Тема1: Мета і задачі створення і розвитку підприємства

1.1 Ціль функціонування підприємства

На всіх етапах розвитку економіки основною ланкою було підприємство. Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбувається безпосередній зв'язок працівника з засобами виробництва. Під самостійним промисловим підприємством розуміється виробнича одиниця, що має виробничо-технічну єдність, організаційно-адміністративну і господарську самостійність. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів.

В умовах ринкових відносин ключовою фігурою виступає підприємець. Статус підприємця здобувається за допомогою державної реєстрації підприємства. При цьому суб'єктом підприємницької діяльності може бути як окремий громадянин, так і об'єднання громадян. Таким чином, підприємство — це самостійний суб'єкт, що хазяйнує, створений підприємцем чи об'єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

Як уже відзначалося, ціль діяльності підприємства — задоволення суспільних потреб і одержання прибутку. Ще недавно основною метою підприємства називалося задоволення суспільних потреб. Але сьогодні, в умовах переходу до ринкової економіки, відкинути, цю мету і ставити єдиною метою одержання можливого прибутку не можна.

Дійсно, основна мета підприємництва — одержання прибутку, але не за будь-яку ціну. Цивілізовані ринкові відносини вимагають розумного сполучення обох цілей. Звичайно, варто погодитися з тим, що бізнес — це економічна діяльність підприємців, їхня майстерність і здатність приносити великий прибуток, забезпечувати високий рівень рентабельності. Разом з тим, розвиток бізнесу у ринковій економіці сприяє насиченню споживчого ринку товарами і послугами, активізує структурну перебудову економіки, стимулює впровадження науково-технічних досягнень, сприяє всілякому підвищенню ефективності виробництва.

Підприємство — самостійна відособлена виробничо-господарська одиниця (господарюючий суб'єкт) у системі суспільного розподілу праці; основна форма організації виробничо-господарської діяльності в сучасній економіці. Воно створюється для виробництва і реалізації продукції (товару), виконання робіт, надання послуг з метою задовольняння суспільних потреб і одержання прибутку, має права юридичної особи, незалежно від форм власності на засоби виробництва й інше майно, діє на принципах господарського розрахунку і не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів.

Його головна задача — задовольняння суспільних потреб у продукції (роботах, послугах) і реалізація на основі отриманого прибутку економічних і соціальних інтересів трудового колективу і власника майна.

Цільова функція підприємства — максимізація доходу (прибутку), є його довгостроковою метою, за для якої воно може в деяких випадках на короткий строк прагнути до росту обсягу виробництва, дотримуючи якої-небудь ринкової тактики чи навіть тимчасово скорочувати виробництво.

Підприємство вважається створеним і здобуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації, здійснюваної як правило, за місцем перебування у виконавчому комітеті відповідного Ради народних депутатів, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Приступаючи до створення підприємства, будь-який чи підприємець чи група підприємців повинні мати перед собою ясну мету. Ця мета повинна бути підкріплена системою постійного одержання замовлень на свою продукцію чи послуги. Намічуваний випуск продукції чи надання послуг повинно бути забезпечене всім матеріально необхідним. Нарешті, починаючи нову справу, варто продумати про можливість постійного поповнення свого капіталу. Усе це необхідно досить докладно занотувати в основному документі — підприємницькому бізнес-плані. Важливою рисою будь-якого підприємця сучасного підприємства є здатність гнучко реагувати на зміну ситуації. Для цього треба бути компетентним в обраній сфері діяльності, мати необхідні риси характеру: цілеспрямованість, завзятість, готовність до невдач, здатність вчитися і робити висновки зі своїх помилок; вміти підібрати надійних партнерів. Треба бути готовим до конкурентної боротьби. Необхідно чітко організувати маркетинг, уміти підтримувати неформальні зв'язки, а на більш пізніх етапах — офіційні відносини як з постачальниками сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що комплектують вироби, так і зі споживачами продукції, із замовниками.

Сучасне підприємство — складна організаційна структура. В умовах ринкової економіки зростає значення трьох основних напрямків організації промислового підприємства:

• наукової організації виробництва;

• наукової організації праці;

• наукової організації керування.

Наукова організація виробництва має на меті створення оптимальної техніко-технологічної системи на підприємстві. Це надійно й ефективно функціонуюче виробниче устаткування і технологія, упорядковані техніко-організаційні взаємозв'язки працівників.

Задача наукової організації праці (НОП) — побудова здорових нормальних відносин у колективі. Вона включає систему заходів для створення умов для високопродуктивної, ефективної творчої праці. Але можливості НОП обмежені техніко-технологічним станом підприємства, його фінансовими й економічними активами.

Наукова організація керування — це система технічних, економічних і гуманітарних заходів, що забезпечують цілеспрямований вплив на матеріальну і людську підсистеми підприємства. Вона сприяє їхній взаємодії з метою досягнення найкращого морально-технологічного й економічного ефекту.

Будь-яка підприємницька акція — це організація взаємозв'язків між людьми. І чим більш ґрунтовно вона відтворена і вміло регулюється, тим більше надій на одержання економічної вигоди, на прибуткове відшкодування понесених витрат.

1.2. Економічні, соціальні і правові умови, необхідні для підприємницької діяльності підприємства

Для формування підприємництва необхідні певні умови: економічні, соціальні, правові й інші.

Економічні умови — це в першу чергу пропозиції товарів і попит на них; види товарів, що можуть придбати покупці; обсяги коштів, що вони можуть витратити на ці покупки; надлишок чи недостатність робочих місць, робочої сили, що впливають на рівень заробітної плати працівників, тобто на їхню можливість придбання товарів.

На економічну обстановку істотно впливають наявність і приступність грошових ресурсів, рівень доходів на інвестований капітал, а також величина позикових засобів, до яких готові звернутися підприємці для фінансування своїх ділових операцій і які готові надати їм кредитні установи.

Усім цим займається безліч різноманітних організацій, що складають інфраструктуру ринку, за допомогою якої підприємці можуть установлювати ділові взаємини і вести комерційні операції. Це –

• банки — надання фінансових послуг;

• постачальники — постачання сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, що комплектують виробами, енергією, машинами й устаткуванням, інструментами й ін.;

• оптові і роздрібні продавці — надання послуг по доведенню товарів до споживача;

• спеціалізовані фірми й установи — надання професійних юридичних, бухгалтерських, посередницьких послуг;

• агентства по працевлаштуванню — надання допомоги в підборі робочої сили;

• навчальні заклади — навчання робітників і фахівців-службовців;

• інші агентства — рекламні, транспортні, страхові й ін.;

• засобу зв'язку і передачі інформації.

Впритул до економічних примикають соціальні умови формування підприємництва. Насамперед, це прагнення покупців здобувати товари, що відповідають визначеним смакам і моді. На різних етапах ці потреби можуть мінятися. Істотну роль грають моральні і релігійні норми, що залежать від соціально-культурного середовища. Ці норми впливають на спосіб життя споживачів і за допомогою цього — на його попит на товари. Соціальні умови впливають на відношення окремого індивідуума до роботи, що у свою чергу впливає на його відношення до величини заробітної плати, до умовах праці, пропонованим бізнесом.

Від підприємницької діяльності підприємець повинний одержувати задоволення. Він бере участь у рішенні соціальних питань трудової діяльності своїх співробітників: охорони їхнього здоров'я, збереження робочих місць і ін.

Важливу роль у формуванні підприємництва грає підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів підприємців:

• організація навчання сучасним методам ведення підприємницької діяльності;

• навчання і перенавчання кадрів, їхнє стажування, у розвитих країнах; організація підготовки і перепідготовки викладацьких кадрів для навчання підприємців;

• створення мережі консультативних центрів, що проводять професійний добір і орієнтацію кадрів підприємницького сектора й ін.

Будь-яка підприємницька діяльність функціонує в рамках відповідної правового середовища. Тому велике значення має створення необхідних правових умов.

Це, у першу чергу –

• наявність законів, що регулюють підприємницьку діяльність, що створюють найбільш сприятливих умов для його розвитку: спрощена і прискорена процедура відкриття і реєстрації підприємств;

• захист підприємця від державного бюрократизму; удосконалювання податкового законодавства в напрямку мотивації виробничої підприємницької діяльності;

• розвиток спільної діяльності підприємців України з закордонними країнами. Сюди входить і створення регіональних центрів підтримки малого підприємництва, удосконалення методів обліку і форм статистичної звітності. Велике значення також має підготовка законодавчих ініціатив з питань правової гарантії підприємницької діяльності, включаючи в першу чергу право на власність і дотримання договірних зобов'язань.

1.3 Класифікація підприємницької діяльності

Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане по різних ознаках:

• виду діяльності;

• формам власності;

• кількості власників;

• організаційно-правовим і організаційно-економічним формам;

• ступеня використання найманої праці.

По чи виду призначенню підприємницьку діяльність можна підрозділити на

• виробничу;

• комерційну;

• фінансову;

• консультативну.

Усі види можуть функціонувати чи роздільно разом.

По формах власності майна підприємства може бути

• приватним;

• державним;

• муніципальним;

• знаходитися у власності суспільних об'єднань (організацій).

При цьому держава не може встановлювати в який би те ні було формі чи обмеження переваги в здійсненні прав власності в залежності від перебування майна в приватній, державній, муніципальній чи власності суспільних об'єднань (організацій).

По кількості власників підприємницька діяльність може бути:

• індивідуальної;

• колективної.

Господарське товариство — юридична особа, створена за згодою з юридичними (чи) фізичними особами (громадянами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності.

Це може бути

• акціонерне товариство

• товариство з обмеженою відповідальністю

• товариство з додатковою відповідальністю

• повне товариство

• командитне товариство.

Акціонерне товариство — об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, яке має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і яке несе відповідальність по зобов'язаннях тільки своїм майном.

Акціонерне товариство може бути відкритого чи закритого типу. Створюється і діє на основі статуту товариства. Акціонерне товариство є відкритим, якщо його акції поширюються шляхом відкритого продажу чи підписки і їхнє вільне ходіння на ринку цінних паперів не обмежено інакше, чим за законом; акціонерне товариство є закритим, якщо ходіння його акцій на ринку цінних паперів заборонене чи обмежене його статутом (воно може випускати тільки іменні акції). Створення закритого акціонерного товариства містить у собі висновок договору про спільну діяльність по створенню товариства, твердження статуту, державну реєстрацію товариства й акцій у порядку, встановленому законодавством про цінні папери. Акції закритого акціонерного товариства при його створенні поширюються серед облич, що підписали договір про спільну діяльність. Відкрите акціонерне товариство створюється шляхом відкритої підписки на акції чи перетворення закритого акціонерне товариство або іншого господарського об'єкта чи товариства. До моменту державної реєстрації відкритого товариства його статутний фонд повинний бути цілком внесений. Створення відкритого акціонерного товариства шляхом відкритої підписки на акції включає висновок договору про спільну діяльність по створенню товариства, здійснення підписки на акції, проведення установчої конференції, державну реєстрацію товариства і його акцій. Учасники закритого акціонерного товариства вправі вільно реалізувати свої акції його учасникам чи третім обличчям у порядку, обумовленому статутом. Акції відкритого акціонерного товариства можуть бути вільно реалізовані їх власниками. Голосування на зборах акціонерів здійснюється за принципом: одна акція — один голос.

Товариство з обмеженої відповідальністю — об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (статутом товариства й ін.), право володіння ними не підтверджується акціями, і відповідальність по зобов'язаннях несеться тільки в межах свого майна. Учаснику товариства, який вніс свій внесок, видається свідчення, яке не відноситься до категорії цінних паперів. Створення такого товариства містить у собі висновок договору між учасниками про спільну діяльність по його створенню, твердження статуту товариства всіма учасниками і державною реєстрацією. Учасник товариства може вступити свою частку одному чи декільком учасникам товариства, а при відмовленні інших учасників від покупки частки (її частини) — третім обличчям, якщо інше не передбачено установчими документами. Учасники ТОВ користаються переважним правом на придбання частки учасника, що уступив її, пропорційно їх внескам у статутному фонді чи в іншому погодженому між ними порядку. При передачі частки третьому обличчю відбувається одночасний перехід до нього права й обов'язків, які належали тому, хто уступив її цілком чи частково.

Товариство з додаткової відповідальністю — об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, а в статуті передбачена конкретна майнова відповідальність учасників при недостатності засобів товариства. У цьому випадку учасники товариства відповідають по його зобов'язаннях у межах, визначених статутом пропорційно їх часткам. При недостатності майна одного чи декількох учасників товариства для забезпечення належної з них частки додаткової відповідальності по відсутній сумі її несуть інші члени товариства пропорційно їхнім часткам у майні. ТДВ вправі зменшити чи збільшити за згодою кредиторів при відсутності заперечень учасників розмір додаткової відповідальності. При її збільшенні учасники надають документи, що підтверджують їхню можливість забезпечити відповідальність у новому розмірі.

Повне товариство — його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства в цілому і несуть необмежену відповідальність по загальних боргах. У випадку недостатності майна товариства, його учасники несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях усім майном, що їм належить.

Командитне товариство — об'єднання громадян чи юридичних осіб, створюване на основі договору між ними для здійснення підприємницької діяльності і яке включає дійсних членів (повних пайовиків) і членів вкладників (командиторів). Дійсні члени такого товариства несуть повну солідарну відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм майном, командитори - тільки своїми внесками і не приймають участі в керуванні, а їхня частка прибутку визначається пропорційно внескам у капітал товариства.

Підприємство орендне — господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність на основі взятого ним в оренду майнового комплексу. Його створенню передує утворення організації орендарів за рішенням загальних зборів трудового колективу державного підприємства чи структурної одиниці об'єднання і визнання його юридичною особою. Організація орендарів укладає установчий договір, розробляє проект орендного договору і направляють його власнику (державному органу), що має право здавати майно в оренду. При його згоді укладають договір і загальні збори організації орендарів затверджується статут орендного підприємства, у встановленому порядку приймається майно. З моменту реєстрації ПО здобуває права юридичної особи. ПО сплачує орендодавцю орендну плату у вигляді відсотка, обчисленого від вартості орендного майна чи твердої суми. Після сплати податків воно самостійно розпоряджається прибутком, отриманим від господарської діяльності.

Підприємство іноземне — підприємство (організація), статутний фонд якого цілком складається (утворений) з іноземних інвестицій. Для іноземного інвестора, що засновує ІП на базі грошового внеску, цілком ввезеного з іншої держави, у банківській установі відкривається тимчасовий розрахунковий рахунок, на який до моменту реєстрації підприємства повинно бути переведено не менш чверті засобів оголошеного статутного фонду, протягом календарного року з дати реєстрації — не менш половини, а після закінчення двох у повному обсязі. В окремих випадках термін формування статутного фонду може бути продовжений рішенням уряду по мотивованому клопотанню інвестора й узгодженню з відповідним відомством по зовнішньоекономічних зв'язках.

Підприємство з іноземними інвестиціями — підприємство, у статутному фонді якого частково чи цілком використовується іноземний капітал. При його частковому використанні воно є підприємством спільним при повному — підприємством іноземним. Такі підприємства є юридичними особами. Вони вправі здійснювати будь-які види діяльності, що відповідають їх цілям і не заборонені законодавством республіки. На діяльність, що підлягає ліцензуванню, повинні бути. отримано ліцензії.

Підприємство спільне — підприємство, створене на основі об'єднання майна засновників (фірм, компаній і т.п.) двох і більш країн, що користуються правами юридичної особи.

Учасниками СП можуть бути: з вітчизняної сторони — об'єднання підприємств, підприємства, виробничі кооперативи, громадські організації, а при необхідності й органи державного керування; з іноземної — самостійних юридичних осіб (фірми, компанії і т.п., включаючи і громадян), зареєстрованих по законодавству закордонних держав. Одним із принципів їхнього створення є валютна самооплатність, що означає покриття власних витрат у валюті і переклад прибутку іноземному партнеру за рахунок валютних надходжень.

Підприємство колективне — господарська одиниця, утворена при викупі державного підприємства або при іншому законному придбанні майна трудовим колективом. Його особливість — колективний характер власності і розподіл майна на внески працівників. Воно відрізняється від орендного тем, що ПК є власником майна, а орендне не є власником орендованого майна до його викупу. Внески членів ПК аналогічні часткам учасників товариства і товариства господарського.

Підприємство мале — знову створене чи діюче підприємство з певним кількісним критерієм чисельності працюючих і обсягу господарського обороту (у промисловості обсягу продукції, у торгівлі — товарообігу). До них, зокрема, відносяться підприємства з максимальною чисельністю працюючих у промисловості і будівництві до 200 чоловік, у науці і науковому обслуговуванні до 100, в інших галузях виробничої сфери до 25, у роздрібній торгівлі до 15 чоловік. Величина обсягу господарського обороту визначається державними органами, що при необхідності можуть встановлювати і меншу граничну чисельність працюючих.

Об'єднання підприємств — комплекс підприємств, створюваний з метою координації діяльності, забезпечення захисту прав, представлення загальних інтересів. Організація таких об'єднань повинна здійснюватися на добровільних початках з урахуванням антимонопольних вимог, установлених відповідним законодавством.

Суб'єкти, які входять у склад таких об’єднань, як правило, зберігають самостійність, право юридичної особи, у той час як керівні органи об'єднання не мають розпорядницьку владу у відношенні підприємств, що входять у їхній склад, і виконують свої функції на договірних умовах. Для випуску окремих видів продукції (виконання робіт, надання послуг) на основі більш ефективного використання науково-технічного потенціалу, розвитку предметної спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва можуть створюватися виробничі об'єднання (асоціації і т.п.). Вони складаються, як правило, зі структурних одиниць, що здійснюють промислову й іншу діяльність (транспортну, будівельну й ін.), у їхній склад можуть входити й інші організації, що не є юридичними особами.

До основних об’єднань підприємств можна віднести: концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи.

Концерн — це багатогалузеве акціонерне товариство, що контролює підприємства через систему участі. Концерн здобуває контрольний пакет акцій різних компаній, що є стосовно нього дочірніми. У свою чергу ті компанії також можуть володіти контрольними пакетами акції інших акціонерних компаній, нерідко розташованих в інших країнах.

Асоціації — м'яка форма добровільного об'єднання економічно самостійних підприємств, організацій, що одночасно можуть входити в інші утворення. До складу асоціації, як правило, входять односпеціалізовані підприємства й організації, розташовані на визначеній території. Основна мета створення асоціацій — спільні рішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних і інших задач.

Консорціум — це об'єднання підприємців з метою спільного проведення великої фінансової операції, наприклад, здійснення значних інвестицій у великий промисловий проект). Таке об'єднання підприємців має можливість укласти засобу у великий проект, при цьому значно зменшується ризик, що виникає при великих вкладеннях, тому що відповідальність розкладається на безліч учасників. В умовах науково-технічної революції консорціуми виникають у нових галузях і на стику різних галузей і передбачають проведення спільних наукових досліджень.

Синдикат — об'єднання збуту продукції підприємцями однієї галузі для усунення зайвої конкуренції між ними.

Картель — це угода між підприємствами однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, про розділ ринків збуту, частках у загальному обсязі виробництва й ін.

Новою організаційно-економічною формою підприємництва служать фінансово-промислові групи (ФПГ). Вони являють собою об'єднання промислового, банківського, страхового і торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств і організацій.

1.4 Види підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність дуже різноманітна. Оскільки будь-який бізнес у тім чи іншому ступені зв'язаний з основними фазами відтворювального циклу — виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їхнім споживанням — можна виділити наступні види підприємницької діяльності:

• виробниче підприємництво;

• комерційне;

• фінансове.

Крім цього, в останні десятиліття у всіх економічно розвитих країнах світу виділяється, одокремлюється такий самостійний вид підприємництва, як консультативний (консалтинг).

У той же час кожний з названих видів підприємництва розподіляється на деяке число підвидів. У загальному представленні існуючі види і підвиди підприємництва можна представити у виді схеми (мал.1).

Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, виявляються послуги, створюються визначені духовні цінності. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки перетерпіла найбільші негативні зміни: розпалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко упав збут продукції, погіршилося фінансове положення підприємств.

Найбільший розвиток у перші роки переходу до ринку в Україні одержало комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями й угодами по купівлі і продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала стрімко розвиватися головним чином як частка, індивідуальне підприємництво. Сюди направили свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Нерідко серед них маються і ті, кого раніш відносили до так називаного «тіньовій» економіці. Якщо виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10—12% рентабельності підприємства, фірми, то комерційна — 20—30%, а нерідко і вище.

Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (чи фінансово-кредитне). Сфера його діяльності — звертання, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу, і в комерційну, однак вона може бути і самостійної: банківську, страхову справу й ін.

Фінансова угода припускає не таку високу норму рентабельності, як попередні види підприємницької діяльності: ця величина може скласти 5—10%.

В останні роки усе більший розвиток в Україні одержує така перспективна форма, як консультативне підприємництво. Воно має безліч напрямків (див. мал. 1) і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвитими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки консалтингу має бути стрімко розвиватися.

Сутність виробничого підприємництва

Будучи відносно самостійними, види підприємницької діяльності взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет треба віддати виробничому підприємництву, що визначає усі види підприємницької діяльності і найбільш складному.

Як видно з мал. 1, до виробничого підприємництва відноситься:

• інноваційна;

• науково-технічна діяльність;

• безпосереднє виробництво товарів і послуг;

• виробниче споживання товарів і послуг;

• інформаційна діяльність у цих областях.

Любою підприємець, бажаючий зайнятися виробничою діяльністю, насамперед, повинний визначити, які конкретно товари він буде робити, які види послуг має намір робити. Далі цей підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виявлення потреби в товарі, попиту на нього він вступає в контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими чи, оптово-роздрібними торговими організаціями. Формальним завершенням переговорів може служити контракт, укладений між підприємцем. І майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. У противному випадку підприємець починає виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість. В умовах сформованих ринкових відносин на Заході усна домовленість, як правило, є надійною гарантією й у наступному, при необхідності, може бути оформлена у виді контракту, угоди. Значно складніше положення в нашій країні. В умовах лише формуються ринкових відносин надійність усної домовленості дуже невелика, а ризик істотно високий.

Малюнок 1 – Види підприємницької діяльності

ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА
ВИРОБНИЧЕ		КОМЕРЦІЙНЕ		ФІНАНСОВЕ		КОНСУЛЬТАТИВН
Інвестиційне		Торгове		Банківське		Загальне управління
Науково-технічне		Торгово-закупівельне		Страхове		Адміністрування
Виробництво товарів		Торгово-посередницьке		Аудиторське		Фінансове управління
Надання послуг		Товарні біржі		Лізингове		Управління кадрами
Виробниче споживання товарів				Фондові біржі		Маркетинг
Виробниче споживання послуг						Виробництво
Інформаційне						Інформаційні технології
						Спеціалізовані послуги

Комерційне підприємництво

Полем діяльності комерційного підприємництва служать товарні біржі і торгові організації.

Товарна біржа — це різновид оптового товарного ринку без попереднього огляду покупцем зразків і заздалегідь установлених мінімальних партій товарів. На товарній біржі добровільно поєднуються комерційні посередники і їхні службовці для проведення торгових операцій по спільно розроблених і дотримування правил. Ціль такої біржі — створити механізм керування вільною конкуренцією і з її допомогою з урахуванням зміни попиту та пропозиції виявити реальні ринкові ціни. Товарна біржа — найбільш розвита форма регулярно функціонуючого оптового ринку масових замінників товарів (зерно, вугілля, метал, нафта, ліс і т.д.), що продаються по стандартах. Подібні біржі багато років діють у всіх економічно розвитих країнах. Класичними прикладами служать спеціалізовані товарні біржі, такі, як Лондонська (кольорові метали), Ліверпульская (бавовна), Сінгапурська (каучук) і ін.

Крім проведення звичайної торгівлі з фактичними постачальниками товарів, на товарних біржах широко поширений закладення угод при так званих ф'ючерсних угодах. Такі угоди припускають сплату грошової суми за товар по ціні, встановленої в контракті, через визначений термін після закладення угоди.

Товарні біржі виконують наступні основні функції:

• надання посередницьких послуг по виключенню торгових угод;

• упорядкування товарної торгівлі, регулювання торгових операцій і вирішення торгових суперечок;

• збір і публікацію інформації про ціни, стан виробництва й інші фактори, що впливають на ціни.

Велику частину обігу товарних бірж складають угоди не з наявним товаром (так називані касові операції), а угоди з майбутнім товаром чи по договорам постачання (термінові угоди). Товарні біржі можуть бути закритими чи відкритими. У торгах на закритих біржах можуть брати участь тільки брокери — біржові посередники, що виступають між покупцем і продавцем, а в торгах на відкритих біржах — також відвідувачі. По характеру біржових операцій товарні біржі підрозділяються на біржі реального товару і ф'ючерсні, на яких здійснюються лише ф'ючерсні угоди.

Основний зміст комерційного підприємництва складають операції й угоди по купівлі-продажу, іншими словами, по перепродажі товарів і послуг. Загальна схема комерційного підприємництва у певній мірі подібна схемі виробничо-підприємницької діяльності. Однак на відміну від її тут замість матеріальних ресурсів здобувається готовий товар, що потім реалізується споживачу. Таким чином, замість виробництва продукції тут має місце одержання готового продукту.

Фінансове підприємництво

Вище ми говорили про те, що основним полем діяльності фінансового підприємництва є комерційні банки і фондові біржі. Що ж являють собою ці інститути ринку?

Комерційний банк — це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що кредитує на платній основі переважно комерційні організації, що здійснює прийом грошових внесків (депозитів) і інші розрахункові операції з доручення клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між процентними ставками депозитних (притягнутих) і позичкових засобів.

Операції комерційних банків поділяються на три групи: пасивні (залучення засобів); активні (розміщення засобів); комісійно-посередницькі (виконання різних операцій з доручення клієнтів зі сплатою комісії).

Особливість діяльності комерційних банків України полягає в тому, що вони залучають засоби підприємств на значні терміни, а дають у кредит на відносно короткий терміни. Ці банки піддаються ризику комерційного характеру, тому що зобов'язані, виплатити своїм кредиторам гроші у визначений заздалегідь термін із установленими відсотками. З огляду на те, що надані комерційним банком кредити можуть бути по тим чи іншим причинам не повернуті вчасно, банк повинний мати визначені резерви.

Інша особливість комерційних банків України в сучасний період полягає в тім, що здебільшого вони не мають можливості надання довгострокових кредитів у значних розмірах. Таких засобів у багатьох комерційних банках України немає. Не випадково частка довгострокових кредитів, виданих комерційними банками, складає 3% всіх активів. А головним джерелом доходів у комерційних банках економічно розвитих країн служать довгострокові кредити. Звідси і нестійкість доходів комерційних: банків, нерідке їхнє банкрутство.

Ще одним інститутом ринку, елементом фінансового підприємництва служить фондова біржа. Під фондовою біржею розуміється організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальної вартості активів. Принцип функціонування фондової біржі базується на оперативному регулюванні і пропозиції. На фондовій біржі проводиться так назване котирування цінних паперів. Воно складається з регулярної оцінці фахівцями котирувального відділу біржі курсів покупців і курсів продавців по всім цінним паперам, що проходять через біржу. При цьому поточні курси постійно демонструються на світловому табло і регулярно публікуються в спеціальних бюлетенях. Поточні курси показують, за якою ціною в даний момент на даній біржі можна купити визначені акції. Ці ціни, перелічені по спеціальній формулі, є основою для одержання індексів біржової активності — своєрідних барометрів економічної кон'юнктури.