було залучення до бюджету "тіньових" грошей. "Тіньовики" на те й є "тіньовиками", щоб діяти в підпіллі — вони просто проігнорували цю чергову урядову дурницю. А от для законослух­няних підприємців це "вилізло боком" — ці патенти обернулись для них додатко­вими втратами, які майже не можна компенсувати: ціна товарів і так досягла захмарних висот. Друга урядова дур­ниця — заборона з 1 січня 1997 р. про­дажу товарів, на яких немає відповідної інформації українською мовою. Багато товарів було придбано задовго до цьо­го заходу із "захисту споживача" — що ж тепер із ними робити торгівлі? Мож­на легко передбачити, що з початку нового року торговельні заклади ви­глядатимуть спустошеними. Звісно, що "тіньовиків" це може тільки порадувати. Тому продовжувати закликати до по­дальшого втручання держави в еконо­міку — це просто закликати до суттєво­го погіршення ситуації.

Що ж стосується державної допомо­ги сільському господарству, то це — ли­ше солодкі мрії. Про яку державну допо­могу може йти мова, коли до цього часу держава не повертає боргів селянам за продукцію, здану ще 1995 року? Неві­домо, як і коли вона розрахується за зерно, здане за держзамовленням 1996 року? Де держава візьме гроші на купівлю сільгоспродукції 1997 року?

Вихід - якраз у протилежному: у суттєвому скоро­ченні ролі держави в нашому житті.