1.Сучасні методи дослідження економічної теорії

Термін «метод» походить від грецького слова methodas, яке буквально означає: «шлях до чогось», «шлях пізнання» (або дослідження), вчення, теорію. У найбільш загальному філософському значенні воно означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається. Стосовно економічної теорії це означав шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення, у теорії діалектики цієї взаємодії.

Система таких прийомів і операцій не може бути довільною. Вона повинна узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку самої дійсності. Тому вчення про цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука методологія. Назва «методологія» також походить від грецьких слів «метод» і «логос». Останнє означає «слово», «поняття», «вчення». Органічна єдність матеріалізму і діалектики зумовлює появу діалектико-матеріалістичного методу дослідження економічних форм, або методу матеріалістичної діалектики.

Якщо діалектичний матеріалізм - діалектика всієї дійсності (природи, суспільства, мислення), то діалектичний метод виступає гносеологічним і логічним відбиттям всієї діалектики.

Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, включає різні елементи. Головними його структурними елементами є:

1) філософські і загальнонаукові принципи; 2) закони матеріалістичної діалектики; 3) категорії філософії; 4) закони і категорії економічної теорії; 5). раціональні засоби і методи економічного аналізу, які використовуються західними науковцями.

До філософських належать такі принципи: матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загальнонаукових принципів і методів належать: принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основними законами матеріалістичної діалектики є закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення заперечення. Як інструмент економічного дослідження виступають такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.

Три перших групи структурних елементів діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, які вивчаються, а відображаються через метод економічної теорії (як окремої науки). При цьому вони набувають специфічних форм застосування, органічно вплітаються в економічне дослідження. Усі три групи елементів діалектичного методу у поєднанні з категоріями економічної науки та раціональними засобами і методами економічного аналізу, що використовуються західними науковцями, створюють систему інструментів і методів пізнання економічних відносин. Водночас кожен Із зазначених структурних елементів діалектичного методу відіграв неоднакову роль у пізнанні виробничих відносин конкретного (наприклад капіталістичного) способу виробництва чи окремих стадій, етапів останнього.

Найбільш елементарною, найпростішою клітинкою у системі теоретичного знання, а разом з тим вихідним елементом у системі матеріалістичної діалектики є метод абстракції.

Метод абстракції означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, дійсної тенденції руху. Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обгрунтування економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думки зміст, який закладений у речах. 3 метою пізнання економічних явищ і процесів використовуються абстракції першого, другого і далі рівнів. Чим ширші, місткіші абстракції виробляє економічна теорія, тим повніше й точніше вони відображають дійсність, тим ефективніше їх використання як інструменту пізнання.

Визначення абстракції як процесу мисленого виділення істотних ознак і ігнорування неістотних є лише одним аспектом цього методу пізнання. Другим важливим її аспектом є необхідність розгляду певних економічних явищ або процесів під певним кутом зору при одночасному ігноруванні всіх інших властивостей. Так з точки зору суспільного способу виробництва продуктивні сили належать до його речового змісту, виробничі відносним, або відносини власності,- до суспільної форми, отже, суспільно-економічна сторона продуктивних сил у цьому випадку відсутня. Коли розглядаються структура і система самих продуктивних сил як відносно самостійної сторони суспільного способу виробництва з властивими їм внутрішніми законами, суперечностями, то у цій системі виділяються природний, техніко-економічний та соціально-економічний аспекти. У першому випадку продуктивні сили слід розуміти як природні сили з властивими їм законами органічної та неорганічної природи. У другому - сили природи втягуються у виробництво у формі машин, споруд і т. д. Соціально-економічиий аспект цієї системи розкриває взаємодію сукупного робітника, суспільного індивіда з засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил з точки зору речового змісту, споживної вартості. У цьому випадку кажуть про «суспільні продуктивні сили».

Щоб абстракція була науковою, слід визначити межі абстрагування, довести, що певний аспект економічного явища або процесу не впливає на їх внутрішню суть, закони розвитку і функціонування.

Метод абстракції органічно пов'язаний з поняттям конкретного, оскільки абстракція є щаблем до з'ясування суті конкретного. Абстракція в однією із сторін, граней, ланок, частинок конкретного і тому становить його протилежність. Конкретним є цілісний об'єкт в єдності його різноманітних сторін, властивостей, рис. Кожна з цих сторін після її вичленення за допомогою методу аналізу, з'ясування суті через принцип суперечності може бути розкрита у певному визначенні. Наприклад, суспільний спосіб виробництва у діалектичній взаємодії двох його сторін є об'єктом дослідження. Окремо з'ясовується суть продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин власності. Продуктивні сили складаються з декількох елементів, кожний з яких спочатку розглядається відокремлено. Після цього вивчається їх взаємодія. Тому конкретне в синтезом багатьох визначень, а отже, єдністю різноманітного. Разом з тим в уяві, чуттєвому сприйнятті вихідним пунктом є конкретні Перш ніж аналізувати продуктивні сили і виробничі відносини, ми знаємо, що вони є складовими частинами суспільного способу виробництва, що відносини власності на засоби виробництва є складовою частиною всієї системи відносин власності і т. д. Але у процесі мислення, пізнання вихідним є абстрактне, а конкретне виступає тут як процес синтезу, як результат, а не як вихідний продукт. Реальний об'єкт у процесі пізнання окремих його сторін повинен весь час бути в уяві дослідника як передумова. У цілому процес пізнання з урахуванням діалектичної єдності абстрактного і конкретного є рух думки від конкретного (в уяві, спостереженні) до абстрактного і від абстрактного до конкретного, але вже дослідженого, як до результату синтезу здобутих раніше знань про окремі його сторони.

При переході від абстрактного до конкретного слід пам'ятати про їх відносну самостійність, що неприпустимість безпосереднього виведення конкретного з абстрактного. Вони пов'язані між собою через ряд проміжних ланок, форм. Наприклад, для пізнання життя як однієї з форм матерії необхідно проаналізувати розвиток матерії від нижчих форм до вищих, ряд проміжних форм. Неправильне розуміння співвідношення між абстрактним і конкретним призводить до грубого емпіризму і схоластики.

Важливим засобом пізнання економічних відносин в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил є поєднання аналізу і синтезу. Аналіз передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони. Наприклад, система виробничих відносин розчленовується на відносини в окремих сферах суспільного відтворення, а у системі продуктивних сил виділяються їх окремі елементи, які підлягають самостійному розгляду. Так відбувається обгрунтування окремих економічних категорій. Синтез означає поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними. Синтез дозволяв комплексно дослідити сутність явищ і процесі».

Принципи матеріалізму і суперечності в економічній теорії. Після того, як за допомогою методу абстракції виділено певне економічне відношення, а завдяки методу аналізу розчленовані окремі його сторони, необхідно застосувати такий принцип дослідження в економічній теорії, як принцип матеріалізму. При вивченні певного способу виробництва його застосовують у різних формах. Коли розглядають суспільство в цілому, принцип матеріалізму виступає у формі первинності буття та вторинності суспільної свідомості і зумовлює необхідність виділення з усієї системи суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, ідеологічних тощо) базисних, виробничих відносин, які є основними, первинними. У цьому полягає матеріалістичне розуміння історії. Стосовно пізнання суспільного способу виробництва принцип матеріалізму передбачає необхідність визначення причин виникнення і розвитку виробничих відносин, виділення у способі виробництва його первісних рушійних сил - продуктивних сил.

Дальша конкретизація цього принципу здійснюється окремо стосовно виробничих відносин і продуктивних сил. Щодо суспільної форми (тобто виробничих відносин) це передбачає виділення як основоположних відносин безпосередньо виробництва, що знаходить вираз у формулюванні принципу примату виробництва. Виробничі відносини між людьми у процесі безпосереднього виробництва детермінують економічні зв'язки і відносини в інших сферах суспільного відтворення (у розподілі, обміні та споживанні).

Застосування принципу матеріалізму до аналізу системи продуктивних сил передбачає виділення визначального елемента цілої системи, яким виступають засоби праці. Поділ продуктивних сил на особисті і речові, матеріальні й духовні і наголошення на особистих, духовних моментах виробництва означає вичленування як основоположного елемента робочої сили, трудящих.

При дослідженні того чи іншого економічного явища чи процесу слід керуватися принципом матеріалізму. Так при вивченні товару спочатку аналізується його речовий зміст - споживна вартість, з'ясуванню подвійного характеру капіталістичного виробництва передує характеристика процесу праці тощо.

Основним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядром є закон єдності і боротьби протилежностей у його гносеологічній функції, або принцип суперечності. Найважливіша специфічна форма його конкретизації - боротьба між речовим змістом і суспільною формою. Речовий зміст способу виробництва - це процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв'язки і відносини між людьми.

Суспільна форма - це виробничі відносини, або відносини власності, соціально-економічні зв'язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання і послуг. Оскільки система виробничих відносин у зв'язку з розвитком продуктивних сил знаходить теоретичний вираз у системі економічних законів і категорій, то кожна окрема категорія або закон, як уже зазначалося, відображає лише одну із сторін цього зв'язку, є діалектичною єдністю суспільної форми та речового змісту.

Іншими найважливішими специфічними формами конкретизації принципу суперечності у політекономічному дослідженні виступають: суперечність між речовою і суспільною формами продуктивних сил (щодо капіталізму це означає боротьбу між суспільним характером виробництва і відносинами капіталістичної власності або між окремими ланками цих сторін) і між окремими суспільними формами (наприклад, між прибутком і заробітною платою, між різними формами капіталу). Без з'ясування таких специфічних форм закон єдності і боротьби протилежностей не може виконувати свою функцію основного інструмента пізнання економічних явищ і процесів. При незнанні цих форм його застосування зведеться до механічного накладання принципу суперечності на дослідження предмета економічної теорії і жонглювання категоріями матеріалістичної діалектики.

Надзвичайно важливу роль в економічному дослідженні відіграє закон заперечення заперечення. Цей закон, як і інші закони і категорії матеріалістичної діалектики, у своїй гносеологічній функції (тобто закони діалектики, перетворені у методологічні принципи, прийоми, вимоги) набуває у тій чи іншій сфері дослідження специфічних форм застосування. Сам спосіб заперечення визначається, по-перше, загальною, по-друге, особливою природою процесу, для кожного виду предметів існує особливий вид заперечення. З цього випливає, що у дії закону заперечення заперечення містяться як загальні для природи, суспільства і мислення риси (тому він і є загальним законом), так і специфічні, зумовлені природою того чи іншого явища, процесу.

Інші елементи діалектичного методу. Важлива радь у пізнанні специфіки економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил належить принципу історизму. Його застосування при дослідженні, наприклад, капіталістичного способу виробництва передбачав необхідність, по-перше, з'ясувати якісні зрушення, які відбулися на вищій стадії його розвитку, зокрема на щаблях монополістичного і державно-монополістичного капіталізму. По-друге, слід обгрунтувати нові економічні закони і категорії - теоретично виразити раніше не існуючі зв'язки і відносини, нові властивості капіталізму на обох щаблях вищої стадії капіталізму.

Це означає, що сутність даного способу виробництва на кожній його стадії набував різних якісних форм прояву, що, у свою чергу, відбивається на економічних законах. Крім того, всім законам властива загальна риса: їхнє здійснення послаблюється або посилюється^ тенденціями, що протидіють або сприяють, закони модифікуються численними обставинами. Виникнення якісно нових відносин за умов імперіалізму детермінує появу нових форм прояву економічних законів. Так закон концентрації виробництва і капіталу за умов панування монополій дів насамперед у формі концентрації фінансового, монополістичного капіталу, тобто у формі монополізації.

На щаблі державно-монополістичного капіталізму якісно новою формою його прояву є концентрація державного капіталу (власності), зростання одержавлення економіки.

Важливим засобом пізнання сутності економічних явищ і процесів є системно-структурний підхід. Досліджуючи капіталістичні виробничі відносини, К. Маркс розглядав їх як цілісну економічну систему. Для органічної системи характерно, що «її розвиток у напрямі цілісності полягає саме в тому, щоб підпорядкувати собі всі елементи суспільства або створити з нього ще відсутні в неї органи. Таким шляхом система в ході історичного розвитку перетворюється в цілісність».

Отже, цілісність виступає найважливішим елементом системного підходу. Відповідно до вимоги цілісного підходу будь-яке явище необхідно розглядати як складну (чи відносно складну) систему, що складається з окремих відносно самостійних елементів, взаємодія яких між собою зумовлює виникнення загальних якостей і властивостей цілісної органічної єдності, не притаманних його окремим елементам. Ціле відрізняється їх частин наявністю системи зв'язків між складовими елементами. Принцип цілісності у застосуванні до дослідження форм капіталізму означає, що більш розвинуті форми не можна зводити до менш розвинутих (наприклад, монополістичний капітал до індивідуального), або більш складні елементи виробничих відносин до менш складних (наприклад, гроші до товару), оскільки більш розвинуті форми мають такі особливості, які не властиві попереднім.

Конкретизацією цілісності виступає структурний аналіз, тобто вивчення внутрішніх зв'язків між окремими підсистемами, елементами. Структура у цьому випадку виступав як спосіб взаємозв'язку елементів, що складають систему, як внутрішня організація системи. Структура виражав сутність певної системи і розкривається у загальних для неї (системи) економічних законах.

Дальшою конкретизацією цілісного підходу є виявлення у системі загальної мети, яка виступає системоутворюючим фактором. Така мета для капіталізму - виробництво податкової вартості, що на поверхні проявляється у формі прибутку.

Перехід домонополістичного капіталізму в імперіалізм, як уже зазначалося, зумовив виникнення якісно нової (у рамках капіталістичного способу виробництва) системи, перетворення якої в цілісність відбулося через підпорядкування монополіями дрібних та середніх капіталістичних підприємств, а також дрібнотоварного сектора економіки. За цих умов цілісною економічною системою стає монополістичний капіталізм, а попередня цілісність виробничих відносин домонополістичного капіталізму перетворюється на залежну, але все ж відносно самостійну підсистему.

Згодом відбувається ще одне якісне зрушення - перехід монополістичного капіталізму у ДМК (державно- монополістичний капіталізм), яке здійснюється на стадії імперіалізму. Цей процес почався ще до першої світової війни, завершився у промислово розвинутих країнах в основному в 60-ті роки. За умов завершення процесу перетворення монополістичного ступеня імперіалізму у ДМК останній стає цілісною економічною системою. Немонополізований і дрібнотоварний сектори економіки виявляються залежними від гігантської сили монополій і гігантської сили держави.

Якісний аналіз має важливіше значення в економічній теорії, ніж кількісний. Перший застосовується переважно при характеристиці суспільної форми способу виробництва (вивчаються аспекти сутності кожної економічної категорії), другий - його речового змісту. В останньому випадку відкривається можливість широкого застосування економіко-математичних методів дослідження. Отже, необхідно застосовувати і кількісний, і якісний аналіз.

Важлива ланка діалектичного методу дослідження в економічній теорії - чітке виділення економічного аспекту в явищах і процесах, які аналізуються, особливо якщо йдеться про суспільні феномени, в яких у нерозривному цілому переплелися, крім економічного, соціальний, політичний, юридичний аспекти.

Проте це не означає, що можна обмежитись лише економічним аналізом і не досліджувати, як впливає конкретний економічний процес на соціальні відносини, політику, право, класову свідомість тощо. Важливо також враховувати і зворотний вплив цих надбудовчих відносин на економічне життя.

Одним з елементів діалектики в економічній теорії є, метод історичного і логічного. Історичний підхід передбачає, що починати пізнання капіталістичних відносна слід з вивчення передумов капіталістичного способу виробництва, тобто з товарних відносин. Це означає, що хід думок повинен починатися з того, з чого починається історія. Логічне - це те ж історичне, тільки очищене від випадковостей, відхилень, від деталей історичного розвитку.

Важливим елементом діалектичного методу дослідження є необхідність дотримуватися діалектики загального, особливого й одиничного, які відображають внутрішні, суттєві, сталі зв'язки об'єктивного світу. Загальне виражає якусь спільну властивість або рису, характерну для певного класу предметів, явищ або процесів. Якщо такі риси властиві для всіх суспільних способів виробництва, то вони належать до загального. Таким є виробництво взагалі, що виражає відносини людини і природи, закони розвитку продуктивних сил. Завдяки цьому встановлюється зв'язок і послідовність, прийняті у розвитку людського суспільства. Ті риси і властивості, які характерні для декількох суспільних способі в.виробництва, належать до особливого. Такими є спільні риси товарних відносин, закони товарного виробництва. Одиничне притаманне лише окремому суспільному способові виробництва, воно характеризує його суспільну форму, специфічні економічні закони.

Загальне, особливе й одиничне перебувають у нерозривному зв'язку, єдності, вони взаємопереходять одне в одне. Так у результаті дії закону зростання продуктивності праці, закону адекватності виробничих відносин рівневі й характеру розвитку продуктивних сил, що супроводжується розвитком суспільного поділу праці (ці явища характеризують загальне) виникають товарна форма організації виробництва, її закони (особливе), їхня взаємодія із законами продуктивних сил зумовлює появу одиничного - капіталістичного товарного виробництва. Загальне не існує окремо, а проявляється в особливому й одиничному. Це означає, що закони розвитку і функціонування продуктивних сил набувають специфічних форм прояву у певній суспільно-економічній формації, що загальне існує лише в окремому, через окреме, є його частинкою. Так у специфічній економічній категорії загальне є одним з елементів речового змісту, носієм суспільної форми. Загальне, особливе й одиничне необхідно розглядати у діалектичній єдності, переоцінка одного з них дає неправильне уявлення про суть економічних явищ і процесів. Так переоцінка ролі і значення загальних економічних законів, властивих всім суспільним способам виробництва, приводить до ототожнення протилежних соціально-економічних систем, властивих їм відносин, які притаманні продуктивним силам.

Систему економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил можна вивчити лише за допомогою всієї сукупності елементів діалектичного методу дослідження.

Завершальним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії є єдність наукової теорії та суспільної практики. Остання виступає основою і критерієм правильності економічної теорії. Важливою ланкою суспільної практики є економічний експеримент, перевірка ефективності запровадження нових форм управління спочатку на окремих підприємствах, у групі підприємств або у декількох галузях.

Раціональні засоби і методи економічного аналізу у працях західних науковців. До таких засобів належить, по-перше, створення моделей майбутніх вчинків людей. При цьому не враховуються деякі деталі реального стану справ, а увага концентрується на головному. Цінність моделі залежить від того, якою мірою вона забезпечує використання у ній найважливіших даних, що, у свою чергу, дає змогу перевірити її правильність. Економічні дані слід використовувати у вигляді таблиць, графіків і рисунків (діаграм). Важлива роль в економічному аналізі належить структурним даним. Так при вивченні проблем безробітних дані поділяються на такі характеристики, як вік безробітних, регіон, галузь промисловості тощо. Широко використовуються індекси (які відображають дані щодо базисного показника), номінальні та дійсні змінні (наприклад дані про номінальну та реальну заробітну плату), реальні та відносні ціни, провадяться емпіричні дослідження (вивчаються дані, зібрані за різні періоди).

В "економікс" існує окремий розділ-економетрика, метою якого є визначення взаємозв'язків на основі економічних даних.

П. Самуельсон вважає, що при економічному аналізі необхідно вдаватися до абстрагування, тобто відволікатися від нескінченної маси деталей, створювати прості гіпотези і схеми і за їхньою допомогою узагальнювати масу фактів. Критерієм обгрунтованості теорії, на його думку, в її корисність для пізнання дійсності, яка вивчається. Важливо при цьому, щоб теорія і спостереження, індукція і дедукція не суперечили одне одному, щоб аналіз був підпорядкований певній системі.

В «економікс» важливою ланкою методології при аналізі економічних відносин виступає їх персоналізація, суб'єктивна оцінка індивідумом явищ та процесів. Найбільшої завершеності така оцінка набула при визначенні вартості товару чи послуги у теорії граничної корисності. Звідси й назва методу - принцип граничності. У даному випадку економічна наука виходить з більш загального методологічного підходу - використання граничних величин і теорії оптимуму. При цьому на перше місце висувається не належність до певного соціального прошарку, класу, а продуктивність діяльності кожної окремої людини.

Близьким до суб'єктивної оцінки людиною тих чи інших явищ і процесів в використання в "економікс" психологічних оцінок. Так відомий англійський економіст Дж. М. Кейнс формулює основний психологічний закон, згідно з яким люди «схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає доход».

Якщо політична економія найбільшу увагу приділяє з'ясуванню суті економічних законів і категорій, то в "економікс", не відкидаючи необхідності вивчення заходів (при цьому закони розглядаються як такі, що діють лише у середньому, із значними коливаннями навколо цього середнього), головним предметом економічного аналізу вважають відхилення від середнього, з'ясуванням закономірностей цих відхилень. У західній економічній науці відкидають моністичний принцип, підхід (наприклад, єдиним джерелом вартості у політичній економії є праця, звідси й назва трудової теорії вартості), дотримуються плюралістичного, тобто багато факторного, підходу. Так згідно з функціональною теорією ринку трудова теорія вартості, з одного боку, і теорія граничної корисності, з другого, є лише окремими ланками загальної теорії вартості. Англійський економіст А. Маршалл з цього приводу навів відоме порівняння суспільно необхідних витрат і корисності з двома лезами ножиць: «Ми могли 6 з однаковнм правом сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, чи розрізає аркуш паперу верхиє або нижнє лезо иожиць». Щоб визначити вартість, необхідно використати метод взаємного й одночасного визначення обох. цінностей, тобто у процесі взаємодії розглянути корисність і витрати як рівноправні сили.

У функціональній теорії економічні явища аналізуються не шляхом переходу від розкриття суті до форм її прояву, до поверхневих явищ, а шляхом взаємозалежності і взаємного визначення. Вона справедливо визнає, що жодна категорія не є абсолютною, тобто не має незамінного характеру. У цьому дана теорія повністю збігається з вимогами діалектичного методу. Цей підхід передбачає заперечення абсолютних (тобто незмінних) категорій, і зокрема перехід від категорії абсолютної або кардинальної корисності до відносної (ордннарної) корисності, що відкриває шлях до кількісного аналізу споживних вартостей. У більш широкому аспекті наголос на кількісних зв'язках в економіці робиться при використанні методу міжгалузевих балансів, або методу «витрата-випуск», уперше розробленому відомим американським економістом В. Леонтьєвим.

Сучасна західна економічна наука значною мірою використовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фотографію потреб, ресурсів, технології тощо), і законів, що відображають явища у динаміці у процесі еволюції. Зокрема, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного роавитку. Її використання називають іще нерівноважним методом, иа противагу статистичному, або рівноважному. Найбільш повно він розроблений у працях американського економіста Й. Шумпетера. У політичній економіці має місце також розмежування економічних законів відповідно на закони функціонування і закони роавитку, але цей метод використовується недостатньо.