КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

Розміщення продуктивних сил

Тема: “Методи наукового аналізу розміщення і територіальної організації народного господарства України”

Спеціальність 6201/1,

I курс, 1 група

Малюга Віталій Володимирович

м. Київ

1999 р.

ПЛАН

1. Розміщення продуктивних сил як об'єкт територіального планування.

2. Економічні методи обґрунтування розміщення продуктивних сил.

3. Економіко-статистичні методи аналізу територіальної організації господарства

4. Економіко-математичні методи аналізу територіальної організації господарства

4.1 Балансова модель.

4.2 Оптимизационная модель.

5. Завершальний етап дослідження і прогнозування територіальної організації господарства.

Розміщення галузевих комплексів, соціальної інфраструктури, а також господарства економічних районів характеризує систему територіальної організації народного господарства. Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, що передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей і економічних районів. На основі галузевих і територіальних схем складають генеральну схему розміщення продуктивних сил країни.

У наукових дослідженнях територіальної організації народного господарства використовується широкий спектр методів, серед яких ведучим є системний аналіз. З його допомогою можна порівнювати різні варіанти рішень проблем з удосконаленням розміщення виробництва і вибирати для практичного використання кращі в інтересах регіонів і держави, у цілому.

Системний аналіз уможливлює раціональне використання різної інформації, дає можливість чітко визначити кожну проблему, виявити мета і вибрати найбільш ефективні методи її рішення. Наукова розробка економіко-математичних методів не тільки розширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, але і додала цілеспрямований і варіантний характер економічним розрахункам.

У проектних розробках, при обґрунтуванні розміщення продуктивних сил найбільш розповсюдженими є економічні методи. Нескладні балансові розрахунки виробництва і споживання продукції в районах належать до наближених методів, що ще називають традиційними. Складні балансові розрахунки на ЕОМ належать до точних чи нових методів.

Найбільш розповсюдженим у плануванні територіального господарства є балансовий метод. У предплановых дослідженнях широко використовується система матеріальних, фінансових і інших балансів. Розробляються баланси трудових ресурсів, грошових доходів і витрат населення, що погодяться з товарними фондами, територіальні баланси потужностей будівельних організацій, баланси місцевих будівельних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання й ін. Баланси підрозділяють на звітні і планові. Науково-дослідні установи постійно проводять спеціальні дослідження з удосконалюванню регіональної системи балансів. Особливе значення мають розробки звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу і споживання продукції в областях і економічних районах.

Техніко-економічні розрахунки в основному застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунку потокових (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховують показники материало-, энерго-, фондо- і трудомісткості продукції. Особливу роль грають показники водоемкости і транспортабельності продукції.

Техніко-економічні показники аналізів територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному чи в натуральному обчисленні.

1. Матеріалоємність виробництва:

Мм = Зм /Пг,

де Зм – витрати матеріалів, грн.,т; Пг – річний випуск продукції, грн., шт., т.

2. Енергоємність виробництва:

Эм = Зэ/ Пг,

де Зэ – витрати енергії, квт*година.

3. Трудомісткість виробництва:

Тм = Зт/ Пг,

де Зт – витрати праці, людино-години.

4. Водоёмкость виробництва:

Вм = Зв/ Пг,

де Зв – витрати води, л.

5. Фондоёмкость виробництва:

Фм = Сф/ Пг,

де Сф – вартість основних фондів, грн.

6. Капиталоёмкость виробництва:

Км = Скв/ Пг,

де Км – вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн.

7. Транспортабельність продукції:

Тп = Зпр/ Пг,

де Зпр – витрати на перевезення продукції, грн.

8. Собівартість продукції:

З = Сс + См + Зо,

де Сс і См – вартість сировини, матеріалів, палива, енергії й інших предметів праці й амортизаційних відрахувань, грн.; Зо – витрати на оплату праці і реалізацію продукції, грн.

При визначенні ефективності функціонування господарства підприємства використовують систему вартісних показників: валову і товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні витрати і капітальні вкладення.

Аналіз територіальної організації господарств передбачає використання економіко-статистичних методів. Серед них найбільш розповсюдженими є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування і графоаналітичний метод.

До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил належать порівняльний спосіб вивчення економічних і економіко-географічних явищ, їхня конкретизація і генералізація. Запозиченим з економічної географії, що широко використовується в прикладних розробках, є картографічний метод. Економічне картирование є наочним і конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв'язки предметів і явищ. Особливе значення має вимір економічних відстаней (по ізолініях тарифів на перевезення пасажирів і вантажів), щільності населення. Визначений інтерес представляють карти статистичних поверхонь (щільності основних фондів у розрахунку на 1 кв.км поверхні і на 1000 чіл.), що дають можливість установити взаємозв'язку економічних явищ з місцевими умовами.

При моделюванні розміщення виробництва на перспективу досить широко використовують нормативний метод, роль якого зростає в нових умовах господарювання, спрямованих на подолання так називаного витратного механізму.

Однак сучасні економічні явища і процеси, властивому територіальному розміщенню виробництва, дуже часто мають масовий характер і обумовлені складним комплексом причин. Тому аналізувати їх можна тільки за допомогою точних кількісних методів дослідження, що називаються економіко-математичними методами. Сутність останніх складається у формалізованому описі економічних явищ і процесів у виді відповідних моделей- систем математичних рівнянь.

Частіше використовують два види економіко-математичних моделей- балансові й оптимизационные.

Балансові моделі будують у виді систем шахових таблиць, до них відносяться баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси виробництва і розподіли.

Оптимизационные моделі є вищою формою техніко-економічних розрахунків. Їхнє основне призначення – вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, але і територіально-виробничих комплексів. В оптимизационных моделях умови задач і рішення їх можуть бути представлені в табличній (матричної) чи графічній формі. Оскільки номенклатура готової продукції в країні нараховує більш десятків мільйонів одиниць, що виробляються і споживаються в тисячах пунктах із властивими ним технологіями і видами транспорту, кількості зв'язків, що реально виникають у господарстві, може досягти астрономічної цифри. Тому розробити модель розвитку і розміщення продуктивних сил у масштабах країни практично неможливо. У зв'язку з цим варто використовувати систему моделей.

В даний час економіко-математичне моделювання використовується для моделювання територіальних пропорцій розвитку господарства, формування господарства регіонів країни. Проблему створення економіко-математичних моделей територіальних пропорцій вперше обґрунтував академік В.С. Немчинов. Під керівництвом М.Н. Албегова розроблена система моделей розміщення галузей господарства, основою якої вважають модель розміщення промислового виробництва, що має дві характерні риси:

• умови розвитку і розміщення кожного виробництва в окремому районі, представлені у виді функції, що характеризує зміну витрат у галузі в цілому в залежності від обсягів виробництва її продукції в цьому районі;

• економічні показники виробництва продукції в окремих районах і перевезення її представлені у виді коефіцієнтів цільової функції, у розрахунках якої широко використовуються прямі витрати. Основною метою досліджень за допомогою цієї моделі є визначення основних територіальних пропорцій розміщення галузей промисловості. Модель дає можливість зробити варіантні розрахунки для визначення впливу найбільш важливих факторів розміщення виробництва. Так, змінюючи обчислення на гранично припустимі розміри використання трудових, водяних і інших ресурсів в окремих районах, можна досліджувати вплив на формування територіальних пропорцій розміщення виробництва таких важливих факторів як співвідношення чисельності зайнятих у промисловості в різних районах країни.

Цільовою функцією оптимизационной моделі розміщення виробництва є мінімум витрат, а обмеженнями- розміри потреб у продукції, обсяги її випуску, ресурси сировини, палива і матеріалів, капітальні вкладення.

Завершальним етапом дослідження і прогнозування територіальної організації господарства є визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил. Існує ряд способів оцінки ефекту від економії витрат при раціоналізації розміщення продуктивних сил. Найбільш розповсюджені- це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей і елементів. Спочатку визначають економію від розміщення кожної галузі виробництва, на основі порівняння сумарних витрат на виробництво і транспортування продукції для споживача при різних варіантах розміщення. Але при цьому не враховується економія від впровадження елементів технічного прогресу, концентрації і спеціалізації виробництва, не зв'язаних з розміщенням. Варто уникати повторного обчислення. У той же час необхідно враховувати міжгалузевий ефект від комплексного розвитку в кожнім районі різних галузей, а також ефект від групового розміщення підприємств у безпосередній близькості одне від іншого на компактній території в рамках промислового чи куща вузла.

Література

Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є.П.Качан, М.О.Ковтонюк, М.О.Петрига та ін.; За ред. Є.П.Качана.—ДО.: Вища шк., 1997.—375 с.: іл.