МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

Курсова робота:

з предмету:

“Фінанси підприємства”

на тему:

“Аналіз прибутку та його використання в сучасних умовах господарювання”

Виконав: ст. групи ФН-32

Зімич Андрій

Перевірив: викладач

Вісина Т.М.

Луцьк 2003

ЗМІСТ

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 3

1. Аналіз прибутку підприємств в умовах перехідної економіки 3

2. Формування прибутку підприємства 10

1.1. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства 10

1.2. Формування балансового прибутку 13

1.3. Прибуток від реалізації продукції та його формування 17

1.4. Методи розрахунку прибутку від реалізації 21

1.5. Сутність і методи обчислення рентабельності 27

3. Розподіл і використання прибутку 31

2.1. Розподіл балансового прибутку 31

2.2. Використання чистого прибутку 33

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 37

Використана література 62

АНАЛІЗ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ

В умовах ринкової економіки для підприємства важливими питаннями є розширення чи скорочення виробництва та реалізації продукції, зростання норми прибутковості, складності податкового, фінансового та бухгалтерського обліку, що викликають потребу в дослідженні вказаних проблем. Метою курсової роботи є аналіз формування прибутку підприємства та його використання в сучасних умовах переходу до ринкової економіки із властивими для неї економічними законами.

Підприємство є проміжною ланкою в системі економічних інтересів, які виникають у взаємозв’язках між певним підприємством та іншими підприємствами, між адміністрацією підприємства і трудовим колективом, між державними органами управління і підприємством.

Характерною ознакою роботи підприємства в ринкових умовах господарювання є його економічна відособленість, організація фінансово-господарської діяльності на госпрозрахункових засадах.

У зв’язку з цим визначення прибутку має особливе значення.

Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької діяльності, матеріальним джерелом економічного та соціального розвитку, інвестиційної та інноваційної діяльності. Він стає фактором удосконалення відносин власності.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу.

Під час проведення роздержавлення і приватизації більшість громадян України стали власниками, тобто акціонерами підприємств. Однак власники, які не отримують відчутної винагороди за свій капітал, є такими лише номінально.

Прибуток є важливим інструментом переливання капіталів до галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та концентрації фінансових ресурсів на тих підприємствах, адміністрація і власники яких здатні ефективно порядкувати ними.

У комплексі проблем, пов’язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу фінансових результатів господарюючих суб’єктів. Перехід діяльності підприємств на принципи господарського розрахунку не супроводжувався адекватним методичним забезпеченням аналітичної та планової роботи, через що стримувалася реалізація потенціалу економічного зростання. Важливі аспекти теорії та практики аналізу прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств.

Реальний прибуток, що його отримує підприємство - це лише частина балансового прибутку, яка виконує функції прибутку. З різних причин у балансовому прибутку відображаються не тільки чистий дохід підприємства, але й частина витрат виробництва.

У нерозвиненій системі ринкових відносин балансовий прибуток не відображає реальної ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств, оскільки його обсяг формується не тільки за рахунок утворюваного національного доходу, а й раніше створеного національного багатства. Встановлений законом порядок обчислення балансового прибутку передусім переслідує мету утворення податкової бази. Однак економічним інтересам власників, акціонерів та інвесторів відповідає лише та частка балансового прибутку, яка може бути джерелом самофінансування та матеріальної винагороди. Тому під реальним прибутком слід розуміти частку балансового прибутку, що реально виконує функції прибутку.

В умовах інфляційної економіки традиційні методи аналізу результатів фінансової діяльності підприємств не дозволяють дати їх точної оцінки. Чим вищі темпи інфляції, тим вища доля уявного прибутку в одержаному балансовому прибутку, тим більшою мірою викривляється реальна ситуація в економіці. Це насамперед пов’язано з недостатніми відрахуваннями до амортизаційних фондів та необхідністю постійного поповнення облікових коштів.

Проведений аналіз роботи підприємств західного регіону України виявив, що балансова вартість їх основних фондів останнім часом була у 10-20 разів нижча, ніж ціни покриття. При заниженні балансової вартості основних фондів підприємства не в змозі формувати амортизаційний фонд, достатній для поповнення основних фондів, що вибувають. Нестача коштів амортизаційного фонду змушує підприємства витрачати левову частину прибутку для забезпечення простого відтворення основних виробничих фондів. На поверхні економічних явищ витрати прибутку для утворення основних фондів відображають розширене відтворення, але фактично відбувається процес простого відтворення і здебільшого не в повному обсязі. У ситуації, яка склалася, підприємства зазнають додаткового податкового навантаження, оскільки прибуток, що використовується на просте відтворення основних виробничих фондів, також оподатковується. Таким чином, одержаний балансовий прибуток не в змозі виконувати функції прибутку.

Важливе значення має виявлення ефективності діяльності підприємств із макроекономічних позицій. Нині більшість підприємств України низькорентабельні або збиткові, і юридично їх можна визнати банкрутами. Однак аналіз показав, що збитковість багатьох підприємств пояснюється не низьким рівнем управління, а недосконалістю фінансово-кредитної системи національної економіки. Фактично збиткові щодо застосованої нині оцінки підприємства так само, як і підприємства, які працюють рентабельно, сприяють формуванню бюджетів та цільових фондів. Більш того, вартісна величина внесків та платежів таких підприємств, виявляється в ряді випадків більшою, ніж рентабельних підприємств, і досягає половини вартості реалізованої продукції. Необхідно здійснювати оцінку економічної ефективності функціонування підприємств у національній економіці на підставі аналізу впливу результатів діяльності цих підприємств на макроекономічні показники: формування бюджетів цільових фондів, національного доходу, валового внутрішнього продукту.

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємств із позицій їх самофінансування та економічних інтересів власників. Однак за допомогою цих показників неможливо одержати точну оцінку впливу фінансових результатів діяльності підприємства на макроекономічні показники - на обсяг надходжень до державного та місцевих бюджетів, до цільових фондів, національний дохід, валовий національний продукт. Реальність свідчить про те, що для управління економічними процесами, формування потребуючих макроекономічних пропорцій необхідна більш об’єктивна система показників рентабельності.

З розвитком ринкових відносин з’являються нові фактори формування прибутку, які потребують врахування підчас проведення економічного аналізу. Характерною негативною рисою сучасного становища підприємств є зростання їх дебіторської та кредиторської заборгованості. Дисбаланс між дебіторською та кредиторською заборгованістю перетворюється на важливий фактор формування прибутку. Враховуючи те, що частина підприємств України працює зі збитками, вимагає розгляду питання ефективності залучення банківських кредитів, виходячи з мінімуму збитків. Встановлено, що найбільший ефект від використання залучених коштів досягається на підприємствах, де є високою частка умовно-постійних витрат.

Прибуток має не тільки функціональний, а й інституціональний характер, який виявляється передусім у податковому законодавстві. Тому комбінування або спеціалізація виробництва, приводить до зміни суми сплачених податків. А це, разом зі зміною необхідного розміру обігових коштів, безпосередньо відображається на прибутку підприємства. Методи аналізу прибутку, які враховують вплив цього фактора, підвищують обґрунтування управлінських рішень у галузі утворення господарюючих об’єднань та розукрупнення підприємств. У процесі дослідження було встановлено: якщо розглядати структуру виробництва на підприємстві з позицій обсягу виготовленої продукції, то спостерігається така закономірність: чим більше за розміром підприємство, чим більше воно виготовляє продукції, тим вищий в нього рівень комбінування виробництва. В зв’язку з цим для забезпечення рівних умов господарювання усім суб’єктам ринкових відносин необхідно удосконалити податкове законодавство, передбачивши в ньому встановлення залежності розміру податкової ставки від обсягу одержуваного прибутку.

Чинні методики аналізу прибутку не достатньою мірою враховують вплив фактора часу. Як правило, це здійснюється за допомогою дисконтування витрат та прибутку, тобто приведення різночасових витрат до одного моменту часу. Необхідність такого підходу диктується тим, що капітал - це зростаюча за часом вартість.

У сучасній економіці вплив фактора часу на фінансові результати діяльності стає більш різнобічним. Його вплив відображається також через встановлені законами часові інтервали розрахунку прибутку та сплати з нього податків, термін реалізації продукції та віднесення витрат виробництва на собівартість продукції. Таким чином, не фактор часу сам по собі впливає на фінансові результати діяльності підприємств, а різні фактори виробничої та фінансової діяльності, які виявляють себе з перебігом часу. За інших рівних умов у випадку менших встановлених інтервалів часу розрахунків прибутку підприємство сплачує більшу суму податку на прибуток і навпаки. Це пов’язано з тим, що чинне законодавство здебільшого не дозволяє спрямовувати прибуток поточного року на покриття збитків минулого періоду. Складається парадоксальна ситуація, яка полягає в тому, що фактично за чинним законодавством оподаткуванню підлягає не тільки прибуток, а й збитки.

Необхідно внести зміни до закону про оподаткування прибутку в частині збільшення періоду нарахування оподаткованого прибутку.

У сучасній економіці аналіз фінансового стану підприємств стає важливою складовою частиною роботи щодо забезпечення фінансової стійкості підприємства та оцінки ділових партнерів. На його засадах інвестори приймають рішення щодо формування портфеля цінних паперів, а кредитори визначають пріоритети щодо позик, які видають.

Ринкові відносини в Україні проходять стадію становлення, тому вітчизняна наука і практика не набули достатнього досвіду аналізу фінансового стану підприємства, адекватного новій системі господарювання.

Методичну основу запровадженого аналізу здебільшого становлять розробки зарубіжних вчених, які пройшли апробацію в системі розвинутих ринкових відносин країн Заходу. Незважаючи на високий рівень опрацювання, вони не дозволяють одержати реальної оцінки фінансового стану підприємства, оскільки не відображають специфіку ринкових відносин в нашій країні, порядок формування витрат та виробничо-фінансових результатів. Тому виникає необхідність в модифікації системи методів фінансового аналізу діяльності підприємств, її адаптації до наших умов господарювання.

Через те, що процеси роздержавлення і приватизації підприємств в Україні здійснюються за цінами, значно нижчими, ніж ціни відтворення, розмір власного капіталу підприємств виявляється значно занижений щодо витрат капіталу на нове будівництво. У зв’язку з цим необхідно під час проведення фінансового аналізу роботи визначити поточні та перспективні оцінки, які враховують умови простого процесу відтворення.

Такі оцінки можна розглядати, як перспективні, тому, що умови простого відтворення на працюючих підприємствах є реальними.

У процесі економічного аналізу поряд з вивченням різних сторін фінансової діяльності та стану підприємства необхідно оцінювати стадію його життєвого циклу - регресу, застою, розвитку.

З урахуванням особливостей процесів відтворення необхідно розробити критерії визначення, на якій стадії розвитку знаходиться підприємство.

Реалізація вищевикладеного буде сприяти підвищенню ефективності господарювання як на рівні підприємства, на мікроекономічному рівні, так і на рівні господарського комплексу країни в цілому.

В кінцевому підсумку - це один з багатьох шляхів виходу економіки України з критичного стану, в якому вона зараз знаходиться.

ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які скла­даються в процесі первинного розподілу національного доходу, йо­го перерозподілу і кінцевого використання.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток — це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини вартості продукції у ви­гляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх набирає національний дохід за його первинного розподілу і нас­тупного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення су­тності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт — це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «... фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем су­спільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й від­творювати».

Додатковий продукт — частина чистого продукту, створюва­на безпосередніми виробниками понад вартість необхідного про­дукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-еконо­мічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національ­ний дохід.

Прибуток — це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибу­ток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необ­хідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва — це час­тина національного доходу, що в результаті його первинного розпо­ділу набирає форми чистого доходу підприємств.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною катего­рією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фіна­нсово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господа­рювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу бага­тьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

Па формування прибутку, як фінансового показника роботи під­приємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений держа­вою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визна­чення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-госпо­дарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; уста­новлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток — це показник, що формується па мікрорівні. Прибу­ток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структур­них зрушень в економіці, змін в порядку обліку фінансових ре­зультатів.

У таблиці 1 наведено дані щодо сучасної структури прибутку в різних галузях економіки. Частка прибутку промисловості стано­вить трохи більше 50% усього прибутку. Частка цієї галузі в обсязі одержуваного прибутку с достатньо сталою. На збиткове перетво­рилося сільське господарство. Значно зросла частка транспорту і зв'язку в загальному обсязі прибутку й досягла 25,6%. На третьому місці за обсягом отриманого прибутку в 2002 році були підприємст­ва фінансово-банківської сфери.

Таблиця.1.

Структура прибутку по галузях економіки України, %

Показники	Роки
	1992	2001	2002
Прибуток (+). збиток (-). Усього	100,0	100,0	100,0
У тому числі промисловість	50,8	49,7	51,2
сільське господарств

	18,7	4,4	-9,2
будівництво	1,4	6,7	6,9
транспорт і зв'язок	4,8	20,1	25,6
торгівля і громадське харчування	4,5	5,1	6,1
постачання і збут	1,3	2,3	2,3
Фінанси, кредит, страхування	13,8	6,9	10,1
інші галузі	1,4	4,8	7,1

Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки за 1992-2002 роки свідчать про складні процеси, що відбу­ваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів ви­робництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням.

Формування балансового прибутку

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємст­ва є його балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток — загальна сума прибу­тку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отри­мана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, по­слуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих вироб­ництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематері­альних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізацій­них операцій».

Отримання балансового прибутку пов'язане з кількома напрям­ками діяльності підприємства (рис. 1).

По-перше, це основна діяльність, її результатом с прибуток від ре­алізації продукції (робіт, послуг). Як правило, цей прибуток мас осно­вну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалі­зації продукції (робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфе­ри, виду діяльності підприємства с деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, що не с основною для даного підприємс­тва, але яка зв'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її можна визначити як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реаліза­ції на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реаліза­ції основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розрахову­ється відніманням від ціни реалізації ПДВ і залишкової їх вартос­ті. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різни­ця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов'язані з реалізацією (комі­сійний збір).

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коли­ватись на окремих підприємствах і в окремі періоди.

По-третє, це діяльність зв'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фон­ди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зрос­тання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансо­вих інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 року прибутки від воло­діння корпоративними правами та державними цінними паперами, що отримані суб'єктами господарської діяльності, обкладаються податком.

По-четверте, це діяльність, зв'язана з отриманням позареаліза­ційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підпри­ємств.

До них належать:

* прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;

* невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

* надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

* штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення госпо­дарських договорів суб'єктами господарювання в зв'язку із застосу­ванням фінансових санкцій;

* штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кре­диту з державного бюджету;

* кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

* дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;

* прибуток від завищення цін і тарифів;

* курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

* прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;

* вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини викона­ного повністю бартерного контракту;

* прибуток (збиток) від спільної діяльності.

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами госпо­дарювання пов'язане з діяльністю не тільки па території України, а й за її межами.

Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.

З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за пра­вильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена ме­тодика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням балансового прибутку підприємства.

Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства — суб'єкта господарської ді­яльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фіна­нсовому менеджменті.

Прибуток від реалізації продукції та його формування

Як уже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на роз­рахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг от­риманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по-різному тракту­ють настання момент) реалізації. Так, згідно із Законом «Про оподат­кування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата від­вантаження товарів. Згідно із Законом «Про податок на додану вар­тість» від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього), реаліза­цією вважається зарахування коштів від покупця па банківський раху­нок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодав­чих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалі­зації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді. Тобто, коли кошти від покупця надходять на розрахунко­вий рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і визначення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

На рис. 2 наведено структурно-логічну схему формування при­бутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівар­тості. На зміну обсяг) реалізації продукції виливає зміна обсягу ви­робництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, зали­шків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки па обсяг реалізації продукції, а й па її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибу­ток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регу­лювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за ра­хунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином можна зробити висновок, що можливості підпри­ємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рента­бельність є досить істотними.

Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівар­тості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективнос­ті. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, пос­луг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошо­вій формі поточні витрати підприємства па їх виробництво (вико­нання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собі­вартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівар­тість продукції.

Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на со­бівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Поста­новами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові поло­ження з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі поло­ження, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівар­тість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соці­альні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних акти­вів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням норма­тивів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

* відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне сі раху­вання, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи);

* амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

* витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фон­дів;

* інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт).

Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управ­ління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її випла­ти; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 тра­вня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується кате­горія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базу­ється на обчисленні валового доходу і його наступному коригуван­ні. Однак з цього не слід робити висновку про скасування собівар­тості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголоси­ти деякі економісти після прийняття названого Закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий ре­зультат виробничо-господарської діяльності підприємства. У наказі Мінфіну України від 17 листопада 1997 року № 247 щодо складання річного бухгалтерського балансу підприємства за 1997 рік є чіткі вка­зівки про необхідність керуватися Типовими положеннями з плану­вання, обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Скорочення витрат па виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості с важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання чис­ленних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробниц­тво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний пере­лік вказаних витрат, що дасться в Типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отри­мали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодав­чих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Методи розрахунку прибутку від реалізації

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Пла­нування, прогнозування отримання прибутку суб'єктами господа­рювання необхідне для складання поточних і перспективних фінан­сових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (робіт, по­слуг) мас деякі особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

Так, у виробничій сфері буде різниця в розрахунках прибутку від реалізації продукції стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. У сфері послуг по-різному визначається прибуток від надання по­слуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестицій­ними фондами, підприємствами торгівлі.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показниками витрат па одну гривню продукції, еко­номічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окре­мими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для роз­рахунку необхідні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2. Повна собівартість одиниці продукції.

3. Оптова ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Приклад.

Підприємство планує реалізувати 400 виробів. Повна собівар­тість одного виробу 12 грн. Оптова ціна виробу 15 грн.

1 варіант розрахунку. Прибуток під реалізації одного виробу 3 грн. (15 грн. — 12 грн.). Прибуток від реалізації всіх виробів 1200 грн. (400 • 3 грн.).

2 варіант розрахунку. Обсяг реалізації всіх виробів 6000 грн. (400 • 15 грн.). Повна собівартість реалізованих виробні 4800 грн. (400 • 12 грн.). Прибуток від реалізації виробів 1200 грн. (6000 грн. — 4800 грн.).

Цей меті розрахунку застосовується за відносно невеликою асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли треба розрахувати великий асортимент продукції, крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на основі показ пика витрат на 1 гри. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підпри­ємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі ви­трати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Приклад.

Виграти на 1 грн. продукції, що реалізується в звітному періоді. - 82 коп. (розраховується діленням повної собівартості продукції на обсяг реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн. продукції, що буде реалізована, на 2 коп. Обсяг реалізації про­дукції в періоді, що планується, в оптових цінах — 1100 тис. грн.

1-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції. — 80 коп. (82 коп. —2 коп.). Повна собівартість продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, — 880 тис. грн. (1100 тис. грн. • 0.80 грн.). Прибуток від реалізації продукції в пла­новому періоді — 220 тис. грн. (1100 тис. грн. — 880 тис. грн.).

2-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, - 80 коп. (82 коп. - 2 коп.). Прибуток на 1 грн. продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, - 20 коп. (100 коп. — 80 кор.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді 220 тис. грн. (1100 тис. грн. • 0,20 грн.).

За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він від­різняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але та­кож і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порі­внянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порів­нянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція — це продукція, що не виробляла­ся на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

* визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабель­ність продукції;

* порівнянна продукція планового періоду визначається за собі­вартістю періоду, що передував плановому;

* виходячи з рівня базової рентабельності продукції розрахову­ється прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

* розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток — це прибу­ток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував планово­му. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення ви­пуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

Приклад.

Базова рентабельність визначається діленням базовою прибутку (30000 грн.) на очікувану повну собівартість продукції за період, що передує плановому (15000 грн.).

Базова рентабельність становитиме 20% (30000 : 15000 • 100%).

Собівартість порівнянної продукції в періоді, що планується — 160000 грн. Зниження собівартості продукції в періоді, що плану­ється, 1%.

Відтак собівартість порівнянної продукції в плановому періоді виходячи із собівартості попереднього періоду дорівнюватиме 158400 грн. (160000 : (100%— 1%) • 100%).

Прибуток від зниження собівартості порівнянної продукції в пе­ріоді, що планується, як порівняти з попереднім, дорівнюватиме 1600 грн. (160000 грн. — 158400 грн.).

Прибуток від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періо­ді, що планується, виходячи з рівня базової рентабельності станови­тиме 31680 грн. (158400 грн. • 20% : 100%).

Різниця 1680 грн. (31680 грн. — 30000 грн.) — це збільшення прибутку від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується, внаслідок вплив) такого чинника, як збільшення обсягу випуску продукції.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї не­порівнянної продукції з використанням показника середньої рента­бельності продукції по підприємству.

Приклад.

Повна собівартість непорівнянної продукції, що планується до випуску і реалізації. — 25000 грн. Середня рентабельність продукції на підприємстві в поточному періоді — 20%. Прибуток становитиме 5 тис. грн. (25 тис. грн. • 20% : 100%).

Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку роз­глянутими вище методами здійснений виходячи із загального випу­ску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації про­дукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випус­ку, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

П_РП = П_ЗПП + П_ВП + П_ЗКП,

де П_РП — прибуток від реалізації продукції;

П_ЗПП — прибуток у залишках нереалізованої продукції па поча­ток планового періоду;

П_ВП — прибуток від випуску продукції;

П_ЗКП – прибуток у залишках нереалізованої продукції па кі­нець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розрахову­вати за методом прямого розрахунку, якщо с відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік ви­робів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції роз­раховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планово­го періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку па плановий рік у цілому).

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець плано­вого періоду обчислюється множенням їхньої собівартості на сере­дню рентабельність продукції на підприємстві в період, що плану­ється (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку при­бутку на плановий рік у цілому).

Зведений розрахунок прибутку від реалізації продукції можна подати так (тис. грн.).

1. Залишки продукції па початок планового періоду За оптовими цінами За виробничою собівартістю Прибуток	220 190 30
2. Випуск продукції в плановому періоді За оптовими цінами За повною собівартістю Прибуток	7000 5600 1400
3. Залишки продукції на кінець планового періоду За оптовими цінами За виробничою собівартістю Прибуток	200 160 40
4. Реалізація продукції в плановому періоді (1+2+3) За оптовими цінами За повною собівартістю Прибуток

7020 5630 1390

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого роз­рахунку практично може бути використаний на підприємствах різ­них сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 гри. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосо­вані також і на підприємствах сфери послуг.

Сутність і методи обчислення рентабельності

Абсолютна сума балансового прибутку, отримана підприємством, у тому числі прибуток від основної діяльності є дуже важливим показни­ком. Однак він не може характеризувати рівень ефективності господарю­вання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підпри­ємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і ма­теріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємст­ва, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як по точні витрати діяль­ності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточни­ми витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найширшому понятті рентабельність означає при­бутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, органі­зацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; при­бутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо зв'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманою прибутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

На рис. 3 наведено класифікацію показників госпрозрахункової рентабельності. Обчислення рентабельності окремих видів продук­ції (робіт, послуг) може грунтуватися на показниках прибутку від їхнього випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість (виробнича або повна); собі­вартість за виключенням матеріальних витрат (рентабельність щодо заново створеної вартості); вартість в оптових цінах (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть вико­ристовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації про­дукції (робіт-, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому при­буток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна брати в різ­них варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичко­вий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться за­гальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відпові­дну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

Розподіл балансового прибутку

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовуєть­ся на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюд­жетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом фор­мування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток с об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розпо­ділу є держава і підприємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Співвідношення розпо­ділу прибутку між державою і підприємствами мас важливе зна­чення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики дер­жави, від правильного вирішення якого залежить розвиток еконо­міки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і під­приємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому мас податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в: сумі подат­ків, що сплачуються за рахунок прибутку; у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку надання подат­кових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що зали­шився в розпорядженні підприємств пісня здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробницт­ва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.

На рис. 4 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсо­лютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість — після його запровадження).

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти ви­значають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках:

за порушення господарських договорів із суб'єктами господарю­вання;

за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;

за приховування прибутку від оподаткування;

за недотримання встановлених лімітів забору води або викорис­тання води без укладання відповідної угоди (це стосується викорис­тання води з державних водогосподарських систем);

за прострочені банківські позички;

за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можуть стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосу­ється комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий при­буток — це частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (фінансових санкцій).

Використання чистого прибутку

Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шляхом попереднього формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Мож­ливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

На рис. 5 зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства.

Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних погреб. Використання чис­того прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнен­ня оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фон­дом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних втрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здій­снювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромад­ження і споживання.

Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) ви­значаються самостійно кожним суб'єктом господарювання. Відпо­відно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємства від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне ре­гулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема

* зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) за викорис­тання прибутку на фінансування, реконструкцію ч а модернізацію активної частини основних фондів;

* зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10%) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);

* зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об'єктів соціально-культурного призначення, на благодійну діяльність.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» від 22 травня 1997 року державне регулювання використання чистого прибутку підприємств також здійснюється з допомогою зменшення оподаткованого прибутку на суму витрат з чистого при­бутку для утримання й експлуатації об'єктів соціальної інфраструк­тури тоді, коли відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час уведення в дію Закону про оподаткування прибутку.

У таблиці 2 наведено дані про використання прибутку в річних галузях економіки України в 2001-2002 роках. З цих даних можна зробити висновок, що в 1996 році частка прибутку, що була зали­шена в розпорядженні підприємств, збільшилась до 77,1%). Це є по­зитивною тенденцією.

Таблиця 2

СТРУКТУРА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ В РІЗНИХ ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В 2001-2002 pp.

Використано прибутку	Перераховано в бюджет	Залишено в розпорядженні підприємств	У тім числі
			На створення резервного (страхового фонду)	На виробничий розвиток	На соціальний розвиток	На заохочення	На інші цілі
2001 рік (усі галузі економіки)
100,0	26,1	73,9	2,7	27,5	15,0	11,6	17,1
2002 рік (усі галузі економіки)
100,0	22,9	77,1	1,1	21,7	15,1	9,2	30
2002 рік (промисловість)
100,0	19,5	80,5	0,9	23,3	18,5	8,6	29,2
2002 рік (транспорт і зв’язок)
100,0	31,8	68,2	-	22,6	6,9	7,5	31,2

Водночас відбулися негативні зміни в структурі використання прибутку. Так, у загальному обсязі прибутку, що був використаний у різних галузях економіки, сталося значне зниження частки прибу­тку, спрямованого на виробничий розвиток (з 27,5% до 21,7%); на утворення резервного (страхового) фонду (з 2,7% до 1,1%); на зао­хочення (з 1 1,6% до 9,2%).

Є відмінності також у структурі використання прибутку в окре­мих галузях економіки. Так, у 2002 році в усіх галузях економіки частка прибутку, перерахована в бюджет, становила 22,9%. Водно­час у промисловості вона становила 19,5%, а на підприємствах транспорту і зв'язку — 3 1,8%. Це відбувається у зв'язку з неоднако­вими умовами оподаткування підприємств окремих галузей еконо­міки (оподаткування прибутку, стягнення плати за ресурси тощо).